Літературна цитата дня.

[Amelie]

"Ти ще не знаєш, що то за втіха ті книжки! Там цілий мир, вищий, кращий від сього, у якому ми барахтаємося мов свині в барлозі"

"Як давно колись крали, так і тепер крадуть і будуть красти... Поки в одного добра більше, а в другого менше, крадіжка не переведеться!"

"— Я сказав: чудні? — ... — Ні, лукаві! подлі! — загукав далі Довбня. — Вони знають, що значить чесно думати, жити — не лукавити?. Наробили якихось перегородок, помежували людей та й душаться у тих тісних суточках; морочать свою голову, нівечать серце; з наймилішими бажаннями криються-ховаються; не живуть — мучаться, скніють та й зовуть оце життям! Піди тільки проти їх, зроби що таке, що не в'яжеться з їх навіженими звичаями, так і загукають: не можна! не годиться! А чому не можна? чого не годиться? Тому, що ніхто ще досі сього не робив, того, що у їх гурті не прийнято. Брехня! плювати на все! Все можна, все годиться, що тільки дає щастя чоловікові, все, що його робить кращим, становить вище! Он що значить чесно думати, чесно жити, не лукавити з собою! А вони: пропав! Та хоч би й пропав, — сердито гукав Довбня, — кому яке діло? Вони гонобили мої найкращі думки? Вони піддержували мої чесні заміри? Подлі!. Вони не бачили, як я душею болів, як моє серце розривалося, як я хитався-хилявся. Вони піддержали мене, щоб я не впав? Ні? То яке ж ви маєте право судити мене — добре я роблю чи погано я роблю? Ще б ви мали право, якби я проти громадської користі йшов, з ваших кишень гроші витягав, душі заножував. А то ви — самі собі, я — сам собі. Я бажаю не вам, а собі гніздо звести, щоб було де голову приткнути під час лихої години. Ви кажете: бери благородну задля сього, стрижися у попи. Плювати мені й на ваших благородних, і на ваших попів, що високу Христову науку повернули у ремесло!. Плювати хотів, плюю й буду плювати! Заведу своє щастя, як сам знаю, а не як вам хочеться! — гукав Довбня, все більше та більше розпалюючись."

"— Чудеса з вами, жінками, та й годі! —... виговорював Колісник. — Нема того, щоб язик за зубами подержати. .... Яка уже бісова жіноча натура! Недаром кажуть: «Волос довгий, та розум короткий»..."

" — Зате ж і повій тих наплодилося! — гарикнула знову Оришка. Христю наче що ножем ударило в саме серце, вона аж кинулася. Повій, повій — аж свистіла їй у вуха та назва. Це і вона повія. Так, так. повія. Віється по світу без притулку, пристановища, від одного до другого..... Повія... Повія... як вітер віється по полю, як птиця носиться по вітру, так вона по білому світу.

...Хто вона й що вона? Чи давно тішила неситу жагу одного, ще труп його не вспів задубіти, а вона уже перед другим ламається. Що вона? Усякий товар має свою ціну, а вона, як та іграшка, переходе з рук в руки. Ніхто її не питає, що вона стоє. Стрічне і поперічне бере її, пограється, полюбується і кине. Доки ж і поки так буде? Поки одлетить її краса молода, її врода красна. А там?. Прокляте життя! Собача доля! І в обід вона знову напилася, щоб не думати, щоб забутися...

...Уже Христя цілий місяць живе у гостиниці. День спить, ніч гуляє. Де сама вона не була, кого у неї не перебуло! І все те безпросипне п'яне, зачуміло завзяте, безмірно розкидчасте...

Як у того душогуба з-перед очей не сходять зарізані душі, так у неї не сходило почуття чогось недоброго, чогось лихого. І, як той, щоб забутися, іде на нове душогубство, чужою кров'ю заливає свій перший слизький ступінь, так і вона, прийшовши до помки, заливала себе вином. Від його весело стає на душі. серце скоріше б'ється, кров шпарче бігає по жилах. а в голові — вихор думок та гадок, легких, як тінь, шумуючих, як вода у прірві. Якийсь сказ найшов на неї, якась несамовита хвиля підхопила її і кудись мчала. Вона не намагалася здержатися. Хай несе!

...І понесло Христю у плин за водою. Та й донесло до шпиталю. Тіло її покрилося струпом, лице услалося синіми плямами, на лобі з кулак завбільшки вигнало гниючу ґулю, горло боліло, голос, як розбитий чавун, хрипів, а далі й зовсім спав, не говорила вона, а щось стиха сичала."

П.Мирний "Повія"

[lilechka]

Есть преступления хуже, чем сжигать книги. Например - не читать их

Нет, нет, книги не выложат вам сразу всё, чего вам хочется. Ищите это сами всюду, где можно, — в старых граммофонных пластинках, в старых фильмах, в старых друзьях. Ищите это в окружающей вас природе, в самом себе. Книги — только одно из вместилищ, где мы храним то, что боимся забыть. В них нет никакой тайны, никакого волшебства. Волшебство лишь в том, что они говорят, в том, как они сшивают лоскутки вселенной в единое целое.

Книги — только одно из вместилищ, где мы храним то, что боимся забыть.

Не важно, что именно ты делаешь, важно, чтобы все, к чему ты прикасаешься, меняло форму, становилось не таким, как раньше, чтобы в нем оставалась частица тебя самого. В этом разница между человеком, стригущим траву на лужайке, и настоящим садовником. Первый пройдет, и его как не бывало, но садовник будет жить не одно поколение.

Трудно сказать, в какой именно момент рождается дружба. Когда по капле наливаешь воду в сосуд, бывает какая-то одна, последняя капля, от которой он вдруг переполняется, и влага переливается через край, так и здесь в ряде добрых поступков какой-то один вдруг переполняет сердце.

Это было бы смешно, если бы не было так серьёзно.

Всему своё время. Время разрушать и время строить. Время молчать и время говорить.

Рэй Брэдбери "451 градус по Фаренгейту"

[Olesya]

"Знаете, я столько читал о вреде алкоголя! Решил навсегда бросить... читать."

Сергей Довлатов "Заповедник"

[Zeuss]

Хм.. приємно

Дві моїх улублених цитатки (третю Олеся вже написала)

"Что значит "нажрался"?! Да я выпил!!!! Да, я несколько раскрепощен!! Взволнован обществом прекрасной дамы. Но идейно я трезв!"

"- Что с вами? Вы красный!

- Уверяю вас, это только снаружи. Внутри я - конституционный демократ!"

Сергей Довлатов "Заповедник"

[Yuliya]

Есть два рода сострадания. Одно - малодушное и сентиментальное, оно, в сущности, не что иное, как нетерпение сердца, спешащего поскорее избавиться от тягостного ощущения при виде чужого несчастья; это не сострадание, а лишь инстинктивное желание оградить свой покой от страданий ближнего. Но есть и другое сострадание - истинное, которое требует действий, а не сантиментов, оно знает, чего хочет, и полно решимости, страдая и сострадая, сделать все, что в человеческих силах и даже свыше их.

Стефан Цвейг, «Нетерпение сердца»

[Yuliya]

- У тебя сейчас самый тяжелый период. Как с зубами. Старые уже выпали,

а новые еще не выросли. Понимаешь, о чем я?

- Мою тень уже отрезали, но она еще не умерла?

- Вот именно, - кивает он. - Я помню, каково это - между собой

прошедшим и тем, в кого еще превратишься. Мотает туда-сюда. Но как только

вырастают новые зубы, о старых уже не вспоминаешь.

В каждом из нас достаточно таланта, чтобы стать лучшим хотя бы в чем-то одном. Проблема лишь в том, как его в себе откопать. Те, кто не понимает, как, годами мечется туда-сюда и лишь закапывает себя еще глубже. Поэтому лучшими становятся не все. Очень многие просто хоронят себя при жизни и остаются ни с чем.

Лучшие люди оттого и становятся лучшими, что верят в свои способности с самого начала.

Из тех же, кто не верит в себя, ничего путного обычно не получается.

Чем старше человек, тем больше в его жизни того, чего уже не

исправить.

Мир без любви - все равно что ветер за окном. Ни потрогать его, ни

вдохнуть. И сколько ни спи с кем попало или за деньги - это все ненастоящее.

По-настоящему тебя все равно никто не обнимет.

Харуки Мураками. Страна чудес без тормозов и конец света

[solnishko]

Бывшие революционеры гордятся, что их тиран - более выдающийся, чем остальные, подобные ему.

А. Згорж "Один против судьбы"

[Amelie]

" Подзвонивши йому на мобільний, вона почула те, що часто чуємо ми, коли дзвонимо до когось, украй потрібного : "Ваш абонент поза межами...""

"В людскій натурі закладено відчувти приємність від приниження іншої."

"Доречі, людина має здатність звикати абсолютно до всього - це, напевно,найпотужніший винахід природи - призвичаюватися до будь-яких умов існування."

"Нещасна, бідолашна дівчинка. Вона вбивала не тому, що в ній прокинувся інстинкт убивці, а тому, що зло переповнило її розум і вона не знала іншого способу з ним боротися, як просто викорінити назавжди."

"Біля сусідніх вагонів залишилося двоє людей, які мали одинакові кульки в руках з надписом:"Час - це гроші! Будьте з ним уважні."

...Вони розійшлися в різні боки і не знали, що завтра сонце встане і зігріє той світ, на якому їх обох вже не буде."

Кузьма Скрябін "Місто, в якому не ходять гроші."

[talja]

"Взрослые очень любят цифры. Когда рассказываешь им, что у тебя появился новый друг, они никогда не спросят о самом главном. Никогда они не скажут: «А какой у него голос? В какие игры он любит играть? Ловит ли он бабочек?» Они спрашивают: «Сколько ему лет? Сколько у него братьев? Сколько он весит? Сколько зарабатывает его отец?» И после этого воображают, что узнали человека." (Маленький принц)

[Korosy]

я реальный человек. так врачи говорят.

LIE то МЕ

[Yuliya]

– Быть внимательным – вот в чем. Да, скорее всего, так, – ответил я. – Не судить обо всем заранее, злобно бубня себе под нос: “Это будет так, а то – этак”. В любой ситуации нужно просто вслушиваться в то, что тебя окружает – непредвзято, искренне, а еще – держать душу и мысли нараспашку.

Мне кажется, в нашей далекой от совершенства жизни должно быть чуточку бесполезного. Если все бесполезное улетучится, жизнь потеряет даже свое несовершенство.

Во всем, в чем, как нам кажется, мы довольно здорово разбираемся, спрятано еще столько же, в чем мы абсолютно не разбираемся.

Понимание - всего лишь сумма непониманий.

Однако я заметил: у большинства человечества такой вопрос не вызывает какого-то особого страха или беспокойства. Когда выпадает шанс, люди откровенничают с поразительной легкостью. Говорят, например: “Я такой честный, прямой, у меня душа – нараспашку, до идиотизма доходит”. Или же так: “Я легко раним, и мне поэтому непросто находить общий язык с людьми”. А вот еще: “Я хорошо чувствую душу собеседника”. Но сколько раз я видел, как этот “легкоранимый” человек от нечего делать, запросто причинял боль другим. А “прямодушный и открытый”, сам того не замечая, пользовался самыми благовидными предлогами, только чтобы отстоять доводы, выгодные ему одному. Тот, кто “тонко чувствовал душу другого человека”, попадался на откровенный подхалимаж и оказывался в дураках. Так что же на самом деле мы знаем о себе?

– А что такое “правильно”? Может, объяснишь? Если честно, я не очень понимаю, что такое “правильно”. Что такое “неправильно”, еще могу понять. Но вот правильно… Что это?

Неважно, какими бы глубокими и необратимыми ни были наши потери, как бы ни было дорого нам то, что у нас отобрали, вырвали прямо из рук, неважно, что и мы сами изменились настолько, что от нас, прежних, осталась одна лишь кожа, – мы можем и дальше, все так же без лишнего шума, тянуть эту лямку. Простирать руки и цепляться за время, отпущенное нам, а потом – снова оставаться ни с чем, следя за тем, как оно уходит в прошлое. Проделывать это снова и снова, как привычную, рутинную работу, достигая почти виртуозных результатов порой.

У каждого человека так: ты можешь получить что-то особое от судьбы только в какое-то определенное время своей жизни. Это – будто крошечный язычок огня. Люди осторожные, внимательные и удачливые способны его сберечь, раздуть из него большое пламя и потом жить, подняв высоко над головой уже факел с этим огнем. Но если хоть раз его потеряешь – больше он к тебе никогда уже не вернется. Я потерял не только Сумирэ. Вместе с нею я лишился и этого драгоценного пламени.

Значит, мы с ней в одном и том же мире и смотрим на один и тот же месяц. Мы словно связаны друг с другом одной и той же нитью. Точно. Мне только нужно тихонько потянуть эту нить на себя.

Харуки Мураками, Мой любимый sputnik

[KateV]

"Та ще затям собі ось ці поради.

Не всі думки доводь до язика.

Думок незрілих не виводь у діло.

Тримайся просто, але й міру знай.

Пізнавши друзів у біді, прикуй

їх обручем стальним собі до серця,

Та, ручкаючись зразу з ким попало,

Долоні не мозоль. Остережися

Встрявати в сварку; а коли вже встряв,

То хай тебе противник стережеться.

Всіх слухай, але мало говори;

Збирай чужі думки, свої ж приховуй.

Багатий одяг ший по гаману,

Та без химер: щоб пишно, та не рясно,

Бо ж часом по вбранню людину цінять"

"Не позичай нікому і ні в кого;

Бо, даючи у борг, втрачаєш часто

І гроші, й друга; беручи ж у борг,

Чуття ощадності помалу тупиш.

А над усе - будь чесний сам з собою,

І з цього випливе, як ніч із дня,

Що ти ні з ким душею не покривиш."

"Що коли ви чесна й гарна, то негоже вашій чесноті вдаватися в розмови з вашою красою."

"Іди в черниці. Нащо тобі плодити грішників? Сам я більш-менш чесний, та й то міг би закинути собі дещо таке, що краще було б моїй мамі й не родити мене на світ. Я дуже пихатий, мстивий, честолюбний. До моїх послуг стільки гріхів, що я не можу ні охопити їх думкою, ні змалювати в уяві, ні знайти час на те, щоб їх здійснити. Пощо таким, як я, плазувати межи небом і землею? Ми всі затяті пройдисвіти: не вір нікому з нас. Іди собі в черниці. Де твій батько?"

"Як ти віддасися, я дам тобі в посаг ось яку напасть: коли б ти навіть була цнотлива, як лід, і чиста, як сніг, однак не втечеш від поговору. Тож іди собі в черниці! Прощай. Але як тобі конче забагнеться заміж, то віддайся за дурня. Бо розумні добре знають, яких страховищ ви з них робите. У черниці! І хутчіше. Прощай."

"Чи бути, чи не бути - ось питання.

Що благородніше? Коритись долі

І біль від гострих стріл її терпіти,

А чи, зіткнувшись в греці з морем лиха,

Покласти край йому? заснути, вмерти -

І все. (...)"

Вільям Шекспір

Гамлет, принц датський

[Tolik_lt]

Купатись чи не купатись? Б**дські ці питання за**бують. То може, не вагаясь, спустити враз штани та батерфляєм х**рити, аж поки за буями в очах не потемніє

А чи, зіткнувшись в герці з морем лиха,

[talja]

С крыши, разумеется, звёзды видны лучше, чем из окон, и поэтому можно только удивляться, что так мало людей живёт на крышах."Малыш и Карлсон" А.Линдгрен

[KateV]

Чи бути, чи не бути – ось питання.

Що благородніше? Коритись долі

І біль від гострих стріл її терпіти,

А чи, зіткнувшись в герці з морем лиха

Покласти край йому? Заснути, вмерти-

І все. І знати: вічний сон врятує,

Із серця вийме біль, позбавить плоті,

А заразом страждань. Чи не жаданий

Для нас такий кінець? Заснути, вмерти.

І спати. Може, й снити? Ось в чім клопіт,

Які нам сни присняться після смерті,

Коли позбудемось земних суєт?

Ось в чім волань причина. Через це

Живуть напасті наші стільки літ.

Переклад Л. Гребінки

To be or not to be, - that is the question –

Whether’tis nobler in the mind to suffer

The slings and arrows of out rageous fortune,

Or to take arms against a sea of troubles

And by opposingend them? – To die? To sleep? –

No more; and by a sleep to say we end

The hart – ache and thousand natural shocks?

That flash is heir to? – ‘tis a consumma-shion

Devoutly to be wish’d. to die, - to sleep; -

To sleep! Perchance to dream: ay there’s the rub;

For in that sleep of death what dreams may come

When we have shuffled off this mortal coil,

Must give us pause: there’s the respect

That makes calamity of so long life.

[KateV]

Самая глупая женщина сможет сладить с умным мужчиной, но и с дураком сладит лишь самая умная

Редьярд Киплинг. Книга джунглей, Маугли

[Yuliya]

Бо стільки вже наговорено, до цілковитої втрати смислу. Та ще й якоюсь мовою недолюдською, сурогатом української і російської, мішанкою, плебейським сленґом, спадком рабського духу і недолугих понять, від чого на обличчі суспільства лежить знак дебілізму.

І всі гарні порядні люди у цій частині світу завжди мусили жити абияк, задурені черговою владою, черговим режимом.

Реклам тепер більше, як дорожніх знаків.

У нас же так, якщо говориш українською, то вже й націоналіст.

Але народ у нас витривалий, привчений завжди терпіти щось в ім’я чогось, — головне, щоб не було гірше.

У нас, коли проходять вибори, фальсифікати йдуть на мільйони. І ніхто нічого не перевіряє, навіть механізмів таких нема. Ми хто? Ми статисти духовної пустелі. Ми гвинтики й шурупи віджилої системи, вона скрипить і розвалюється, продукти розпаду інтоксикують суспільство, і воно по інерції обирає й обирає тих самих. Великий народ обирає карликів, маріонеток, і що цікаво, — не він їх, а вони його сіпають за мотузочки у цьому політичному вертепі.

У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження. Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі. Ми вже як нацменшина, кожне мурло тебе може образити. Я ж не можу кроку ступити, скрізь привертаю увагу, іноді навіть позитивну, але від цього не легше. Бо в самій природі цієї уваги є щось протиприродне, принизливе. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються. Сина в дитячому садку задражнили, навіть Борька сказав: «Хохол». Україна — це резервація для українців. Жоден українець не почувається своїм у своїй державі. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови.

Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються. Сина в дитячому садку задражнили, навіть Борька сказав: «Хохол». Україна — це резервація для українців. Жоден українець не почувається своїм у своїй державі. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови.

Ось я сиджу і говорю сам з собою. З того боку у мене відняли життя, і з цього віднімають. Тоді я задихався, і тепер задихаюсь. Там тисла ідеологія, тут — тотальний цинізм.

Справді, з поняттям честі у наших політиків дефіцит.

Наївні люди, вони думають, що це їм як за радянської влади, яка боялася негативної інформації про себе. Ця навпаки, цій тільки й потрібна негативна інформація про Україну, вона її навмисно продукує сама, щоб в очах світу існування такої держави втрачало сенс.

«Скоро Майдан Незалежності стане пласким, як млинець», — написав хтось із журналістів. От хто у нас є, це журналісти. Очі суспільства, яке спить.

Настала якась собача старість ідей. Ніхто нічого не хоче. Ніхто ні за що не бореться. Тільки наші політики за владу над нами.

У ставленні цієї влади до людей є щось зоологічне.

За радянської влади людину хоч вважали гвинтиком тієї системи. А тепер повипадали і Гвинтики, і шурупчики, і мотор забарахлив.

Мені обридли конфесії з політичним підтекстом. Московський патріархат, Київський патріархат. Один всія України, і другий всія України. В очах двоїться — хто ж із них усіїший? А я хочу звертатися до Бога зі свого храму своєю мовою. Це моє право.

Ні, вона вже покрикує на Німеччину, щоб хутчій платила остарбайтерам компенсацію. А що б подумати про свої власні борги — репресованим, депортованим, силоміць вивезеним народам. їхнім спустошеним землям, їхнім пограбованим поколінням.

У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна.

У нас уже тих днів, майже щодня якийсь День.

Знову серія вихідних. День Перемоги. Колись це було свято «со слезами на глазах», тепер, буває, і з піною на губах. Бо для одних це війна Вітчизняна, для інших — Друга світова. А чого, власне, сваритися? У світовому масштабі, ясно, що світова. А конкретно для кожного — чом би й не Вітчизняна? Що, мій дід захищав хіба не Вітчизну?

Українські шахти — це ще той Жерміналь. У старої техніки ревматизм, не працюють суглоби. Вже не те, що метан і чадний газ, аварія може статись з елементарних причин. То коротке замикання, то проскочила іскра від тертя, барабан конвеєрної стрічки заїло, то обірвався трос.

Справді, не дай, Боже, жити в епоху перемін. Дуже перемінюються люди. Дехто просто вивертається шерстю наверх.

Жінка втрачає на інтелекті, лише коли закохана.

Проте чого не зроблять політики на підтримку своїх креатур? І шантаж, і підкуп, і листи до небіжчиків, і жупел «десятимільйонного земляцтва», — аби відкрити в Росії якнайбільше виборчих дільниць. А там уже справа техніки, скільки проголосує і як буде підраховано.

Бо й мені ж нема куди йти з моєю правдою в Україні. І самій Україні нема куди йти зі своєю правдою у світі.

Україна відчайдушно хотіла бути. І вона є.

Боже! У мене є народ.

Україна скучила за собою. Майдан — це простір, де вона зустріла себе.

Були шістдесятники.

Була студентська революція на граніті.

Були протестні акції початку століття.

Тепер прийшло покоління Помаранчевої революції. І вже аж ці переможуть. Це вже не те щось середнє між бунтом і пиятикою, що прийшло у міжчассі, що тусувалося по кав’ярнях і застряло на пофіґізмі, коли потрібен був голос покоління, — це вже NЕХТ-покоління, якого ми ждали, і воно прийшло.

Я тільки боюся, що їх теж ошукають.

Звикли там у Європі до правового поля. А у нас тут на правовому полі чортополох росте.

Ліна Костенко

Записки українського самашедшого

[Amelie]

"О матері! Якби вас діти так любили, як ви дітей, тоді б не жаль було так упадати біля них! "

навіяно вчорашньою виставою "Суєта" І.Карпенко-Карий

[Luychi]

"Хліб добрий, дівонько, а не людина"

Леся Українка. "Лісова пісня.

[solnishko]

......суть жизни не война и не секс - они лишь вызывают отвращение, если ими пересытиться. Суть жизни - Страх... и благородная, безнадежная битва с ним.

Горе напоминает боль от вырванного зуба. Сильная вначале, боль прячется, словно пес, поджав хвост. Боль ждет своего часа. А вот когда кончается действие новокаина, разве можно с уверенностью сказать, что больше болеть не будет?

Иногда люди делают то, что им кажется правильным. А потом, когда они подумают над тем, что они сделали, начинают задавать вопросы, и им кажется, что они сделали глупость.

С.Кинг "Кладбище домашних животных"

(воістину, король..)

[Amelie]

«- Марно потраченого? Адже ви пропрацювали стільки суддею й заслужили таку репутацію?

- Саме тому. Сподіваюсь, я не похитну вашої віри в роботу, яку ви виконуєте самі, коли скажу, якого дійшов висновку: закон не має нічого спільного зі справедливістю. А я спритно приховував від себе цю істину все моє життя.»

«Професія, яка дасть мені багато грошей; заміжжя тільки задля заміжжя, навіть з чоловіком, я кого я покохаю, - таке життя не для мене. Не хочу ходити елегантно вбраною, мешкати в над модерних апартаментах, нажиратись до відбору. Не хочу заможного спокою. Хочу бути серед людей, які борються за побудову іншого світу, хоч я і настільки сентиментальна, що волію стояти в цій боротьбі пліч-о-пліч з тим, в кому я можу бути певна до решти.»

«У вас, жінок, часу аж надто, тож не скаржтеся, коли поїдете в місто, пообідаєте в ресторані, побуваєте в кіно й так затримаєтесь, що вертатиметесь саме в годину пік разом із людми, які відпрацювали цілісінький день.»

«- Ви мовчазний? – спитала Ліз.

- А це залежить від однієї обставини, - відповів Йоганн.

- _ Якої ?

- - Чи маю що сказати.

- - Розумно! Люблю людей, які говорять тільки тоді, коли їм є що сказати.»

«Дайте нам(німцям) кілька років, і несхитна нацистська воля до перемоги відтворить новий порядок Адольфа Гітлера. Ми по винищуємо не тільки євреїв, комуністів та негрів, а й рештки демократичної погані, що сюсюкається про «мирне співіснування.»»

"Самого сонця замало" 1967р.Дімфна К'юсак

[Liberta]

Проще расстаться с человеком, чем с иллюзиями на его счет...

Иногда так остро вдруг понимаешь, что вне зависимости от времен и масштаба личности чувства не изменяются – любовь, разочарование, отчаяние.

Мы сплевываем ту же горечь, что сводила рот людям три века назад, и та же нежность расплавляет кости и растворяет мысли нынешней девочке, как и какой-нибудь восьмисотлетней давности даме, влюбленной в менестреля. Трубадура. Трувера. Миннезингера, наконец.

(Марта Кетро. Улыбайся всегда, любовь моя)

[lilechka]

Ах, друг мой! Несчастье — заразительная болезнь. Несчастным и бедным нужно сторониться друг от друга, чтоб еще более не заразиться.

Случается же так, что живешь, а не знаешь, что под боком там у тебя книжка есть, где вся-то жизнь твоя как по пальцам разложена. Да и что самому прежде невдогад было, так вот здесь, как начнешь читать в такой книжке, так сам все помаленьку и припомнишь, и разыщешь, и разгадаешь

Федор Достоевский "Бедные люди"

[lilechka]

Хороший друг хранит секреты. Лучший друг помогает хранить секреты.

На свете столько прекрасного, если внимательно посмотреть.

За притяжение влюбленных гравитация не отвечает.

Лорен Оливер "Прежде чем я упаду"

[Liberta]

На свете столько прекрасного, если внимательно посмотреть.

ага, не менше, ніж у Лорен Олівер банальностей, єслі внімательно почітать))