Власна творчість :)

[muko1111]

Мої 5 копійок.

На ліс спадав сизий туман

і ніч колола очі темнотою.

До тебе йшов,незрячий,на обман,

до тебе йшов,знесилений до болю.

До тебе йшов,забутий,як човен,

залишений, затоплений водою.

До тебе йшов,без назві без імен,

до тебе йшов...а може за тобою?

До тебе йду,та лише поруч сніг

і через літо,в вікна заглядає.

Я через весни,навіть босоніж,

а сніг до тебе стежку замітає.

Засліплений стояв,на новім роздоріжжі

ні не розгублений,що не досяг мети...

Твоє волосся,як дозріле збіжжя-

і шепіт губ:іти,іти.

Я знову йшов загублений в тумані,

до тебе йшов,незнаної весни.

Йшов без надії,незнаний і незваний,

а ти лиш зустрічала у ввісні.

До тебе йду.Летить напроти сніг,

твоїх очей, веселкою іскриться.

Я іду зупинитись не зміг,

я іду-щоб не тільки насниться.

[muko1111]

Чем больше ты невозвратима,

тем больше я тебя люблю.

Судьбы ответ,что разделила,

сейчас никак я не найду,

Как не старался я влюбиться,

чтобы забыть и не страждать-

твои глаза,твои ресницы

в другой любимой отыскать...

Но только сердце не обманешь,

не подведёшь,не укротишь,

глаза собою затуманишь

и снова встречу подаришь.

И вновь такой же шаловливою,

ты предстаёшь передо мной,

вновь назову тебя любимою

хотя давно уже не твой.

Хочу забыть,чтобы не снился

давно опавший жёлтый лист,

твои глаза,твои ресницы

хочу забыть хотя б на миг.

[muko1111]

В пам'ять про маму.

Мамо,як ти зів'яла,

мамо, ти мого серця біль,

я знаю,як ти чекала

коли я прийти не міг.

Мамо- безсоннії ночі,

я серцем своїм їх чув,

ти думала,що не хочу,

а я вже в дорозі був.

Я думкою йшов до тебе,

ти щастя просила,прости,

просила щасливого неба

якого не міг я нести.

Ти пам'ятаєш мої сльози,

обом лилися по щоках,

я клявся,що ніякі грози

для нас не по роках.

Наші сльози,наші сніжинки

були радісні,були сумні,

як дороги і наші стежинки

з перехрестям,як у вікні.

Лиш буває,ще так щовеснинки,

вікна краплями засльозить,

в них на щоках твої іскринки,

що не можу я розлюбить.

[Гетто]

Экспромт, который спас меня от изгнания из института в своё время.

А дело было так, 1 курс библиотечного факультета, я вёл капустник, в зале сидят все высшие чины , будучи наслышан о строгом преподавателе, проректоре, профессоре по фамилии Ясьмо, который реально мог выгнать студента из института, и который вёл профильную дисциплину "Бібліотечне фондознавство" продекламировал четверостишие:

Як на душі уже весна,

І ти забув про всі печалі,

Це значить - ти вже здав Ясьма,

Радій студент - ти вчишся далі!!!

Зал взорвался аплодисментами, и боковым зрением я словил фигуру, которая встала, и аплодировала стоя.Я понял - этот тот самый Ясьмо.

Дальше было учится проще...

[Dima4s]

Гарно підлизав)

[Mala]

Напівзимний листопад

Вранішні морози

На гілках самотній сад

Сушить свої сльози

І до осені прийшла

Сивина з роками

Манить в ирій далина

В клин за журавлями

Гріють руки в рукавах

Дивні перехожі

А мені твої слова

Так на літні схожі.

[Гетто]

Собственно, творчество моего друга.

Написанное более 15 лет назад, но до сих пор крутится у меня в голове.

Когда нибуть замкнётся круг,

И про меня напишут книжку,

Что то придумают, наврут,

Свет Солнца превращая в вспышку.

А мне уж будет всё равно,

А я уж буду в другом Мире,

И кто то там уйдёт вперёд,

И у Судьбы хоть что то вырвет.

[Forever Autumn]

Осєнь вдарилась у прозу...

***

Трансформери реальності. Філософія музики вулиць.

Вулиці. Ваша нога торкається їх щоразу, коли Ви виходите у світ, закутані у власні проблеми, поспіх та турботи. Пішохідні, широкі та вузькі, асфальтовані чи вкриті бруківкою, вони насправді живуть власним розміреним життям. Ви його не помічаєте, адже Ви спішите. Кудись по справах, в намічених напрямках…

Ця пелена навколо Вас легко і просто розбивається музикою вулиць. Ні, це не тупіт пішоходів, не звуки світлофора чи гуркіт громадського транспорту. Це дещо інше, що потрапляє всередину Вас з повітрям. Музика. Вона надає вуличкам, проспектам, провулкам, підземним переходам неперевершеного ніжного шарму та вдихає у них життя. Завдяки музиці вулиці дихають.

Чи часто Ви звертаєте увагу на тих людей (молодих чи старших), котрі стоять на вулицях просто неба з відкритим чохлом від гітари чи коробкою, та грають на семиструнній, чи флейті або скрипці? Це вуличні музиканти. Саме завдяки цим людям вулиці Вашого міста набирають нових фарб та забарвленостей. Саме вони здатні вирвати Вас із монотонності буднів та порадувати розмаїттям емоцій на нотах хоча би впродовж кількох хвилин.

Продовження

http://lutsk.myneformat.com/2011/09/01/transformeri-realnosti-filosofiya-muziki-vulits/

[muko1111]

Нам бы повстречаться-долгая неделя...

Чтобы я влюбился не варила зелья.

Как бы не старался,не прийти совсем,

Ты приворожила будто зельем тем!

Глаз твоих любимых небо голубое

В нем не разделимы,только мы с тобою.

На твоих ресницах-щастье каждый день,

Солнца растворилась золотая тень.

Нам бы повстречаться,знаю заждалась ты,

Долгая неделя,долгая ужасно,

Замер в ожиданьи,наш суботний вечер,

Я уже в дороге,поспешай навстречу.

Знал,что не напрасно ,встречу поджидал

И как первокласник на урок бежал,

Я бежал навстречу,чтоб уже потом,

Нашей с тобой встречей,был наш общий дом.

[Dima4s]

Не могу я тебя ненавидеть,

И любить перестать не могу,

Убиваю себя от бессилия,

Уничтожу в себе что смогу,

Ум и логика послана к чёрту,

Здравый смысл убежал от меня..

Наркоман я безвольный,зависимый..

Во что же ты превратила меня?

[Kartinnka]

Осінь

(етюд)

Вона ще молода і любить малювать ескізи. У погляді її гарячий мед. Мабуть й тому у цих картинах ти відчуваєш теплий дух, хоча й не розумієш, що й до чого. Мазок – і сонце, ще – це дощ, а зараз – пух, що відплива від тебе. Напевне, кави забагато випив, бо ж хочеться торкнутися до неї й до повені болючого чекання і стерти ці ескізи сліз страждання. А все ж таки її любив, хоч і не зна вона кохання, але ж це ти те загубив, що зветься в нас чекання. І часто бачив, як іде дощем в янтарному плащі, та не до тебе, і розумієш, втратить можеш, як краплю від грози останню, бо в шибку «Дзень!» і все … нема.

29.10.04.

На ім’я Самотність

Вона знову поверталася туди, де її ніхто не чекав. І вкотре у своєму житті знесилена слізьми падала у холодне, чуже ліжко, в якому думала знайти хоч трішечки тепла. Але і цього разу їй це не вдавалося, бо ж згори на неї дивилася пронизлива, моторошна стеля. Тільки маленький павучок порушував цю гармонію білого кольору своєю сірою, немов не з цього світу, павутиною і плів щось на зразок людського життя… Хоч так її трохи віддалило від проблем із начальством, котре навалило на неї стільки роботи, що здавалося нормальна людина не зможе виконати її до кінця свого життя; від нависаючої у повітрі Самотності, котра повноправно панує у її житті вже декілька років і якій можна було вже дати медаль за, як би сказала героїня, не мішання їй у квартирі; Самотність перебувала тут на правах домашньої тваринки без різних клопотів, пов’язаних із її доглядом; а також від самої себе, яку вона намагалася приховати від усіх, хоч це взагалі не діяло на неї ж. Вона насуплено і навіть серйозно вдивлялася, як це маленьке створіння може лише за декілька довгих, нескінченних хвилин сплести нове життя із безліччю проблем, пасток, а може й щастя, чи, що менш ймовірніше, любові. І взагалі, яка любов? Її вигадав маленький дурник, для того, щоб хтось про неї часто думав, страждав. Чи ж не так? А вона вважала саме так і жоден не міг її переконати у протилежному вже на протязі декількох років. Після того, як її Артурчик, як вона його повсякчас називала, пішов від неї, бо вважав самозакоханим, безсердечним стервом, котре не уміє цінувати того, що під самим носом і лише думає про себе та принца, що зігріє її вже майже зледенілу душу. Але це було не так. Вона вже давно про таке не думала і взагалі, вважала, що їх, принців, не існує, бо вони вже вимерли чверть століття тому. Та й взагалі, запізно для таких думок у її віці. Саме тому відганяла їх, коли вони хоч трохи звільнялися з-під її нагляду та постійного контролю. Її думки, почуття були під надійним замком з кільканадцятьма отворами для різноманітних ключів. І на їхньому порозі завжди зупинялися всі її колишні коханці, як вона любила їх називати. Тому від одного вигляду і жахаючої кількості замків деякі зневірено йшли …Та вона їх і не тримала. Хоч декотрі все ж намагалися відкрити ті замки, та були лиш надто слабкодухі для такого завдання. Саме в той момент зневірилася вона. Перестала шукати будь-яких нагод для знайомств, спілкування…І цим рятувалася від подальших страждань. Та невгамовний павучок плів знову і знову все нові життя. Чиї? Їй набридло дивитися на цю одноманітність, бо вона і так переслідувала її з дня у день. Щойно згадала, що на кухні має ще залишитись в пачці кава. Вона насипала її в кружку без ручки, бо так любила. Залила водою, котра вже встигла закипіти на газовій плитці і пішла до вікна. В дорозі вдихала гарячий запах життя, її життя, і думала, як же їй чудово живеться, їй, дівчині на ім’я Самотність.

12.12.04.

[igorock]

Клоун.

Смешной колпак, увенчан бубенцами,

Дурацкий взгляд, улыбка до ушей.

Сегодня я весь вечер буду с вами,

Мое призванье – веселить людей!

Я так неловок, вышел и споткнулся,

И прям в опилки угодил лицом.

Но зритель саркастично ухмыльнулся.

- Вот недотепа, значит поделом.

Меня коверный пнул ногой под зад,

И публика в восторге хохотала.

- Чего он лезет? Сам же виноват.

- А ну сильнее проучи нахала!!!

За вечер я унижен был не раз,

И улюлюкал, восхищенный зритель.

Выходит что артист я – просто класс.

Вы завтра снова в гости приходите.

Я Гамлета конечно не сыграю,

И мне не светит мировой успех,

Я просто Йорик – дурака валяю.

И вы с презреньем смотрите мне в след.

Пороки ваши на себя примерил,

А вы хохочете, хватаясь за бока.

Не ведая того, что, в самом деле,

Я не дурак,

- А отраженье дурака.

[Dzhus_Bogdan]

mix_forever слов нету, ты непротив если я ето на гитари играть буду?)

[Dima4s]

Иду дорогою в ночи

Пустой как громко не кричи,

Лишь призраки и тени идут

Без жизни признаков бредут..

Все следуют дорогой той

Не думая про путь иной.

Какой де прок от мысли той?

Ведь сам же я с этой толпой...

[Korosy]

Иду дорогою в ночи

Пустой как громко не кричи,

Лишь призраки и тени идут

Без жизни признаков бредут..

Все следуют дорогой той

Не думая про путь иной.

Какой де прок от мысли той?

Ведь сам же я с этой толпой...

Шум города.

Отблески света.

Мутное зарево плещется где-то…

Газы машин.

Крики прохожих.

Лица людей, на нас не похожих…

Неоновый Месяц.

Грязь из цветов.

Пожалуй,

Я в зарево,

К людям,

Готов.

[Penja78]

Хочу представити вірші моєї бабусі,Їй 83 роки все життя проживає в селі,от вірші на теми які їй наболіли.З віршів слів не викинеш.Переписував як бабуся дала,нічого не змінюючи.Буду по ходу добавляти пишіть якщо комусь сподобаєть.В свій час друкували ці вірші у газеті Вісник

Україно Україно

дорогі сини й дочки

як можна тобі жити

як тебе рвуть на кусочки

Україно Україно

дорогая наша мати

чи ще довго над Тобою

будуть панувати

Україно Україно

дорогая наша ненько

розірвали на тобі пута

но чогось ниє серденько

що не хочуть України

відділити нині

щоб була вона знов рабою

московській вершині

Україно Україно

що з тобою зробили

наші прекрасні депутати

Тебе розорили

Дорогая Україно співучий народе

і Росія без тебе,жити не зможе

нехай кожна держава

собі хазяйнує

хліб і цукор виробляє

і нас не чіпає

Ох як важко дістається

нам наша Україна

вороги схватили руками

недамо України

Вороже вороже

обдумайся кате

дай свободу Україні

народу багатім

бо нарід наш працьовитий

сьогодні й на віки

хватить ставить на Україні

залізні сіті

Україна завоює волю і свободу

но багато ще упаде

на полі народу

внуки наші будуть жити

Україну прославляти

а ми будемо спокійно

в могилі спочивати

Розірвуть вони кайдани

що віками були скуті

но свободна Україна

Завжди мусить бути!!!!

[Penja78]

Люди не судіть дуже суворо

Україні

Тож проснися Україно

Бо Ти довго спала

Подивися рідна ненько

Яка скрізь не слава

Москалі Тебе приспали

Голодом морили

Наші церкви руйнували

У Сибір вивозили

Комуністам у нас коле

Тризуб і перебудова

Вони наче і забули

Що є рідна мова

Тай піднявся рух народний

Від Києва до Львова

І воскресла на Україні

Наша рідна мова

Піднялись аж під небо

Наші стяги жовто сині

І лунає рідна мова

Слава Україні

Піднімайтесь не гніть спину сини України

Визволяйте рідну неньку

З темної домовини

Скиньте з неї стальні пута

Усім дайте знати

Що вже встала з домовини

Наша рідна мати

Щоб тризуб і рідний прапор

Знала кожна дитина

І свободо заспівала

Ще й не вмерла Україна

Хоч піднялась Україна

Та не можна ще радіти

Бо при владі ще сидять

Сталінські бандити

Плаче ненька Україна

Що кати зробили

Скільки нашого народу

Голодом зморили

Ти вже вільна Україно

Зняли з тебе пута

Довго була в домовині

Віками забута

Чути всюди рідну мову

Аж душа радіє

І співати Ще й не вмерла Україна

Уся молодь вміє

Уже стяги жовто сині

Майорять усюди

Бо за щастя і свободу

Піднялися люди

А Тризуб наш золотий

Символ України

І ця гордість щоб була

Навіть у дитини

Схаменіться Українці

Ви ж не яничари

І не будьте як Іуда

Та забудьте сварки й чвари

Призиваю Вас до згоди

Ми ж однієї віри

Свій нарід і Україну

Любімо без міри.

[Penja78]

Іще один вірш в память Т.Г Шевченку

В пам'ять Тарасу

Встань Тарасе подивися на свою Україну

Як її рвуть,як її нищать нашу Батьківщину

Встань батьку наш подивися на нашу Україну

Яка вона змарнована,одні руїни.

Ти Тарасе за волю України великі муки переніс

Но Бог милосердний почув Твоє благання

І волю нам приніс.

Но та воля наша скута,московськими кайданами

Но ми молити будемо і Бог буде з нами

Бог дав нам вільну Україну,но не всі хочуть шанувати

І хочуть нещасную знову в кайдани закувати

Наші люди Українці не можуть собі зрозуміти

А як то ми будемо при вільній Україні жити

Ми Тарасе вірші і пісні Твої співали

А за них вороги наші,нас у тюрми сажали

У Воркоту і Калиму

Скільки безвинних людей загинуло

Не вернулись на Вкраїну

Ще не скоро Україна визволиться із кайданів

Треба зібратись і всі разом вигнати тих панів

Україно мила Україно гожа,не діждемось свободи

Як нам Бог не допоможе

Щоб наші люди з`єднались як рідні брати

Щоб тебе рідна Україно на ноги звести

Встаньмо люди на коліна,помолімося Богу

Щоб Бог почув наші благання

І дав волю і спокій народу

[Penja78]

Приємно спостерігати, що в Україні так багато творчих людей, які створюють такі суперські вірш.

Якщо хочете спробувати себе у великій літературі, раджу це зробити з журналом "Дніпро" .Він друкує безкоштовно ще й гонорар свій перший можна отримати!

Пробував написати листа (там де вказано контакти)постійно видає що помилка код не правельний.Що робити?Хочу спочатку взнати всі нюанси?

[muko1111]

Написано 2001 року,року Змії.Хай читається як привітання,нашій прекрасній половині людства з наступаючим ВЕСНЯНИМ СВЯТОМ!

Был ли счастлив иль нет, наш предок Адам

до греха, что таилось на древе?

Знать не знали бы мы , женщин , миссис,мадам,

если б он не " прогнулся " пред Евой.

Ищет каждый теперь,может кто-то всю жизнь,

половинку небесного рая,

и за яблоком тем , кто-то в пропасть летит

свою голову часто теряя.

Так ведь создал Господь, что нельзя без воды,

жить без пищи нельзя,без дыханья...

А без женщины мы , как без солнца цветы ,

без кобылы хомут,"Оболонь" без тарани.

Жить без женщин нельзя! И теперь ты змея,

талисман 001-го года,

твое яблоко жду , ведь Адам это я

и зачем нам "Адамам" свобода.

[Dima4s]

Відлуння слів

у душах слід

холодний лід

моральний світ

і серця стук

вбиває звук

переживаннь

Тантала мук

чекання час

в тихому сні

приходять враз

минулі дні

відсутність фраз

твій щирий сміх

усе що мав

та не зберіг.

[muko1111]

Неземне кохання ,зоряні орбіти

тисячі парсеків знову поміж нас

чи пересічеться світло наших вікон

на нових орбітах в зоряних світах.

Хто із нас супутник ?Хто із нас світило ?

через скільки років перигей орбіт?

хто не попадеться в зону чорних дірок ,

хто залишить світло ясне мов болід.

Тисячі запитань у планет далеких

і нема сигналу від живих світів

і не прилітають зоряні лелеки

і не пеленають зоряних синів.

Сонячне світило душу зігріває

міжпланетний холод серце холодить

а зійти з орбіти сила не пускає

сила притяжіння зоряних орбіт.

12.08.12.

[Varvara]

Холодно пальцам. На шее колючий шарф.

Мы не держались за руки. Не пили на брудершафт.

Мы не валялись в соломе, ты мною не был ведом.

Я кочусь, обрастаю словами как снежный ком.

Все как прежде. Лишь громче смеюсь ну и шутки злы.

И вдыхаю до дна, только в горле горчит полынь.

Ты не звучный, не ладный. Не выбрось но оторви.

Так и нужно наверно. Лишь ранка слегка кровит.

Я невидима і прозора.

Ти повз мене проходиш. Поряд.

На мені не спинивши погляд

І не стишуючи ходи.

І не варто тепер чекати.

Не впізнаєш мого лиця ти.

І не спробуєш пригадати,

Хто покликав тебе сюди.

Хто молився богам горішнім,

Хто на шибках спроквола пише,

Хто зривав полум'яні вишні.

І беріг тебе від біди.

[solnishko]

Я їхала. Автобус повним був,

Від спеки ціле місто задихнулось.

Серед потилиць протяг тихо гув,

Дорога та не їхалась – тягнулась..

Ліниво думалось, хоча, як і завжди:

Про побут, прибирання та закупи.

І день, як день – банальний та блідий

Який збереш увечері докупи.

Та ,звівши очі , вгледіла умить

Пір"їну, що дрейфуючи, зависла

Поміж плечей . Й легенько тріпотить

Мов боячись, щоб з силою не стисли.

(Я уявить, примружившись, хотіла,

Були якими ті прекрасні крила?..)

Й відкрилось щось…так просто, як колись

Пропала лінь і пожиттєва втома,

Бо, іноді для усмішки (та й сліз)

Нам вистачить і самого малого.

[Korosy]

здавалося б - безпечність в кожнім слові,

нейтральність змісту у думках.

та все ж "чіпляє" мимоволі.

й самообман горить в очах...