Війна, ч 3 (дай Бог остання й переможна)

[sergkots]

Дмитрий Тымчук

Относительно провала Верховной Радой законопроекта № №2011-а (о безоплатной передаче армии «топлива Курченко»)

Сегодня Верховная Рада вновь провалила включение в порядок дня законопроекта №2011-а (авторы – С.Пашинский и И.Винник) о безоплатной передаче Минобороны конфискованного «топлива Курченко» общей стоимостью около 1 млрд грн.

Парадокс в том, что сегодня же утром перед Радой выступал заместитель министра обороны Ю.Гусев, который заявил о заинтересованности военного ведомства в срочном принятии данного законопроекта. Также Ю.Гусев, озвучивая потребности Вооруженных сил в дополнительных бюджетных средствах на 2015 г, указал на то, что в запросе Минобороны значится 3 млрд грн на дополнительную закупку топлива сверх военного бюджета-2015.

Таким образом, передача армии конфискованного «топлива Курченко» позволит снизить сразу на треть (!) дополнительный запрос Минобороны по топливу. Проще говоря, этот миллиард гривен не надо будет вырывать из госбюджета за счет социальной сферы, которая и без того находится в плачевном состоянии.

Фракция партии "Народный фронт" демонстративно покинула зал заседаний ВР. В условиях, когда с трибуны парламента постоянно и беспрерывно льются гневные и рвущие душу призывы представителей различных политических сил «помочь АТО», а на деле эти же политические силы, входящие в коалицию, просто саботируют принятие решений, жизненно необходимых для армии – участвовать в таком паноптикуме мы не видим смысла. И требуем включить в порядок дня парламента законопроект №2011-а в первый же следующий пленарный день парламента.

Призываем депутатов из фракций коалиции прекратить пиариться на АТО, и заняться наконец реальной помощью армии.

Уважно дивимось хто постачав паливо і хто буде постачати - все стане на свої місця.

[Nikitamega]

Без Єремеєва тут не обійдеться... Падло піарське....

[Kaski]

Фото з зони АТО

[Гість rl72]

ну і добавлю фоток

Добровольческий батальон территориальной обороны Донецкой области "Донбасс" додає 5 new photos.

1 год. · Змінено ·

Ми їх дочекалися. Нарешті.

Прибула перша партія наших танків. Скільки сил вкладено в їх доробку, скільки волонтерських коштів, скільки нервів витрачено, аби вони потрапили саме до нас, а не в інші бригади. Та попри все, у нас нині є щастя, яким не похвалиться більшість добровольчих з'єднань.

З появою танків формування батальйону ЗСУ "Донбас-Україна" входить у фінальну стадію.

Перший танк носить ім'я "Монгол" - позивний заступника комбата "Донбасу" підполковника Юрія Литвинського, який загинув минулого року під Іловайськом. Наші герої не вмирають - вони стають вогнем та залізом, і продовжують боротьбу.

[igorrrko]

Фаховці,розжуйте.Що за "мішки" Донбассу дісталися.Катки ні разу на Т-62 не схожі.

[Гість rl72]

Іловайськ: цифри і факти

Після провалу іловайської операції у Верховній Раді було створено тимчасову слідчу комісію з розслідування цього кривавого інциден­­ту.

Було обіцяно, що до її роботи залучатимуться військові експер­­ти, які дадуть професійну оцінку діям генералів під Іловайськом. 20 жовтня в інтернеті з’явився так званий проміжний звіт комісії – досить великий, але абсолютно нефаховий. Таке вражен­­ня, що його готував якийсь журналіст – аматор у військовій справі. Причому головним прагненням того, хто його написав, було не дійти до істини, а зробити винними кількох конкретних осіб. Навіть якщо автор і виявив справжніх винуватців, він усе од­­но не зміг відповісти на запитання, які цікавлять всю Україну: скільки загинуло вояків і чому так сталося?

прорахунки планування

Іловайська трагедія стала наслідком реалізації плану, роз­роб­­леного наприкінці червня 2014 року. Цей план був широко розпіарений нашими політиками й полягав у блокуванні військами державного кордону і взятті в кільце Донецька, Луганська та інших міст, де групувалися збройні загони сепаратистів і російських добровольців. Він мав два суттєвих недоліки.

По-перше, наші стратеги зов­сім не брали до уваги людський фактор у Збройних силах України. Вони чомусь вважали (і багато хто вважає й донині), що лише вчора мобілізовані з «гражданки» лю­­ди можуть за лічені тижні перетворитися на справних офіцерів і солдатів. На блокування кордонів було кинуто бригади (24-ту, 30-ту, 51-шу, 72-гу, 79-ту), які на 70–90% складалися з щойно призваних у військо людей. Причому після виконання першого завдання (блокування кордонів) ці бригади мали перейти до другого – оточення мегаполісів. А на їхнє місце повинні були прийти батальйони територіальної оборони, які на 100% складаються з мобілізованих (навіть якщо вони прибули до військкоматів добровольцями). Згідно зі світовою воєнною практикою для підготовки справного солдата або командира потрібно щонайменше півроку. Інакше призвані на швидку руку війська можуть виявитися небоєздатними, навіть зіткнувшись зі значно меншим за чисельністю, але досвідченим підрозділом супротивника. Вочеви­­дь, плануючи оперувати бригадами такої якості, наші стратеги не розраховували на серйозний спротив супротивника. Але «ДНР» і «ЛНР» із допомогою російських добровольців чинили завзятий опір. Понад те, сепаратистам вдалося втримати у своїх руках май­­же 100-кілометрову ділянку державного кордону.

Читайте також: Запах пороху

По-друге, ані члени уряду, ані генералітет не очікували, що війська Російської Федерації візьмуть участь у збройному конфлікті на Донбасі. Розстріл із «Градів» з території РФ української колони під Зеленопіллям 11 липня став для всіх цілковитою несподіванкою. Причому штаб АТО раз по раз наступав на «російські граблі», вважаючи, що такі випадки, як Зеленопілля, поодинокі й після них Путін буцімто не наважиться на подальші кроки. Хоча здоровий глузд підказує, що коли таке сталося раз, то воно повторюватиметься постійно.

Уже в 20-х числах липня було очевидно, що план зазнав фіаско і треба розробляти нову стратегію. З великими труднощами на початку серпня вдалося вирвати з кільця оточення частини 72-ї та 79-ї бригад. Після цього більшість бригад були виведені на переформування, оскільки були деморалізовані й втратили дві третини своєї бойової техніки. На фронті залишилися територіальні батальйони Збройних сил України, добровольчі батальйони МВС і так звані батальйонно-тактичні групи – збірні загони з кількох механізованих бригад, які ще не брали участі в бойових діях. Усі вони були вкрай нечисленними. Так, деякі міліцейські добровольчі батальйони налічували по 35–50 вояків замість 400–500. Якщо судити лише за назвами, то складається враження, що тільки в Донецькій області військ було понад 20 тис., а по факту їх удесятеро менше.

Від початку серпня треба було переходити до активної оборони або хоча б готуватися до неї, заздалегідь плануючи можливі рубежі відступу, укріплюючи їх, формуючи мобільні резерви тощо. Але керівництво АТО, попри крах попереднього плану, вирішило спро­бувати реалізува­­ти його хоча б у частині оточення Донецька та Луганська. При цьо­­му знехтувавши такими факто­­рами:

– на відміну від виведених на переформування бригад, мі­­лі­цей­­­ські добровольчі батальйони й батальйони територіальної оборо­­­­ни мали лише вогнепальну зброю і пересувалися автобусами або вантажівками;

– після катастрофи Boeing було накладено мораторій на використання Військово-По­віт­­ряних сил України, а відтак наші війська були позбавлені допомоги з повітря;

– армія Російської Федерації, взявши активну участь в обстрілах українських бригад на прикордонній смузі, могла так само зухвало вчинити напад і на територію в глиб Украї­­ни. Але, як зазначалося, штаб АТО не допускав такого розвит­­ку подій;

– без перекриття кордонів оточення міст втрачає будь-який сенс, оскільки гарнізону може швидко (протягом годи­ни-двох) надійти допомога від Росії.

чисельність Втрат

Вважається, що кількість втрат у так званому іловайському котлі (хоча по факту таких міні-котлів було кілька) кимось засекречена. Це не відповідає дійсно­­сті. Якщо немає режиму воєнного часу, гриф «секретності» може наклас­­ти лише РНБО або керівництво СБУ. В умовах проведення антитерористичної операції ані військові, ані міліціонери не мають законних підстав для таких дій.

На сьогодні є щонайменше два інтернет-ресурси (Книга пам’я­­­­ті загиблих і розділ «Втрати силових структур внаслідок російсь­кого вторгнення в Україну (2014)» у Вікіпедії), які скрупульозно фіксують усі дані про кожного загиб­­лого. Тому марно щось від когось приховувати.

Читайте також: Невідворотна війна

Альтернативний підрахунок також здійснювала волонтерська група, яка протягом 3 вересня – 10 жовтня 2014 року вивозила останки загиблих українських солдатів із території, що перебуває під контролем самопроголошеної «ДНР». Загалом упродовж зазначеного періоду було вивезено близько 150 вояків. Понад 100 із них були зібрані або ексгумовані на території так званого іловайського котла.

Спочатку про кількість загиблих ходили найрізноманітніші чутки. Йшлося про те, що в районі Савур-могили було близько 200 наших загиблих, у районі Іловайська – Старобешевого – ще 600. На щастя, ці цифри не підтвердилися. Наприклад, у селах навколо Савур-могили було виявлено останки близько 20 військових, а на самій горі поховань чи тіл наших солдатів узагалі не було. Опитування вояків, які 26 серп­­ня останніми відходили звідти, переконало нас, що треба провести альтернативні підрахунки учасників іловайської операції та втрат, яких зазнали українські війська. Група опитала велику кількість учасників боїв, передусім офіцерів, а також місце­­вих мешканців, щоб точно встано­­­­­­вити місцезнаходження тіл. У результаті волонтери особисто з’я­сували деталі багатьох зіткнень, у яких полягли наші хлопці.

Всі наявні дані свідчили про те, що в результаті бойових дій у так званому секторі Б протягом 24–31 серпня 2014 року загинуло приблизно 400 українських військовослужбовців та правоохоронців. Ці висновки підтвердив документ, який випадково потрапив до рук одному з членів групи, – відомість обліку вояків, які брали участь у бойових діях сектору Б за вище зазначений період. Відомість була складена 14 вересня, коли більша частина даних про долю учасників боїв від Іловайська до прикордонного пунк­­ту Катеринівка остаточно з’ясу­валася (див. «Бої в секторі Б»).

Із моменту складання списку певна кількість зниклих безвісти повернулася до своїх частин. Наприклад, з 92-ї окремої механізованої бригади на сьогодні 11 зник­лих безвісти й 2 в полоні, решта живі.

трагедії можна було уникнути

Іловайського котла могло не бу­­ти, якби одразу після надходжен­­ня даних про перетин кордону російськими військами українські сили покинули місто й відступили в бік Комсомольська. Причому цей шанс зберігався щонайменше два дні.

Окремо слід сказати про роль і плани в боях останніх днів серпня російського військового контингенту. На відміну від тимчасової слідчої комісії Верховної Ради у справі Іловайська та загалом громадськості України керівництво «ДНР» і російське командування докладно дізналися про кількість і якість наших військ ще 21 серпня. Це бачимо з аналітичної статті одного із військових експертів Росії Літвінова «Иловайск, как зеркало тактических возможностей»:

«После допроса взятого в плен начальника разведки 8-го армейского корпуса у ополчения широко открылись глаза не только на численность противостоящей им группировки на этом направлении, но и на ее дислокацию, состояние тылов и боеспособность. А именно вскры­лась исключительная слабость всех этих компонентов группировки, которая была очевидна и ранее. Тем не менее, в течение 22-23 августа, одновременно с сосредоточением сил для контрудара, ДРГ (дивер­сій­но-розвіду­валь­­ні групи. – Авт.) ополчения проверяли полученную информацию, все никак не веря ее очевидность. Тем не менее, сотен украинских танков и уходящих за горизонт колонн прочей бронетехники выявлено не было. В основном были обна­ружены только школьные авто­бусы».

Підступне взяття в полон одного з офіцерів штабу 8-го армійського корпусу, який із білим прапором у руках намагався вес­­ти переговори з бойовиками про винесення поранених, справ­­ді ма­­ло місце.

Таким чином, росіяни прий­ш­­ли на допомогу «ДНР», добре усвідомлюючи, що мізерне українське угруповання їм не зможе чинити гідний опір. Відтак напрошується висновок, що в російських підрозділів було лише одне завдання: допомогти «ДНР» розбити іловайське угруповання. Якби вони хотіли просунутися далі на захід і вийти за межі Донецької області, то зробили б це, бо їх не було кому зупинити. Важко навіть сказати, хто й де міг би зупинити спільний наступ російських військ і загонів «ДНР», якби ті зважилися на нього.

Читайте також: Останній блокпост

Не виключено, що саме цей факт і намагаються «засекретити» деякі наші стратеги. Парадокс полягає в тому, що «секретним» він є лише для українських громадян, але аж ніяк не для військових керівників Росії.

СКІЛЬКИ загиблих і хто винен?

У відомості від 14 вересня було показано 90 встановлених та 121 невстановлений загиблий. Вочеви­­дь, невстановлені вбиті також ураховані серед безвісти зниклих. Якщо відняти від загальної кількості зниклих безвісти 121 невстановленого загиблого, вийде приблизно 300. З цього числа якась кількість повернулася з території самопроголошеної «ДНР» або з полону. Дехто зателефонував із полону або з якихось інших територій (приміром, із Росії) та повідомив, що живий. На сьогодні залишається невідомою доля бли­зь­­ко 200 людей. 70–80% з них – це загиблі, тіла яких переважно вже вивезені та перебувають у Дніпропетровську й Запоріжжі. Інші зниклі безвісти можуть переховуватись або просто з якихось своїх міркувань не виходити на зв’язок. Таким чином, виходимо на цифру 400 загиблих.

З проміжного звіту випливає, що винних троє: військовий міністр генерал Гелетей, начальник Генерального штабу генерал Муженко та начальник штабу АТО генерал Назаров. На сьогодні з таким висновком звіту можна погодитися. Напевно, до цих прізвищ можна додати й деякі інші, але кожен конкретний випадок загибелі наших вояків слід розглядати окремо. Ми плануємо зробити це в подальших статтях, у яких спробуємо детально описати кожен бій чи, краще сказати, розстріл російськими військовими наших солдатів…

Аналіз таб­ли­­ці наштовхує на сумні висновки:

1. Одразу впадає у вічі мізерна загальна кількість учасників операцій у районі Іловайська, Старобешевого, Комсомольська тощо. Навіть якби напередодні іловайської операції не дезертирували два батальйони територіальної оборони (один із них «Прикарпаття»), це мало змінило б ситуацію.

2. Наявність у першій лінії 73-го морського центру спецпризначення свідчить про те, що в штабу АТО не було резервів. Згаданий центр – це нечисленна, але унікальна військова частина висококваліфікованих бойових плавців, які готуються не один рік. Якщо його особовий склад використовували як пересічну піхоту, це наочно свідчить про відсутність останньої.

3. Кількість бійців у батальйонах МВС, які брали безпосередню участь в іловайській операції («Донбас», «Дніпро-1», «Світязь», «Херсон», «Івано-Франківськ», «Миротворець» – приблизно 450), була недостатньою для взяття Іловайська. Навіть якби їм вдалося витіснити супротивника з міста, у штабу АТО вже не було сил для закріплення успіху – наступу на Донецьк.

4. Забезпечення іловайської гру­­пи з тилу та флангу (батальйонні й ротні тактичні групи 92-ї, 93-ї та 51-ї механізованих бригад) також було надто мале, щоб стримати атаку російських військ. Крім того, коли копнути ще глибше, керування цими тактичними групами було халатним, що призвело до їх розгрому. Але детальніше ми повернемося до цього в подальших статтях.

5. Не треба бути військовим експертом, щоб дійти висновку: з 2 тис. бійців неможливо вести активні наступальні дії на фронті завдовжки 80 км без резервів, прикриття з повітря, з повністю відкритим правим флангом, знаючи, що російська армія ще в ніч із 23 на 24 серпня вторглася на українську територію.

[Ura]

Українські музиканти створили кавер-версію пісні «Кузьми»

Українські музиканти створили кавер-версію пісні Андрія Кузьменка «Лист до президентів», яку сам «Кузьма» записав незадовго до трагічної загибелі у ДТП.

Кавер створили Валерій Харчишин, Сергій Кузін, Віктор Бронюк, Соня Сотник, Мирослав Кувалдін та Юрій Тира.

[Гість rl72]

17.06.15 14:30

КОМАНДИР ОБОРОНЫ ДОНЕЦКОГО АЭРОПОРТА ГЕРОЙ УКРАИНЫ РЕДУТ: "Я НЕ КИБОРГ. МНЕ ТОЖЕ БЫЛО СТРАШНО"

Лица этого человека не увидеть на бигбордах и календарях про защитников Донецкого аэропорта, но без него никакой героической обороны, возможно, и не было бы. Именно он, чье имя нельзя называть в целях безопасности, - командир отряда спецназа 3-его полка - в конце августа прошлого года превратил вялотекущее противостояние в аэропорту в ожесточенное сражение за свой собственный клочок земли. Именно в те сорок дней (от принятия объекта до эвакуации с ранением), что он командовал обороной, пораженные боевики и дали защитникам ДАП характеристику - "киборги".

К этому прозвищу офицер, которого в аэропорту называли "батей" или Сергеичем, относится с иронией и всячески старается избегать публичности. Своим главным заданием сейчас - во время восстановления после тяжелого ранения, полученного там же, полковник считает не общение с прессой, а комплектацию полка по новым принципам и помощь семьям погибших сослуживцев.

Редут в аэропорту Донецка в конце сентября 2014 года

Интервью с ним мы записываем в Киеве, куда Героя Украины, награжденного Золотой Звездой в феврале, вызвали из Кировограда для встречи с президентом. Он рассказывает много и с юмором, а потом долго и придирчиво согласовывает текст по телефону, желая быть максимально точным и корректным в словах и оценках.

Война для меня началась еще в середине февраля, когда группы моего отряда начали работать в Крыму. Сам я на Донбасс впервые попал в апреле - был в составе группировки, которая взяла под контроль Донецкий аэропорт. Первое ранение - огнестрел в ногу - получил в июне под Артемовском. Второе - осколочное в руку - в октябре в аэропорту. С ним меня эвакуировали в госпиталь. Восстанавливаться придется еще долго. Поправлюсь - поеду обратно к своим на войну.

Так выглядело здание старого терминала 24 августа 2014 года

Я всю жизнь служу в разведке. Сперва - в разведроте пехотного полка. Потом - в дивизионном разведбате. В спецназе - с 2008 года. Это тоже один из видов разведки, просто название красивое. Кстати, символично, что только попав в 3-ий полк, я узнал о том, что мой покойный отец тоже имел отношение к спецназу - проходил там срочную службу.

Никогда не жалел, что пошел в армию. Не буду придумывать, что мечтал о военных подвигах в юности. Я был простой застенчивый скромный парень и авторитетом у девушек, как мне казалось, не пользовался. Ну а тут десантник, берет, романтика… А если серьезно, то отношения между офицерами в армии, за небольшим исключением, всегда казались мне особенно хорошими и настоящими. Не зря же именно среди военных, а не милиционеров, налоговиков или сбушников, оказалось так много достойных людей во время войны. За последний год я узнал, что таких и на гражданке очень много.

Два моих родных брата сейчас тоже в армии. Оба добровольцы. Средний записался в батальон территориальной обороны, а потом я забрал его в наш полк. Младший попал на флот в Одессу и в полном в восторге от моря и коллектива. Дай бог, чтобы это было взаимно.

Донецкий аэропорт - это тема не для одного текста и не для одного фильма, а, наверное, для целой серии мемуаров участников этих событий. Все меньшее будет вырванными из контекста фрагментами. Поэтому я ограничусь только тем, что скажу - оборона Донецкого аэропорта это не я, это все те, кто там был: 72-ая и 93-ая механизированные бригады, 25-ая и 79-ая десантные, часть ПВО (Зенит), "Правый сектор", "Днепр-1", мои пацаны и все, кто пришел туда после нас.

Таким здание стало через месяц после активных боев - 27 сентября 2014 года

Возможно, я и стал там неким катализатором, но усилия были общими. Моя война была, в основном, по радиостанции. Конечно, много раз хотелось взять автомат и побежать вместе со всеми в атаку. Иногда это даже удавалось, но все-таки главная задача командира в другом.

Что касается прозвища, которым нас наградил противник, то важно не то, как они нас называли, а как относились. Относились со страхом. Я видел его в их глазах. И живых. И мертвых.

Я лично никогда не воспринимал Донецкий аэропорт просто как взлетную полосу и несколько зданий. Для меня он был обычным клочком украинской земли. Почему мы должны были его отдавать? Я кадровый офицер, и это был мой рубикон, моя ответственность и моя задача. Но я - не киборг, не железный. Мне тоже было страшно.

Танкисты Макс и Псих из 93-ей механизированной бригады уничтожили танк противника 24 сентября 2014 года

Я приехал в аэропорт в конце лета по просьбе начальника штаба нашего полка. Он вместе со своими людьми провел там четыре месяца в полном окружении и они все нуждались в ротации. Или хотя бы в отпуске на десять дней. В тот момент аэропорт был разблокирован, обстановка там царила более менее спокойная, а у меня в тот момент в Кировограде похороны были каждый день. Поэтому я сказал жене, что меня вызвали и согласился.

Редут - это позывной старшего на объекте. Под ним я и стал там работать. Начальника штаба полка в аэропорт больше не вернули.

Как только я принял командование, сепаратисты начали активно атаковать. Я спросил, почему мы не отвечаем, тем более, что разведка доложила нам о большом их скоплении в районе Спартака (ближайшая к аэропорту часть Донецка). "А мы никогда не отвечаем". А почему мы никогда не отвечаем? "Чтобы не провоцировать". А почему нельзя провоцировать? Словом, я приказал ответить. Так все и началось.

Танк противника, подбитый спецназом прямо под вышкой управления полетами 24 сентября 2014 года

С тех пор я считаю, что на отсутствие приказа сверху ссылаются только трусы, чтобы оправдать свое бездействие и избежать ответственности. Не может военный, ссылаясь на это, смотреть, допустим, как через реку от него противник роет окопы. Мне никто не давал приказа обороняться в аэропорту. Но зачем тогда я, украинский офицер, был там, если не для того, чтобы делать мою работу?

Это был период, когда наша армия оставляла позиции, завоеванные ранее нашими парнями ценой собственной жизни - Амвросиевку, Саур-Могилу, Изварино, Иловайск. И тут они еще и на аэропорт полезли! Это обстоятельство, общая неблагоприятная обстановка на фронте, сыграли большую роль в мотивации даже самых немотивированных бойцов. Мы все решили: "Хер вам, а не аэропорт!" Даже плакат такой у нас был.

В старом терминале у спецназа был плакат с надписью "Хер вам, а не аэропорт!" Снимок сделан 28 августа 2014 года

Кроме нас самих нами в аэропорту никто не интересовался.

Старший объекта, назначенный командованием сектора, все время прятался на вышке управления полетами, и обороной там командовал солдат Сережа - мобилизованный. В середине сентября этот целый подполковник вообще просто развернулся и уехал, устранился от командования. Генерал-майор Сергей Наев, новый руководитель сектора Б - первый человек, который проявил к нам интерес.

Стратегическое значение аэропорт имел только для тех, кто там воевал и погибал. Иначе бы с 7 апреля (даты взятия аэропорта под контроль 3-им полком спецназа. - Цензор.НЕТ) по 22 января (выхода ВСУ из аэропорта. - Цензор.НЕТ) там появились хоть какие-то фортификационные сооружения и от танков нам не приходилось бы прятаться в коридорах. Это не задачи армейского спецназа. Мы и так делали там все, что могли, а руководство не сумело предвидеть даже на шаг вперед. Младшие офицеры указывали, что нужно сделать, куда обратить внимание. Но как-то не было ни решения, ни решимости на это. И это так не только в аэропорту.

Оружие и личные вещи шести пленных, взятых 93-ей механизированной бригадой 4 сентября 2014 года

Я знал и контролировал весь аэропорт полностью: периметр, Пески, заход и выход колонн, всю артиллерию. Все замыкалось на мне. В этом был серьезный плюс - я владел всей ситуацией и информацией. Но был и минус - когда меня ранили и эвакуировали, некому было взять на себя управление всем аэропортом целиком. Первые сутки, пока новый человек не вошел в курс дела, артиллерия работала сама по себе по моим наработкам, на связь с ними никто не выходил. Только благодаря пришедшим нам на смену людям с характером - Женьке Патриоту, Богеме, Майку, Жене Маршалу и другим, удалось не растерять все то, что мы там построили.

Хоронить павших товарищей и смотреть в глаза их матерям и женам оказалось гораздо сложнее, чем даже воевать. Через две недели после того, как я вернулся домой с первым ранением, погибла одна наша группа под Изварино. Мы сутками сидели на телефоне - нужно было договариваться о вывозе тел из-под Луганска, искать рефрижератор, связываться со старшими на наших крайних блокпостах. А потом были похороны каждый день рядом с частью. После этого всего в аэропорту мне было легко.

Теперь похорон меньше, но появились новые сложности - матери и жены приходят и плачут, отказываются признавать результаты ДНК-экспертиз, делят между собой награды и детей, слушают гадалок и уверяют, что сын или муж жив, даже снимают таблички с именами с крестов на могилах - отказываются принимать правду.

Каждый командир должен относиться к этому с пониманием и вниманием. Это даже в уставе прописано. Я сам к этому только сейчас пришел.

Об этой стороне войны обычно мало говорят и знают, потому что редко кто из командиров подразделений ею занимается. Это можно понять, потому что все они, как правило, на войне. Но этим нельзя оправдаться перед семьями погибших товарищей. Я теперь считаю, что поддержка семей погибших и их социальная защита - это приоритет для командира.

Награда никак не повлияла на мою жизнь. Ну, вот разве что, меня теперь часто в Киев все время дергают. Приходится говорить "Извините, семья, но папе надо в Киев, потому что папа у вас герой". Они ну очень, очень рады. Льготами положенными я еще не пользовался ни разу. Может, возьму когда-то кредит на постройку дома. Если доживу.

На данный момент я один из трех героев Украины в Кировограде (первым был Виктор Чмиленко - погиб 20 февраля 2014-ого в Киеве, на Майдане, вторым офицер 3-ого полка. - Цензор.НЕТ). И пока единственный живой…

Личные вещи сепаратистов, проникших в здание старого терминала 1 октября и погибших там​

Оружие и документы разведывательно-диверсионной группы, уничтоженной 11 сентября 2014 года артиллерией минометного взвода позывного Абрикос и бойцами поста Енот

Зато война поменяла мои взгляд на жизнь и ценности.

Я понял,что самое важное - это семья, родители, друзья, полк. А остальное - это прах, пыль, в которую превращались на наших глазах дорогое оборудование, элитная мебель и стены аэропорта. Когда от попадания танкового снаряда на тебя падает стена и глаза ты после этого открываешь только потому, что удар смягчили стоящие возле нее стеллажи, то понимаешь, что все остальное просто - пыль. Аэропорт убил во мне страх перед всем ничтожным независимо от того, где это и на какой должности это ничтожество служит или работает - в Вооруженных силах или на госслужбе.

Изменился и мой подход к формированию отряда.

Я больше не обращаю внимания на возраст и физические данные. Смотрю в глаза и оцениваю мотивацию. На войне мне довелось повстречать много молодых и красивых, которые отказывались выполнять работу. И я видел взрослых обычных мужчин, которые очень достойно себя проявляли. Поэтому теперь я понимаю, что морально-волевые качества - это самое главное. Пусть человеку сорок лет и рост ниже нужного, если он готов воевать в спецназе за Украину - это наш человек.

Мы больше не собираем людей в подразделение, как карандаши в коробку - лишь бы подходили. Командир группы теперь выбирает себе семью. Ему с ними жить, ему с ними воевать, ему с ними умирать, если придется.

Война научила меня, что не экипировка и техника, а люди - это самое важное. Только они и важны, на самом деле.

Анастасия Береза, Цензор.НЕТ Источник: http://censor.net.ua/r340362

[Mykola81]

Фаховці,розжуйте.Що за "мішки" Донбассу дісталися.Катки ні разу на Т-62 не схожі.

T-72

[alexvvv]

«Правий сектор» 3 липня вимагатиме від влади відмови від Мінських домовленостей

http://zaxid.net/news/showNews.do?praviy_sektor_3_lipnya_vimagatime_vid_vladi_vidmovi_vid_minskih_domovlenostey&objectId=1355704

[Гість rl72]

Юрий Бирюков додає 5 new photos.

1 год. · Змінено ·

В 1992 году на воду был спущен фрегат "Гетьман Сагайдачний", который стал флагманом ВМС. Помните, как мы переживали в конце февраля прошлого года? Помните, как мы радовались нашему флагу над кораблем? А вы были на камбузе флагмана? И не надо, пока!

Да, там все как всегда и везде в нашей армии - там оборудование советского образца, советских времен производства. Никто не считал энергоэффективность, никто не задумывался об удобстве. И да, на корабле сейчас адский ад, практически ничего не работает. Летят компрессоры холодильников, выгорели тены плит. Штатный опреснитель воды не работал вообще никогда, он поломался еще в начале 90-х и рядом с ним поставили маленький американский опреснитель, который спасает корабль. А, вы знаете, что куб пресной воды в портах Африки стоит 200$? Моряки об этом узнали во время выполнения задач у берегов Сомали.

И на остатках-останках кухонного оборудования пытаются готовить еду для всего экипажа корабля. На флоте уж так принято, едят из одного котла.

Благодаря работе нашей команды (особо-особо Yuriy Husyev и Диана Петреня, хотя это безусловно не только они) флагман ВМС Гетьман Сагайдачный попал в список экспериментальных частей по реформированию системы питания. Эксперимент начинается с 1 августа, там множество интереснейших идей, множество революционных подходов. Но на корабле беда с оборудованием, на нем невозможно готовить. Зная КАК работает система закупок в МО, я конечно рефлекторно собирался искать волонтерские и спонсорские деньги на оборудование. Но 7 миллионов гривен на три воинские части - тяжело и долго, а срок уже назначен. Решили быть принципиальными.

3 недели шла борьба со службой тыла ГШ за подачу документов на закупку. 3 недели скандалов, тормошений, угроз и криков. Особенно понравилась очередная "отписка": мы не можем официально закупать ловушку-уничтожитель для насекомых по той причине, что она не стоит на вооружении. Ловушка для мух не стоит на вооружении, Карл! И ее нельзя покупать! Именно эта отписка окончательно взбесила Министра, дальше шла непечатная лексика.

Министерство обороны Украины закупает за бюджетные деньги полный комплекс технологического оборудования для флагмана ВМС Украины, а также для других двух частей, попавших в список эксперимента. Эксперимент стартует с 1 августа. Точка.

И ни-че-го не меняется в нашей армии, ага.

[keepo]

Как только я принял командование, сепаратисты начали активно атаковать. Я спросил, почему мы не отвечаем, тем более, что разведка доложила нам о большом их скоплении в районе Спартака (ближайшая к аэропорту часть Донецка). "А мы никогда не отвечаем". А почему мы никогда не отвечаем? "Чтобы не провоцировать". А почему нельзя провоцировать? Словом, я приказал ответить. Так все и началось. Изображение Танк противника, подбитый спецназом прямо под вышкой управления полетами 24 сентября 2014 года С тех пор я считаю, что на отсутствие приказа сверху ссылаются только трусы, чтобы оправдать свое бездействие и избежать ответственности. Не может военный, ссылаясь на это, смотреть, допустим, как через реку от него противник роет окопы. Мне никто не давал приказа обороняться в аэропорту. Но зачем тогда я, украинский офицер, был там, если не для того, чтобы делать мою работу?

заставляє по-іншому поглянути на скарги деяких командирів про "не було наказу"

[la20]

«Правий сектор» 3 липня вимагатиме від влади відмови від Мінських домовленостей

http://zaxid.net/new...bjectId=1355704

Не мої слова.

"Кремль рік провокує Україну вийти з Мінського договору і почати наступ слабшою армією, шоб бути розгромленими. Того самого вимагає ПС. Браво"

[jack74]

Кремль рік провокує Україну вийти з Мінського договору і почати наступ слабшою армією, шоб бути розгромленими.

слабшою? А хто це визначив? А коли вона стане достатньо сильною для наступу? ХТО це визначить?

А ворог почекає, поки ми посилимся? А він не буде в цей час посилюватись? почекає? чесно-чесно? Бо інакше я не граю...

А якщо серйозно, то такі слова я можу сприйняти лише якщо це вміле маскування своєї зміцнілої армії та введення противника в оману, щоб приспати його пильність і розбурхати в нього самовпевненість і завищену самооцінку перед справжнім реальним наступом нашої армії по всьому фронту .

Змінено 21 Червня, 2015 в 12:01 користувачем jack74

[Lisovic]

А коли вона стане достатньо сильною для наступу?

Тоді коли сил вистачить дійти до Москви.

[jack74]

Ну то коли?! ХТО це визначить???!!!

Нафіг нам та Москва?! Для чого ті дитячі гасла?! Хай вони (москалі) собі самі там нею (Москвою) займаються!

А от нам вже пора визначатись, або ми воюєм там, або лишаєм в спокої тих сеператюг і повертаємо хлопців-патріотів в Київ, бо я так дивлюсь, що справжній ворог там.

Змінено 21 Червня, 2015 в 12:03 користувачем jack74

[Lisovic]

jack74, ти думаєш війна магічно закінчиться, як тільки наші війська дійдуть до кордону з мордором? Я в цьому сумніваюсь, згадай події кінця минулого літа, звідки крили наші війська на півдні.

І знов прийдеться тримати кучу військ в окопах, при таких самих умовах як і зараз, але вже на кордоні, і з кучою проблем в тилу цих військ. Ну і якщо зараз на будькі дії зі сторони мордору Європа вже досить оперативно реагує, то там вже будуть наші проблеми, бо зараз ми воюємо на своїй землі, а там будем вже обстрілювати територію сусідньої країни, із всіма витікаючими звідси наслідками.

Тому тут ІМХО два варіанти або барти Москву, або триматись і чекати коли мордору ця війна стане надто дорогою, і от в цьому нам зараз захід дуже сильно допомагає, роблячи навіть те що малаб наша влада робити.

зи. мінус не мій.

Змінено 21 Червня, 2015 в 12:06 користувачем Lisovic

[jack74]

Тому ...брати Москву

ЯКУ МОСКВУ?!?!

зи. мінус не мій.

не переймайся, я знаю хто мені любить мінусувати. Та й мінуса я ще не бачив. Та й мені на них ... Змінено 21 Червня, 2015 в 12:24 користувачем jack74

[Lisovic]

Просмотр сообщенияLisovic сказал: Тому ...брати Москву ЯКУ МОСКВУ?!?! Изображение

Тобто дійшовши до кордону наші хлопці будуть сидіти в окопах і гинути від обстрілів, і не відкривати вогонь у відповідь так? Чи ти справді віриш в те що із своєї території мордор стріляти не буде?

[Ha3aP]

Просмотр сообщенияLisovic сказал: Тому ...брати Москву ЯКУ МОСКВУ?!?! Изображение

Тобто дійшовши до кордону наші хлопці будуть сидіти в окопах і гинути від обстрілів, і не відкривати вогонь у відповідь так? Чи ти справді віриш в те що із своєї території мордор стріляти не буде?

Ти серйозно віриш в те що Україна піде в наступ і піде на Москву? І ще може віриш що Україна візьме Москву?

[Lisovic]

Ha3aP, де я писав що Укрїна піде на Москву? А в наступ піде, але тоді коли мордор перестане підтримувати лугандонських макак, і коли дійшовши до кордону ніхто з тієї сторони обстрілювати не буде. А до того нема сенсу переходити в повномаштабний настпу, того як поляжуть тисячі наших хлопців, а в результаті получим ті ж самі обстріли тільки в іншому місці, плюс кучу проблем у вигляді ДРГ, недобитих сепарів і різного кримінала в тилу тих хто буде стояти на кордоні, а про зруйновану інфраструктуру і озлолених жителів того регіону я вже мовчу, а ці проблеми теж прийдеться вирішувати.

[Ha3aP]

Повідомлення 12149

[Lisovic]

Повідомлення 12149

Ну і де я там писав про наступ на Москву?

[Ha3aP]

А шо там, про Берлін написано?

[Lisovic]

Ha3aP, там є слово наступ?