Війна, ч 3 (дай Бог остання й переможна)

[igorrrko]

Забембали,обоє.

Наші,Ваші...Про що,взагалі,балакаєте?

[Dieselsmart]

Трішки розрядки, тепер хоч і віртуально але знищити "мордор" в радіоактивний попіл зможе кожен "жидобандерівський укроп".

П.С я як для хуйла царбомбу бахнув)

http://naked-science.ru/article/hi-tech/29-07-2013-292

Змінено 26 Грудня, 2014 в 21:18 користувачем Dieselsmart

[alexvvv]

тобто якщо б поміняли порівну то для України було б гірше? я щось не в тому вимірі живу мабудь...

маю на увазі те що їм свої полонені не дуже треба тому таке співвідношення.

[igrok]

А може хоч у одного звільненого нашого хлопця спитаєте,чи йому не п--хер формула обміну?

[VaLeRa]

ig_rok, не треба так казати, бо є і інша сторона медалі, а саме 75 хлопців, яких могли додатково обміняти при рівній кількості полонених на обмін... а вони лишились там...

[Skorpio76]

новорічне привітання буде цікавим...

Юрий Бирюков додав 4 нові світлини 19 год ·

Чем множество хороших людей занимались ночью, на морозе (д-д-д-д)... На всех экранах страны, скоро!— разом із Roman Donik та 6 others.

Змінено 27 Грудня, 2014 в 19:34 користувачем Skorpio76

[Belzer]

хлопців, яких могли додатково обміняти при рівній кількості полонених на обмін

Впевнений, що ми даже уяви не маємо, як проходять домовленності з терористами про видачу полонених.

Ї говорити про "могли" це як на гущі гадати.

[igrok]

ig_rok, не треба так казати, бо є і інша сторона медалі, а саме 75 хлопців, яких могли додатково обміняти при рівній кількості полонених на обмін... а вони лишились там...

Та всі би хо тіли за 1 тера 5 наших.Там видно так не виходить.І не потрібні вони їм,там інший закулісний обмін-не відключайте газ,електрику.Це я утрую,точно знати не можу,але щось ще є,

[Соромітник]

тобто взагалі нормально те що обговорюється якийсь особливий статус і допомога з нашого бабла території, з якою ми обмінюємось полоненними ...

заі*ца...сам цей факт нікого не напрягає всі думають лише про патріотизм і хто в тому ділі круче

[S-driver]

[Dieselsmart]

Добровольчий батальйон "Кавказ"

СССР распался, вторгнувшись в Афганистан. Россия распадется, вторгнувшись в Украину.

Ровно 35 лет назад СССР вторгся в Афганистан. Та война стала началом мирового джихада и окончилась крушением Советского Союза. Мы не отмечаем эту дату, но напоминаем о ней. Напоминаем для того, чтобы Путин и остальные чекисты вспомнили о ней и поняли что их ждет.

Союз безбожников-коммунистов напал на мусульман Афганистана в надежде, что они смогут покорить их, подчинить их себе и аннексировать. Но, хвала Аллаху, их надеждам не было суждено сбыться. Аллах унизил коммунистов, заставив их армию позорно бежать из страны спустя 10 лет после вторжения. Ничего не помогло тогда СССР, ни авиация, ни современное вооружение, ни полчища солдат. Более того, эта война истощила СССР, привела к краху экономики, грызне среди главарей и в конце концов падению режима.

Однако это позорное поражение и крах идей коммунизма не привели к отрезвлению вечно одурманенных жаждой власти террористов из Москвы. Через 5 лет, на волне реваншизма, Россия решила устроить маленькую победоносную войну и выбрала своей очередной жертвой Чечню. И снова Аллах унизил боевиков. Снова их экономика рухнула, снова народ обнищал, снова началась склока во власти.

Российские власти не заботились о “своем” народе никогда. Ни когда развязывали войну в Афганистане, ни когда развязывали войну в Чечне. В обоих случаях они посылали простых ребят со всех уголков Советского Союза и России на бойню, ничем их не обеспечивая. Москва не заботилась о родителях убитых ею парней. Ей всегда было все равно как будут выживать в условиях кризиса, распада страны, безработицы родители тех кого она отправила умирать в Чечню или Афганистан. Кремль думает только о себе, а не о людях.

После развала СССР, Аллах открыл глаза миллионам людей на то, какие зверства творили коммунисты со своим народом. Произошло разоблачение красной чумы. Были изобличены преступления красных идолов от Ленина до Горбачева, погубивших миллионы людей в собственной стране, наглядно продемонстрирована чудовищная бесчеловечность людоедской коммунистической идеологии. Но сейчас Путин снова тащит народы в тюрьму. Сначала он вернул советский гимн, потом возродил в лице “Единой России” КПСС, а теперь уже не прикрываясь абсолютно ничем создает тот же самый союз. Вот-вот и он назовет его советским, окончательно сбросив все маски. Обманутые люди горячо выступают с оправданиями тех кто в прежние времена убивал их родственников, ставят им памятники и возлагают к ним цветы.

Но и этого мало Кремлю. Он хочет затащить в свой ГУЛАГ всех, кто раньше с ним был. Когда Украина сделал свой выбор в пользу свободы, то Путин и его шакалы накинулись на эту страну и сегодня разрывают ее на части. Причем, те кто непосредственно воюет против Украины не понимают, что они нужны Путину мертвыми. Ему все равно нечем им платить. Как мы уже писали многие, узнав о падении курсов просто отказываются воевать. Но есть и те, кто оболванен кремлевской пропагандой и воюет за идею какого-то русского мира. И как русские уважают красных палачей, так же они уважают Путина, который убивает их сыновей и обрекает их самих на голодную и холодную старость. Со всей России в Украину едут мальчики, которым русская пропаганда промыла мозги. Они едут сюда умирать и бросают своих стариков-родителей. СубханаЛлах , если бы мы не знали того, что творили такие же мальчишки в Чечне и что они творят сегодня в Украине, то нам было бы очень жаль их и их родителей.

СССР навсегда потерял Афганистан.

Россия думает, что контролирует Чечню, но новости с Кавказа дают нам понять, что это не так.

Россия рисует на картах Крым частью своей территории, а Украину уже почти объявила своей колонией.

ИншаЛлах, Россия повторит судьбу СССР и сгинет с карты мира. Уже сейчас у нее нет пенсионного фонда, вводятся все новые и новые налоги, экономика трещит по швам, а рубль неустойчив. Оккупированные Россией территории и порабощенные ею народы, наконец-то скинут это русское иго и освободятся от многовекового угнетения.

Они думают, что получили Крым, но на самом деле вскоре, иншаЛлах, Россия распадется как распался Советский Союз.

Змінено 27 Грудня, 2014 в 21:23 користувачем Dieselsmart

[Dieselsmart]

Я розумію що всіх уже багато що дістало але в кінці кінців що це б*ядь за попи такі?

Московські священики не пускали вантажівки з загиблими воїнами через Рівненщину

[Dieselsmart]

Юрий Бутусов

ОФИЦЕР ИЗ СЕКТОРА «Д»: «ПРИЧИНА ПОРАЖЕНИЯ НАШИХ ВОЙСК - ПРОФНЕПРИГОДНОСТЬ РУКОВОДСТВА ГЕНШТАБА»

«Цензор.Нет» записал интервью с офицером украинской армии, который работал в приграничном секторе «Д». Мы восстанавливаем хронологию событий в секторе «Д» - сражение в котором стало одной из самых трагических страниц этой войны. Чтобы определить степень адекватности командования АТО, важно получить представление об обстановке, о которой докладывали. И на основании которой принимались или не принимались решения руководством Генштаба. Эти уникальные свидетельства офицера, который принимал участие в событиях в секторе "Д", впервые показывают общую картину происшедшего.

Сектор «Д» - наступление украинских войск и роковые ошибки

«В июне группировка наших войск получила приказ перекрыть государственную границу. Противник заметил наши приготовления, и стал сосредотачивать силы для защиты своих транспортных коммуникаций. Существовало два варианта перехвата коммуникаций. Первый – сосредоточение крупных сил и захват крупных приграничных городов – прежде всего Снежного. И второй – при отсутствии достаточных сил, перехват коммуникаций вне городов. Был избран второй вариант – думаю, учитывая те силы, которыми мы располагали в том районе, это было логично. Однако планирование операции, к сожалению, было осуществлено неграмотно, без учета реальной обстановки и особенностей данной местности. Были допущены две ошибки, которые привели затем к трагическим последствиям. Ключевой высотой для контроля приграничной полосы в секторе «Д» была Саур-Могила. Наступление необходимо было начинать с захвата этой высоты. Вторым узловым пунктом было село Дмитровка – это ключевой узел коммуникаций, там находится три моста через Миус. Без контроля над Дмитровкой проводить операции в секторе «Д» было невозможно. Еще один мост был в Миусинске – который гораздо ближе к Донецку, и больше по размерам, контролировать его гораздо сложней.

Наступательная операция наших войск вдоль границы в секторе «Д» должна была по первоначальному плану начаться 17 мая, однако сроки были перенесены, в связи с разгромом блок-поста 51 омбр и дезорганизацией, что повлекло переброску войск для затыкания возникшей дыры в боевых порядках наших частей. Исходя из этого реально операция началась 12 июня. Противник в начале мая занял Дмитровку. Это было около 40 боевиков, которые взяли под контроль мосты. В 100 метрах от блок-поста боевиков располагалась пограничная застава, где находилось около сотни пограничников, которые каждый день ездили на охрану госграницы получая разрешение на проезд от террористов. На момент начала нашего наступления Дмитровка была занята крупными силами противника – около 300 человек, усиленных БТР. Также силами группы свыше 100 боевиков и 2 БТР была занята высота 277 Саур-Могила.

12 июня ротная тактическая группа 79-й аэромобильной бригады получила приказ занять Саур-Могилу. Операцией командовал лично командующий АТО генерал Муженко. Однако доразведки района не было произведено, и в результате они попали в засаду. В ходе боя из Снежного на помощь боевикам направилось два танка. Один танк противника был подбит. Но нашим войскам не удалось выполнить боевую задачу. Спустя три часа боя, Муженко дал приказ отступать. Погибло 2 десантника 79-й бригады, 25 раненых было из 79-й и 2 из 3-го полка спецназ. Саур-Могила осталась под контролем противника.

В результате командование приняло роковое решение – направить войска в обход узлов сопротивления противника, не занимая Саур-Могилу и Дмитровку. Задачу провести наши войска вдоль границы получил отряд подполковника спецназа Юрия Коваленко – заместителя командира 2-го отряда 3-го полка спецназ Выполнить задачу можно было только одним путем – форсируя реку через брод у села Кожевня. Коваленко первым перешел Миус.

К сожалению, операция по продвижению наших войск вдоль границы была спланирована безграмотно. 12 июня разведгруппа в составе 8 человек была выброшена на маршрут выдвижения колонн. Их десантировали с вертолета днем, примерно в 14.00, в районе, который полностью контролировался противником. Ситуация была безнадежной. Разумеется, группа еще в момент высадки была мгновенно обнаружена, окружена, приняла бой и захвачена в плен.

Чтобы спасти своих товарищей, группа Коваленко попыталась наземным путем выйти в район высадки. Однако она столкнулась в противником – и один спецназовец погиб в бою.

Затем Коваленко продолжал действовать в авангарде. Именно его группа провела колонны наших войск на Довжанский и Краснопартизанск. Эта операция была осуществлена без потерь. После этого наши войска получили приказ занять последнюю крупную автомагистраль, связывающую захваченные террористами города с поставками наемников и оружия из России - в районе Изварино. И снова первым в бой пошел Коваленко – они вместе с другими нашими частями выбили боевиков. Группа Коваленко трижды штурмовала пропускной пункт «Изварино», выбивала боевиков, но армии давали приказ отойти и потом пропускной пункт снова занимали террористы.

Артиллерийские и минометные обстрелы из России не позволяли прикрыть границу. Через открытую при поддержке российских войск дорогу отряды террористов получили значительное усиление наемниками и техникой из России. Они завязали бои за пропускные пункты, постарались отрезать наши подразделения на границе от снабжения, и подвергали наши позиции постоянным обстрелам из минометов, снайперских винтовок, а вскоре и из реактивных систем залпового огня. Количество огневых средств, и прежде всего артиллерии и бронетехники у противника начало быстро расти. С конца июня начались артиллерийские обстрелы с территории России. Их плотность возрастала – а в июле российская артиллерия стала главным поражающим фактором.

Противник сумел сохранить коридор через границу, через который шло снабжение и пополнение. Наступление провалилось, и надо было менять тактику. Но наши войска просто остались стоять на своих позициях.

Войска в секторе «Д» находились на крайне невыгодных позициях, поскольку Дмитровка была по-прежнему под контролем противника и все снабжение осуществлялось через узкую приграничную дорогу. Единственным местом форсирования реки Миус был брод у Кожевни, который подвергался постоянным обстрелам, а дороги на Дьяково, Краснопартизанск и Довжанский плотно минировались. Наши позиции хорошо просматривались, войска не могли маневрировать, и подвергались постоянным обстрелам.

Бои в окружении – Россия и банды Гиркина начинают уничтожение сектора «Д»

Кризис и эскалация боевых действий начались в начале июля – сразу после выхода банды Гиркина из Славянска. Мы отслеживали обстановку в этом районе. Сразу после того, как наше командование выпустило банду Гиркина из Славянска, противник предпринял меры, чтобы не допустить охват Донецка с флангов. Впервые Гиркин прибыл в Иловайск 7 июля. С тех пор в городе базировалось около 300-400 боевиков, плюс дополнительные силы в Донецке, Моспино. Окружать Донецк надо было значительно более крупными силами. У нас была оперативная информация о передвижениях террористов, но, к моему возмущению, она ни разу не была реализована. Информация о численности и вооружении группировки противника не использовалась, по тем местам, где находился Гиркин и другие главари бандитов, удары не наносились ни разу.

Хочу подчеркнуть: если бы мразь не выпустили из Славянска, вся война пошла бы по-другому. Надеюсь, что будет проведено расследование, кто допустил этот тяжелейший просчет.

Как только Гиркин увидел, что Донецку ничего не угрожает, он сосредоточил все силы на уничтожении наших войск в секторе «Д». 11 июля российская артиллерия уничтожила лагерь 24-й и 79-й бригад под Зеленопольем. 12 июля Гиркин и около 30 автобусов с террористами прибыли в Снежное.

Они сразу приступили к атакам наших опорных пунктов – первому удару подвергся усиленный взводный опорный пункт близ населенного пункта Тараны.

Противник создал угрозу контрудара в направлении Дмитровка-Кожевня, и Степановка-Мариновка. Это бы привело к полному окружению войск под Краснопартизанском и Довжанским.

Если бы наши войска не удержали коридор в районе Мариновки – котел бы замкнулся и никто не вышел. Но наши удержались. Удержались дорогой ценой.

С точки зрения военного искусства, прежде чем проводить операцию по перекрытию государственной границы, требовалось вначале захватить Саур-Могилу, Степановку и Дмитровку. Без контроля над Дмитровкой операции наших войск были невозможны. Мы с самого начала боевых действий в секторе «Д» были поставлены в крайне невыгодную тактическую обстановку, действия наших войск были скованы. Почему? Это вопрос к Генеральному штабу.

Наши войска так и не получили команды взять Дмитровку – просто стояли два с половиной месяца в чистом поле на открытых и хорошо просматриваемых позициях, и нас расстреливала безнаказанно российская артиллерия. Потери людей в секторе «Д» - это героизм. Но это далеко от военного искусства. Почему и кто так планировал? Надеюсь, когда-то мы услышим ответы на эти вопросы. Но я считаю что трагедия сектора «Д» - это результат абсолютно безграмотного планирования и управления боевыми действиями.

15 июля под Краснопартизанском, группа спецназ 3-го пока была накрыта минометным огнем. Залп минометов накрыл подразделение в момент постановки боевой задачи. Погиб командир - подполковник Юрий Коваленко. На месте погибло еще семь спецназовцев (Максим Бендеров, Александр Кондаков, Николай Алексеев, Богдан Каравайский, Станислав Майсеев, Дмитрий Рябый, Максим Вербовый, Иван Марков – прим. Ю.Б.) затем в России от ран погиб еще один (Виктор Гаркавенко – прим. Ю.Б.). На Коваленко было направлено представление на звание Герой Украины, но он его так и не получил. У него осталась жена, двое детей.

В середине июля снабжение было полностью парализовано. Наши опорные пункты находились вдоль границы, и российская артиллерия их расстреливала безнаказанно, мы несли большие потери. Авиация не могла доставить снабжение либо оказать огневую поддержку, потому что российские системы ПВО были выдвинуты на границу и сбивали наши самолеты и вертолеты. С Саур-Могилы просматривалась наша территория. Ее необходимо было занимать, чтобы обеспечить вывод наших войск из сектора. Брод у Кожевни – единственная точка форсирования Миуса, была под постоянным огнем, а колонны, которые переходили брод также подвергались постоянным ударам.

Ситуация в секторе «Д» уже в середине июля сложилась критическая, однако наше командование вовремя не отреагировало на изменение обстановки.

Прорыв окружения сектора «Д»

Операция по деблокаде сектора «Д» началась 27 июля – наши войска пошли на Саур-Могилу, а батальон 25-й воздушно-десантной бригады предпринял рейд на Шахтерск.

К сожалению, эти действия снова планировались в спешке, без учета обстановки. Атака на Шахтерск была вообще полной авантюрой. Совершенно недостаточными силами решили захватить крупный населенный пункт, в котором противник сосредоточил превосходящие силы.

Наши подразделения отважно сражались, но это был героизм без достижения тактических результатов.

23 июля в бой вступила авиация. Однако в ходе выполнения боевых вылетов два наших штурмовика Су-25 были сбиты российской ПВО во время вылета в районе Саур-Могилы.

Начальник Управления специальных операций генерал Вячеслав Назаркин дал прямой приказ – послать две группы в район падения штурмовика, и найти пилотов. Командование 3-го полка пыталось объяснить Назаркину, что бросать группы неизвестно куда, не имея цели, не организовав грамотное планирование, притом, что противник активно ищет сбитых летчиков и полностью контролирует район падения – это совершенно неразумно и является неоправданным риском.

Однако Назаркин никаких возражений не терпел. И на поиски пилотов были выдвинуты две группы 3-го полка спецназ под командованием подполковника Сергея Лысенко – одного из наиболее опытных офицеров, и капитана Кирилла Андреенко.

С одним из пилотов связь появилась и группа Лысенко вывела его из района Латышево. Но связи со вторым пилотом не было, и его поиски были безуспешными.

В районе была концентрация войск противника – группы были без бронетехники. В результате противник обнаружил спецназ, ферма в Латышево, где они находились былаокружена превосходящими силами противника, група приняла неравный бой. 8 спецназовцев погибло в бою. 4 попало в плен и только четверым удалось вырваться.

В это время за Саур-Могилу также завязались тяжелые бои.

В сектор «Д» были введены подразделения 30-й, 51-й механизированных, 25-й воздушно-десантной, 95-й аэромобильной бригад. Общими усилиями они взяли Саур-Могилу.

Боевые действия осложнялись тем, что бригады действовали не всеми силами, а только отрядами отдельных сводных подразделений. А в составе этих подразделений было много мобилизованных и плохо подготовленных военнослужащих, часть их которых составляли вообще немотивированные люди. Поэтому стойкость войск и организация боевой работы оставляли желать лучшего.

Когда Саур-Могила полностью перешла под наш контроль, начался вывод наших окруженных войск.

6-7 августа окруженные войска были полностью выведены из сектора, однако во время прорыва под непрерывным артогнем на единственном маршруте вывода были понесены серьезные потери. В районе брода у Кожевни пришлось оставить значительное количество техники. К сожалению, трагедия не закончилась.

В сектор «Д», который оставили наши войска были введены новые силы. Никаких уроков командование не извлекло. Части 30-й механизированной бригады заняли Степановку на самой границе с Россией, и совершили рейд на Миусинск. Исход операции был предсказуем. Дмитровка по-прежнему оставалась в руках противника, поэтому удержаться небольшими силами в Миусинске было невозможно. Степановка была уничтожена огнем российской артиллерии вместе с колонной 30-й бригады, из Миусинска наши подразделения уехали также внезапно как и пришли. После понесенных потерь 30-я бригада вышла из сектора, бросив значительное количество техники.

Итоги и выводы сражения в секторе «Д»

В результате сражения в секторе «Д» были выведены из строя, измотаны, и понесли большие потери в людях и боевой технике главные силы 24-й, 28-й, 30-й, 51-й, 72-й механизированных, 25-й воздушно-десантной и 79-й аэромобильной бригад, значительные потери понесла 95-я аэромобильная бригада. Общие потери в людях исчислялись несколькими сотнями погибших, пропавших без вести, пленных. Многотысячных жертв не было, но боеспособные подразделения бригад надо было отводить на восстановление. Но бригады утратили боеспособность из-за потерь техники, и особенно в окруженных частях, и из-за плохого морального состояния и неспособности выполнять боевые задачи. Их вывели на ротацию и восстановление. Тяжелые потери понесли приданные части – 3-й полк спецназ, отдельные части и подразделения.

Если бы все эти бригады – половина всех боевых бригад Украины, сохранили боеспособность, то трагедия окружения наших войск под Иловайском никогда бы не произошла. Граница была бы прикрыта крупными силами. А так после вывода частей на ротацию и переформирование противник нанес удар и почти не встретил сопротивления. Кроме того если бы командование ВСУ в апреле – мае озаботилось формированием резервов, то в июле-августе они могли быть введены в бой и переломить ситуацию в нашу пользу. Если бы сектор «Д» имел в резерве хотя бы одну батальонную тактическую группу, трагедии могло бы не случиться.

Спецназ в зоне боевых действий как часть с большинством контрактников, и более высоким уровнем подготовки, часто использовался в качестве проводников воинских частей – потому что многие мобилизованные офицеры просто не умеют ориентироваться на местности. Неоднократно пехотные командиры использовали группы спецназа как передовой отряд, ставя абсолютно несвойственные им задачи. Также часто спецназ выполнял задачи особых поручений командования. Например, один из батальонов территориальной обороны в панике по ночам начинал воевать с кустами – часовому мерещилось, он давал очередь, триста человек вскакивали и всаживали в окрестные кусты весь боекомплект. Спецназ ехал проверять и наводить порядок. Работали няньками.

Данные разведки всех видов, которые передавались наверх, командование АТО просто не учитывало при планировании операций. Элементарной логики и понимания характера боевых действий не было.

Ключом сектора «Д» были Саур-Могила и Дмитровка. В узкое горлышко, где снабжение осуществлялось через реку с двумя понтонами, ввели две с половиной бригады. Части растянули в нитку, и никакого нормального снабжения и тыла у них не существовало. Противник проводил постоянные атаки наших окруженных войск, которые чередовались с мощными артиллерийскими ударами из России. В результате снабжение наших подразделений в самых дальних окруженных районах Довжанского и Краснопартизанска практически прекратилось.

Насколько я видел обстановку в штабах, у них был один расчет – «они не решатся». То есть они вели себя так, как будто Россия не воюет. А Россия уничтожала наши войска. Причем я не говорю о командовании сектора. Полковник Грищенко, командир 72-й бригады, который командовал сектором до 23 июля и генерал Литвин, командир 8-го корпуса, который командовал после Грищенко, в целом действовали без особых претензий. Просто командование АТО не доверяло им оперативное планирование. Приказы войскам шли напрямую.

Отсутствовал объективный анализ обстановки, и даже несмотря на наличие данных разведки, которые регулярно передавались наверх в том числе и мной, решения принимались без учета обстановки и вопреки нашим предложениям.

Не было никакого понимания о возможностях наших сил. Направлять в зону боевых действий батальоны территориальной обороны, и нарезать им самостоятельные задачи на передовой могли только люди, которые совершенно не понимали уровень подготовки этих новых частей.

Боеспособность и дисциплину демонстрируют части укомплектованные контрактниками, с хорошим кадровым офицерским и сержантским костяком.

Хотел бы обратить внимание: наше командование постоянно предпринимало операции, нанося удары по расходящимся направлениям. Это не позволяло сосредотачивать силы, бить в одной точке, уничтожать противника. И наоборот – давало противнику сосредотачивать противнику резервы поочерёдно то в одном месте, то в другом, и бить наши войска по частям.

Наступление по всем направлениям имело одну цель – генералы хотели рапортовать об успехах. К сожалению, очень отрицательную роль в оперативном планировании играет заполитизированность нашего военного командования. Причиной тяжелых потерь в людях и боевой техники в секторе «Д» стала неграмотная оценка обстановки и критическое промедление с принятием каких-либо решений. Кто-то должен за это отвечать. Нельзя, чтобы эти действия остались без оценки.

[Skorpio76]

Я розумію що всіх уже багато що дістало але в кінці кінців що це б*ядь за попи такі?

Московські священики не пускали вантажівки з загиблими воїнами через Рівненщину

Все цілком логічно і очікувано. Спершу ФСБ-ки у ризах поставили семінаристам (переважно сільським хлопцям) правильні "прошивки" мозку у духовних семінаріях. Потім ті новоспечені попи почали вещати "правильні речі" напівзатурканим женщінам бальзаковскового віку. А ці мадами - навіжені. Якщо їм складно вклали в голову правильні промосковські мантри, то жодні аргументи на цих зазомбованих місцевих ватниць вже не діютимуть - вони безмежно довіряють своєму душпастирю і повністю відключають мозок. Давно помітив, що рівень "набожності" адептів МП на словах, показаво дуже високий (величезна кількість ікон у помешкані, довгі спідниці, хустки і т.д.), при цьому в дискусіях на релігійну тематику ладні вицарапати очі тому, хто наводить аргументи і конкретні приклади про гундяєва та інших КГБ-шних попів, для яких Бог на другому місці після ВВХ (а можливо і третьому після грошей, ВВХ). Звісно і представники КП далекі від духовних ідеалів, які вони проповідують. Але за рівнем моральності вони значно відрізняються від адептів "русского міру". І це цілком логічно. Священикам КП для збереження впливу на населення цілком достатньо підтримувати патріотичну позицію - легко, природньо, можна сказати цілком щиро.

А от з МП є величезний дисонанс. Приставка "московський" в часи україно-російської війни дуже незручна. Вихід у цьому випадку - використання прийому ВВХ і переведення прихильників у "паралельну реальність".

Заради справедливості слід зазначити, що і у складі МП (в тому числі і на Волині) є приклади патріотичної поведінки. Але і тут досить часто вони викручуються, до речі як і той лахмєтов. Коли вся країна намагається допомогти в першу чергу захисникам України, вони проблеми солдатів намагають непомічати, а майже увесь гуманізм спрямовують на лугандонців.

[Skorpio76]

Щодо кваліфікації прес-центру АТО...

Прес-центр АТО: Незаконні збройні формування уже другу ніч поспіль не застосовують зброї

і от таке повідомлення Боевики ночью обстреляли Золотое Луганской области, ранена пенсионерка, - ОГА

[Skorpio76]

Щодо кваліфікації прес-центру АТО...

Прес-центр АТО: Незаконні збройні формування уже другу ніч поспіль не застосовують зброї

і от таке повідомлення Боевики ночью обстреляли Золотое Луганской области, ранена пенсионерка, - ОГА

Ночью боевики ЛНР обстреляли блокпосты ВСУ под Попасной

А прес-центр АТО так поспішав показати терористів і рускіх вояк "білими і пушистими". Так вже генералам генштабу не терпиться і хочеться відвести важке озброє (Генштаб : Україна відведе важке озброєння за умови 48-годинної тиші).

Тут два варіанти:

- генштаб хитрує - хоче показати ніби відведення (а насправді основні сили лишаться поблизу і прикриватимуть ними фронт) спровокувати бойовиків на наступ. Малоймовірно, адже відведення будуть моніторити рускі, які вільно гуляють по наших позиціях. Тай розвідка у терористів є.

- генштаб провокує велику біду - поразку наших сил у два етапи - на першому знищення піхотних частин, які лишаться без прикриття артилерії та серйозної броні. На другому етапі - знищення вже підрозділів артилерії та бронетехніки, які відійшли у тил.

[Dieselsmart]

От вам і звіздець, і всі ці борги оплачуємо ми податками й девальвацією гривні. Цікаво коли вже влада зрозуміє що війна ведеться не тільки мирними переговорами й автоматом. А скільки ще Кримнаш накрутив? Що це взагалі в державі твориться???

Донбас недоплатив за світло і газ $1 млрд

[Dieselsmart]

Юрий Бутусов

"Пане Юрію, доброго ранку! З серпня цього року служу в ... бригаді, куди пішов добровольцем. Бачу з середини, що відбувається в нашій армії. На мій погляд вона взяла все найгірше від радянської армії, а чогось нового і прогресивного дуже мало. Зараз затишшя в бойових діях і займаємось ми тим, що цілими днями зустрічаємо перевіряючих. Всі перевірки стосуються не рівня боєготовності, а того, чи рівно стоїть поламана техніка. В середовищі бійців назрівають бунтарські настрої, люди обурені, починається розвал дисципліни. Ви послідовно відстоюєте позицію усунення керівництва ГШ, в армії все це підтримується. Запустіть в Фейсбук проект за відставки Муженка та інших нездар з ГШ, бо скінчиться все це самосудом. Дякую за Вашу позицію. Слава Україні!"

Героям Слава! Написал человек с высшим образованием, доброволец - такие люди являются костяком вооруженных сил. Муженковскую и назаровскую мафию, как и все остальные феодально-бюрократические кланы в погонах будем гнать из армии - их место в суде. Тупая и некомпетентная военная бюрократия, которая рядится в мундиры боевых командиров - это главный враг украинской армии.

Борьба продолжается.

АПДЕЙТ 1: Andrew N. Pavlyuk:

"Точно такая же ситуация в Нацгвардии. Был мобилизован в апреле. В части нас заставляли ходить строем, все "занятия" были исключительно формальными и бесполезными. Просто чтобы чем-то занять время. Полигон видели за полгода раза три. Зато для проверок все готовились усиленно! Подметали, рвали траву, выравнивали матрацы из соломы и надевали белые наволочки на соломенные подушки, выкладывая их ровненько! Если интересно, могу показать".

АПДЕЙТ 2: Швец Павел: "Всё время повторяю одно и то же. Армию необходимо очистить от немотивированных насильно призванных мобилизованных. От них только пьянство и мародерство. Срочно нужен механизм воздействия на этот контингент. Только не предлагайте варианты "воспитательных бесед". Иначе к весне получим спившуюся деморализованную армию. Я командир взвода ВСУ"

[Dieselsmart]

Юрий Бутусов

Главный военный прокурор Анатолій Матіос высказал очень классную идею! Сотрудников МВД, СБУ, Налоговой милиции и прочих чиновников в погонах надо не увольнять - а формировать из них отдельные батальоны для ротации на фронте. У нас же сотни тысяч сотрудников военизированных формирований - их нельзя увольнять. Одновременно мы решаем проблему призыва - большую часть из 50 тысяч тыловых "офицеров" в погонах мы наберем в действующих "силовых структурах"! Это же находка - и не нужны расходы на призыв, и не нужны расходы на увольнение служивых. Браво! Вот это экономия бюджетных средств! И воспитания патриотизма в чиновниках. Пы Сы. Но за ними надо формировать заградотряды из закрывших бизнес предпринимателей. Думаю, тоже одни добровольцы будут.

Анатолій Матіос

З приводу пропозицій Юри Бутусова щодо скорочення силовиків та прийняття бюджету:

До закінчення АТО всіх офіцерів (які служать у перелічених та безглуздих за своєю "нікчемною" для інтересів народу і держави результативністю окремих підрозділах СБУ, МВС та ДФС) необхідно не скорочувати, а просто і прямо мобілізувати з 20 січня 2015 року в кадрові частини і з'єднання Мінооборони для несення військової служби на відповідних посадах командирів взводів, рот і т д.

Солдатська справедливість та Божа ласка у вигляді продовження життя на війні швидко вибере з них достойних повернутися служити державі за попереднім місцем роботи. І додаткових бюджетів не потрібно, військове злагодження коротке, навички керування присутні, присяга державі вже прийнята та і форму ( у т ч зимову ) вони уже всі мають.

Скільки соціальної справедливості настане!!!!! І повірте- після цього простого кроку і такоі мобілізаціі- нічого поганого для держави точно не трапиться. Жаль, що замість баталій у фейсбуку- це жоден з уповноважених депутатів не доведе до путя!

[sergkots]

Злочини московії:

Злочини Москви проти українського народу

1686 р. — Ліквідація автономії української церкви, незаконне й

насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату

і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою,

освітою і культурою.

1687 р. — Вимоги Москви до гетьмана України

сприяти збільшенню кількості змішаних шлюбів між українцями та росіянами

(«Коломацькі статті»).

1689 р. — Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха.

1690 р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новые книги» — книжки П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Я. Барановича, А.

Радивиловського, І. Славинецького та інших, писані тодішньою українською

літературною мовою.

1693 р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки.

1708 р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці

Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців —

6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).

1709 р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві.

1720 р. — Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською

мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки

перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими,

«дабы… особливого наречия в оных не было».

1721 р. — Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.

1729 р. — Указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов’язував переписати з

української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.

1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.

1764 р. — Інструкція Катерини II князю О. В’яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.

1764 р., 10 листопада — Указ Катерини II про ліквідацію в Україні гетьманського правління.

1769 р. — Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.

1775 р., 3 серпня — Маніфест Катерини II «Об уничтожении Запорожской Сечи и причисления оной к Малороссийской губернии» та про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1783 р., 3 травня — Указ Катерини II про закріпачення селян у Лівобережній Україні.

1784 р. — Русифікація початкової освіти в Україні.

1786 р. — Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження

російської вимови церковнослов’янських текстів. Наказ про обов’язковість

«чистого российского языка» в Київській академії.

1800 р. — Наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко.

1817 р. — Закриття Києво-Могилянської академії.

1831 p. — Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в

Україні).

1834 р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края».

1847 р., березень—квітень — Розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» у

Києві, арешт його учасників і покарання ув’язненням та засланням у

віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови,

літератури та культури.

1847 р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим

солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під

найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що було

рівнозначне ув’язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).

1862 р. — Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.

1863 р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Роси П. Валуєва про

заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії

(«Валуєвський циркуляр»).

1869, 1886 рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев», за успіхи в русифікації України.

1876 р., 18 травня — Таємний Емський указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами.

1881 р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз’яснення Емського указу всім губернаторам Росії.

1881 р. — Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.

1883 р. — Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.).

1888 р. — Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.

1895 р. — Заборона українських книжок для дітей.

1903 рр. — Заборона української мови на Археологічному з’їзді в Києві

та на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві.

1907 р. — Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905—1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.

1908 р. — Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».

1910 р. — Циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих

товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от

преследуемых ими целей».

1914 р., березень — Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.

1914 p. — Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в

окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання

української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою.

Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового

товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців

до Сибіру.

1918 р., 29 січня — Битва під Крутами між 4-тисячною

більшовицькою армією М. Муравйова та 300 національно свідомими

київськими студентами (всі юнаки загинули в нерівній борні).

1918 р., початок грудня — Другий наступ більшовицьких військ на Україну.

1921 р., 22 листопада — Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом Ю. Тютюнника під м. Базар на Житомирщинні.

1921—1923 рр. — Голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.

1929 р., вересень — Арешт визначних діячів української науки, культури й УАПЦ за «належність» до вигаданих ОДПУ Спілки Визволення України (СВУ) та Спілки Української Молоді (СУМ).

1929—1930 рр. — Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.

1930 р., 28—29 січня — Надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідував

УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита М. Борецького та інших церковних діячів.

1930 р., 9 березня—19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури, УАПЦ за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ).

1930 р., вересень—листопад — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції за наказом Ю. Пілсудського проти українського населення та провідних діячів українського політичного і культурного життя) в Галичині. Нищення українських культурних установ, кооперативів, масові арешти.

1931 р., лютий — Арешти колишніх діячів УНР (В. Голубович, П. Христюк, М. Шраг та ін.).

1931 р., лютий Депортація М. Грушевського до Москви.

1932 р., 23 квітня — Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР.

1933 р., 13 травня — Самогубство М. Хвильового як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.

1933 р., 7 липня — Самогубство М. Скрипника, доведеного до відчаю більшовицькою владою.

Кінець 1932 — весна 1933 року — Організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.

1933 р. —Погром українців на Кубані.

1933 р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.

1934—1941 рр. — Знищення архітектурно-культурних пам’яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.

1936 р., жовтень — 1938 р., листопад — Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні (так звана «єжовщина»).

1937 р., 30 серпня — Самогубство голови уряду УРСР П. Любченка.

1937 р., друга половина — Ліквідація майже всього складу уряду УРСР і всього ЦК КП(б)У.

1937 р., листопад — Масовий розстріл ув’язнених на Соловках українських

письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя

жовтневого перевороту).

1938 р. — Сталінська постанова «Про обов’язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».

1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов’язкової в усіх школах України.

1938 р. — Посилення русифікації України у зв’язку з рішеннями XIV з’їзду КП(б)У 13—18 червня.

1939—1941 рр. — Широкомасштабні репресії органів ДКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.

1941 р., кінець липня — серпень — Знищення більшовиками під

час відступу радянських військ до 15 тис. українських політичних

в’язнів, що перебували у в’язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного,

Луцька, Києва, Харкова та інших міст. Розстріл у Києві агентами НКВД

групи видатних діячів української культури, серед яких — українська

письменниця й громадська діячка Л. Старицька-Черняхівська, оперний

співак М. Донець та ін. Депортація відомих українських діячів у

віддалені райони СРСР, під час якої багато з них загинуло або були

знищені НКВД (В. Свідзінський, І. Юхименко, А. Кримський, К.

Студинський, П. Франко та ін.).

1944—1955 рр. — Каральні акції органів НКВД СРСР проти українських сил опору, в процесі яких було вбито понад 150 тис. бійців УПА та ОУН, заарештовано понад 100 тис. і депортовано до Сибіру понад 200 тис. осіб із західних областей України.

1945 р., Ув’язнення українських греко-католицьких владик з митрополитом Й. Сліпим.

1946 р., 8—10 березня — Ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.

1946 р., березень — Закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й. Сліпим.

1946 р., 24 серпня — Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії

української літератури», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець»

(ця постанова була згодом підтверджена XVI з’їздом КП(б)У 25—26 січня

1949 р.).

1946—1949 рр. — Ліквідація російськими шовіністами

українських культурних здобутків під час Другої світової війни

(«ждановщина»).

1947 р., З березня — Призначення Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».

1947 р., квітень—травень — Депортація лемків та українців з Холмщини до північної та західної Польщі (операція «Вісла»).

1949 р. — Чергова «чистка» в КП(б)У у зв’язку з рішеннями її XVI з’їзду

25—28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949

р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22 175 її членів).

1949 р., 28 серпня — Скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з’їзді в Мукачеві.

1950 р.,. 5 березня — У сутичці із загонами МВД біля м. Львова загинув головний командир УПА Т. Чупринка (Р. Шухевич).

1951 р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті «Правда» проти

«націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша

В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О.

Корнійчука і В. Василевської).

1954 р., 23—26 березня — XVIII з’їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Сибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952—1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис. осіб).

1954 р., 7 липня — Таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди.

1957—1961 рр. — Посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно

половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів, семінарій).

1958 р., 12 листопада — Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов’язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України).

1959 р., 15 жовтня – Вбивство агентом КДБ Б. Сташинським Степана Бандери.

1961 р., січень — Закритий суд у Львові над членами Української

Робітничо-Селянської Спілки (Л. Лук’яненко, І. Кандиба, С. Вірун та

ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу СРСР. Засудження Л.

Лук’яненка до смертної кари, яку пізніше замінили на 15 років

ув’язнення.

1961 р., жовтень — Прийняття нової програми КПРС її XXII

з’їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу

русифікацію союзних республік.

1962 р. — Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу.

1963 р. — Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.

1964 р., 24 травня — Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості (самвидавний матеріал «З приводу процесу над Погружальським»).

1965 р., серпень—вересень — Перша велика хвиля арештів українських

діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П. Заливаха, С. Караванський,

В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та ін.).

1967 р., З серпня — Арешт В: Чорновола (був засуджений на 3 роки ув’язнення в таборах суворого режиму).

1968 р., 26 листопада, 14 грудня — Зумисні підпали у Видубицькому монастирі в Києві.

1969 р., червень — Лист українських політичних в’язнів (М. Гориня, І.

Кандиби, Л. Лук’яненка) до Комісії охорони прав людини в ООН про

отруювання політв’язнів.

1970 р., січень — Судовий процес проти І. Сокульського, М. Кульчицького В. Савченка — ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти русифікації.

1971 р., 22 травня — Виступ А. Лупиноса біля пам’ятника Т. Шевченкові в Києві і його арешт.

1971 р., 17 червня — Помер у таборі Дубровлагу український політичний в’язень М. Сорока.

1971 р., літо — Нищення могил Українських січових стрільців на Янівському цвинтарі у Львові.

1972 р., січень—травень — Друга велика хвиля арештів в Україні [В. Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, І. Калинець, І. Стасів-Калинець, о. В. Романюк (згодом — патріарх Володимир УПЦ КП), Н. Світлична, Ю. Шухевич та ін.

1972 р., травень — Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів КПУ.1977 р., 5 лютого — Арешт членів Української Гельсінської групи (УГГ) М. Руденка й О. Тихого; суд над ними 23 червня — 1 липня і вирок М. Руденкові 7 років ув’язнення та 5 років заслання й О. Тихому відповідно 10 та 5 років.

1977 р., 12 грудня — Другий арешт Л. Лук’яненка в Чернігові (був засуджений у липні 1978 р. на 10 років ув’язнення і 5 років заслання).

1978 р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (посилення русифікації).

1979 р., березень—жовтень — Нові арешти українських діячів в Україні: О. Бердника (6 березня), Ю. Бадзя (23 квітня), Ю. Литвина (6 серпня), М. Горбаля (23 жовтня) та ін. (усі вони були засуджені до максимальних строків ув’язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії).

1979 р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В. Івасюка біля Львова.

1979 р., 29 травня — Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.

1980 р., червень — Арешт засновника УГГ Оксани Мешко.

1981 р. — Арешт українських політичних діячів С. Набоки, Л. Мілявського, Л. Лохвицької.

1983 р. — Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в

загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і

позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.

1985 р., 4 вересня — У концтаборі помер поет В. Стус.

1986 р., 26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції

(побудованій за рішенням Москви всупереч протестам українських учених і

широкої громадськості), яка призвела до тяжких наслідків, рівнозначних

геноциду.

1989 р. — Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову [російську] в СРСР.

1990 р., квітень — Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.

[spqr]

От вам і звіздець, і всі ці борги оплачуємо ми податками й девальвацією гривні. Цікаво коли вже влада зрозуміє що війна ведеться не тільки мирними переговорами й автоматом. А скільки ще Кримнаш накрутив? Що це взагалі в державі твориться???

Донбас недоплатив за світло і газ $1 млрд

ПОП соплі жує,а вже прийшла пора "свої права качати",важелі є-наглості і хоробрості не хватає.

[Songoku]

Щойно у нас був запеклий бій. Чисельна кількість сепарів-диверсантів нагло атакувала Піски. Ми дали відсіч.

Бій прийняли: батальйон "ОУН", батальйон "Дніпро", "Правий сектор", 93 бригада.

Втрати серед наших: троє загиблих бійців з 93 бригади, один поранений в батальйоні "ОУН", один поранений в "Правому секторі".

Втрати ворога: службою безпеки бату "ОУН" разом з бійцями батальйонів "Дніпро" та "Правий сектор" було взято в полон сепара з "міністерства держбезпеки днр", пораненого ройовим бату "ОУН". Також з боку візуально бачили, що підстрелили ще двох, але тіла не знайшли: швидше за все, їх вивезли.

Отаке кляте перемир`я: по нас гатять всім, чим можна, а ми не можемо відповідати: щодня надходить наказ з Генштабу про заборону стріляти у відповідь. Сепари це знають і через це підходять майже впритул.

Це той самий бій, про який Шоколадному не "доложили". І де 3 200х наших та взяли от такого "язика".

Все в нього перемирья і військових дій не веде ніхто. Розтяжечки та зарізався ржавим осколком, коли брився.

А саме головне його скрючило, коли про 2-й термін заїкнулись. Мабуть сам не вірить що 1-й квартал переживе.

Он Соскін вчора сказав, що перші місяці не протягнемо, якби не хотілось вірити, але він чомусь завжди виявляється правим!!!

Змінено 29 Грудня, 2014 в 15:01 користувачем Songoku

[Skorpio76]

З Донецького аеропорту...

Dmytro Bakhovskyy

6 год. ·

Цікава нічка..не знаю чи це імітація, чи реальний штурм, але три години нас обстрілювали з 6 напрямків, а потім закривати кільце..витримуючи паузу пустили їх трохи ближче..ну і пальнули, вроді не сильно..через 10 хв затишя..і приємний звук скавоління, крику і паніки сєпарських шавок..хлопці всі цілі, чекаєм після обіднього штурму..дам знати потім шо як..++

Змінено 29 Грудня, 2014 в 17:41 користувачем Skorpio76

[Nokian]

Ось ясно викладена позиція Кремля.Гарячим головам варто прочитати виділене і трохи призадуматись , перш ніж поносити....

Почему Россия не должна официально вооружать Новороссию

Фото: РИА Новости

Депутат Госдумы Франц Клинцевич предложил поставлять оружие властям ДНР и ЛНР. Лучшего новогоднего подарка киевским властям сложно себе представить

Сюжеты

Кризис на Украине:

Нашли донора: Россия заплатит за спасение Украины

У последней черты

Теги

Кризис на Украине

Политика

Причиной заявления депутата стали слухи о том, что президент США Барак Обама готов исполнить положения принятого конгрессом Акта о поддержке свободы на Украине. В американской администрации дали понять, что могут отдать Украине часть техники американского контингента в Афганистане.

Окончательного решения по этому пункту, кстати, еще нет. И не только потому, что Белый дом не хочет эскалировать ситуацию на Украине, но и потому, что на эту технику уже есть как минимум два претендента - собственно, само афганское правительство, а также Узбекистан. Больше всего негодуют афганцы, которым вроде как обещали оставить всю технику. «Такая позиция свидетельствует о недопустимом пренебрежении Вашингтона интересами Кабула на фоне резкой активизации в последнее время на территории республики деятельности экстремистских и террористических группировок", - говорит представитель главы афганского государства. - В связи с этим президент Афганистана Ашраф Гани Ахмадзай во время своего визита в Вашингтон в январе 2015 года намерен жестко поставить вопрос о недопустимости передачи остающегося в стране американского вооружения Украине, напрямую увязывая данную тему с перспективами сохранения стратегического партнерства с Белым Домом в дальнейшем».

Реклама

Однако в России справедливо полагают, что мнение президента Ахмадзая вряд ли окажет серьезное влияние на итоговое решение Вашингтона заместитель председателя комитета Госдумы по обороне (занимающий одновременно пост зампредседателя фракции «Единая Россия» в нижней палате парламента) Франц Клинцевич пригрозил адекватным, по его мнению, ответом. Он заявил, что если Обама предпримет этот «опасный шаг который неизбежно приведет к эскалации насилия на юго-востоке Украины», то сам Клинцевич «использует все свои возможности как депутата последних четырех созывов» и «инициирует специальное обращение Госдумы к президенту… принять решение о поставке в Донецкую и Луганскую народные республики российской военной техники».

Если депутат Клинцевич выполнит свое обещание (ведь не исключено, что какое-то оружие Обама на Украину все-таки отправит), то тем самым он сделает прекрасный новогодний подарок для киевских радикалов и европейских ястребов. Причем при любой ответной реакции Кремля на его просьбу.

Если Владимир Путин подпишет соответствующий указ, то это будет означать резкую эскалацию конфликта. И речь не только о возобновлении боевых действий - нужно понимать, что официальные поставки российской техники властям ДНР и ЛНР будут означать юридическое признание Российской федерацией и публичный отказ Москвы от концепции Единой Украины1. В итоге весь мирный процесс (базирующийся на Минских договоренностях) будет свернут, и виноватой в этом станет Россия. Последствия весьма предсказуемы: массированная финансово-техническая помощь Украине со стороны Европы, новые санкции против Москвы и резкая эскалация конфликта. Однако даже если Кремль отвергнет просьбу Клинцевича, то репутационный ущерб Москве все равно будет нанесен. Поскольку Франц Клинцевич является не простым депутатом, а замглавой руководителя фракции «Единая Россия», то ряд СМИ написали о его предложении как о идее Госдумы как таковой. Тем самым продемонстрировав «агрессивное лицо путинского режима».

Самым лучшим выходом из всей этой ситуации будет отказ господина Клинцевича от дальнейшего декларирования подобных идей. Нынешняя позиция Москвы в области поддержания обороноспособности Донбасса является на данный момент оптимальной. С одной стороны, МИД и администрация президента не делают никаких шагов, которые могли бы явно означать признание ЛНР и ДНР, а также эскалировать ситуацию. Однако, с другой стороны, в ЛНР и ДНР все необходимое поставляется в достаточных количествах для поддержания обороноспособности непризнанных республик. Нужно понимать, что в нынешних условиях накачивать оружием ДНР и ЛНР не только бессмысленно, но и опасно. Имея достаточно оружия и добровольцев, отдельные полевые командиры могут попытаться развернуть наступление на локальных участках фронта, при этом не только не достигнув успеха, но и подставив Москву (которую обвинят, что это именно она стояла за этим наступлением). Кремлю нужно либо соблюдение режима перемирия, либо срыв этого перемирия через украинское наступление1, после чего можно будет решать вопрос о взятии того же Славянска или Мариуполя.

К сожалению, заявление Клинцевича - не единственная неадекватная реакция на нынешнее состояние гражданского конфликта на Украине. Ряд политиков и людей, считающих себя аналитиками требует от Кремля жестких мер и критикует российские власти за якобы «сдачу позиций». Последним поводом для подобной критики стало решение России поставлять Украине электричество без предоплаты1. Его уже называют «предательством Новороссии» и «продолжением содержания киевского режима», забывая о том, что международные отношения - это большой рынок. И если пока не видно оплаты за предоставленный товар, это не значит, что ее нет.

[Bit]

Якшо Україні США передасть джевеліни, то в Росіян жопи пригорять не лише в переносному, а і в прямому сенсі.

Один джевелін на диверсійну групу "Донбаса" чи "Азова"- це кілька екіпажів танків чи бетерів, засмажених з скоринкою. А може й кілька броньованих камазів несвіжого м'яса.

Нашим навряд чи треба американські хамери, танків США ТОЧНО не дадуть. А от зброї для диверсій і оборони-цілком можуть відсипати з лишком.

Портативні легкі міномети, точне озброєння, снайперські гвинтівки, і РГД і джавеліни. Нашим має вистачити аби до кордону кацапню зігнати.