Війна, ч 3 (дай Бог остання й переможна)

[Mykola81]

Це на роки затягнеться . Це ж ООН

[Dieselsmart]

Це на роки затягнеться . Це ж ООН

ось тому й хочуть реформувати, нічого що довго війна теж за день не виграється, головне реалізувати.

[Dieselsmart]

Дмитрий Тымчук

СНБО: «Об открытом наступлении боевиков речь пока не идет. Понятно, что тех войск, которые находятся на территории Украины, для широкомасштабного наступления не хватает. По правилам военного искусства, атакующий должен быть в четыре или в пять раз сильнее тех, кто обороняется. У террористов такого нет. Преимущество силы на стороне украинских военных»

Спорить с СНБО невозможно (кроме того, что «золотой стандарт» в соотношении обороняющихся и наступающих войск составляет на тактическом уровне все же 1 к 3, на стратегическом уровне – 1 к 2, допускается и менее). Потому спорить не будем. Просто посмотрим на карту того же СНБО от 5 сентября и от 6 ноября. И задумаемся.

Я понимаю нежелание госструктур раздувать панику. Это абсолютно правильно. Но все же стоит трезво оценивать ситуацию и делать соответствующие выводы, - рассчитывая на лучшее, готовясь к худшему

Змінено 8 Листопада, 2014 в 07:34 користувачем Dieselsmart

[nikblack]

Иловайск -2014...

Он выходил с под Иловайска, ему чуть больше двадцати.

В руках зажатая граната и палец у кольца чеки.

Он третьи сутки в окружении, из роты больше никого.

И вспоминая то сражение, что не похоже на кино……

Комбат кричал: «Держите фланги!!!», а фланги сутки уж молчат.

Их пять часов бомбили «Грады» - российской армии набат…

Взвода на небо уходили, ведь после «Градов», мин поток..

...из минометов 2Б9, с названием нежным «Василек».

И как стояли спина в спину, уже не сорок… в пятером.

Как из зеленки выходили, под Старобешевым, потом.

Как среди трупов затерявшись, где Псковский проходил спецназ,

в тела стреляя бездыханных, не отводя постыдных глаз.

Как Димка с криками: «Відходьте! Я їх ще трішки придержу!»

Лег с пулеметом, вынув сошки и залп нарушил тишину.

Он ранен был, с пробитым легким, ведь до своих не доползти.

Их прикрывал осознавая, что здесь конец его пути.

Десант российский окружая, все замыкал свое кольцо.

Ребята с боем прорывалась, из зоны действия АТО.

Команда штаба: «Выходите! Для вас создали коридор».

В котором их, как будто в тире, лупили снайперы в упор.

И вы поверьте очень страшно, оставить и не хоронить друзей,

с которыми не раз ты, старался пайку разделить.

Он выходил с под Иловайска, ему чуть больше двадцати.

В руках зажатая граната и палец у кольца чеки.

17.09.2014 (с). Володимир Царенко.

[Mykola81]

[seolutsk]

Нам нужно не защищаться, а наступать на боевиков по всем направлениям - Эдуард Портников

Зачем Путину были выборы в Донбассе?

Только по одной причине. Тактика все та же. Мы ни в чем не участвуем, ничего не знаем. Теперь есть законная власть, пусть Украина с ними договариваются. А мы будем посылать гуманитарные конвои, своих инструкторов по просьбе, конечно, законно избранной власти.

Российских войск там нет, есть добровольцы, помогающие патриотам бороться с хунтой. И можно обстреливать, наступать, убивать, Россия не участвует. Вот недавно пришло сообщение, что и тренировочный лагерь по подготовке террористов будет переведен из Ростова в Донецк.

Если будет какое то наступление, то только силами законных формирований ДНР. И вторгаться в Украину нет смысла, коогда есть такое "легитимное образование".

Пенсии платит Украина, электричество, газ - все Украина, а мы будем тренировать сепаратистов. И возмущаться жертвами, и жалеть несчастный братский народ, за что ему такое, как помочь? Что же делать в такой ситуации?

Нужно четко понимать, что пока будет Россия с такой гадкой и циничной властью и психологией больного большинства мира не будет. Первое и главное совершенствовать свою оборону. Никаких разрывов мирных соглашений не требуется. Почему мы все время в обороне?

"Легальным" боевикам по оценке Путина, можно все время нарушать, а нам нельзя. Можно, допустим, из Донецкого аэропорта начать наступление на Донецк, или отбить пару блокпостов, и все время говорить о мире. Развивать партизанское движение, проводить диверсионные операции, на войне, как на войне. Не защищаться, а наступать по всем направлениям, в том числе и на информационом. И также перекладывать всю вину на боевиков.

А вот когда, в России закончатся деньги и ресурсы можно начинать наступление за освобождение своих территорий.

Eduard Portnikov

[Mykola81]

Нам нужно не защищаться, а наступать на боевиков по всем направлениям - Эдуард Портников

Зачем Путину были выборы в Донбассе?

Только по одной причине. Тактика все та же. Мы ни в чем не участвуем, ничего не знаем. Теперь есть законная власть, пусть Украина с ними договариваются. А мы будем посылать гуманитарные конвои, своих инструкторов по просьбе, конечно, законно избранной власти.

Российских войск там нет, есть добровольцы, помогающие патриотам бороться с хунтой. И можно обстреливать, наступать, убивать, Россия не участвует. Вот недавно пришло сообщение, что и тренировочный лагерь по подготовке террористов будет переведен из Ростова в Донецк.

Если будет какое то наступление, то только силами законных формирований ДНР. И вторгаться в Украину нет смысла, коогда есть такое "легитимное образование".

Пенсии платит Украина, электричество, газ - все Украина, а мы будем тренировать сепаратистов. И возмущаться жертвами, и жалеть несчастный братский народ, за что ему такое, как помочь? Что же делать в такой ситуации?

Нужно четко понимать, что пока будет Россия с такой гадкой и циничной властью и психологией больного большинства мира не будет. Первое и главное совершенствовать свою оборону. Никаких разрывов мирных соглашений не требуется. Почему мы все время в обороне?

"Легальным" боевикам по оценке Путина, можно все время нарушать, а нам нельзя. Можно, допустим, из Донецкого аэропорта начать наступление на Донецк, или отбить пару блокпостов, и все время говорить о мире. Развивать партизанское движение, проводить диверсионные операции, на войне, как на войне. Не защищаться, а наступать по всем направлениям, в том числе и на информационом. И также перекладывать всю вину на боевиков.

А вот когда, в России закончатся деньги и ресурсы можно начинать наступление за освобождение своих территорий.

Eduard Portnikov

З дивана всі мудрі

[jack74]

класна фотка

6 листопада 2014 р. ДУК “Правий сектор” і 93-я ОМБр повернули під контроль України селище Опитне біля Донецького аеропорту, звідки нас часто турбували РДГ противника. Тим самим ми нарешті змінили лінію фронту на нашу користь – а то все вони на наші пости лізли.

План був такий: спочатку все село проходимо ми, виявляємо сили противника, якщо вони є, або упевнюємось, що їх нема, за нами заходить бронетехніка.

Виходили в суцільному тумані, було трохи тривожно, бо розвіддані, які ми мали по Опитному, були явно застарілі. Вочевидь, хтось злив противнику інформацію про заплановану операцію: РДГ із села вийшли, а нашу колону від самого виходу почали накривати градами зі стадіону “Спартак”. Не влучили – найближчі розриви лягли у метрах 200. Також ми постійно чули пересування ворожих танків.

Треба було чути, як наші бійці зв’язувались з артилеристами: “Дядь Миша, там спартаковские наших пацанов обижают. Насыпьте им огурцов, пожалуйста”. Але довелося обійтися без допомоги нашої артилерії – дядя Міша відповів, що зараз стріляти не може. Ми дружно вирішили, що причина – чергові дебільні перевіряючі, як дотримується перемир’я, які ніяк не второпають, що ніяк воно не дотримується. Але з’ясувалося, що чималенька ворожа РДГ, яку ми спугнули з Опитного, підлізла майже впритул до позицій нашої артилерії і могла зняти координати. Добре, що їх вчасно помітили.

Але і без артилерії все пройшло добре. На околиці села ми зустріли чотирьох місцевих молодих мужиків, які ловили рибу. Розпитали їх про ситуацію в Опитному, забрали про всяк випадок мобільні телефони і сказали залишатися на місці, поки ми не повернемось. За пару годин ми повернулися і віддали їм телефони. Вони проти нашої волі напхали нам риби, яку ми не могли нести, бо руки в усіх зайняті зброєю. Довелося пронести трошки, щоб мужики не образились, і залишити місцевим тваринам.

Щодо настроїв місцевих – окрема історія. За нашими даними, значна кількість мешканців Опитного симпатизує сепарам. Але ті рибалки видалися мені, як мінімум, нейтральними, а потім ще був випадок, коли місцева бабуся йшла собі сільською вулицею, раптово побачила нас, що залягли на узбіччі, і злякалася йти далі, а якась тітка покричала їй: “Не бійтесь, це наші”.

На жаль, найкрасивіший момент – як у село в’їздила колона нашої бронетехніки, а боєць ДУК показував їм, куди заїжджати – я не зняла і взагалі не побачила, бо мене в той час забрали крити іншу вулицю.

Поверталися ми дуже задоволені, хоча й під безперервний артилерійський обстріл. Дійшли і дізналися, що в аеропорту у нас 200-й – 18-річний Сєвєр…

і от скільки відео "наших" дивлюсь - всюди адекватні нормальні люди. Часом змучені, часом замурзані, часом злякані, але нормальні! В очах видно! А подивишся на "відеорепотажі" з "тієї сторони" - ну блін одна гопота!

Я розумію, що я про "наших" бачу в основному "наші" відео, тобто, погане не викладають може, але подивишся на "ту сторону", то навіть в тих відео, де вони спеціально готуються до "інтерв'ю" - ну гопники гопниками! Басота і школота!

Змінено 8 Листопада, 2014 в 17:14 користувачем jack74

[Smith]

Цікава стаття

Сепаратна енергетика Донбасу: платити все одно доведеться

Чи вдасться самопроголошеним республікам на сході України сформувати власну енергосистему

Днями так званий «міністр палива й енергетики ДНР» Олексій Грановський заявив, що «республіка» має намір створити власну Донбаську енергосистему, що включає енергоринок, диспетчера і регулятора. Це нібито дозволить самостійно управляти енергопотоками і встановлювати тарифи.

Також, за його словами, до цієї системи підключиться і самопроголошена Луганська народна республіка. «У нас вся енергетика − на ТЕС. У нас немає ні атомних станцій, ні ГЕС. Ми зараз знижуємо собівартість вугілля на шахтах, у результаті знизимо собівартість електроенергії, а значить, і її вартість для споживачів», − заявив Грановський.

Forbes звернувся до експерта з проханням прокоментувати можливість такого кроку і його наслідки.

Фото Shutterstock

Сумніваюся, що хтось буде створювати щось своє, тобто будувати чи змінювати моделі роботи. Справа в тому, що окуповані території Донецької та Луганської областей і так є зоною відповідальності Донбаської енергосистеми. Вона з 1998 року є частиною об'єднаної енергосистеми України (ОЕС) і входить до складу НЕК «Укренерго», що відповідає за диспетчеризацію та високовольтні мережі на всій території країни.

Межа зони АТО пройшла так, що частина об'єктів Донбаської енергосистеми опинилася на території, тимчасово непідконтрольній уряду України. Ось і виникають плани її поділу на умовно «західнодонбаську» і «східнодонбаську»

Головний офіс Донбаської енергосистеми знаходиться в Горлівці, там же розташовано регіональний диспетчерський центр. Є відділення в Луганську, Артемівську, Макіївці та Маріуполі. Сьогодні мережі, техніка, люди працюють, сподіваюся, в самому центрі нічого не зруйновано. Команди на відновлення тих чи інших об'єктів в областях, які надходять із центрального офісу в Києві, виконуються.

Однак межа зони АТО пройшла так, що частина об'єктів Донбаської ЕС опинилася на території, тимчасово непідконтрольній уряду України. Ось і виникають плани її поділу на умовно «західнодонбаську» і «східнодонбаську»

Судячи з усього, на цю «східнодонбаську» енергосистему і претендує самопроголошена влада «ДНР» і «ЛНР». Правда, повідомлення, що надходять звідти, дещо суперечливі. Так, у «ДНР» заявляють, що працюватимуть для себе на своєму вугіллі, а ось в «ЛНР» − хочуть приєднатися до російської енергосистеми.

Недавно в пресі навіть пройшло повідомлення, що російська компанія «Енергомаш» відремонтувала підстанцію «Вільхівська» в селі Піонерське Станично-Луганського району і підключила її до російської електромережі. Зараз поки що електроенергія через неї не подається, але йде оформлення якихось документів, після підписання яких весь Луганськ почне користуватися російською електроенергією.

Такі різні підходи цих двох псевдореспублік можна зрозуміти: на території «ДНР» у глибокому тилу знаходяться дві великі ТЕС − Зуївська та Старобешівська, які працюють на вугіллі й не зазнавали серйозних атак. На території «ЛНР» великих ТЕС немає, найближча − Луганська ТЕС − у Щасті, яке контролюється українськими військовими.

Колись вона забезпечувала електроенергією три чверті Луганської області. Але зараз її постійно обстрілюють, вона частково зруйнована, з 15 жовтня Луганська ТЕС функціонує у складі двох блоків із навантаженням від 240 МВт вночі до 350 МВт вдень, і частина магістральних електромереж ДП «НЕК «Укренерго» працюють у виділеному енергорайоні Луганської області, відокремленому від ОЕС України. Щоб відновити всю інфраструктуру, знадобляться час і гроші. В цьому плані підключитися до російської системи набагато простіше, на що і розраховує нова луганська влада.

34 млрд кВт\год

було вироблено всіма видами генерації в Донбаській енергосистемі у 2013 році

Потрібно також враховувати, що через кордон України в цьому районі проходять високовольтні лінії різної потужності − від 800, 750, 500, 330 кВольт, побудовані ще в радянські часи, і потужності Волзької ГЕС, Нововоронезької та Ростовської АЕС.

Деякі українські шахти Краснодона, Суходольська, Червонопартизанська, Свердловська підключено до ЛЕПів, закільцьованих в РФ. Наприклад, є лінія, яка виходить на Соледар, Артемівськ, у район Вуглегірської ТЕС, далі вона виходить на Попасну, Первомайськ, а потім повертає назад, на шахти Росії в Ростовській області.

ОЄС України, керуючись принципами угоди про технічні перетоки, також узгоджує свою роботу з ОЕС Південного Кавказу, яка має певний дефіцит у покритті пікових завантажень.

Щоб змінити конфігурацію системи, знадобиться певний час і знання фахівців. Думаю, що таку роботу будуть робити російські енергетики. Але до цього часу «ЛНР» і «ДНР» мають прийти до якогось спільного знаменника: або зберегти роботу ОЕС України, або працювати автономно, або синхронізуватися з ОЕС Росії, оскільки сама по собі частину Донбаської енергосистеми не зможе підтримувати баланс.

У 2013 році Донбаською енергосистемою було вироблено всіма видами генерації 34 млрд кВт\год. Увійшло в систему з інших станцій − Запорізька АЕС, Зміївська ТЕС − 26,3 млрд кВт\год, а вийшло − 25,7 млрд. Це означає, що сама система, з точки зору маневреності і графіка споживання, забезпечити себе не може. Поділ її на дві частини ще більше збільшить дисбаланс, навіть якщо врахувати зниження енергоспоживання в результаті військових дій.

Не думаю, що власники станцій погодяться на їх зупинку, адже це не тільки нівелювання енергетичного бізнесу, а й соціальний вибух, до якого може призвести втрата роботи тисячами людей − від співробітників станцій до шахтарів, які видобувають для них вугілля

Розвитку промислового виробництва східного Донбасу найближчим часом очікувати не варто, і споживання електроенергії зростати не буде. Отже, від'єднавшись від ОЕС України і не маючи самостійної можливості забезпечувати енергобаланс, постане питання і в Російської енергосистеми: як їй перебудувати роботу в зв'язку з втратою українського енергоринку, який, хоча й не був імпортером російської е/е, але виконував важливі технічні функції щодо підтримання балансів.

Виникає і ще одне питання, що стосується власності ТЕС, які знаходяться на території псевдореспублік. Зуївська ТЕС входить до складу ДТЕК «Східенерго» Рината Ахметова, а Старобешівська ТЕС − у ПАТ «Донбасенерго», яке більше ніж на 60% належить Ігорю Гуменюку, людині, близькій до сімʼї Януковича.

Не думаю, щоб власники станцій погодилися на їх зупинку, адже це не тільки нівелювання енергетичного бізнесу, а й соціальний вибух, до якого може призвести втрата роботи тисячами людей − від співробітників станцій до шахтарів, які видобувають для них вугілля. Тим більше, що це все жителі так званих республік «ДНР» і «ЛНР».

Чи зможе уряд РФ погодитися зі збільшенням бюджетного тягаря і компенсувати такі суттєві витрати жителям Донбасу, як він вчинив по відношенню до енергетики Криму? З початку березневої окупації тарифи для населення там піднімають уже вдруге. По кілька десятків відсотків, щоб згладити шок кримчан від рівня російських споживчих тарифів.

Зараз економіка Росії не в найкращій формі після санкцій і падіння цін на нафту. До того ж, і до територіальних проблем вартість електроенергії на російському оптовому ринку була вищою, ніж українська. А тарифи для населення, наприклад, у сусідній Ростовській області доходять до 4,58 руб кВт\год, що дорівнює 1,42 грн за кВт\год. За такі ціни голосували жителі Донецької та Луганської областей?

В якій ситуації опиниться східний Донбас, навіть складно припустити. У будь-якому випадку, і Зуївській, і Старобешівській ТЕС набагато вигідніше продовжувати працювати в ОЕС України, ніж зупинитися.

1,42 грн за кВт\год

складає в перерахунку тариф для населення в Ростовській області

Ще три ТЕС − Луганська, Вуглегірська та Курахівська − зараз перебувають на лінії розмежування. Самопроголошеним республікам вони, за великим рахунком, не потрібні через відсутність відповідного попиту з боку промисловості. Луганська ТЕС могла б допомогти енергонезалежності «ЛНР», але бойовики її не контролюють і тому, судячи з усього, намагаються просто знищити назло Києву. Дві інші працюють у єдиній енергосистемі України поки що без перебоїв.

Не приховую, всі ТЕС є важливими для загальної енергосистеми України, особливо в період зими і в ситуації дефіциту газу і вугілля. ТЕСи і так скоротили свої технологічні потужності. Та ж Вуглегірська ТЕС ще не відновилася після технологічної аварії 29 березня 2013 року, коли було знищено 4 блоки. Поки що вдалося відновити тільки один.

Слов'янська ТЕС, яка входить до складу в ПАТ «Донбасенерго», хоча й знаходиться на території, підконтрольній Україні, але в липні 2014 року була повністю зупинена через пошкодження, нанесені в результаті бойових дій. Сьогодні там триває будівництво нового блоку. Крім того, поки не виготовлять і не встановлять новий трансформатор, вони хочуть взяти в оренду трансформатор потужністю 1 млн кВт на Вуглегірській ТЕС. Якщо все складеться добре, то до 1 грудня відбудеться запуск.

Рано чи пізно українська система відновить повноцінний баланс і не погрожуватиме споживачам віяловими відключеннями. Східний Донбас теж виживе, але навряд чи зможе знизити тарифи на електроенергію для споживачів, оскільки собівартість вугілля − не єдиний фактор у даних розрахунках. Ніяка політична платформа не скасовує економіку.

[sergkots]

А подивишся на "відеорепотажі" з "тієї сторони" - ну блін одна гопота!

кожен другий там сидів (я про домбас в цілому). Десь писали вже на Борді на цю тему.

[jack74]

"На лінії вогню 2014"

http://youtu.be/JYtLZ1X7Nos

"Спецкор о 21:00 від 07 листопада 2014 року"

[Dieselsmart]

В Донецком аэропорту возникает ощущение борьбы добра и зла - Лойко

[Гість rl72]

Две легенды: донецкие "киборги" в тандеме с "Океаном Эльзы" взорвали интернет и души

Фото кореспондента Los Angeles Times Сергія Лойко, пісні ОЕ

[Smith]

Надибав цікаве відео від грудня 2008 року. Якщо було, то звиняйте. Але... На цьому відео нарізки виступів на передачі "Свобода слова" Дмитра Корчинського. Він досить одіозна та неоднозначна постать в українському політикумі, і ставитись до нього можна по різному. Але те, що він сказав 6 років назад - вражає своїм пророцтвом: щодо Росії, спонсорування Росією сепаратизму та те, що нас будуть називати фашистами. Леонід Грач (комуняка з Криму, який вже зараз плачеться на окупантів, а до цього їх в дупу цілував) використовує ту риторику, яку зараз використовує паРашаТВ - один в один. Досить слів - дивіться відео.

[Гість rl72]

Liza Bogutskaya

6 год · Відредаговане ·

Я пришла с выставки, что на Большой Житомирской, 33. Не знаю, чему посвящена выставка, но там продают все: от предметов искусства до секонд- хенда. Толчия. Натуральная толкучка. Там есть все, что душе угодно. Не знаю, кто устроители и организаторы этого мероприятия и не знаю цели ее проведения, этой выставки- продажи. Но я там встретила Вадика Кодачигова, который из-за того, что не миллионер- не прошел в ВРУ. Не стал депутатом, зато продолжает заниматься тем, чем велит заниматься ему совесть. Он собирает средства на закупку курток для наших бойцов. Надо одеть 100 человек. Они босые и голые. Но идут воевать. Я много писала о том, что мы сами справляемся, без государства со всеми проблемами и испытаниями, которые падают нам на голову. Государство, конечно, может одеть бойцов. Но у них, у депутатов другие задачи. Они думают. Это важно. Мыслительные процессы ворочать- это не балду гонять!!!

Куртки теплые, на сентипоне, 460 грн. Есть берцы и балаклавы. Порывшись в кошельке, нашла у себя только на куртку и на обратный проезд домой. Решила, что на выставке движется сегодня туда-сюда огромная сумма денег. А в коробочке, для сбора средств на обмундирование защитников Отечества лежит всего 900 грн. Два бойца будут в тепле.

Я решила купить курточку воину- освободителю. Теперь в коробочке лежит 1360 грн. Я не знаю, кто ее оденет. Но я попросила, чтобы ее привезли мне. Я вышью внутри «От Богуцкой Лизы. Крым. Симферополь. Служи, Герой. Слава Украине.»

После войны мы встретимся. Я и освободитель. И он расскажет, как наша общая забота о солдатах помогла ему в бою.

Пожертвования на одежду для солдат можно посылать на этот счет 5169 3305 0135 7286

ГС "Рада Громадських Ініціатив"

Переглянути переклад

[Dieselsmart]

Третя світова гра

Засідання Ради національної безпеки, скликане 4 листопада з ініціативи президента, було, за словами окремих його учасників, не цілком типовим. По-перше (повіримо на слово нашим інформантам), воно вирізнялося мінімальним формалізмом: порядок денний коригувався під час обговорення, а варіанти вирішення нагальних проблем відрізнялися від заздалегідь підготовлених. По-друге, і очільник держави, і керівник уряду, говорячи про перспективи війни на сході, практично не приховували своєї нервозності. Яка, всупереч очікуванням (і слава Богу), не переросла у з'ясування стосунків між хрещеними батьками майбутньої коаліції, котрі поки що так і не поділили портфелів.

Один із очевидців поділився власними суб'єктивними відчуттями: "Таке враження, що тільки тепер вони усвідомили: ця війна надовго, вона буде ще виснажливішою і ще більш непередбачуваною, ніж здавалося досі. Чому тільки тепер? Мабуть, тому, що думки обох були насамперед про вибори. І потім — жевріла слабка надія (передусім це стосується президента), що вдасться більш-менш чітко домовитися з Путіним. З окремих фраз можна було судити — ілюзій майже не лишилося…"

Дуже хотілося, щоб наш співрозмовник не видавав бажане за дійсне. Що дві перші особи держави, видихнувши після виборчої кампанії і відволікшись від захоплюючого змагання за поствиборну здобич, нарешті реально перейнялися безпекою держави. Усвідомили війну у всій її грубій видимості. Що ігри в короткий "поганий мир" скінчилися. Що почнеться підготовка до затяжної поганої війни. Що звично щедре вживання словосполучень "мирний процес" і "відданість миру" в останніх заявах верховного головнокомандувача — вже тільки ритуал. Дай Боже. Оскільки лише вкрай наївна людина здатна повірити в те, що добитися миру в боротьбі з таким противником можливо без застосування сили.

Прикметна деталь. Невдовзі після закінчення засідання Радбезу був оприлюднений президентський указ, який вводить у дію рішення РНБОУ. На тих, хто поспішив потішитися такій оперативності влади, чекало розчарування. Указ був датований 3 листопада (тобто формально був виданий за добу до засідання Ради). І вводив у дію рішення Радбезу від… 12 вересня. Чому очільник держави, яка фактично перебуває у стані війни, майже 2 місяці зволікав із впровадженням цілої низки важливих ініціатив? Багато яких незле було б почати втілювати в життя ще влітку...

Чому так? Швидше за все, причина зволікання проста. Вересневе засідання Радбезу відбулося після оголошення тексту Мінського протоколу (5 вересня), до ухвалення Закону "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих регіонах Донецької та Луганської областей" (16 вересня) і підписання Мінського меморандуму (19 вересня). Очевидно, перелік заходів, спрямованих на зміцнення національної безпеки, відклали вбік в надії на те, що вони не знадобляться. Що заважало, прагнучи жаданого миру, готуватися до нового витка війни? Боязнь злякати противника.

Офіційний Київ гостро потребував бодай відносного затишшя, необхідного для проведення парламентських виборів. Формально перепочинок потрібен був ще й для наведення порядку у сфері оборони та безпеки. Але в такому разі вересневе рішення Радбезу саме й слід було негайно запустити в роботу. Час змарнували. Неофіційна інформація про перебіг засідання РНБОУ 4 листопада це припущення підтверджує. Те, що офіційно іменувалося перемир'ям, було потрібне президентові насамперед для успішного проведення парламентської кампанії. А це унеможливлювало будь-які різкі рухи, будь-яке брязкання зброєю. Хай навіть умовне. На папері.

На що розраховував президент? Швидше за все, на консервацію конфлікту. Джерела в оточенні глави держави стверджували, що після Іловайська Порошенко всерйоз побоювався дальшого просування противника вглиб нашої території. Ігноруючи зауваження, що до "тривалої" війни Путін не готовий. Бо вона пов'язана зі значно більшими витратами (небажаними в умовах санкцій); загрожує новими масштабними втратами (приховувати які стає дедалі важче); здатна спровокувати різку реакцію Заходу, який повільно, але неминуче втрачає терпець; зрештою, потребує значно більших людських ресурсів, необхідних для втримання комунікацій та територій із далеко не завжди лояльним населенням. Петро Олексійович потребував перемир'я. У чому приблизно полягала суть плану, нібито запропонованого Путіним Порошенку?

Київ відмовлявся від застосування сили. Лінія фронту перетворювалася на демаркаційну лінію, фактично — на новий адміністративний кордон. Її недоторканності мали дотримуватися обидві сторони до кінця виборів. Вирішення питання про можливий обмін територіями відкладалося до закінчення виборів у Раду. Сепаратисти дозволяли провести парламентські вибори, принаймні у частині округів, розміщених у вотчині так званих днр і лнр. Погоджувалися на проведення грудневих виборів до місцевих рад під егідою Києва на "своїй" землі. І гарантували непроведення власних виборів, або принаймні утримувалися від їх проведення, до кінця нинішнього року. Росіяни мали виступати гарантами дотримання сепаратистами домовленостей.

Важко сказати, наскільки ця версія правдива. Але, по суті, саме ця схема втілилася у горезвісному законі "Про особливий порядок…", прийнятому з очевидним порушенням законодавства. Законі, в якому Київ узяв на себе непристойно багато неприпустимих зобов'язань. Коли згадати, що йшлося про зобов'язання законної влади перед тими, кого вона називала терористами. У які б красиві формулювання це не впаковувалося...

За великим рахунком, такий варіант мав влаштувати всіх. Київ отримував спокій на фронті і таку собі ілюзію контролю над територією. Москва отримувала узаконену п'яту колону в Києві і зберігала фактичний контроль над удільними сепаратистськими князівствами. Самі сепаратисти (імітуючи дотримання низки умов, формально висунутих Києвом) здобували амністію, гарантоване бюджетне фінансування, своїх ставлеників у Раді та свою місцеву владу, що при цьому мала мандат від Києва. Захід отримував жадану консервацію конфлікту і привід посадити Москву й Київ за стіл газових переговорів, у локальному успіху яких він був зацікавлений не менше, ніж Банкова і Кремль. Оскільки видимої альтернативи російському газу та українській трубі поки що ніхто не придумав.

Маленька деталь. Київ цей план мав влаштовувати найменше. Бо він нітрохи не наближав владу до вирішення проблеми відновлення державного контролю над бунтівними територіями. Ба більше — її ускладнював. Участь представників "днр" і "лнр" у мінських переговорах непрямо надавала незаконним формуванням бажаної для них суб'єктності. Прийняття закону "Про особливий порядок..." опосередковано цю суб'єктність підтверджувало. Готовність іти на поступки посилювала тих, хто звик визнавати тільки силу. Зобов'язання фінансувати території, які перебувають під контролем сепаратистів, важким тягарем лягало на й так злиденний бюджет. Але логіка нашої влади, швидше за все, була традиційною — спочатку пауза, вибори, а там — подивимося. Дивимося.

Усе здавалося ніби логічним. (Для тих, хто міряє світ схемами.) Але реальність буває жорсткою. І все пішло не так. Спочатку з'ясувалося, що "з того боку" ніхто не має наміру дотримуватися режиму недоторканності "кордону". Атаки на Донецький аеропорт звалилися з новою силою; вкрай загострилася ситуація в районі Дебальцевого; користуючись нашою "договірною" безпорадністю, формування бойовиків та російських військових знесли 32-й блокпост і заглибилися на 10 км. Ніхто проведення парламентських виборів на території "днр" й "лнр" не забезпечив, ніхто місцевих виборів під егідою Києва проводити не має наміру. І від власних, потішних, та однак таких, що зробили незаконну владу легітимною в очах частини місцевого населення, — сепаратисти, з подачі Москви, не відмовилися.

Кремль скільки завгодно може списувати квазівибори на норовливість місцевих начальників. Але кожному зрозуміло, хто справжній господар становища. Почав комизитися Біс — і немає Біса. Принаймні в Горлівці немає. А можливо, й серед живих.

Київ розраховував, що бунтівні території на невизначений час перетворяться на згасле вогнище дестабілізації. Москва дала зрозуміти, що вогонь конфронтації гаснути не повинен. Це багаття ніколи не насититься. Доки не зжере все навколо. Або доки його не загасять.

Київ має бути вдячний Путіну за звільнення принаймні від частини непотрібних зобов'язань, а також позбавлення непотрібних ілюзій. Сподіваємося, остаточно. Сподіваємося, що уповноважені особи, які ведуть відновлені переговори з росіянами про уточнення "демаркаційної лінії" та "спільний контроль" над кордоном (зокрема у пунктах Куйбишеве-Дякове, Донецьк-Ізварине та Матвіїв Курган-Успенка) не вірять у силу майбутніх домовленостей.

Петро Олексійович повинен остаточно вийти з ролі теоретичного творця і ввійти в роль практичного Главковерха. Час.

Реальність жорстока. Україна фактично стала відправною точкою третьої світової. Цього словосполучення Захід не хоче вживати так само вперто, як наша влада не хоче називати АТО війною. Для Москви, Вашингтона, Берліна, Лондона, Парижа, Брюсселя et cetera наша земля перетворилася на арену захопливої, складної, геополітичної гри. А для нас, із лютого, — на поле бою.

Як воювати будемо? Це питання можновладці активно обговорювали цього тижня. На Радбезі, до неї й після неї. У різному форматі і з різною мірою ефективності. Зупинимося на основних темах.

Перше. Умовний план підвищення обороноздатності розрахований до весни. Є стійке припущення, що до весни Росія від активних воєнних дій, з низки причин, утримається. Підготовлені росіянами бойовики (центри підготовки вже переносяться на територію "днр" й "лнр", профільних інструкторів завозять пачками), підтримувані тактичними групами ЗС РФ, триматимуть у напрузі наших силовиків, але повномасштабних операцій Москва поки що не проводитиме. Можливо. Питання в тому, що вважати умовною весною. Одні експерти говорять про квітень, інші — про лютий. Крім того, відчуття, що в нас є час, не повинно розслабляти. Сподіватися на краще — готуватися до гіршого. Золоте правило.

Друге. Настав час навести порядок із координацією роботи розвідок. Роботу Ігоря Смешка в ролі куратора оцінюють по-різному. Але багатьох здивувало, що виступаючи на Радбезі, темі добровольчих батальйонів, аналізові їхніх гріхів та рівню загрози, яку вони собою являють, він приділив трохи більше часу, ніж того вимагала ситуація. Так, до них нагромадилося чимало питань, їхня повноцінна інтеграція в систему нацбезпеки вкрай потрібна. Не нам судити, але, зважаючи на ситуацію, для глави Комітету з питань розвідки пріоритетом має бути зовнішня розвідка, а не внутрішня контррозвідка. Крім того, низку джерел бентежать серйозні розбіжності в даних, які надходять від різних розвідструктур. Це істотно ускладнює оцінку ризиків та планування.

Третє. У сотий (якщо не в тисячний) раз порушено тему інформаційної безпеки та пропагандистського забезпечення. Рівень відповідних виконавців незадовільний. Прогалини очевидні. Нестача оперативної інформації, відсутність необхідної "картинки" (реальне відео з'являється завдяки ініціативі окремих каналів та окремих знімальних груп, всупереч відсталості військових чинів, які живуть за радянськими інструкціями), відсутність належної роботи в соціальних мережах. Список можна продовжити. Обіцяють зрушення. Чекаємо.

Четверте. Рішення про аналіз мобілізаційної роботи прийнято у вересні, запущено тільки тепер, коли буде реалізовано — питання. Ще одне питання — загальний призов. Рішення про його поновлення остаточно не прийнято, щоб не дратувати громадськість. Але питання доукомплектації частин стоять гостро.

П'яте. Почасти — теж кадрове питання. Батальйони. Те, що там не всі ангели, — очевидно. Те, що, як мінімум, в окремих із них не завадило б налагодити дисципліну, — так само очевидно. Те, що ці частини й підрозділи намагаються використати в суто політичних цілях, — довели останні вибори, коли міцних хлопців зі зброєю масово використовували кандидати, їхні заступники та партії. Але не слід забувати, що якби не було цих структур, сформованих мотивованими людьми, "демаркаційна лінія" могла проходити не там, де проходить тепер.

Зважаючи на все, президент усе ще розглядає батальйони в їх нинішньому вигляді не так елементом системи безпеки, як чинником внутрішньополітичної загрози. Доповідь Смешка і публічне з'ясування стосунків (як стверджують джерела) між Порошенком та Аваковим із приводу долі тербатів і спецбатів ще більше політизували проблему.

Майбутнє цих загонів поки що не визначене. Ідея розформувати їх і влити всіх готових і охочих до складу ЗСУ подобається не всім. Включно з командирами, чимало яких уже набули депутатського статусу. Ідея формального перепідпорядкування всіх батів армії бентежить тих, хто сумнівається у скорому повноцінному реформуванні Збройних Сил.

І в тому, що Полторак наділений необхідною ініціативою й довірою главковерха. І в тому, що Полторак надовго залишиться на посаді міністра. Ідея розгортання батів у полки й бригади під "дахом" МВС і Нацгвардії не подобається противникам формування поліцейської держави ("Навіщо нам стільки поліцейських частин? Чи не краще на їхній базі формувати армійські розвідроти, розвідбати, штурмові й диверсійні групи, а не спецзагони з зачищення і добровільні народні дружини оборони блокпостів та виборчих дільниць?) Ну й, зрозуміло, не подобається Петру Олексійовичу. Принаймні доки він не відвоював для себе посаду міністра внутрішніх справ. "Коаліціяда" — куди від неї, проклятої, подітися?

Усе ще гостро стоїть питання створення мозкового центру майбутніх перетворень у сфері національної безпеки та оборони. За логікою, цю роль має виконувати РНБОУ. Однак вона, цілком очевидно, не завантажена необхідною роботою, її напрацювання не використовуються повною мірою, і, найголовніше, орган досі "сирота". Посада секретаря Радбезу залишається вакантною. За неофіційною інформацією, цей пост "зарезервований" для Олександра Турчинова на той випадок, якщо "Народний Фронт погодиться "віддати" президентові посаду міністра внутрішніх справ.

Шосте. Питання дисципліни в силових структурах постало особливо гостро. Перелічувати всі різновиди гріхів, які дозволяють собі бійці (від тербатів до регулярних армійських частин), не варто — про це пишуть і говорять досить багато. Про масштаби судити важко. Можна припустити лише, що проблема нагальна. Відновлення інституту військових прокурорів себе не цілком виправдало. Значною мірою тому, що (за даними джерел) ця структура трохи захопилася збором компромату на окремих осіб на шкоду копіткій праці з відновлення законності.

Необхідність повернення до перевірених інструментів протидії будь-яким видам "нестатутних" дій — від гауптвахти до дисциплінарних батальйонів, очевидно, назріла. Але. Впровадження каральних заходів буде виправдане тільки тоді, коли командири будуть прикладами й авторитетами. Коли бійці не будуть спати на землі, воювати в допотопних касках, отримувати цинки з іржавими патронами не того калібру, харчуватися з руки волонтерів, йти в розвідку з мобілками (через відсутність рацій) і замість очікуваного підкріплення отримувати команду "Триматися!"

А коли ні, то матимемо бунти — на передовий і в тилу. Стихійні і спровоковані. І, у зв'язку з цим…

…Сьоме. Викликає стурбованість активна підривна діяльність противника в цілому ряді регіонів. Від Одеси до Ужгорода. Від Харкова до Києва. Не будемо підраховувати, скільки повідомлень спецслужб про "розкриття" і "припинення" — фейкові. Звернімо увагу на те, що соціологія демонструє небезпечні тенденції. Дякувати Богу, на це звернули увагу. І високі начальники вже нібито цим занепокоїлись. Мало розмов про те, що не можна "розхитувати столицю". Було б непогано щось робити. Марш нацгвардійців показав, що "розхитувати" простіше, ніж здається. А це була тільки "проба пера".

Восьме. Найкращий (і до того ж корисний) спосіб позбавити непотрібних думок — дати роботу рукам. У президентському указі від 3 листопада сказано багато важливого й корисного про ОПК та оборонне замовлення. Кричати хочеться. Рішення прийнято у вересні. Указ — тепер. На фронті не вистачає техніки, заводи (у тому ж проблемному Харкові, наприклад) не завантажені роботою. Запустимо — воїни отримають техніку, люди — зарплату. Менше втрат на передовій, менше потенційних незадоволених у тилу. Що, потрібен спеціальний аналітичний центр, щоб це зрозуміти? Коштів бракує? Не будемо годувати своїх тиловиків — будемо годувати чужих фронтовиків. Математика проста.

Дев'яте. Ще трохи про кошти. Рішення не витрачати і так убогі бюджетні кошти на де-факто окуповані території — по-своєму жорстоке, але цілком правильне. Правильне, але частково запізніле. Правильне, але не вивірене. Месидж про відмову Києва фінансувати непідконтрольні землі мав супроводжуватися іншим, не менш, а можливо, і більш важливим месиджем — про розширення допомоги визволеним територіям. Підсумки виборів показали, що значна частина населення Києву, як і раніше, не вірить. І що дивного? Організація допомоги потерпілим, вимушеним переселенцям — паскудна. Для того, щоб змінити ситуацію, потрібні не так гроші, як мізки.

І серце. Воювати за людей складніше, ніж за території.

Десяте. Останнє. Вибори (слава Богу) закінчилися. Влада може дозволити собі забути про електорат і згадати про людей. І час від часу звертатися до родин загиблих. До воїнів. До волонтерів. До поранених. До населення визволених територій. До населення окупованих територій. До українців Криму. З чіткими адресними посиланнями. Не до абстрактного населення, а конкретних людей. З потрібними словами. Щоб вони знали, що про них пам'ятають. Що їх цінують. Що вони — свої.

Неможливо "почути кожного". Але кожен повинен почути звернення до себе.

І повірити почутому. Інакше успіхи у віртуальних кабінетних іграх ніколи не стануть перемогою в реальній війні. За території, думки, серця. За країну. Яка вже показала, що вона — не іграшкова. І за неї пролито справжню кров.

Сергій Рахманін

[Lisovic]

Корчинський неоднозначна особистість, тут він каже про сепаратистів, але до 2007 він року сам співпрацював і з Дугіним і з Вітренко. Тому звичайно кому як не йому знати про сепаратистів і хто їх фінансує, і не думаю що то було пророцтво, скоріш за все цю тему вже тоді почали просувати, а Корчинський просто озвучив те що знав.

[Dieselsmart]

Veniamin Trubachov

Это самый крайний блок-пост в районе Дебальцево. Военные приготовили жаркое. Только сел кушать, началось - минометы, артиллерия. Повар Володя сказал: "война войной, а обед по расписанию" и предложил добавки. Теперь я понимаю всю глубину этой фразы.

Змінено 8 Листопада, 2014 в 20:58 користувачем Dieselsmart

[bublik007]

Корчинський неоднозначна особистість, тут він каже про сепаратистів, але до 2007 він року сам співпрацював і з Дугіним і з Вітренко. Тому звичайно кому як не йому знати про сепаратистів і хто їх фінансує, і не думаю що то було пророцтво, скоріш за все цю тему вже тоді почали просувати, а Корчинський просто озвучив те що знав.

Чи те, що ТРЕБА було озвучити

[Ura]

[Mykola81]

Аркадий Бабченко

3 год. · Відредаговане ·

Путин опять всех переиграл. Президент Украины Петр Порошенко заявил, что русский язык никогда не станет государственным в Украине. Величайший внешнеполитический успех России. Ближайший славянский сосед, и так всю жизнь говоривший по-русски, стремительно отказывается от языка и уходит из общей языковой сферы практически уже безвозвратно. При том, что рассуждения о русском языке как втором государственном на Украине были вполне естественны еще год назад и какого-то особого антогонизма не вызывали. Теперь такие разговоры нельзя представить даже гипотетически.

Лично мне - конечно, в той степени, в которой о делах соседнего государства позволяет высказываться гражданство другой страны - всегда казалось разумным, чтобы русский был вторым государственным Украины. Я просто каких-то особых проблем в этом не видел. Потому что любой второй язык - это богатство. А не угроза. А лучше вообще три - плюс еще и английский как международный. Это открывает массу дополнительных возможностей во всех сферах - от культуры до бизнеса. Да и вообще я за мир, дружбу, жвачку.

Но даже я, весь такой адепт русского языка, понимаю, что право поднимать тему русского языка самим же русским языком как субъектом, самой русской культурой, независимо от границ, - потеряно теперь напрочь.

Вопрос государственности русского языка на Украине закрыт теперь как минимум столетия на полтора. А по факту - уже навсегда. Уходя из какой-либо языковой сферы, этносы, как правило, обратно уже не возвращаются. Финляндия, скажем, в пример. По-английски там говорят уже все, по-русски - уже никто. В достаточной степени - Чехословакия, Польша. Из новейшей истории: Прибалтика, почти уже Грузия - в которых молодое поколение уже либо перешло на английский, либо находится в стадии перехода - и Средняя Азия, уходящая в фарси, пушту и т.д.

Эволюционный отказ от языка происходит в одностороннем порядке. Россия на огромных окружающих её территориях своей безумной имперской политикой всего за полтора десятилетия потеряла такой мощнейший инструмент притяжения, как язык. Самый действенный инструмент - который сильнее даже, чем экономика.

Думаю, что в среднесрочной перспективе Украина также перейдет на английский в большей степени, чем на русский.

Заставить абсолютно русскоязычный Киев ненавидеть русский язык и всего за год потерять сорок миллионов лояльных русскому языку людей - о да, это действительно надо быть величайшим политиком.

Мои поздравления.

[Dieselsmart]

Комбат "Чорний": Я змушений воювати проти людей, які ще рік тому були нормальними українцями

[seolutsk]

Ще в 2006 році, як Ющенко став Президентом, Богатирьова, будучи на той час секретарем РНБО, не раз говорила, що Крим Росія може відтяпати. І вони цього дуже боялись, Ющенко, якщо не помиляюсь, також. Тому та ситуація, яка є зараз - для мене не нова. Друге питання, чому ніхто нічого не робив для цього.

Змінено 9 Листопада, 2014 в 06:38 користувачем seolutsk

[bublik007]

В Росії готують черговий (7 )"гумконвой" для бойовиків

Найближчим часом МНС Росії підготує нову партію "гуманітарної допомоги" для Донбасу.

Про це заявив головний військовий експерт МНС РФ Едуард Чижиков.

"Найближчим часом МНС Росії планує сформувати нову партію гуманітарного вантажу. Терміни її відправки уточнюватимуться додатково", - сказав він.

За повідомленням ЗМІ, 8 листопада у Ногинському рятувальному центрі було організовано урочисту зустріч "гуманітарної колони, яка у минулі вихідні доставила в Донецьк та Луганськ більше 2 тисяч тонн гуманітарної допомоги".

"Це продукти харчування, медикаменти та будматеріали, які допоможуть людям відчувати себе комфортно з настанням холодів", - нагадав Чижиков.

У свою чергу начальник зведеної мобільної колони МНС Росії Олександр Лекомцев повідомив, що проблем під час перетину кордону не виникло.

Як відомо, раніше РФ вже направила на Донбас 6 гуманітарних конвоїв. Українська сторона не мала можливості оглянути вміст вантажів. Крім того, до відправки російських "гумконвоев" не залучались представники Міжнародного комітету Червоного Хреста.

Після чергового "конвою" в в МЗС України заявили, що доставка гуманітарної допомоги з РФ для жителів Донбасу проводилась з порушеннями законодавства України, російська сторона не передала вантаж МКЧХ, Комітет не був якимось небудь чином залучений в його доставку і розподіл серед населення.

МЗС України висловило рішучий протест у зв’язку з незаконними діями Російської Федерації, грубим порушенням держкордону України та вимагає припинити провокативні дії і дотримуватися "загальноприйнятих норм та принципів міжнародного права та міждержавних відносин".

А у нашого МЗС України урвався терпець:

Міністерство закордонних справ висловлює рішучий протест у зв’язку з незаконними діями Російської Федерації, грубим порушенням держкордону України та вимагає припинити провокативні дії і дотримуватися "загальноприйнятих норм та принципів міжнародного права та міждержавних відносин".

Про це йдеться у заяві МЗС України за фактом переміщення через державний кордон України чергового так званого "гуманітарного конвою".

"2 листопада російська сторона перемістила через державний кордон України черговий т.зв. "гуманітарний конвой". Це було здійснено без запиту щодо отримання офіційної згоди української сторони, без здійснення компетентними органами України необхідних процедур прикордонного і митного контролю, без погодження з Міжнародним Комітетом Червоного Хреста і супроводження вантажу його представниками, всупереч усталеній міжнародній практиці", - заявили в МЗС.

Також у відомстві підкреслили, що переміщення "гумконвою" відбулося з порушенням національного законодавства України та раніше досягнутих домовленостей.

"Ці провокативні дії російської сторони, нездатність слідувати усталеним міжнародним правилам при направленні гуманітарної допомоги, а також намагання приховати справжній вміст вантажу - є свідченням продовження курсу Росії на подальшу ескалацію ситуації на сході України", - заявили в МЗС.

"Міністерство закордонних справ висловлює рішучий протест у зв’язку з незаконними діями Російської Федерації, грубим порушенням державного кордону України, втручанням у внутрішні справи нашої держави шляхом підтримки терористичних угруповань, які діють на Донбасі", - підкреслили у зовнішньополітичному відомстві.

Скільки ще має загинути наших хлопців від рашської гумки, щоб влада "розродилась" на конкретні дії відносно вирішання цього питання? Бо вони вже почали брати приклад з Європи, вони, к*рва, стурбовані діями рашки... Змінено 9 Листопада, 2014 в 07:52 користувачем bublik007

[Mykola81]

В Росії готують черговий (7 )"гумконвой" для бойовиків

Найближчим часом МНС Росії підготує нову партію "гуманітарної допомоги" для Донбасу.

Про це заявив головний військовий експерт МНС РФ Едуард Чижиков.

"Найближчим часом МНС Росії планує сформувати нову партію гуманітарного вантажу. Терміни її відправки уточнюватимуться додатково", - сказав він.

За повідомленням ЗМІ, 8 листопада у Ногинському рятувальному центрі було організовано урочисту зустріч "гуманітарної колони, яка у минулі вихідні доставила в Донецьк та Луганськ більше 2 тисяч тонн гуманітарної допомоги".

"Це продукти харчування, медикаменти та будматеріали, які допоможуть людям відчувати себе комфортно з настанням холодів", - нагадав Чижиков.

У свою чергу начальник зведеної мобільної колони МНС Росії Олександр Лекомцев повідомив, що проблем під час перетину кордону не виникло.

Як відомо, раніше РФ вже направила на Донбас 6 гуманітарних конвоїв. Українська сторона не мала можливості оглянути вміст вантажів. Крім того, до відправки російських "гумконвоев" не залучались представники Міжнародного комітету Червоного Хреста.

Після чергового "конвою" в в МЗС України заявили, що доставка гуманітарної допомоги з РФ для жителів Донбасу проводилась з порушеннями законодавства України, російська сторона не передала вантаж МКЧХ, Комітет не був якимось небудь чином залучений в його доставку і розподіл серед населення.

МЗС України висловило рішучий протест у зв’язку з незаконними діями Російської Федерації, грубим порушенням держкордону України та вимагає припинити провокативні дії і дотримуватися "загальноприйнятих норм та принципів міжнародного права та міждержавних відносин".

А у нашого МЗС України урвався терпець:

Міністерство закордонних справ висловлює рішучий протест у зв’язку з незаконними діями Російської Федерації, грубим порушенням держкордону України та вимагає припинити провокативні дії і дотримуватися "загальноприйнятих норм та принципів міжнародного права та міждержавних відносин".

Про це йдеться у заяві МЗС України за фактом переміщення через державний кордон України чергового так званого "гуманітарного конвою".

"2 листопада російська сторона перемістила через державний кордон України черговий т.зв. "гуманітарний конвой". Це було здійснено без запиту щодо отримання офіційної згоди української сторони, без здійснення компетентними органами України необхідних процедур прикордонного і митного контролю, без погодження з Міжнародним Комітетом Червоного Хреста і супроводження вантажу його представниками, всупереч усталеній міжнародній практиці", - заявили в МЗС.

Також у відомстві підкреслили, що переміщення "гумконвою" відбулося з порушенням національного законодавства України та раніше досягнутих домовленостей.

"Ці провокативні дії російської сторони, нездатність слідувати усталеним міжнародним правилам при направленні гуманітарної допомоги, а також намагання приховати справжній вміст вантажу - є свідченням продовження курсу Росії на подальшу ескалацію ситуації на сході України", - заявили в МЗС.

"Міністерство закордонних справ висловлює рішучий протест у зв’язку з незаконними діями Російської Федерації, грубим порушенням державного кордону України, втручанням у внутрішні справи нашої держави шляхом підтримки терористичних угруповань, які діють на Донбасі", - підкреслили у зовнішньополітичному відомстві.

Скільки ще має загинути наших хлопців від рашської гумки, щоб влада "розродилась" на конкретні дії відносно вирішання цього питання? Бо вони вже почали брати приклад з Європи, вони, к*рва, стурбовані діями рашки...

Може ти підеш і покажеш , як треба воювати , експерт диваниий ?