Новітня русифікація

[Volyniaka]

On 16.04.2017 at 13:33, Volyniaka сказано:

Financial Times: кількість російськомовних в Україні суттєво зменшилася

[romaxa11]

Дмитро Корчинський

14 год · 

 

У 1492 році королеві Ізабелі Кастильський презентували перший примірник щойновиданої "Граматики кастильської мови". 
Королева спитала навіщо потрібна кастильська граматика, якщо є латинська, на що її духовник, брат Ернандо де Талавера, відповів: народи, які ви підкорите мають прийняти тягар, який переможці накладають на переможених, зокрема й нашу мову.

Згодом автор "граматики" Антоніо де Небріха написав: мова завжди супутня імперії. - мова й імперія завжди починають, зростають й квітнуть разом.

Століттям пізніше Джиовані Батеро з П'ємонта зауважив: переможці добре зроблять, якщо впровадять свою мову у країнах, які завоюють. Так вчиняли римляни.

Путін всього цього не читав, але знає, що мова - це знаряддя закріплення панування над переможеними. У філологічних вимогах інтервентів та їхніх посіпак нема нічого гуманітарного, ні жодної справедливості - це лише зброя проти нас.

Наша мовна індиферентність є небезпечнішою за нашу енергетичну залежність

 

Oleg Krupski В Африці колонізатори Британської імперії впроваджували словники для місцевого населення, де вилучали абстрактні категорії, що дають змогу розвиватися соціології політології і т.п.. Лише - термінологію на побутовому рівні. Їм не потрібні були в державному аппараті колоній представники місцевих народів. Вони стимулювали примітивізм розвитку корінних народів Африки. Так само Росія насильно стимулювала ситуацію, коли українство ставало провінційним, вульгарним, примітивним, а російськомовні - городські, освічені, на високих державних посадах, науковці, інтелігенція тощо.

 

 

 

[romaxa11]

Мирослава Барчук

15 год · Kyiv, Kiev · 

 

Про мовну психотравму і українське ґетто
Історія зі Скрипкою показала, що ще далеко не загоїлось там, де ми думали, що все позросталось. Знову раптово намалювалися «ми» і «вони». 
Вирішила вперше розповісти про власний досвід україномовності, який завжди здавався мені очевидним для всіх, але сьогодні я вперше засумнівалась, спостерігаючи за категоричною травлею Скрипки. І подумала, що, можливо, потрібно сказати про це публічно. Мій пост більше для російськомовних моїх френдів, які не мали подібного пережиття. До того ж для мене це великий і досі не пережитий біль, і частково пояснює, чому Олег, для якого українська, до слова, навіть є не рідною, а вивченою, міг зірватися на таку емоційну некоректну репліку. 
Отже більшість україномовних дітей мого покоління (особливо центру і сходу) у свій спосіб пережили травму своєї україномовності і знають, що таке бути частиною українського ґетто в російському мовному і культурному морі. Я закінчила російську школу ( батько вважав, що мене треба русифікувати, щоб підготувати до життя)… І ось ця школа життя була настільки жорстокою, що я досі ношу в голові рани і синці. 
Україномовність у Києві – це коли ти дитиною виходив за поріг своєї київської квартири до школи і відразу ж, відразу відчував крижаний залізобетонний опір середовища. Найм’якіший вияв цього опору -- ти інтуїтивно знаєш, що починаючи з ліфта, скрізь – у магазині, у дворі, школі, піонертаборі твоя українська – нєкстаті, що це виклик, провокація для оточуючих, недоречна демонстрація скелету у шафі, тупе настоювання на цьому скелеті. 
Це коли в тролейбусі мама говорить до тебе, п’ятирічної, українською, а чоловік в стоптаних сандалях з сусіднього місця каже: «он реп’ях до сраки прицепился бл.дь. Сколько же вас сюда приперлось, рагулей». Це коли ти називаєш своє ім’я, а тебе питають «А что за имя? Щирі украінци тіпа, да?». Це коли мама твоєї найближчої подруги каже твоїй мамі: «Мирослава хочет поступать в Шевченка на филфак? А вот я расстреляла бы всех сразу там, это же рассадник национализма». А твоя однокласниця, розповідаючи про поїздку в морський круіз розповідає: «С нами на корабле были дипломаты, интересно, что по-украински разговаривали.. Не все украинцы жлобы, в основном, но не все». Це коли ти вступаєш в універ, потрапляєш нарешті в інше середовище (хоча б частково, маєш якусь підтримку) і твій сусід Володька, до якого ти заговорюєш українською питає: «Мира, а ты можеш не вы.бываться? Ты же вроде бы нормальный человек». Це коли тобі чотринадцять і маму викликають на розмову в КГБ за програму «Маруся Чурай», а бабуся звечора навіщось напрасовує мамі нічну сорочку у торбу на випадок арешту. Це коли директриса школи Зоя Сергіївна, викликавши маму до школи за якісь мої абсолютно невинні бешкети, какби вскольз на прощання каже: «Классный руководитель сообщила нам, что у вас в доме бывают гомосексуалисты и ранее судимые товарищи, поэтому я не знаю, что у нее там под чистенькой формой» ( як розумію це про Параджанова сусіди настукали). Одним словом, це тотально подвійне життя. Вдома – акторське письменницьке українське середовище, колядки, самвидав, в школі – ти російськомовна київська дєвочка, хтось інший, вдаваний, не ти. І так десять років. Ви думаєте, що все це абсурд, ідіотизм і це не боляче? Що це не травма? Чи це пережите і загоєне в мені? Ви пишете пости про те, як сильно образив вас Скрипка своїм випадом? До речі, під час флешмобу #янебоюсьсказати я не раз думала про те, що всі сексуальні домагання, доторки дорослих чоловіків, різні посягання в підлітковому віці я навіть не згадую, хоч вони й були неодноразово. Для мене все перекрила мовна травма. 
Я і десятки моїх знайомих україномовних пам’ятаємо кожну деталь, кожну підколку, хамство, кожен наш бій і кожну поразку на цих нескінченних барикадах. Ви не повірите, але я бачу україномовних людей перед тим, як вони відкриють рота. Ми навчились бачити і розпізнавати одне одного без слів, по очах. Так мало нас завжди було. Таким малим був і далі є наш український світ. 
Перед цією агресією в дитинстві ти безсилий, незахищений, крихкий і тобі доводиться маневрувати, просити маму не говорити українською при дівчатах, бо дівчата кажуть, що це жлобство і ім’я твоє теж сільське. Мама у відповідь, лежачи з тобою в спальні плаче в темноті і каже «як так? Як мені моя дитина може таке казати? Господи, за що мені таке?» і ти відчуваєш, що твій світ розпинається в цьому мороці, відчуваєш, що єдина втіха – те, що цілу ніч ти не бачитимеш цього світу, школи, однокласників, маминих сліз, цієї всієї виснажливої битви, де ти наперед – жертва і де тобі не хочеться жити. 
Ясна річ, що ці наші травми і неврози ми всі якось пережили, відрефлексували, витіснили, у мне не буває ніяких істерик, ніякого ідіотського кидання грошей в обличчя російськомовній касирці. Я не люблю сильних зворотів, категоричності, патріотичного пафосу, серед моїх найближчих друзів більше якраз російськомовних людей. Але мені хочеться, щоб мої російськомовні співвітчизники, сьогоднішні коментатори вчинку Скрипки ось ці мої травми і цей мій біль відчували, усвідомлювали, щоб вони у своїх оцінках, рішеннях, судженнях брали їх до уваги by default. 
Після століть імперського катка варіант «а тепер давайте перегорнемо сторінку і з цього моменту хай буде мир, дружба, рівні можливості і політкоректність, а хто не погоджується з цим, той упоротий і національно озабочєний»-- не працює. Це неможливо без проговорення, розуміння і усвідомлення вами того, що нам довелось пережити в кількох поколіннях. Тому, дорогі мої російськомовні друзі, інтелектуали, блогери, любимі колеги. Перед тим, як судити Олега Скрипку – відчуйте будь ласка і наш біль, проникніться ним так, щоб ми це відчули. І тоді нас усіх попустить. 
 Скрипку жорстоко розпинати за його зрив. Мені зрозумілі причини цього зриву. Олег один з тих, хто сам українізувався і став одним з кількох людей, які почали українське культурне відродження. Він бився і б’ється з цим опором шоубізнесового, медійного середовища довгі десятиліття. І це старшенно виснажливо, особливо коли ти кладеш на це життя. Для Скрипки російськомовність – гірка реальність постколоніалізму, портал російської культури і, як би нам не хотілося це визнавати, частково пожива, клей для ідей русского міра і російської державності. Я погоджуюся з ним у тому, що або наша національна революція поступово, нашими з вами спільними зусиллями, нашим порозумінням переможе або між нами далі буде «трещина, замазанная густым пафосом» і вже наші діти, всі – і російськомовні, і україномовні – стануть одним великим ґетто в російському світі.

[MANJAK11]

А про який *зрив* Скрипки йде мова ?

[vaz75]

6 минут назад, MANJAK11 сказал:

А про який *зрив* Скрипки йде мова ?

 

[Zevs_Isver]

і москалики зразу зробили заголовки:

"В сети появилась скандальная аудиозапись Олега Скрипки про гетто для русскоязычных 21.04.17"

 

як на мене "рускоязичниє" і "нездатні вивчити Українську мову" то 2 радикально різні речі

 

[Гість rl72]

не було ніякого зриву. то, "змі" таку істерію роздули.

[Savage]

Луцьк випередив Львів і зайняв третє місце за за відсотком україномовного населення.

https://www.volynnews.com/news/society/lutsk-vyperedyv-lviv-za-vidsotkom-ukrayinomovnoho-naselennia/

[Гість rl72]

Олександр Солонько

Не знаєш російської – «тупий обмежений ідіот», не знаєш української – #какаяразніца?
https://site.ua/oleksandr.solonko/7251/?utm_source=facebook&utm_medium=siteua
10 годин тому 

Знаєте що цікаво, я знаю декількох львів’ян, які справді або не розуміють, або ну дуже вже погано розуміють російську. Переважно, це школярі старшокласники, або студенти перших курсів. Вони виросли вже не під совєцькою окупацією і не підпадали під дію російського інформаційного простору. І в цьому нема нічого дивного, як і поганого.

Тим не менш, адепти руского міра ніяк не в вгамують та не зрозуміють, що українець не зобов’язаний знати, використовувати, розуміти, сприймати чи тим більше пропагувати російську мову в Україні. Він не має такого обов’язку. Він може знати, а може не знати. Може розуміти, а може не розуміти. Він може споживати російський контент, а може не споживати. Це його особисте право і нічого більше.

Як Ви вже певно зрозуміли, мова йде про черговий мовний зашквар, в який потрапила одна особа, котрій дуже не сподобалося «моральноє убожество», «стид», «віпєндрьож» і ще багато особливо страшних гріхів україномовних українців. Власне, в цьому дискурсі колега вже поставив крапку. Є українці та не українці. Решта – це фальшивий дискурс, нав’язаний нам тими, хто бажає розколоти суспільство знову. На жаль, поки що вдається.

Так от, цій особливо вразливій пані не сподобалося те, що мешканка Львова не розуміє російської мови. Вона негайно опублікувала допис на цю тему. Окрім вже згаданих зворотів, нам потрібно усвідомити, що ця українка ще й «тупой агранічений ідіот», а незнання російської чи то використання української (не уточнила) – це «ура-патріотізм». В мережі розгорілася нова дискусія на мовну тему. Цього разу зашкварилася особа, яка, як зазначено на її сторінці у фейсбуці, є членом Національної спілки журналістів. І вона крім всього вирішила, що такі українці «дєбіли» та «животние». Якщо хтось не бачив та не дуже вірить – читайте самі:






Зверніть увагу на поведінку цієї «леді». Почувши шокуючу для неї відповідь, вона не перепитала українською. Тобто, в рамках пропагованої адептами руского міра «двомовності» це було б логічно, правда? Ну, звичайно ж, якби існувала якась логіка у москалів, окрім як україноненависницької. Ні. Вона перепитала англійською. Можливо, якби ця людина знала китайську чи, скажімо, корейську, то ще перепитала б цими мовами? Але не українською точно.

При всьому вона не просто не пошкодувала, а ще й зраділа підсиленню свого антиобразу українофоба. Схоже, для неї це певне досягнення.

Рускій мір не знає логіки окрім логіки агресії та самоствердження за рахунок інших. І самостверджується він лише за рахунок слабких. Тому ось нам ще один приклад, який демонструє, що не треба переходити перед москалями в позицію слабких.

До речі, ця «ображена» запитує як можна не знати російської, але розуміти, що з тобою говорять російською. Так от відповідаю – дуже просто: після того, як по всіх каналах в 2014 році показали промову огидного ботоксного писку, яке розповідало, що ми «адін народ», а тому нас і нашу державу треба знищити, жоден українець не помилиться в ідентифікації, почувши російську. Навіть не знаючи, він її впізнає. Як мову путіна, який приніс нам смерть, брехню та українофобію.

Головна мрія і ціль руского міра – це Україна без українців. Цього вони зможуть досягти в Україні без української мови. Тоді їм буде дуже просто перетворити її на філію московщини. Саме тому ми повинні захищати свою мову, інформаційний та культурний простір. Для них мова важлива. При цьому вони нам торочать, що вона не важлива. Ми повіримо? Ні. Мова – це фактор безпеки.

Рускій мір через своїх адептів надалі все більш агресивно товкмачитиме нам байки про те, що коли ти російської не знаєш - ти "тупой агранічєний ідіот", а коли не знаєш української, то #какаяразніца. Нам же потрібно реагувати на це так, як здоровий організм реагує на віруси. Нам не слід ні на кого оглядатися, лиш на себе. І захищати свої природні права ще сильніше, ніж Кремль захищає своє бажання архаїзувати світ та підкорити собі Україну.

[snouden]

Цитувати

Луцьк випередив Львів і зайняв третє місце за за відсотком україномовного населення.

За відсотком - завжди було*.

А в 50-х у Львові було до третини російськомовних.

 

* - хоча, мабуть, "ноздря в ноздрю" могло бути в кінці 80-початку 90х, коли зі Львова російськомовні вже почали виїздити, а в Луцьку російськомовних ще було дуже багато

[sergkots]

Києво-Печерська лавра. Кому служать лаврські музейники?

 

Цитувати

   Ми вирішили поцікавитись, як представляють туристам літопис святині у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику. З цією метою відвідали 5 екскурсій, із яких жодна не звучала українською мовою. Кажуть, що «на счет языка надо предупреждать».

   Ми почули специфічну добірку інформації про події, які відбувалися в обителі, що є найдавнішою «в нашем отечестве» і «нашей родине». І не почули дуже багато з того, що формувало історію монастиря як національної святині України.

   1. «Лавра – колыбель отечественного монашества» – цими словами розпочинається екскурсія. Ми шукали таке визначення у літописця Афанасія Кальнофойського, у Петра Могили, в істориків Грушевського, Антоновича, Аркаса, Гирича, Жиленко. Але не знайшли.

   2. Запитання туристів: «Почему название лавры Печерская, а не Пещерская?» Всі як один екскурсоводи відповідають: «Печера – это слово церковнословянское». Це неправда. Слово «печера» відсутнє в усіх словниках церковнослов’янської мови.

   3. «Петро Могила – митрополит Київський і Галицький», – кажуть екскурсоводи. Насправді титул Могили звучав інакше – митрополит Київський, Галицький і Всієї Русі. Вочевидь, остання складова титулу замовчується через те, що Московське царство (нинішня Росія) до території «Всієї Русі» Петра Могили не мало тоді жодного стосунку.

Якого дідька ця мерзота досі ще працює в національній святині? Кожне чмо при владі чекає на чарівного пендаля щоб почати щось робити?

[Гість rl72]

Юрист про мову

 

 

[case_l]

On 06.05.2017 at 22:25, sergkots сказано:

Якого дідька ця мерзота досі ще працює в національній святині? Кожне чмо при владі чекає на чарівного пендаля щоб почати щось робити?

Був десь 10 років тому на екскурсії в печерах, то більше 10хв не витримав того кацапського маразму і пішов. Бачу досі нічого не змінилось.

[sergkots]

Те, що не показали: Вражаючий виступ ONUKA вирізали з телепоказу (відео)

Виступ просто чудовий і вчинити так могла лише мерзота, що ненавидить українське.

[veter]

19 хвилин тому, sergkots сказано:

Те, що не показали: Вражаючий виступ ONUKA вирізали з телепоказу (відео)

Виступ просто чудовий і вчинити так могла лише мерзота, що ненавидить українське.

Я б і не побачив, дякую за ссилочку. Виступ дійсно суперовий

[sergkots]

16 хвилин тому, Cherman сказано:

Та, думаю, що це не від якоїсь ненависті зробили. Просто телеканалу потрібні грошики за рекламу, а під час такого популярного шоу, це величезні кошти.  Коротше кажучи, бізнес по-українськи.

У всякому разі, європейці цей виступ побачили, я дивився трансляцію на німецькому NDR, там реклами не було.

Кращі виступи, вироби, винаходи потрібно в першу чергу своїм показувати. Що піднімати рівень самооцінки та боротись із вірусом меншовартості. Нам є чим гордитись, але на телебаченні це ігнорують.

[Натало4ка]

Сьогодні прийшло на пошту від Розетки

 

[case_l]

 

Рада прийняла закон про квотування мови

Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації

 

[Натало4ка]

 

[Натало4ка]

Ostap Drozdov

3 год · 

 

Кейс Дроздова
1. Стався прецедент. Із запізненням на 25 років, але стався. Цей прецедент розпечатав ворота, які ретельно трималися запечатаними всі ці 25 років, - ворота в обговорення катастрофічного і суперзагроженого стану державної мови, єдиної, до речі. Я хочу, аби мій прецедент спонукав усю країну ще раз жахнутися від масштабів навіть не русифікації, а шовіністичної дискримінації укр.мови та україномовних. Також – відкритої зневаги, зневаги напоказ. Дискусія почалася. Ми відкладали цю непросту розмову 25 років. Тепер її вже не згорнути.
2. Я чудово розумію кіпіш російськомовних. Уперше за 25 років вони відчули колючий дискомфорт. Як це так? Хто посмів? Я звертаюся до російськомовних українців із благання почути мене. Всі ці 25 років ви жили в шикарному, ідеальному мовному комфорті. Ви мали море своєї преси недержавною мовою, свого ТБ, свого шоу-бізнесу, свого книгодрукування і невичерпний простір застосування своєї мови від самого низу до самого верху. Всі ці 25 років у вас все було очень даже харашо. Але ваш мовний комфорт базувався на моєму дискомфорті, на дискомфорті мільйонів україномовних українців, які у своїй власній країні є мовно дискримінованими і мусять терпіти засилля вашої мови, недержавної. Звісно, ви нічого міняти не хочете. Я б теж не хотів, мабуть. Але мій прецедент поставив перед вами дзеркало. Ну що, приємно? Приємно відчувати дискомфорт? Ось такий дискомфорт відчувають україномовні українці вже чверть століття. Через вас. Через вашу пиху. Так далі бути не може. І вже не буде.
3. Ці слова будуть використані проти мене, але я це скажу. Запорукою війни в Україні є російськомовні люди, які вперто ігнорують концепт єдиної державної мови. Прошу спокійно мене вислухати. Ви, принципово одномовні російськомовні люди, можете бути чудовими людьми, здавати гроші на армію, ваші сини можуть служити в лавах ЗСУ – але ви, самі того не розуміючи, є запорукою війни. Тому що ви, носії російської мови, що ігнорують українську, маркуєте мою країну як країну русского міра. Ваша мова є мовою не лише Пушкіна, а й путіна. Ваша мова є мовою не лише Достоєвського, а й лугандонського найманця. Ваша мова є мовою не лише Цветаєвої, а й патріарха кіріла. Ваша мова робить мою країну країною русского міра. Свист куль і канонада градів звучить вашою мовою. Це ваша і наша трагедія. Ви ніколи цього не визнаєте. Але хтось мусить вам це сказати. Благаю вас, подумайте над цим. 
4. Переходьте на українську. Через 25 років, може, настав час не спроквола, а в повен голос сказати: кожен громадянин ПОВИНЕН знати державну мову і нею послуговуватися. Якщо ні – ти неповносправний громадянин. Так є у всьому світі. Принципове ігнорування державної мови повинно піти в минуле. Досить уже. Мова йде про публічне (не побутове) застосування мови. Дорогі мої, ви МУСИТЕ знати державну. Це не є питанням «хочу чи не хочу» - це питання обов’язку. 
5. Звісно, завтра цього не станеться, бо 25 років ми симулювали державотворчість. Я з розумінням ставлюся до людей, яким важко говорити українською публічно в повному обсязі. В моєму ефірі російською спілкувалися Семен Глузман, Мустафа Джемілєв, Сергій Лойко, Юрій Касьянов тощо. Моя повага до них аніскільки не меншає і моя програма відкрита для них. Але звертаюся до всіх моральних авторитетів із середовища російськомовних: якщо вам важко освоїти державну мову, то на правах морального авторитета заохочуйте робити це молодше покоління, заохочуйте ваше коло знайомих та прихильників. Вони вас послухають. Будь ласка. 
6. Вперше в історії українського ТБ гостро постало питання: що робити з людиною, яка вільно володіє державною мовою, але демонстративно відмовляється нею говорити. Це не питання «не можу» - це свідома позиція «не хочу». Я зробив те, що відчув у той момент. Вам залишаю простір для ваших фантазій, що зробили б ви.
7. Я був готовий, що мене засудять більшість моїх колег із центральних телеканалів. Вони вже давно погодилися на цілеспрямовану русифікацію і не здатні чинити контрсистемно. А уявіть собі, якби на кожному каналі знайшлося бодай про одному сміливцеві, який попросить гостя, що володіє українською, перейти на неї? Побачите – за короткий час мовна реальність одразу зміниться. Потрібен лише Вчинок, всього-навсього Вчинок. Колеги, це не я вас прошу – вас просить Мова, яку 300 років забороняли, викорінювали і знищували. Потрібен всього лише Вчинок. Прецедент потребує продовження.
8. Я дуже хотів би, аби мій прецедент пробудив україномовну спільноту. Ми – апріорі праві. За нами – постулат про єдину державну мову. Я прошу вас: не мовчіть. Дійте. Обурюйтеся. Вимагайте. Просувайте укр.мову кожен на своєму місці. Інакшого шляху немає. Трошки самоповаги – і повірте, створимо країну, де кожен громадянин буде змушений перейти на державну мову при першому ж контакті з її носієм. Нехай це прозвучить як прямий заклик.
9. На цілій планеті Земля в нас немає іншого клаптика, де наша мова може жити повнокровно. Російська мова має свою державу, яка береже мову й захищає – називається вона Росія. В укр.мови теж є така держава – називається Україна. Іншої в нас немає й не буде. Так, ми мусимо зараз надолужувати згаяне. Так, ми мусимо конкурувати, починаючи навіть не з нуля, а з мінуса. Але в нас немає іншого виходу – крім як утверджувати свою мову в своїй державі. Заради тих 25 згаяних років. 
10. Я приголомшений такою кількістю людей, які висловлюють мені слова підтримки та вдячності. Фізично всім відповісти не можу, тому дякую тут. Усі ці тонни бруду й обзивань нічого не важать супроти головного результату – прецедент відбувся. Хай навіть із запізненням на 25 років. Дамбу прорвало.

[Vadimm]

Водичка-водичкою... Де прецедент, в чому він? Всіх російськомовних під одну грєбьонку, всі на одне лице. Чесно кажучи - автор, той шо Дроздов - ПНХ, ібо ідіот. Україномовного з людини робить середовище, а не примус. Зробив вибірку таких же ідіотів як сам, з тією різницею що він просто ідіот, а ті до кого він звертається - принципові ідіоти, які створюють стереотип що всі російськомовні - принципові ідіоти,  які не переходять на українську коли до них українською. А це далеко не так. Я - приклад, і уйма моїх російськомовних знайомих, рідних - приклад. А він за приклад взяв кількох ідіотів з ВР, і на їх фоні створює пост ні про що.

zplanetaz12 - до тебе жодних питань чи претензій.

[MANJAK11]

29 минут назад, Vadimm сказал:

Водичка-водичкою... Де прецедент, в чому він?

згідний, який там прецедент, от якби Дроздов замість того, щоб вигнати, в пику зацідив би, а ще краще з помпової рушниці та картеччю, а так ...... водичка водичкою

31 минуту назад, Vadimm сказал:

Всіх російськомовних під одну грєбьонку, всі на одне лице

що значить всіх ? Тільки тих, хто не хоче знати, або знає, але не хоче розмовляти українською

32 минуты назад, Vadimm сказал:

Україномовного з людини робить середовище, а не примус.

десь тут логіка дає збій. Опиши серидовище, в якому російськомовний, який живе в Луцьку багато років, наприклад, перейде на українську, заодно цікаво, чому досі не перейшов

36 минут назад, Vadimm сказал:

Зробив вибірку таких же ідіотів як сам, з тією різницею що він просто ідіот, а ті до кого він звертається - принципові ідіоти

бля, я ідіот  

37 минут назад, Vadimm сказал:

які створюють стереотип що всі російськомовні - принципові ідіоти,  які не переходять на українську коли до них українською. А це далеко не так

а як ? І чого зразу ідіоти ? Достатньо того, що ми ідіоти, бо бачиш но хочемо, щоб більшість в Україні розмовляли українською, а я ще й двічі ідіот, бо хочу, щоб розмовляли літературно - українською, а не на закарпатськобуковинополісському слензі

37 минут назад, Vadimm сказал:

Я - приклад, і уйма моїх російськомовних знайомих, рідних - приклад

приклад чого ?

41 минуту назад, Vadimm сказал:

А він за приклад взяв кількох ідіотів з ВР, і на їх фоні створює пост ні про що.

кожен бачить що хоче бачити

[snouden]

1 година тому, Vadimm сказано:

Водичка-водичкою... Де прецедент, в чому він? Всіх російськомовних під одну грєбьонку, всі на одне лице. Чесно кажучи - автор, той шо Дроздов - ПНХ, ібо ідіот. Україномовного з людини робить середовище, а не примус. Зробив вибірку таких же ідіотів як сам, з тією різницею що він просто ідіот, а ті до кого він звертається - принципові ідіоти, які створюють стереотип що всі російськомовні - принципові ідіоти,  які не переходять на українську коли до них українською. А це далеко не так. Я - приклад, і уйма моїх російськомовних знайомих, рідних - приклад. А він за приклад взяв кількох ідіотів з ВР, і на їх фоні створює пост ні про що.

zplanetaz12 - до тебе жодних питань чи претензій.

Плюсанув більше за альтернативну думку.

[romaxa11]

А це і є формування середовища, тільки не словами а ділом. Можна говорити що більшість народу себе і українцями до війни не вважала. Потім потроху пішов тренд, але косметичний, думали попустить, вляжеться. А ніфіга не попустило, ок, ти хто?: українець чи громадянин України? Якщо українець, то чого російською варнякаєш? Якщо громадянин, то знаєш яка державна мова, підказати? Нікуди і ніхто вже не втікне від українізації, бо це математика, логіка. Якщо тимаєш шурумпало в голові, то скласти пазлик українською мовою на раз, а от скласти пазлик з російською - це потрібно напрягтись, тут і путін, і війна, і корупція, важкі часи і ше купа чого. Якесь дивне нагромадження софістичних конструкцій і дитячих виправдань. Капкан захлопнувся, бо вибрали Україну, а не наваросію, чого тепер шкодувати?

[Basil]