Непотопельна провінційність

[Tolik_lt]

Винесена у заголовок метафора належать Юрію Шевельову, українському славісту зі світовим ім’ям. Розмірковуючи про державницькі перспективи України, в одному з інтерв'ю 1993 року він сказав:

…з болем дивлюся на нашу непотопельну провінційність, з якою я воюю все свідоме життя, але, на жаль, мало результативно. ˂…˃ Комусь, можливо, й мої слова видадуться образливими, але кажу, як думаю. Світ сприйме нас лише модерними, лише на тому рівні, на якому він існує сам. „Гопаком” його не захопиш, не будуймо ілюзій.

Минуло два десятиліття, а українському суспільству, як видається, й далі бракує розуміння ширших перспектив та осмисленості в діях. Шкода нищити самоомани. І все ж: українська провінційність має значно глибше коріння, ніж може здаватися. А це значить, що її не вдасться позбутися, не змінивши докорінно уявлень про себе і про суспільні цінності загалом.

Я далекий від думки про існування в історії строгих причинно-наслідкових зв’язків (упевненіше почуваюся у світі альтернатив), однак минуле таки має значення в тому сенсі, що воно не зникає без сліду. Розуміння минулого може пояснити причини теперішнього стану, хоча ніколи не дає прямої відповіді на запитання про те, що робити далі. Вкотре стверджую, що проблеми сучасної України не можна пояснити тільки подіями, часто трагічними, двадцятого століття. На сучасне українство треба подивитися як на феномен, світоглядний фундамент якого був закладений у дев’ятнадцятому столітті й надалі майже не змінювався. Його призначення полягало в мобілізації ресурсів для виокремлення українства з імперських організмів. У межах цього світогляду українці найменше задумувалися, що робитимуть, коли державність таки здобудуть.

У цій статті йдеться про слабкість зв’язку українського національного руху з процесами модернізації, що породило українську провінційність (так зване хуторянство). Модернізація — явище з багатьма складовими, але чи не найважливішим його елементом була урбанізація. Тому, як видається, головною причиною, яка зумовила слабкість українського руху, порівняно з національними рухами інших народів Центрально-Східної Європи, які теж творили новочасні нації, була зосередженість українців на селі, їхнє небажання будувати власну міську культуру, тоді як саме міста почали визначати критерії та напрями інтелектуального, політичного та економічного прогресу. Те, що українці вважали силою — зв’язок зі селом, якоїсь миті стало їхньою слабкістю.

Хуторянство

Академічний тлумачний словник української мови подає три значення слова «хуторянин». Два з них мають емоційне забарвлення: «власник хутора, заможна людина» і «людина з обмеженими дрібновласницькими інтересами, вузьким світоглядом». Ці протилежні розуміння зіткнулися в дев’ятнадцятому столітті в контексті українського націєтворення. У передмові до нездійсненого видання «Кобзаря» на початку 1847 року Тарас Шевченко писав: «Наша книжка як попадеться у їх [росіян] руки, то вони аж репетують та хвалять те, що найпоганше. А наші патріоти-хуторяни й собі за ними». Для Шевченка хуторянство було ознакою несучасності, малоросійства. «Патріотами-хуторянами» він називав противників нової української літератури. Зовсім іншого значення надав терміну «хуторянство» Пантелеймон Куліш, концептуалізуючи в образі «хутора» давні мрії українців про землю, природну свободу та захист від чужої міської культури.

Покликаючись на святе письмо, Куліш проголошував переваги села, а ще краще — хутора, над містом і одвічно селянський характер українського народу. Засади Кулішевої хуторної філософії викладено в художньо-публіцистичних «Листах з хутора», опублікованих на початку 1861 року. Поява «Листів» збіглася у часі зі смертю Шевченка, на культурний п’єдестал якого претендував Куліш. У певному сенсі це був ідейний переворот, який скерував український рух (після сплеску 1840-х років) у бік традиціоналізму. Попри формування Шевченкового культу, для тогочасного українського інтеліґента «хуторна філософія» Куліша на щодень виявилася ближчою, ніж складний світ Шевченкових образів. Навряд чи таку позицію Куліша можна трактувати як свідоме утвердження відсталості. Його хуторянство треба розглядати швидше як захисну реакцію і як своєрідне уявлення про щастя. Для самого Куліша організація дрібномаєткового «хуторянського» побуту була наслідком неможливості здійснити великовласницьку мрію.

Родинні осередки

Передумовою для поширення у підросійській Україні «хуторянських» настроїв була специфіка інституційного розвитку українського руху. В умовах нелеґітимності національних культурно-освітніх установ, що було зумовлене відсутністю у Російській імперії громадянських свобод, осередками інтелектуальної праці та громадянської активності ставали дворянсько-старшинські родинні маєтки. Історик Ірина Колесник розглядає їх як різновид інтелектуальних співтовариств, які давали змогу утверджувати українські форми розумово-освітніх практик в імперському культурному дискурсі, забезпечувати неперервність української культурної й наукової традиції. Ці «родові гнізда» виступали не тільки як реальність (місце праці та зустрічей української інтеліґенції), а й ставали джерелом розвитку уяви, перетворюючись для їхніх власників у своєрідні фортеці духу, захищені від нищівного впливу міської неукраїнської культури.

У Галичині австрійська конституція ґарантувала леґальну діяльність національних культурних, економічних та політичних інституцій. Але й тут заіснував свій різновид родових кланів. Їх творцями стало греко-католицьке духовенство, яке тривалий час виконувало функції української інтеліґенції. Згодом духовенство залишалося головним джерелом для поповнення верстви світської інтеліґенції. У дев’ятнадцятому столітті в Галичині, особливо на Тернопільщині, де були найбагатші парафії, існували священицькі роди, які налічували 200—300-річну традицію й протягом багатьох поколінь траплялися випадки непотизму, тобто передавання парафії фактично у спадок. Найвпливовіші священики в межах парафій творили у своїй суті замкнуті світи, а для підтримки священицьких кланів використовували всі можливі засоби — весілля, похорони, храмові свята тощо. Взірцем для організації плебаній для греко-католицького духовенства Східної Галичини були маєтки місцевої польської шляхти.

Між Польщею і Росією

Зрозуміти особливості українського націєтворення, зокрема природу провінційності, неможливо без врахування польського та російського чинників. У польських і російських уявленнях про Україну було чимало спільного. Зокрема, невід’ємним елементом їхньої присутності в Україні був сакралізований в уяві земельний маєток і шляхетський двір / помістя. З одного боку, польсько-російське суперництво за Україну давало змогу місцевим патріотам розвинути окрему ідентичність, перетворюючи територіальний патріотизм у національний, а з іншого — наповнювало модерну українську ідентичність багатьма елементами з арсеналу польських і російських уявлень про життєві цінності. Формуючи модерну національну ідею в опозиції до концепцій «малоросійства» і «польських кресів», творці українського руху переймали їхні світоглядні основи.

Витоки українського провінціалізму треба шукати у сфері організації життя польської землевласницької шляхти та російського дворянства. На Лівобережжі, території колишньої Гетьманщини, культ «хутора» став своєрідним компромісом між уявленнями про козацькі вольності та інтересами нового російського дворянства, значна частина якого мала «малоросійське» походження. Цей культ був двоїстим: в одних випадках він означав опозиційність до імперської влади, а в інших — підпорядкування тій самій владі. Провінційність Правобережжя, де поляки майже до кінця дев’ятнадцятого століття зберігали економічну перевагу, мала іншу природу. Російській імперській владі так і не вдалося повністю інтеґрувати Правобережжя до імперського організму. Маєток польського шляхтича, об’єкт одночасно ненависті й заздрості українських селян, після поділів Речі Посполитої замкнув на собі увагу і поляків, і українців. У цій зв’язці вони втрачали відчуття широти світу.

Два центри українського руху

Вирішальна роль у формуванні модерної української ідентичності належала двом осередкам — Києву і Львову. Без з’ясування характеру стосунків між ними складно зрозуміти українство загалом, зокрема його теперішній стан. Ці відносини можна характеризувати як поєднання співпраці й суперництва. Попри світоглядні різниці та складні особисті стосунки представники київського і львівського осередків намагалися створити єдиний національний простір. Така взаємодія компенсувала брак інтелектуальних ресурсів (для Галичини) чи політичних свобод (для Наддніпрянщини). Водночас у тіні спільної націєтворчої роботи від початку була присутня нотка взаємного невдоволення, непорозуміння і навіть конфлікту. Неузгодженість національних уявлень перешкоджала українському рухові мати вигляд повноцінного та цілісного явища, створювала для зовнішнього спостерігача враження про уривчастість українського руху, його зосередженість на локальних питаннях.

Такі особливості формування модерного національного руху призвели до того, що в Україні до Першої світової війни замість загальнонаціональної еліти утворилися місцеві (насамперед галицька і київська) національно-політичні групи з різним розумінням українства та відмінними ідеологіями. Якими б гаслами про національну єдність вони не користувалися, уже сама наявність реґіональних груп, підкреслена суперечностями між ними, вказувала на їх обмежений консолідаційний потенціал. До Першої світової війни не було створено жодної загальнонаціональної установи (найближче до цього підійшло Наукове товариство імені Шевченка), а впливи української націонал-демократії обмежувалися Галичиною. Наддніпрянці звинувачували галицьких українофілів (народовців) у консерватизмі, клерикалізмі, надмірній зосередженості на мовних питаннях та «химері автономії» (вислів Михайла Драгоманова), а галичани, своєю чергою, після зіткнення з Наддніпрянщиною щоразу закидали тамтешній українській інтеліґенції брак мовного патріотизму, розмитість національної свідомості, схильність до соціального радикалізму.

Спроби подолати провінційність

У дев’ятнадцятому столітті було кілька спроб вийти за межі провінційності. Немає сумніву, що інтелектуально найпотужнішими в цьому сенсі були дві постаті — Тарас Шевченко та Іван Франко. Сутність інтелектуального перевороту, здійсненого Шевченком, сформулював відразу після смерті поета на сторінках петербурзького журналу «Основа» його сучасник, історик Микола Костомаров: «муза Шевченка роздирала завісу народного життя. І страшно, і солодко, і боляче, й цікаво було зазирнути туди». Однак і Шевченко, і Франко виявилися безсилими перед стихією української традиційності. Зусиллями інтерпретаторів суспільству був нав’язаний спочатку «культ Шевченка», а згодом «культ Франка», з яких викреслено всі складніші елементи, що могли стати інструментами модернізації. Їхні твори почали розглядати як «зручне вмістилище нескладних почуттів» (вислів Григорія Грабовича) — про красу сільських краєвидів, про важливість навчання, про потребу справедливої влади, про революційну альтернативу.

У Галичині доволі ефективним інструментом і водночас результатом модернізаційних процесів стала українська ідентичність. Її утвердження дало змогу омолодити публічний простір, сформувати верству світської інтеліґенції, стандартизувати мову. Однак з часом ці елементи вичерпали свій модернізаційний потенціал, а нових імпульсів не було. Українськість як явище модерного світу на Наддніпрянщині тонула в архаїчній малоруськості, а в Галичині в’язнула в конфлікті з поляками. Якщо за критерій модерності вважати ефективність національних інституцій, то в дев’ятнадцятому столітті було можна бачити певний парадокс — що далі, то відставання українців від інших народів проступало виразніше, національні інституції виявлялися неефективними, а реальні дії підмінялися абстрактними закликами до «боротьби», «народними вічами» або ж «молебнями». На початок двадцятого століття відстань між національними потребами та реальними здобутками українців досягла розмірів прірви. Українські діячі, втрачаючи темп, виправдовувалися зовнішніми причинами, зокрема непоступливістю влади: на Наддніпрянщині — російської, у Галичині — австрійсько-польської.

Перегуки із сучасністю (замість висновків)

Провінційність, яка сьогодні, попри критику, щоразу нагадує про себе в Україні, була закладена в дев’ятнадцятому столітті як один із наріжних каменів української національного руху. Тоді цю провінційність здебільшого сприймали з позитивним знаком — як прихисток від полонізації чи русифікації. Об’єктивно ж вона призводила до неможливості здобути союзників назовні й зумовила врешті-решт поразку державотворчих планів. Тому сьогодні просте відтворення національної моделі за взірцями дев’ятнадцятого століття не тільки не зміцнює українства, а навпаки, загрожує українцям втратою позицій, здобутих колись у суперництві з імперськими режимами.

З утворенням 1991 року Української держави всі суперечності, що були закладені на етапі формування модерної національної ідентичності, вийшли на поверхню. Виразно заявила про себе й ідея, згідно з якою захист українства має відбуватися не через конкуренцію із зовнішнім світом, а через відмежування, своєрідну втечу від нього. В сучасній Україні вияви «хуторянства» можна бачити в організації масових культурних заходів, у відгороджених від людських очей маєтках багатіїв, у незримій межі відчуження, яка зберігається між українськими реґіонами і на якій тривають безконечні дискусії про «справжнього» українця, у діях влади, яка за імперською звичкою править територією, а не служить суспільству.

За два десятиліття українці так і не усвідомили державу як інструмент для перетворень в інтересах суспільства. У незалежній Україні модернізацію підмінили так званою приватизацією. Цим поняттям можна описувати процеси не тільки в економіці, адже не забракло охочих привласнити й духовну сферу. В останні кілька років в Україні з’явилися політичні середовища, які не проти приватизувати, образно кажучи, навіть усю державу з її мешканцями. Я не можу раціонально пояснити таке безупинне, позбавлене здорового глузду бажання людини скуповувати все, володіти й керувати усім — підприємствами, землями, людьми, творами мистецтва. От і думаю інколи, а чи не є це підсвідомим виявом колись нереалізованої селянської мрії про «хутір». Аби тільки «хутором» тим не стала вся Україна.

Джерело:

ZAXID.NET

Автор: Мар’ян Мудрий

[Nokian]

Напевно найбільший хуторянин в нас Ахметов, скоро пів України йому належатиме, а все мало.

Ну за ним вже менші хуторяни-Коломойський, Пінчук,Суркіси і т.д.

Далі вже просто селяни.Ті що по царських селах живуть.

Таки точно це все зза них.

[SunSeth]

мір - народам! фабрікі - рабочім! зємлю - крєст'янам!

Піво і бап — мнє.

[DarkMonk]

мір - народам! фабрікі - рабочім! зємлю - крєст'янам!

правильно, нокіан?

С пивом и бабами разобрались, а рабочих с крестьянами кому?

[romaxa11]

Навіть в багатоповерхівках примудряються з квартир створювати незалежні хутори. На першому поверсі смердить лайном через проблеми з чи то з мусорником чи то з каналізацією, а всі з вищих поверхів відвертають носа , бо то не наші проблеми. Тах і дихають лайном. Зате кожен в своїй автономії.

[jack74]

Як на мене, стаття про все і ні про що. (я не в бік Tolik_lt, а про автора "Мар’ян Мудрий")

Філософія, вода і т.і. Який сенс з цієї писанини? Воно каже хто винен? - ні. Воно каже кому куди йти? - ні. Воно каже, як далі жити? - ні. Воно каже, що конкретно кому міняти? - теж ні. Практичної користі - "0".

Так можна неспішно розмірковувати за келихом пиииива, чи філіжанкою каааави, вдаючи з себе великого шляхетного знавця народу, менталітетів, бажань, потреб, вад, і т.д. І завершувати промову "я все про вас знаю, але нічим вам допомогти не можу, бо ви самі такі винні".

Не можна рівняти весь народ України однією лінійкою (як би це комусь сильно не хтілось)

[Andruha_gpz28]

мір - народам! фабрікі - рабочім! зємлю - крєст'янам!

правильно, нокіан?

Нє, фабрікі і зємлю с крєстьянамі провладним олігархам, а народу ЙУХ !!! Ібо на шось більше він не заслуговує. Правильно, nd ? )

[druid]

мір - народам! фабрікі - рабочім! зємлю - крєст'янам!

правильно, нокіан?

не правильно.

я не готовий розписуватись на нокіана, але схиляють до думки, що його (як і мене) гребе не сам факт наявності надміру багатих людей в Україні, а природа появи їхніх статків. я був би безмежно радий якби в нас в Україні зявився Біл Гейтс, який би виключно своєю головою заробив би мільярди і, більше того, привіз їх в Україну з інших країн.

Але Ахметов - це не Гейтс. А отут підходимо до провінційності. В наших умовах провінційність проявляється дуже цікавим чином. Коли людина (назвемо її умовно "провінціал") отримує якусь цікаву посаду, де є можливість розпоряджатись певними матеріальними активами (директор заводу, начальник будинку культури, директор заповідника чи профспілкового готелю), він відразу починає сприймати все майно яке своє і береться активно хазяйнувати і будувати отой хутір зі статті, але максимально схожий на панський маєток чи дворянську садибу. Процес триває до бескінечності. А всіх, хто справедливо зауважує, що "це не твоє, а наше, ти тільки управляєш цим", сприймає як заздрісне падло, яке хоче підсидіти і забрати "нажитоє нєпосільним трудом".

А найгірше в цій ситуації, що вище згадані хуторяни сприймають це як належне. Мова не йде про прагнення обманути чи вкрасти. Мова йде про інстикти, які не потребують виправдань.

[Соромітник]

Як на мене, стаття про все і ні про що. (я не в бік Tolik_lt, а про автора "Мар’ян Мудрий")

Філософія, вода і т.і. Який сенс з цієї писанини? Воно каже хто винен? - ні. Воно каже кому куди йти? - ні. Воно каже, як далі жити? - ні. Воно каже, що конкретно кому міняти? - теж ні. Практичної користі - "0".

троха оффтоп, але суть якраз така ж.

Зробили ми футболки на фірму - типу "карпаратівний стиль". Всім подобаються ніби як.

Але приходить один тіпок і видає фразу "хто вам такий дибільний дизайн зробив ?" ...

на що отримує резонне запитання "а як буде краще ?"

... тішина, занавєс, якесь непонятне бормотання типу "не знаю як краще, але це точно фігове"

так от підтримую jack74.. не знаєш як зробити краще - просто не пі*ди.

[Zheny@]

Філософія, вода і т.і. Який сенс з цієї писанини? Воно каже хто винен? - ні. Воно каже кому куди йти? - ні. Воно каже, як далі жити? - ні. Воно каже, що конкретно кому міняти? - теж ні. Практичної користі - "0".

+1 Це свого роду твір-роздум тему "Каму на Русі жить харашо?"

так це ні для кого не секрет. Суть в чому?

Інший бік - якби статейка призивала селян братися за вила і лопати.. О! То було б цікаво!

[Zeuss]

не правильно.

я не готовий розписуватись на нокіана, але схиляють до думки, що його (як і мене) гребе не сам факт наявності надміру багатих людей в Україні, а природа появи їхніх статків.

Ну... можна написати в спортлото..

[SunSeth]

Обратитесь во Всемирную лигу сексуальных реформ, может, там вам помогут © О. Бендер

[Dream]

Хто ми?..

Щоб зрозуміти, чому ми стільки часу борсаємося у своїх проблемах, треба зрозуміти, навіщо ми живемо? Яким є наше призначення? Якою є місія і доля нашої держави? Що неможливо без розуміння того "хто ми і куди йдемо".

Частково про це вже писалося у статті "Місія України. Словами Костомарова", в якій цитуючи есе "Дві руських народності" порівнювалися особливості національного характеру українців та великоросів.

Микола Костомаров писав, що: "...племя южнорусское имело отличительным своим характером перевес личной свободы, Великорусское – перевес общинности".

В цьому, на його думку, полягає одна з особливостей українців – притаманна їм повага до прав і особистих свобод людини.

Другою характерною ознакою нас з вами є віротерпимість, але й захист своєї віри: "Южнорусс не мстителен, хотя злопамятен ради осторожности. Ни католический костел, ни жидовская синагога не представляются ему погаными местами; он не побрезгует есть и пить, войти в дружбу не только с католиком или протестантом, но и Евреем, и с Татарином.

Но неприязнь вспыхивает у него еще сильнее, чем у Великоруса, если только Южнорусс заметит, что иноверец или иноземец начинает оскорблять его собственную святыню. Коль скоро предоставляется другим свобода и оказывается другим уважение, то естественно – требовать и для себя такой же свободы и взаимного уважения".

Третьою – інше, ніж в росіян, ставлення до жінок. Це теж важливо: "Женщина в Великорусских песнях редко возвышается до своего человеческого идеала; редко ее красота возносится над материею; редко влюбленное чувство может в ней ценить что-нибудь за пределом телесной формы; редко выказывается доблесть и достоинство женской души.

Южнорусская женщина в поэзии нашего народа, напротив, до того духовно прекрасна, что и в самом своем падении высказывает поэтически свою чистую натуру и стыдится своего унижения. В песнях игривых, шуточных, резко выражается противоположность натуры того и другого племени.

В южнорусских песнях этого рода вырабатывается прелесть слова и выражения, доходит до истинной художественности: отдыхающая человеческая природа не довольствуется простой забавой, но сознает потребность дать ей изящную форму, не только развлекающую, но и возвышающую душу: веселье хочет обнять ее стихиями прекрасного, освятить мыслью".

Ну і нарешті, четверта ознака – релігійно-духовне ставлення до Бога і до Природи: "Редко можно встретить Великоруса, который бы сознавал и чувствовал прелесть местоположения, предался бы созерцанию небесного свода, впивался безотчетно глазами в зеркало озера, освещенного солнцем или луною, или в голубую даль лесов, заслушался бы хора весенних птиц".

А в українців?

"У этого народа много именно того, чего не достает у Великорусов; у них сильно чувство всеприсутствия Божия, душевное умиление, внутреннее обращение к Богу, тайное размышление о Промысле, над собою, сердечное влечение к духовному, неизвестному, непредставляемому воображением, таинственному, но отрадному миру".

… і куди йдемо?

Все це можна було б і не пригадувати, якби якимсь дивним чином воно так чітко, крок за кроком, не висвітлювало б усі наші сьогоднішні проблеми.

Спершу – те, що завдяки оцій повазі українців до свободи волі і віросповідання інших народів в українському християнстві вдалося зберегти дещо із наших тогочасних язичеських звичаїв, що відмітив вже й наш теперішній прем’єр.

Далі – ці язичеські уявлення пов’язані з обожненням природи в релігійних та світоглядних уявленнях народу, що в свою чергу наповнює енергією саме таке духовно-поетичне ставлення до жінок і, особливо, молодих дівчат.

Адже природа, з її постійними циклами народження і смерті, має в своїй основі якусь жіночу сутність. І жінка – це її дитя та інструмент, запорука продовження її існування.

Так твориться цілий комплекс уявлень, притаманних українцям. А що основною ознакою приналежності до народу виступає його мова, то й маємо цілісну картину тих подій, які розгортаються зараз в Україні.

З одного боку – усе це цілком чітко вказує нам на нашу місію: бути собою, захищати свободу і людину, поклонятися Богу і Природі, поважати жінок і оберігати молодих дівчат, бути мужніми і сильними.

А з іншого боку – так само чітко вказує на те, як саме остаточно знищити Україну: знищити її мову і національні особливості її народу.

От тільки не треба думати, ніби це нищення – це проблема останніх 2-х, чи навіть 20-ти років. Його корені значно глибші.

Але найбільших втрат зазнала саме та частина України, яка найбільше повірила в комуністичну ідеєю і яка через це фактично втратила християнську віру. А з нею – і ці світоглядні принципи.

Тож там тепер немає поваги до свободи окремого громадянина, один тільки колективізм. Там в уявленнях людей панують приземлені, часто навіть примітивно матеріалістичні погляди на життя. Хай і наближені до російських, але без їх практичного хисту.

Там зневажають українську мову і українську ідею – і натомість отримують значно більший рівень злочинності. Там майже повністю знищили природу і там гірше ставляться до жінок. А особливо – до молодих дівчат.

Так, дійсно – щоб знищити поневолений народ, не треба убивати усіх. Достатньо лише залякати його мужчин і знищити молодих дівчат – тих, хто ще здатні народжувати. А тому й здатні продовжити його існування.

От і спалюють їх живцем – як-от в Миколаєві чи Луганську. Через це тут нижча народжуваність і більша смертність. В окремих регіонах, особливо на сході України, в електоральному поясі ПР – смертність вже роками вдвічі перевищує народжуваність.

Феномен українського "противсіхства"

[Fedor4uk]

а ще можна вірити у казочки про добрих білгейтсів.

це, випадково не кенеді сказав, що кожен мільйонер у першому поколінні - негідник?

про своїх, американських, не наших...

а там пацани нічим не гірше наших статки заробляли свого часу -

наші, принаймні, не створювали їх сорока мільонами жертв другої світової війни...

ну звичайно, жертв поки не 40млн., поки маємо -4млн. і 40млн. населення, що виживає.

чи Ви вважаєте, що немає вини скоробагатьків в цьому?

і зрештою, здається ніхто не зрозумів суті того повідомлення -

все відібрати і розділити тільки за те, що воно є - це суто комуністична ідеологія -

які ж ви після цього демократи?

так ніхто не пропонує відбирати, а нехай заплатять справедливу ціну, а от якщо вже не може...

[romaxa11]

Бізнес Ахметова тримається на владі Ахметова, якщо влади не буде, форбс про нього і не згадає. Якщо вимивати державні дотації на вкрадені підприємства і просто класти їх собі в кишеню, користуватись з того, що вся енергоємність продукції покладена на 40 млн. стадо, ще й при цьому не платити жодних податків. Ось тобі й бузінес, а якщо б за газик він заплатив як всі підприємства платять, за кіловатик електроенергії - не було б олігарха але то так водичка.

А тепер що робити? Все з одного боку складно з іншого просто. Потрібно розуміти природу "влади", її не існує в матеріальному стані, це психологічне сприйняття одної особи іншою - це дуже хитка субстанція.

Потрібно просто всім (навіть відстоків 30% активних) вийти на вулиці і організованим натовпом заблокувати те що лєнін навчав матросиків захоплювати. Причому оголошуючи повне скиненя влади. Чиновник дуже чітко відчуває ілюзорність своєї влади і почувши рух відразу кидається в теплі краї, менти відразу стають добрі і з народом, чекаючи на прихід нового царя. Дальше якась наволоч типу каськіва осідлає цей весь процес і з демократичною риторикою захопить владу, задурить і розпустить народ по хуторам. Маякне любим друзям щоб ті вертались - все під контролем. І тут охрєнітельно хитрий народ, який затаївся по хуторах миттєво починає зачистку тих хто повівся на затишшя, скидає каськіва, організовується рада, яку скоріш за все також прийдеться відпіз...ти, потім наступна рада, головна задача якої буде децентралізація, фактично руйнування державної вертикалі. При цьому потрібно за дуже швидкий час поки влада не оговталась, що її кидають зробити з тупого бидла громадянина, якому чітко пояснити що потрібно вимагати від того чи іншого чиновника і що робити в результаті його зловживань. Паралельно створити гіганський громадянський рух за просвітлення розумово відсталих районів країни, якщо вони не відокремляться в якийсь унітаз, під час основної двіжухи. А дальше громада міста, містечка, села обирає господарника, суддів, шеріфів, для початку на дуже короткі терміни максимум рік-два, не розслабляється і контролює кожен крок, в цьому допоможуть адекватні журналісти і просто небайдужі.

За дуже короткий проміжок часу частина території яка вціліє за країною почне потужний розвиток, бо її населення буде вже не бидлом а громадянським суспільством, яке в швидкому часі збагне, що чиновник нафіг не потрібний , а потрібний айтішник-програміст, щоб автоматизувати і максимально спростити дозвільну і податкову систему. Корупція стане можливою лише в центральних районах Києва, але то вже будуть не ті маштаби, бо за кожен порух захопити собі більший шматочок ковдри свідоме суспільство буде жорстко карати.

[romaxa11]

це провірена технологія, її відпрацювання здійснилось в 2004-му коли ми з братом і ще одним пацанчиком захопили відділення подакової одного міста (не маленького) і самостійно утримували його в жорсткому отцеплєнії десь біля 2-х годин, поки патріоти-балаболи не попрокидались і не зайняли наші місця. Не дали пройти начальнику охорони, а також начальнику податкової, бо вони не були для нас начальниками, вони побачили що в нас немає цього комплексу - ще замалі і свалили хто куди.

[Гетто]

"Потрібно просто всім (навіть відстоків 30%

активних) вийти на вулиці і організованим

натовпом заблокувати те що лєнін навчав

матросиків захоплювати. Причому оголошуючи

повне скиненя влади. "

хочешь крови и разрушеных городов? смертей и горя?

а не проще ИЗБРАТЬ тех,Кто,по твоему мнению,решит все вопросы.

[romaxa11]

хочешь крови и разрушеных городов? смертей и горя?

а не проще ИЗБРАТЬ тех,Кто,по твоему мнению,решит все вопросы.

я щось не помітив такого жаху в свому пості, чи ти паралельно якийсь треш апокаліптичний переглядаєш і думки в слух? Не прощє.

Те що я описав - це найлегша і наймирніша модель розвитку країни. Все решта буде набагато печальніше, як кажуть економісти на укрправді, через 2-3 роки (внаслідок енерційності економічних процесів) в бюджеті буде така діра, що про пенсії прийдеться забути.

тимчасове протестне блокування, крім того за давністю там вже нічого не доведеш

[Гетто]

"тимчасове протестне блокування, крім того за

давністю там вже нічого не доведеш"

угу, главнокомандующий (Кто у нас он сейчас? ) даст приказ военным,а они ДОЛЖНЫ подчиниться, и тогда в твой город приедут танки,и в твою квартиру зайдёт твой друг,со словами:такая служба,взведёт курок пистолета. Это не кино,такое уже неоднократно было в нашей истории...

[romaxa11]

ту вже звинувачення почалися не шуточні, то я поки на волі, ще постик напишу.

Наша країна - це ідеальна держава. Централізованість влади така, що найдрібніші посади визначаються в Києві. За такої централізованості влада може все, народ нічого. Причому абсолютно все і без жодних наслідків. Це вже привело до Харківських угод, закону про мови і багаточого іншого. Я собі вже навіть уявляю, от проснусь я зранку, а влада скаже мені з телевізора, що України вже немає, натомість маємо відродження історичних традицій під назвою Малоросія, що ще більше скріпить дружні слов'янські народи. І ніфіга зробити не вдастся. Жоден силовий інститут не зможе нічого вдіяти, бо настільки здеградував, що про свої прямі обов'язки забуває відразу після присяги.

Хто хоче гратись у вибори - будь-ласка, принаймі не голосуйте за кого не впевнені на всі 100%.

[romaxa11]

"тимчасове протестне блокування, крім того за

давністю там вже нічого не доведеш"

угу, главнокомандующий (Кто у нас он сейчас? ) даст приказ военным,а они ДОЛЖНЫ подчиниться, и тогда в твой город приедут танки,и в твою квартиру зайдёт твой друг,со словами:такая служба,взведёт курок пистолета. Это не кино,такое уже неоднократно было в нашей истории...

Знаєш, в нас всі щось далжни, в кожного якийсь долг і т.д., але все робиться на власний розгляд, правовий нігілізм не може бути локальним - дурний приклад заразний.

З другої сторони, що ці вистріли вирішують, влада пропонує якусь альтернативу, дає надію на майбутнє - вони такою хньою не переймаються.

В сталіна були далекосяжні плани на Європу і світ загалом, через це він знищив мільйони найкращих людей, яких ми називаємо особистостями. Натомість отримав сухий механізм для досягнення будь-яких задач, в якому люди були таким же ресурсом як і метали, енергоносії. Сталін був маньяк, і як в кожного маньяка в нього був свій власний шпак в шпаківні.

В нашій владі маньяків немає, немає жодної стратегії, крім розвалу і розколу. Для того щоб стріляти потрібна мета, а мети немає. Отже ніхто не стрілятиме.

[Гетто]

и зачем тут сталин? какой смысл сегодня массово растреливать,если есть возможность массово зомбировать,зачем терять то, что можно использовать неоднократно в своих целях?

но жизнь показывает,что всё таки ещё есть возможность танкам вьехать в твой город...

[romaxa11]

Що створює психологічну залежність між владою і народом: перше це Конституція, друге - легітимність обрання, тобто обрання більшістю. Якщо рейтинги влади знаходяться в межах 20%, а на конституційний лад давно поклали всі і в серйоз, то що тоді робитиме владу владою? Хоча забув, ще дуже важливим чинником є громадянська позиція народу, можливість об'єднання заради спільних цілей - це в наших реаліях головна проблема, яка дозволяє будь-кому ставати чуть не фараоном.

[Vadimm]

а не проще ИЗБРАТЬ тех,Кто,по твоему мнению,решит все вопросы.

щось велике в лісі здохло? може ти вже й на вибори підеш?

главнокомандующий (Кто у нас он сейчас? ) даст приказ военным,а они ДОЛЖНЫ подчиниться

як показує практика 2004, військові - те ще стадо кон"юктурщиків - згадають про маму та рідну домівку чи-що-там-ще і відмовляться виконувати "злочинні накази". не так і добре їх в армії годують/балують зарплатою-халявним житлом.

[jack74]

...

і зрештою, здається ніхто не зрозумів суті того повідомлення -

все відібрати і розділити тільки за те, що воно є - це суто комуністична ідеологія -

які ж ви після цього демократи?

так ніхто не пропонує відбирати, а нехай заплатять справедливу ціну, а от якщо вже не може...

ХТО конкретно і КОМУ конкретно має заплатити?

...

Потрібно просто всім ... вийти на вулиці і ...

"Лєнін жил, Лєнін жив, Лєнін будєт вєчно жить!!!" Володимир Ілліч, Ви повернулися?!

(не приймай близько до серця, просто жарт )