Війна, ч 3 (дай Бог остання й переможна)

[Svityaz]

Пишуть "Захарченко - 200"...

КацапЗмі підтверджують

[Віталій СК]

20 хвилин тому, Svityaz сказано:

Пишуть "Захарченко - 200"...

КацапЗмі підтверджують

Навіть СБУ вже підтвердили.

[Гість rl72]

Про цілі гібридної війни

 

https://l.facebook.com/l.php?u=https%3A%2F%2Fpetrimazepa.com%2Fnastoyaschaya_cel_kremlya&h=AT2P_dC3mlttN-OrM2vwNN0j5E-Bc8iSPhUWPboMT-JKTWi99lwUEsjBpNUpJeMyVtwgLygjH0Ck6IgFNlrL_CwEyPnGmixtOuxZdY839svMyozfMxjWKovJzaYfTJakf35FAA

[Holy]

22 часа назад, Віталій СК сказал:

Навіть СБУ вже підтвердили.

хвилює, що буде далі? думаю, що Росія підчищає фундамент для чогось

[Віталій СК]

4 годин тому, Holy сказано:

хвилює, що буде далі? думаю, що Росія підчищає фундамент для чогось

Та пофіг що буде далі. Зате прикинь, як спалахує в ці дні за поребриком, коли всі їхні ЗМІ розказують, що захараста вбили українці.

[Гість rl72]

Вслід за курощипом на зустріч з йосею відправився і ташкент, "мініст доходів і зборів дири"

[tata]

"Ташкент" "воскрес" на похоронах Захарченко.

[tata]

[Гість rl72]

"Шахтарі" продовжують "відкопувати" танки в шахтах. прям ешелонами "відкопують"

 

Радіо Свобода відслідкувало маршрут танків Росії з Бурятії до українського кордону. Фотодокази

[zaHARE]

ІЛОВАЙСЬК, ЧАСТИНА ПЕРША – ЗСУ

Спойлер

4 серпня 2014 р. командувач Сектору «Б» генерал Руслан Хомчак наказав командирові 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас» Олександру Мотрію іти і брати штурмом місто Іловайськ. Командир 40-го бату заперечив, що для такої операції йому бракує сил, на що Хомчак брутально заявив, що накази не обговорюють і – пригрозив трибуналом. Так почалася найбільш трагічна операція літньої кампанії 2014 р. – серія боїв за Іловайськ.

Генерал Хомчак стверджував, що в Іловайську значних сил противника нема – місто охороняють щось до 80 бойовиків. Але комбат Мотрій відправив до міста лише тих 120 бійців, які зголосилися добровільно. Результат бою 5 серпня був сумний – українські бійці не змогли прорвати оборону на околиці міста і відійшли на попередні позиції. Стало остаточно очевидно – Іловайськ гарно украіплений і брати його буде важко.

Того ж 5 серпня відбувся нарада у кабінеті заступника голови Дніпропетровської ОДА Геннадія Корбана, за участі командирів добровольчих батальйонів зі структури МВС – Семенченка (Донбас), Білецького (Азов), Берези (Дніпро-1), Філоненка (Шахтарськ), а також редактора видання «Цензор.нет» журналіста Юрія Бутусова та самого генерала Хомчака. На зустрічі Хомчак знову повторив ту саму інформацію – в Іловайську значних сил нема, украпрайонів – нема, взяти Іловайськ не становить труднощів, але самому Секторові «Б» для взяття міста бракує сил. Детальніше про цю зустріч я розповім в іншому дописі, присвяченому участі в Іловайських боях добробатів.

7 серпня ЗСУ знову пішли на Іловайськ – тепер вже два батальйони тероборони - 39-й бат «Дніпро-2» і 40-й бат «Кривбас». Їх посилили 2 танками і 2 БМП 51-ї бригади і загоном ДУК «Правий сектор». Задача – зайняти дві панівні висоти під Іловайськом і виставити блокпости. Задача виконана не була так само – армійцям бракувало сил і засобів. Був втрачений танк 51-ї бригади.

Третій штурм стався 10 серпня. На Іловайськ тепер пішли 40-й бат ЗСУ та батальйони МВС – «Азов», «Донбас» і «Шахтарськ». В результаті бою бату «Кривбас» вдалося виставити чотири блокпости навколо міста і по факту взяти місто в напівоточення з трьох сторін. Але саме місто продовжувало перебувати під контролем бойовиків. Блокпости бійці тербатів ЗСУ тримали до кінця серпня 2014 р.

Цим і обмежувалася участь ЗСУ в боях за Іловайськ аж до оточення. Бої в самому місті вели підрозділи МВС – добровольчі батальйони.

І от тепер – про те, чим я починаю всі дописи про ті події. Навіщо взагалі частини сектору «Б» попхалися в Іловайськ? Відповіді на це, ніби очевидне питання… немає досі. Практично всі пояснення тих подій були створені після, і насправді нічого не пояснюють. Наразі чітких пояснень я почув три – українські силовики звільняли рідну землю, взяття Іловайську дозволяло перерізати трасу з Донецька і Харцизська на Шахтарськ і зірвати забезпечення Донецька Москвою. Й нарешті, що ніби частини Сектору «Б» рухатися на з'єднання з підрозділами ЗСУ біля Дебальцева. Перш ніж проаналізувати їх всі три – розглянемо обстановку на фронті в період між 4 і 10 серпня.

Перший бій за Іловайськ почався в той самий час, коли вся увага штабу АТО була прикута до Сектору «Д» - з мішка вздовж кордону від Маринівки до Ізварина виводили підрозділи 72-ї, 79-ї, 24-ї, 51-ї бригад та інших підрозділів ЗСУ, МВС та ДПСУ. Вивід завершився 7 серпня – виснажених і знесилених оточенців відвели в тил на відновлення. З їхнім відходом бойові дії у Секторі «Д» (генерал Литвин) не припинилися – тривали бої за опанування та утримання Савур-Могили. На інших ділянках фронту Сектор «Д» встав у глуху оборону, на щось більше йому просто бракувало сил. На оборону їх, до речі, теж бракувало – добряче виснажені частини просто не було на кого міняти.

У Секторі «Б» зайвих сил теж явно не було. Із всіх секторів АТО, Сектор «Б» в той момент був найбільш тихий. Задача його зводилася, по суті, до стримування фронту на північ, захід та південь від Донецька. Позаяк активні бойові дії в той час відбувалися в інших секторах – «Д» (Савур-Могила), «С» (утримання району біля Дебальцева) та «А» (оточення Луганська), від Сектору «Б» чекали лише одного – утримання своїх позицій і уникнення будь-який авантюр. Але як раз у авантюру генерал Хомчак заліз. Навіщо?

Тепер розберемо озвучувані причини входу в Іловайськ. Світова історія війн свідчить – спроби звільнення рідної землі без відповідної підготовки і за нестачі сил призводить тільки до одного – до втрати нових площ рідної землі. Що й сталося в підсумку, до речі. Генерал Хомчак цієї істини не знати просто не міг. Сумнівною виглядає версія про бажання штабу Сектора «Б» перерізати трасу біля Харцизська. Півтора тижнями раніше те саме не намагалася, а зробила батальйонна група 25-ї бригади – біля Шахтарська. Результат – терористи ДиРи кинули проти 25-ки всю наявну арту і навіть підпалили приватний сектор Шахтарська – аби загорілася техніка українців. Протримавши плацдарм 3 дні, БТГр 25-ки була змушена з боєм прориватися до своїх. Питання – Хомчак не знав про це, чи всерйоз гадав, що біля Харцизська буде якось не так як біля Шахтарська? Якими силами він збирався ті позиції утримувати?

Хто в такому разі справді відправляв добробати на смерть – злочинна влада, чи розкішно розпіарений згодом «Цензором» Бутусова генерал Хомчак?

Ще більшою фантастикою виглядає заява про ніби прорив до українських сил на Дебальцеве. Справа в тому, що з боку Дебальцева ніхто на зустріч до Іловайська на 4-10 серпня прорватися не збирався. Ба-більше, підготовка такої операції обов'язково залишила б сліди не тільки в штабі Сектору «Б», а й у штабі Сектору «С». Бо Дебальцеве і околиці це був як раз Сектор «С». А значить мусили лишатися документи ще й на рівні штабу АТО – координація дій двох секторів це як раз їхній рівень. Але…

З погляду логіки для штабу АТО така операція з оточення Донецька по лінії Іловайськ-Дебальцеве виглядає авантюрою і дурістю. Там щойно не вдалося реалізувати задум оточити терористів ДиРи по лінії Дебальцеве-Шахтарськ-Благодатне. Там зірвалося оточення по лінії Лутугине-Ровеньки-Савур-Могила. Тепер, після виводу з оточення Сектору «Д» штабу АТО ще й бракувало сил… Яке оточення, шановні??!

На рівні документів все іще цікавіше. Існують телетайпи штабу Сектора «Б» командирові 40-го батальйону на виступ в Іловайськ. Але за 4 роки НІХТО не зміг знайти жодного наказу штабу АТО або Генштабу, для штабу Сектора «Б» наступати на Іловайськ.

І генерал Хомчак, і команда Коломойського у ДніпроОДА заявляли, що наступати на Іловайськ Хомчаку ніби наказав Генштаб. Генштаб у свою чергу не перший рік говорить, що наступ на Іловайськ був виключно ініціативою командування Сектра «Б», генерал Хомчак переконав тоді штаб АТО ніби зачистка Іловайська – справа реальна і не складна. Як бачимо, загальній логіці подій відповідають як раз заяви Генштабу. Та й довести документально факт наказу Генштабу або штабу АТО Хомчак не здатний – хоча його власний наказ 40-му бату знайшовся швидко.

Навіщо ж генералу Хомчаку знадобилося іти в Іловайськ? Гадаю причини цього рішення треба шукати в тому факті, що війну генерал Руслан Хомчак зустрів на посаді тво командира оперативного командування «Південь» - саме під його керівництвом тоді перебували 17-а, 92-а, 79-а, 93-я, 25-а, 55-а бригади. Штаб оперкомандування «Південь» містився у Дніпропетровську – тобто від перших днів війни генерал Хомчак перебував на контакті і діяв спільно з керівництвом ДніпроОДА, командою Ігоря Коломойського. А може – і раніше.

Саме в цьому, на мій погляд, і полягає причина його пекучого бажання взяти Іловайськ. Але про це – в дописі «Іловайськ, частина друга» де я розповім про участь у Іловайських боях добробатів. І – їхніх творців.

 

ІЛОВАЙСЬК, ЧАСТИНА ДРУГА – ДОБРОБАТИ
 

Спойлер

В жовтні 2014 р., даючи показання тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради, командир батальйону МВС «Шахтарськ» Андрій Філоненко заявив, що рішення про штурм Іловайська силами добровольчих батальйонів МВС «Донбас», «Азов», «Дніпро-1» та «Шахтарськ» приймали 5 серпня 2014 р., у Дніпропетровську, у кабінеті заступника голови Дніпровської ОДА Геннадія Корбана, в присутності самого Корбана, командирів згаданих батальйонів С. Семенченко (К. Грішина), А. Білецького, Ю. Берези та А. Філоненка, а також журналіста і редактора сайту «Цензор.нет» Юрія Бутусова і командувача військами Сектору «Б», генерал-лейтенанта Руслана Хомчака. Причиною залучення до операції батальйонів МВС було те, що ЗСУ у Секторі «Б» не мали достатньо сил, аби провести операцію самим. Захопити Іловайськ першими намагалися як раз таки ЗСУ – 40-й батальйон територіальної оборони «Кривбас» наказом генерала Хомчака був відправлений у Іловайськ, але зайняти місто не зміг, натомість виявив, що місто добряче укріплено і насичене терористами ДиРи. Додаткових сил штаб Сектору «Б» просто не мав. Навіть для звільнення Ясинуватої 17-20 серпня була задіяна 95-а аеромобільна бригада, яка виконувала задачі практично у всіх секторах за наказами штабу АТО.

Історією за Іловайськ зацікавився журналіст і політолог Марко Гресь-Арсеньєв. Саме він в інтерв’ю озвучив інформацію, що на зустрічі з Корбаном 5 серпня 2014 р. командирам добробатів було обіцяно по 300 тисяч доларів США за взяття Іловайська і якісь суми комбати отримали. 18 жовтня 2014 р., після програми «Чорне дзеркало» на телеканалі «Інтер», де Марко Гресь заявив що комбат Семенченко повів своїх людей в Іловайськ на смерть, на пана Греся був здійснений замах у під’їзді його будинку.

Інформація Філоненка і Греся цікава тому, що вона дає бодай якесь притомне пояснення – чому війська взагалі сунули в Іловайськ і чому Іловайськ штурмували переважно добробати? Про те, що спроба штурму Іловайську взагалі не вкладається в логіку тодішніх подій на фронті я вже писав у дописі «Іловайськ, частина перша – ЗСУ», посилання нижче. Повторюватися не буду. Додам лише що захоплювати Іловайськ в Секторі «Б» намагалися в той самий час, коли сусідній Сектор «Д» ледве тримав фронт – після виведення частин які перебували в оточенні до 7 серпня 2014 р. в Секторі «Д» залишилося дуже мало військ і боєздатність їхня була вельми примарною. Якщо в Секторі «Б» знайшлися зайві сили, набагато логічнішим було відправити їх у Сектор «Д» - посилити фронт. Натомість ці сили полізли в Іловайськ. Додамо також, що АТО на той час керувало СБУ, добробати були частинами МВС і наказати їм напряму військове командування не могло – все спілкування з ними відбувалося через кураторів від МВС при штабі АТО – тому існує безліч свідчень.

Інформацію про те що Генштаб ЗСУ до боїв за Іловайськ був не дотичний ніяк, підтверджує і реальний свідок – екс-начальник штабу батальйону «Донбас» В’ячеслав Власенко, позивний «Філін»: «Зайти до Іловайська – власне бажання Семенченка. І він зробив все, аби «Донбас» туди пішов. Захід туди нашого батальйону взагалі не розглядався у Міноборони та Генштабі».

Те що тодішнє керівництво ДніпроОДА активно відслідковувало події в Іловайську відомо кожному, хто в ті дні слідкував за Фейсбук-профілем тодішнього заступника голови ДніпроОДА Бориса Філатова – оточенню Горлівки та Луганська він тоді уваги майже не приділяв, хоча саме там в той момент вирішувалася доля всієї АТО. І це не дивно – до створення добробатів команда тодішнього голови ДніпроОДА Ігоря Коломойського мала безпосередній стосунок. Але якщо слова Філоненка і Греся відповідають дійсності, яка ж була мета взяття Іловайська? Відповідь очевидна. Від Іловайська – ціпком кинути до міста Зугрес, в це – Зуївська ТЕЦ, яка забезпечує електрикою всю Донецьку область з усіма розташованими там підприємствами. Належить Зуївська ТЕЦ «ДТЕК Східенерго» Рината Ахмєтова. Контроль над станцією бійцями загонів пов’язаних з командою Коломойського мала б неабиякі наслідки в сфері українського крупного бізнесу. Але – було й ще дещо.

Стараннями преси і громадських активістів бійці добровольчих батальйонів в той час були практично героями нації. Історія Добровольчих батальйонів почалася 15 березня 2014 р., коли 500 добровольців Самооборони Майдану вирушили на базу МВС під Києвом, де з них був створений 1-й батальйон Національної гвардії України. 14 квітня 2014 р. почалася історія батальйону «Дніпро-1». Формувала батальйон Дніпровська ОДА. З ДніпровськоюОДА пов’язані історії інших батальйонів – «Донбас» і «Шахтарськ». В умовах коли російські новини і проросійські блогери в інтернеті ширили думку, ніби все населення Півдня і Сходу України живе мрією про потрапляння до складу Росії, поява підрозділів що складалися з добровольців – українців Дніпропетровщини («Дніпро-1») та Донбасу (такими себе позиціонували «Донбас» та «Шахтарськ») виглядало справжнім дивом. Піар-ефект від появи батальйонів був шалений. Добробати зразу ж стали кумирами українців.

Було й ще дещо. Інформування населення про події на фронті з боку командування ЗСУ в той час кульгало на обидві ноги, натомість добробати в своїх пабліках на соцмережах давали регулярну інформацію з АТО. Інтерв’ю з бійцями добробатів рясніли ЗМІ. На відміну від армії, де ще з радянських часів про себе розповідати не любили і на контакт з журналістами йшли без особливого бажання, добробати навпаки були цілковито відкриті для ЗМІ. В свідомості людей, які не надто розбиралися в армійських деталях, з добробатами асоціювалися і батальйони територіальної оборони (штатні підрозділи ЗСУ) і батальйон ім. Кульчицького (штатний підрозділ НГУ), тощо. Загальний настрій у ЗМІ в серпня 2014 р. був такий ніби «добробати звільняють Донбас, а ЗСУ – допомагають», хоча насправді було з точністю до навпаки. Вплив добробатів на суспільство був чималий.

Не дивно, що в Іловайську з добробатами опинилася чимала кількість журналістів провідних ЗМІ. Не дивно й те, що бій за Іловайськ в ЗМІ висвітлювався в рази більше ніж оточення Луганська і Горлівки – операції кількох секторів, які справді вирішували долю війни. Тож присутність відомого журналіста Юрія Бутусова на зустрічі в кабінеті Генадія Корбана, про яку розповіли Філоненко і Гресь, виглядає цілком логічною – з Іловайська від самого початку робили грандіозне піар-шоу в прямому ефірі, з очевидною метою – завоювати голоси виборців на парламентських виборах, що відбулися 26 жовтня 2014 р. (про їхнє проведення було оголошено 31 липня 2014 р.). У виграші були б усі – і командири добробатів, і генерал Хомчак (саме в його секторі відбувалися події) і команда Ігоря Коломойського. Єдині кого все це не влаштовувало були Москва і терористи ДиРи.

Треба зазначити, піар-шоу Іловайськ таки став – і використовується ще й досі.

Факт наради в ДніпроОДА 5 серпня не заперечують і її учасники – Корбан і Бутусов. До речі, в пізнішому інтерв’ю Геннадій Корбан заявив, що операція з взяття Іловайська від початку була провальна. Та поглянемо що сталося після зустрічі.

7 серпня, як раз коли з оточення виводили частини Сектору «Д», штаб Сектору «Б» здійснив нову спробу захопити Іловайськ – в бій кинули 40-й бат «Кривбас», 39-й бат «Дніпро-2» та кілька одиниць техніки 51-ї бригади ЗСУ. Є дані, що до штурму приєднався загін ДУК «Правий сектор». Штурм результатів не дав – закріпитися в Іловайську українцям не вдалося. Командир 40-го БТрО Олександр Мотрій повідомив про обстановку в Іловайську штаб Сектору «Б» і це спричинило конфлікт між ним і генералом Хомчаком. Комбат «Шахтарську» Андрій Філоненко стверджує, що він також отримав дані розвідки про укріплення і значний гарнізон у Іловайську. Проте в бій пішов.

10 серпня ЗСУ і добробати спільними силами навалилися на Іловайськ. Бійці «Кривбасу» (ЗСУ) виставили навколо Іловайська чотири блокпости і цим участь їхня і «Дніпра-2» в штурмі Іловайска обмежилася. «Донбас», «Азов», «Дніпро-1» і «Шахтарськ» посилені гарматами і технікою 51-ї бригади з двох боків сунули в місто, але закріпитися не змогли. Штурм припинився. Саме в тому бою загинув чоловік депутата Тетяни Чорновол, Микола Березовський.

Згідно проміжного звіту тимчасової слідчої комісії ВР, рішення про наступний штурм Іловайська було прийняте 16 серпня на базі батальйона «Азов» в селищі Урзуф, де відбулася нарада командирів добробатів знову таки за участі командувача Сектора «Б» генерала Хомчака та заступника міністра внутрішніх справ генерала Ярового. Іловайськ вирішили брати 18 серпня. Заслуговує на увагу той факт, що трьома днями раніше, 13 серпня, в сусідньому Секторі «Д» зустрічними ударами з боку Росії і Сніжного, терористами ДиРи були захоплені Марінівка і Сніжне – в оточенні опинився перший батальйон 30-ї бригади підполковника Собко. Тоді ж 13 серпня стався неорганізований відхід з фронту частині бійців 3-го батальйону 30-ї бригади, а також окремі підрозділи 51-ї і 72-ї. Все це – практично на флангу Сектора «Б». Доречне питання, штаб Сектору «Б» хіба не відав про ці події?

Звіт тимчасової слідчої комісії ВР стверджує що не відали – операціями в Секторах «Б» і «Д» ніби керував напряму штаб АТО, а командувачі секторів ніби лишилися такими собі «передатчиками» між своїми частинами і штабом АТО. Очевидно, слідча комісія повторило те, що їй сказали самі командувачі Секторів «Б» і «Д». Почути від двох генерал-лейтенантів, що вони працювали лише передатчиками – це цінно. Не кожен день таке трапляється. До того ж подальші події показують, коли було треба, накази керівника АТО генерал Хомчак ігнорував залюбки, тобто певну самостійність у діях він мав. Не витримує критики і заява ТСК ніби між секторами «Б» і «Д» не існувало взаємодії і ті не відали про події одне одного – при тому що розташовані штаби секторів були у 5 км одне від одного. Аби стільки старших офіцерів отак з легкістю визнали свою повну і кричущу профнепридатність – це шикарно. Навіть працюючи на заводі майстром я знав що відбувається і на сусідніх ділянках і у цехах які обслуговував – банально аби не підставили. Будь-який керівник робить так само. Такі виправдання – рівень дитячого садка.

Набагато логічнішим буде припустити що на 16 серпня 2014 р. генерал Хомчак не бачив ніякої загрози з боку РФ, і подіям в сусідньому Секторі «Д» значення не надавав. Або – ними просто знехтував з якихось невідомих причин. Тому й планував штурми тоді коли вчасно було думати про оборону і перекидання вивільнених сил сусіду на допомогу. Але.

Того ж дня, згідно звіту ТСК ВР генерал Хомчак наказав добробатам почати штурм на добу раніше – 17 серпня. Звіт стверджує, що Хомчака прискорив штаб АТО. З врахування всього викладеного вище, ризикну припустити що прискорив його хтось інший. Зранку 17 серпня колона батальйону «Донбас» за підтримки 6 БМП роти капітана Кошуби атакувала Іловайськ. «Дніпро-1» вступив у бій на кілька годин пізніше – він не встиг прибути вчасно. Батальйони «Азов» і «Шахтарськ» не прибули взагалі – їхні командири заявили, що чхати вони хотіли на всі нові накази і прибудуть як і було домовлено – 18-го. «Дніпро-1» пішов у бій не спільно з «Донбасом», а маршрутом призначеним для «Азову» і «Шахтарська». Бійцям «Донбасу» і «Дніпра-1» вдалося закріпитися на околиці Іловайська.

Наступного дня до Іловайська прибули представники батальйону «Шахтарськ» і заявили що в штурмі участі брати не будуть – свої дії вони погодили з керівництвом МВС. Батальйон «Азов» до операції в Іловайську долучився лише 19 серпня в кількості 30 бійців. Тут – важливе зауваження. Добровольчі батальйони не були власне… батальйонами. Найчисельнішою формацією в Іловайську був «Донбас» - 192 багнети. «Дніпро-1» мав в складі 78 бійців. Штатна чисельність батальйону – 400-500 осіб. От так.

19 серпня добровольці знову пішли в бій і змогли захопити залізничне депо. Того ж дня, за словами Андрія Білецького (комбату «Азова») сталася бурна дискусія між ним і Семеном Семенченко, комбатом «Донбасу». Білецький стверджує що 1,5 години умовляв Семенченка покинути цю авантюру і пити з Іловайська. Крім того за словами Білецького підтримка добровольців артилерією і бронетехнікою була значно менша за обіцяну штабом Сектору «Б». Це до питання про участь в боях за Іловайськ ЗСУ. Білецький вивів своїх людей з бою і більше «Азов» участі в боях за Іловайськ не брав.

Я спеціально детально описую всі ці нюанси поводження командирів добробатів, аби наголосити, ані Білецький, ані Філоненко за свої дії під Іловайськом до сьогодні не зазнали жодних покарань. Їх навіть не пожурили. Ба-більше, Семенченко у всіх своїх інтерв’ю жодного разу не звинуватив Білецького та Філоненка у боягузтві – тему виходу з бою «Азову» обходить украй делікатно (явно знає що Білецькому буде що відповісти). Це – до питання про те, хто приймав рішення про штурм Іловайська і чи існував відповідний наказ штабу АТО (не знайдений досі).

Ще одна деталь. На 19 серпня про наявність на території України російських батальйонних груп знали уже і в штабі Сектору «Д» і в штабі АТО. 17 серпня 2014 р. був нанесений ракетний удар системами «Точка-У» та «Смерч» по колоні 18 окремої моторизованої бригади армії РФ. Спалили 46 машин. Тут уже командування Сектору «Б» не відкрутиться – воно мусило знати про вхід в Україну штатних частин російської армії. Але – «show must go on», штурм Іловайська продовжився.

Того ж 19 серпня добровольці спробували просунутися вглиб міста. Явно бійці уже піднімалися в атаку важко і вести їх мусили їхні командири – того ж дня був поранений комбат Семенченко і контужений комбат Береза. Семенченко був вивезений з Іловайська, командувати батальйоном «Донбас» і всіма добровольцями залишився начштабу «Донбас» В’ячеслав Власенко («Філін»).

20 серпня прес-служба Нацгвардії повідомила про те що Іловайськ – повністю під контролем українських силовиків. Повідомлення було кричущою неправдою – добровольці контролювали лише половину міста – на захід від залізниці. Зону багатоповерхової забудови контролювали терористи. Звідки інформація про повне звільнення Іловайська потрапила до МВС? Очевидно – від службовців МВС, командирів добробатів.

Того ж дня інформацію оголошену прес-службою НГУ повторила прес-служба РНБО. Відтоді фразою «РНБО відзвітувала про взяття Іловайська» рясніє більшість матеріалів на цю тему.

 

ІЛОВАЙСЬК, ЧАСТИНА ТРЕТЯ – ОТОЧЕННЯ

Спойлер

Найбільша загадка Іловайського бойовища звучить так – коли потрапило в оточення угрупування під Іловайськом? В серпні 2014 р. з кожного профілю кожного зрадофіла було зрозуміло – 24 серпня. Але… Перебравши нині купу матеріалів, для себе я зрозумів, що оточення добробатів і частин ЗСУ під Іловайськом сталося 24, 25, 26 і 27 серпня. Кожне джерело подає різні дані. Чому так? Згідно підручника, оточення – це ізоляція частини сил противника від сусідніх і розташованих в його тилу, з метою знищення. Але фокус у тому, що ані 24, ані 25, ані 26 серпня угрупування під Іловайськом ізольоване не було. Докази? Та будь ласка. 25 серпня до штабу Сектору «Б» у Многопілля (він потрапив в оточення разом з Іловайськом) приїхав колишній командувач сектору «Д» генерал Литвин і після розмови з офіцерами штабу виїхав в розпорядження штабу АТО. 26 серпня з Многопілля виїхав з групою штабістів полковник Ігор Палагнюк – і благополучно досяг Стили. Відомо що разом з з офіцерами Палагнюка з району Многопілля – Іловайськ виїхала 2-а ротна група батальйону «Горинь». В проміжному звіті слідчої комісії Верховної ради також зазначено, що з Іловайська ще 26 і 27 серпня вивозили поранених. То коли ж замкнулося, власне, оточення?

Це – не єдине питання яке виникає по Іловайському бойовищу. Але – пройдемося по подіях і побачимо як вони розвивалися.

На 20 серпня, коли прес-служба НГУ, а за ним і РНБО оголосили про повний контроль над Іловайськом (терористи ДиРи того самого дня повідомили про свій повний контроль), з Іловайська стався відтік комбатів-добровольців. Разом зі своїми людьми вийшов з Іловайська комбат «Азову» Андрій Білецький. За ним з пораненням уїхав до Дніпра комбат «Донбасу» Семенченко-Гришин. Нарешті в розташування штабу Сектору «Б» віддрейфував комбат «Дніпра-1» Береза. За старшого в Іловайську залишився тодішній начальник штабу бату «Донбас» В’ячеслав Власенко («Філін»). В розпорядженні «Філіна» було дуже мало людей – 192 бійця «Донбасу» і 78 багнетів «Дніпра-1». Ще – бронегрупа з бійців 51-ї бригади, виділена командуванням Сектору «Б». І ще – багато-багато командирів. «Ми керували всіма військами, які знаходилися в секторі, а генерал Хомчак в той час керував безпосередньо угрупуванням, яке блокувало Іловайськ» - генерал (тоді – полковник) Ігор Палагнюк.

Питання перше. Сектор «Б» – це чималий відтінок фронту, від Ясинуватої, до Великої Шишівки. В зоні дії сектору були Авдієвка, Піски, Донецький аеропорт, тощо. Чому командувач Сектору «Б» особисто сунув керувати боями під Іловайськом? Хіба інших справ не було?

Того ж 20 серпня було прийняте рішення поповнити групування в Іловайську. Туди додатково стягнули «батальйони» (по факту жоден з них таким не був) «Миротворець» (83 бійці), «Херсон» (27 багнетів), «Свитязь» (23 добровольці), «Івано-Франківськ» (25 бійці). «Миротворець» прибув до Іловайська 24 серпня о 8-9 ранку, «Херсон» - трохи раніше, а «Свитязь» та «Івано-Франківськ» - 25 серпня (через добу після параду в Києві). Цікавий нюанс. Після отримання Андрієм Тетеруком (комбатом «Миротворця») наказу висуватися в Іловайськ: «двічі чи тричі телефонував журналіст Юрій Бутусов зі словами: «Андрей, ты где? Ты нам тут очень нужен», маючи на увазі Іловайськ. Я відповів, що готую підрозділ до передислокації, але висловив здивування, що про операцію вже хтось знає».

Питання друге. А ким власне був в Іловайську журналіст Юрій Бутусов? Журналістом, тобто пасивним спостерігачем і висвітлювачем подій, чи офіцером штабу, який координував дії різних підрозділів? Не менше питань і до Тетерука – а з якого доброго дива він взагалі щось пояснював журналісту Бутусову? Чому не порадив брати інфу від прес-служби штабу Сектору? На якій ще ділянці фронту командири підрозділів вступали з журналістом Бутусовим в діалоги на кшталт наведеного? Відтак, нинішні оцінки журналіста Бутусова – об’єктивні та неупереджені, чи?..

Як бачимо, і 24-го, і 25-го до Іловайську заводили нові підрозділи – оточення ніхто не боявся. І цьому існує чимало підтверджень. В доповіді про дії 40-го батальйону, оприлюдненій журналістом Ростиславом Шапошніковим читаємо таке: «24.08.2014 року після прицільною обстрілу базового табору 40 БТрО командиром батальйону було прийнято рішення щодо виводу особового склад з-під м. Іловайськ, а також базового табору з смт. Старобешево, оскільки існувала можливість взяття сил ЗСУ в кільце військами РФ, які увійшли на територію України за напрямками Успенка Амвросіївка - Колоски - Кутейніково, Комсомольське - Старобешево. Командиром батальйону було віддано наказ на всі опорні пункти бути готовими до виходу зі зброєю та основними речами, але за командою генерал-лейтенанта Р.Б. ХОМЧАКА особовий склад опорних пунктів був зупинений та отримав наказ зайняти кругову оборону». І ще от таке: «Після доповідей від розвідки з опорних пунктів про вхід військ РФ командиром батальйону ще 24.08.2014 року була здійснена доповідь керівнику сектору «Б» генерал-лейтенанту Р. Б. ХОМЧАКУ, на що надійшла відповідь «інформація не перевірена».

Питання третє. Чи не тому штаб АТО ані 24-го, ані 25-го серпня не міг визначитися, хто воює проти Сектору «Б» - штатні частини російської армії, чи нові банди «відпускників та добровольців», бо штаб Сектору «Б» йому також казав «інформація не перевірена»? Довелося прочитати свідчення, що й з доповідями з Сектору «Д» не все гаразд – звідти також повідомляли про «колони техніки без знаків розрізнення під прапорами ДНР».

А що взагалі робилося на інших ділянках фронту в той момент? А отут – цікаво. Москва увірвалася в Україну 23 серпня. Що сталося далі? Далі: 23 серпня знявся і уїхав в глибокий тил батальйон «Прикарпаття», покинула позиції і відступила до Старобешево 1-а батальйонна група 28-ї бригади. 24 серпня ротна група 93-ї бригади здобула завдання вирушити на допомогу групі полковника Гордійчука на Савур-Могилі, вступила в бій, відступила, зникла зі зв’язку і знайшлася лише 25 серпня біля Іловайська. 25 серпня батальйонна група 72-ї бригади отримала завдання висунутися на рубіж Старобешево і зупинити просування противника, але не доповзла туди навіть 28 серпня. 26 серпня залишки зведеного загону 51-ї, 28-ї, десанту 25-ї бригад з району Амвросієвка – Кутейникове самовільно відійшли на захід. Ці частини були визнані такими, що неспроможні виконувати завдання. Того ж дня 1-а бригада НГУ, яка мусила зайняти рубіж Граніте – Комсомольське (тобто позиції бату «Прикарпаття») просаботувала наказ. Що ж таке сталося з відданими синами України?

А сталося те, що приблизно від 23 серпня 2014 р. на соцмережах просто сказилися всепропальщики. Вже 24 серпня повідомляли якісь фантастичні дані – про оточення Іловайська (якого ще не було), про російські танкові колони біля Волновахи, про втрату Маріуполя… «Віддані небайдужі патріоти» слово в слово повторили маячню терориста Захарченка про оточення 4000 українців. До розгону «зради» тут же підключилися ЗМІ, які приблизно до 22 серпня співали практично безперервні дифірамби ЗСУ, НГ і добробатам – в той час як терористи ДиРи і Луганди самі повідомляли і про взяття Маринівки, і про бої біля Лутугіно і Георгіївки, тощо й тощо. Ну й звісно повідомлення про «добровольців які гинуть в Іловайську» лунали з кожної праски. Інформаційний удар по суспільству був жахливий, люди справді не розуміли – кому їм вірити? Звісно, ці настрої врізали по бійцях на фронті. А позаяк про наступ росіян бійці знали не з новин, і це нашарувалося на шалену втому від попередніх боїв – багато хто зневірився у власному командуванні. Паніка охопила цілі підрозділи. А що було насправді?

А насправді росіяни 25 серпня вийшли на рубіж Саробешеве – Кутейникове – Амвросіївка, і… зупинилися. Шлях від кордону до Кутейникова (25 км - !) вони повзли майже дві доби. Здавалося – до повного оточення українського угрупування біля Іловайська та Многопілля – один крок. Через Бірюки і Моспіне – пряма дорога на Донецьк, як раз західніше від Многопілля і Іловайська. Але росіяни вперед не потикалися. Чому?

Ну, по-перше, на 23 серпня 2014 р. основним гемороєм для росіян був не Іловайськ, а 1-й батальйон 30-ї бригади, який бився в оточенні біля Міусинська. З Сектору «А» (з півночі), на зустріч йому вирушила ротна група 2-го батальйону тої таки 30-ї бригади (вона воювала в Секторі «А») і на 25 серпня 1-й бат 30-и вийшов з оточення в Сектор «А». 23, 24 і 25 серпня росіяни намагалися перешкодити саме йому.

По-друге, 24 серпня знову таки основною проблемою Москви був не Сектор «Б», а Савур-Могила де засіла зведена група Сумрака. Росіяни і терористи пішли на штурм, але все ще Сектор «Д» генерала Литвина прикрив висоту артилерією і група втрималася. Вночі Сумрак з підлеглими залишив Савур-Могилу і пішов на прорив до основних сил.

По-третє, по росіянах почали завдавати ударів українська артилерія і авіація. 24 серпня пара вертольотів МІ-24 врізали по росіянах біля села Шевченко. 25 серпня об 11.00 по позиціях росіян в районах Моспіно, Старобешеве та Кутейникове врізала артилерія Сектору «Б» і завдала втрат, а о 16.00 – повторила по району с. Агрономічне. Вдень 24 серпня батарея капітана Коваля з 51-ї бригади накрила вогнем колону російської 98-ї дивізії ВДВ та знищила 2 БМД. Росіяни залягли у посадці. О 17.00 10 десантників Росії були взяти в полон відділенням розвідників сержанта Козака, при чому за словами Козака росіяни простували полем «мов теля на пасовищі». Виявилося, що вони навіть не відали що потрапили до України і що тут все всерйоз – були подавлені і шоковані. Явно – не вони одні такі були, чимало росіян не уявляли куди їх лиха несе. Це – по-четверте.

По-п’яте, зовнішній вигляд росіян (маскхалати часів СРСР, неоковирний зовнішній вигляд) наводить на думку, що висмикували їх що називається «з миру по нитці». Тут варто згадати – чому росіяни перейняли тактику батальйонних груп? Почалося все у Чечні, де в батальйонну групу зводили по факту штатну бригаду, яка мала значний некомплект особового складу. На момент війни з Грузією у 58-й армії РФ (найбільш боєздатній) кожен мотострілецький або танковий полк мали в своєму складі батальйонну групу повного штату, склад якої мінявся кожні 6 місяців. Тобто по факту, один батальйон в полку був повністю боєздатний, а решта…

Дослідникам літньої кампанії 14-го року я дарую тему для дослідження – порахувати скільки росіян брали участь у тих боях в Україні? Навмання. 8 батальйонних груп увійшли до України 23 серпня. Чотири – 17-18 серпня біля Луганська. Ще приблизно дві – в Секторі «Д» між 14 і 20 серпня. До цього докинемо «відпускників», висмикування яких добряче «висушило» російські частини. Здавалося б – чого там Росії перейматися? Армія в неї чимала… А от і ні. Справа в тому, що до немалої армії, Росія має ще й немалу територію, яку треба контролювати. В РФ украй нестабільна ситуація у Примор’ї та в Тиві. У Росії далеко не ідилія на Кавказі. У Росії вічний головний біль – кордон з країнами Середньої Азії. Далеко не ідеальна ситуація в Татарстані та Башкирії. А ще – кордон з Китаєм. А ще – щойно окупований Крим, де угрупування російських війсь зростає і зростає. Росія фізично не може виділити на війну значну частину своїх військ, вони мусять стерегти територію самої Росії – теза ця відома з часів походу Карла ХІІ.

Ризикну припустити, що у війні на сході України РФ задіяла сили набагато більші, ніж під час війни у Грузії, та у Чечні – і всерйоз постала перед потребою, в разі продовження війни, призивати резервістів (в країні де ще дуже гарно пам’ятають Чечню) – цим і пояснюється її поступливість на переговорах у Мінську. Цим же пояснюється дивна пасивність росіян в тих боях. Генштаб називає загальну кількість російських військ що зайшли 23-24 серпня у 6000 осіб. На Донецький напрямок зайшла половина – 3000 бійців. З них одна батальйонна група перебувала на Маріупольському напрямку. Лишається щось так 2250 рил на просторі від Старобешево до Сніжного.

По-шосте, по-сьоме, і по-восьме я вже перелічував у попередніх дописах – офіцери-росіяни вже знали про гірку долю російських частин що зайшли в Україну до них, вони теж чули жахи про «бригади «Правого сектору» що розпинають хлопчиків», у них практично не було бронежилетів (про це свідчив генерал Палагнюк). Додам ще одне – зайнявши рубіж Саробешеве – Кутейникове – Амвросіївка, росіяни явно чекали відповідної «ввічливості» від терористів ДиРи – аби оточення замкнули вони. Але терористи ДиРи остаточно оточувати українців так саме не поспішали. 25 серпня, під впливом «підбадьорюючих та обнадійливих новин з українських ЗМІ та соцмереж», підрозділи 51-ї бригади та 39-го і 2-го БТрО (загалом біля 1200 багнетів) покинули позиції в районі Оленівки, Березівки та Нового Світу та відступили в тил. Висуваючись за ними, терористи ДиРи також наблизилися до Старобешева. Проте – кільце не замикали, явно пропонуючи зробити це ЗС РФ. Взаємне «алаверди» тривало все 26 і зранку 27 серпня - з Іловайська в цей час вивозили поранених, виїхала група офіцерів штабу та ротна група бату «Горинь». І лише 27 серпня вдень, ротна група 92-ї бригади, що йшла на посилення позицій біля Старобешева потрапила під артилерійський вогонь, втратила техніку і відступила в тил. Відтоді оточення було повним.

Чому росіяни так довго тягнули? Висловлю власне припущення. Росіян там було біля 2200 осіб. Українських сил – добробатів, підрозділів 39-го, 40-го та 42-го батів, частин 51-ї, 93-ї, 17-ї та 92-ї бригад (які відступили до штабу і Многопіллі з фронту), разом – біля 1300–1400 бійців. Зараз ми знаємо, що сталося в результаті. Тоді ж цього не відав ніхто. Росіяни не надто вірили терористам ДиРи і чудово розуміли, що в разі прориву українців з оточення зустрічний бій вести доведеться саме їм. Так, росіян було більше – але й українців було чимало, а помирати ніхто не хотів. Тому честь замкнути в котлі українців вони перекладали на терористів – а ті відповідали взаємністю. Аж до 27 серпня, коли далі тягнути було просто не можна. В подальшому росіяни явно здобули підкріплення, але про це – далі.

Все висловлене разом, наводить на ще одне вельми важливе питання – що тримало генерала Хомчака і «куратора добровольчих батальйонів» комбата Березу біля Іловайська протягом трьох днів – 24, 25 і 26 серпня? Про наступ росіян Хомчак знав ще 24 серпня – від власних же підлеглих з 40-го бату «Кривбас». Він знав про них 25 серпня – від генерала Литвина. Але – в Іловайськ зайшли «Миротворець», «Свитязь» і «Івано-Франковськ». Чому ж він не забрав свої частини в кулак і не повів на прорив коли коридор ще існував? Згідно проміжного звіту ТСК Верховної Ради дозволу на вихід не давав штаб АТО. Дозволю собі в це не повірити. Не штаб АТО розробляв операцію в Іловайську. Не штаб АТО давав команди 40-му бату захопити Іловайськ самотужки ще 4 серпня. Нарешті – не представники штабу АТО були присутні на нараді у заступника голови Дніпровської ОДА Геннадія Корбана – там були комбати, Бутусов і Хомчак. Очевидно, причина такої пасивності генерала Хомчака – у чомусь іншому.

У чому? Часом не в тих, обіцяних комбатам добровольців за Іловайськ грошах, про які розповів Марко Гресь?

 

ІЛОВАЙСЬК, ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА – БОЙОВИЩЕ

Спойлер

Попри всі ті тони брехні які вилили на роботу Генштабу ЗСУ вітчизняна преса, політики і пересічні всепропальщики, прорив угрупування з підрозділів ЗСУ та добробатів з генералом Хомчаком на чолі які опинилися в оточенні біля Іловайську (в подальшому – «Групи Хомчака»), почав готуватися практично зразу коли стало очевидно, що повна ізоляція – справа часу. Досвід був. 7 серпня з «мішку» вздовж кордону були успішно виведені частини Сектору «Д» - біля 3000 бійців. Прямо перед Іловайськом з оточення під Міусинськом, проривом на північ – до частин Сектору «А», з оточення вийшов 1-й батальйон 30-ї бригади. Тощо. Прорив готували і тут – при чому розглядали різні варіанти. Про це свідчить сам перебіг подій.

26 серпня з штабу генерала Хомчака у Многопіллі виїхала група офіцерів на чолі з полковником Палагнюком і ротна група бату "Горинь". В протилежний бік, у Іловайськ пройшла колона 51-ї бригади.

Вечором 27 серпня в районі села між селами Колоски і Новокатеринівка була атакована і знищена колона ротної групи 92-ї бригади, яка намагалася пройти тим самим шляхом, що й 51-а. Та шлях вже був перекритий. Того ж ранку у тому ж самому районі потрапила у засідку і була розгромлена колона 42-го батальйону тероборони «Рух опору». Бат «Рух опору» не треба плутати з «Рухом опору» - ініціативою партії Юлії Тимошенко напередодні президентських виборів у травні 2014 р. Батальйон формувала Кіровоградська ОДА (ВО «Батьківщина» там була лише одним з багатьох спонсорів). В район Старобешево – Комсомольського мала вийти й ротна група 72-ї бригади, але – на 28 серпня група була лише в селі Стила – на захід від Старобешева. 72-а на той момент ще відновлювала боєздатність після боїв на кордоні, а 42-й бат «Рух опору» до перекидання в район Комсомольського охороняв у Краматорську штаб АТО. Простіше кажучи – в бій були кинуті останні резерви.

Характер збору цих підрозділів наводить на думку, що штаб АТО планував прорив між Новокатеринівкою і Кутейниковим. Від села Колоски до якого рухалася ротна група 42-го бату, до Многопілля (оточеного штабу Сектору «Б») по прямій було 20 км.

Здавалося б розгром цих колон відкрив Москві фронт до самої Волновахи. Але. 28 серпня зранку по російських військах і терористах ДиРи був завданий потужний артилерійський удар силами дивізіону 19-ї ракетної бригади, гаубичного дивізіону 55-ї бригади, батареями 27-го і 72-го реактивно-артилерійських полків, та самохідної батареї 17-ї танкової бригади. Українські гармати примусили росіян серйозно переглянути свої плани.

Водночас проводилися роботи з деблокування «групи Хомчака» з півночі. У 20-х числах серпня зведена група 11-го і 17-го батальйонів тероборони, що діяли в районі Дебальцево-Адріанопіль зайняли село Федорівка, перерізали трасу між Алчевському і Красним Лучем (Хрустальним) і по факту – замкнули в оточенні угрупування терористів Луганди в районі Стаханов (Кадіївка) – Алчевськ. 23-25 серпня батальйон вступив в бій з групою російських морпіхів з Петербургу і знищів 23 «братішек». Потім бої не припинялися – свої позиції бійці 11-го і 17-го БТрО тримали до 2 вересня. Навіщо?

В інтерв’ю волонтеру, публіцисту і досліднику Сержу Марко ротний 17-го БТрО Андрій Бойко розповів що на Федорівку мала прориватися з Сектору «А» і далі просуватися по дорозі через Фащівку й Нікішино в напрямку на Малоорлівку та Кировське, колона 30-ї бригади з подальшим напрямком на Зугрес та Іловайськ. Від Кіровського до Іловайська дорогами – 33 км, по прямій – 28 км. Але…

Висмикнути 30-ку, або будь-які інші сили з Сектору «А» було вже просто нереально. На додачу до чотирьох російських батальйонних груп, що зайшли між 17 і 20 серпня (і здобули в рило біля Георгіївки 20 серпня) 23 серпня на Луганщину увірвалися ще чотири російські батальйонні групи (біля 3000 осіб) і накинулися з флангів на угрупування Сектору «А» біля Хрящуватого, Гергіївки, Лутугіна та Луганського аеродрому. На вагу золота була кожна людина і сподіватися на допомогу штабу АТО генералу Колеснику (командувачу Сектору «А») було марно – штабу АТО вся країна виносила мозок Іловайськом.

Паралельно, в районі Докучаївська стали збирати групи 79-ї та 95-ї аеромобільних бригад. Це був теж крок відчаю. 79-а все ще приходила до тями після боїв на кордоні в оточенні, а 95-а відновлювала боєздатність після знаменитого рейду та після боїв біля Ясинуватої. Збирати людей і техніку доводилося буквально по крихтах, за підрахунками дослідників обидві бригади спільно могли виставити в кращому разі півтора десантних батальйони. Не складалося і з прибуттям. До передової частини 79-ї і 95-ї прибути змогли лише 29-30 серпня. «Я особисто пропонував генералу Руслану Хомчаку – зайти в Іловайськ, зайняти кругову оборону до очікування готовності резервів призначених для деблокування. Була така можливість… Він мені сказав: "Я це завдання виконати не можу, тому що мені добровольчі батальйони поставили ультиматум – або ми виходимо всі разом, або ми виходимо самі, а ви тут, якщо хочете, залишайтесь і дійте як вважаєте за потрібне". Генерал Хомчак повідомив, що прийняв рішення щодо виводу всього угруповання», - генерал Муженко.

Чи реальним було стати в оборону і дочекатися 79-у і 95-у? Тут думки різняться. Командир бату «Миротворець» Андрій Тетерук в інтерв’ю розповів, що в його хлопців вже закінчувалися БК та харчі – триматися не було як. Водночас «Філін» наполягає на тому, що триматися було можна – в Іловайську покинули 40 т боєприпасів, і з харчами якось раду собі давали теж. Думки різняться і в пересічних учасників подій.

Генерал Муженко стверджує – генералу Хомчаку пропонували різні варіанти виходу, в тому числі – невеличкими групами в різних напрямках, у тому числі – на південь. Пропозиції були відкинуті. Тво комбату «Філін» також повідомив, що обговорювалися три варіанти, і особисто він пропонував прориватися з боєм в напрямку Мосьпина, між Донецьком і Старобешевим. Проте – було прийняте рішення іти «зеленим коридором» про який домовлялися з російським командуванням. Генерал Мельник (тоді – полковник і офіцер штабу Сектору «Б») уточнив, що нарада у Хомчака проходила вночі з 27 на 28 серпня. День був відданий частинам на підготовку.

Отут ми наблизилися до самого цікавого питання – а хто ж і коли почав переговори з росіянами? Наразі відомо кілька фактів. Відомо що російська сторона запропонувала українцям вихід по «зеленому коридору» ще 27 серпня – подейкують про пропозицію самого Путіна. Так це чи ні – конкретних підтверджень я не знайшов, єдине офіційне звернення Путіна щодо «зеленого коридору» з’явилося проти ранку 29 серпня о першій ночі.

Відомо, що контакти між росіянами і штабом Сектору «Б» існували ще до оточення «групи Хомчака» - 25 серпня по захопленій ворогом радіостанції росіяни вийшли на зв’язок з штабом Сектору «Б» і домовилися про обмін полоненими. Згідно проміжного звіту Тимчасової слідчої комісії ВР переговори вели водночас на двох рівнях. Перший – рівень командування Сектору «Б» і російських військ на місці. С. Другий – рівень Генштабів, їх вели особисто начальник Генштабу генерал Муженко і перший заступник Генштабу ЗС РФ генерал Богдановський.

На місці переговори йшли важко. «На нас виходили представники РФ, пропонували скласти зброю і вийти по пропонованому ними маршруту, а це був маршрут на Амвросієвку, Новоазовськ. Тобто, біля кордону. Не факт, що ми взагалі після цієї прогулянки повернулися б в Україну. Вони би всі наші підрозділи просто завели б на територію РФ. Це був би суд по страшніше ніж з Савченко» - генерал Мельник.

З того що Сектор «Б» вступив в переговори з росіянами значно раніше за Генштаб, що рішення про вихід було прийняте ще вночі 27-28 серпня, витікає очевидне – переговори про вихід розпочало командування Сектору «Б», а Генштаб підключився тоді, коли переговори треба було закріпити на більш високому офіційному рівні. Чому Генштаб взагалі підключився, а не віддав наказ іти на прорив? Та тому, що в Генштабі знали, що в Хомчака 1400 людей, але значна частина їх – абсолютно деморалізовані службовці ЗСУ, і ще – бійці добробатів, які взагалі командирам ЗСУ не підпорядковані, а отже – Хомчаку на місці краще видно як чинити. Це, до речі, спростовує тезу, ніби командування Секторів «Д» і «Б» були такими собі «передатчиками» між штабом АТО і підрозділами. Коли треба – ініціативу командування Сектору «Б» ніхто не обмежував. Але.

«28-го серпня ввечері, близько 23-ї години на мене вийшов перший заступник начальника Генштабу ЗС РФ генерал Богдановський, і сказав, що умови змінюються, вихід можливий тільки за умови, що техніка і озброєння залишаються. Це було для нас неприйнятним, і було сплановано йти на прорив, який мав розпочатися о 3-й годині ночі 29-го серпня» - генерал Муженко. За генералом Мельником, піти на прорив о 3-й ночі було реально – колони були вже вишикувані, добробати прибули з Іловайська – росіяни їм не перешкоджали.

Доречне питання – а росіянам навіщо було випускати українців з оточення? У попередніх дописах я вже писав про причини, які змусили росіян зупинитися на зайнятих рубежах 25 серпня. Тому процитую приказку: «Я ведмедя спіймав – То веди – Так не хоче – Ну покинь – Так не пускає!» Дати «зелений коридор» для Москви – було виходом цілком логічним. Знищення «групи Хомчака» в оточенні, в умовах коли по російських позиціях постійно працювали б українська авіація та артилерія була чревата аж надто високими втратами і сам процес розтягнувся б на тижні. Залюбки могло статися так, що росіяни були б змушені атакувати, і нести втрати, а тим часом українці зібрали б сили для прориву оточення.

Генерал Хомчак наказ на прорив з оточення не виконав – поклався на свої домовленості з росіянами на місці. О 6-й ранку до вишикуваних колон «Групи Хомчака» прибув БТР з російським офіцером, який заявив, що умови змінені, і вони дозволять вихід підрозділів по одному маршруту, напрямком на південь, без зброї, боєприпасів та військової техніки. На протести українських офіцерів, росіянин кудись дзвонив і таким чином тягнув час по півгодини. Нарешті Хомчак збагнув, що його дурять і о 8.15 дав наказ – іти на прорив. Далі – відомо.

За Многопіллям колона ЗСУ розділилася навпіл – і для росіян це було несподіванкою. Першу лінію позицій росіян українські колони пройшли без перешкод. А далі – почалося пекло. Генштаб ЗСУ і зараз наполягає – те що сталося 29 серпня 2014 р. між Многопіллям і Старобешево – не прорив, це абсолютно віроломний розстріл військових колон які не збиралися чинити опору, тобто за всіма міжнародними законами – військовий злочин.

Що сталося далі? «Якщо навіть ви дивилися сепаратистські сайти, то могли помітити, що при виході з оточення з Іловайську не було захоплено техніки. Вона вся була фактично знищена… Дуже погано що не було грамотної взаємодії. Так ще добровольчі батальйони із ЗСУ не застосовувалися, не було відчуття плеча, хто що мусить робити. Тому так і вийшло, що одні продовжували рух, забивали ґрунтові дороги, інші спішувалися і вели бойові дії, займали оборону, треті йшли в наступ. Була б взаємодія, ситуація могла і по-іншому розвиватися» - генерал Мельник.

В ході прориву стало зрозуміло навіщо росіяни тягли час зранку 29-го – вони не встигали окопатися. Я прошу особливо звернути увагу на цю деталь. Якщо росіяни в момент проходу українських колон були не окопані – чим вони займалися весь день 28 серпня? Моя версія така. Попри явну перевагу в силах (2200 проти 1400) у відкритий бій з українцями вступати «народ зайвої хромосоми» все ж таки боявся, й тому вони зняли війська з інших ділянок фронту і підкинули поповнення з Росії – все яке могли. Цифру у 4,5 тис з боку росіян можна вважати цілком реальною. Підтвердження? Водночас з Іловайськом бої практично завмерли на позиціях під Маріуполем. Уникала Москва прямих зіткнень у ті дні і на Луганщині. Очевидно, після отримання згоди від штабу Сектору «Б» на перекидання сил вони витратили весь день і ніч 28 серпня і на ранок 29-го лише окопувалися.

Чому я скрізь пишу «росіяни» а не «терористи ДиРи»? Генерал Палагнюк: ««ДНРа» там не було. Колону розстрілювала виключно російська армія. «ДНРов» я там бачив, вони виконували функцію виключно міліції».

На підтримку українських колон в небо піднялася пара штурмовиків Су-25, завдала удару по «народу зайвої хромосоми» і головне – дізналася координати російських позицій. Ведучий пари – капітан Волошин був збитий, катапультувався і прорвався до своїх. Відомий – повернувся на базу і повідомив координати штабістам. По позиціях «народу зайвої хромосоми» зразу відпрацювали ракетники 19-ї ракетної бригади і 107-го реактивно-артилерійського полку. В небі їхню роботу підтримувала пара літаків МІГ-29.

Зразу після бойовища групі українських військових на чолі з полковником (нині генералом) Палагнюком дозволили забрати поранених і тіла загиблих. Характерні деталі – наказ Палагнюку надійшов безпосередньо від Муженка, а росіяни на місці про якісь домовленості ще не знали. Очевидно – місію Палагнюка узгодив Муженко в переговорах з генштабом РФ. Місію Палагнюка важко переоцінити. Крім тіл убитих і підібраних поранених полковник Ігор Палагнюк вивіз десятки полонених, яких російські офіцери не віддали терористам ДиРи, але передали полковникові-українцю. Палагнюк тут же зривав з них шеврони добробатів і їх бинтував – аби зійшли за поранених і не потрапили на очі терористам ДиРи.

Результати бойовища були такі. Під час Іловайського бойовища загинули 366 вояків – українських службовців і бійців добробатів і 429 поранених, з них Генштаб за ЗСУ визнає 150 бійців убитими і 90 поранених. У полон потрапили біля 300 вояків. Дані про 366 убитих підтверджені і незалежними оцінками – дослідженням Ярослава Тинченка.

Російські втрати точно невідомі. 28 серпня 2018 р. начальник управління цивільно-військового співробітництва Збройних сил України Олексій Ноздрачов повідомив що під Іловайськом втрати росіян склали біля 200 убитих і біля 300 поранених. Дані уточнюються. При тому співвідношенні сил – вельми гідно.

Генерал Хомчак вийшов з оточення разом з комбатами Березою і Тетеруком, і перш ніж навідати штаб АТО, поїхав до Дніпра, мовляв – привести себе в порядок. У вересні 2014 р. генерал Хомчак від командування Сектором «Б» був відсторонений – його замінив генерал Наєв, нинішній командувач ООС. Практично зразу після Іловайську в пресі була розгорнута компанія вихваляння «героїчного генерала Хомчака». Примою в цьому інформ-хорі виступав журналіст Юрій Бутусов – один з учасників наради в кабінеті тодішнього заступника голови ДніпроОДА Геннадія Корбана.

Комбати Семенченко, Білецький, Береза і Тетерук нині – народні депутати.

Більше половини батальйону «Донбас» після Іловайська категорично відмовилися служити під командуванням Семенченка і перейшли на службу до ЗСУ – з них був створений батальйон ЗСУ «Донбас-Україна».

 

РЕЙД ПОМСТИ – МАРІУПОЛЬ БУВ ВРЯТОВАНИЙ

Спойлер

Рейд 95-ї аеромобільної бригади тилами терористів ДиРи і Луганди 28 липня – 10 серпня пересічним громадянам відомий гарно. Про нього написані статті і знятий документальний фільм – вельми якісний, між іншим. Менше відомий інший рейд – 3 – 5 вересня, виконаний спільно, зведеними загонами 95-ї і 79-ї аеромобільних бригад. Без перебільшення – від успіху того рейду залежала доля і фронту, і країни, і міста Маріуполь.

Сказати, що після Іловайського бойовища ситуація в секторах «Б» і «М» була жахлива – це не сказати нічого. Ситуація справді висіла на волосині. Частини, що вирвалися з Іловайського оточення можна було лише відправляти в тил на відновлення – вони пройшли через справжню м’ясорубку. Резервів не існувало як таке. На всьому просторі від Оленівки (біля Донецька) до Тельманова (Бойківське) всі сили АТО складалися з 3-ї батальйонної групи групи 72-ї бригади, ротної групи 17-ї танкової бригади, і ще 1-а бригади Нацгвардії – біля Комсомольського (Кальміуського). Не краща ситуація була й біля Маріуполя – вся оборона трималася на зведеному загоні прикордонників, 23-му батальйоні тероборони «Хортиця», добряче висушеному першими боями 9-му Вінницькому батальні тер оборони, і ще – на батальйоні «Азов». Було очевидно, в разі повноцінного наступу ці сили ворога не втримають ні за яких умов.

У той самий час настрої суспільства наближалися до повноцінної паніки – в соцмережах і ЗМІ панували їх величності всепропальщик і зрадофіл. Вся країні знала що «влада злила патріотів в Іловайську» – і власному керівництву практично не вірила. Панічні чутки панували і у військах – з усіма похідними.

У той самий час тривали переговори в Мінську між делегаціями України і Росії щодо припинення вогню. Москва поводилася нахабно і явно відчувала себе паном ситуації. Розуміючи, що Іловайське бойовище зірвало її плани, а частини Сектору «А» відступаючи, знесилили російські частини так, що ті наступати більше не могли, Москва тягнула час, намагаючись відірвати шматок побільше по інерції.

Від розвідки інформація надходили м’яко кажучи – не обнадійлива. Користуючись нещільністю фронту дрібні банди терористів ДиРи без перешкод заходили на українські території і накопичувалися біля міст. Добряче пошарпані в Іловайському бойовищі російські частини зводили у кілька батальйонних груп з метою удару через відкритий фронт в напрямку Волновахи, з подальшим поворотом на Мангуш і Урзуф та оточенням/захопленням міста Маріуполь – ключа для жаданого Москві суходільного коридору на Крим.

Тримати їх було – ну от просто нічим. Потрібний був якийсь нестандартний хід.

І Генштаб ЗСУ такий хід зробив. По позиціях окупантів відпрацювала артилерія і ракетники. 31 серпня в районі міста Докучаєвськ було виявлене зосередження особового складу і техніки ворога – явно з метою вийти на трасу Донецьк – Маріуполь, з напрямком на Волноваху. По скупченню ворога було завдано удару двома ракетами «Точка-У». Зосередження «народу зайвої хромосоми» хутко розосередилося і більше в український бік не потикалося. 1 вересня таке саме скупчення сил було виявлене вже біля Маріуполя – у районі Новоазовська. 2 вересня туди так само прилетіли три ракети «Точка-У» і перетворили зосередження на теплі згадки.

Крім того штаб АТО кинув у бій свій останній резерв – зведені групи 79-ї і 95-ї аеромобільних бригад.

95-а в Слов’янську перебувала постійно як у базовому таборі. Сюди бригада відійшла 10 серпня з Сектору «А» після здійснення рейду ворожими тилами, проте вже 19-20 серпня бійців бригади знову смикнули на фронт – вони звільнили місто Ясинувата. Об’єктивно, 95-а перебувала дещо в кращому стані ніж бригада-партнер – 79-а.

79-а аеромобільна 7 серпня вийшла з так званого «Ізваринського мішка» – оточення частин Сектору «Д» вздовж кордону на ділянці від Маринівки до околиць Ізварина. Бригада була відведена на відпочинок і відновлення боєздатності у Миколаїв, але за розповіддю волонтера Юрія Бірюкова вже 18 серпня йому подзвонив особисто президент Порошенко і попрохав допомогти приготувати бригаду до негайного виходу на фронт. Того ж дня було прийняте рішення передати 79-й 30 БТРів з практично останнього резерву країни – президентського полку. На техніці з якою 79-а вийшла з оточення живого місця не було. Передача БТРів тривала до 23 серпня. До речі, якщо хтось думає, що в президентському полку техніка була «з голочки» – він сильно помиляється. Все справне вже давно було на фронті. І екіпажам БТРів, і технікам, довелося добряче попрацювати аби довести машини до боєздатного рівня. Забігаючи вперед, скажу – та сама ситуація була з технікою, яку передали в частини з параду на День Незалежності. Мені довелося спілкуватися з артилеристом з 55-ї бригади, якому дісталася гармата «з параду». Її так само довелося лагодити і налаштовувати. Гірка правда полягала в тому, що на параді показувати техніку або експериментальну, або ту яку на фронт ще не відправили, бо не встигли привести до людського стану і лише зробили «ходячою». Доводити її доводилося в тому числі на передовій.

29 серпня 79-а прибула на фронт з метою йти на деблокування «Групи Хомчака» в Іловайську. Але тоді вже її участь не знадобилася – того самого дня сталося Іловайське бойовище. На 2 вересня бригада стояла у Краматорську.

Чим були зведені загони 95-ї і 79-ї? Разом вони становили 1500 бійців. Штурмовий загін 95-ї бригади складався з двох батальйонних груп, кожна з яких мала по 15 БТРів, колісну техніку та по мінометній батареї на кожну. Ще є інформація про батареї гармат Д-30 і САУ. Склад 79-ї був плюс-мінус такий самий. Діяти штурмові загони бригад мусили окремо один від одного.

В ніч з 2 на 3 вересня штурмові загони обох бригад пересунулися у вихідні райони здійснення рейду: 79-а з Краматорська у Добропілля, 95-а – зі Слов’янська до Березівки (біля Новотроїцька). 3 вересня почався рейд. Перший етап проходив по практично українських тилах. 79-а бригада з Добропілля вирушила на Вугледар, Благодатне, Новотроїцьке, Оленівку, Ольгинку, Волноваху, і далі по трасі Донецьк-Маріуполь, аж до Привольного (біля Маріуполя). 95-а аеромобільна того ж дня здійснила марш по маршруту Березове, Докучаївськ, Миколаївка, Стила, знову Докучаївськ і знову Миколаївка. Наступного дня 79-ка рушила на південь, зайшла до Маріуполя, зробила поворот на Нікольське, і знову повернулася до Миколаївки. 95-а з Миколаївки трасою повз Волноваху доїхала до Маріуполя, далі повернула на Кирілівку і Мирне і до кінця дня зосередилася біля Гранітного. Чого добилося командування АТО такими маневрами?

По-перше, дорогою штурмові загони 95-ї і 79-ї знищили низку загонів бойовиків, які вже встигли просочитися на українську територію. Наштовхнувшись на повноцінні військові частини, ті мусили хутко дати драла і принести своїм ватагам страшну новину – «там у укропів – війська!!!» По-друге, населенню (особливо – проукраїнському) було наглядно продемонстровано – всупереч страхотам зрадофілів, ніякої поразки нема, українське військо – існує, і складати лапки та зливати воду – украй зарано. По-третє, і головне – ці маневри українських військ були помічені російською агентурою і передані «за адресою». Я не знаю які настрої були в російських штабах 2 і 3 вересня, але переконаний – там панував справжній переполох. Російське командування силилося збагнути – що це за війська? Звідки? Скільки їх? Скільки ще резервів має українське командування? За таких умов кидатися в наступ для них було украй ризиковано, вже було очевидно, атак в лоб «народ зайвої хромосоми» воліє уникати. Його любима тактика – або накривати артилерією здалека (кордон, Луганський аеропорт) або нищити ворога у підступних пастках (Іловайськ).

Іншими словами штаб АТО настрашив російську сторону, що називається «на одних понтах». Користуючись нагодою, командування перекинуло ротну групу 17-ї бригади з позицій біля Старогнатівки до Маріуполя – там вона мусила посилити тамтешню групу військ. Водночас мобільну рейдову групу були створено командуванням Донецького прикордонного загону. Прикордонники-контрактники, які служили в тих місцинах задовго до війни і тому гарно знали місцевість, пройшли в розрив фронту і заходилися наводити жах на банди ДиРи в їхньому ж тилу.

А штурмові загони 95-ї і 79-ї продовжували «смалити». Існує інформація, що коридор для проходу у ворожий тил їм били десантники 25-ї та гармати 55-ї бригад. Десантники розповідали, слабким місцем рейду була гума на БТРах (особливо в 95-й) – вона стиралася, її рвали осколки. Деякі БТРи прийшли після рейду на самих лише дисках. Проте, гарним були радіозв’язок і харчування – ті самі американські сухпаї, з яких влітку 14-го сміялися зрадофіли.

О 4-й ранку 5 вересня 79-а бригада рушила на Старогнатівку, перетнула фронт, знесла блокпости бойовиків по дорозі і атакувала залогу терористів ДиРи у Краснопіллі. Шоковані появою регулярної української армії у власному тилу, бойовики розбіглися як таргани. 79-а вирушила на північ, через Кам’янку і Воровське (Верхокам’янку) явним напрямком на вже зайняте росіянами Комсомольське (Кальміуське). Штурмовий загін 79-ї навів жаху на російських тилах, розвернувся на південь і рушив через Мічурине у бік Тельманова (Бойківського). Але…

Того самого дня штурмовий загін 95-ї бригади вирушив з Гранітного, перетнув фронт в районі Староласпи, вибив залогу терористів у Сонцеві та рушив до райцентру Тельманове (Бойківське). Того ж дня Тельманове було взяте. Того ж дня штурмовий загін 23-го батальйону територіальної оборони, посилений ротною групою 17-ї від Маріуполя сунули на позиції терористів ДиРи біля Комінтернова (Пікуз) у напрямку на Новоазовськ. До перемоги було – дрючком кинути. Спільний удар штурмових загонів двох аеромобільних бригад з півночі, плюс – удар 23-го БТрО, РТГр 17-ї бригади та бату «Азов» від Маріуполя, плюс дії рейдової групи прикордонників в тилу у терористів – і Новоазовськ був би звільнений, після чого вся ділянка кордону від Тельманова до Азовського моря знову повернулася б під контроль України. Але…

Загонам десантників прийшов наказ повертатися на територію контрольовану Україною. У Мінську було підписано протокол про припинення вогню з 18.00 5 вересня. Складно сказати, що сталося – дуже схоже, що представники Росії (на зустрічі був присутній посол Росії Міхаіл Зурабов) реально злякалися появи у українців якихось невідомих резервів і усвідомили, що втрата Новоазовська – справа кількох годин. Це знову таки до питання – які сили ще здатна була виставити Москва не проводячи мобілізації, і не оголюючи Кавказ, Тиву та китайський кордон?

Того ж дня штурмові загони 95-ї і 79-ї аеромобільних бригад повернулися на терени контрольовані Україною, 95-а в районі Гранітного, 79-а в районі Староласпи. Завершився Рейд Помсти. Завершилася літня військова кампанія 2014 р. Почалася нова історія – війни після Мінська.

 

[Oli]

трохи дивлюсь "цікавий" канал на ютубі, сьогодні... 

 

цитую

Цитувати

А че пацаны не воюете?

"Казаки" ???      на 1.10

 

 

[Гість rl72]

За сприяння Рошен в цьому році закуплено для ДШВ 305 Зброяр Z-10 і 125 Savage-110.

 

"Народний прокурор", депутат Купрій, який сьогодні завітав у гості до Луцька, буде мати свіжу роботу

[justice777]

"Просто отдайте нам Украину". Кто победит в войне за Европу Спецпроект

 

Желания получить Украину целиком у Кремля больше нет. Собеседники LIGA.net в среде силовиков, политиков и дипломатов сходятся во мнении: реализуется ставка на уничтожение украинского государства. Делать это Москва хочет совместно с "осью ультрапопулистов" в ЕС, которые вот-вот объединятся и провозгласят единый фронт. ЕС, как никогда ранее, на грани выживания.

Поможет России и хаос внутри Украины. И чем его будет больше, тем лучше. Против Украины играет собственная практика последних 100 лет государственности. Все сценарии написаны новейшей историей – Москва лишь пытается их повторить, играя на противоречиях украинского общества.

В материале LIGA.net о том, какой план повез в Москву Курт Волкер и что из этого вышло; какие условия ставил Константинополь для получения Томоса; почему Новинского могут лишить гражданства; что обсуждали Путин и Трамп; как рушится мировой порядок, а также что придется сделать Петру Порошенко, чтобы Медведчук не стал спикером Верховной Рады, а Украина - не утонула в хаосе и не развалилась на куски, превратившись в Новороссию.

 

http://project.liga.net/projects/war_for_europe/

 

 

[Гість rl72]

 

11 годин тому · 

 

Эту винтовку зовут Сабина. 
Один из образцов волонтерского мастерства и опыта людей которые уже 5 год не могут уйти с войны, да Oleg Kuzko?)
Винтовка которая собирает минуту на километр используя распространенные в армии боеприпасы калибра 14,5, которая может уничтожить как человека (со спецэффектами), так и легкобронированую технику. 
Например БРДМ...как тот в котором погибла медик 10-й бригады Сабина год назад... В честь которой и была названа эта винтовка...
Для борьбы с легкобронированной техникой и инженерными сооружениями (вперемешку с живой силой противника) были созданы три такие винтовки. На одной из них нет прицела, надо покупать. А снайпера вернули уже отстрелянные гильзы с патронов, которые я им когда то собирал, а на это нужны как обычно расходники. На сегодня мой баланс в Народном тыле минус 6800 грн и я прошу помощи. Потому что навскидку по потребностям сейчас надо надо под 70 000 грн.
Ну а Глеб Бабич передает вам всем привет, благодарит за помощь и обещает что его дракон соберет в этом году новую кровавую жатву на Востоке страны. И это здорово.

Приват 5167 9855 6132 4104 «на морпехов»

Алексей Сихарулидзе (Oleksiy Sikharulidze) 

Народний тил

Paypal – [email protected]

Обязательно пишите «For family and charity MP»

P.S. То что там вчера кукорекали дырявые на тему "снайпера убившего безоружного в спину", то доповидаю вам через фейсбук. Убили не безоружного, а с оружием, не в Ленинском, а на позициях под Коминтерновым, не в спину, а в голову, стреляя через теплак. 
Вы бы хоть по карте посмотрели где Ленинское, а где позиции ЗСУ, туда разве что артой можно достать.

 

Закрити

[justice777]

Антикризова стратегія на Азові 

https://milnavigator.tv/antykryzova-strategiya-na-azovi-efir4_5_0/

 

 

[Гість rl72]

@MANJAK11, я аргументи "мінуса" питати не буду. Напишу, в черговий раз, просто: "@MANJAK11, ти гамно"

[MANJAK11]

1 минуту назад, rl72 сказал:

@MANJAK11, я аргументи "мінуса" питати не буду. Напишу, в черговий раз, просто: "@MANJAK11, ти гамно"

ну й я вчергове напишу - йди нахєр утирок

[Віталька]

10 хвилин тому, rl72 сказано:

 аргументи "мінуса" питати не буду...

 

які агрументи ??? мені 3 піда...    мушкитера за неділю зробили -700 репи,  про що ти....

[Гість rl72]

1 година тому, MANJAK11 сказано:

ну й я вчергове напишу - йди нахєр утирок

Можливо я б і пішов, але там тобою місце назавжди зайнято

[VaLeRa]

мінуси кожному аргументую - ідіть сратись в лічку!!!!

[Гість rl72]

On 08.09.2018 at 22:52, rl72 сказано:

За сприяння Рошен в цьому році закуплено для ДШВ 305 Зброяр Z-10 і 125 Savage-110.

 

"Народний прокурор", депутат Купрій, який сьогодні завітав у гості до Луцька, буде мати свіжу роботу

 

і таки так.

 

 

[Гість rl72]

 

 

епічний

[Гість rl72]

м-да(((

 

Олександр БригинецьСтежити

6 год

Інформація від Тимчасової слідчої комісії про те, як міністри розпродавали армію:

Лебедев при Азарову/Янмку (2012-2014) продав на 217.469 млн.гривень, в т.ч.
Танків - 51
БМП/БТР - 50
Вертольоти - 9
Літаки, БПЛ, планери - 27

Саламатін при Азарову/Янику (2012) продав військового майна на 250.95 млн.гр, в т.ч.
Танків - 86
БМП/БТР - 89
Вертольоти - 85
Літаки, БПЛ, планери - 36

Єжель при Азарову/Янмку (2010-2012) продав військового майна на 604.77 млн.грн, в т.ч.:
Танки - 340
БМП/БТР - 191
Вертольоти - 51
Літаки, БПЛ, планери - 31

Іващенко, тво при Тимошенко/Ющенку (2009-2010) продав військового майна на 253.8 млн.гр, в т.ч.:

Танки - 128
БТР/БМП - 72
Вертольоти - 16
Літаки, БПЛ, планери - 33

Єхануров при Тимошенко/Ющенку 2007-2009) продав військового майна на 504.31 млн.грн, в т.ч.:

Танки - 27
БТР/БМП - 167
Вертольоти - 57
Літаки, БПЛ, планери - 67

Гриценко при прем'єрах Тимошенко, Єханурову, Януковичу і президенту Ющенку (2005-2007) продав військового майна на 1 316.17 млн.грн., в т.ч:

Танки - 200
БМП/БТР - 145
Вертольоти - 14
Літаки, БПЛ, планери - 8

Отака історія малята((( згадані міністи продали майна армії в тих нереально занижених цінах на 3.2 млрд грн((((

 

 

[Гість rl72]

Надзвукові українські ракети “Оскол” випробували на літаку (ВІДЕО)

 

https://uain.press/science/nadzvukovi-ukrayinski-rakety-oskol-vyprobuvaly-na-litaku-video-946066

 

 

[Гість rl72]

Olexij Bobovnikov

 

 

Вообще в этот раз к нам очень серьезно отнеслись. Противник - один другого краше. Со стороны американцев 173я воздушно-десантная дивизия, которая многими считается основной ударной силой США в Европе. Многим хватило бы и этого. Но что бы мы не расслаблялись, им в помощь докинули французский Иностранный Легион (под видом французских десантников, но инсайды говорят что легионеры), который тоже в рекламе не нуждается. И в качестве вишенки на тортике - итальянская спецура, которая пару дней назад устроила невероятно красивое шоу в небе на парашютах. Наши ребята придирчиво смотрели на их прыжок комментируя типа "Нам бы дали прыгнуть, мы бы показали..." или "Ну и ничего сверхъестественного, я тоже так могу", но все же признали что маневрировали в воздухе выстраиваясь за лидером и прочее - очень профессионально. Для меня, как сухопутной бронекрысы, это вообще выглядело очень круто. 
Итальянская спецура вообще еще со ВМВ заставила относиться к себе очень серьезно. Потому наши ребята если и ожидают от кого-то реального замеса, так от них и от американских рейнджеров которые тоже присутсвуют на учениях. 
При этом сами итальянцы в быту ну совсем итальянцы)) В отличии от рейнджеров, рассекающих на серьезных щщах и смотрящих на всех вокруг как на говно, итальянцы улыбчивые, легко идут на контакт, а на учения притащили огромную плазму и по вечерам смотрят возле казармы футбол. Потому что война-войной, а футбол по расписанию)) 
Тем временем, пока мы занимаемся установкой, выверкой, калибровкой MILES, командиры зловеще посмеиваясь водят пальцами по карте, а все вместе - тактикой вместе с другими контингентами из состава OPFOR, американские десантники 173й бригады сегодня начали активную фазу учений десантировавшись на полигон и начав занимать позиции. BLUFOR имеет фору в два дня что бы обустроиться и занять позиции, а наши разведчики - чуток их прощупать, и потом в "коробку" ("the box" - так называют тут сам полигон) зайдут основные силы OPFOR и пойдет движ в полный рост.