muko1111 Опубліковано 9 Жовтня, 2011 в 15:15 #301 Опубліковано 9 Жовтня, 2011 в 15:15 Мої 5 копійок.На ліс спадав сизий туман і ніч колола очі темнотою.До тебе йшов,незрячий,на обман,до тебе йшов,знесилений до болю.До тебе йшов,забутий,як човен,залишений, затоплений водою.До тебе йшов,без назві без імен,до тебе йшов...а може за тобою?До тебе йду,та лише поруч снігі через літо,в вікна заглядає.Я через весни,навіть босоніж,а сніг до тебе стежку замітає.Засліплений стояв,на новім роздоріжжіні не розгублений,що не досяг мети...Твоє волосся,як дозріле збіжжя-і шепіт губ:іти,іти.Я знову йшов загублений в тумані,до тебе йшов,незнаної весни.Йшов без надії,незнаний і незваний,а ти лиш зустрічала у ввісні.До тебе йду.Летить напроти сніг,твоїх очей, веселкою іскриться.Я іду зупинитись не зміг,я іду-щоб не тільки насниться.
muko1111 Опубліковано 6 Листопада, 2011 в 20:30 #302 Опубліковано 6 Листопада, 2011 в 20:30 Чем больше ты невозвратима,тем больше я тебя люблю.Судьбы ответ,что разделила,сейчас никак я не найду,Как не старался я влюбиться,чтобы забыть и не страждать-твои глаза,твои ресницыв другой любимой отыскать...Но только сердце не обманешь,не подведёшь,не укротишь,глаза собою затуманишьи снова встречу подаришь.И вновь такой же шаловливою,ты предстаёшь передо мной,вновь назову тебя любимоюхотя давно уже не твой.Хочу забыть,чтобы не снилсядавно опавший жёлтый лист,твои глаза,твои ресницыхочу забыть хотя б на миг.
muko1111 Опубліковано 11 Листопада, 2011 в 22:04 #303 Опубліковано 11 Листопада, 2011 в 22:04 В пам'ять про маму.Мамо,як ти зів'яла,мамо, ти мого серця біль,я знаю,як ти чекалаколи я прийти не міг.Мамо- безсоннії ночі,я серцем своїм їх чув,ти думала,що не хочу,а я вже в дорозі був.Я думкою йшов до тебе,ти щастя просила,прости,просила щасливого небаякого не міг я нести.Ти пам'ятаєш мої сльози,обом лилися по щоках,я клявся,що ніякі грозидля нас не по роках.Наші сльози,наші сніжинкибули радісні,були сумні,як дороги і наші стежинкиз перехрестям,як у вікні.Лиш буває,ще так щовеснинки,вікна краплями засльозить,в них на щоках твої іскринки,що не можу я розлюбить.
Гетто Опубліковано 13 Листопада, 2011 в 14:19 #304 Опубліковано 13 Листопада, 2011 в 14:19 Экспромт, который спас меня от изгнания из института в своё время. А дело было так, 1 курс библиотечного факультета, я вёл капустник, в зале сидят все высшие чины , будучи наслышан о строгом преподавателе, проректоре, профессоре по фамилии Ясьмо, который реально мог выгнать студента из института, и который вёл профильную дисциплину "Бібліотечне фондознавство" продекламировал четверостишие: Як на душі уже весна, І ти забув про всі печалі, Це значить - ти вже здав Ясьма, Радій студент - ти вчишся далі!!! Зал взорвался аплодисментами, и боковым зрением я словил фигуру, которая встала, и аплодировала стоя.Я понял - этот тот самый Ясьмо. Дальше было учится проще...
Dima4s Опубліковано 17 Листопада, 2011 в 11:56 #305 Опубліковано 17 Листопада, 2011 в 11:56 Гарно підлизав)
Mala Опубліковано 20 Листопада, 2011 в 17:50 #306 Опубліковано 20 Листопада, 2011 в 17:50 Напівзимний листопадВранішні морозиНа гілках самотній садСушить свої сльозиІ до осені прийшлаСивина з рокамиМанить в ирій далинаВ клин за журавлямиГріють руки в рукавахДивні перехожіА мені твої словаТак на літні схожі.
Гетто Опубліковано 21 Листопада, 2011 в 14:04 #307 Опубліковано 21 Листопада, 2011 в 14:04 Собственно, творчество моего друга.Написанное более 15 лет назад, но до сих пор крутится у меня в голове.Когда нибуть замкнётся круг,И про меня напишут книжку,Что то придумают, наврут,Свет Солнца превращая в вспышку.А мне уж будет всё равно,А я уж буду в другом Мире,И кто то там уйдёт вперёд,И у Судьбы хоть что то вырвет.
Forever Autumn Опубліковано 26 Листопада, 2011 в 12:13 #308 Опубліковано 26 Листопада, 2011 в 12:13 Осєнь вдарилась у прозу... *** Трансформери реальності. Філософія музики вулиць. Вулиці. Ваша нога торкається їх щоразу, коли Ви виходите у світ, закутані у власні проблеми, поспіх та турботи. Пішохідні, широкі та вузькі, асфальтовані чи вкриті бруківкою, вони насправді живуть власним розміреним життям. Ви його не помічаєте, адже Ви спішите. Кудись по справах, в намічених напрямках… Ця пелена навколо Вас легко і просто розбивається музикою вулиць. Ні, це не тупіт пішоходів, не звуки світлофора чи гуркіт громадського транспорту. Це дещо інше, що потрапляє всередину Вас з повітрям. Музика. Вона надає вуличкам, проспектам, провулкам, підземним переходам неперевершеного ніжного шарму та вдихає у них життя. Завдяки музиці вулиці дихають. Чи часто Ви звертаєте увагу на тих людей (молодих чи старших), котрі стоять на вулицях просто неба з відкритим чохлом від гітари чи коробкою, та грають на семиструнній, чи флейті або скрипці? Це вуличні музиканти. Саме завдяки цим людям вулиці Вашого міста набирають нових фарб та забарвленостей. Саме вони здатні вирвати Вас із монотонності буднів та порадувати розмаїттям емоцій на нотах хоча би впродовж кількох хвилин. Продовження http://lutsk.myneformat.com/2011/09/01/transformeri-realnosti-filosofiya-muziki-vulits/
muko1111 Опубліковано 4 Грудня, 2011 в 20:55 #309 Опубліковано 4 Грудня, 2011 в 20:55 Нам бы повстречаться-долгая неделя...Чтобы я влюбился не варила зелья.Как бы не старался,не прийти совсем,Ты приворожила будто зельем тем!Глаз твоих любимых небо голубоеВ нем не разделимы,только мы с тобою.На твоих ресницах-щастье каждый день,Солнца растворилась золотая тень.Нам бы повстречаться,знаю заждалась ты,Долгая неделя,долгая ужасно,Замер в ожиданьи,наш суботний вечер,Я уже в дороге,поспешай навстречу.Знал,что не напрасно ,встречу поджидалИ как первокласник на урок бежал,Я бежал навстречу,чтоб уже потом,Нашей с тобой встречей,был наш общий дом.
Dima4s Опубліковано 10 Грудня, 2011 в 22:51 #310 Опубліковано 10 Грудня, 2011 в 22:51 Не могу я тебя ненавидеть,И любить перестать не могу,Убиваю себя от бессилия,Уничтожу в себе что смогу,Ум и логика послана к чёрту,Здравый смысл убежал от меня..Наркоман я безвольный,зависимый..Во что же ты превратила меня?
Kartinnka Опубліковано 23 Грудня, 2011 в 06:25 #311 Опубліковано 23 Грудня, 2011 в 06:25 Осінь (етюд)Вона ще молода і любить малювать ескізи. У погляді її гарячий мед. Мабуть й тому у цих картинах ти відчуваєш теплий дух, хоча й не розумієш, що й до чого. Мазок – і сонце, ще – це дощ, а зараз – пух, що відплива від тебе. Напевне, кави забагато випив, бо ж хочеться торкнутися до неї й до повені болючого чекання і стерти ці ескізи сліз страждання. А все ж таки її любив, хоч і не зна вона кохання, але ж це ти те загубив, що зветься в нас чекання. І часто бачив, як іде дощем в янтарному плащі, та не до тебе, і розумієш, втратить можеш, як краплю від грози останню, бо в шибку «Дзень!» і все … нема.29.10.04.На ім’я СамотністьВона знову поверталася туди, де її ніхто не чекав. І вкотре у своєму житті знесилена слізьми падала у холодне, чуже ліжко, в якому думала знайти хоч трішечки тепла. Але і цього разу їй це не вдавалося, бо ж згори на неї дивилася пронизлива, моторошна стеля. Тільки маленький павучок порушував цю гармонію білого кольору своєю сірою, немов не з цього світу, павутиною і плів щось на зразок людського життя… Хоч так її трохи віддалило від проблем із начальством, котре навалило на неї стільки роботи, що здавалося нормальна людина не зможе виконати її до кінця свого життя; від нависаючої у повітрі Самотності, котра повноправно панує у її житті вже декілька років і якій можна було вже дати медаль за, як би сказала героїня, не мішання їй у квартирі; Самотність перебувала тут на правах домашньої тваринки без різних клопотів, пов’язаних із її доглядом; а також від самої себе, яку вона намагалася приховати від усіх, хоч це взагалі не діяло на неї ж. Вона насуплено і навіть серйозно вдивлялася, як це маленьке створіння може лише за декілька довгих, нескінченних хвилин сплести нове життя із безліччю проблем, пасток, а може й щастя, чи, що менш ймовірніше, любові. І взагалі, яка любов? Її вигадав маленький дурник, для того, щоб хтось про неї часто думав, страждав. Чи ж не так? А вона вважала саме так і жоден не міг її переконати у протилежному вже на протязі декількох років. Після того, як її Артурчик, як вона його повсякчас називала, пішов від неї, бо вважав самозакоханим, безсердечним стервом, котре не уміє цінувати того, що під самим носом і лише думає про себе та принца, що зігріє її вже майже зледенілу душу. Але це було не так. Вона вже давно про таке не думала і взагалі, вважала, що їх, принців, не існує, бо вони вже вимерли чверть століття тому. Та й взагалі, запізно для таких думок у її віці. Саме тому відганяла їх, коли вони хоч трохи звільнялися з-під її нагляду та постійного контролю. Її думки, почуття були під надійним замком з кільканадцятьма отворами для різноманітних ключів. І на їхньому порозі завжди зупинялися всі її колишні коханці, як вона любила їх називати. Тому від одного вигляду і жахаючої кількості замків деякі зневірено йшли …Та вона їх і не тримала. Хоч декотрі все ж намагалися відкрити ті замки, та були лиш надто слабкодухі для такого завдання. Саме в той момент зневірилася вона. Перестала шукати будь-яких нагод для знайомств, спілкування…І цим рятувалася від подальших страждань. Та невгамовний павучок плів знову і знову все нові життя. Чиї? Їй набридло дивитися на цю одноманітність, бо вона і так переслідувала її з дня у день. Щойно згадала, що на кухні має ще залишитись в пачці кава. Вона насипала її в кружку без ручки, бо так любила. Залила водою, котра вже встигла закипіти на газовій плитці і пішла до вікна. В дорозі вдихала гарячий запах життя, її життя, і думала, як же їй чудово живеться, їй, дівчині на ім’я Самотність.12.12.04.
igorock Опубліковано 9 Січня, 2012 в 10:09 #312 Опубліковано 9 Січня, 2012 в 10:09 Клоун.Смешной колпак, увенчан бубенцами,Дурацкий взгляд, улыбка до ушей.Сегодня я весь вечер буду с вами,Мое призванье – веселить людей!Я так неловок, вышел и споткнулся,И прям в опилки угодил лицом.Но зритель саркастично ухмыльнулся.- Вот недотепа, значит поделом.Меня коверный пнул ногой под зад,И публика в восторге хохотала.- Чего он лезет? Сам же виноват.- А ну сильнее проучи нахала!!!За вечер я унижен был не раз,И улюлюкал, восхищенный зритель.Выходит что артист я – просто класс.Вы завтра снова в гости приходите.Я Гамлета конечно не сыграю,И мне не светит мировой успех,Я просто Йорик – дурака валяю.И вы с презреньем смотрите мне в след.Пороки ваши на себя примерил,А вы хохочете, хватаясь за бока.Не ведая того, что, в самом деле,Я не дурак, - А отраженье дурака.
Dzhus_Bogdan Опубліковано 11 Січня, 2012 в 19:16 #313 Опубліковано 11 Січня, 2012 в 19:16 mix_forever слов нету, ты непротив если я ето на гитари играть буду?)
Dima4s Опубліковано 13 Січня, 2012 в 07:08 #314 Опубліковано 13 Січня, 2012 в 07:08 Иду дорогою в ночиПустой как громко не кричи,Лишь призраки и тени идутБез жизни признаков бредут..Все следуют дорогой тойНе думая про путь иной.Какой де прок от мысли той?Ведь сам же я с этой толпой...
Korosy Опубліковано 13 Січня, 2012 в 15:47 #315 Опубліковано 13 Січня, 2012 в 15:47 Иду дорогою в ночиПустой как громко не кричи,Лишь призраки и тени идутБез жизни признаков бредут..Все следуют дорогой тойНе думая про путь иной.Какой де прок от мысли той?Ведь сам же я с этой толпой...Шум города.Отблески света.Мутное зарево плещется где-то…Газы машин.Крики прохожих.Лица людей, на нас не похожих…Неоновый Месяц.Грязь из цветов.Пожалуй,Я в зарево,К людям,Готов.
Penja78 Опубліковано 17 Лютого, 2012 в 16:32 #316 Опубліковано 17 Лютого, 2012 в 16:32 Хочу представити вірші моєї бабусі,Їй 83 роки все життя проживає в селі,от вірші на теми які їй наболіли.З віршів слів не викинеш.Переписував як бабуся дала,нічого не змінюючи.Буду по ходу добавляти пишіть якщо комусь сподобаєть.В свій час друкували ці вірші у газеті Вісник Україно Україно дорогі сини й дочки як можна тобі жити як тебе рвуть на кусочки Україно Україно дорогая наша мати чи ще довго над Тобою будуть панувати Україно Україно дорогая наша ненько розірвали на тобі пута но чогось ниє серденько що не хочуть України відділити нині щоб була вона знов рабою московській вершині Україно Україно що з тобою зробили наші прекрасні депутати Тебе розорили Дорогая Україно співучий народе і Росія без тебе,жити не зможе нехай кожна держава собі хазяйнує хліб і цукор виробляє і нас не чіпає Ох як важко дістається нам наша Україна вороги схватили руками недамо України Вороже вороже обдумайся кате дай свободу Україні народу багатім бо нарід наш працьовитий сьогодні й на віки хватить ставить на Україні залізні сіті Україна завоює волю і свободу но багато ще упаде на полі народу внуки наші будуть жити Україну прославляти а ми будемо спокійно в могилі спочивати Розірвуть вони кайдани що віками були скуті но свободна Україна Завжди мусить бути!!!!
Penja78 Опубліковано 17 Лютого, 2012 в 17:02 #317 Опубліковано 17 Лютого, 2012 в 17:02 Люди не судіть дуже суворо УкраїніТож проснися УкраїноБо Ти довго спалаПодивися рідна ненькоЯка скрізь не славаМоскалі Тебе приспалиГолодом морилиНаші церкви руйнувалиУ Сибір вивозилиКомуністам у нас колеТризуб і перебудоваВони наче і забулиЩо є рідна моваТай піднявся рух народнийВід Києва до ЛьвоваІ воскресла на УкраїніНаша рідна моваПіднялись аж під небоНаші стяги жовто синіІ лунає рідна моваСлава УкраїніПіднімайтесь не гніть спину сини УкраїниВизволяйте рідну ненькуЗ темної домовиниСкиньте з неї стальні путаУсім дайте знатиЩо вже встала з домовиниНаша рідна матиЩоб тризуб і рідний прапорЗнала кожна дитинаІ свободо заспівалаЩе й не вмерла УкраїнаХоч піднялась УкраїнаТа не можна ще радітиБо при владі ще сидятьСталінські бандитиПлаче ненька УкраїнаЩо кати зробилиСкільки нашого народуГолодом зморилиТи вже вільна УкраїноЗняли з тебе путаДовго була в домовиніВіками забутаЧути всюди рідну мовуАж душа радієІ співати Ще й не вмерла УкраїнаУся молодь вмієУже стяги жовто синіМайорять усюдиБо за щастя і свободуПіднялися людиА Тризуб наш золотийСимвол УкраїниІ ця гордість щоб булаНавіть у дитиниСхаменіться УкраїнціВи ж не яничариІ не будьте як ІудаТа забудьте сварки й чвариПризиваю Вас до згодиМи ж однієї віриСвій нарід і УкраїнуЛюбімо без міри.
Penja78 Опубліковано 17 Лютого, 2012 в 18:01 #318 Опубліковано 17 Лютого, 2012 в 18:01 Іще один вірш в память Т.Г Шевченку В пам'ять ТарасуВстань Тарасе подивися на свою УкраїнуЯк її рвуть,як її нищать нашу БатьківщинуВстань батьку наш подивися на нашу УкраїнуЯка вона змарнована,одні руїни.Ти Тарасе за волю України великі муки перенісНо Бог милосердний почув Твоє благанняІ волю нам приніс.Но та воля наша скута,московськими кайданамиНо ми молити будемо і Бог буде з намиБог дав нам вільну Україну,но не всі хочуть шануватиІ хочуть нещасную знову в кайдани закуватиНаші люди Українці не можуть собі зрозумітиА як то ми будемо при вільній Україні житиМи Тарасе вірші і пісні Твої співалиА за них вороги наші,нас у тюрми сажалиУ Воркоту і КалимуСкільки безвинних людей загинулоНе вернулись на ВкраїнуЩе не скоро Україна визволиться із кайданівТреба зібратись і всі разом вигнати тих панівУкраїно мила Україно гожа,не діждемось свободиЯк нам Бог не допоможеЩоб наші люди з`єднались як рідні братиЩоб тебе рідна Україно на ноги звестиВстаньмо люди на коліна,помолімося БогуЩоб Бог почув наші благанняІ дав волю і спокій народу
Penja78 Опубліковано 26 Лютого, 2012 в 11:46 #319 Опубліковано 26 Лютого, 2012 в 11:46 Приємно спостерігати, що в Україні так багато творчих людей, які створюють такі суперські вірш.Якщо хочете спробувати себе у великій літературі, раджу це зробити з журналом "Дніпро" .Він друкує безкоштовно ще й гонорар свій перший можна отримати!Пробував написати листа (там де вказано контакти)постійно видає що помилка код не правельний.Що робити?Хочу спочатку взнати всі нюанси?
muko1111 Опубліковано 3 Березня, 2012 в 17:17 #320 Опубліковано 3 Березня, 2012 в 17:17 Написано 2001 року,року Змії.Хай читається як привітання,нашій прекрасній половині людства з наступаючим ВЕСНЯНИМ СВЯТОМ!Был ли счастлив иль нет, наш предок Адамдо греха, что таилось на древе?Знать не знали бы мы , женщин , миссис,мадам,если б он не " прогнулся " пред Евой.Ищет каждый теперь,может кто-то всю жизнь,половинку небесного рая,и за яблоком тем , кто-то в пропасть летит свою голову часто теряя.Так ведь создал Господь, что нельзя без воды,жить без пищи нельзя,без дыханья...А без женщины мы , как без солнца цветы ,без кобылы хомут,"Оболонь" без тарани.Жить без женщин нельзя! И теперь ты змея,талисман 001-го года,твое яблоко жду , ведь Адам это яи зачем нам "Адамам" свобода.
Dima4s Опубліковано 5 Березня, 2012 в 10:58 #321 Опубліковано 5 Березня, 2012 в 10:58 Відлуння слів у душах слідхолодний лідморальний світі серця стуквбиває звукпереживанньТантала мукчекання часв тихому сніприходять вразминулі днівідсутність фразтвій щирий сміхусе що мавта не зберіг.
muko1111 Опубліковано 12 Серпня, 2012 в 14:32 #322 Опубліковано 12 Серпня, 2012 в 14:32 Неземне кохання ,зоряні орбітитисячі парсеків знову поміж насчи пересічеться світло наших віконна нових орбітах в зоряних світах.Хто із нас супутник ?Хто із нас світило ?через скільки років перигей орбіт?хто не попадеться в зону чорних дірок ,хто залишить світло ясне мов болід.Тисячі запитань у планет далекихі нема сигналу від живих світіві не прилітають зоряні лелекиі не пеленають зоряних синів.Сонячне світило душу зігріваєміжпланетний холод серце холодитьа зійти з орбіти сила не пускаєсила притяжіння зоряних орбіт.12.08.12.
Varvara Опубліковано 19 Серпня, 2012 в 10:35 #323 Опубліковано 19 Серпня, 2012 в 10:35 Холодно пальцам. На шее колючий шарф.Мы не держались за руки. Не пили на брудершафт.Мы не валялись в соломе, ты мною не был ведом.Я кочусь, обрастаю словами как снежный ком.Все как прежде. Лишь громче смеюсь ну и шутки злы.И вдыхаю до дна, только в горле горчит полынь.Ты не звучный, не ладный. Не выбрось но оторви.Так и нужно наверно. Лишь ранка слегка кровит.Я невидима і прозора.Ти повз мене проходиш. Поряд.На мені не спинивши поглядІ не стишуючи ходи.І не варто тепер чекати.Не впізнаєш мого лиця ти.І не спробуєш пригадати,Хто покликав тебе сюди.Хто молився богам горішнім,Хто на шибках спроквола пише,Хто зривав полум'яні вишні.І беріг тебе від біди.
solnishko Опубліковано 21 Серпня, 2012 в 12:20 #324 Опубліковано 21 Серпня, 2012 в 12:20 Я їхала. Автобус повним був,Від спеки ціле місто задихнулось.Серед потилиць протяг тихо гув,Дорога та не їхалась – тягнулась..Ліниво думалось, хоча, як і завжди:Про побут, прибирання та закупи.І день, як день – банальний та блідийЯкий збереш увечері докупи.Та ,звівши очі , вгледіла умитьПір"їну, що дрейфуючи, завислаПоміж плечей . Й легенько тріпотитьМов боячись, щоб з силою не стисли.(Я уявить, примружившись, хотіла,Були якими ті прекрасні крила?..)Й відкрилось щось…так просто, як колисьПропала лінь і пожиттєва втома,Бо, іноді для усмішки (та й сліз)Нам вистачить і самого малого.
Korosy Опубліковано 21 Серпня, 2012 в 19:09 #325 Опубліковано 21 Серпня, 2012 в 19:09 здавалося б - безпечність в кожнім слові,нейтральність змісту у думках.та все ж "чіпляє" мимоволі.й самообман горить в очах...
Рекомендовані повідомлення
Заархівовано
Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.