Перейти до змісту

Власна творчість :)


Plum

Рекомендовані повідомлення

Мені теж страшні сни сняться :)

Між нами - прірва, ще й така глибока,

Заглянуть вниз не вистачає сил,

Хоча вона вже й не така широка,

Та кладку тут ніхто не постелив.

Тягнусь рукою, ти вже майже близько,

От-от торкнусь зап"ястя я твого,

Та надто на краях тут дуже слизько

І ти не чуєш шепоту мого .

Кругом туман і ти мене не бачиш,

Я відчуваю лише подих твій

І ти усе для мене в світі значиш,

Ти самий найрідніший, дорогий.

Тамую подих, вже тримаю руку

І ми удвох кидаємося вниз.....

Я прокидаюсь...... ти зітхаєш збоку :)

Це лиш поганий сон мені приснивсь.

Тулюсь плечем, цілую ніжно губи

Ти обнімаєш мене ніжно сам

Як добре, що ти поряд , любий,

І я тебе нікому не віддам.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • Відповідей 385
  • Створено
  • Остання відповідь

А знаешь, я зиму не очень-то жаловал,

Все осень любил.

Не то, чтоб любил, или баловал,

А просто…

Что просто?

Забыл.

А знаешь, я рифмы, как раньше придумывал?

Все шло с головы.

Не то, чтоб дарил, или «впихивал»,

А просто…

Да, просто.

Увы.

А знаешь, теперь зима – осенью.

И я ее очень люблю.

Не то, чтобы зиму,…а с проседью

Все чувства любви. Да, люблю!

А знаешь, стихи попрощались с границей (ума).

Твой голос – елей.

Налей-ка мне кофе с корицей (ну да)!

До краю налей.

======

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

...кожен крок давався важко. Ніби вона йшла по воді, проти течії (проти самої себе?), а вода ставала густішою, ніби її прив'язали до пружини і вона йде, розтягує її, спочатку легко, потім важче, потім вона нахиляється вперед і жили на ногах рвуться, підошви стираються, о, вже стерлись, вже шкіра чіпляється за асфальт, вона не витримує, розслабилась і її з силою швиряє назад, до початку шляху, і дзвінко тремтить над головою розтягнута пружина, але Злата підводиться і знову йде, вона розтягне ту кляту пружину, і то фігня, що сльози з очей, що перехожі зглядаються, що ноги кровоточать, бо шкіру обдерла об асфальтовий килим тротуару, вона все одно дійде, бо так треба, бо в неї сьогодні день народження, бо їй виповнилось 24 роки і її ніхто не привітав, вона буде розтягувати цю довбану скручену спіраллю металеву довгу палку аж доти, доки не дістанеться місця, до якого йшла, її вертатиме назад, її вивертатиме, але вона розтягне-дійде туди, куди йде, а там…там можна і розслабитись, хай швиряє назад, головою в стіну… Вона йде, і вона дійде, а тут саме важке завдання – відкрити ворота, які відкриваються "на себе", а за спиною пружина, і тягне назад, а треба вперед. Вона стоїть, охопивши сталеві, ковані чорні ворота з гострими піками догори, хитається, схилившись вперед і заховавши голову між руками, як п'яна, і не може переступити цей поріг, не може ступити останній крок, бо за спиною сталь, скручена спіраллю, а попереду сталь, кована та гостра і пряма, а між ними вона, і навкруги пітьма, і її роздирає між цими сталями пополам. Між смертю та життям, яке гірше…так, певно, що гірше за смерть… але вона сильна, як це подобає бути двадцятичотирьохрічній дівчині.

Злата відкриває половину чорних кованих воріт "на себе". Злата піднімає нарешті голову. Злата врешті робить останній переможний крок. Злата на місці! Ура! Трибуни розриваються оплесками та криками! Переможний момент. На поле виносять медалі для переможців. Злата в їх числі. Злата не просто в їх числі – вона переможниця-з-переможниць! Золота медаль – її! Ще раз: УРА!УРА!УРА! Лунає урочиста, піднесена музика, підкреслюючи всю красу та важкість цієї перемоги, п'єдестал виблискує бронзово-золотисто-сріблястими барвами, які приховують сльози призерів… Злата в їх числі. Злата не просто в їх числі – вона ридає. Мовчки. Як дитина, забившись в куточку, просто заковтує сльози. Але вона ридає. Вона перемогла. Вона прийшла.

Мамо! Тату! Я прийшла! До вас, мамо,тато, я прийшла… Привітайте мене. Я перемогла.

Могилки. Певно, найбезпечніше місце у світі. Мертвих нема чого боятися. Боятися варто живих. І ненароджених.....

...подих вітру - дихання смерті. Вона пам'ятає, коли померли її батьки. Ні, вона пам'ятає, що її батьки померли. Вона тямить, що була зовсім мала. Що тоді вони позасинали, приспали її, а коли вона проснулась і вийшла зі своєї кімнати, то потрапила в іншу оселю, не ту, де тільки зачувши її кроки, назустріч підбігали тато з мамою та посміхались щиро бабця і дідусь - в хаті стало багато людей і всі жінки плакали, тяжко зітхали та охали, примовляючи щось жалібно, а чоловіки були похмурі та часто курили. Всі чомусь в гнітюче-чорному. На неї всі якось дивно дивилися, відводили погляди. Чому?! Вона ж тоді була така кумедна та класна – голопузе дівчинятко із заспаними очиськами, в яких ще плескались веселі води дитячого світлого сну, з плюшевим ведмежам в руці, якого вона тримала чомусь за вухо та пухкими зі сну губками бантиком, на яких прокидалась посмішка. Певно для того, щоб померти, так і не прокинувшись остаточно. Вона йшла крізь них, крізь цих людей, які розступалися перед нею, як перед святинею, яку вносять у храм. І поступово, з кожним маленьким кроком, на вустах з'являлася не посмішка, а тремтіння – зараз заплачу. Вона йшла до батьків. Йшла через цей нескінчено-довгий темний тунель з людських фігур, що нависали над нею, в кінці якого не було навіть натяку на світло. Чому її не зустрічають?! Мамо, розчешеш мене? Подивись, які кучеряшки, хі-хі! Тату, попідкидай мене, я хочу політати! Хто ці люди?! Чому вони є, а вас я не бачу?! Ви де? Це що, така нова гра? Вона мені не подобається.

Її взяла на руки тітка, віднесла назад в кімнату. Вона ж і одягнула її, нагодувала тремтячою рукою. Розчесала. Чомусь забула зав'язати бантик. Чи просто не знала, що Злата любить бантики – вона ж не її мама, яка знає все. Потім всі ті люди разом з нею, чи вона разом з ними, повиходили на вулицю. Потім – це сотні слів і тисячі снів, це десятки тисяч холодних Сонць і сотні тисяч гарячкуватих Місяців, це одна-єдина сльоза, що котиться з двох очей, заливаючи лице мокрою сіллю води болю та нерозуміння того що коїться але чомусь нестерпно сумно і шкода когось але не себе бо ніхто її не розуміє а всі жаліють того кого шкода але не її для самої себе вони не знали чому їй сумно що вона вже все знала але просто не могла пояснити своїм років чотири як сформованим мозком що насправді сталось але це знання вже було закладено в неї від народження як вирок за гріхи прабатьків а зараз воно просто ховається в сумних кутиках губ та схиленій голівці.

Було багато машин. Була навіть вантажівка, кузов якої був оббитий чорним бархатом з китицями!

Пронизавши простір і час, звівши їх в одній точці минулого, Злата змогла б побачити себе – в цій самій точці, де сидить зараз. Але вона того вже не пам'ятає. Бо тоді, вона ще не знала, що тут окрім звуків вітру, листя і крил, можна почути ще один схожий… Надто схожий, щоб його вирізнила чотирьохрічна дівчинка....

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Це була твоя юність...

Це була твоя юність трави і гарячих полюцій.

Цигарок з татусевих кишень і дешевого пива.

Твої друзі-наставники: Гессе, Петрарка і Луцій

Надихали, вдихали й з полиць посміхалися сиво.

Це було, ніби снилось: гуртожитки, перші зальоти.

Ти сміявся у дощ, добивався, збивався, знаходив.

Ти спішив, не лишаючи навіть і миті на потім.

Ти любив і не знаючи броду заходив у воду.

Твої зради біліють рубцями на нервах колишніх.

Їх імен не згадати і тіл не згадати достоту…

Ти зривав їх серця, мов терпкі пломеніючі вишні.

Залишаючи зім’яту постіль і спогад польоту.

Це тепер твоя старість. Гребуча трава і похмілля.

Перехожим жінкам заглядаєш частіше у вічі.

(А не нижче спини). Ці даремні кумедні зусилля:

Увійти у цю воду (законам супроти всім) двічі

окей

окей ти кажеш. старенький простий наплічник.

в якому лише гаманець цигарки і завбачливо – спіднє.

повертаєшся. тільки куди? не поглянеш у вічі

цій розбитій бетонці яка нас возила у липні.

окей ти кажеш. мала загорни поїсти.

лондон чекає. лондон у парасолях…

знаєш у ньому навіть коти – туристи.

ти від’їжджаєш. без сліз і прощань. чи болю.

окей я писатиму. кажеш і майже не брешеш.

полотна спітнівших авто так пасують до пальців

твоїх і моїх (я ж писатиму теж тобі) врешті

це всього лиш забуті синдроми колишніх коханців.

ти підеш. дорога – це правда дорога – це пошук.

що скінчиться колись. але досі не знаєш коли.

і усе що лишитися має - це спогад - ця ноша

я її збережу аби знати якими були.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

не варто вриватись в життя без потреби,

не варто там бурю здіймати до неба,

не варто тривожити все, що принишкло,

не варто і підлість робити зпідтишка.

задати питання - чи було б приємно,

якби так зі мною, якби це взаємно,

поставити поруч любов та ненависть,

захоплення чимось й водночас і заздрість....

якщо не цікаво - не варто чіпати,

від вчинків своїх теж не варто втікати,

погратися й кинути - теж мені подвиг

а хтось ладен гинути за твій лише подих.

колись зрозумієш ти все, що говорять,

колись стане боляче, як проігнорять,

колись усвідомиш, що я не залізна,

колись... та тоді буде пізно....

*******************************************

нестерпний біль, його не втамувати

душевні рани важко залатати

скалічена доля, розбита свідомість,

в мені порожнеча, в житті - невідомість.

складаю долоні, неначе в молитві

прошу знайти спокій у вічній гонитві -

в погоні за щастям, якого немає...

кохання взаємного теж не буває...

неправду сказали, що час гоїть рани,

щодалі все дужче вкриває дурманом.

минуться й забудуться тижні і дати...

думки всі на паузу й просто чекати........

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

в душі міняються картини.

мінливі настрої гноблять.

в майбутнє совають гардини.

а його,курва, нє відать...

:lopata:

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

о,блін, вона ще й вірші пише..

а щось не так?

ні, просто осмислюють твою недосяжність або недооцінюють твої можливості :)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Запасний аеродром,

Дозаправка почуттів

На сердечній злітній смузі,

Тільки слід від тормозів.

Наче вкрадені хвилини

Поза розкладом політ,

Та обдурені дружини

Проклинають мовчки світ.

Зачарований трикутник,

Де щасливих не знайти,

Літакові дужі крила

Ділять навпіл два світи.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Life like a zebra it have 2 lines

Some of them are black

And some of them are white

Stop thinking about ethnical types

We are all the same

Because we have the same rights

Not against war, for piece we must fight

You can wear all black

But you still can be white

If you have something good in your mind –

You will shine bright at night

What side you pick?

Black or White?

Black are wars, diseases, pain

Black is lie, black was Hussein

White is good, black is bad

White – we are laughing

Black – we are sad

White –you’re chilling with your friends

Black –you’re dead

Those are just colors like pink or blue

But they have deep meaning about

Person what live inside you

You always have a choice to choose one side

If you pick a wrong one

You will struggle every night

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

кап-кап...кап.кап....тук..кап...тук.тук.тук................

завтра весна...реально. завтра прийде весна.перший день весни.завтра. кап-кап-кап... по підвіконню. тук-тук.тук. тане останній сніг. краплями падає на землю...стукає. на підвіконня.стукає.

її серце вже не втигає за тим перестуком. не встигає.вистигає. а він дражниться. іноді звуки все ж співпадають... тоді вона радіє.вона живе. чекає весну. довго так чекала. лежить. дивиться у вікно. вже місяць. ось так. покинута і забута всіми. чекає весну... дивиться у вікно.чахне.чекає.

прийшла весна. прийшла з дощами. за цим перестуком її серце не втигло.точно.

прийшли дощі.

зверху вниз.

кап-кап-кап.

вона їм назустріч.

наверх.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

вот и пришли дожди.

а ты им настречу- ввысь.

меня ты там только жди.

так, где весна...дождись.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 3 тижня потому...

Туман укрыл когда - то славный город,

Грехи всех жителей, скрывая от небес.

Здесь пахнет сыростью, сквозит могильный холод,

И правит городом - наживы алчный Бес.

За ширмою улыбки спрятав жадность,

Дельцы умело грабят простаков.

"Акулы бизнеса" не знают слова жалость,

И милосердие, есть ноша дураков.

Убийца навострил свое орудие,

Мелькнет клинок и кровь согреет сталь.

Не стоит уповать на правосудие

И жертву никому уже не жаль.

Презрев закон, свое берут чинуши,

Но не насытятся до нитки обобрав.

"Тельцу златому" проданы их души,

В БЕСправии кто выше тот и прав.

Свободу всем кто крутится и вертится,

И кислороду всем кто дышит и живет.

Эх, демократия, и каждый сдуру БЕСится

И каждый делает, что в голову взбредет.

*igorock*

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 2 тижня потому...

ніч.

балкон девятого поверху.

на ньому парує кава та жевріє сигарета.ясніше.дим.ясніше.дим.ясніше...дим...

тиша.

ніч.

балкон девятого поверху.

на ньому парує кава та лежить на підвіконні сигарета.жевріє.

легкий вітер.

ніч.

балкон девятого поверху.

сигарета зкочується з підвіконня та летить донизу.

ніч.

балкон девятого поверху.

одиноке горнятко кави.

ранок.

метушня.

застигла кава зверху.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

ти прийшла,як весна після довгої зими.

така грязна, чорно-біла весна. з'явилася. чекав, але вимазав стіли об тебе. бо ти грязна. але така очікувана. пройшовся по тобі. ти потім розцвітеш, але вже не для мене. бо я забруднився об тебе. я знову буду чекати снігу, щоб обтерти черевики. щоб зчистити у снігу твій бруд,який налип на підошву. але він глибоко застряг...у протекторах мого мозку. чи у серці. я не можу далі йти, бо грязюка важка. стряхую її, трушу ногами,як придурок...втікаю.

весна. грязь. болото. чорно-біле місиво. так,місиво у душі. бо ти прийшла та пішла. не оглядаючись. заполонила простір. весна. яка така весна? чого від неї,від тебе чекати? втікати. не втечеш,курва! мля, затрахало це все! вічне повернення... Ніцше, прах його пуху!

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

ти прийшла,як весна після довгої зими.

така грязна, чорно-біла весна. з'явилася. чекав, але вимазав стіли об тебе. бо ти грязна. але така очікувана. пройшовся по тобі. ти потім розцвітеш, але вже не для мене. бо я забруднився об тебе. я знову буду чекати снігу, щоб обтерти черевики. щоб зчистити у снігу твій бруд,який налип на підошву. але він глибоко застряг...у протекторах мого мозку. чи у серці. я не можу далі йти, бо грязюка важка. стряхую її, трушу ногами,як придурок...втікаю.

весна. грязь. болото. чорно-біле місиво. так,місиво у душі. бо ти прийшла та пішла. не оглядаючись. заполонила простір. весна. яка така весна? чого від неї,від тебе чекати? втікати. не втечеш,курва! мля, затрахало це все! вічне повернення... Ніцше, прах його пуху!

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

ти прийшла,як весна після довгої зими.

така грязна, чорно-біла весна. з'явилася. чекав, але вимазав стіли об тебе. бо ти грязна. але така очікувана. пройшовся по тобі. ти потім розцвітеш, але вже не для мене. бо я забруднився об тебе. я знову буду чекати снігу, щоб обтерти черевики. щоб зчистити у снігу твій бруд,який налип на підошву. але він глибоко застряг...у протекторах мого мозку. чи у серці. я не можу далі йти, бо грязюка важка. стряхую її, трушу ногами,як придурок...втікаю.

весна. грязь. болото. чорно-біле місиво. так,місиво у душі. бо ти прийшла та пішла. не оглядаючись. заполонила простір. весна. яка така весна? чого від неї,від тебе чекати? втікати. не втечеш,курва! мля, затрахало це все! вічне повернення... Ніцше, прах його пуху!

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Ностальгия.

Корабль свой переменит курс

и ветер переменится

Сюда я больше не вернусь

от злобы море вспенится.

Лишь тучи проливным джодем

оплачут участь горькую

я свой родной покинув дом

привязана всегда к нему веревкою.

И как мне быть,

куда уйти,от мира и от памяти?

Твоя звезда в конце пути

одна светить останется.

И этот одинокий свет

прорвавший тьму угрюмую

Спасет меня от многих бед

вернет благоразумие.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 2 тижня потому...

"Я не люблю тебе"... саме з цієї фрази настав початок нашого кінця...

хоча чи можна назвати кінцем те, що продовжує тривати? затяжний стрибок з парашютом... можливо так... чому тоді, зустрічаючись, ми обоє боїмося сказати, що сумуємо...

чому ж тоді при зустрічі ти не в силах випустити мене зі своїх обіймів?... чому мій поцілунок і досі горить на твоїх губах? чому накидаючись на мене, кохаєш мене зголодніло та немов востаннє в житті?

"я не люблю тебе" - і втомлено падаєш поруч зі мною...

"я не люблю тебе" - і ніжно стираєш рештки свого кохання...

"я не люблю тебе", але засинаєш зі мною і щасливо посміхаєшся вранці...

"я не люблю тебе" - і мчиш болотами заради неіснуючого.

ти втомлюєшся боротися зі свідомістю та фізичним потягом.... ну що ж ти.... "не люблю"? та не вірю! любиш, хочеш, сумуєш.... страшно? оце вже більш доречне поянення... боїшся не зустріти більше таких емоцій....

скажи "не люблю тебе" тоді, коли ми кохалися у полі під сонцем.... "не люблю", коли плакав, боячись мене втратити... "не люблю" коли проводжали соце над гладкою поверхнею води.... "не люблю", коли віз мені дещо у сумці понад 180 км... це теж було "не люблю"? або коли вдихав запах мого тіла, стоячи позаду, боячись наблизитись та торкнутися... коли сидів на підвіконні та спостерігав як я готую сніданок... мабуть це теж "не люблю"...

твоє "я не люблю тебе" - це синці на моєму тілі від твоїх поцілунків та відкриті рани на душі... це даремно згаяний рік, який ніколи в житті не витреться спогадами... це сльози людини, які врізаються щоразу, коли ти казав "не люблю"... твої ж сльози...

мабуть тоді і я тебе не люблю... дивно....але не так.... ЛЮБЛЮ! люблю знаючи про твою зраду.... хоча.... ні, не так..... зрадИ... багаточисельні...

люблю, намагаючись зрозуміти чого ж тобі не вистачало?

люблю, навіть після кинутого на землю подарунка...

люблю, навіть після зародженного та вбитого життя....

люблю згадуючи, люблю сумуючи, люблю ненавидячи.... любов не вимагає пояснень... вона не мотивує.... вона просто є.... як хронічна хвороба, яка лишається.... і час від часу нагадує про себе больовими спалахами.

Хочу їхати з тобою за кордон. Мотивувати поїздку пошуком себе, але в той же час наважитися на втечу від самої себе… змінити оточення, відношення, але не змінити тебе…

хочу їхати з тобою потягом, заспокоюватися біля тебе…. Наводити лад в душі і у власних думках… ти поряд…. Сидиш як я – підтягнувши колінця собі під груди…. Ти поряд… все добре… шумна компанія… Погнати з когось… виходити курити з тобою в тамбур і пирхати від сміху із будь якої дрібнички…. Повернутися в купе….і кайфово шелестіти замотаними з дому бутербродами…. Тоді, коли сусіди вже сплять… шепотітися… і сміятися…. Втикаючись обличчям в тебе, щоб приглушити звук)

Хочу перетнути кордон з тобою… звучить символічно… але ми майже не щодня це робимо… кордон в емоціях… в часі… в стриманості… вчимося дорожити тим, що маємо….і відчувати як буває сумно… кордон в чомусь новому…. Один крок… і щось лишається позаду тебе… перетинаєш якусь межу… і в кожного вона індивідуальна…

Хочу приїхати з тобою на нічний вокзал… порожній дощовий перон… зайти в приміщення вокзалу… обвести поглядом зал очікування…. Ммм… закордонні бомжі, діти вулиці… ти подав мені у лапки каву… гріти ручки об її пластикові боки і дивитися в твої очки із вдячністю.

Хочу задрімати у тебе на плечі…. І щоб ти боявся поворухнутися, аби не потривожити мій сон. Дочекатися гулу транспорту на вулиці… вийти у сіре, світанкове місто….чуже, але таке кайфове… сісти у перший-ліпший транспорт… і напівжестами та ламаною незнайомою мовою запитувати у перехожих місцезнаходження дешевого готелю... Врешті-решт купити путівник… і блукати незнайомими провулками…

Хочу оселитися з тобою в кімнатці, прийняти душ… переодягнути теплі, сухі носочки… та спуститися вниз за чимось їстівним… поки ти ніжишся під струменями водички… Здивувати тебе звичайнісінькими бутербродами… і захопившись емоціями забути про шлунковий голод… Після сексу воно смакуватиме краще…

Хочу гуляти з тобою закордонними вулицями, перескакувати калюжки, пити місцеве пиво, говорити про все на світі не замовкаючи… захлинатися позитивними емоціями… Помічати як перехожі заклопотано біжать по своїх справах… і бути абсолютно незалежними посеред цього натовпу… гріти носик у комірі твоє куртки… дихаючи тобою…

прийти на міст… і під шум води, яка чорніє внизу крикнути «Я вільнааааа!» тут… без телефону, Інтернету, аськи… Вільна від проблем, підозр, метушні… але залежна від тебе… Охрипнути від любові до тебе і не боятися бути почутою.

Хочу повернутися в готель… знесилено впасти на ліжечко і заснути. З тобою… в твоїх обіймах…

Хочу їхати додому і знову перетинати кордон, терпляче доводити митникам, що на паспорті це ти, але колись ти була рудою… знати, що ти їдеш додому… Але десь там… лишилася наша частинка… без фото звіту, без публічної посвяти, інтимний перетин кордону… І тільки наш.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 3 тижня потому...

И куда меня ноги мои занесли,

Что случилось с моими глазами.

Темный лес, тишина и невидно ни зги,

Только сучья трещат под ногами.

Вот бы свету чуть-чуть, даже звезд не видать,

Лишь зрачки хищных глаз замигали.

Неужель суждено Богу душу отдать?

Не дождетесь, смердящие твари!

Воет воем зверье, дышит в спину мою,

Метит в тонкую шею зубами.

И плетями лес хлещет меня на бегу,

На ветвях кровь и кожа клочками.

Гонит страх, барабаном в виски мне стуча,

Сердце рвется наружу из ребер.

И враги подгоняют, победно рыча,

Предвкушая как я уже помер.

Нет сквозь силы из лесу дорогу найду,

Вдруг увижу рассвет и поляну.

Все равно, не достанусь лесному зверью.

Я добычей кровавой не стану.

***

Ух проснулся в холодном и липком поту,

И к чему бы такому приснится?

Джунгли города ждут, я иду, я спешу

И встречаю прохожих звериные лица.

*igorock*

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 3 тижня потому...

Ссора.

Вещи собраны, хлопнула дверь.

Снова к матери убежала!!!

Без тебя стала шире постель,

И рука моя очень устала!!!

Не скрипит по ночам кровать,

В тишине мирно спят соседи.

Даже некого матом послать,

Хоть иди и проси прощенья.

:D:D:D

*igorock*

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.




×
×
  • Створити...