Як ви розмовляєте з російськомовною людиною.

[yvazhaemuy]

Існує така тенденція, коли україномовні зустрічаються з російськомовни, то перші одразу переходять на російську, для зрозумілості других, так би мовити. Мені цікаво знати, чи 1, україномовні комплексують від того що вони українці, чи російськомовним настільки важка українська, чи щось інше. Питання ЩО?

[Arden]

Розмовляю українською, але якщо бачу, що людина мене м’яко кажучи не розуміє, то переходжу на російську і ніякого дискомфорту не відчуваю

[Hexus]

Розмовляю українською, але якщо бачу, що людина мене м’яко кажучи не розуміє, то переходжу на російську і ніякого дискомфорту не відчуваю

Поступаю точно так же, только наоборот с русского перехожу на украинский. Не всегда это получается легко и изящно.......к сожалению.

Для меня важнее понимать собеседника и что не менее важно чтобы он понимал меня, в говорить по-русски или по-украински уже не столь важно или принципиально.

[yvazhaemuy]

Розмовляю українською, але якщо бачу, що людина мене м’яко кажучи не розуміє, то переходжу на російську і ніякого дискомфорту не відчуваю

Мої спостереження підтверджуються - українці найрозумніші серед словян, які без будь яких проблем засвоюють будь яку іншу мову. Ніде ви не зустрінете навіть поляка, вже не кажучи про німця, шведа, чи американця, які десятки сотні разів бував на Україні і вивчив бодай десяток українських слів. А ми 2 чи три рази побували за кордоном і вже Дзенькуєм, Бай-бай, Окей і т д. Я помиляюсь?

[Oksana04]

Розмовляю українською, але якщо бачу, що людина мене м’яко кажучи не розуміє, то переходжу на російську і ніякого дискомфорту не відчуваю

Аналогічно. Принципів не показую. Головне взаємоповага співрозмовників.

[speaker]

Розмовляю українською без переходу на російську.

хоча і російською володію достатньо вільно...

тому у випадку, коли людина не чула взагалі української мови або не розуміє її, то не проблема порозумітись з нею російською.

[gen552]

Я російськомовний. Коли розмовляю з україномовною людиною, одразу перехожу на украйнський. Хоча не бачу в цьому смислу.

Розмовляти треба на тій мові на якій ти вмієш і тобі не складно. Я краще послухаю пряму гарну українську річ від україномовної людини, а ніж від тієї ж самої людини коряву російську, так що аж вуха будуть загинатися. Те саме і про російськомовну людину.

Де які вважають що я гарно розмовляю на укр.мові. Може і так. Але інколи буває (навіть часто) що незнаю як правильно побудувати речення, запинаюсь і перехожу на россійську мову. Получається трохи тупо. Почав на українській, закінчив на російській.

[Oksana04]

Існує така тенденція, коли україномовні зустрічаються з російськомовни, то перші одразу переходять на російську, для зрозумілості других, так би мовити. Мені цікаво знати, чи 1, україномовні комплексують від того що вони українці, чи російськомовним настільки важка українська, чи щось інше. Питання ЩО?

НЕБАЖАННЯ і в окремих, _{особливо тяжких}, випадках відчуття зверхності російськомовних. Не вміти розмовляти - одне. Але не розуміти української, живучи в Україні???????? Наші (в т.ч. російськомовні) заробітчани вивчають будь-яку (розмовну) іноземну мову протягом пів-року!!!

[yvazhaemuy]

Розмовляю українською, але якщо бачу, що людина мене м’яко кажучи не розуміє, то переходжу на російську і ніякого дискомфорту не відчуваю

Аналогічно. Принципів не показую. Головне взаємоповага співрозмовників.

Згідний, Особливо приємно, коли на ринку особи східньої національності тобі у відповідь - Прошу, Дякую, На все добре!

[Shkoder]

так как тема изначально создана с целью троллинга (и многие уже активно кормят), то она переезжает в Политику, где ей самое место.

[yvazhaemuy]

так как тема изначально создана с целью троллинга (и многие уже активно кормят), то она переезжает в Политику, где ей самое место.

Як автор, можу абсолютно однозначно стверджувати, що далекий від провокацій і політична складова цікавить менше всього. Ціль одна - визначити причини вищезгаданих тенденцій. Суть визначити українського мовного феномену, так би мовити!

[yvazhaemuy]

Я російськомовний. Коли розмовляю з україномовною людиною, одразу перехожу на украйнський. Хоча не бачу в цьому смислу.

Розмовляти треба на тій мові на якій ти вмієш і тобі не складно. Я краще послухаю пряму гарну українську річ від україномовної людини, а ніж від тієї ж самої людини коряву російську, так що аж вуха будуть загинатися. Те саме і про російськомовну людину.

Де які вважають що я гарно розмовляю на укр.мові. Може і так. Але інколи буває (навіть часто) що незнаю як правильно побудувати речення, запинаюсь і перехожу на россійську мову. Получається трохи тупо. Почав на українській, закінчив на російській.

Малий український словниковий запас?

[Oksana04]

В мене прикладом виступає Крим.

1. В магазині, де великими буквами на пачці написано ЦУКОР. Кажеш: "дайте цукор" - відповідь: "ЧТО?" - НЕБАЖАННЯ

2. Будь-що говориш. Відповідь: "я не понимаю по-украински" (з інтонацією - "пошла вон") - ЗВЕРХНІСТЬ

3. Бабульці на базарчику кажу: "дайте торбинку". З зацікавленістю: "а что это?" - переходжу на російську

[Chatte]

І як ще ніхто не написав про наш комплекс меншовартості до старшого брата? Це причина більшості (не всіх) випадків переходу з української мови на російську в нашій країні. Маю на увазі людей, для яких рідна українська. Я спілкуюсь рідною мовою, бо не зустрічала ще російськомовну людину, яка б її не розуміла. Якби поїхала в Росію, тоді довелось би російською, чи там якісь робочі перемовини з неукраїнцями. Так само, як і з будь-якою іншою мовою.

Неприємно чути, коли в когось в намаганні догодити російськомовному співрозмовнику виходить щось на зразок "гарабєц сідєл на гіллякє"...

[madkot]

Я російськомовний. Коли розмовляю з україномовною людиною, одразу перехожу на украйнський. Хоча не бачу в цьому смислу.

Розмовляти треба на тій мові на якій ти вмієш і тобі не складно. Я краще послухаю пряму гарну українську річ від україномовної людини, а ніж від тієї ж самої людини коряву російську, так що аж вуха будуть загинатися. Те саме і про російськомовну людину.

Де які вважають що я гарно розмовляю на укр.мові. Може і так. Але інколи буває (навіть часто) що незнаю як правильно побудувати речення, запинаюсь і перехожу на россійську мову. Получається трохи тупо. Почав на українській, закінчив на російській.

практики вам не хватає шановний, практикуйте кожної нагоди і тоді українська буде звучати як пісня

[Alexander47]

Переходжу на російську відразу.

але був випадок в Донецьку:

біля ларька:дайте нам будь-ласка пива не холодного і щось до пива.

продавець:Піва не холодного нету,а шось до пива можна і паканкретнее.(з явним знущанням, і з наголосом на свому українському, над тим шо я на українській мові говорю.)

Сказав дякую і пішов в інший ларьок.

Але то один раз тільки було.

[madkot]

В мене прикладом виступає Крим.

1. В магазині, де великими буквами на пачці написано ЦУКОР. Кажеш: "дайте цукор" - відповідь: "ЧТО?" - НЕБАЖАННЯ

2. Будь-що говориш. Відповідь: "я не понимаю по-украински" (з інтонацією - "пошла вон") - ЗВЕРХНІСТЬ

3. Бабульці на базарчику кажу: "дайте торбинку". З зацікавленістю: "а что это?" - переходжу на російську

а у мене в Криму якось все нормально- розмовляю лише українською і лише один раз чувак з Москви сказав що уркаїнська так схожа на чешську -він часто там бував у відрядженнях - думав випаду в осадок від таких слів, а ви кажете слов"яни

[KiLena]

Розмовляю українською, але якщо бачу, що людина мене м’яко кажучи не розуміє, то переходжу на російську і ніякого дискомфорту не відчуваю

Мої спостереження підтверджуються - українці найрозумніші серед словян, які без будь яких проблем засвоюють будь яку іншу мову. Ніде ви не зустрінете навіть поляка, вже не кажучи про німця, шведа, чи американця, які десятки сотні разів бував на Україні і вивчив бодай десяток українських слів. А ми 2 чи три рази побували за кордоном і вже Дзенькуєм, Бай-бай, Окей і т д. Я помиляюсь?

Да, Вы ошибаетесь, уважаемый. Вы выбираете самую разумную нацию среди славян только по одному критерию, который, во-первых, не является показателем "ума", а во-вторых, его очень легко опровергнуть. Вы не учитываете, что русский язык Вам не сложен, поскольку его учили несколько поколений украинцев (и многих славянских стран, кста) в школах и др. учебных заведениях, да и самих по себе русскоязычных украинцев, согласитесь, немало). Это раз.

Относительно "Бай-бай, Окей" и прочие "даст ист фантастиш" - я думаю, что, как пример, если бы американцы и немцы с детства смотрели УКРАИНСКИЕ фильмы (не дублированные, ясное дело) и учили в школе украинский язык, то они бы так же легко выучили не один десяток украинских слов))) Вы уж не обессудьте, но я думаю, дело еще и в том, что те же немцы, шведы и американцы совсем недавно еще не знали, что существует Украина, как отдельное государство, а мы и их языки учили в школах.

Ну и плюс Вас сложно понять - если "украінці найрозумніші серед СЛОВЯН", то при чем здесь "німці, шведи, чи американці"...?

[BACbOK]

На російську не переходжу ніколи. Писати на російських форумах, чи говорити з російським сервісним центром, який знаходиться в Москві, чи з людиною з Росії - це вже інша справа.

Розмовляю завжди українською.

Минулого року був в Ялті - по-російськи не говорив ні разу, всі чудово розуміли. Купував вино на базарі в татарина, то він як почув, що я говорю українською, сам перейшов на українську.

Бабуля якоюсь фігньою торгувала - "а это вы с Украины приехали?" - "а я з неї і не виїжджав!"

В маршрутці їхав, говорив з своєю дівчиною, то парочка яка сиділа спереду тихенько одне до одного - "слышиш какой красивый украинский язык..."

Так що в своїй країні я говорю тільки рідною мовою.

[Tolik_lt]

 Ніде ви не зустрінете навіть поляка, вже не кажучи про німця, шведа, чи американця, які десятки сотні разів бував на Україні і вивчив бодай десяток українських слів. А ми 2 чи три рази побували за кордоном і вже Дзенькуєм, Бай-бай, Окей і т д. Я помиляюсь?

уяви собі: їду в поїзді Ковель-Сімферополь до Дніпропетровська, сусід по купе німець і цілу дорогу спілкується зі мною літературною українською.

До речі, представниче найрозумнішого слов"янського народу, ти би рідну солов"їну підівчив, а то у тебе в реченні неузгодження чисел 

[Oksana04]

В маршрутці їхав, говорив з своєю дівчиною, то парочка яка сиділа спереду тихенько одне до одного - "слышиш какой красивый украинский язык..."

Так що в своїй країні я говорю тільки рідною мовою.

Вставляю це оповідання у всі теми про мову, в яких беру участь...

Коли в 1996 році вперше почула - "мурашки по тілу побігли" - не можу забути...

Дуже хочеться поділитись з тими, хто, можливо, ще його не читав.

Було це давно, ще за старої Австрії, в далекому 1916 році. У купе першого класу швидкого потяга “Львів-Відень” їхали англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки точилися навколо різних тем. Нарешті заговорили про мови: чия краща, багатша і якій належить світове майбутнє. Звісно, кожен заходився вихваляти рідну.

Почав англієць: “Англія — це країна великих завойовників і мореплавців, які славу англійської мови рознесли цілим світом. Англійська мова — мова Шекспіра, Байрона, Діккенса й інших великих літераторів і науковців. Отже, їй належить світове майбутнє”.

“Ніколи! — гордо заявив німець. — Німецька — мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають пів-Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, вона має світове значення”.

Італієць усміхнувся і тихо промовив: “Панове, ви не маєте рації. Італійська — це мова сонячної Італії, музики та кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською мовою написані найкращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті й інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною у світі”.

Українець довго думав, нарешті промовив: “Я не вірю у світову мову. Хто домагався цього, потім гірко розчаровувався.

Йдеться про те, яке місце відводять моїй мові поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що українська — мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, геніального поета Тараса Шевченка. Це лірична мова найкращої з кращих поетес світу — Лесі Українки, нашого філософа-мислителя Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, зокрема і похваленими тут. Проте рідною, а отже, найбільш дорогою, Франко вважав українську...

Нашою мовою звучать понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих... Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли би ви, скажіть, своїми мовами написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?” “Ні”. “Ні”. “Ні. Це неможливо!” — відповіли англієць, німець й італієць.

“Вашими мовами це неможливо, а українською — зовсім просто. Назвіть якусь літеру!” — звернувся Костів до німця.

“Нехай це буде літера “П”, — відповів той.

“Добре. Оповідання називатиметься “Перший поцілунок”:

“Популярному перемишльському поету Павлові Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: “Приїздіть, Павле Петровичу, — писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, — погостюєте, повеселитеся”. Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони — приятелі Паскевичів... Посадили Павла Петровича поряд панночки — премилої Поліпи Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора — попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пива, принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятися Підгорецьким парком, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли ... Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши парком, пара присіла під пророслим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувсь перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати”.

У купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська житиме вічно поміж інших мов світу.

Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки. “Ну, а коли б я назвав іншу літеру? — заявив він — Скажімо, літеру “С?”. — “Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова починаються на “С” і передаватимуть стан природи, наприклад, свист зимового вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати:

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток, срібний сніг.

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє.

Сад солодкий спокій снить.

Сонно сиплються сніжинки.

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки —

Спить самотній сад.

“Геніально! Незрівнянно!” — вигукнули англієць та італієць.

Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.

[yvazhaemuy]

 Ніде ви не зустрінете навіть поляка, вже не кажучи про німця, шведа, чи американця, які десятки сотні разів бував на Україні і вивчив бодай десяток українських слів. А ми 2 чи три рази побували за кордоном і вже Дзенькуєм, Бай-бай, Окей і т д. Я помиляюсь?

уяви собі: їду в поїзді Ковель-Сімферополь до Дніпропетровська, сусід по купе німець і цілу дорогу спілкується зі мною літературною українською.

До речі, представниче найрозумнішого слов"янського народу, ти би рідну солов"їну підівчив, а то у тебе в реченні неузгодження чисел 

Уявляю, навіть особисто знаю тих, хто народився в українських сімях в Канаді, Америці, Парагваї, які ніколи не були на Україні, ніколи не ходили до української школи, втім розмовляють українською набагато краще нинішньої української молоді, щоправда з відповідним іспанським або англійським акцентом.

Тому не виключаю такої можливості, що цей німець ніякий він не німець, а знімечений українець, який не забув про те що він українець і ніколи не цурався свого походження.

[Tolik_lt]

цей німець- справжній німець. і ім"я в нього німецьке, і прізвище.і батьки у нього німецькі, і паспорт. історик. вивчав українізацію 30-х років. їздив працювати в архівах і виступити на конференції.

[Masik]

Сам говорю по русски, так как закончил русскую школу, отец военный и жили мы то в Харькове, то в Риге, но абсолютно без проблем говорю и на русскои, и на украинском. По ходу общения с человеком понимаю на каком языке ему комфортней меня понимать, на таком и говорю. Непосредственно сейчас нахожусь в Коло (Польша) и общаюсь с ними на чистом украинском и они прекрасно меня понимают. Есть тут один чувачок, который нигде специально не учился, но задался целью и довольно сносно говорит по русски, даже книги чтает.

[yvazhaemuy]

цей німець- справжній німець. і ім"я в нього німецьке, і прізвище.і батьки у нього німецькі, і паспорт. історик. вивчав українізацію 30-х років. їздив працювати в архівах і виступити на конференції.

Я ним пишаюсь! З задоволенням потиснув би йому руку! Навіть не через те, що він вивчив мою рідну мову, а через те, що людина поставила собі певну ціль і досягнула певного успіху!