КНДР в повній бойовій готовності

[Гість rl72]

Кадафі не ліз у інші країни, не погрожував бомбами чи ракетами тому ж ЄС. На жаль він не зміг дати гідну відсіч інтервентам і його вбили.

Взрыв Boeing 747 над Локерби 21 декабря 1988 года

[Electronshik]

завтра подумають про Україн

Більшість народу це підтримає. Давно пора Януковича на той світ відправити

Ви такий наївний думаєте що бомби впадуть точно на межгір'я?!

Подивіться на титрубко відео з Сирії, ви таке бажаєте для нашої держави?! Ви що думаєте що громадянська віна Вас не зачепить?! Ви взагалі розумієте що при тарарамі Янукович буде перший хто втече звідци?

В нас не Сирія, в нас немає такого тертя між конфесіями як там і слава Богу! Але громадянська війна не розбирає "правильних" та "поганих"

Але я точно не хотів би миротворців як зі сторони ЄС так і зі сторони Росії. Це вже було у 20-х роках минулого століття і тепер усілякі недолуги патріоти кричать про "невдалий" вибір українців...

Кадафі не ліз у інші країни, не погрожував бомбами чи ракетами тому ж ЄС. На жаль він не зміг дати гідну відсіч інтервентам і його вбили.

Взрыв Boeing 747 над Локерби 21 декабря 1988 года

І з цим згоден. то був тероризм чистої води.

Але коли почалась заваруха у Лівії то такий же тероризм влаштувала Франція. І ніхто Саркозі не збирається судити

[Electronshik]

А хто давати має? Путін Кадафі "злив", Кім Чен Ина - "злив", вже до Асада черга доходить.

Якщо народ гідний своєї держави то мусить розібратись сам а не запрошувати усіляких "братушек" чи "містерів". Любий чужеземець у цій ситуації стає ворогом, хоча б тому що переслідує тільки свої інтереси

Путін так само переслідує саме свої інтереси, і йому просто плювати на тих асадів кадафі тощо. Аби б гейуропа купляла російський газ...

[Electronshik]

Ким Чен Ин є диктатор. Ві є гідним наступником свого батька та діда Кім Ір Сена. КНДР є найгіршим варіантом СРСР, напевно за виключенням "червоних кхмерів". Любу ідеологію можна довести до абсурду...

[case0lc]

Ви що думаєте що громадянська віна Вас не зачепить?! Ви взагалі розумієте що при тарарамі Янукович буде перший хто втече звідци?

Так яка війна, якщо він з країни втече? Не буде війни. Просто Януковича ліквідують.

тероризм влаштувала Франція

Факти "тероризму" можна?

Путін так само переслідує саме свої інтереси, і йому просто плювати на тих асадів

Він фінансує терористичний режим Асада в Сирії, поставляє зброю і радників, покриває масові вбивства мирного населення. Якби не Путін, Асада давно б вже відбомбили б і настав мир

[fenmix]

Так яка війна, якщо він з країни втече? Не буде війни. Просто Януковича ліквідують.

Після вбивства царя теж не було)

[igorrrko]

FenMix розвивай думку.Що хотів сказати?

[fenmix]

zigorko, ну гіпотетично, після того, як ПР би звалила, повинна бути міжвладна боротьба між комуняками, старою опозицією (якщо вона не розколеться) і іншими силами, які вийдуть на нову арену. Та й для Росії така "революція" вигідна (простіше режим поставити, майже так, як і в Грузії)

[igorrrko]

Підримую,але не розділяю.

[fenmix]

zigorko, ну в сенсі не все має так бути, як я описав, але історія повторюється і я думаю що з цими політиками завжди будуть якість конфлікти, на пустому місці. І це буде через 50, 100 і 200 років, будуть нові Яники і Азірови. Питання лише в тому, будуть вони підмітати наші двори, копати уран в шахтах або ж банкувати на Банковій.

[Electronshik]

Ви що думаєте що громадянська віна Вас не зачепить?! Ви взагалі розумієте що при тарарамі Янукович буде перший хто втече звідци?

Так яка війна, якщо він з країни втече? Не буде війни. Просто Януковича ліквідують.

Ви що думаєте що тільки такий цар поганий а всі решта добрі? Вони за владу кому хош будуть горлянку гризти! Янукович то не корінь зла, винна сама система яка створилась після 1991 року і саме її потрібно міняти. Як мінімум у можновладців повинна бути жорстка відповідальність за те що вони роблять.

Якщо взяти той же Китай то там смертна кара за корупцію, і пофіг на ті крики з гейуропи.

Але це вже досить сильно відхилились від тєми.

Я не думаю що КНДР кудись полізе. Жити всім хочеться а протиставляти КНДР та СШП США навіть не смішно. Америкоси їх на порох зітруть, якщо Китай не влізе у це. Так само якщо першими полізуть американці, вони швидко стануть інтервентами, і КНДР тоді навряд чи буде сильно стримуватись у приміненні всіх видів озброєння...

[igorrrko]

Electronshik

Та міняли,шановний.Було вже. Особисто 4-ри рази був в столиці.І на вгурації також .І прапори малював: "Разом нас багато ".

І якщо чесно,переконання лишилися в душі.Інше діло,що там "типу воюють",а в кулуарах ручкаються. Друзі,бле@ть.

Поживемо,побачимо...

[case0lc]

І в Сирії до влади прийшли би ісламісти

Не ісламісти, а опозиційна коаліція, яка вже визнана багатьма державами світу.

повинна бути міжвладна боротьба між комуняками

Де ті комуняки зараз ? Їх влада кормить. І головне боротьба буде, але війни ж не буде

КНДР тоді навряд чи буде сильно стримуватись у приміненні всіх видів озброєння...

Нема у них сучасних озброєнь. Ті нові ракети, по-перше, ще добре "не тестовані", а по-друге, якщо вони і полетять, то все одно їх зіб’ють

[fenmix]

Нема у них сучасних озброєнь. Ті нові ракети, по-перше, ще добре "не тестовані", а по-друге, якщо вони і полетять, то все одно їх зіб’ють

Хімічна чи бактеріологічна...не дай Бог.

[Vadimm]

якщо вони і полетять, то все одно їх зіб’ють

Системи ПРО також толком не тестовані, особливо на корейських ракетах

Та й взагалі, наразі ніяка ПРО не підтвердила свою ефективність в польових умовах, на війні. А те що вона (ПРО) "працює" - поки що лише нічим не підтверджений піар.

[case0lc]

Системи ПРО також толком не тестовані, особливо на корейських ракетах

Американська система Patriot вже працювала під час війни з Іраком в 90-х. Нові корейські ракети - це модернізовані SCUD, які Саддам Хусейн тоді запускав

[Ayrton]

Який елегантний патруль.Тій,що попереду,можна зразу на подіум-каблучки,фігурка,рукавички,шапка,взагалі,невідомо як тримається

[fenmix]

в каблуках в багнюку і армія корейських тян паралізована

[Lisovic]

Американська система Patriot вже працювала під час війни з Іраком в 90-х. Нові корейські ракети - це модернізовані SCUD, які Саддам Хусейн тоді запускав

Перегляньте оцінку ефективності цих протиракет, і заодно почитайте аналіз цифр що надають різні сторони, і побачите наскільки вони ефективні, а тепер врахуйте, що боєголовка буде ядерна, хоча і невеликої потужності.

Поки надійної системи ПРО не існує, навіть новітня російська С-400 нездатна забезпечити 100% результат проти ракет, і у випадку для оперативно-тактичних ракет із неядерною БЧ, це не дуже критично, для для ракет із ядерною БЧ, це вже більш суттєво, оскільки навіть одна незбита ракета може доставити великі проблеми.

А оскільки корейці не дуже з головую дружать, то можуть пульнути і по мирним об'єктам а не тільки по військовим, то наслідки можуть бути серйозні.

[Ko3bMa]

[Mykola81]

Говорять , що в них поки нема компактної бомби , щов в ракету поставити .

[Гість rl72]

17.04.2013|15:40|"Эксмо"

Шокирующая история побега из северокорейского концлагеря

В издательстве «Эксмо» выходит книга, которая повергла в шок весь цивилизованный мир.

Это история молодого человека, который родился и вырос в самом жестоком районе тотального контроля в Северной Корее - Лагере № 14 - и стал единственным, кому удалось из него бежать. «Побег из Лагеря смерти» переведен на 24 языка и завоевал статус международного бестселлера. Отрывки из него публиковались в Guardian, Wall Street Journal, а также онлайн-изданиях Atlantic, Le Monde и Der Spiegel.

В основу книги легли записи Шина Дон Хёка, который начал вести дневник в 2006 году, через год после побега, оказавшись в одной из сеульских больниц с тяжелейшей депрессией. Его соавтором стал профессиональный журналист, корреспондент Washington Post и New York Times Блейн Харден.

Сегодня Шин Дон Хёк почти ничем не выделяется на фоне обычных жителей европейского мегаполиса. Стильный костюм скрывает страшные ожоги и шрамы - память о детстве, проведенном в одном из трудовых лагерей, сам факт существования которых Северная Корея категорически отрицает.

Первым воспоминанием в его жизни стала казнь - единственный повод, по которому заключенным лагеря разрешалось собираться больше двух. От постоянного недоедания он остался очень невысоким и худым. Руки у него скрючены от непосильного труда. Нижняя часть спины и ягодицы сплошь покрыты шрамами от ожогов. На коже живота чуть выше лобка видны проколы от железного крюка, удерживавшего его тело над пыточным костром. На щиколотках остались шрамы от оков, за которые его подвешивали вверх ногами в одиночной камере. Ноги от щиколоток до коленей изуродованы ожогами и шрамами от электрифицированных кордонов из колючей проволоки, так и не сумевших удержать его в Лагере смерти.

Судьба Шина не похожа ни на одну из известных нам историй людей, побывавших в концлагерях. Он никогда не мечтал о побеге и не тосковал о свободе, поскольку попросту не имел представления о мире за колючей проволокой. Он родился и вырос в аду, который более 20 лет считал своим единственным домом. Его единственной мечтой было попробовать жареную курицу.

Эксперты из разных стран утверждают, что в рассказах Шина нет расхождений с той информацией, которую они получают из других источников. Более того, по словам бывшего военного водителя и лагерного охранника, опрошенного сотрудником Американского Комитета по состоянию прав человека в Северной Корее, Шин находился ещё в «комфортных» относительно других заключённых условиях. Но есть и те, кто считает, что вся эта история - не более, чем выдумка, призванная очернить Северную Корею в глазах мировой общественности.

По сведениям южнокорейской разведки и правозащитных организаций, на территории КНДР существует шесть таких лагерей, в которых содержатся до 200 000 узников. Самый крупный из них превосходит по площади Москву. Месторасположение этих лагерей не является секретом: на спутниковых фотографиях высокой четкости, которые может посмотреть в Google Earth любой имеющий доступ к интернету человек, видны гигантские огороженные заборами зоны среди северокорейских горных хребтов.

«Побег из лагеря смерти» - это не просто шокирующая история из прошлого. Самое чудовищное в ней то, что все, о чем рассказывает Шин, происходит прямо сейчас, в соседней стране. Северокорейские лагеря существуют уже в два раза дольше, чем сталинский ГУЛАГ, и в 12 раз дольше, чем нацистские концлагеря. Там продолжают рождаться дети, которым суждено умереть, ни разу не побывав за пределами колючей проволоки. И этому не могут помешать ни правовые активисты, ни дипломатические миссии.

Как бы ни было ужасно все то, что пришлось пережить Шину, еще больший ужас вызывает равнодушие, с которым мир относится к факту существования трудовых лагерей в Северной Корее. С появлением этой книги продолжать игнорировать происходящее там просто немыслимо.

http://bukvoid.com.u.../17/154056.html

[romaxa11]

http://zbruc.eu/node/5690

[HWman]

http://bukvoid.com.u.../17/154056.html

http://anton-klyushe...html?style=mine

[Ko3bMa]

Корреспондент: Втекла з пекла. Інтерв’ю з північнокорейською біженкою

У розпал напруженості на корейському півострові Корреспондент вирушив до Сеула, де взяв півночнокорейського язика – 38-річну Лі Ен-хі, якій вдалося втекти з КНДР до Південної Кореї. Вона розповіла про життя за залізною завісою і можливості своєї колишньої батьківщини розв'язати Третю світову війну, пише Олена Трибушна у №19 видання від 17 травня 2013 року.

Дві половинки Корейського півострова називають єдиною у світі розділеною надвоє державою. З середини минулого століття оперезана колючим дротом і замінована демаркаційна лінія шириною 4 км відокремлює одну з найрозвиненіших країн, Південну Корею, від однієї з найвідсталіших – Північної. Тікати з однієї в іншу через цей кордон, який охороняється найпильніше в світі і по два боки якого розосереджено більше мільйона військових, майже нереально. Здійснити це вдалося одиницям.

Проте щороку з того світу в цей, з Півночі на Південь, переважно через Китай, дістаються близько 2 тис. північнокорейців, свідчать офіційні дані південнокорейського Міністерства об'єднання, створеного з метою потенційного возз'єднання двох країн у майбутньому і вирішення проблеми північнокорейських перебіжчиків. Вони тікають від голоду, злиднів, політичних переслідувань і комуністичної ідеології.

Більшість залишають КНДР через кордон з Китаєм. Загалом рахунок втікачів із КНДР після Корейської війни, що розділила півострів у 1953 році, йде, за різними оцінками, на десятки і навіть сотні тисяч людей. Тих, кого ловлять на кордоні, б'ють, піддають допитам і відправляють у табори.

Пік здійснених громадянами Північної Кореї спроб втечі припав на 1990-ті, коли цю країну, одну з найбільш залежних від міжнародної допомоги, охопив масовий голод. Тоді ж вдалося втекти 23-річній Лі Ен-хі. Її шлях з Північної Кореї до Південної зайняв вісім років. Ен-хі довелося покинути дитину, розпрощатися з можливістю коли-небудь знову побачити рідних, що залишилися в КНДР, – двох братів і сестру, – і з нуля навчитися безлічі речей, звичайних для людини, яка народилася в демократичному суспільстві, і незбагненних – для народженої в тоталітарному.

Навіть через півтора десятиліття після втечі з батьківщини кореянка неохоче погоджується на інтерв'ю і просить фотографа знімати її так, щоб не було видно обличчя: побоюється бути впізнаною як колишніми, так і новими співвітчизниками.

- Розкажіть про своє життя в Північній Кореї? Що змусило вас втекти?

- Мій дід належав до найбільш привілейованого прошарку суспільства, батько займав пост у [Комуністичній Трудовій] партії, ми добре жили.

Решта рідні жила в Китаї. У 1990-х батько поїхав у Китай провідати бабусю. Завдяки випадку саме в той момент в КНР перебував з офіційним візитом південнокорейський президент Кім Йон Сам. Коли про це дізналися в КНДР, батька звільнили з роботи.

Добробуту прийшов кінець. Сім'я стала голодувати. Їжу отримували, як усі, – від держави. Дядько передавав продукти з Китаю і пропонував їхати до нього працювати. У нього була власна фабрика. Але мої брати служили в армії, вирішила їхати я. Я вчилася в медичному університеті в Хамхині [другому за розміром місті КНДР]. Не думала, що їду назавжди.

- Тобто виїхати вас змусили матеріальні причини?

- У першу чергу матеріальні.

- Але в принципі північні корейці розуміють, що в інших країнах живуть інакше?

- Вони знають. Але ці люди голодують. Їхнє життя – це постійний голод. Роками. День у день вони думають про одне – що поїсти. Їм не до того, щоб думати про те, що режим помиляється. Їм кажуть, що їхній лідер – великий, і вони просто повторюють це, не замислюючись. Ці люди не готові до протестів. Люди, які голодують, хочуть одного – просто вижити.

Навіть мої брати, коли я дзвоню їм, кажуть: Хай живе лідер! Вони виросли з упевненістю, що він найкращий. Їм вклали це в голову. Їх неможливо переконати. Держава тримає їх в узді їжею. Люди голодують, а у свята – дні народження Кім Чен Іра і Кім Ір Сена – кожному видають невелику порцію свинини, печиво, кілограм рису, новий одяг. Система побудована так, що ці дні автоматично асоціюються з відчуттям щастя. Люди отримують ці подарунки, махають квітами, танцюють. Вони автоматично сприймають усе так, ніби вони щасливі завдяки лідерам. Я сама в дитинстві завжди чекала цих свят – не Нового року. У році їх було лише два.

Із самого моменту народження ти – частина системи. Дитсадок – це частина партії. Школа – теж. Підростаючи, частина людей стають партійними лідерами, решта – рядовими членами. Ти не вибираєш, хочеш ти бути членом партії чи ні.

- Ви пам'ятаєте смерть Кім Ір Сена?

- Звичайно. У 1994 році. Я тоді ще служила в армії. О сьомій ранку нас усіх підняли, і в країні був оголошений десятиденний траур. Всі повинні були сидіти біля портретів Кім Ір Сена і сумувати. Не дозволяли нічого робити. Їжі не давали. Багато хто помер з голоду. Нас [солдат] хоч годували, а інших ні.

Але люди ж не можуть десять днів плакати. Багато хто сидів і прикидався. У ті дні за усіма просто спостерігали. А потім тих, хто не сумував або посміхнувся, викликали і карали.

- На що живуть корейці?

- У КНДР майже не отримують зарплати. Майже все, що заробляють навіть у невеликому бізнесі на зразок дрібної торгівлі, віддають державі. Я зараз надсилаю гроші дядькові в Китай, а він пересилає моїм братам та сестрі. Але держава забирає собі дві третини цих переказів. Грошей їм завжди не вистачає. Через те що я, а потім батько, втекли до Південної Кореї, на них тиснуть. За ними стежать, з'ясовують, звідки вони беруть їжу, їм заборонено займатися бізнесом. Якщо вони з кимось розмовляють на вулиці, їхнього співрозмовника допитують, про що була розмова. Майже все зароблене вони віддають державі.

- Як вам вдалося вибратися з КНДР?

- У грудні 1997-го ми з матір'ю перейшли кордон з Китаєм пішки. До того часу це було нескладно, мати часто вирушала туди за продуктами. Але саме в той момент КНДР вирішила закрити кордон і домовилася з КНР, що за впіймання її громадян, що втекли, китайцям платитимуть винагороду – 5 тис. юанів. Щоб заробити 2 тис. юанів, потрібно було рік працювати на фермі, тому китайці намагалися ловити біженців.

Йшли по зірках, без провідника – він не прийшов, може, спіймали. Спустилися до річки. Вона була вкрита льодом. Бігли по кризі, місцями ноги провалювалися у воду. Мати сказала: навіть якщо одну вб'ють, друга повинна добігти.

У Китаї сховалися на фермі в свинарнику. Вранці прийшов фермер. Ми впали перед ним на коліна і благали дати подзвонити дядькові. Він відповів: "Віддаси доньку, дам". Мати вдала, що згодна. Через три дні приїхав дядько, заплатив йому 5 тис. юанів і забрав нас обох.

- Ви залишилися в Китаї?

- Я працювала на фабриці, а мати через чотири місяці з грошима поїхала назад. Але її спіймали північнокорейські прикордонники і забрали все – 10 тис. юанів, за них можна було жити три роки. Мати збиралися відправити у табір, але вона розуміла, що там їй кінець, і втекла. Закопалася в сніг і два дні ховалася там. Потім пішки дійшла додому.

Сім'я залишилася знову без грошей. Мати за довгу відсутність виключили з партії. Щоб реабілітуватися, вона вирішила жити "за правилами" – заради дітей, і більше ніколи не їздила в Китай. Два роки тому вона померла. Але перед цим, у 2003-му, змусила тікати батька.

- Як ви опинилися в Південній Кореї?

- Я прожила в Китаї вісім років. На дядькову фабрику постійно приходила поліція – напевно, хтось доніс, що там кореєць. Дядько боявся і вимагав, щоб я вийшла заміж. Я вийшла за китайця корейського походження. У нас народилася дитина. Але коли вона підросла і почала питати, чому я не знаю китайської, коли вона стала соромитися мене, я вирішила їхати до Південної Кореї. Пообіцяла, що отримаю громадянство і повернуся за нею.

Щоб потрапити в посольство Південної Кореї в Пекіні, купила підроблений паспорт. Туди можна тільки так пройти. Іноді північнокорейські біженці намагаються просто прорватися через охоронців-китайців біля входу, але їх ловлять і видворяють у КНДР. Я провела в посольстві вісім місяців, а у 2005-му приїхала до Південної Кореї. Зараз сину 13, але у мене тут в Сеулі тепер інший чоловік і діти. Таке життя.

- Ким ви працюєте зараз?

- Не можу сказати. Можу сказати тільки, що це державна організація.

- Складно було адаптуватися до нового життя?

- Дуже. Довгий час єдиним, з ким я спілкувалася, був інспектор соціальної служби. Потім почала працювати. Тут є програма допомоги біженцям. Півроку вони отримують допомогу від держави. Але майже всі обтяжені боргами перед посередниками, що допомагали втекти, майже вся допомога йде на це.

Крім того, знайти роботу в Південній Кореї дуже непросто – тут дуже конкурентне середовище. А у багатьох сім'ї залишаються в КНДР, доводиться допомагати їм грошима, допомагати втекти. Все це лягає на плечі однієї людини.

Мені пощастило більше, ніж іншим. Я вийшла заміж. Мій чоловік – директор пекарської школи. Він допомагав у всьому. Я отримала диплом пекаря. Вночі вчилася, вдень працювала в булочній. До того ж я приїхала здоровою: багато хто добирається до Сеула покаліченим, адже часто втекти вдається не з першої спроби – ловлять.

Перший час найважче – наявність вибору. У КНДР тобі дають стільки їжі, скільки вважають за потрібне. Держава за тебе вирішує, що тобі робити, скільки їсти, спати, ходити в туалет. До цього звикаєш з дитинства. А в Південній Кореї маса альтернатив – що робити, куди йти, що купити, що їсти, де працювати. І вперше в житті доводиться вибирати самому. Це стрес.

Тих, кого під час втечі били або ґвалтували, тероризують нічні кошмари. Поговорити немає з ким. Багато хто впадає в депресію. Деякі накладають на себе руки. Тільки через три-п'ять років біженці починають вести себе подібно до південних корейців. І тільки 70-80% це вдається.

- Ви служили в армії в КНДР. Це обов'язок всіх корейських жінок?

- Коли я жила там, жінок відбирали. За зростом і фізичними даними. Навіть за обличчям. Ще перевіряли, щоб не було родичів в Південній Кореї. Тобто не всі могли піти служити. Вважалося, що це престижно. Мене, завдяки становищу сім'ї, взяли у військово-морський флот. Зараз, наскільки я знаю, відслужити зобов'язані майже всі жінки – п'ять років. Чоловіки – 13.

- Ви вірите в можливість об'єднання двох Корей?

- Після смерті Кім Ір Сена я, як і багато хто, думала, що ця перспектива стала ближчою. Але цього не сталося. Тепер я розумію, що якщо це і станеться, то нескоро.

Але я сьогодні мрію не про те, щоб зустрітися з рідними, а про те, щоб у них там був шматок хліба. Якщо я не передам його, вони голодуватимуть.

При цьому я не можу вмовити їх втекти за кордон. Їм неможливо пояснити, що вони живуть ненормально. Моя рідня в КНДР не розуміє, що режим не правий. Коли я намагаюся пояснити, вони не слухають. Вони думають про виживання. Головне – вижити. У тих, хто живе в КНДР, немає надії, немає мети. Я думаю, зсередини поміняти цю систему і зруйнувати режим неможливо.

- Ваша сім'я відмовляється втікати?

- Так. Я одного разу готувала втечу. Давала гроші, домовилася з посередником, призначила дату – але вони не захотіли. Це важко зрозуміти.

Знаєте, деякі навіть силою змушують своїх рідних втікати. Але такі люди завжди будуть незадоволені, завжди будуть скаржитися. Я бачила таких – вони хочуть назад.

- КНДР сьогодні погрожує запуском ракет і війною. Наскільки є реальною ця загроза?

- Розумієте, голодним людям кажуть, що вони голодують через США. І вони настільки голодні, що просто жадають війни: вони думають, що за допомогою зброї повернуть собі щастя і добробут. Коли Південна Корея і США проводять якісь навчання, то влада КНДР спеціально нагнітає обстановку, провокує у корейців агресію. Реальна ж здатність КНДР розгорнути війну є невеликою: вони погано озброєні, а солдати – голодні.

Хоча сьогодні з їхнім новим лідером [Кім Чен Уном] передбачити напевно, що трапиться, не можна. Ми не знаємо, що він дістане з рукава в наступний момент.

- Як людина, яка служила в північнокорейській армії, можете сказати, наскільки вона здатна воювати?

- Сили Південної та Північної Кореї не можна порівнювати. Навіть в армії, де солдати харчуються краще, ніж всі цивільні, можна вранці прокинутися і виявити поряд із собою померлого від голоду товариша по службі.

Простий приклад: коли військових відправляють на двотижневі навчання, їм дають пайок на тиждень. А на другий тиждень пайок не привозять. Солдати ходять і їдять траву, коріння шукають. Через недоїдання північні корейці, до речі, дуже низькі. Я бачила біженця зростом 142 см. Ця армія не зможе воювати.

http://ua.korrespondent.net/journal/1560729-korrespondent-vtekla-z-pekla-interv-yu-z-pivnichnokorejskoyu-bizhenkoyu