День перемоги - 9 Травня ... Свято?

[jack74]

Наближається чергова річниця... Свята? Певно... Але ЩО вона для нас значить, для нас - теперішніх? Привід виїхати за місто бухнути? Можливість поїхати посадити картопельку? Шанс привітати ветеранів? ... ЩО цей День для нас???

Для чого тема? ...сам не знаю... так... думки якісь зкаламбурились... задумався... ця дата, особливо в світлі останніх подій... Швидше, це день - застереження, коли потрібно не вихідні робити, а навпаки - в усіх навчальних закладах проводити День Застереження, щоб пояснювати дітям на тих прикладах, до чого можуть призводити дії амбітних неконтрольованих "імператорчиків", біля яких згуртувалась купка прибічників-підлабузників, а під якими - ...покірний народ... затурканий народ... задурений народ... недумаючий народ...

Пошукав, як же офіційно закріплений цей "червоний" день у нас, в Україні, і був здивований текстом Закону! Молодці!

Цитувати

ЗАКОН УКРАЇНИ Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років Відповідно до Конституції України, зокрема статті 11, яка зобов’язує державу сприяти консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, спираючись на резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 22 листопада 2004 року № A/RES/59/26 та від 2 березня 2010 року № A/RES/64/257, прагнучи розвивати та зміцнювати незалежну, демократичну, правову державу, усвідомлюючи, що Друга світова війна 1939-1945 років, що розпочалася внаслідок домовленостей націонал-соціалістичного (нацистського) режиму Німеччини та комуністичного тоталітарного режиму СРСР, стала найбільшою трагедією людства у XX столітті, зважаючи на те, що під час Другої світової війни 1939-1945 років націонал-соціалістичним (нацистським) та комуністичним тоталітарним режимами на території України було вчинено численні злочини проти людства та людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого Україні та Українському народові було завдано величезних втрат, Показати прихований контент   відзначаючи всесвітньо-історичне значення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років, віддаючи данину пам’яті всім жертвам Другої світової війни 1939-1945 років та зважаючи на необхідність постійного піклування про ветеранів війни, учасників визвольного руху та жертв нацизму, з метою збереження пам’яті про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років Верховна Рада України приймає цей Закон. Стаття 1. Увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років 1. Шанобливе ставлення до пам’яті про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років, про ветеранів війни, учасників українського визвольного руху та жертв нацизму є священним обов’язком держави та громадян України. 2. З метою вшанування пам’яті всіх жертв Другої світової війни 1939-1945 років в Україні встановлюється День пам’яті та примирення, який відзначається щороку 8 травня. 3. В Україні щороку 9 травня відзначається державне свято - День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги). 4. Порядок проведення меморіальних та урочистих заходів, присвячених Дню пам’яті та примирення і Дню перемоги, визначається Кабінетом Міністрів України. Стаття 2. Форми увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років 1. Основними формами увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років є: 1) відзначення Дня пам’яті та примирення, Дня перемоги, днів вигнання нацистів з України, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, інших адміністративно-територіальних одиниць; 2) установлення почесної варти біля Вічного вогню, могил Невідомого солдата і Невідомого матроса, покладання вінків, квітів до пам’ятників та меморіалів, присвячених увічненню перемоги над нацизмом та вшануванню пам’яті жертв Другої світової війни 1939-1945 років; 3) недопущення фальсифікації історії Другої світової війни 1939-1945 років у наукових дослідженнях, навчально-методичній літературі, підручниках, засобах масової інформації, публічних виступах представників державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб; 4) сприяння об’єктивному та всебічному дослідженню історії Другої світової війни 1939-1945 років, відображенню подій війни, її жертв, діянь учасників у творах літератури і мистецтва, книгах та альбомах пам’яті, засобах масової інформації; 5) упорядкування, збереження та спорудження пам’ятників і пам’ятних знаків на вшанування пам’яті учасників та жертв Другої світової війни 1939-1945 років, створення музеїв, меморіальних комплексів, присвячених Другій світовій війні 1939-1945 років; 6) забезпечення проведення за сприяння держави пошукової роботи з метою встановлення імен загиблих і тих, хто пропав безвісти, перепоховання останків воїнів, які загинули під час Другої світової війни 1939-1945 років. Стаття 3. Почесна варта 1. Під час відзначення Дня пам’яті та примирення, Дня перемоги і Дня захисника України у столиці України, столиці Автономної Республіки Крим, місті Севастополі, в обласних центрах біля пам’ятників та меморіалів, присвячених увічненню перемоги над нацизмом та вшануванню пам’яті жертв Другої світової війни 1939-1945 років, установлюється почесна варта, а також покладаються вінки і квіти. Стаття 4. Пам’ятки Другої світової війни 1939-1945 років 1. Пам’ятками Другої світової війни 1939-1945 років визнаються військові кладовища, військові ділянки на цивільних кладовищах, братські та одинокі могили, пам’ятники, пам’ятні знаки, скульптурні, архітектурні та інші споруди, композиції і об’єкти, що увічнюють пам’ять про події часів Другої світової війни 1939-1945 років, її учасників та жертв. Єдиний національний реєстр пам’яток Другої світової війни 1939-1945 років затверджується Кабінетом Міністрів України. 2. Пам’ятки, визначені частиною першою цієї статті, перебувають під охороною держави. 3. Фінансування заходів, пов’язаних з утриманням у належному стані пам’яток, визначених частиною першою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, передбачених на відповідну мету, а також за рахунок пожертв юридичних, фізичних осіб, міжнародних організацій або іноземних держав. 4. Державні органи та органи місцевого самоврядування несуть у межах компетенції відповідальність за облік і збереження пам’яток Другої світової війни 1939-1945 років. 5. Пошук невідомих військових поховань, останків жертв та воїнів, загиблих у Другій світовій війні 1939-1945 років, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. 6. Поховання учасників бойових дій під час Другої світової війни 1939-1945 років здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. 7. Наруга над пам’ятками Другої світової війни 1939-1945 років, їх руйнування або знищення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Стаття 5. Міжнародні договори щодо ліквідації наслідків Другої світової війни 1939-1945 років і збереження пам’яток, пов’язаних з подіями Другої світової війни 1939-1945 років 1. Україна забезпечує виконання міжнародних договорів щодо ліквідації наслідків Другої світової війни 1939-1945 років та укладає договори про компенсацію шкоди жертвам нацизму. На підставі міжнародних договорів Україна забезпечує спорудження і збереження пам’яток у місцях поховань воїнів, які загинули під час Другої світової війни 1939-1945 років, за межами території України. 2. Україна в рамках міжнародних договорів сприяє виявленню поховань часів Другої світової війни 1939-1945 років, розташованих на її території, спорудженню і збереженню пам’яток у місцях поховань, відродженню гуманістичного ставлення до них. 3. Україна неухильно дотримується міжнародних зобов’язань щодо недопущення проявів нацизму і тоталітаризму в будь-якій формі на своїй території. Стаття 6. Відповідальність за невиконання цього Закону 1. Особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом. Стаття 7. Прикінцеві положення 1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. 2. Визнати таким, що втратив чинність, Закон України "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 30, ст. 239; 2011 р., № 44, ст. 470; 2012 р., № 28, ст. 310). 3. Абзац шостий частини першої статті 73 Кодексу законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375) викласти в такій редакції: "9 травня - День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги)". Президент України П.ПОРОШЕНКО м. Київ  9 квітня 2015 року  № 315-VIII Hide

 

[vaz75]

Я згадую дідів, як вони мені розповідали свої славетні історії, показували мені свої медалі, а я захоплено їх перебирав. Згадую паради. Прокат бойової техніки по Червоній площі і по Хрещатику, які показували по ч\б телевізорі. Пригадую як піонером стояв у спеку під сонцем в караулі біля Вічного вогню...

[jack74]

і про ветеранів... Да, коли ми вчились, до нас приходили якісь дяді-тьоті-дєдушкі-бабушкі, з медалЯми, розповідали якісь історії, ми їм дарували квіти... А чи були вони дійсно ветеранами?... хто тепер зна...

Дід моєї дружини (вже покійний) в 16 років пішов на ту війну... обгорів в танку... руки, ноги... Отримав "Ветерана ВВВ" і "Інваліда ВВВ"...  На 9 травня він пив... просто в умат пив і все... закінчувалось святкування в нього частенько в медвитверезнику... Після того його викликали на партсобраніє, де його "лікували" в моск... В один з таких чергових разів він швирнув їм партквиток з словами "Да пашлі ви са сваєй партієй"... і ніколи не розповідав нічого про війну... Коли його запитували, казав "внучєнька, зачєм ано тєбе? Вайна - ета страшна..."

Інший дід дружини попав офіцером в полон. Втік. Тут з нього познімали всі звання та заслуги, і він був просто "Інвалід ВВВ". І він теж ніколи не розповідав нічого про війну...

 

 

ПиСи: @vaz75 , коли я писав свій пост, твого ще не було, то не подумай, я не стосовно твого... Просто думки вголос

[jack74]

Попалось в неті

Цитувати

Денис Цебров

17 квітня о 8:45 · 

 

Для тех, кто не в курсе. До 1965 года не было никаких торжеств 9 мая. Это был обычный рабочий день. Ужасы войны были слишком свежи в памяти. К 20-летию Победы советское руководство сделало 9 мая красным днем календаря. Фронтовики еще были "молодыми". Понятие "ветеран" стало активно использоваться через 10 лет, к 30-летию. Тогда же появилась песня "День Победы". Настоящие фронтовики о войне практически не говорили. Надо объяснять почему? Настоящие фронтовики никогда никуда не лезли со своими "рассказами". Зачастую, даже самые близкие люди не знали через что прошли их мужья, отцы и дедушки. Для примера посмотрите старый советский фильм "Зимородок" о скромном учителе-очкарике. Вот такие были настоящие фронтовики. Почитайте биографию Алексея Смирнова, добряка-толстяка из комедий Гайдая, который "надо Федя, надо". Войсковая разведка, "За Отвагу", "За Боевые Заслуги", "Орден Славы" 2-й и 3-й степени. Знаете, что такое войсковая разведка? Это когда Рэмбо - щенок, это когда каждый день - последний, и в лучшем случае - ты без вести пропавший. Это когда ты уходишь за линию фронта за "языком", а у штабиста уже похоронка с открытой датой на тебя. А теперь пересмотрите финальную сцену "В бой идут одни старики", где Макарыч и Маэстро на могиле поминают погибших ребят. Эту сцену сняли с первого дубля - больше снимать было невозможно: съемочная группа плакала, потому что Алексей Макарович ничего не играл. Это практически документальная съемка. Вот такими были прошедшие этот ад. Вот так они вспоминали войну. И прочитайте рассказ Юрия Полякова "Ветераныч" и почувствуйте разницу. Вот такие теперь остались. Ну и танец в фашистской форме со свастикой на российском тв посмотрите. Вот такими мы стали, благодарные потомки...
День Победы праздник говорите? "Помним, скорбим"? "Можем повторить"? Вы это тем немногим оставшимся настоящим фронтовикам в глаза скажите, если сможете...

 

Показати прихований контент  

Из сети. Тексту несколько лет.
"Знаю, что заминусуете, но всё же.
Кто такие ветераны Великой отечественной войны? Посчитаем: война закончилась в 1945 году. Добровольцем в армию можно было пойти с 17 лет. Если солдат зацепил краешек войны – призвался в январе 1945 то самому молодому ветерану сейчас 80 лет. Но тогда этих солдат никто за ветеранов не считал. Потому что других много было. «Самые» ветераны были 1917 года рождения. Им пришлось хуже всех. Они призвались на три года в 1936 году. (Тогда призывали с 19 лет) Отслужили положенное. Но их не демобилизовали, так как началась финская война. После которой их опять не демобилизовали. Ждали войну с немцами. Потом война с японцами. Начали их демобилизовывать - тех, которые дожили - в 1946 году. Вот это были настоящие ветераны! Я ещё застал таких. И даже кое кого знал лично. В живых их теперь уже не осталось…

Первое время после войны к ветеранам ВОВ относились ещё хуже, чем в последствии к ветеранам афганской и чеченских войн. Никто о них не заботился. И даже праздник такого «День победы», по сути не было. Это был обыкновенный рабочий день. Ситуация поменялась при Брежневе. Он сделал День победы выходным и начал вводить всё больше и больше льгот для ветеранов. По мере того, как количество их всё уменьшалось и уменьшалось естественным путём.

И началось…

В середине 60-х годов, когда ветераном стало быть выгодно, туда полезли всякие проходимцы. Герои ташкентского фронта. Для того, чтобы записали в ветераны, надо было кучу справок собрать. Снимать штаны – пулевые раны на заднице показывать. И комиссия с жирными харями их осматривала и решала: чирьи это или следы от пуль? Настоящим ветеранам это было противно. А вот тем, которые всю войну себе бронь от фронта выбивали, это дело было привычное. Вот они и поналезли, оттеснив настоящих боевых ветеранов. Я этот процесс сам наблюдал.

У меня был родственник. Он попал на фронт в 17 лет. И сразу в штрафбат. За то, что в уличной драке разбил череп обрезком трубы такому же как он. Насмерть. Буйный был. Причём и в старости. Призвать его не могли – возрастом не вышел. И ему предложили: или добровольно в штрафбат или лет 15 зоны. Он выбрал штрафбат.

Так вот. У него был орден славы третьей степени. Он работал на одном крупном московском заводе. Там в кадрах числилось около четырёхсот кавалеров орденов славы со всеми причитающимися льготами. Когда при Андропове их всех проверили, осталось всего трое. В том числе и мой родственник. Остальные оказались самозванцами. Такая вот пропорция между ветеранами и «ветеранами».

Ветераны этих «ветеранов» презирали.

Однако, именно их полюбил советский агитпроп. Они рассказывали про подвиги советского народа молодому поколению. С экранов телевизоров и в школах. Почему? А потому, что настоящих ветеранов нельзя было к детям подпускать. Сейчас поясню, что я имею ввиду:

Вот один пример. По телевизору его рассказал один наш известный артист, который стал артистом уже после войны, а не был фронтовым артистом:

Он был молодым лейтенантом. Двадцати лет не было. У него во взводе служили солдаты вдвое старше него. Но они звали его «батя».

Как то раз с церковной колокольни работал немецкий пулемёт. Артиллерии где то не было. Из батальона поступил приказ: подавить огневую точку!

Командир построил взвод и обрисовал задачу. Нужны были добровольцы. Один вызвался. Диалог:

- Батя! На «Славу» напишешь? (это означало: напишешь представление на орден Славы) Я сделаю.

Командир молчит.

- Батя! На «Славу» напишешь?

- Ты вначале сделай, потом условия ставь!

- Батя, я сделаю. На «Славу» напишешь?

- Сделаешь – напишу!

- Ну я пошёл, батя!

Через час пулемёт замолчал. Ещё через полчаса приходит солдат и бросает на стол затвор от пулемёта.

- Батя, я сделал.

Командиры на него скептически смотрят.

Тогда боец вынимает отрезанную голову из вещмешка и тоже аккуратно ставит её на стол. И надевает на неё немецкую пилотку.

- Посмотри, батя!

Командир ругается:

-Ты чего это мне принёс?! Убери это сейчас же!

- Батя, я что подумал: что ты мне не поверишь! Скажешь, что я снял затвор от брошенного пулемёта.

-Уноси сейчас же это! Чтобы я этого не видел!

- Батя, ты глянь! Кровь ещё не застыла. Свеженький!

- Уноси это сейчас же!

- Батя, я унесу, унесу. На «Славу» напиши, а, батя!

Ну как этого головореза к детям допускать? Он их научит родину любить…

Один известный командир партизанского отряда за голенищем сапога всегда носил финку, вдоль лезвия которой было выгравировано его кредо: «Мёртвые не кусаются!»

Такой маааленький психологический штришок к портрету…

Пояснение: это мы их называли партизанами. А немцы называли бандитами. По современному – террористы.

Ещё типаж из фильма «Иди и смотри» Элема Климова. Кажется, по произведениям Василя Быкова. (Я сейчас намеренно пишу только широко известные факты. А то не поверят. Будут требовать ссылку на Викпедию.)

Мальчишка решил уйти к партизанам. Его инструктирует здоровенный грубый мужик:

- Наш батя – мировой мужик! С ним жить можно. Только близко не подходи – прибьёт. И далеко не отходи - догонит. И будешь жить! А вот комиссара бойся! Он как то проверял посты и нашёл одного бойца спящим. Так даже будить не стал. Ножом по горлу – и ушёл в свою землянку. И только под утро тревогу подняли.

Пояснение для штатских: сон на посту – преступление. Враг может одними ножами целую часть вырезать из-за заснувшего часового.

Оттуда же: этот мальчишка разговаривает с одной отрядной шлюшкой. Бывшей актрисой. Её эшелон разбомбили ещё в начале войны и она прибилась к партизанам.

Мальчишка: «А вот комиссар, (это который горло резал заснувшему часовому) настоящий герой!»

Девушка: «Ага, герой! Только во сне кричит и слёзы у него текут!»

Мальчишка: «Врёшь! Откуда ты знаешь?»

Девушка обрывает разговор: «Знаю, раз говорю!»

Такие люди тогда воевали…

Пояснение: Войну Василь Быков провёл в партизанском отряде. Ребёнком-подростком.

Опять из воспоминаний Василя Быкова.

Был у них в отряде один юный партизан. Всю его родню сожгли каратели. Воевал с 10 до 13 лет, пока его не убили. Геройски воевал. Любил пытать пленных немцев. А особенно полицаев. Пленных нельзя было с ним оставлять. Замучает до смерти, а если не успеет, то пристрелит. Разведка иногда пользовалась его услугами. Оставят связанного пленного в землянке с этим ребёночком, вот мальчонка к утру его и разговорит.

Теперь о том, как он погиб. На простреливаемой насквозь с обеих сторон полосе вдоль железной дороги лежал труп немца. У него на пальце сверкало кольцо. Этот мальчишка пополз под огнём к трупу. Попробовал снять кольцо. Оно не снималось. Бесстрашный партизан отрезал палец у трупа, сунул обрезок себе в рот и зубами сдёрнул кольцо. И пополз назад, держа кольцо во рту. На обратном пути его и подстрелил немецкий снайпер. Так его с этим кольцом во рту и похоронили.

Василь Быков пишет, что партизаны очень уважали храбрость. Храброму человеку многое могли простить. Но после смерти этого малолетнего отморозка все в отряде почувствовали какое то облегчение.

Далее писатель размышляет: «Я теперь думаю, что правильно, что этого мальчишку убили. Кем бы он стал в мирное время? А может быть – размышлял Василь Быков – назначили бы его пионером-героем. И было за что. Воевал он геройски. Совершенно был лишён инстинкта самосохранения. Сейчас бы на его примере учили бы детей родину любить.» (Это я пересказал рассказ писателя своими словами).

Когда партия поставила вопрос о воспитании молодого поколения в духе патриотизма на примерах героев войны, надо было срочно создать этих героев. Потому что ветераны для этого не годились. Вот их и подменили герои ташкентского фронта. Их знающий человек легко отличит. По тому, как они носят награды. И по самим наградам. Ветераны насилии награды плотно. Одной или двумя планками. Они наползали одна на другую и занимали мало места на груди. Это на парадном кителе. А на рабочем носили просто орденские планки. Так удобнее. А то и вовсе не носили.

У «ветеранов» награды расставлены широко. По всей груди. Чтобы иконостас получился во всю грудь. Так заметнее. И все награды круглые.

Из круглых наград – медалей - ценили ветераны только медаль «За отвагу». Она белого цвета. Ну ещё немного медали «За взятие…» Будапешта, Берлина и т.д. Медаль «За боевые заслуги» считалась «писарской» наградой. Если какому то фронтовику её давали, то он стеснялся её носить.

А у «ветеранов» все медали жёлтого цвета. Юбилейные. 5 лет победы, 10 лет победы и т.д. Плюс другие юбилейные. За послевоенные годы могло накопиться десятка полтора жёлтых кругляшков. Целый иконостас получался. Если правильно развесить.

И что характерно, эти «ветераны», кажется, размножаются делением. Годы проходят, а на трибунах их меньше не становится.

Кстати, о трибунах и президиумах. Ещё один повод назначить «ветеранов» из героев ташкентского фронта. Надо же кого то в президиумы сажать. Ветеранов наши начальники боялись. Чёрт-те что могли натворить или сказать перед камерами. Вот и приходилось…

Несколько реальных историй, что могли натворить ветераны в тылу.

Отец рассказывал:

Особенно много случаев было, когда воинские эшелоны шли на восток после войны. Опасно было с ними ездить штатским. Штатских били. Один вагонный вор ночью полез в вещмешок к солдату в общем вагоне. Трофеи искал. Его заметил один бурят из солдат. И схватил его. Вор показал ему нож. Бурят громко завизжал на весь вагон. Солдаты повскакивали с полок. Схватили вора, открыли окно и вытолкнули его головой вниз на ходу из поезда. И полезли по полкам досыпать.

Приехали на одну забайкальскую станцию. Поезда встали. Надо было где то пожить, пока опять пойдут. Привокзальная гостиница стояла пустая. Но комендант туда никого не пускал. Приказа не было. Солдаты забили ему в задний проход ключи от дверей и бросили со второго этажа гостиницы в озеро. Уже было прохладно. На озере встал ледок. Этот комендант проломил ледок и барахтался, пока не утонул. Никто его не спасал. С Солдаты заселились в гостиницу.
Милиция, как приходили в города воинские эшелоны, пряталась. Солдаты считали ментов тыловыми крысами и презирали. И солдаты везли с фронта много запрещённых предметов: трофеи, пистолеты и гранаты. Милиция и местные ВВ связываться с ними боялись. Да и было их мало. На наведение порядка на всём Транссибе явно не хватало.

А вот более поздний случай:
Одному безногому ветерану уже в конце 60х годов выделили инвалидную коляску на электрическом ходу с аккумуляторами. Ему пришло время ежегодной медкомиссии. На предмет проверки: может, его ноги уже отрасли и он незаконно получает пенсию за инвалидность? А главный хирург оказался сволочью. Всё заворачивал безногого инвалида: ЗАЙДИТЕ завтра, ЗАЙДИТЕ после трёх часов. Я сейчас занят и т д.
Инвалид оказался танкистом. По длинному коридору больницы разогнал свою коляску (а она весил килограмм сто без пассажира) и таранил главного хирурга. Сломал ему несколько рёбер и ключицу. Инвалида судили. Дали ему год условно с конфискацией орудия преступления – инвалидной коляски на электрическом ходу.
И такие случаи с ветеранами были типичными. Я их много знаю.
И как таких отморозков сажать в юбилейный президиум? Рядом с «дорогим и любимым»?
Вначале пускали ветеранов на юбилейные мероприятия, но потом перестали. Подвыпив, ветераны, случалось, начинали пиздить «ветеранов». Скандал в благородном деле воспитания юношества ни к чему.

Вот и заменили власти ветеранов на «ветеранов».
Молодое поколение глядит на них и что то не чувствует уважения к «героям». Чисто инстинктивно. Чувствуют фальш. На уровне интуиции. Вот и тянет их на мультяшных рембо.

А книжек настоящих ветеранов, причём таких, которые не ставили себе цель воспитывать молодое поколение, а просто писали, молодёжь не читает. Отвыкли от чтения. Да и мало правдивых книжек. Раз-два и обчёлся.
А для тех, кто интересуется настоящей войной, я бы порекомендовал А. Фадеева. «Разгром» и «Последний из удеге». Или Бабеля «Первая конная», но только журнальный вариант. А то в том двухтомнике, что есть у меня, сильно отредактировано. Убраны в частности эпизоды, где красные казнят евреев - белогвардейцев. Еврей Бабель смотрит на это. Ему это не нравится, но он не вмешивается. Эти сцены исключили. Так как «давно доказано», что еврей еврею друг, товарищ и брат, а тут Бабель такое пишет! Разлагающе влияет на неокрепшие умы. Вот цензура и поработала.
Это про гражданскую войну.
Ещё рекомендую «По ком звонит колокол» Хемингуэя. Это о работе диверсанта во время испанской войны. Тоже правдиво описывает.
А больше ничего и не знаю. К сожалению, вся советская военная проза сильно отлакирована в части характеров советских воинов из идеологических соображений.
А в постсоветских сочинениях тоже правды нет: сплошная чернуха и тоже из идеологических соображений.
Можно было бы поговорить с ветеранами чеченских и афганской войн. Только настоящие ветераны не любят говорить о войне. Зареклись. Не понимают их штатские. Если говорить правду, то примут за трусов и подонков. А врать не хочется."©

От себя добавлю историю из жизни. В нашей школе был физрук. Николай Палыч. Маленький, злобный дядька, с пузом беременной женщины и вечно сизым лицом. Был типичным "ветеранычем", носил медальки прямо на спортивном костюме. Очень любило это чмо генеральской интонацией на весь зал трубить: "Сегодня ты забыл форму для физкультуры, а завтра, на войне ты забудешь автомат! Ты предатель Родины!". Очень любил рассказывать как он героически воевал. Причем, то он летал, то танком управлял, то поезда под откос пускал. Однажды чей-то дедушка посмотрел на его цацки и тихо так спросил: на каком фронте воевал? Палыча как ветром сдуло! И была у нас маленькая, сухонькая старушка-физичка, божий одуванчик, немножко чудная, казалось чуть-чуть тронутая, но строгая, мы постоянно над ней посмеивались. Баба Наташа мы её за глаза называли. Ни одной медали на ней никто и никогда не видел. После её смерти узнали, что она фронтовик и дома у нее были боевые награды. За что - так никто и не узнал. Вот так....

Hide  

 

[bublik007]

Зараз, коли вже 25 років минуло, як нема СРСР, і  є нове покоління, народжене в незалежній Україні, питання звучить троха цікаво. Цікаво, бо майже практично не залишилось ветеранів, які дійсно воювали, бо самому молодому мало б бути не менше 88 років,і вітати практично, нема кого. Мій покійний батько, воював, закінчивши війну в Севастополі через важкі поранення, від наслідків яких і помер у військовому госпіталі в Одесі в віці 71 років в 1982 році. Це я до теми ДІЙСНИХ ВЕТЕРАНІВ,  Чи буду я його святкувати-так. Перед усім, вшановуючи пам'ять мого батька, для якого день перемоги був не просто привід "побухати." 

[AppMark]

Це свято для ветеранів! Його святкують навіть люди похилого віку які були ще малими дітьми, коли тривала війна.

[iiron]

3 годин тому, jack74 сказано:

 

Дід моєї дружини ... і ніколи не розповідав нічого про війну... 

Інший дід дружинитеж ніколи не розповідав нічого про війну...

 

Моєму діду 92, інвалід війни 2-ї групи і він теж ніколи не розповідав нічого про війну..

Щоб ще більше заплутатись свято чи ні подивіться фільм.

Найбільше вразив цей сюжет. Мужик як в лужу дивився. 

Пророчество Никулина(.mp4 

 

[Гість Selbeor]

Мій дід теж інвалід війни і в свої 92 ще пробує на вєліку їздити, але мова не про те (дай Бог нам всім до такого віку дожити). Так от, за все своє життя я також ніколи не чув розповідей про війну. Про те як жилось "за Польщі" він розказував часто, хоча це теж були не легкі часи.

[san4ez1]

Закінчення війни це завжди свято...Надіюсь наша війна теж скоро закінчиться і з'являться ветерани про яких теж не потрібно забувати...

[jack74]

святкувати і не забувати - це різні речі. 

[bublik007]

28 хвилин тому, jack74 сказано:

святкувати і не забувати - це різні речі. 

Ну це вже як хто розуміє саме значення слова святкувати.)))))) Мені, наприклад, більше імпонує церковний підхід- день пам'яті, роздум про те, що відбулося...

[ForZa]

Вшанувати і згадати наших батьків, дідів, прадідів які воювали і поклали своє життя за наше майбутнє! З історії нічого не викреслиш, а тим більше якщо це все пройшло через твою, мою родину, родини інших людей і в решті-решт наші діди воювали і що - у світи "нових" державних тенденцій про це забути? Ніколи!!!

[MrFirst]

Моя покійна бабка (86 років, померла 10 р.тому) полюбляла дивитись телевізор, байдуже, що там показували. Як ще проводити час старій, ледве ходячій людині, яка, ще й на додачу мала великі проблеми з пам'яттю. Так ось, шаркала вона ногами зі своєї кімнати до моєї (телевізор там стояв), сідала і дивилася всяку лабуду, могла так сидіти по 2-3 години. Пам'ятаю, я ще дивувався, як можна дивитись, в більшості, відверту маячню, яку транслюють по телебаченню. Але тільки но починався якийсь фільм про війну, особливо старі радянські, вона вставала й мовчки йшла у свою кімнату, де не було ніякого телевізора й навіть радіо. Ніколи не дивилась фільми про Другу Світову. А я ніколи не питав, чому.

[Dream]

Свято пам'яті.

[jack74]

2 годин тому, jack74 сказано:

святкувати і не забувати - це різні речі. 

 

1 година тому, bublik007 сказано:

Ну це вже як хто розуміє саме значення слова святкувати.)))))) 

Правильно! В тому то й справа, що сучасне покоління (не тільки молодь маю на увазі) не розуміє, ЩО тут святкують і, відповідно, ЯК потрібно його святкувати! Не салютами, веселлями і тостами, а тихими спогадами, вшануванням пам'яті загиблим і зніманням шапки перед живими... Бо це дійсно свято "Со слезами на глазах", і це потрібно доносити до народу, нагадувати, щоб дійсно  цей день був просякнутий цим гаслом "НІКОЛИ ЗНОВУ"!

Я б хтів би бачити цей день особливим - робочим, але щоб на всіх підприємствах (принаймні державні структури) в цей день справді займалися б вшануванням пам'яті (покладанням квітів на меморіалах, поїздки в визначні місця слави, і т.ін.), а в навчальних закладах, зрозуміло, цей день повністю присвятити зануренням в історію. Зрозуміло, що це утопічна ідея, але... Не все робиться відразу. Почнуть робити одні, підтягнуться і інші. 

 

Але аж ніяк не військові паради і салюти. Гвоздики, свічка...

[Electronshik]

Для мене це день пам'яті. Коли перемогли нацизм, поклавши мільйони життів.

І хто що не казав, ми повинні про це пам'ятати.

 

 

 

[AppMark]

Сьогодні побачив таку картину в місті, бабушка протирала своїм рукавом 

всі портрети, на пам'ятнику

[Ko3bMa]

Доречі, мо хто в курсі - куди перенесли стели з призвіщами учасників Другої Світової, що були по вул.Шопена, якраз біля новобудови гуртожитка-житлового?

[Harddriver]

 

Цитата

Я згадую дідів, як вони мені розповідали свої славетні історії, показували мені свої медалі, а я захоплено їх перебирав.

 

 

Мій дід дійшов до Ельби. Ніколи не розказував майже нічо, батько дечого переповідав, там дійсно... краще забути те все як кошмар.

 

Другий дід (звідси) "мотав" 10-ку за Сраліна, по-доносу,  за партизанку волинську. З ним я виріс, він мене виховав і розказав мені багато "з іншої сторони фронту" як було. Теж... краще мабуть не пам'ятати такого.

 

Чи святкуватиму я? Важке питання. Це - не моя війна. Тепер у нас є своя (як у кожного покоління), яка трохи відсуває ті далекі події ще кудись подалі. І Гітлер є (в своїй реінкарнації) і Геббельс-Сікільов, і виродки-орки-п'яниці поліцаї. Правду кажуть - коли історію забувають, вона повторюється знов.

 

[yura-patriot]

1 година тому, Ko3bMa сказано:

Доречі, мо хто в курсі - куди перенесли стели з призвіщами учасників Другої Світової, що були по вул.Шопена, якраз біля новобудови гуртожитка-житлового?

Їх мали(ють) чи вже перенесли на територію меморіала  через дорогу,але де саме там точно я незнаю, але туди точно.

 Це стели з прізвищами учасників Другої Світової  в честь яких названі вулиці нашого рідного міста.

[Harddriver]

UPD. Пісня в тему:

 

 

[Oberegy]

нема що святкувати, бо поклали мільйони людей. Треба пам*ятати.

[Oberegy]

нема що святкувати, бо поклали мільйони людей. Треба пам*ятати.

[vaz75]

1 минуту назад, Oberegy сказал:

нема що святкувати, бо поклали мільйони людей. Треба пам*ятати.

То святкують перемогу над фашизмом, який "поклав" мільйони (про сталінський режим промовчимо). Якби не перемогли, Гітлер і його Ко "клали" б мільйони далі.

[Oberegy]

21 годин тому, vaz75 сказано:

То святкують перемогу над фашизмом, який "поклав" мільйони (про сталінський режим промовчимо). Якби не перемогли, Гітлер і його Ко "клали" б мільйони далі.

ну а так Сталін клав. Не можна святкувати перемогу у війні. Це не спортивне змагання. Треба просто відзначати пам*ятну дату. А при совку все те було доведено до абсурду. Будували меморіали, а ветерани виживали на мізерні пенсії.