Власна творчість :)

[Caprichos]

я тебе позвоню среди ночи

ты ответишь голосом сонным,

я свиданье вслепую назначу

в старом парке под желтым кленом...

ты меня ни о чем не спросишь

да и знать ничего не нужно...

лунным светом разлита осень;

легкий ветер листвою кружит...

ночь аукнет шаги твои звонко...

рандеву под уснувшим кленом.

улыбнешься: привет, Незнакомка!

здравствуй-здравствуй, мой Старый Знакомый!

[Caprichos]

не уходи...

мысли уснули на мягкой подушке

за окнами дождь...

дремлет в углу ночь уставшей старушкой

в пальцах дрожь...

время залижет рваные раны

ночной мой гость...

курим рассветы и пьем туманы

с тобой врозь...

пьяная осень со вскрытыми венами

в больной душе...

мне в белую комнату с мягкими стенами

пора уже...

ты на вопросы не жди ответов,

ночной гость...

горьки туманы, скучны рассветы

когда мы врозь...

с уснувших окон остатки лета

смоют дожди...

ты просто останься встречать рассветы

и не уходи!

[Forever Autumn]

Панове. Тут стільки поетів. Приходьте - на літературні події в нашому місті

Як сказав один із сучасних укр. поетів: потрібно читати ще іншу поезію. Крім своєї

[MOTOROLLLA]

"Любов живе три роки" (с) Фредерик Бегбедер

?

Збирала каміння...

складала на купу... бо треба

Несла проти вітру в подолі розбиту любов

Бути найкращою мала нестерпну потребу

тільки для тебе... Збивала коліна у кров

Класний вигляд з вікна і омріяні туфлі у шафі

Трохи грошей в білизні, щоб було на чорний день,

Він сопе на розстеленій мною канапі...

А в душі шепче хтось: щось не те... щось не те...

Мама, тато, сестра і у нього родина,

Друзі, побут, робота і в компютері фото на двох...

А через рік десь по-списку машина й дитина...

Хто ж мені скаже: чи варто??

Чи Бобік не здох??!!

***

Десь вогні сміються жовтою сльозою

і усмішка грає на устах печалі

Там ти зараз з нею, але я з тобою

граємось зорею, що горить у далі

Сонце сходить - зігріває землю

люди ходять в поле, щоб посіять щастя

Я дивлюсь у небо ,заглядаю в долю

та немає в картах мого року масті

Той радіє, хто дарує радість

той сумує, хто не знає гріх

Заздрю тим, хто пересилив слабість

перед мукою солодких втіх..

А вогні сміються слізьми лиш над нами,

а печаль - прихована мета

Я радію зараз, що не з вами

солодко руйнуємо життя...

[igorock]

Я в ладони твои окунаюсь лицом,

Пью тебя и не в силах напиться

Пальцы веки мои обжигают теплом,

Чуть дрожа на холодных ресницах.

Этих нежных, душистых волос водопад,

Прядь за прядью целую лаская,

Мои руки волну за волной теребят,

А я имя твое повторяю.

И ладонями жадно по телу скользя,

Ощущаю лишь дрожь и желанье.

Я на ощупь пытаюсь запомнить тебя,

Все изгибы и все очертанья.

Жар дыханья, и стоны, и шепот мольбы,

Губы чувственно полуоткрыты,

Ты в пылу исступленья и сладкой борьбы,

Все сомненья, и страхи забыты.

Содрогнулась, прижалась всем телом ко мне,

Каждой клеткой тебя ощущаю.

И брильянтом скатилась слеза по щеке,

Я губами ее выпиваю.

Проникая друг в друга, слились мы в одно

Сквозь пространство летящее тело.

И два сердца в нем бьются на равных давно,

Замирая попеременно.

*Igorock*

[Caprichos]

а мне бы...

до нитки промокшее небо

разорвано в клочья ветром...

рыдают дожди...а мне бы

почувствовать сердцем где ты...

а мне бы прийти тихонько,

в пригоршнях неся сновиденья...

прижаться б к тебе...да только

на сердце тоска и смятенье...

а мне бы тебя услышать!

на зов твой идти сквозь годы...

и ангелом, посланым свыше,

от каждой беречь невзгоды...

а мне бы стать лучиком света,

упасть на твои ресницы...

но в осень душа одета...

и ты мне всего лишь снишься...

[talja]

Caprichos, ти дуже гарно пишеш .

[Caprichos]

дякую, talja

та хіба ж я пишу? це просто щось із душі(чи того дурного невгамовного серця) виливається маленькими солоними крапельками...

[talja]

От те, що в тебе виливається з душі, - дуже гарно звучить

[igorock]

Це твій громадянин країно!

Іде в старенькому вбранні,

Між "Мерседесів" і "Торіно",

Як пес приблудній, на дощі.

Поміж палаючих бігбордів,

Серед рекламних тих щитів.

Іде зіщулившись, не гордо,

Між вікон модних бутіків.

А скрізь, чуже життя вирує,

Співає в барах, й казино.

Чому один лиш він бідує?

І вже зневірився давно.

Це він, громадянин держави!

"Купони" у руках тримав,

Коли бандити йшли до влади,

Він в чергах по ночах стояв.

Він бачив як попи човплися,

Й ділили віру наче пси.

І думав Боже змилостився,

Не покидай нас назавжди!

Це він, без грошей і зарплати,

Дітей своїх міг годувать.

В безвихідді йшов страйкувати,

Та колії перекривать.

А діти мов ті тарганчата,

У світ повіялись кудись.

І не згадають вже про тата,

Бо не потрібен, як колись.

Ну а дружинонька Світлана

Подалася на чужину,

Щоб гнути спину там на пана,

Й загинула, у тім краю.

Це він, громадянин країни!

Вірив брехні народних слуг.

Поки ті крали, та жиріли,

Локшину, він знімав із вух.

Це він, виходив на майдани,

Це він, свободу захищав,

Щоб врешті скинути кайдани,

Він, президента обирав.

І це його знов обдурили,

Нема ні грошей, ні свобод,

А нові гризлись що є сили,

Ураз забувши про народ.

Це він, зайшов до ощадкаси,

Останні вигріб копійки,

Віддавши всі свої запаси,

За комунальнії борги.

***

А вдома, в тихому кутку,

На шию зашморга накинув,

Сказав -

"Йди на хуй Україно!!!"

І крок зробив у пустоту...

*igorock*

[Caprichos]

в твою жизнь - незваной гостьей,

что волнения приносит,

постучусь...

в твое небо - странной птицей

рассекая все границы

я ворвусь...

среди ночи - лунным светом

на рассвете - сонным ветром

твои мысли о заветном

украду...

в твою память - снегопадом

в сердце - болью

в душу - ядом

упаду...

[Korosy]

испит бокал до дна наш горьких слез,

на краешке стола черствеют крохи грез.

и жизнь,напившись вдребадан,храпит,

а смерть,склонившись над столом,стоит.

мрак комнаты.лишь лунный лучь сквозь окна

указывает путь.лети,душа,свободна.

и тишина.гнетущая.как смоль густая.

и нет начала ей,как нету ей и края.

сквозь сонный храп подруги-жизни

вплетаются во тьму и нотки тризны,

и смерть-разлучница смеется вяло:

"сколько не лей,тебе все мало..."

швырнули бокалы о стенку.нет толку

сидеть и смотреть,как жизнь сквозь иголку,

еще не проснувшись нормально,сует

свою нить.ведь заново все не сошьет.

[Korosy]

Хмм.. А ви не бажаєте познайомити деяким музикантів зі своєю творчістю, взявши участь у проекті?

#59

[Korosy]

...але Дякую за пропозицію.

[Forever Autumn]

Хмм.. А ви не бажаєте познайомити деяким музикантів зі своєю творчістю, взявши участь у проекті?

#59

уххх....

[Mala]

Осінь…

Невже?

Так непомітно…

Літо уже більше не квітне,

Вітер сміливо вітами грає,

Осінь листками двори підмітає.

Осінь…

Невже?

Літо стомилось…

Соняхом теплим додолу схилилось.

Голови сонця ножем постинали,

Поле й городи самотніми стали.

Осінь…

Невже?

Золото миле …

Трави зелені серпи покосили,

І тишина журавлем затужила,

Тануть в тумані розпластані крила.

Осінь…

Невже ?...

[Korosy]

уххх....

та... ххху) НЯ=^,^= вірші

[Caprichos]

і ще одна

Сказка на ночь или Изумрудное озеро

...на самой окраине мира, там, где только прозрачная вуаль отделяет реальность от

межреальности и чужих миров, существовала когда -то удивительная, сказочная страна

Страна Светлых Эльфов...

много историй дошло до наших дней об этой дивной стране, о ее дивных жителях, о

первозданной красоте этих мест. Но самая загадочная из них– история о таинственном озере

изумрудного цвета в глубокой пещере, в которую никогда не проникает ласковое теплое

солнце...

...по старому сказанию, возникло это озеро очень давно, в те незапамятные времена, когда

правила этой страной юная принцесса Нару, которую с малых лет все называли Изумрудной

Слезинкой.

имя это юная красавица получила тогда, когда впервые заплакала над погибшей от когтей

черного ворона, налетевшего ниоткуда,голубокрылой птицей... принцесса плакала, из ее

зеленых глаз катились маленькие слезинки, которые, падая в траву,превращались в изумруды...

принцесса росла в своей сказочной стране, с каждым днем превращаясь в немыслимой красоты

юную девушку...

она была очень доброй, к ней тянулись птицы и обитатели сказочного леса, ее любило солнце,

которое спускалось с высокого небосвода в Страну Светлых Эльфов на ночлег, ее любил

утренний ветер, а весенние грозы вплетали в ее волосы капли дождя и от этого волосы

казались жемчужными...

...любил ее и молодой эльф... найдя однажды в утренней росе изумрудную слезинку, он носил

ее на своей груди, как талисман...

Страна Светлых Эльфов была укрыта от чужих глаз высокими горами, которые устремляли свои

вершины в голубое небо и сказочным вечнозеленым лесом.

но все чаще над страной этой стали собираться темные тучи, а в небе стал кружить черный

ворон... он летал над долиной эльфов,распластав свои огромные крылья на все небо...и все

вглядывался жгуче -черными глазами в лица эльфов, словно пытаясь кого то найти...

Злой Тролль...

Злой Тролль, живший по ту сторону гор, прослышал о необычайной красоте Изумрудной Слезинки

и задумал неладное...

...превратившись в черного ворона, летал он над дивной долиной, все думая, как бы завоевать

страну и покорить сердце красавицы.

но как пройти в страну, окруженную со всех сторон серебристыми вершинами гор?

...сквозь подземные пещеры и тайные ходы...

...и кто лучше умеет рубить камень и прокладывать туннели в горах , как не гномы?

послал Злой Тролль к гномам своих лучших темных помощников, взяли они с собой пива бочонок,

да и пошли на сговор с гномами...

...сами то по себе гномы не особо охотно с темным Троллем на сговор пошли бы... но пиво то,

пиво...сделало оно свое дело...

...и вот уже прорыты ходы подземные, высечены в скалах лазейки...

...идет Злой Тролль с войском своим покорять эльфов гордых и непокорных...

собрались Светлые Эльфы на светлый совет к повелительнице своей и решено было бой дать

войску вражескому у подножия гор

...по утру собрались, преклонили колени перед повелительницей...

посмотрел молодой эльф в глаза любимые изумрудные, увидел в них все недосказанное... и

повел свою армию в бой смертельный...

дни сменялись ночами... все новые и новые войска троллей вступали в бой, а горстка эльфов

все не сдавалась.

видел Тролль, что не справиться его войску с гордыми жителями долины...

...взмыл он в небо черным вороном... упал камнем в самую гущу сражения...

вырвал сердце воина молодого и спрятал его глубоко в недрах гор, в пещере каменной...

почувствовала юная эльфийка немой зов вырванного сердца...

упали в траву изумруды...

не пожелала она жить без любимого друга, превратилась в гранитную глыбу... и осыпалась на

вражеское войско лавиной каменной...

...душа юной принцессы поселилась в пещере темной, в глубинах которой лежит зарыто сердце

любимого...

...и изумрудные слезинки, возникая из ниоткуда, все капают и капают на пол этой пещеры...

изумрудное озеро, из глубины которого поднимается таинственное мерцание...

любящее сердце и верная душа все тянутся и тянутся друг к другу...

озеро это изумрудное и таинственное существует и по сей день...

но дорогу к нему находят только влюбленные...

и только тем, чьи чувства искренни и чисты, рассказывает гулкое эхо историю об Изумрудной

Слезинке...

[MOTOROLLLA]

Кохання? Вмирати чи жить?

Страждання - гріх чи поразка?

І погляд в середину... і не болить...

Майбутнє - з надією маска.

Шовковою ниткою впилась любов

У наші з тобою зап"ястя

І вічність застигла у погляді знов

Здавалось би мить - а вже щастя...

...

...Із кожним днем стикаю образ твій ущент

В істерії сміюсь над грою долі

Три кращі роки закувались в лабіринт

У підсумку, із узами неволі.

Як хочеться тебе торкнутись зараз!!!

Відчути рідний подих і обіймів жар!

Скоритись поцілунку...та відчути запах...

І кинути усе що є Кохання-Богу в дар!!!

[Dima4s]

Раз заговорили про кохання

Нашепочи на вухо щастя,

Таке - яке воно було колись.

Нашепочи вустами радість

Чому з тобою розійшлись?

Коли глухий я став- незнаю.

Коли осліп - не зрозумів.

Хотів сказать люблю безкраю!

Перед тобою онімів...

Солодкі звуки як отрута

Пливуть рікою з губ твоїх

Язик говорить.Серця не чути.

Тепер усе я зрозумів...

[Forever Autumn]

розлюбила

так різко і незрозуміло... як і подумала, що закохалась у тебе.

і два чи три тижні чекання тебе у своєму місті стерлися з моєї історії вмить.

ще по другому твоєму приїзду, коли ти вискочив з автобуса і радісно підскакав до мене, обняв, поцілував...ще тоді я намагалась відмахнути від себе оте "непідходьдомене!", якось себе переконати, що я гоню, що невиспана чи ще щось там...

потім ми сварились, псіхали, сперечались, говорили одне одному бридкості та дурості...і обнімались, мирились

ти їхав, а я ледь себе стримувала, щоб не ляпнути щось типу "та не вертайся ти в той Луцьк більше!"

і не розуміла, від чого і чого і навіщо таке.

ти вийшов тоді у ще тьмяний та холодний ранок понеділка на попутку, а мені стало так боляче від своєї радості, що ти більше ніколи не приїдеш.

я тобі більше не дзвонила і не писала - ти просто для мене пропав....

а через кілька тижнів, коли я їхала до Тернополя на акустичний концерт, ти без попередження та без будь-яких дзвінків чекав мене протягом двох годин на автовокзалі, бо приїхав туди раніше від мене...

я не реагувала на тебе, відступала і просто морозилась, а ти вкінці кінців мене обняв і не відпускав. ми їли з однієї тарілки, ділили одну ніч на двох, один сміх і одну музику.

надалі ми разом їхали стопом, сміялись як діти, згадували, нагружали одне одного і філософствували.

ми подружились.

вдома ми стомлені і ледь живі після дороги довжиною у 12 годин ще умудрилися займатися триндінням до половини ночі і коханням - до 5 ранку

я йшла на роботу ранками, а ти - десь шлятися вулицями чи прилеглими лісами чи відвідати тих кількох знайомих, котрі у тебе були в Луцьку. в обід ти готував мені їсти і весело чмакав у щоку кожен раз, коли я верталася додому. або ж я після роботи з друзями йшла туди, де ви грали на вулицях нашого міста.

знову поїздка, суперовий концерт, знайомства і ще одна подорож. я спостерігала за тобою в цей час і думала, що я з тобою не буду..бо...боо...не буду і все тут! і все одно ночами я з тобою була.

останній виступ. останні дні. дурачилися у воді, курили одну цигарку на двох, одні джинси на двох, страждали дитинством, сміялися від душі, заглядалися на дівчат на пляжі, мазали одне одному спалені сонцем спини

ти собі не уявляєш, з яким неймовірним полегшенням я абияк чмакнула тебе посеред площі в Дубно і поскакала до машини, котра везла мене додому.

додому БЕЗ тебе.

інколи я ненавиджу себе за це:

ти мені колись хвалився своїм цинізмом...

сцуко. хто з нас двох тут цинік, м?

[qaster]

корисно буває часом зайти в якусь тему, і зрозуміти, шо ти тут аж зовсім зайвий... атрєзвляющє

[Caprichos]

Воровка-осень...

или Несвоевременность...

подруга-осень, знаешь, я скучаю

по нашим встречам под седым дождем...

я простужусь и мы заварим чаю...

укроешь плечи мне оранжевым платком...

мы посидим на кухне...поболтаем...

расскажешь, где бродила...как дела...

поведаешь о том, что потеряла...

о том, что ты искала-не нашла...

забыв совсем, что завтра на работу,

забыв о важном и о мелочах...

ночь напролет...спокойно...беззаботно...

беседа...сигарета...горький чай...

а на рассвете, теребя салфетку

в руке дрожащей, путаясь в словах,

я расспрошу, не видела ли где-то

того, кто по ночам приходит в снах?..

в глаза посмотришь и вздохнешь печально -

покатится по миру тихий звон...

разгадка кроется где-то в твоем молчаньи...

а ты уж таешь дымкой за окном...

я все пойму без твоего ответа!..

воровка -осень! между нами - ты...

я жду его в секундах-после-лета...

он ждет меня мгновенье-до-зимы...

[Гетто]

корисно буває часом зайти в якусь тему, і зрозуміти, шо ти тут аж зовсім зайвий... атрєзвляющє

[Гетто]

Раз уж на то пошло...

Я больше специализируюсь по эпиграммах, и вот вспомнилась одна из них.

Предистория: когда то, давным давно, в институте мы праздновали днюху моей соседки по общаговской комнате, денег на дорогие подарки небыло, да и необходимости дарить разную чушь тоже(все ведь свои - студенты) и я вот подарил такое поздравление:

Ми завтра будем похмеляться,

Із крану сиру воду пить,

Сьогодні нашій Светі двадцять,

Бажаємо щасливо жить!!

І буде п`янка грандіозна,

Бо Свєта ставить могорич,

Бажаєм на відмінно вчитись,

Як заповів нам дід Ілліч!!

Имениница была довольна