Власна творчість :)

[Varvara]

Как вознагражденье за первый удачный опыт

Мой сахарный мальчик из шоколадного гетто

Сильно наваждение и первые хм… запреты

И ты меня учишь на память как школьник – ноты

Хранишь под подушкой калибр - тринадцать на девять

И думаешь как бы скорее меня примерить.

Как форму с передником, как выпускное платье.

Не взрослое порно из выпусков первых «Нате».

Пора развязаться бантам и начаться портвейну.

Зачитывать вслух и молиться благоговейно.

На то, чтобы сахарный мальчик остался подольше.

Чтоб прошлое было и лучше бы было не пошлым.

[Caprichos]

Не бойся помнить.

Бойся забыть.

О том, что было.

Чего не убить.

Молчать.не выдать.

О чем, не спросить.

Держать,чтоб крепко,

Боясь уронить.

Порвать.

Запутать и переболеть.

Остаться.

Забыться и не успеть.

Не бойся выжить!

Бойся не быть.

Не ждать,не верить...

И не любить...!

[solnishko]

Казалось, подоконник был холодным

Стекло в разводах, свет – как одолженье.

Друг друга больше мы с тобой не впомним-

Причина и итог моих решений..

Я не могу стереть с лица твой отпечаток,

Распутать волосы, впитавшие твой запах.

Я допиваю слезы – мерзкий твой остаток,

Ныряя в город…Город снов и страха.

Как это грустно – верить и не вспомнить,

Во что ты верил и за что ты сгинул….

Приляг, мечта, пусть этот подоконник

Навеки станет для тебя могилой.

[MOTOROLLLA]

Цікаіво, як ти любиш цілуватись))?...

У тихому місці, губами торкатись?

Чи може ніжно шукати обійми

У натовпі, в пабі, у божевільні...?))

А може удома: свічки, аромати..

Подихи, ритми серцеві ковтати?...

Або десь у длощ, під прихистком вітру...

Своїми губами інші курити?...

Цікаво мені, чи тобі теж цікаво,

Що я цілуватись люблю до безтями))))

[vadimaca]

то другове, почав але так і не закінчив, руки не дійшли

"..Автомобіль помаленьку докочувався до під'їзду сірого-сірого будинку. Чи то осінні важкі хмари робили його таким, чи то подекуди надкришені цеглини і вибиті шибки. Якось сумно і по-байдужому виглядав він, відчувався подих холоду, невпинності руйнування.

- Зараз, ми зайдем на кілька хвилин, заберем деякі речі і швиденько звідси поїдемо, - з полегшенням вимовив Сашко, мій друг.

- Все ж таки добре, що ви з Міркою не лишились тут після одруження, хоча і могли б. Нічого, рік поживете на квартирі. За цей час, думаю, всигнете побудуватись.

Добре, що вони тут не лишились. Молодій сім'ї жити в такій місцині негоже. Цей будинок був побудований в середині вісімдесятих, хоча вигляд в нього був, ніби простояв він років з п'ятдесят. Незрозуміло чому перші два під'зди перепланували під гуртожиток і віддали студентам, яких і так тут було не багато. Відчувалась пустка - закинути спортивний майданчик, розбитий асфальт на футбольному полі додавали ефекту.

Ми зайшли в так звану кімнату. На ліжках, схожі на тюремні, з напівпригорілими матрацами в різних позиціях корчилось 3 студенти, двоє з конспектами, а один пробував шось переллити з одніє пляшки в іншу. В повітрі стояв запах спирту, цигарок і пригорілої картоплі. Хлопці тягнули максимум на курс другий, не більше. Зразу ж згадався свій другий курс.

- О, Санька приїхав! Ти по речі? Ми тут все склали, ось твоє,- один з студентів заходився помагати витягати клунки з під ліжок. Той що був з пляшками кивнув на мій годинник:

- Casio? Ти ба, справжні. За штуки дві певне?

- Ото вкалуй з ранку до ночі і перестань пропивати мізки, і в тебе такі будуть, - кинув Сашко.

Щось було в цих хлопцях таке, що тримало в цьому будинку життя, точніше їхній прихований оптимізм наповнював душу цієї будівлі. Відверто шкода було цю трійцю.

- Ну, що нарешті? Поїхали...

Я викрутив кермо, натиснув на педаль і ми тихенько рушили. Вже виїжджаючи з двору я помітив, що навпроти стоїть така ж п'ятиповерхівка, дзеркальна копія тієї, де ми щойно були. Така ж похмура і ледь жива.

...Кабінет. Пристойно, я б навіть сказав шикарно вмебльований кабінет в класичному стилі. Великий стіл з якогось темного дерева, широчезне м'яке крісло. На стінах в хаотичному порядку розміщені картини невідомих художників, копії мабуть якихось великих творів. Навпроти мене сиділо симпатичне дівча років вісімнадцяти-дев'ятнадцяти. Особливо кидалась в очі зачіска - дві високих косички, як у школярки, та якесь дивне вбрання. Дівча було у платті світлого кольору, на якому виднілись рожеві та сині сліди від фарби і червоні..від крові. У всякому випадку я це знав, що від крові. А у очах жевріло прохання.

- Віддайте нам ті будинки! Вони всеодно сірі, ніякі, напіврозвалені і нікому не потрібні. В них то і людей небагато живе. Віддайте, будь ласка! - Дівча дивилося на мене широковідкритими очима і ніби сяяло зсередини якимось холодним і відлякуючим світлом...Гарні очі, помітив. Очиська! Величезні, темно-сірого кольору, від них віяло холодом і надією, вони намагались зазирнути в душу співрозмовника, але не могли знайти тієї шпаринки, куди молжна було б пролізти. Я знав, що не можна віддавати ці будинки, хоча й дісно до них не було нікому діла тепер. Але я б їх віддав, питання в тому, як швидко.

- Ви ж не тільки малюєте по стінах. Ви не такі. Ви замальовуєте душі тих, хто там живе.

Дівча з натхненням , розмахуючи руками почало:

- Так! Але нам потрібні ці будинки, ці люди, вони потрібні нам для життя! Ми хочем заглянути в їхні вікна, в їхні ліжка і шафи, ми хочем знати, чим вони живуть, що переживають, від чого радіють, від чого сумують. Ми навіть зазирнем в їхні гаманці, косметички, шухляди, ми вберем в себе кожен квадратний міліметр їхньої суті,їхнього буття. Нам треба цим жити. Ви ж знаєте, ми теж маєм право на життя, як і ви!

-Добре, беріть вже.

Я таки погодився. Я віддав ці кляті будинки. Рано чи пізно я б мусив їх віддати. Шкода було тих людей, хто там лишився. Шкода тих трьох студентів, хоча й студентами назвати їх тяжко було, але в настрої їх було щось оптимістичне, щось подаюче надію на життя. Вони ні в чому не винні. Так склалось...

Моя гостя...створіння...вони не такі як ми. Я знав, якщо я їх туди пущу, вони поглинуть душі тих, хто там лишився. Кожен квадратний міліметр душі буде затертий, поглинутий, вкрадений...Душі не буде...Лишаться пусті погляди, без жодних емоцій. Люди закінчать самогубствами. Цілих два будинки самогубств. Але ВОНИ теж мають право жити. Хоча не такі, як ми. В мене не було виходу. В самого після спілкування з ними лишилось півдуші...може тому я з такою легкістю погодився.

Дівча вже давно пішло. В кабінеті тьмяно мерехтіли промінці з каміна. Я піднявся з крісла, взяв цигарку, запалив і затягнувся. Випадково мій погляд впав на дзеркало. На мене дивився високий сивий чоловік втомленим поглядом..."

а то моє

Різнокольоровими барвами,

Чорно-білим блискучим намистом

Розкидаю свої думки вимірно,

Спалюю споминів листя.

Може у світі ще хтось тиняється,

Сповнений відчаю вдосталь,

Випадково ми на іншій планеті разом опинемось,

Разом скажемо цьому світові "Досить!"

І думки наші не виливаються

У гіпердумковий простір.

Простори наші викривлені не перетинаються

Вони в інших вимірах просто.

Люди очі сердець давно втратили,

Істотно існують жадібно,

У вимірі байдужості одного дня прокинулись

Відчути себе рабами радісно.

На роздоріжжі Всесвіту ми з тобою побачимся

На нескінченність себе вільним відчути,

І відшукати ключі від думок постараємось,

Кожен порух свідомості має бути почутим.

[Caprichos]

розповідь чомусь нагадала твір Стругацких "Хромая судьба" і Синю папку...

[fenmix]

Будь оптимістом

У розпалі гніву,

Будь оптимістом

Коли вже кінець,

Будь оптимістом

Живи ж бо щасливо!

Будь оптимістом,

І хай йому грець!

Будь оптимістом

Будь-коли' й повсюди,

Будь оптимістом

Бо цей світ немов рай!

Будь оптимістом,

Коли серце б'є в груди,

Як в перший ти раз здобуваєш медаль

Будь оптимістом

Коли ти кохаєш

Будь оптимістом у цьому житті

Будь оптимістом

Коли залишаєш

Дитинство своє у новому путі.

[igorock]

Время страсти, увы быстротечно,

Бег часов, нам с тобой не унять.

Ты уходишь, сказав:- "До встречи".

А меня оставляешь ждать.

Ночь за ночью, пустой и холодной,

Утешение лишь одно -

"Те - же самые, яркие звезды,

Где - то светят в твое окно".

Утром путь мой уныло тянется,

Мимо улиц и площадей.

В пустоте городской встречаются,

Только тени чужих людей.

Но вдруг, сердце забьется с тревогой

И готов уже крикнуть:- "Привет!"

Когда в девушке незнакомой,

Мне привидится, твой силуэт.

Все ж, я знаю что стоит ждать,

За минутой минуту считая.

Что бы милые плечи обнять,

Прошептав: - "Вот и ты дорогая..."

*Igorock*

[vadimaca]

Гарна лірика. Авторство подружки

я знаю, що я доля не твоя

а лише та, що так щоночі сниться

не та, кому прошепчеш "ти- моя"

я - журавель, а не в руках синиця

і більш не буде трепетних розмов,

палких обіймів, мрій посеред ночі

коли покличеш ти мене, як завжди, знов -

не повернусь, хоч будуть плакать мої очі

мене ти до кінця не встиг пізнать

не зміг пірнути в моє серце, душу

несказані слова у ній болять

кричить душа, а я мовчати мушу

як стане гірко, що в ногах земля

в той час, коли душа летить до неба-

згада мене...я доля не твоя...

поплач тихенько....а жаліть не треба

[Caprichos]

Гарна лірика. Авторство подружки

я знаю, що я доля не твоя

а лише та, що так щоночі сниться

не та, кому прошепчеш "ти- моя"

я - журавель, а не в руках синиця

і більш не буде трепетних розмов,

палких обіймів, мрій посеред ночі

коли покличеш ти мене, як завжди, знов -

не повернусь, хоч будуть плакать мої очі

мене ти до кінця не встиг пізнать

не зміг пірнути в моє серце, душу

несказані слова у ній болять

кричить душа, а я мовчати мушу

як стане гірко, що в ногах земля

в той час, коли душа летить до неба-

згада мене...я доля не твоя...

поплач тихенько....а жаліть не треба

гарна лірика, але у тему "Власна творчість" давайте викладати власну творчість, а не творчість усіх своїх друзів... а для гарної лірики(не власної) є інша тема ось тут

не путаємо,не змішуємо теми, будь-ласка!

прошу вибачення у топікстартера за те, що трохи "покерувала" в його темі...

[vadimaca]

гарна лірика, але у тему "Власна творчість" давайте викладати власну творчість, а не творчість усіх своїх друзів... а для гарної лірики(не власної) є інша тема ось тут

не путаємо,не змішуємо теми, будь-ласка!

прошу вибачення у топікстартера за те, що трохи "покерувала" в його темі...

сорі не втримався, людина від себе написати не може, бо далека від інету.

[solnishko]

Я обнимаю тебя, я тебя не пускаю,

На смятой бумаге всего лишь две тени.

Строкою стиха сквозь себя пропускаю,

И руки дрожат на холодных коленях.

Ночь дышит…опять…никотином и кофе,

И тихо играет любимая песня.

Ты спрячешь в дыму свой обиженный профиль,

Мы рядом, мы близко..Но все же не вместе…

Когда этот страх так за горло хватает,

Что слово «люблю» превращается в пытку?…

На смятой бумаге клочка не хватает –

Пришли мне его…через годы…открыткой……..

[Caprichos]

який у нас сьогодні багатий на творчість день!!!

аж приємно!!!

[Varvara]

Кат шкодує відрубані голови.

Плаче, п’є поминальну з перцем.

Плавить спогад, мов хлопчик плавить з олова

Зірочку в формі для печива, ну, або серце.

Кат відмолює душі, стає на коліна.

В церкві здебільшого завше одні пройдисвіти.

Дівчинка дряпає руки, збирає ожину.

Дівчинка-фотографія скоро вицвіте.

Кат відрізає пасмо і ховає знічено.

Ніжна колекція. Сором’язлива згуба.

Світлі і темні. Пахучі, неначе дівчина.

Кат іще хлопчик. Старшим уже й не буде.

[Caprichos]

до тебе...

до тебе босОніж по росах...

в намисто збираючи сльози...

у твої незвідані далі,

щоб вони і моїми стали...

до тебе крізь зими і весни,

щоб себе у думки твої вплести...

до тебе крізь тисячі звуків,

"чекаю" твоє щоб почути...

до тебе клітинками тіла...

до тебе всім серцем зболілим...

а ти... чи до мене...? чи може

лиш грою мій спокій тривожив...?

[Zheny@]

(Проба пера?)

Похороните меня за оградой

Я ведь большего не заслужил

Никому я не стал отрадой

Видно слишком я жить не любил

Пусть за мной родные не плачут

Хоть и я их сильно любил

Да и не могло быть иначе

Я признаться им в этом забыл

Не судите меня слишком строго

Да, я многое сделать хотел

Только вышло все по-другому

Осуществить - не успел

Похоронитее меня за оградой

Я, наверное, так хотел

Я не стал при жизни наградой

Тому, кто того заслужил

Если вдруг Вы скучать нечнете

Или сердце заноет раной

Вы меня всегда найдете

Я же ждать Вас буду - за оградой

[koi30]

есть тут и у меня кусочек прозы.. правда, мрачное очень..

История одной жизни.

З приводу оповідання. Дуже круто. Коли станеш старим ситим і відомим, не плоди попсу бездушну. Пиши мало, але отаке.

Дякую.

[Zheny@]

Проба пера 2

Коханій дружині.

Ми з тобою в обіймах сплітемося

Наче гілки плюща ядовитого

І коханням з тобою займемося

Від бажання несамовитого

Ми забудем усе на Світі

Тільки ми і нікого більше

І на крилах ми будем летіти

усе вище і вище і вище...

[Caprichos]

не треба слів... мабуть, не треба слів...

кого утішить те нещире "я кохаю..."?

неначе атом розпад почуттів...

лиш сірий попіл душу осипає...

стіна брехні...ненависті і зрад -

й життя з розмаху поламало крила...

ти чуєш серце? в нім мінорний лад...

й дивитись в очі просто вже не сила...

як хочеться від болю утекти!

та від думок хіба врятує втеча...?

пала багаття - то горять мости...

між нами пролягає порожнеча...

[Zheny@]

Слова - як куля снайпера, у серце -

наскрізь - навиліт - насмерть...

[Anastasi]

В общем это песня так что некоторая корявость рифмовки скрывается за музыкой)))

**

Когда ты в стенах видишь друга, а ветер лучший из певцов, когда рисуешь черный круг ты , и слышишь там ты чей-то зов...

***

Ты не мучай себя мудростью дум,

не доказывай ты, о законах природы

не войти тебе в их придуманный рай

и не скинуть с их голов короны.

Не рассказывай ты о прелестях жизни

и не пой серенады богу ,

не быть тебе с ангелом вместе

не найти хваленных истин дороги.

Посыпало пеплом уж корней твои волосы

и в глазах не видать прежней дерзости

на руках жизни полосы...

на руках жизни прелести...

Под столом твоим, пылятся повести

о не сказанных и кем то забытых

о твоих и чужих подлостях

о убитых и забытых жизнях.

Догорает свеча возле чашки

с недопитой той жизни гущей

не рассказывают о таких сказки

а в домах все становится пусто.

Лишь стены что жизнь их видели

понемногу расходятся...

тяжело им молчать... все видеть

тяжело... коль сказать так много.

***

Может весной когда все забудется

и в окно постучаться солнца лучики

нам скажут: У Вас все получится!

скажут, но нас уж не будет.

[Forever Autumn]

Жив-був собі колись у невеличкому містечку один художник.

За дивним збігом обставин ...

Далі Тут

[Dima4s]

Як серце ние i болить,

дружба не варта нi копiйки.

Як вiрнiсть пропадае в мить,

i друг не витягне з помийки.

Як при смертi допомагае,

чужа людина, а нета,

що у душi два серця мае,

свое й твое життя тримае,

як жаль що дружби вже нета...

[Dima4s]

в вiкнi гуляють вiтри голi,

перебирають людськi долi,

Людей без вiри в власнi сили,

за згодою садять на вили.

Дивлюся у вiкно,не бачу,

я сильних духом, що не плачуть.

Приреченi гуляти вiчно,

як не було б це прозаiчно,

рубати наш народ злиденний,

день у день щоденно.

[Mala]

Пригасає небо як пожарище

Завиває вітер у трубі,

І мобільний знову й знов здригається,

Про тебе нагадує мені.

Проганяю думку геть далеко я,

Зосереджено читаю між рядків,

Стану насьогодні недосяжною,

Насьогодні? Може назавжди?

І сніжинки тихо опускаються,

Скільки їх зібралось на вікні?

Щоб збулося все, що забажалося,

Полічити вдасться їх мені?

Замітає сніг трамвайні колії

І немає часу для хандри,

Це, здається, я уже проходила:

Хочуть тебе, та не хочеш ти…