Перейти до змісту

Віршографія


qwadro

Рекомендовані повідомлення

Я тебя отвоюю у всех земель, у всех небес

Я тебя отвоюю у всех земель, у всех небес,

Оттого что лес - моя колыбель, и могила - лес,

Оттого что я на земле стою - лишь одной ногой,

Оттого что я о тебе спою - как никто другой.

Я тебя отвоюю у всех времен, у всех ночей,

У всех золотых знамен, у всех мечей,

Я ключи закину и псов прогоню с крыльца -

Оттого что в земной ночи я вернее пса.

Я тебя отвоюю у всех других - у той, одной,

Ты не будешь ничей жених, я - ничьей женой,

И в последнем споре возьму тебя - замолчи!-

У того, с которым Иаков стоял в ночи.

Но пока тебе не скрещу на груди персты -

О проклятие!- у тебя остаешься - ты:

Два крыла твои, нацеленные в эфир,-

Оттого, что мир - твоя колыбель, и могила - мир!

М. Цветаева

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • Відповідей 1,3 тис
  • Створено
  • Остання відповідь

твій вогник у чаті то квітне то гасне

моя запальничка викрешує іскри

у нас тільки сонце без сумніву власне

все решта вирішує випадок злісний

все решта диктують якісь божевільні

якісь непритомні і неадекватні

із ними в нас зовсім нічого спільного

в них душі томатні і голови ватні

та їхні проблеми – на кожному кроці

а їхні мармизи у кожнім вікні

їм затишно мабуть так жити у мороці

і їхній це вибір – то чом би й ні?

та світло для нас – це потреба і звичка

і ми піднімаємо світ цей на сміх

твій вогник у чаті й моя запальничка

і сонце приватне – хай світять для всіх

Іздрик

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

І як тепер тебе забути?

Душа до краю добрела.

Такої дивної отрути

я ще ніколи не пила

Такої чистої печалі,

такої спраглої жаги,

такого зойку у мовчанні,

такого сяйва навкруги.

Такої зоряної тиші,

такого безміру в добі!..

Це, може, навіть і не вірші,

А квіти, кинуті тобі.

Ліна Костенко

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Если кто-либо достоин

Неземной любви,

То я знаю, без сомненья, -

Это только ты!

Если ты проснешься рано,

Взглянешь на зарю,

Тихо обо мне подумай -

Я тебе ее дарю.

Если ты закат увидишь -

Знай же, всё тебе.

Если дождик вдруг прольется -

Плачу по тебе.

Если ветер - я мечтаю,

Если снег - смеюсь.

О тебе я вспоминая,

Дождиком прольюсь.

А когда увидишь звезды,

Вспомни обо мне, -

Через них я посылаю

Мой привет тебе!

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Вино листопадове. Холоди.

Піщинками загубленого літа

час осідає в келихи. Допити

оці дві краплі.

Віриш, я сюди

вже не повернусь.

Не тому, що льодом

ледь-ледь стягнуло

мій маленький слід.

А просто холод.

Що відтане згодом.

На іншу весну.

Іншої прихід.

Мар'яна Савка

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Живи с расправленной спиной!

И в дни потерь, и в дни печали

Твоей слезинки ни одной

Ни друг, ни враг чтоб не видали!

Живи с расправленной спиной,

Пусть даже жизнь тебя достала!

Не пользуйся своей слезой -

И лишь спина твоё забрало!

Живи с расправленной спиной,

Как ни устала, как ни больно...

Пусть видят все тебя звездой

Или красивой птицей вольной!

Живи с расправленной спиной

И пусть все те, кому неймётся,

Твердят: "С такою красотой

Ей всё, видать, легко даётся!"

Живи с расправленной спиной!

И даже если выстрел в спину,

Пусть помнят все тебя такой:

Взобравшуюся на вершину!

Светлана Крутянская

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

А я мечтаю быть хозяйкой дома,

В котором вкусный запах пирогов

Витает вместе с чувством невесомым

От тихих, но таких родных шагов,

Когда подходят сзади, и целуют,

И спрашивают: «Как твои дела?»,

Когда не просто любят, а балуют,

Купая в море нежности, тепла…

А я мечтаю быть хозяйкой дома,

Который полон детских голосов,

Звенящих счастьем… Господом ведомы,

Их души раскрываются в простой,

Но очень важной истине и вере,

В любви их близких к Богу и себе…

Их жизнь полна глубокого доверья

Всевышнему и благостной судьбе!..

А я мечтаю быть хозяйкой дома

С красивыми цветами у дверей,

С приятным ароматом незнакомым…

Пусть это будет маленький секрет…

Пусть в этом доме каждый будет счастлив!..

Пусть этот дом Господь благословит!..

Я верю, что мечты мои отчасти

И есть дорога истинной любви!..

Алевтина Суровцева

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Осенняя элегия

1

Медлительной чредой нисходит день осенний,

Медлительно крутится желтый лист,

И день прозрачно свеж, и воздух дивно чист -

Душа не избежит невидимого тленья.

Так, каждый день старается она,

И каждый год, как желтый лист кружится,

Все кажется, и помнится, и мнится

Что осень прошлых лет была не так грустна.

2

Как мимолетна тень осенних ранних дней,

Как хочется сдержать их раннюю тревогу

И этот желтый лист, упавший на дорогу

И этот чистый день, исполненный теней, -

Затем, что тени дня - избытки красоты,

Затем, что эти дни спокойного волненья

Несут, дарят последним вдохновеньям

Избыток отлетающей мечты.

5 января 1900

А.Блок

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

КОНЕЧНЫЙ ПУТЬ

...И я уйду. А птица будет петь,

как пела,

и будет сад, и дерево в саду,

и мой колодец белый.

На склоне дня, прозрачен и спокоен,

замрет закат, и вспомнят про меня

колокола окрестных колоколен.

С годами будет улица иной;

кого любил я, тех уже не станет,

и в сад мой за беленою стеной,

тоскуя, только тень моя заглянет...

И я уйду; один - без никого,

без вечеров, без утренней капели

и белого колодца моего...

А птицы будут петь и петь, как пели.

Хуан Рамон Хименес

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Отблески стекол цветных на мраморе пляшут;

в пространстве желтом, сиреневом и зеленом

жены нагие по лепесткам ромашек

ворожат мечтательно и напряженно.

Над звонкой оградой голубиная стая,

лазурный фонтан смеется тонко и длинно,

нагота блистает белизной горностая,

шелковистой мальвой и золотым муслином.

Женщины смотрят магически и лениво

и в теплые краски погружаются тихо;

и мелодия солнца звучит лейтмотивом

в этой певучей и пестрой неразберихе.

Хуан Рамон Хименес

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Казнить захочешь, так казни!

Но все ж, господь, повремени...

О, ради звонкого светила,

и бабочки золотокрылой,

и ради трели соловья,

и придорожного репья,

и ради рощи апельсинной,

и роз, и звезд на небе синем,

и ради сумрачной сосны,

и перламутровой волны,

и ради губ, как вишня, красных,

и ради глаз больших и ясных...

меня казнить повремени!

...Но коль захочешь - то казни...

СПОКОЙСТВИЕ


Полночь, спасибо! Все замолкает...

Отдых какой, отрада какая!

Бриз над полями тихо летает.

Дышит спокойствием даль морская...

В небе застыла звездная стая,

трепетно-белая и золотая...

Полночь, как славно! Все замолкает...

Дремлют слова... Болтовня пустая

с губ простодушных, как днем, не слетает,

в скучные фразы звуки сплетая.

Рот запечатан. Отрада какая!

Полночь, спасибо! Все замолкает...

Видится мне страна колдовская,

разум, наполненный болью до края,

от повседневности отвлекая -

плач колокольный, толпа людская...

Вышел я в полночь... Все замолкает...

Ветер язычества, мир окрыляя,

веет повсюду. Дол населяют древние мифы...

Листья листая, дуб шелестит прелюдию рая...

Полночь, спасибо! Все замолкает...

Отдых какой, отрада какая!

Хуан Рамон Хименес

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Назавжди залишитися в школі домініканок поблизу Відня,

Молитися виключно українською, сестрам на подив.

Після вечірні іноді писати послання рідним,

Питаючи, як їх здоров’я, і як зродили городи.

Ходити щодня на ринок по Schlossbergstrasse,

Звикнути до достатку, купити авто,

Жити з собою в злагоді, складаючи дяку Спасу

За те, що все вийшло так добре. Й раптом,

Років десь через двадцять, коли вже ніхто не буде

Впізнавати в тобі чужинку, прокинутись на світанку,

Помолитись по-українськи знову ж на подив людям

І, не скидаючи з себе одягу домініканки,

Знаючи добре, що і на що міняєш,

Вирушити в дорогу з наміром не повертатись,

Дивуючи тих, хто не думав, що слово “вітчизна” має

Таку незбагненну місткість.

І самій здивуватись.

Галина Петросаняк

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Григорій Вагапов

Весна

Швидкістю тепла, плинністю жалю

Не чіпай, весна, льоду й кришталю.

Розтопи сніги, освітли печаль

Та все, що на душі, – не чіпай, не чіпай.

Був і згинув,

Кохав зиму.

Тільки печаль...

Не чіпай її, весна, не чіпай.

Правдою казок, вірою на раз

Обійди разок мою пристрасть.

Очі розтопи, душі розігрій

Тільки ж не мені, бачить Бог, не їй.

Може згинуть

Моя зима.

Тільки печаль...

Не чіпай її, весна, не чіпай.

Швидкістю тепла, плинністю жалю

Не чіпай, весна, на душі калюж.

Будуть чудеса, бо годі чудасій.

Буде ще й на тебе, весно, осінь.

Там і згину,

Впаду в зиму.

Тільки печаль...

Не чекай її, весна, не чекай.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 2 тижня потому...

Майк Науменко

Сладкая N

Это не рок-н-ролл, это - "Зоопарк"!

Я проснулся утром, одетым, в кресле

В своей коморке средь знакомых стен

Я ждал тебя до утра,

Интересно, где ты провела эту ночь, моя сладкая N

И кое-как я умылся и почистил зубы,

И, подумав, я решил, что бриться мне лень,

И я вышел и пошел куда глядели глаза,

Благо было светло, благо был уже день...

И на мосту я встретил человека,

И он сказал мне, что он знает меня...

И у него был рубль и у меня - четыре.

В связи с этим мы взяли три бутылки вина.

И он привел меня в престранные гости:

Там все сидели за накрытым столом,

Там пили портвейн, там играли в кости

И называли друг друга говном.

Все было так, как бывает в мансардах -

Из двух колонок доносился Бах...

И каждый думал о своем - кто о шести миллиардах,

А кто всего лишь о шести рублях.

И кто-то, как всегда, нес чушь о тарелках,

И кто-то, как всегда, проповедовал дзен,

А я сидел в углу и тупо думал: "С кем и где

Ты провела эту ночь, моя сладкая N? "

Не принимая участия в общем веселье,

Я пристроился в кресле и потягивал ром.

А люди приходили и опять уходили,

И опять посылали гонцов в гастроном.

И дамы были довольно любезны,

И одна из них пыталась захватить меня в плен,

А я молчал пень-пнем и думал: "С кем и где

Ты провела эту ночь, моя сладкая N?

И я был зол на себя, и я был зол на вечер,

И, к тому же, с трудом отыскал свой сапог...

И, хотя меня так просили остаться,

Я решил уйти, хотя остаться мог.

И когда я вернулся, ты спала,

Но я не стал тебя будить и устраивать сцен -

Я подумал: "Так ли это важно с кем и где

Ты провела эту ночь, моя сладкая N? "

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Сергій Присяжний

Душа

Вона... Плаче одна, чи їй бути самій? -

Душа... скільки відвертості в ній.

Між тим... кожному син,

Мов звук кожному свій.

Душа! Скільки гармонії в ній.

Не залишай, мене! Між божевільних мрій.

Твоя душа так необхідна моїй!

Не залишай мене, між божевільних мрій...

Твоя душа, так необхідна моїй...

Все в ній, не без прекрас.

Без слів і весь час...

Душа! Скільки омани для нас.

Вона не знає сама...

В вогні чи увісні - душа

Скільки лукавого в ній.

Бо вона - дивина.

Сторона - одна... одна межа.

Прозора, мов кришталь,

Але міцна така, як сталь - душа! Душа!

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Продовження теми душі...

Грицько Чубай

Не спиняйте її,

Бо вона пам’ятає про цвинтар

І про жито високе вона пам’ятає.

Вона засвічує місяць собою

І губами засвічує звуки,

Над колискою вашою

Бачу її з плачем,

Над домовиною вашою

Бачу її зі сміхом.

Лишень тоді

Коли ви засинаєте,

Вона від усіх вас щасливіша

На вологім піску танцює,

І сьогодні вона відходить од вас танцюючи

І не каже вам прощавайте.

Не спиняйте її,

Бо вона пам’ятає про цвинтар

І про жито високе вона пам’ятає.

Вона засвічує місяць собою

І губами засвічує звуки,

Над колискою вашою

Бачу її з плачем,

Над домовиною вашою

Бачу її зі сміхом.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Майк Науменко

Белая ночь / белое тепло

Сегодня был самый длинный день,

Мне нечем дышать, и духота давит грудь.

Сегодня самая короткая ночь,

Я хочу спать, но мне мешает заснуть

Белая ночь, белое тепло...

Фонари не горят, и мосты разведены,

На улицах поют про новый поворот.

И я мечусь в постели - простыни в поту,

Мне нужен, февраль, холод, стужа и лед,

Но здесь лишь белая ночь, белое тепло...

Мне нужен февраль, мне нужна она.

Нам было тепло зимой.

Я знаю, сделал что-то не так,

И вот я один, совсем один, со мной лишь

Белая ночь, белое тепло...

Она сказала "Нет, никогда!",

Но я услышал "Да, навсегда".

Я до сих пор помню ее слова:

"Да, да, да, навсегда",

Я мог бы быть вместе с ней всегда...

Белая ночь, белое тепло...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Майк Науменко

21-й дубль

Ты проснулся днем, ты не знаешь, зачем.

Шум за окном - вестник перемен.

Ты говоришь сам себе: "Мой мальчик, как дела?",

Ты берешь стакан воды с грязного стола.

Я думал, что ты коронованный принц,

Я думал, ты знаешь все,

Но взгляни на себя - ты разбит с утра,

Тебе нужно побриться и сделать кое-что еще.

Все верно, вот до чего ты дошел,

Вот до чего дошло.

И это был такой долгий путь,

И это был такой странный путь.

Нет горячей воды, на дворе мороз,

На улицу страшно высунуть нос.

Нет, дело вовсе не в грязном стекле,

Ты просто видишь все испачканным в золе.

Намыль подбородок, встань в красивую позу,

Смотри, ты чем-то сродни Деду Морозу.

Аплодисмент заслужен, но от кого его ждать?

Кстати, не забудь застелить кровать.

Я думал, ты стайер. Ты бежал вперед,

Но ты сбился с темпа, и второе дыхание уже не придет.

В зеркале процессия - идут не спеша.

Спроси: "Кого хоронят?", - ответят "Тебя!".

Все верно, вот до чего ты дошел,

Вот до чего дошло.

И это был такой долгий путь,

И это был такой странный путь.

Помнишь, когда ты был юн,

Ты думал, что ты всегда будешь таким.

Ты бродил по лесам, ты смеялся и пел,

Ты помнишь, что это такое - быть молодым.

И где бы ты ни был, твоя любовь

Была с тобой всегда.

И ты был влюблен. Я помню, ты был влюблен,

Но, ах, как быстро текут года.

Все это прошло, растворилось, как дым,

Ты помнишь, что это такое - быть молодым?

Ты сжимаешь кулаки, и кровь стучит в висках,

И вены, как мосты, встают на руках,

В крови бьется тигром адреналин.

Ты помнишь, что это такое - быть молодым.

Все верно, вот до чего ты дошел,

Вот до чего дошло.

И это был такой долгий путь,

И это был такой странный путь.

Ты можешь пойти позвонить друзьям,

Сходить в кино, встретить милых дам.

Нетрудно уйти от печальных проблем,

Столько вариантов, неиспользованных схем.

Пожалуйся Богу, но что это даст?

Напейся опять, продолжи свой фарс.

Остался рубль до получки и пять тысяч мечтаний,

Но нет, на сегодня довольно терзаний!

Дед Мороз у зеркала, с бритвой в руке,

Но чей это голос, там, вдалеке?

"На сегодня довольно", - говорит режиссер, -

"Дубль удался, свободны все.

Завтра приступим к съемке сцены номер семь".

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

"...але ти також радість"

...але ти також радість

і з часом

стаєш схожою на рожеву

льодяну бурульку тонку у формі жінки

тебе щовечора можна відламувати

по шматочку і класти собі під язик

щоб відчути приємну прохолоду

як від м'ятних цукерок в дитинстві

Грицько Чубай

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

поки ти спиш

вітер приносить зиму

поки сплю я –

в тебе нічний сеанс

ми живемо

ніби йдемо на зміну

ніби для нас

буде окремий шанс

шанси як сенси

перегорають швидко

сенси і шанси

скоро покриє сніг

вітер несе

хусточку як молитву

щоб обігріти

і прихистити всіх

вітер – потік

в ньому є сенс пропасти

секс як інстинкт

як основний рефлекс

поки ти спиш

я генерую шанси

поки я сплю -

ти генеруєш сенс

Іздрик

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Красивым быть дано не каждому из нас.

Красивыми становятся прощая.

Душа прощающих сияет как алмаз,

Своею чистотой вокруг все освещая.

Красивыми становятся любя,

Любовь способна заживить все раны.

Способна исцелить, простить обманы,

И даже те, которые прощать нельзя.

Красивыми становятся ценя.

Ценя родителей, друзей, хорошую подругу,

Минуту, час и день, ценя друг друга,

Все что дается Богом бережно храня.

Красивыми становятся не зря,

Ведь красота для нас так драгоценна.

Мы внешность можем за день изменить.

А душу не изменишь. Красота души бесценна...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

cказати собі чесно, якомога чесніше,

так ніби уже немає чого втрачати:

ми надто довго жили, покладаючись на інших -

як книжка пише, що люди скажуть,

ми надто звикли до цих вишитих гамівних сорочок,

до цих пишних церковно-гастрономічних обрядів,

до цих дуль у кишені, які часто видаємо за спротив.

сказати собі чітко:

не вистачить сіл і містечок, щоб кожна хата скраю,

не вистачить вояків, щоб по одному виходити в поле,

не вистачить поля, навіть китайок не вистачить, навезених із Китаю.

сказати собі безжально, не ховаючись за плечі інших,

не сягаючи щоразу по славу дідів та пам*ять героїв,

як по хусточку для патріотичних сліз і соплів,

не втікаючи у тужливу пісню.

сказати собі:

я – остання буква абетки, без якої мене не буде,

я - остання територія,

я – те, чого я не можу зректися,

я - тесля колоди у власному оці

я не мушу тесати із неї хреста, якщо я не хочу

я не можу віддати того, що мені не належить

я належу до цього народу, я - цей народ

я не хочу, щоб ми довіку ходили такими глухими шляхами,

отже, я починаю від себе - я розорюю межі

я – ми, я-ми, ями

Галина Крук

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Спасибі.

Запинатись на півслові,

ховати погляд у кишеню,

вкриватись багрянцем з голови до п’ят,

несміливими літерами починати нові рядки.

Спасибі.

За те, що на все заради мене готовий,

за те що одним займенником окреслюєш все життя,

за ніжний дотик до тіла міцної, мов гриф, руки.

За те, що ти мій, а я тільки твоя.

Кохатись у лимонному сяйві місяця,

що ледь визиратиме з-за гардин.

Спасибі.

За вірність, у якій півсвіту вміститься,

за все, що колись обіцяв,

за те що з мільйонів - такий один.

Прокидатись подумки поряд,

шаленіти від ревнощів, кидати з опалу важкі слова.

Долати гордість, сумніви, розпач від горя.

Спасибі, рідний, що дав мені серце.

Тільки з ним я – жива.

Леона Вишневська

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Двадцять пята осінь так і не стала доброю.

Листя опало, душа лишилась хворою.

А на вколо всі такі щасливі, всі по парах.

В день тримаючись за руки, в вечері по барах.

А я памятаю як тоді сидів на парах.

Двісті сорок третя аудиторія, вікно.

Вона десь в цих стінах, та їй насправді все одно.

По вікні вода, за вікном дерева голі

І парк на сороковому мікрорайоні.

Чижук Володимир (Провінційний Растаман)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Мій Господи, у цій безбожній млі,

коли усі розгублені й малі,

подай у кожну руку по свічі,

ми по свічі запалимо вночі.

Ми по свічі запалим водномить,

свіча свічі у відповідь горить,

свіча свічу рятує від пітьми,

її вогнем засвітимося ми -

вогнем свічі, твоїм святим вогнем,

ми тим вогнем нікого не минем.

... ні крику. ні зневіри. ні плачу.

Мій Господи, подай мені свічу.

Мар'яна Савка

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.




×
×
  • Створити...