Власна творчість :)

[Вoвчик]

В душе моей гордыни свет,

успел меня насквозь пронзить.

Смогу ли я теперь, в ответ,

душевну боль себе пробить?

Искал ответ в своих я снах,

и мучил разум свой пытливый.

Зачем же я впустил тот страх,

он душу ранил мне, стыдливый.

Искал был я лечение боли,

прощения у себя просил.

Я был слепой, лишенный воли,

я грех душевный отпустил

Теперь судьба моя не ясна -

сквозь пальцы упустил тот миг.

Ведь мог я жизнь наполнить счастьем,

но счастье улетело в стих.

[Forever Autumn]

Кілька віршів?

*продовжує інтенсивно морозитись

ну можна всі :)

В анс просто літературно-музично-експозиційний вечір наприкінці року в планах.

[igorock]

Как ни крути, а я судьбой доволен,

Пока хватает мне на черный хлеб

Чего роптать, здоров не болен.

Работа, дом - обычный человек.

Не президент, но счастлив я поверьте

Зато не лгал, и не травил себя.

Ну не печатали портрет мой на монете,

Не кесарь я, куда мне до царя.

Моя супруга хоть не из Америк

Зато не воровала под подол,

Не строила больниц с народных денег,

Ей некогда, на ней семья и дом.

Я не имею собственных угодий

И не охочусь там я на людей.

Скучна судьба моя, но я доволен,

Не педофил, не вор и не злодей.

Себя не замарал служением народу

И с совестью гармония и лад,

Я ею не кривил, властителям в угоду.

Спокойно сплю, ведь я не депутат.

Обычный человек и слава Богу

Довольствуюсь я тем что Он послал.

Живется мне, как и всему народу,

Стараниями тех кого избрал.

* Igorock *

[igorock]

Я устал и уже не брыкаюсь,

На обидчиков не зарычу.

И когда меня гнут - прогибаюсь.

Просто спорить ни с кем не хочу.

Нервы, те что когда-то звенели,

Я ослабил, и флаг опустил.

Мне сраженья давно надоели,

И вкус крови я напрочь забыл.

Видно хватит с теченьем бороться,

И доказывать с пеной у рта.

Пусть другие ломают весла

Суета все вокруг, суета.

Меня можно теперь против шерсти,

Не рычу, я спокоен и тих.

Вот, лежу в ожидании смерти -

Нищий, глупый, беззубый старик.

*igorock*

[Mala]

Зацілована тобою,

Додивляюсь сни,

У щасливому двобої

Переможець - ти.

Добровільно у полоні,

Пекло це чи рай?

Називай це як захочеш,

Тільки не зникай.

Зав"язав мене у пута,

Запізнілий сон.

Найніжніша в світі мука,

Дихать в унісон.

Будить ранок запізніло,

Кольорові сни.

Пережите відболіло,

Адже поряд - ти.

[Romich]

Mala, класний вірш. Відчувається, що від душі

[vrm]

Да...в багатьох з нас є трішки таланту Тараса Григоровича...

Незнаю. чи це творчість чи ні...

Где то падает снег,

где то колется лед

Кто то эту жизнь

воспринимает всерьез.

А кому то на голову

падает град

И скажу Вам честно

это настоящий ад...

И где-то там, вдали,

где не видно заката

Там мелькает жизнь

как до ней добратся?

это как залесть на гору.

как сойти с пути

не переплить так просто море

а как туда дойти?

Кто задает вопрос -

не знает ответ

и уже много седыхволос

напоминают сколько пробежало лет...

Это не похоже на жизнь

и даже не страдание

это карма с небес

спасибо хоть за дыхание...

...А в мире другом

где много сонца и тепла

где весело кругом

Но хватит ли добра?

Спроси и ты хоть раз себя

вокруг тебя серые цвета?

иль видиш мир ты красоты

и можешь по нему идти?

Если - Да, то оглянись,

подай на помощь руку

и всем серцем озовись...

А ответ, как приговор-

"спасибо, ты и есть мой Бог".

Мораль сей байки Вам я не скажу

пусть понимает каждый по своему

подсказку только наведу-

догадался тот - кто пустил слезу...

До речі щодо Шевченка, відносно себе, я мав на увазі малювання....

[Mala]

Журавлиним ключем відлітають у Вічність літа

Чи то жив , чи проспав, чи то так під дощем прохитався.

Щось забув, щось сказав, когось знову у сні не впізнав,

Розлюбив, згордував, у коханні комусь не признався,

Щось не встиг, щось зробив, а про щось вже дізнався запізно,

Повернути назад вже не в змозі ні вітер , ні сніг,

Плаче Осінь за часом тужливо, пронизливо-слізно,

І туман вже по скронях легеньким серпанком проліг.

[Jorik]

СОБАЧИЙ РАЙ

Там за каменным забором

Херсонес лежит у моря,

это очень древний край,

нынче там собачий рай.

Сюда люди приходили

любоваться стариной,

а теперь его боятся

и обходят стороной.

По ложбинам, на полянах,

на тропинках вдоль кустов –

всюду встретишь окаянных

и свирепых очень псов.

Позади походкой важной

идут «новые» вальяжно,

поводки в руках несут,

жвачку Jucy fruit жуют.

Чуть завидя человека

пес бросается вперед,

человек, считай, калека,

это – если повезет!

Брызжет пеной, землю роет,

В гневе движутся бока,

то ли лает, то ли воет

наготове для прыжка!

Чуя этот злобный лай,

вздрогнул весь собачий рай:

вспоминая закон стаи,

мчатся псы со всех сторон,

превращая рай в загон!

На спасенье человека

«новый» явно не спешит:

- Пусть себе собачки лают,

ну а тот пусть подрожит!

Человек кричит в испуге:

- Уберите ваших псов!

У него пустые руки,

он к сраженью не готов!

Тихий шелест место смеха,

колыханье живота,

то-то «новому» потеха:

- Ай да песик – красота!

- Не боись, мужик, - жив будешь.

«новый» вяло говорит, -

но тропу сюда забудешь:

посторонним ВХОД ЗАКРЫТ!

- Догоняешь? Тут все наше

много, много, много лет.

Здесь цвела наука Ваша

– щас собачий туалет.

Тихий шелест место смеха,

колыханье живота,

то-то «новому» потеха:

- Ай да мысли – широта!

Что тут скажешь? Так повсюду,

все законы не у дел,

правит нами Чудо-Юдо

под названьем БЕСПРЕДЕЛ!

Жизнь ужасная настала

- хоть ложись да помирай!

И не только в Херсонесе,

вся страна – СОБАЧИЙ РАЙ!

[fenmix]

Мое стихотворение спаммерам, ворам паролей, флудильщикам, зломщикам "контакта", "одноклассников", почт..

Баном нас не запугаешь,

Баном нас не победить!

Мы — свободные ребята,

Мы — готовы землю рыть!

Ну и пусть нас всех забанят,

За оффтоп, флудмейк, табло,

Мы найдем еще три сайта!

Сорок блогов — как в кого.

Поселим туда упячку,

Будем постить спам и флуд,

Девид Блейна мы там вставим,

Пусть заценят, как я крут!

Зарабатываем так мы,

Мы все — спаммеры, чехлы,

А на самом деле нам,

Нефиг делать, дебилам,

Заселили интернет,

Расплодились в гугле.нет,

Каждый модер проклинает,

Каждый юзер в морду знает,

Задолбали мы всех,всех,

И подняли все на смех,

Все орут на нас — «уроды»

Мы в ответ все ищем броды,

Как взломать «контакт», «коннект»,

«Одноклассники», инет,

Юзер в ярости лупасит,

Клаву, мышку и.. тупит,

Смотрит каждый

«Пассворд еррор»

Пишет заново пароль,

Хоть и знает — толку ноль.

Вот такая вот проблема,

Каждый ищет в ней ответа,

Ну а мы пока сидим,

Чаю пьем, статьи мы чтим,

Мораль же в «этом» такова:

Не надо вам ломать дрова!

Отрубят нафиг вам инет!

Админ вас ищет, спору нет!

Дождись же спаммер,

гад, флудильщик,

Когда прийдет к тебе амбал,

И даст в носяру сразу с маху,

Инет оставит вам фингал…

[fenmix]

Солнце светит, но не ясно,

Дым, разруха, страйки, взрыв..

Слышны выстрелы, подрывы,

У лука втянут тетив,

У «калаша» цел рожок,

И затворка перекрыта,

Сверху «ядерный» летит,

Радиацией он сыт.

Свет, туман, темные тучи,

Дождь пошел, обманный, кислый,

Фонарей белые лучи,

Пробиваются сквозь росли.

Я сижу в подвале сером,

Свечь горит, дымок пыхтит,

Весь закутался теплее,

В небесах «штурмер» летит.

Скоро танки подъезжают,

Вертолеты подлетают,

Армия пешком прийдет,

Все погибнет, все умрет.

Нет надежды — есть война.

Лишь спасет от муки вечной,

Перемирие беспечно,

Да придет весна добра!

Снова птицы запоют,

Снова выйдут все с берлоги,

Нищие, грязны, немощны,

Взглянут в новый добрый путь..

[Korosy]

Коли я прокидаюсь, ти засинаєш. Я знаю тебе вже кілька життів підряд. Ти ж не знаєш про мене нічого. Так само і я про тебе, моя мила дівчинко. Я пізнаю тебе через твої сни. У них ти справжня. Так мені думається. Хоча, в цьому житті ти спиш погано. Ти думаєш інколи навіть у снах, а це заважає взнавати тебе. Це шкодить твоєму студіюванню. Невже ти не помічала, що коли погано спиш, то вранці прокидаєшся в поганому настрої?! Тому що нас троє. Ти Я Сон. Сон Ти Я. Ти Сон Я. Забравши якийсь кут із цього трикутника, зруйнуєш його. Він роз-горнеться на пряму лінію, випустить все, що тримав всередині себе, за своїми трьома стінами. За нами. Що ми приховуємо за собою? Хто з нас головний? Кого можна відкинути? Може, тебе, моя мила дівчинко!?

Коли я прокидаюсь, а ти ще борсаєшся в темних водах своїх напівснів, я знаю, чого ти хочеш насправді. Але я цього тобі поки що не дам. Я знаю про тебе все, але вчусь від тебе сам. Добре, не вчусь, просто спостерігаю. Розмовляю з тобою через сни. Але ти мене не чуєш. Інколи я мовчу. Тоді тобою заволодівають просто сни. Ти така безпорадна без мене. Безпомічна і слабка. Я іноді дивуюсь, як ти проживаєш, переживаєш, проісновуєш той чи інший день. Сама.

Коли ти мене будиш, а сама прилипаєш до подушки, закриваєш очі, відкриваєш дверцята мені, я з'являюсь. Ти мене не бачиш, не чуєш. Я тінь? Ні. Я бачив як ти слідкуєш за ними. Ти їх спозираєш, проводиш поглядом. Мене ж зорити ти не можеш. Ні, я не тінь. Тінь – це відображення чогось. Безтілесний, безпредметний відбиток тіла чи якоїсь там речі, створений світлом і темрявою. Я завжди з тобою, але я не твій відбиток. Можливо, я лиш привиддя твоєї тіні… Колись ти мене побачиш. Коли я разом з безстатевою особиною візьмемо тебе попід руки та поведемо по останньому шляху до нового життя. Ти, моя мила дівчинко, прорізаєш мене своїм поглядом, як тупим ножем. Тупо ножем. В різних місцях – навпіл! В твоєму мозку не відбувається ніяких реакцій при зустрічі очей зі мною. Отже, для тебе мене нема. Хто відсутній? Я відсутній. Я відсутньо-неіснуючий для тебе. Я такий неприсутній в твоїх життях, що аж страх. Мене так там не було, що я, певно, навигадував цілий короб твоїх історій.

Раніше ти мене могла бачити. Ні, не очима, ти зріла на мене душею. Чи пам'ять твоя зберегла ті спогади? Чи живий ще спомин про мій голос у твоїй голівці, який ти чула серцем, ти навіть бачила його, - те, що я тобі нашіп-тував у снах? Не зберегла, я бачив. Розум на таке не здатен. Розум міняється постійно. Та ти і про душу забуваєш, мила моя дівчинко. Це твоє життя для мене нещасливе. В ньому я багато сплю.

Коли стук твоїх повік йде луною по темряві і пробуджує мене, я починаю винюхувати тебе. Твоя кімната пахне слізьми, що тримаються всередині тебе. Ще вона пахне мріями, що ти тримаєш в собі. Вони мені подобаються, твої жаготи, а сама ти їх боїшся. Для тебе вони, як облуди. Ще я нанюхав сум, відчай і покору. Навіть не покору, а – безнадійне смирення. Дивна суміш ароматів. Від таких парфумів у мене починає боліти голова. Вони розведені справжньою тобою. І це все портить. Ти змішала все в одному флаконі, не знаючи пропорцій, до того ж причепила на нього бирку з назвою, яка геть не відповідає суті хибного вмісту. Мені здається, що я знаю, який елемент все псує, але поки не впевнений точно. Це може бути страх щось змінити. Це можлива лінь щось помі-няти. Не виключена гордість. Комплекси? Зовнішність? Шрам. Можливо. Втома. Розчарування. А де прагнення?! В тебе приємно пахне тіло.

Кухня пахне кавою і сигаретами. До речі, в цьому житті ти привчила мене курити. Але в мене не буде раку ле-генів від цього. Бо в мене їх і так нема. Може й добре, що ти мене не бачиш. Кухня у тебе найспокійніше місце. Але не забувай перекривати газ на ніч, коли приходжу я, і на день, коли виходиш з дому ти!

Ванна пашить буденністю. З неї віє квапливістю та щоденщиною. Мокрою прозою життя, без романтизму та інтимності. Ти миєшся, бо так треба, переш свої речі заради простої гігієни, але в ній немає наміру бути чистою для певної мети, що вища гігієни. Ти не хочеш подобатись, хоч і знаєш, що гарна. Коли ти накладаєш макіяж перед дзеркалом, я стою за твоєю спиною. В свічаді я бачу тебе і себе. Ти ж видиш лише себе. Коли я придив-ляюсь детальніше, то за дзеркальною гладдю я убачаю справжню сутність тебе, в самому дзеркалі, а не його відображенні сховані твої дійсні прагнення, яких ти не виказуєш. Чому, моя мила дівчинко? Ти розчарована? Тобі треба пару. Так само і мені. Знайди його! Знайди її для мене. Я, так само, як і ти, втомився від тимчасовостей і неспівпадінь. Втомився чути спів падінь мрій. Твій одяг пахкотить чужими поглядами. Я обнюхую його і мене верне від побічних відбитків на ньому. З твого там лише замкненість і втеча. Постійний біг від самої себе і своїх бажань. З чужого там – дика хіть, захоплення, пристрасті, заздрості. Він мокрий від чоловічих виділень та слини. Від жіночої усміхненої злоби. Словом, твоя одежа має все те, що зробило б тебе щасливою… Але воно не проникає крізь неї, не проникає в тебе.

Чому ти мене не чуєш? Що сталося з тобою?! В принципі, я знаю, що з тобою трапилось, я розумію тебе. Але чому ти навіть не допускаєш мого існування??? Чому ти не допускаєш мене до свого існування?! Ти дуже заплу-талась в собі. Ти сприймаєш речі хибними. Втрачаєш суть, захлинаючись поверхневими уявленнями та вражен-нями. Я не заперечую, ти є дуже розумна, але твої нові захоплення – ти ще не дісталась дна. Ще не знаєш, що сховано за товщею води. Ти бачиш лише примарні та хибні обриси, що віддзеркалює водна гладь, ти спозираєш лише розмиті конфігурації величної споруди дна, яка здається тобі такою близькою, але ж ти знаєш, що вода має властивість приближувати предмети. Тобі ввижається, що дно зовсім близько і ступаєш крок, і провалюєшся в цю всепоглинаючу пучину, барахтаєшся там, тонеш, захлинаєшся. Врешті випливши на сушу, ти вихаркуєш ту воду, залишаючись обезсиленою та розбитою. На тобі лишаються обривки водоростей та мул зі споду, але ще не з самого дна. Але то тебе вже зачепило, ти краєм ока все ж встигла помітити велич та красу темних глибин. І ти знову ступаєш необачний крок, але вже в іншому місці. І все спочатку, моя мила дівчинко. Так? Все спочатку. Що ж, давай вчитися дихати під водою разом…

Я тебе навчу…

+++

можливо,колись і допишу...бо це тільки початок.

[Korosy]

ми готи - діти ночі.

народжені пітьмою.

зірки - це наші очі,

що світяться журбою.

краса темряви.

пожовкле листя восени.

зів'ялі трви. гармонія душі.

ми готи. а хто -ти?

[Korosy]

Одинокая фигура

Одинокая фигура по тропе еле бредет.

Боль, обманы и потери на плечах своих несет.

Есть надежда…где-то…тлеет.

Только дым струей.

И один он не сумеет

Сделать дым огнем.

«…ты услышишь шорох крыльев…за своей спиной».

Те слова ему сказали позднею весной.

«…ангел твой…он не оставит

В одиночестве тебя».

Те слова запали в душу. И он ждал. Шептал: не зря.

Замечтался. И вдруг – шорох! Это крылья!?

- ангел мой, а вот он – я.

Уймись, глупец, то просто листья

Шуршат под каплями дождя.

[Mala]

Ще трошки графоманії.

Це не сон, це я , чуєш?

Заглядаю у очі твої.

Запитати хочу, будеш?

І боюся почути "ні".

Затуляю уста крику,

Я без тебе, повір, ніяк,

І вкорочує ранок віку,

Непочутим лишився знак.

Я тобі віддала крила,

І блукаю сама по землі.

Я би в небо давно злетіла,

Ти тримаєш мене у петлі.

Я без тебе ніяк, чуєш?

Блисконить за вікном зоря,

На твоє безнадійливе , "будеш?,

Колись буду , але ... не твоя

[Korosy]

Ще трошки графоманії.

Це не сон, це я , чуєш?

Заглядаю у очі твої.

Запитати хочу, будеш?

І боюся почути "ні".

Затуляю уста крику,

Я без тебе, повір, ніяк,

І вкорочує ранок віку,

Непочутим лишився знак.

Я тобі віддала крила,

І блукаю сама по землі.

Я би в небо давно злетіла,

Ти тримаєш мене у петлі.

Я без тебе ніяк, чуєш?

Блисконить за вікном зоря,

На твоє безнадійливе , "будеш?,

Колись буду , але ... не твоя

ти віддала крила...

ти би в небо злетіла....

ти блукаєш сама по землі...

а ти знаєш, як в небі мені?!!!

про петлю ти говориш, про зорі...

так, я вільний на крилах твоїх...

але краще б зорею у морі

скоротити цей вільний політ....

небеса холодні, коли у них один.

і дощ вже замість крові-у тісняві судин.

і крила вже не треба...бо складені вони.

бери назад!не хочиш? ... тоді, мене лови...

[Mala]

ти віддала крила...

ти би в небо злетіла....

ти блукаєш сама по землі...

а ти знаєш, як в небі мені?!!!

про петлю ти говориш, про зорі...

так, я вільний на крилах твоїх...

але краще б зорею у морі

скоротити цей вільний політ....

небеса холодні, коли у них один.

і дощ вже замість крові-у тісняві судин.

і крила вже не треба...бо складені вони.

бери назад!не хочиш? ... тоді, мене лови...

І черкає крилом у прозорому небі синиця,

Добре їй: не боїться вона висоти,

На землі тільки я, як загнана в безвихідь куниця,

З запитанням в очах : куди далі спішити чи йти?

Їй же небо, всі простори , все без кордонів,

Тут же клітка, неволя, чекання, і знов ешафот,

Там до сонця лише простягнути достатньо долоні,

А у мене ж душа найдосвідчений в світі пілот.

Там же можна так гордо розправити крила,

Тут ховатися мушу, минаючи пастки в пітьмі,

Там – співати, кружляти, я так цього дуже хотіла,

Тут насущні проблеми вирішувать треба мені.

Подаруй мені крила! І відкрий для польоту всі брами,

Я злечу в небеса, щоб не сумно літати тобі,

Обніми мене сонцем, а я тебе ніжно руками,

Подаруй мені крила ! А я тобі – власні вірші

[Kleo]

Віддай мені крила, віддай мені волю!

Без тебе сумою, з тобою - в неволі.

Віддай мені душу, віддай мені силу!

Тебе покохала - себе загубила....

____________________________________

Ти і я - одне ціле,

Ти і я - одна доля,

Ти і я - один розум,

Ти і я - одна воля.

Ти і я - одне серце,

Що в середині б"ється.

Ти і я - почуття,

Що коханням зоветься.

[Korosy]

Там же можна так гордо розправити крила,

Тут ховатися мушу, минаючи пастки в пітьмі,

Там – співати, кружляти, я так цього дуже хотіла,

Тут насущні проблеми вирішувать треба мені.

Подаруй мені крила! І відкрий для польоту всі брами,

Я злечу в небеса, щоб не сумно літати тобі,

Обніми мене сонцем, а я тебе ніжно руками,

Подаруй мені крила ! А я тобі – власні вірші...

===================================

...чи забула? на тво"їх я крилах літаю...

твоїми думками по небу лечу.

я власного зовсім нічого не маю.

та й в небі самотньо... чому?!

чому ти так прагнеш до неба?

у ньому ще більше пасток.

проблеми вирішувать треба?

а я в небесах без думок....

свобода - найбільша з них пастка...

політ - має бути для двох.

і сонця обійми - не ласка...

бо палить воно до кісток.

крила СВОЇ забери назавжди!

і віршів тих також не треба.

невже ти не бачиш?... зажди!

у мене в них є ще потреба....

для того, щоб сонця торкнутися.скласти

й летіти чимдуж до землі...

з тобою омріяним сонцем...у ніг твоїх впасти...

все твоє віддати тобі.

[Maddie]

По небу літала синиця

Під небом куняла куниця

Синиця упала до рота куниці

Тепер пачагото куниці не спицця

))))

[Korosy]

По небу літала синиця

Під небом куняла куниця

Синиця упала до рота куниці

Тепер пачагото куниці не спицця

))))

зламався мопедик у Гриця.

у колесі тріснула спиця.

і будуть на нього сварицця,

бо може Грицько запізницця...

"бугагашенька"

а давайте разом напишемо якусь апупєю!!!!

хтось починає....потім хтось продовжує...і паніслась!!! давайте,ага?!

[Mala]

«Таке життя» - розводжу мовчки руки,

І краще рано зупинити хід,

Ніж пережити горечі та муки,

Коли ти звикнеш до мене як слід.

Я не люблю і ти це розумієш

Й не треба проклинати світ.

Забути швидко ти мене зумієш,

Та не згадаєш через пару літ.

А я не можу заглядати в вічі

Й обманювати тебе і себе.

Не хочу я повторювати двічі

Й казати на зелене –голубе.

Переживеш, ще й не таке бувало,

Таких принцес багато на Землі,

Зійде з очей облуда-покривало,

То ще колись подякуєш мені.

Бо краще вже одному перетерпіть,

Ніж все життя промаятись обом

Закрутить нас життя в собі , завертить

І подарує тобі щастя знов.

А я піду, не треба слів, прощання,

Не проводжай мене сьогодні до дверей,

Не треба цього тихого зітхання

Й не капають хай сльози із очей.

Все буде добре, треба трохи часу

Й минеться біль душевна, все пройде

Й хтось подарує тобі ласки масу,

І над твоїм подвір'м щастя зацвіте.

Я не люблю.Не хочу тебе мучить,

Приносити незгоди та жалі

Життя не ставить крапку, лише учить:

Ми долю вибираємо самі.

[Zerotul]

Колись я жив, і бачив лиш мрії

Життя було яскраве мов вогонь.

Та все прошло,і навіть думи тії

попали до минулого в полон.

Хоча я жив,життя було неповним,

я їв в пив-без певної мети,

я спав,щоб споглядати мрії

тому і вирішив нарешті я піти.

Та ось прийшов з надією у серці,

що маю шанс дістатись до мети,

та мій провал неначе сіль у перці,

і душу мою рвуть безжалісні кати

Не мав я мрій до зустрічі з тобою,

і світ цей бачив я ,як сіро-білу ніч

Та ніби очі вмив священною водою,

і я прозрів,минуле ж кинув в піч.

Та знов лечу у темряву бездонну,

А мрії всі мої летять неспинно в вись,

І це життя,що зкидує корону,

і ця любов ,що вразила колись.

Не бачу сенсу в свому існуванні

і світ мені без тебе мов чужий

Та сил немає всвідчитись в коханні

Тягар хоча на серці заважкий

Сидять народи перед Богом,

і кожен зі своїм тим словом,

сказати Богу не дають,

питання Богу задають.

Про те ,про се і просто так ,

коли і де,за чим і як.

Аж тут і голос вже луна

"Коли вже мир у світі стане?"

А Бог йому відповіда

Прийде і мир у вашу хату

коли у дім його пускати,

та ще до того вік та вік.

Народ тут стих,хто йщов,хто біг

Бо це єдине запитання

Яке потрібно для пізнання,

життя,любові,щастя й долі,

добра і дружби- все по колі

Ото ж живіть ,як кожен може

Дасть Бог всевишній допоможе.

Сижу на подвір'ї та й в ніч удивляюсь

тихенько шепочу та Богові каюсь.

та Бог все не чує,що я йому кажу

він зайнятий либонь,чим,потім розкажу

І сидячи ніччю,під вітром здригаюсь

і майже кричу,і Богові каюсь

Та знов молитви розбиваю об стіну

можливо лишити,можливо я кину.

Та ні не кидай- пролунало з надгору

І ехом розбіглось по всьому простору.

І я зрозумів що немає нічого,

що не підвласне нашому Богу.

Отож не журися,все буде чудово

не віриш мені-є Богове слово

Любов,чому прийшла до мене

Чому,скажи чому,зачім?

Чи б не прожив життя без тебе?

Чи б може я пропав з нічим?

Ти є добро,і зло водночас також.

Ти сієш дружбу,мир та пустоту.

Даєш життя,і смерть даруєш якось.

Ти знаєш службу,біль і доброту.

Та ось і мій вже час прийшов без тями,

я жертвою стріли на ниць упав,

і через світ,безкрайними полями,

стежиною кохання прямував.

Та ось кінець,кінець життю назавжди.

Лише в думках лишилися живі.

І пам'ятають нас лише і завжди,

по випущеній колись стрілі.

[Irochka]

хочеться стати навік божевільною,

дихати легко, від тебе стать вільною...

любити дощі та всміхатися сонцю,

любити жука, що живе на долонці...

сміятись шалено, до болю у грудях,

й щоб було всерівно що думають люди....

сьогодні ж слабка я і зовсім не сильна...

шкода що ще й досі я не божевільна....

[Korosy]

гниючий кінь на мертвій землі

цієї ночі наснився мені,

морок його порожніх очей

густіший за темінь холодних ночей.

в його очах я побачив війну,

поламану навпіл смертельну стрілу,

битву насмерть, не на життя,

звідки нікому нема вороття.

між гір чорних червона ріка-

крові багато напилась вона.

дно її мертве в латах й мечах

навіки лишилося в моїх очах.

шана моя старим воякам.

шана моя посивілим дням.

голову низько схиляю свою

тим, хто загинув в нерівнім бою.

зраджені сльози в очах праотців...

кожен з них бачить не те, що хотів.

мур щастя і світла, що заклали вони,

так сліпо і щиро ламаємо ми...