ODZER

VIP користувачі
  • Кількість зміста

    2 206
  • Дата реєстрації

  • Останній візит

  • Days Won

    16

ODZER last won the day on Серпень 26 2015

ODZER had the most liked content!

Репутація громади

1 442 Гуру

Про ODZER

  • Ранг
    Мегафлудер
  • День народження

Останні відвідувачі профілю

53 838 перелядів профілю
  1. По Вижівці тільки на байдарках - надто багато перешкод, там і байдаркою дуже непросто . По Турії во високій воді в принципі можна на човні - але є чимало місць з завалами та топляком та звуженими руслами. Стохід - хіба на ділянці Рудка-Червинська - Любешів, на всіх інших ділянках буде складно. В принципі ще можна від мосту на трасі Ковель-Луцьк до с. Угли. Ділянка Любешів - Сваловичі складнопрохідна для човна. Ділянка Гулівка - Рудка Червинська для човнів непрохідна хоча це самий цікавий маршрут, я б сказав - феєричний. Загалом, прохідність цих річок залежить від рівня води. Найкраще це травень, частково червень. Липень-серпень дуже складні - літня межень, плюс сильно заростає рослинністю русло. Минулі два роки були дуже складні для сплавів по цих річках. Навіть в травні сплав буде залежати від рівня весняної повені
  2. вебсайт Ківерцівського національного природного парку "Цуманська пуща" http://www.knpp.com.ua/ сторінка в Фейсбук https://www.facebook.com/npptsuman/ сторінка ВКонтакте https://vk.com/tsumanska_pushcha Група в ФБ "Волонтери Цуманської пущі" https://www.facebook.com/groups/1714069895545252/?fref=ts
  3. Дуб – священне дерево Перуна. Святі гаї наших пращурів Дуб – один з символів національного природного парку «Цуманська пуща». Дубові, дубово-грабові та сосново-дубові ліси є переважаючими на території парку, вони утворюють своєрідний комплекс із болотами різних типів, ділянками лук по водотоках, чорновільшанниками. Саме дубові насадження займають значну частину території пущі. Однією з причин цього є те , що ліси формувалися в Цуманській пущі на більш багатих, ніж на півночі Полісся, ґрунтах. В давні часи льодовикові води досягали цієї території, в місцях їх накопичення утворились болота, а упродовж тисячоліть тут поступово сформувався оригінальний природний комплекс із переважанням лісових масивів. Саме такі праліси покривали цю територію до того, як почалося інтенсивне використання їх людиною. Збереглися тут і незаймані або малодоторкані ділянки лісу. Окремі з них мають вік 150-170 років. Лишилось чимало дубів віком понад 300 років. Одні з найстаріших дубів Волинської області - три дуба велетня віком до 600-800 років ростуть на древньому слов’янському оборонному валі в с. Городище. Цілком ймовірно, що ці дуби – це залишки священного гаю, які були у наших пращурів поряд з поселеннями. Саме про священні гаї і буде подальша розповідь. У слов’янському фольклорі є безліч свідчень про вшанування святих лісів і дерев. Вважалося, що священними можуть бути такі дерева, як дуб, липа , клен, явір, в’яз, ясен. Традиція священних гаїв або дібров саме як храмів належить до індоєвропейського спадку. "Поклоніння природі серед первісних індоєвропейських народів свідчить про традиційну тему священних природних місць, вільних від осквернення людьми і їх діяльності. Такі священні природні місця були дикою природою в найглибшому сенсі, вони були наповнені вольової силою — вольовими, повними волі, непідвладними контролю - і з духом," - писав дослідник священних гаїв Дж. Вест. Слов’янсько-прабалтська спільнота належить до однієї давньої етнокультурної спільноти, одного з індоєвропейських угрупувань наприкінці ІІ тисячоліття до н.е. Тому, між слов’янськими та балтійськими народами є чимало спільних елементів у сфері вірувань, що продовжують існувати в народній культурі, а також у релігійній термінології. Серед священних дерев слов’ян та балтів найпочесніше місце займає дуб. Недаремно його вважали царем дерев. Це величне дерево вважалось святим деревом, сакральним житлом бога блискавок Перуна, частково тотожного римському Юпітеру та скандинавському Одіну. Культ Перуна був поширений як у слов’ян, так і у балтів. Литовці називали його Perkunas, латиші – Perkons. У балтській народній культурі ще у 17 ст. дубові віддавали шану, як дереву бога блискавок Перкунаса. «Дерево ніколи не було предметом поклоніння саме по собі, люди вшановували те, що містилося всередині нього, або що воно для них означало» - стверджував відомий дослідник міфології Мірча Еліаде. Дубові гаї і навіть цілі ліси оголошувалися священними, що допомогло врятувати їх від вирубування. Більшість священних гаїв були неприкрашеними, вільними від штучної модифікації та маніпуляції. У них панувала абсолютна заповідність, і охоронний режим у них був суворіший, ніж у сучасних природних заповідників. Це був священний простір, вільний від змін, привнесених зі сторони людини. Найстаріший дуб у лісі вважали місцем перебування божества. Деяким з цих священних дерев приписували силу покарання людини, яка їх зрубає, смертю або тривалою хворобою. Такі дерева заборонялося рубати, порушники ризикували померти або надовго захворіти. Нерідко священні дуби огороджувались дерев’яним парканом або ровом. Вхід до загороди був заборонений усім, окрім жерців, та тих , хто збирався принести пожертву. Жерці слухали голос божества, як вважали, який жив у гілках, і робили передбачення. По-різному шелестить листя: тихо і спокійно, грізно, напружено — від цього залежала і суть передбачення. А восени дівчата збирались біля святих гаїв «слухати духа», який шелестом падаючого листя передбачав їм майбутнє. В історичних джерелах згадують величезний дуб на острові Хортиця. Довкола дуба викладали жертовний хліб та м’ясо. Важливим елементом були стріли, які встромляли в землю навколо священного дуба – жертва у формі зброї мала місце під час клятви, її також приносили до ніг ідола Перуна. Риси культу, ритуали якого виконували під деревами, слід пов’язувати не власне з деревом, а з сакральною силою, яка ніби-то в ньому прихована. В давньолитовській історії згадується, як Ієронім загасив сакральні вогнища, повбивав змій і зрубав священний дуб. Це спричинило спротив місцевого населення. Його представники шукали заступництва у великого князя Вітовта, поскаржившись на священника за знищення дому божого, збереження якого забезпечувало дощ і добру погоду. Вітовт перейнявся долею людей, і змусив священника покинути країну. Ще навіть у ХІХ ст. у Воронезькій губернії пара, котра щойно уклала шлюб, ішла до старого дуба, тричі обходила його й приносила жертву. У Болгарії найважливіші урочистості села відбувалися навколо дуба, що називався «запис» і був позначений спеціальним знаком. Заборонялося рубати це дерево або завдавати йому шкоди. У давньоруських пам'ятках XI-XVII ст., зокрема в "Початковому літописі" (1093), повідомляється про поклоніння наших предків "pощеніям" і "дpевесам" та про молитви в священних дібровах і гаях ("pощенієм жpяхy"). В Уставі Володимира про церковні суди говориться про тих, "кто молится въ рощеньи", а у Іпатіївському літописі згадується про службу біля куща. Про це також говорить Єпископ Кирило Туровський у XII столітті і Густинський літопис. На думку Є. Анічкова, на тому місці, де тепер знаходиться Києво-Печерська лавра, раніше був священний гай, в якому стояли київські боги, а серед них, ймовірно, Перун. Священний гай у слов'ян мав різні назви: «божелісся», «гай-бог», «божниця», «пpаведний ліс», «святибоp», а деякі називали навіть Раєм. У священних гаях не полювали, не збирали хмиз і, звичайно, не рубали дерева, не рвали квіти та не ловили пташок. Навіть сухостій чи бурелом заборонялося прибирати, все повинно гнити природним чином, всередині самого гаю. Моління давніх слов'ян відбувалося найчастіше у священних гаях, які були зазвичай на узвищеннях, біля цілющих джерел і обожнюваних дерев. Під час обрядів народ прикрашав свіжими гілками своїх жерців, жінки одягали на голову березові вінки, а чоловіки - дубові. Усі ранні шлюби влаштовувалися під деревами, і коли жінка хотіла дитину, часом її знаходили в лісі, пристрасно обіймаючу могутній дуб. На культову роль дуба у наших предків вказують і археологічні знахідки: у 1975 році з дна Дніпра підняли древній дуб, у стовбур якого було встромлено щелепи молодих кабанів догори іклами — так, щоб вони утворювали за формою чотирикутник. А у 1910 році подібний дуб був знайдений на дні річки Десни. Як свідчать етнографи, культ дерев у деяких областях зберігався ще до XIX ст. В Україні найстарішим деревом вважається 1300-річний дуб, який росте в урочищі Юзефін Рівненської області, а у с. Верхня Хортиця росте 800-річний козацький дуб. Зображення священних дерев було досить частим в літописах аж до XI ст., поки не було заборонене церковнослужителями. Найчастіше священними вважалися старі дерева, з наростами і дуплами, виступаючими з-під землі корінням або розщепленими стовбурами, а також які мали два або три стовбури, що виросли з одного кореня. Між стовбурами таких дерев пролізали хворі, протягували хворих дітей в надії на одужання. Іноді обряд лікування був складніший. До цілющого древа хворий приходив до сходу Сонця і разом з знахаркою повз до нього на колінах. Знахарка запалювала свічки, роздягала хворого догола і укладала головою до коріння дерева. Читаючи молитви і замовляння, вона обсипала свого пацієнта пшоном і обливала водою, після чого той переодягався в чистий одяг. Старий одяг в якості жертви залишали на гілках дерева, а хворий і знахарка кланялися дереву зі словами: «Прости, Матінка Сира-Земля та Святе Дерево, відпусти». Під кінець хворий і знахарка влаштовували ритуальну трапезу, не забуваючи залишити коровай хліба та трохи солі у коренів священного дерева. Принесення жертв богам природи було настільки звичайним явищем, що й донині зберігся звичай класти шматочок хліба або монету під дерево чи в траву під час збирання цілющого зілля. Це має означати вдячність людини світові рослин. Усі слов’яни вважали, що дуб пов’язаний з образом громовержця, який ніби-то найчастіше бив саме в дерева цього виду. Натомість липі, яку начебто блискавки оминали, приписували цілющі властивості. У давніх слов’ян та балтів влучення блискавки в якийсь предмет або особу (скелю, людину, дерево, пагорб) освячувало їх. Деревам, на яких були сліди цього атмосферного явища, приписували лікувальну дію: на їх місці будували капища, в яких завжди горів "вічний" вогонь із "дубового древія", їх оточували тином або ровом; а людину, вбиту блискавицею, вважали обраною богом. Вважалось, що з’ївши трохи попелу з дерев, спалених блискавкою, можна здобути собі здоров’я, довголіття, дар ворожіння та заклинання вогню. Разом з тим існувало повір’я, що дерево, в яке вдарила блискавка, не можна використовувати для будівництва, проте воно придатне для виготовлення музичних інструментів. За християнства виникло повір'я, ніби під дубом ховаються від Божого гніву чорти, й саме тому стріли-блискавки часто влучають у стовбур. Із тієї причини й остерігалися переховуватися від грози під цим деревом. Вважалось, що Перун б’є кам’яною блискавкою. Знахідки скам’янілих белемнітів, молюсків (нерідко їх знаходять на Шацьких озерах, називаючи «чортові пальці»), викопних знарядь первісних людей називали перуновими стрілами. Віднайдення такого предмета сприймали як дарунок долі. Перунові стріли використовували для лікування хвороб очей, зняття порчі, під час пологів. Дерево дуба використовувалось для спалення загиблих славних воїнів. Також, освячені в Перуновий день (20 липня) жолуді використовували як обереги, зашиваючи в одяг або в ладанки. Дерево — споконвічний символ рослинної сили — мало ще й сакральне значення для побудови святилищ. Статуя божества Святовита в давньослов’янському місті Аркона на острові Руян була виготовлена з кількох порід священного дерева. Згадується в переказах,що дуб був деревом Лісовика. У «Лісовій пісні» Лесі Українки Дядько Лев «заклявся на життя, що дуба він повік не дасть рубати». Натомість Лісовик «на бороду заклявся, / що дядько Лев і вся його рідня / повік безпечні будуть в сьому лісі». На Поліссі дохристиянські вірування було досить сильним ще до 16 ст., навіть в більш пізній час старі дуби та гаї селяни так і вважали сакральним, саме тому деякі з цих вікових дерев збереглися. Хоча з прийняттям християнства чимало священних лісів слов'ян загинули від вогню і сокири, як і інші язичницькі святині. А. Коринфський, поет та відомий збирач народних легенд та звичаїв, писав: «Літописи свідчать про те, що на слов’янському заході проповідниками християнського вчення вирубувались святі гаї, щоб показати безсилля язичницьких богів перед світлоносною могутністю єдиного Бога». Однак язичницьке коріння проросло в новій релігії і склало основу народних звичаїв проведення християнських свят. Так, на Трійцю прийнято завивати березові гілки, прикрашати ними храми і житла, як це робилося в давнину, а на Івана Купала (з'єднання язичницького Купали та Івана Хрестителя) на Русі донедавна стрибали через багаття, пускали вінки на воду і шукали в лісі квітку папороті. Хоча, разом з тим, християни, аби привернути неофітів до храмів, нерідко стали будувати їх в священних гаях. Збережені письмові та усні перекази оповідають нам про зведення церков, каплиць, хрестів на священних пагорбах або поблизу особливо шанованих дерев. Посадка дерев навколо нового храму знаменувала появу нового священного гаю, який в даному випадку був вторинною похідною від храму. Але схема їх відношень могла мати і зворотній характер в тому випадку, коли храм (каплиця, хрест) зводився в старому священному гаю, на місці або біля священних дерев. Певною мірою ліс став прообразом храму, де колонами служили стовбури дерев, а християнські церкви і сьогодні нагадують його своїми склепіннями, напівмороком і м'яким, райдужним світлом, що струменіє крізь вітражі. Цікаво згадати одну з історій, переказану єзуїтами з віленської колегії (з книги В. Лазарука "Сині очі Волині"): - Коли 1587 року наблизились до священних дубів, люди з голосінням кинулися на їх захист. Ще більше здивувалися присутні: коли князь приклав до стовбура сокиру, з дупла з огидним сичанням вилетіла сова. Всі подумали: чорт. А ось ще одна історія: За межі королівщини та княжих земель Сангушка Ковельського, між Смідином та Паридубами, в урочищі Свині, збоку прастарої дороги, що вела з Володимира до Бреста, ріс прастарий дуб. Хтось порубав його, - "выказил", тобто попсував, що на середньовічному пограниччю не було ніколи якоюсь дивиною. Проте така акція у населення навколишніх сіл викликала несподівано бурхливу реакцію. На місці злочину зросла громада. Представники одинадцяти сіл у складі 60 осіб, так звана "копа", змусили відповідати винуватців перед лицем закону за давнім звичаєм. Для Вілія і Левонця суперечка закінчилася трагічно: щоб уникнути розправи, вони тривалий час переховувалися у лісах, поки не потрапили до рук татар. Сталося це 1538 року». На Поліссі зберігся звичай садити дубок, коли народиться дитина. Якщо дуб гарно росте, це вважається доброю прикметою. На гілки священних дерев в якості офір давні слов’яни вішали хустки з різних тканин, кольорові стрічки, шматки полотна, вишиті рушники з проханнями про позбавлення від хвороби або в подяку за зцілення. Звичай цей був дуже давнім. Трохи трансформувавшись, він дійшов і до наших часів – рушниками, хустками та стрічками обвішують придорожні хрести-фігури на Поліссі, надаючи того ж значення ритуалу. Ще в «Житії князя Костянтина Муромського» засуджуються люди, які «дуплінам дерев'яним гілки рушниками обважують і цим поклоняються». Також Костянтин Багрянородний свідчив, що слов’яни-язичники поклонялись дуплистим деревам, прикрашаючи їх стрічками. Навіть в нас час подекуди можна зустріти на Поліссі дуби, обвішані стрічками. Для прикладу, неподалік села Берестяни в Ківерцівському районі і зараз є такий дуб. Місцеві мешканці вішають на це дерево стрічки, коли молодий хлопець йде в армію, аби повернувся здоровим і неушкодженим. В інших краях відношення до дуба теж було особливим. В Англії дуже довго вважалося, що зрубати дуб - це фатальний гріх, хоча всі інші дерева можна було заготовляти без обмежень. Він використовувався тільки для священних багать. Дуб вважався деревом, яке може зцілювати і передбачати. В Упсалі – древній релігійній столиці Швеції, поряд з язичницьким храмом був священний гай, дерева в ньому вважались божественними. Древні кельти, як і германці, шанували дуби, на яких росла омела. Зокрема, існували священні гаї кельтських друїдів-жерців - Друнеметони (Drunemeton). По одній з версій слово «друїд» походить від назви «дуб». Про священні гаї кельтських друїдів — розповідають Цезар, Лукіан і інші римські автори. За їхніми описами потаємні гаї та ліси були житлом друїдів, де вони вчили молодих жерців і виконували священні обряди. Так само і слов’янські волхви навчали премудростям молоде покоління і проводили свої обряди в святих гаях та дібровах. В Польщі святі гаї іменувались роком або урочиськом; коли в країну вторгалися загарбники, по селах розсилалися гілки з цього гаю, що об'єднувало поляків. Місто Відень був побудоване навколо священного гаю, останнє дерево якого, шанований дуб, довго стояв в центрі міста. Цікавий опис слов'янського храму зробив 1159 р. Герборд, який розповів про життя Оттона, єпископа Бамбергенського, відомого своїми жорстокими розправами з язичницькими святинями та служителями давніх культів. Він зруйнував чотири храми традиційної віри, порубав статуї богів, наказав зрубати священного дуба. Проте народ почав благати його, запевнивши, що не буде ніхто молитися біля дуба, а лише відпочивати в тіні його крони. І священний дуб був врятований. Принагідно хотілося б згадати і про те, що священні гаї нерідко знаходилися біля джерел, святих озер (водойм), на березі річок. Вважалося, що боги живуть у кронах дерев та в цілющих водах джерел. В святих лісах підтримувався незгасимий вогонь поряд з священними каміннями-валунами. Наприклад, в Білорусі, на території сучасного Мінська на узбережжі річки Свіслоч, ще в кінці 19 ст. існувало діюче капище, де зростав величезний священний дуб «Волат», горіло незгасиме жертовне вогнище-вівтар «Жижа» біля каменя-валуна «Діда», а поряд з вогнищем жив «Старець» (волхв-знахар), який виконував різні обряди, люди приходили до капища молитись та просити про допомогу. Є свідчення про звичай відновлення священного вогню тертям дубової палиці об сіре каміння з поля. Насамкінець, хотілося б згадати, що дуб часто порівнюють з міфічним Світовим Деревом, а у його кроні, за древніми повір’ями живе цар птахів (орел, сокіл). Світове Дерево - уособлення єдності усього світу, своєрідна модель Всесвіту й людини, де для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце. Це також посередник між світами — своєрідна дорога, міст, драбина, якими можна перейти до світу богів або в потойбіччя. Про древо життя у світі створено безліч легенд, казок, цей символ знайшов відображення в орнаментах багатьох народів. Першодерево світу у слов’янській міфології розташувалось у Вирію, згідно з їх віруваннями, на «прадубі» росли плоди безсмертя. Сюди ж зліталися птахи на зиму. У скандинавській міфології, Іґґдрасиль — це Світове дерево, велетенське дерево, що, як вважалось, об'єднує та підтримує усі дев'ять світів скандинавської космології. Світове Древо уявлялося нашим пращурам центральною віссю (Axis Mundi), що пронизує собою три світи – підземний (світ мертвих, темний світ), земний (світ живих, світ боротьби темного й світлого первнів) і небесний (світ богів). Існує навіть думка, що різдвяна ялинка — це образ священного древа, а зоря, якою вона увінчана, є символом неба або сонця. Підсумовуючи вищесказане, хотілось би підкреслити особливе естетичне та сакральне значення священних гаїв для наших пращурів, які тисячоліттями намагались бути в гармонії із природою, в якій людина була не центром всесвіту з споживацьким відношенням до довкілля, а лише її частинкою. Святі гаї були своєрідними посередниками в спілкуванні людей із природою, були символом її самовідродження, величі. І нам варто згадати традиції, досвід наших предків, докорінно змінити наше відношення до Матері-Природи. Публікацію підготував Савчук Павло, начальник відділу по еколого-освітній та рекреаційній роботі Ківерцівського НПП "Цуманська пуща" В селі Городище Ківерцівського району зростають три дуби-велетні. Могутні дерева ростуть на залишках старослов’янського валу (пам’ятки археології ХІ ст.), який захищав старовинне городище. Дуби віком близько 600-800 років, діаметрами 1,7м і 1.6м, 2,1 м, висотою 30-35 метрів та обхватом стовбурів 6,4м і 5,4м, 7,0 м відповідно. За рішенням Волинського облвиконкому у 1991 році утворена ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Городищенські дуби»
  4. 16 грудня 2016 року волонтери Самооборони Волині зібрали 50 сухпайків для бійців АТО Загалом, за період існування проекту з липня 2014 року було відправлено бійцям на Схід 5907 сухпайків на суму біля 693 тисячі гривень.Висловлюємо глибоку подяку всім, хто долучився до проекту, за ваше терпіння, наполегливість, невтомність !Дякуємо нашим постійним помічникам-спонсорам - підприємцю Матросовій Тамарі, ТЗОВ "Луцька картонно-паперова фабрика"! Для наступної партії сухпайків дуже потрібні: - горіхи (волоські, арахіс) - родзинки, курага - батончики шоколадні або фітнес-батончики - сухарі (бажано нездобні) - консерва "Каша з м’ясом" - суп сухий "Гаряча кружка" - карамель з кислою начинкою. - сухий спирт - рибна консерва в олії - козинаки або шоколад - консерва "паштет" - картопляне пюре "Мівіна" - вісвянка в одноразових упаковках - стрейч-плівка, широкий скотч - сірники - мішечки-зіпери для одноразових упаковок (4х6 см, 7х10 см, 8х12см) Класти продукти та речі можна в кошики по збору допомоги бійцям АТО в супермаркетах.На жаль, лишився лише один кошик в супермаркеті "Пакко" по вул. Ковельській Або приносьте на штаб: м. Луцьк, пр. Перемоги, 14, 2-й поверх. Довідки за телефоном: 050 378 24 99, Павло Якщо ви можете допомогти «Самообороні Волині» фінансово, то ви можете перерахувати кошти: На картку «Приватбанк» 5168742017694435 (гривнева) на ім’я Чуріков Сергій Борисович На картку «Приватбанк» 5168742061615336 (валютна картка, євро) на ім’я Чуріков Сергій Борисович Безготівковий перерахунок на р/р 26008055506351, МФО 303440, Код 39109290 (ПриватБанк), призначення платежу – благодійна допомога на здійснення статутної діяльності;
  5. с. Знамирівка. Ківерцівський р-н В нижній частині хреста пов`язана хустка. с. Озеро. Ківерцівський р-н
  6. Православний хрест 19 ст. На зворотній стороні зображення знарядь Страстей Христових с. Липне. Ківерцівський р-н. Старий хрест лежав біля церкви. с. Липне. Ківерцівський р-н. Старий хрест лежав біля церкви. с. Липне. Ківерцівський р-н. Новий хрест такої ж форми с. Сильно. Ківерцівський р-н Хрест на Поліссі Білорусі. Зверніть увагу на рушники і дерев`яний дашок, покритий рушником. Це досить типово для тієї території с. Берестяни. Ківерцівський р-н с. Городище. Ківерцівський р-н с. Сильно. Ківерцівський р-н с. Сильно. Ківерцівський р-н с. Сильно. Ківерцівський р-н
  7. Хіночі тепер Володимирецький район Фото 1929 року Підкарпатська русь 1939-1944 символічна група, що включає в себе велику кількість предметів, що зустрічаються в історії про Страсті Господні. У їх число входять:півень, що проспівав тричі при зреченні апостола Петра;табличка з написом INЦI - для додаткового приниження Христа;драбина - використовувалася для зняття мертвого тіла з хреста;спис, який римський солдат Лонгін встромив у підребер'я Ісуса ;губка на списі, змочена в оцті (або вині), подана йому для втамування спраги;молоток, цвяхи та обценьки, якими виймали цвяхи з рук Ісуса;30 срібняків, заплачені Іуді за зраду (іноді зображуються в гаманці);гральні кістки-кубики, якими солдати розігрували одягу Ісуса; миску з мирро - їм Йосип Ариматейський або дружини-мироносиці обтирали тіло;руку, яка бичували Ісуса або яка дала гроші Іуді;терновий вінець, яким був увінчаний Ісус ;Грааль - легендарну чашу, в яку була зібрана кров Ісуса;одяг Ісуса ліхтар із свічкою - символ зрадництва в Гефсиманському саду. Зображення знарядь Страстей Христових розглядалися як могутня зброя проти гріха, яке при споглядальному зосередженні на страждання Христа повинно викорінити паросток зла в душі людини. Містилося у вигляді мініатюрних підвісок на вервиці, особливо у XVIII ст., коли сприяло появі ідеї про благословення хреста, який став збірним символом Спасіння. Розп'яття з знаряддями Страстей Христових,1717, Бремен, капела св. Венделіна Arma Christi (Страсті Христові) хрест з церкви Saint-Pierre de Collonges la rouge Хрест на церкві в Європі. На жаль, втратив інформацію про походження. Німеччина Православні ікони з символами знарядь Страстей Христових представляет интерес ряд икон с редким иконографическим изводом «Плач Богородицы при кресте», отдаленно напоминающим иконографию «Богоматери Ахтырской» (1739 г.). По всей видимости, появление данного извода относится к первой половине XVIII века и имеет прямую взаимосвязь с апокрифическими духовными стихами «Плач Богородицы» и «Сон Богородицы». На иконе изображена Богоматерь со сложенными на груди руками и пронзенной мечом грудью, перед ней — распятый на кресте Христос на фоне Иерусалимской стены, за ней — колонна с петухом. Перед Богородицей — белый стол с орудиями Страстей; на нем помещены розги, губка, чаша с крышкой, чаша с широким горлом (потир?), плеть, терновый венец, молоток, клещи, мешочек с высыпающимися сребренниками, кисть правой руки, риза Христа; за столом справа — пустая гробница Ікона «Христос в темниці з Знаряддями Страстей» (початок XIX століття)символічна група, що включає в себе велику кількість предметів, що зустрічаються в історії про Страсті Господні Фото хрестів-фігур , Рівненська обл. Зі статті Обрядово-ритуальна символіка полотна http://ukr-textile.livejournal.com/1205.html Європейська ікона з символами знаряддь Страстей Христових
  8. Село Хотивель (Старовижівський р-н).Поряд з новим хрестом - залишки старого. На старому хресті - фартушки.Звертання матерів хворих дітей до хреста на роздоріжжі було на Поліссі традиційним. Ненька вишивала рушничок або фартушок і на світанні пов`язувала його на хресті, просячи в Ісуса здоров`я та щастя для своєї дитини. Також, жінки, у котрих боліла голова, пов'язували на фігуру хустку, від безпліддя мав рятувати пов'язаний фартушок, від болю в грудях – залишена на хресті сорочка Ковані хрестики на кінцях рамен. Село Рудня (Старовижівський р-н) Село Руда (Любомльський р-н). На вершині кований хрестик з напівмісяцем . Поєднання хреста і півмісяця цілком вписується в космологічну, язичницьку за своїм походженням символіку: хрест і півмісяць символізують сонце і місяць. Але разом з тим обидва символи мають і інший, християнський сенс: хрест очевидним чином виступає як символ Христа, тоді як місяць у християнській традиції символізує Богородицю. Добачують ще в півмісяці видозмінену форму дракона. Також припускають, що хрест на півмісяці може означати перемогу християнства над ісламом. З іншого боку, Султан Абдул-Меджід вручив козакам прапор із зображенням хреста і півмісяця - як символ, що поєднує мусульман і православних. Село Стобихва (Камінь-Каширський р-н). Нижче містична історія, пов`язана з цим хрестом. Бував я в одному поході. Ось опис https://www.facebook.com/profile.php?id=100001385592218&sk=photos&collection_token=100001385592218%3A2305272732%3A69&set=a.1236036919785816.1073741838.100001385592218&type=3&pnref=storyПохід був осінній , день дуже короткий, хотів поставити намет біля озера ще засвітло. Сімей в Стобихві живе дуже мало. Знайшов хату, де хтось господарював, на подвір`ї бавились дітлахи. Запитав в молодої господині, яка там місцевість біля озера , де там можна заночувати. Вона сплеснула руками, почала тривожно мені говорити : - Не йдіть туди, там гиблі місця !!! Питаю: - А що там, дикі звірі? - Не тільки звірі, мій батько Вам розкаже, що там робиться ! І її остання фраза мене добила : " Не йдіть туди, Вас же дома ждуть! Краще заночуйте у нас на Панській горі" Що я й зробив. Через пару років я показував фото Стобихви науковому співробітнику нашого краєзнавчого музею. Вона була там колись в етнографічній експедиції. Побачивши цей хрест- фігуру, розповіла мені містичну історію , яку взаписала в старенької бабці в цьому селі. Нібито, місцеві знахарі- відуни ходили вночі на повний місяць до цього хреста на роздоріжжі, втикали перед хрестом ножі , та перекочувались через них ,читаючи заговори, і перетворювались в вовкулаку-перевертня. Раніше , на місці хрестів фігур стояли , ймовірно, або ритуальні стовпи , або ідоли слов`янських божеств. Язичництво у нас на Поліссі було сильним ще до 16 ст. А далі продовження , історія Сергія Палько, який побував в поході на цьому маршруті через декілька років, та ночував у одного дідуся в сусідньому селі Малий Обзір: " Страшна дідова історія з Малого Обзира. Трапилась 30 років назад, коли діду було біля 50, а його сину біля 20. Одного разу вони пішли на нічне полювання на кабанів. Засіли далеко в лісі біля полю вівса. Збоку сиділа собака, яка нічого не боялась. Аж раптом вона почала тихо гарчати. Дід шикнув на неї. Вона далі гарчить і раптом як дремене. Злісу почулось - беееее. Через деякий час вже зовсім близько - бееее. Дід розрядив туди гвинтівку. А воно вже ричить поруч. Тут на голові діда волося встало дибки. Син питає - що це таке?! Від постріла люба тварина тікає. Кинулись вони лісом тікати. А воно біжить недалеко парлельно з ними і кричить. Прибігли в хату (а живуть вони на окраїні села). В діда був ще живий батько. Дід питає - що це може бути. Батько не чує, а вони чують. Старий тоді каже - я вже знаю що це! заряжай гвинтівку непарною монетою і як заричить - стріляй! Зарядив дід радянську п"ятнадцятикопійочну монету. Жде, все тихо. Пішов ліг спати. І раптом за стіною під вікном як зареве. Знову в старого стали дибки волося! Вискочив він на вулицю. Заричало з верболоза, за яким починаються плавні Стоходу. Дід бахнув туди і все стихло. Потім він питав в батька що це було. Старий казав, що то Злоє. Дід добавив - не ночуйте хлопці самі в лісі. Я спитав, чи він не боїться вночі виходити до худоби, адже воно тут ходило навколо хати, на що дід сказав: "Стараюсь про це не думати". Як я вище згадав, село Стобихва - це сусіднє з селом Малий Обзір , в якому дідусь розказав страшну історію. Так може те загадкове "Злоє" пов`язане якимсь чином з ритуалами біля хреста-фігури в Стобихві , і жінка відмовляла мене ночувати на озері саме по тій причині ?..Заряджання монет з непарним числом в патрон - явно нагадує якийсь магічний ритуал, ніби срібна куля для перевертня. Я ще тоді в поході подумав, що місцевість тут така, що тільки "Собаку Баскервілей" знімати. цікава стаття про поліські вірування про перевертнів http://board.lutsk.ua/topic/77045-perevertn/ Столинські Смоляри (Люб. район)1916 с Повчі Дубенського повіту
  9. смт. Клевань с. Дачне. Луцький р-н.В нижній частині хреста пов`язані фартушкиЗвертання матерів хворих дітей до хреста на роздоріжжі було на Поліссі традиційним. Ненька вишивала рушничок або фартушок і на світанні пов`язувала його на хресті, просячи в Ісуса здоров`я та щастя для своєї дитини. Також, жінки, у котрих боліла голова, пов'язували на фігуру хустку, від безпліддя мав рятувати пов'язаний фартушок, від болю в грудях – залишена на хресті сорочка с. Запілля с. Зачернеччя (Любомльський р-н) Хрест на могилі повстанців УПА. с. Знамирівка. Ківерцівський -р-н . Старі хрести зазвичай не знищують, вони мають самі згнити смт. Клевань с. Градиськ. Маневицький р-н с. Текля .Старовижівський р-н Село Руда (Любомльський р-н). На верхівці кований хрестик з напівмісяцем Село Руда (Любомльський р-н) Село Руда (Любомльський р-н). На верхівці кований хрестик з напівмісяцем Дерево у вигляді хреста на узбережжі річки Уборть. Житомирська обл, Олевський р-н
  10. Продовжу додавати світлини хрестів-фігур с. Доротище. Ковельський р-н Здолбунівський р-н Здолбунівський р-н с. Дермань. Здолбунівський р- с. Деражне. Рівненська обл. Так як поряд Базальтові стовпи(кар`єр), то хрест з базальту. Спис Лонгіна і спис з губкою перетворились в два однакових списа с.Деражне. Рівненська обл с. Замостя. Маневицький р-н хрест уна території Волинської обл. Старе фото Хрест священника УКГЦ. Зворотня сторона. Фото надане Романом Охрімовичемсимволічна група, що включає в себе велику кількість предметів, що зустрічаються в історії про Страсті Господні. У їх число входять:півень, що проспівав тричі при зреченні апостола Петра;табличка з написом INЦI - для додаткового приниження Христа; драбина - використовувалася для зняття мертвого тіла з хреста; спис, який римський солдат Лонгін встромив у підребер'я Ісуса ; губка на списі, змочена в оцті (або вині), подана йому для втамування спраги; молоток, цвяхи та обценьки, якими виймали цвяхи з рук Ісуса; 30 срібняків, заплачені Іуді за зраду (іноді зображуються в гаманці); гральні кістки-кубики, якими солдати розігрували одягу Ісуса; миску з мирро - їм Йосип Ариматейський або дружини-мироносиці обтирали тіло; руку, яка бичували Ісуса або яка дала гроші Іуді; терновий вінець, яким був увінчаний Ісус ; Грааль - легендарну чашу, в яку була зібрана кров Ісуса; одяг Ісуса ліхтар із свічкою - символ зрадництва в Гефсиманському саду. село Боремщина. Любомльський р-н Хрест на місці захоронень поряд з воєнно-польовим шпиталем часів першої світової. Урочище Богуславка, Ківерцівський р-н Село Дубечне (Старовижівський р-н) Хрест на братській могилі загиблих в першу світову. с. Жидичин.Ківерцівський -р-н
  11. Потроху буду закидати світлини, вже назбиралось біля двох сотень Столиннські Смоляри (Люб. район)1916 Микуличі біля Володимира. Соборобогородицька церква 1778. Фото 1918 Село Янівка (Рожищенський р-н) Поліський хрест-фігура (малюнок зі статті Леоніда Маслова, 1937 р) Залізні хрестики над придорожними хрестами Ковельщини та Любомльщини (малюнок Л. Маслова , 1937 р) Малюнок відомого польського письменника–краєзнавця Ю.КрашевськогоЗ книги Ю.Крашевського « Спогади з Полісся, Волині та Литви» 1840 р: текст під цим малюнком На подвір`ї монастира в Білівських хуторах. Рівненська обл. Зверніть увагу на табличку знизу з 30 срібниками з 30Також внизу є чорна табличка з датою встановлення с. Видраниця . Ратнівський р-н с. Гайове. Ківерцівський р-н Село Глухи (Старовижівський р-н) село Городище. Ківерцівський р-нНа хресті два списа. А має бути спис Лонгіна і спис з губкою. Село Городок ( Рівненська область)На хресті є лише один спис село Деражне. Рівненська областьСпис з губкою трансформувався в звичайний списВнизу обв`язана хустка, с. Дермань. Рівненська обл Здолбунівський р-н село Залісоче. Ківерцівський р-н. Хрест має дашок . На вершині - півень, що проспівав тричі при зреченні апостола Петра; Село Стобихва (Камінь-Каширський р-н). Хрест на Панській горі - місці, де стояла Успенська церква. Церква була знищена артилерією в першу світову війну Село Шкроби (Старовижівський р-н)По краям рамен хрестів нерідко буває дерев`яна обвідка, інколи дерев`яні кульки чи шишечки с. Яківці. Ківерцівський р-н. Зверніть увагу - в верхній частині табличка з 30 кружальцями - 30 срібняків Іуди
  12. Використані ресурси:• І.ІГНАТЕНКО,О.НАГОРНЮК. ПРИДОРОЖНІ ХРЕСТИ ПОЛІССЯ: ФУНКЦІЇ, СЕМАНТИКА ТА СИМВОЛІКА http://nz.ethnology.lviv.ua/archiv/2013-1/14.pdf• Хрест – охоронець вселенної http://www.apologet.kiev.ua/-838773314/63-pravoslavni-poglyad/1105----.html• Поліщук Я. Обереги при дорогах http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id=4909%3A2014-08-18-06-46-20&catid=27&Itemid=17• І.ІГНАТЕНКО,О.НАГОРНЮК. Обрядово-ритуальна символіка полотна http://ukr-textile.livejournal.com/1205.html• Фігура https://uk.wikipedia.org/wiki/Фігура• Християнство і мистецтво Різьблене розп'яття на перехресті держав і культур http://www.galychyna.if.ua/articles/detail/khristijanstvo-i-mistectvo-rizblene-rozpjattja-na-perekh/print.html• Що приховують придорожні хрести http://photo-lviv.in.ua/scho-pryhovuyut-prydorozhni-hresty/• Що треба, аби встановити хрест http://expres.ua/digest/2016/07/21/194753-treba-aby-vstanovyty-hrest• Когда христиане взяли свой крест http://foma.ru/kogda-xristiane-vzyali-svoj-krest.html• Крест https://ru.wikipedia.org/wiki/Крест• Хрест і півмісяць в російській церковній традиції http://ua-referat.com/Хрест_і_півмісяць_в_російській_церковній_традиції• Страсті Христові https://uk.wikipedia.org/wiki/Страсті_Христові• Орудия Страстей Христовых на русских крестах XVII–XIX веков http://www.icon-art.info/book_contents.php?book_id=5• Главные масонские символы http://www.mason.ru/masonry/simvoly/• ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ І ЗБЕРЕЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ У ДІЯЛЬНОСТІ ЛЕОНІДА МАСЛОВА http://lib.chdu.edu.ua/pdf/historyarchive/27/6.pdfВолодимир Рожко. Хрести історичної Волині ІХ-ХХ ст.Згарди - гуцульські обереги http://lemky.com/history/250-zgardi-guculski-oberegi.html"Страсти Христовы" http://www.russkiysobor.com/krest07.htmСтрасти Христовы https://ru.wikipedia.org/wiki/Страсти_Христовы#.D0.A1.D1.82.D1.80.D0.B0.D1.81.D1.82.D0.B8_.D0.A5.D1.80.D0.B8.D1.81.D1.82.D0.BE.D0.B2.D1.8B_.D0.B2_.D0.B1.D0.BE.D1.82.D0.B0.D0.BD.D0.B8.D0.BA.D0.B5ДОДАТОК.Стаття «Придорожні хрести Північно-Західної Волині» видатного волинського архітектора-краєзнавця Леоніда Маслова .Передрук з журналу «Церква і нарід», 1937 рік, ч.8. Звичай ставити придорожні хрести є дуже розповсюджений майже по цілій Європі; на Заході немає, здається села, біля якого при дорозі не було б хреста чи фігури. Цей звичай був також на Україні і дотепер заховався в повній красі на її західних землях: Галичині, Поліссі і Волині. Хрест на Україну перейшов від греків у ІХ столітті, а може і раніше, коли між християнським Херсонесом і поганською Руссю завязались торгівельні відносини. Масове розпосюдження придорожніх хрестів на Україні, треба думати розпочинається в раз з офіційним прийняттям християнства за Володимира Великого, коли була розпочата боротьба з поганством: ставлено хрести на місцях поганських жертвених каменів, святовидів, правдоподібно ставлено їх також і на місцях призначених під будову церкви: знаємо, що в Греції був такий звичай; вже в VI віці Юстиніян наказував класти хрести всюди, де мають бути церкви. В історичних документах перший раз згадується придорожній хрест на Україні в ХІ віці при звістці про смерть Євстратія, печерського ченця, якого Жидове розіп’яли на хресті у степу; в 1215 році було поставлено хреста на Волині коло села Зимне «при сухій дорозі» на могилі забитого Клима Христиніча; на Поділлі є хрести з датами 1470, 1550, 1640 років. Пізніше ставлено хрести біля струмочків і криниць як спогад, про хрещення на роздоріжжях, де ховали померлих від наглої смерті; ставили їх як також як спомин про визначні події, добрі чи страшні: пам’ять визволення з кріпатства, на спогад страшної епідемії холери, чуми і т.д.На Волині коло села Заліси на Ковельщині, при всіх чотирьох в’їздах в село, стоять поперек доріг рядом по три хрести, які мають загородити холері дорогу до села; поставлено їх під час одної з епідемій цієї страшної хвороби.Багато постаавлено хрестів під час Великої війни і по її скінченні: щоб Бог дав вернути щасливо, або як поляг хто з родини в чужій стороні, від своїх далеко – щоб земля йому була легка. Тепер ставлять хрести на своєму полі просто на «славу Божу», «за відпущення гріхів», «щоб ліпше родило» і т.д. Після польського повстання в 1865 році було заборонено ставити придорожні хрести і фігури, їх переслідувано, просто нищено адміністраційною владою по підозрінню їх (неслушному зовсім) польсько-католицькому походженні, через те, що вони на московщині не зустрічалися.Тому теж на українських землях, які входили в склад Російської держави є далеко менше придорожніх хрестів, ніж їх є в Галичині, особливо хрестів старших, одначе на Поліссі і на Волині її північно-західному куті серед глухих сіл, непрохідних боліт, куди рідше доходили всякі накази, де нарід живе своїм, з давен-давна уставленим життям – заховались деревляні старі хрести придорожні; не є вони різноманітної форми, є одностайні, як ця земля волинська, є бідні в декораціях, як бідний нарід, що їх ставив. Одначе має свій вираз: стільки в них смутку, журби, стільки народної віри…Придорожні хрести північно-західної Волині є дуже прості. Основю такого хреста є дві перехрещені під прямим кутом поперечниці, творячи прямий чjтирикутній хрест (crux immissa), в якому нижній кінець є значно довший від позосталих. Далеко рідше зустрічаются хрести шестираменні , повсталі через додавання ще одної поперечниці в місці, де була табличка з написом над головою Христа чи де було його підніжжя. Особливо рідкі є хрести восьмираменні.Величина хрестів є дуже різна: можна зустріти придорожні заввишки півтора метра, а часом 9-метрові, а навіть більші, і такі хрести не є зовсім рідкістю, особливо на північній Любомльщині і Ковельщині. Чим далі на північ, тим хрести не тільки вищі, але й більша їх кількість: стоять при дорозі, на селянських нивах, на підмоклих багнистих полях, чорніючи на тлі сірого неба. В селах при кожній стежині, криниці, а часом навіть на кожному дворі. Декорації їх бідні і невибагливі: немає навіть на перехрещенні рамен дерев’яної таблички з вирізаним хрестиком, намальованим на блясі або вирізьбленим з дерева святого Розп’яття, що досить часто можна спіткати в південній і східній частині Волині. Часто прибивають до хрестів символи Господньої муки: до бічних рамен з одної сторони молоток, з другої кліщі, нижче перехрещені спис і трость з губкою, під ними маленька драбинка, а ще нижче іноді табличка з 30-ма вирізьбленими кружками: 30-серебряників означати мають; часом їх малюють срібною фарбою. В кінці рамен бувають декоровані. Напростіше закінчення у вигляді простої дерев’яної обвітки навколо кожного рамена; на такому хресті така ж обвідка оточує і четвртий довший кінець хреста більш-менш на висоті чоловічого зросту в залежності від величини хреста. Часом прибивають до кінці хрестових рамен, в цьому випадку закруглених, по два вирізаних з дерева півкружка з кожної сторони рамени по одному, таким чином кожне рамя хреста обертається також осібний хрестик, іноді замість півкружків прибивають кавалки дерева іншої форми. Досить часто можна зустріти на закінченнях вище описаних ще дерев’яні кульки або шишечки.Кожний з придорожніх хрестів північних повітів Волині завершуються маленьким залізним хрестиком. Залізні ті хрестики, ковані місцевими ковалями по уставленій народній традиції, мають багато і різноманітно, хоч сталу, віддавна означену форму. Починаючи від найпростішого хрестика, збитого з двох кавалків заліза з розплюснутими кінцями попри цілу їх гаму, кінчаючи найбільш розвиненим з вибагливо вигнутими лініями і великою кількістю маленьких хрестиків. Всі вони мають свій характер, своє власне обличчя, властиве тільки для цього року хрестиків. Помимо своєї розрідності на придорожніх хрестах волинської півночі вони повторюються дуже часто, однак ідентичних кованих хрестів надбаних – немає, принаймні я ніде не зустрічав. І навіть зближені форми зустрічаються рідко. Під всіма згаданими хрестиками завжди буває півмісяць, який часом, на хрестах найбагатіше розвинених, переходить в два маленькі, уставлені до сбе під певним кутом, хрестики.Походження півмісяця над хрестом є й досі недостаньо висвітлене: припускають, що хрест на півмісяці має означати перемогу християнства над ісламом; добачують в півмісяці змінену форму дракона, дві стилізоані галузки процвітшого Христа чи упрощене листя аканту. На Україні також можна спіткати хрести, на яких півмісяць переходить в стилізовану рослину; такі хрести репродукує Щербаківський, Гуцало, хрест з Могили Шашкевича має під півмісяцем завиті вуса, яких при певній дозі фантазії можна розгледіти прототипи півмісяця. Данилевич подає хрест (з села Рахманове на Крем’янеччині), на якому під півмісяцем є другий півмісяць з ріжками у формі квітки; одначе квітки ці власне є дуже подібні до хрестиків замість півмісяця згаданих мною. Надбаний хрест на церквів селі Кордишеві мають також замість півмісяця ті самі хрестики. Не вступаючи в дискусію на тему символічного значення півмісяця і його походження з візантії, думаю що на Україні власне півмісяць є первотною формою і має він означати перемогу християнства над «турком», а галузки чи квіти розвинулись з півмісяця, як його пізніша стилізація. Півмісяць є формою далеко простішою, ніж стилізовані листочки чи хрестики, а часом і повстають форми простіші як редукція більш скомплікованих, одначе в цьому випадку не видається мені правдоподібним. Кінчики півмісяця переходять в рослинний орнамент, чи в маленькі хрестики на хрестах найбільш розвинених, які, без сумніву, перетворилися зі старих, в простіших; а трудно припустити, що б на тих пізіших більш розвинених хрестах залишились прототипи півмісяців і, навпаки, на найпростіших архаїчних були півмісяці повсталі як еволюція старих галузок чи квіток.Півмісяць з двох хрестиків видається мені варіантом переробки півмісяця, подібний до аналогічної його ж переробки на стилізовану галузку чи квітку.Бляшаний півник як символ невірності Петра, який так часто зустрічається на завершенні придорожніх хрестів, навіть і на Волині на Півдні і Сході, на хрестах північних ніколи не буває. Знаю тут лише один випадок завершення хреста півником в селі Куснищах на Любомльщині, і то цей півник уставлений є не лише безпосередньо на дерев’яному хресті, лише на маленькому залізному, який завершає хрест дерев’яний. На надбаних хрестах соборів Києва і Чернігоа були розміщені голуби, які символізували святого духа. Можливо, що ці голуби змінились пізніше півників, одначе, думаю, на згаданому хресті в Куснищах цей залізний хрестик з півником, як цілість, не є пережитком старих надбаних хрестів з голубами київського і чернігівського собору. Думаю, що майстер, який його кував бачив в якійсь місцевості Дубенщини чи Кременеччини півника на вершку придорожнього хреста і хотів в рідному селі зробити такого ж, одначе не хотів змінити і місцевої традиції, опускаючи залізний хрестик; через те він сполучив тих два завершення придорожнього хреста, творячи щось своєрідне, оригінальне, в цілості згармонізоване, цікаве, а навіть – дотепне. Нижній довшй кінець хреста майже завжди буває прибраний гафтованим рушником або фартухом, часто на одному хресті буває багато таких декорацій; залежить це від богобійності місцевих жінок і кількості хрестів в близькості. Можливо, що як думає Волков, є це пережитком звичаю одягати статуї святих; до того звичаю належить також надягати на скульптурне зображення Христа короткої туніки, помимо опасання. Тепер, звичайно, справжнє значення цього звичаю є затрачене, бо декорують хрести, на яких жодного зображення Христа, чия кого, будь святого, немає. Часто тепер вибирають хрести побожні жінки, як жертву при якійсь просьбі, щоб хтось видужав, дівчата, щоб вийти заміж, або як подяку за якусь поміч, за добрий урожай і т.д. На придорожніх хрестах часто буває вирізаний рік поставлення і початок якоїсь молитви.Ці величезні хрести придорожні, зчорнілі, похилені, мохом оброслі, часом навіть вітру, бурею звалені, це один з багатьох проявів багатої народної творчості. Це галузь релігійного мистецтва частини нашого народу. Це його смуток, радість, надія. Тут стільки найчистіших почувань, віри, мрій… і багато традицій, консерватизму. Це взірці мистецтва дідів наших, документи давніх днів…Документи розкидані, понищені, незнані.
  13. Придорожні хрести-фігури Волині та Полісся. Ще в 2012 році відкривав на форумі таку тему. Зараз тема закрита і в архіві.А протягом останніх років зібралось чимало фото та інформації. Потроху буду виставляти в темі. Зробив свій аналіз, який розмістив в ФБ. Перепощу його й тут Придорожні хрести-фігури Волині та Полісся.Десяток років тому в туристичних мандрівках мою увагу привернула дивна символіка на поширених на Волині та Поліссі придорожніх хрестах-фігурах (саме так їх тут називають). Зацікавило походження цієї символіки. Молотки, обценьки, драбинки та інші предмети - навіщо їх розміщують на цих хрестах? Також, волинські хрести-фігури рясно обвішані різнокольоровими стрічками, рушниками, віночками квітів, нерідко можна помітити пов`язані жіночі хустки та фартушки. Ключовим моментом, який спонукав глибше звернути увагу на поліські хрести, була історія одного хреста, який ми побачили в поході неподалік Черемського заповідника в Маневицькому районі. Хрест лежав на роздоріжжі в лісі, повалений від часу. Як згодом розказали місцеві, тяжкохворій жінці з сусіднього хутіра приснився сон, що на перехресті лісових доріг потрібно встановити хрест-фігуру. Хрест був поставлений, і жінка швидко одужала. Згодом вдалось сфотографувати чимало світлин «фігур», які буду розміщувати у цьому фотоальбомі, і поступово додаватиму нові свіжі фото. Під фотографіями – коментарі про місцезнаходження та опис цікавих деталей. Переважно світлини з Волинської області, але є й з інших регіонів.Спробував розтлумачити для себе походження цих хрестів та символіки. Я не науковець, і це не наукове дослідження, тому цілком можливо, що мої висновки помилкові.Ще років 5-7 тому пошуки інформації про хрести-фігури дали дуже скупенький результат, в останні роки ця тема стала більш поширеною. Найбільш цікавою була стаття «Придорожні хрести Північно-Західної Волині» видатного волинського архітектора-краєзнавця Леоніда Маслова з журналу «Церква і нарід», 1937 рік, ч.8. Також були знайдені інші матеріали, посилання на які додані в кінці публікації.Потрібно зазначити, що хрести-фігури відіграють важливу роль у духовній культурі українців Полісся. Придорожні хрести виконують низку функцій — захисну, магічну, пам’ятну, водночас нейтралізують негативний вплив та освячують найбільш небезпечні місця й ділянки. Насамперед ,хотілось би підкреслити особливу роль кольорових стрічок , рушників, хусток та інших виробів з тканини на хрестах-фігурах. Домоткане полотно , зокрема рушники, у наших пращурів нерідко виконувало сакральне значення, було символом роду, космічної впорядкованості. Ще до появи хрестів-фігур давні слов`яни поклонялись святим гаям, на священні дуби чи священні камені в якості офір вішали хустки з різних тканин, кольорові стрічки, шматки полотна, вишиті рушники з проханнями про позбавлення від хвороби або в подяку за зцілення. В «Житії князя Костянтина Муромського» згадуються люди, які «дуплінам дерев'яним гілки рушниками обважують і цим поклоняються». Також Костянтин Багрянородний свідчив, що слов’яни-язичники поклонялись дуплистим деревам, прикрашаючи їх стрічками. Навіть в нас час подекуди можна зустріти на Поліссі дуби , обвішані стрічками. Для прикладу , неподалік села Берестяни в Ківерцівському районі і зараз є такий дуб. Місцеві мешканці вішають на це дерево стрічки, коли молодий хлопець йде в армію, аби повернувся здоровим і неушкодженим.В Білорусі, на території сучасного Мінська на узбережжі річки Свіслоч, ще в кінці 19 ст. існувало діюче капище, де зростав величезний священний дуб «Волат», горіло незгасиме жертовне вогнище-вівтар «Жижа» біля каменя-валуна «Діда», а поряд з вогнищем жив «Старець» (волхв-знахар), який виконував різні обряди, і люди приходили до капища молитись та просити про допомогу. Очевидці згадують, що священний камінь-валун «Дід» був обвішаний рушниками та полотном. Люди приходили до каменя просити про здоров'я, заміжжя, або для вирішення інших проблемам. Коли у кого болів живіт, чи якщо жінка хотіла народити, або хотіли поворожити на своїх дітей - люди вішали рушники, фартухи або тканини на сам камінь. Якщо дівчина хотіла вийти заміж, то вона загадувала на якогось хлопця і вішала рушник (обов'язково вишитий своїми руками) на цей камінь. Таким подарунками був обвішаний майже весь валун. Деякі вішали рушники на священний дуб «Волат». Все це повинно було висіти на камені 33 дня. Якщо хто вкраде, тоді потрібно все повторити знову.Є підстави вважати, що в дохристиянські часи на місці сучасних хрестів-фігур стояли дерев`яні ідоли, або камені-обереги, обвішані рушниками та стрічками. Дехто також стверджує, що хрести ставили на місці капищ. Традиція ця пов'язана з віруваннями про особливу небезпеку від злих сил, яка могла трапитися в дорозі, про необхідність заклинання добрих богів. Магічним знаком такого заклинання і служили придорожні обереги.Вочевидь, звичай вішати рушники та полотно поступово перейшов і на хрести-фігури.Відомо, що пояс у народній культурі, крім практичного значення, виконував ще й магічну функцію оберегу, замикаючи, обмежуючи певний простір. Причому замикати могли як небезпечний, так і святий простір. У цьому випадку можна простежити зв’язок оброку (рушника) з людиною, яка її принесла і якій він належав. Залишаючи «свою» річ на хресті, який стабільно виступав як оберіг від нечисті та впливу злих сил, людина у такий спосіб ніби підпадала під його покров та символічно оперізувалася ним.Нерідко хрести-фігури називають оброчними. На Поліссі слово «оброк» відоме досить широко. Людина, яка прагнула щось змінити у житті або про щось прохає Бога, обіцяє («обрікається») подарувати щось церкві чи повісити на хрест (принести оброк) рушник, рядно, хустку, якщо бажане збудеться. Оброк могли принести і перед проханням — спершу на хрест вішали принесений дарунок, а вже потім просили бажане. Ситуації, при яких «обрікалися», найчастіше були пов’язані з порушеннями у репродуктивній (хвороби безпліддя, безшлюбність, негаразди в родині) та господарчій сферах (посуха, злива, неврожаї, мор скотини тощо). На Поліссі для позначення рушників, витканих за ніч за обіцянкою, є два терміни — «обрічний» рушник, «обрік», і «обиденний» рушник або «обиденник». Треба звернути увагу на одну важливу деталь: принесені оброки вважалися недоторканними. Це пов’язано з уявленнями про те, що вони належать «тому» світу, і люди з «цього» не можуть їх забирати. Зі статті Маслова : «…Можливо, є це пережитком звичаю одягати статуї святих; до того звичаю належить також надягати на скульптурне зображення Христа короткої туніки, помимо опасання. Тепер, звичайно, справжнє значення цього звичаю є затрачене, бо декорують хрести, на яких жодного зображення Христа, чи якого-будь святого, немає. Часто тепер вибирають хрести побожні жінки, як жертву при якійсь просьбі, щоб хтось видужав, дівчата, щоб вийти заміж, або як подяку за якусь поміч, за добрий урожай і т.д.»Олександра Кондратович у своїй книзі згадує випадок, коли у 1944 році в поліському селі Ворокомле пройшла моровиця, масово помирали діти. Тоді пригадали старовинний обряд з полотном. Потрібно було до півночі напрясти, поснувати та виткати полотно, і до того, як заспівають півні, пройти з ним селом, здійснюючи необхідний ритуал. Завершивши роботу опівночі, жінки, помолившись, пішли на край села. Звідтіля, помолившись, рушили центральною вулицею в напрямі протилежного краю, не минаючи жодного хреста-фігури. Підійшовши, молились, просили Спасителя помилувати їх діток та здолати смерть. Відрізали шматок полотна, закопували поруч кожного хреста та йшли далі, аж поки не досягли протилежного краю села. Закінчивши , повернулися до хати, звідки її й починали. Ритуал цей дійсно допоміг подолати моровицю. Закопування шматків полотна можна тлумачити і як жертву, і як оберіг: тканину, що перебрала на себе хворобу, надійно охоронятиме хрест-фігура. Подекуди, на Поліссі цей звичай побутував, коли закладали шматок полотна під саму основу хреста при його встановленні.Також згадується поліський звичай «обперізування церкви», коли жінки, зійшовшись коло церкви, зшивали свої намітки вужчими кінцями і цим довжелезним повоєм двічі обперезали всю церкву знадвору, а кінці втягнули всередину церкви та протягнули вузенькою доріжкою до царських врат і престола. Відомий етнограф Щербаківський тлумачив цей поліський обряд, як творення «магічного кола», котре вибудовує «ніби якусь чарівну стіну, що ізолює це місце від доступу ворога, робить невидимим об`єкт нападу та перешкоджає доступу до нього». На Поліссі знали про магічну силу та оберегові функції чарівного кола та полотна. Полотно в народній уяві відлякує пошесть з одного боку, та вбирає в себе заразу, очищає, з другого. Звертання матерів хворих дітей до хреста на роздоріжжі було на Поліссі традиційним. Ненька вишивала рушничок або фартушок і на світанні пов`язувала його на хресті, просячи в Ісуса здоров`я та щастя для своєї дитини. Також, жінки, у котрих боліла голова, пов'язували на фігуру хустку, від безпліддя мав рятувати пов'язаний фартушок, від болю в грудях – залишена на хресті сорочка хворого тощо. Рушники вішали на хрести і до знаменних дат у житті родини чи цілого села.Детальніше про обрядово-ритуальну символіку полотна читайте тут http://ukr-textile.livejournal.com/1205.htmlА тепер щодо форми хрестів, їх місцерозташування. Зазвичай, хрести-фігури ставлять на роздоріжжі чи на в`їзді в села, також на межі обжитого простору, зокрема, полях. Згідно давніх вірувань, перехрестя доріг має магічну силу, тому чимало давніх магічних ритуалів були пов`язані саме з роздоріжжям. Нерідко хрести ставили біля струмків та криниць, як згадку про зцілення чи хрещення. Ставили , як спомин про визначні події – пам`ять про визволення від кріпацтва, врятування села віл голоду, ворогів, стихійного лиха чи масової хвороби (мору). Інколи «фігури» ставили для захисту від моровиць, вірячи, що хрести перегородять дорогу до села страшній хворобі . Як зазначає Маслов: «…На Волині коло села Заліси на Ковельщині, при всіх чотирьох в’їздах в село, стоять поперек доріг рядом по три хрести, які мають загородити холері дорогу до села; поставлено їх під час одної з епідемій цієї страшної хвороби… Багато поставлено хрестів під час Великої війни (Першої світової) і по її скінченні: щоб Бог дав вернути щасливо, або як поляг хто з родини в чужій стороні, від своїх далеко – щоб земля йому була легка.»Коли чоловіче населення вирушало в далекий військовий похід, хреста прикрашали рушниками, заклинаючи цим повернення рідних додому. До фігури зверталися з молитвою, виряджаючи сина на чумакування чи заробітки, дочку на заміжжя до чужої сторони. Мабуть, ці традиції існують ще з тих далеких часів, коли наші села не мали власних храмів і хрест був головним «святим місцем».Ставили хрести на своєму полі просто на «славу Божу», «за відпущення гріхів», «щоб ліпше родило» і т.д. Нерідко також заможні люди будували «фігури» за свій кошт – у пам'ять про важливу родинну подію, про що залишали відповідний запис на самій споруді. Хрести, як символ боротьби з пияцтвом встановлювали у селах , місцеві чоловіки на заклик антиалкогольного товариства «Відродження», зрікались пагубної звички, відмовляючись від вживання оковитої.Ставили хрести і на місці, де сталось самогубство , або «нагла смерть» , аби нейтралізувати негативну енергію. Відголоски цієї традиції можна зустріти і зараз, коли невеликі хрести ставлять на місці загибелі людей під час дорожньо-транспортних аварій.Тобто, одна з функцій хрестів-фігур – нейтралізувати та очистити негативні енергії в місцевості, гармонізувати навколишній простір. Певним чином, ці функції дуже схожі на функції буддійських ступ, субурганів, які теж встановлюють , аби гармонізувати і принести добро мешканцям території, де вони розміщені.В різних районах Волинської області хрести-фігури суттєво відрізняються і по розміру. Леонід Маслов зазначає у своїй статті: « Величина хрестів є дуже різна: можна зустріти придорожні заввишки півтора метра, а часом 9-метрові, а навіть більші, і такі хрести не є зовсім рідкістю, особливо на північній Любомльщині і Ковельщині. Чим далі на північ, тим хрести не тільки вищі, але й більша їх кількість: стоять при дорозі, на селянських нивах, на підмоклих багнистих полях, чорніючи на тлі сірого неба. В селах при кожній стежині, криниці, а часом навіть на кожному дворі.»Сучасні хрести–фігури пофарбовані переважно в синій (блактиний) колір, зазвичай двораменні або трираменні. По краям рамен хрестів нерідко буває дерев`яна обвідка, інколи дерев`яні кульки чи шишечки. Подекуди на закінченнях рамен зустрічаються ковані хрестики. Інколи це хрестики з напівмісяцем. Поєднання хреста і півмісяця цілком вписується в космологічну, язичницьку за своїм походженням символіку: хрест і півмісяць символізують сонце і місяць. Але разом з тим обидва символи мають і інший, християнський сенс: хрест очевидним чином виступає як символ Христа, тоді як місяць у християнській традиції символізує Богородицю. Добачують ще в півмісяці видозмінену форму дракона. Також припускають, що хрест на півмісяці може означати перемогу християнства над ісламом. З іншого боку, Султан Абдул-Меджід вручив козакам прапор із зображенням хреста і півмісяця - як символ, що поєднує мусульман і православних.Хрести завжди обгороджені. На Поліссі - дерев`яною огорожею, в давні часи звичайні жердини на кілках, пізніше – жердини почали оббивати штахетами.Тепер щодо цікавої символіки – обценьок, молотків, драбинок, списів і т.д. Нерідко люди , звертаючи увагу на цю символіку на волинських хрестах, вважають ці символи масонськими. Чому саме? На хрестах буває молоток – один з масонських символів, обценьки на фігурах нерідко схожі на циркуль, а два списи часто розміщені так, що нагадують масонський кутник.Насправді ,ця символіка має зовсім інше походження. Це символічна група, що включає в себе велику кількість предметів, що зустрічаються в історії про Страсті Господні. У їх число входять:півень, що проспівав тричі при зреченні апостола Петра;табличка з написом INЦI - для додаткового приниження Христа;драбина - використовувалася для зняття мертвого тіла з хреста;спис, який римський солдат Лонгін встромив у підребер'я Ісуса ;губка на списі, змочена в оцті (або вині), подана йому для втамування спраги;молоток, цвяхи та обценьки, якими виймали цвяхи з рук Ісуса;30 срібняків, заплачені Іуді за зраду (іноді зображуються в гаманці);гральні кістки-кубики, якими солдати розігрували одягу Ісуса; миску з мирро - їм Йосип Ариматейський або дружини-мироносиці обтирали тіло;руку, яка бичували Ісуса або яка дала гроші Іуді;терновий вінець, яким був увінчаний Ісус ;Грааль - легендарну чашу, в яку була зібрана кров Ісуса;одяг Ісуса ліхтар із свічкою - символ зрадництва в Гефсиманському саду.Серед цих символів в наших краях на хрестах мені вдалось зустрічати : півника на вершині хреста, драбину, спис Лонгіна, 30 срібняків, заплачених Іуді ( у вигляді кружалець на дерев`яній табличці), спис з губкою, молоток, обценьки, табличку з написом INЦI.Зображення знарядь страстей має довгу традицію в іконографії, принаймні, починаючи з IX століття (Утрехтський псалтир, 830 рік).В 14-15 ст. ця символіка з`являється на релігійних полотнах Ренесансу. Одним з джерел іконографії Страстей Христових на Заході з'явилася індульгенція, поєднана з 1216 з молитвою перед образом Спаса Нерукотворного, в якій перераховувалися реліквії, пов'язані з катуваннями Христа . Найбільш раннім з відомих пам'ятників з даної символікою є картина майстра Роберто ді Огепесіо, написана ним близько 1355 року. Вона так і називається - «Знаряддя Страстей Христа». У центрі зображений Христос в гробниці, по боках - Марія і Іоанн Богослов, на темно-блакитному тлі представлені Знаряддя Страстей і вказуючі руки. З початку XVI століття цей сюжет стає особливо популярним серед художників Північного Відродження. Зображення знарядь Страстей Христових розглядалися як могутня зброя проти гріха, яке при споглядальному зосередженні на страждання Христа повинно викорінити паросток зла в душі людини. Містилося у вигляді мініатюрних підвісок на вервиці, особливо у XVIII ст., коли сприяло появі ідеї про благословення хреста, який став збірним символом Спасіння. Напевне, саме тому ці символи розміщували на волинських хрестах-фігурах. Цікавим фактом є те, що в Росії зображення знарядь Страстей Христових широко поширюються з кінця XVII століття як на іконах і в гравюрах, так і на пам'ятниках прикладного мистецтва - антимінсах і хрестах різних типів. Основним центром виготовлення хрестів з даної символікою в Росії в XVII-ХІХ століттях була Москва, звідки вони поширюються в інші регіони країни. Вважається, що іконографічним джерелом подібних композицій з'явилися західні твори XIV-XVI століть: ікони-індульгенції, німецькі і польські гравюри, які проникали в Московію через Польщу, Україну і Білорусію.Цілком очевидно, що ця символіка прийшла на наші землі з Західної Європи. Але дивним є те, на якій саме території зустрічаються хрести-фігури з такими символами. Наскільки мені відомо, поширені вони лише на території Волинської, Рівненської та Житомирської області, тобто на Українському Поліссі та на Волині. Вже наприклад в Польші, як і на Галичині, хрести з символами знарядь Страстей Христових не зустрічаються – там поширені придорожні скульптури святих , Богородиці. Можливо саме звідсіля і походить назва «фігури». Також не зустрічається там звичай декорувати хрести стрічками та рушниками, полотном. Буваючи на півдні Білорусі, білоруському Поліссі, нерідко бачив придорожні хрести – теж без вищезгаданої символіки , але рясно прикрашені стрічками та рушниками; зверху на хрестах там зустрічається дашок з двох дошок.Я. Поліщук у своїй статті «Обереги при дорогах» зазначає: « Із сімнадцятого століття, коли запроваджувалась унія, православні хрести на Волині й Волинському Поліссі руйнувалися, а натомість установлювались уніатські та католицькі. Мабуть, із тих часів за придорожніми оберегами закріпилася назва «фігура». Адже замість старих дерев'яних хрестів тоді стали уживати кам'яних чи дерев'яних «фігур», тобто скульптурних зображень Христа, Богоматері, святих, як це прийнято в католицькій конфесії. Частину православних фігур було відновлено в XIX столітті».З іншого боку, після польського повстання 1863 року Москва заборонила звичай ставити такі хрести, вважаючи його за католицький, польський. Незважаючи на це, найбільше придорожніх хрестів збереглося на Волинському Поліссі, де люди жили своїм, здавен усталеним, життям.Також аналіз ускладнює той факт, що переважна більшість хрестів-фігур були встановлені в 90-х роках ХХ ст., адже, як зазначає краєзнавець В. Рожко у своїй книзі «Хрести історичної Волині ІХ-ХХ ст», на початку 60-х років ХХ ст по всій Україні , та на Поліссі зокрема, прокотилась каламутна хвиля червоного вандалізму. Більшість придорожних хрестів-фігур були зрізані і спалені, ще інші викопані і перенесені на цвинтарі, переважна більшість пішла, як правило, на колгоспні ферми. Буквально протягом року косою вандалів було покошено майже всі придорожні хрести Полісся.Підсумовуючи все вищесказане, хотілося б висловити думку, що хрести-фігури – це своєрідний еклектичний зв`язок культур – дохристиянської та християнської, православної та католицької.Насамкінець, процитую слова зі статті Л. Маслова: « Ці величезні хрести придорожні, зчорнілі, похилені, мохом оброслі, часом навіть вітру, бурею звалені, це один з багатьох проявів багатої народної творчості. Це галузь релігійного мистецтва частини нашого народу. Це його смуток, радість, надія. Тут стільки найчистіших почувань, віри, мрій… і багато традицій, консерватизму. Це взірці мистецтва дідів наших, документи давніх днів… Документи розкидані, понищені, незнані…»
  14. є тільки №1 (чорний та сірий кольори) ціна 109 грн. При покупці 2 шт продам по 95 грн за 1 шт та №5 ( продам за 95 грн)
  15. Похолодало, і знову є потреба в пам`ятках. Потрібно штук 300 Пам`ятки в форматі cdr (формат А4) можу скинути на е-мейл. Якщо хтось в змозі допомогти, пишіть мені ваш е-мейл в лічку - я вишлю. Готові пам`ятки приносьте на штаб Самооборони Майдану Волині (м. Луцьк, пр. Перемоги, 14, 2-й поверх). Довідки за телефоном : 050 378 2чотири 99, Павло