Власна творчість :)

[Varvara]

Просто кусок прози

Я зрізую відбитки з пучок пальців, аби ти не зміг інкримінувати мені злочин. Злочин дотику. Дотику моїх пучок. Пучок моїх пальців. Пальців моїх рук. Рук мого твого тіла.

Ти цілуєш мене крізь подвійний шар марлі, наче мерця, що вже другу осінь чекає свого поховання. Ти йдеш моїм тілом і твої ноги торкаються мене крізь товстий шар мокрого сірого снігу. Я побиваюся чорними латками. Я темнію до тебе, а ти йдеш і боїшся замочити черевики. Ти входиш у мене крізь тонкий шар гуми. Все ще боїшся мого вологого мороку. Ти навіть якщо й дихаєш мною то через шарф, аби не застудити легені. Ілюзія близькості. Ілюзія. І лю... лю... лю... І ніяк не вимовити бо слова плутаються між судин язика і розбиваються вщент об піднебіння.

[Mala]

НАСТАНОВА

Дивись – перед тобою день

Маленький крок з пришвидшеного бігу,

І тисячі нездійснених бажань

Як кучугури нерозчищеного снігу.

Як чистий лист, як біле полотно,

Де ти кладеш незрозумілі знаки,

В надії на відчинене вікно,

Відчувши, що твій ангел плакав.

Усе в руках, усе перед тобою,

Злітають сльози з пір'я як вода,

Найважче залишатися собою,

Коли навкруг чорніша ночі тьма.

Займається вогонь на небокраї,

Народжується ранок в небесах,

Той не втрачає, хто чогось не має,

І той сміливий , хто обходить страх.

Дивись – перед тобою день,

Почни його як чистовик писати,

Тоді не доведеться знову й знов

На когось помилки свої складати.

[fenmix]

Конец приходит слишком быстро,

И жизнь уходит навсегда,

И в светлый путь Вас провожают,

На поезд господин пора...

Спешит и мчится теплой ночью,

Среди теней душистых трав

Вода стекает с рельсов к почве,

Из жизни едет к нам состав...

Из мира страшного въезжает

В далекую, новую даль,

Где существа блаженны смертью

Не ищут здесь священный Грааль,

Не слышен стук колес в железе,

В раскаленных углях мечты,

Уходит жизнь людская к небу,

А может в ад отправишься и ты.

[fenmix]

Куда не глянешь - всюду грусть,

Грех-город, злость, агрессия и лють,

Все врут и нас не станет скоро пусть,

Я выживу, я обязательно вернусь...

Политики, безжалостные твари,

Я к власти никогда не рвусь,

Они же медом всем уста вязали,

Я не смотрю, а лучше отвернусь...

А патриоты, в тех еще есть нравы,

Не знают чистой правды суть,

Из интернета чистыми правами,

Бандерой Сталина зовут...

И докажи всем, что они не правы,

У всех есть "гордость", у кого есть грусть?

А я уйду сибирскими лесами,

Я не живу, не ждите, не вернусь...

Примечания (Насчет Сибири).

Я люблю природу и она красива добра,

а это быдло зло и агрессивно.

Здесь рифмы нет,

так вставлю я Бобра.

[Mala]

Я повертаюся до тебе в снах,

Кладу цілунки вже на сиві скроні,

Ти не міняєшся, хоча уже в літах,

Такими ж ніжними лишаються долоні.

Присяду тихо, разом мовчимо,

Ти бач, навчалися уже й мовчати,

Біжать роки, не спиниться ніхто,

А так багато ще лишилося сказати.

Тепер я знаю, де б я не була,

Твоя молитва завжди поруч буде,

Ми завжди разом – мати і дочка,

Хоча б в думках, порад почую всюди.

За кожну справу, за яку візьмусь,

Хоч як далеко доля б не послала.

Скажу у відповідь нещирому комусь:

Бо так в дитинстві нас учила мама.

Твої слова та зерна доброти,

Лише з роками проростати стали,

Попали в землю, пролиту слізьми,

Сприятливих умов вони чекали.

Лише тепер, коли минає час,

Коли і ми уже батьками стали,

Прийшла пора вертатися у снах,

У сни до найріднішої, до мами.

[Mala]

Так довго я тебе чекала,

А от тепер немає слів,

В думках все монолог складала,

Та зараз ти б не зрозумів.

Через мільйони днів чекання,

Стою мов мумія у сні,

У грудях вибухи ридання,

Удари серця голосні.

От погляд в вічі, погляд сили,

Очей не можу відвести,

Як довго десь тебе носило,

Як довго ти шукав шляхи.

Тепер ти є, переді мною,

А я стою не всих, не втих,

Всі називають це любов»ю,

А я боюсь зробити вдих.

Тепер ти є, далекий близько,

Хвилини лічить пізній час,

Спустилось небо дуже низько,

І ангел у моїх руках.

[talja]

Mala - ну дуже гарно, просто немає слів.

[Mala]

Мені здається – я серед чужих,

Шукаю рідних, опиратись мушу,

Боюсь, що зарахується за гріх,

Як проміняю на копійки душу.

Боюсь, що оберу не тих,

Боюсь, що зрадять, що недоказала,

Я так боюсь, що свічки вогник зник,

а я його в пітьмі не розпізнала.

Щось пропустила – саме головне,

І не дають вночі думки мені спокОю,

Що пройде час, що тихо все мине,

А ми хитнем спокійно головою.

Невже, скажіть, прийде така пора,

Що говорити лиш залишиться з собою,

Що через боязнь чи без вожака,

Залишуся нікчемною рабою?

То ж піднесіть мені той смолоскип під очі,

Гукайте в рупор, бо не чую слів,

Щоб стали білими всі українські ночі,

Щоб українською чужий заговорив.

[Varvara]

Я зрізую відбитки з пучок пальців, аби ти не зміг інкримінувати мені злочин. Злочин дотику. Дотику моїх пучок. Пучок моїх пальців. Пальців моїх рук. Рук мого твого тіла.

Ти цілуєш мене крізь подвійний шар марлі, наче мерця, що вже другу осінь чекає свого поховання. Ти йдеш моїм тілом і твої ноги торкаються мене крізь товстий шар мокрого сірого снігу. Я побиваюся чорними латками. Я темнію до тебе, а ти йдеш і боїшся замочити черевики. Ти входиш у мене крізь тонкий шар гуми. Все ще боїшся мого вологого мороку. Ти навіть якщо й дихаєш мною то через шарф, аби не застудити легені. Ілюзія близькості. Ілюзія. І лю... лю... лю... І ніяк не вимовити бо слова плутаються між судин язика і розбиваються вщент об піднебіння.

[fenmix]

О п'ятниця, спасіння ти моє

Дай волі не кінчатись

Тепер життя свій борг нам віддає

Пора тепер й погратись

Я відісплюся завтра до пори

Коли і як захочу

Ніхто мене не збудить на зорі

І не підійме з ночі

І я піду по магазинах

А може й в супермаркет

Візьму я те, що на вітринах

У сумку, а не в пакет

Понаїдаюсь в цій порі

Газетку почитаю

Посижу в неті, гляну фільм

І як в раю літаю

В неділю той же список справ

Лиш непокоїть думка

Капец, ахтунг, завтра завал

Пахати треба тупо!

А понеділок - той ще день

Встаєш ти в шість, не дев'ять

І ти вже не герой, олень!

І всі всі всі заревуть.

[Mala]

Привіт, тату!

Я знаю, що ти десь є. От і мама каже, що ти на роботи. Але ж з роботи колись, тай повертаються, еге ж ? І ти повенен повернутись. Давай сьогодні! Оттак, я відкрию очі і ти є, гарний, дужий і обов"язково усміхнений Візмеш мене попід руки і посадиш ... прямісінько на стіл. І мама не сваритиме. А тоді скажеш : "Привіт, Мурашко!" А мені буде ніяково і я не знатиму що відповісти, бо мама вчить завжди старшим відповідати "Доброго дня" чи "Доброго вечора" , але тобі я теж скажу : "Привіт, тату", бо ти ж свій, рідний. А тоді ти скажеш: "Ну як ви тут, без мене? " І я тобі розповім про все: і про те, що сьогодні зранку з"їла всю кашу і мама мене хвалила, і про те, що сьогодні в школі отримала аж чотири "сонечка" і одне манюсіньке зауваження, що розмовляла на уроці, але насправді , то не я, то все Марічка, вона мені розказувала, що мама купила їй нові наклейки, а я казала , що мені теж купить, бо в мене сьогодні гарні оцінки, і про наші рибки, які живуть в нас вже майже півроку і мають вже своїх малят, а одна рибка десь пропала і ми з мамою її так не знайшли. А завтра ти поведеш мене до школи і допоможеш нести мені портфель, бо я ж то бачу щоранку, що мамі теж важко його нести, тому я трошки їй допомагаю і перевзуття несу сама. Я покажу тобі нашу школу і вчительку, вона інколи кричить, коли ми бігаємо чи малюємо по дошці, але насправді вона добра і цікаво розповідає і вчить нас малювати і ліпити з пластиліну, а ще покажу Максима, який постійно обмальовує мені зошити, а ти гримнеш на нього і він більше так робити не буде. А після уроків ти поведеш мене в кінотеатр, "Адреналін", бо вже майже всі в нашому класі бачили фільм в 3Д, а моїй мамі все ніколи і ніколи. Я навіть інколи боюсь, що за своїми справами вона не забере мене з групи продовженого дня, вже навіть два рази було так , що вона забирала мене майже останньою. А ще я покажу тобі всі свої найбільші скарби, вони в мене у великій коробці під столом, там і записник з Барбі, і намисто з бісеру і кольорова крейда ( буду малювати нею влітку на асфальті) і цілий альбом з наклейками і ще багато-багато чого. Ти тільки приходь, чуєш? Оттак, я закрию оченята, відкрию - і ти є. Оттак, відкрию, а ти єєєє......

[fenmix]

В полоні сонячних обіймів

Грайливий сніг поволі спить

І як у казці сяйво світить

У цю пору чудова мить

Із гілки неба струсить дощик

Воно блакитне та живе

Немов перлина впаде в кошик

Шкода що це усе мине

Весняним духом пахне ліс цей

Зеленооким та душним

І колір білий та барвистий

Усе здається тут рідним

І хай цей край живе без часу

Волинь моя ти чарівна

Нехай ми будемо тут разом

І я, і ти, моя краса...

[Mala]

Зимова заметіль нас в танці крутить

Несе думки потоком весняним,

І літо пролітає дивним звуком,

Не спиниться життя ні перед чим.

Тоді чого ж, скажіть, тривожні миті,

Шукають спокою потомлені серця,

Чому одягнені, вдоволені та ситі,

Шукаємо чогось ми без кінця?

Чого любов уже не так тривожить?

Чого вже жарт не викликає сміх?

За що покарані, мій милий, Боже,

За що чесноти відібрав у всіх?

Лишились діти, милі янголята,

В яких достатньо часу на любов,

Безцінний дар не вміємо приймати,

Не вміємо розгледіти любов.

[Dima4s]

Як якір тягнуть в низ думки,

про спогади що не дають спокою,

спливають образи і на віки,

карбовані залишаться в душі тобою.

Моменти разом навівають сум,

хоча раніше дарували радість,

теплота погляду і ніжність губ,

що з фото в голову у мить залазять.

Не губиться нічого просто так

не забувається і не зникає,

усе що так потрібно нам,

у душах і серцях на нас чекає...

[solnishko]

Сіріло небо, дім високий Бога,

Що холодно ставало лиш від того

Одного погляду в страшну глибоку вись,

Де хмари наче вороги зійшлись.

Поставу горду у високих кленів

Зломили з відчаю вітри зими шалені,

І голоси навколишнього світу

Губились у палкій молитві вітру.

Не можу я до холоду торкнутись,

Не можу в заметілі загорнутись.

І від думок нема куди подітись..

Що залишилось? Плакати і грітись...

[Varvara]

Кат шкодує відрубані голови.

Плаче, п’є поминальну з перцем.

Плавить спогад, мов хлопчик плавить з олова

Зірочку в формі для печива, ну, або серце.

Кат відмолює душі, стає на коліна.

В церкві здебільшого завше одні пройдисвіти.

Дівчинка дряпає руки, збирає ожину.

Дівчинка-фотографія скоро вицвіте.

Кат відрізає пасмо і ховає знічено.

Ніжна колекція. Сором’язлива згуба.

Світлі і темні. Пахучі, неначе дівчина.

Кат іще хлопчик. Старшим уже й не буде.

[Varvara]

З дитячого давнього (тобто для дітей)

Вкладаю спати кошенят:

одне, два, три, чотири, п'ять.

Одне руде, сіренькі інші.

Ну годі нявкати, тихіше!

Не можна в ліжко, горе з вами -

нас всіх шістьох насварить мама.

Отож хутчіш лягайте спати,

мої маленькі кошенята.

[Varvara]

Будь зі мною.

Яблуком вкушеним. Змієм лукавим. Голкою

В купі пахучого сіна. Мушу тепер знайти.

Небо курличе осінню. Прагнеться висоти.

Час поміж нас водою. Річкою неглибокою.

Тільки ж не перейти.

Осінь відгонить тугою. Юністю вабить другою.

Кликати-не докликатись. Вклинитись у ключі.

Пір’я зібрати кинуте. І полетіти чим

Вище і дужче. Значичиться час на воді осугою.

Ключ розтає мов дим.

[fenmix]

Є країна, є народ

Є дурне питання,

Хтось, комусь продав завод

Чути клопотання

І за мову на землі

Борються як вовки,

Хоч і справа не в собі

Не сидиться мовчки

Вся країна дружно б'ється

Думає про інше,

Українська переб'ється

Бо російська ліпше!

Брат на брата лізе битись

Кричать про злочинство,

В суд не підуть посудитись

Бо нема доброчинства

У Європу хочем літать

Ніби там по маслу,

Хто ж свиней туди пускає

Як брехня те гасло?

"Європейська ми країна"

Кажуть нам при владі

Наркомани, п'яні діті

Подякуйте панам!

І не візьмуть нас в Європу

Поки не здобути,

А коли свинями вдома

Перестанем бути

І коли візмемсь за діло

Не байки чесати,

Владу самі вибирали

Самі розгрібайте!

І не нийте тут будь-ласка

Про зло і безчестя

Самі собі ката взяли

То стихніть нарешті.

[Dima4s]

Усе. Пішов,і не вернуся скоро,

Туманний день сховає ковдрою сліди,

Усе що мав віддав, не вистачило цього,

Не дам тобі я більшого прости...

Усе. Пішов, і не вернусь ніколи,

З лелеками у вирій полечу,

З тобою бути не у моїй волі,

усе одно від тебе утечу.

Усе. Пішов.А може попрощатись?

Знайти ромашку в полі, знаю любиш ти,

Зайти, обняти і сказати:"Залишуся з тобою назавжди!"

Усе. Пішов. Чекай. Я швидко..

[hal]

Молодці!

дуже сильні твори!

[Korosy]

Не смейся!

Смех – признак дурака.

Не плачь!

Ведь ты сильней меня.

Не любишь жизнь!?

Полюбишь нож врага.

Боишься смерти!?

Знать, ты слабей меня.

[Forever Autumn]

хм... а в мене останнім часом токмо матєрні лізуть

[solnishko]

Ходить навпомацки все важче,

Волають кроки в тишині..

Не знаю я, як буде краще:

Спокійно жити, чи в війні..

Бо що є спокій? Рухи мертві

В вологім запаху землі..

Я бачу сенс у дикій жертві,

У жертві серцем в цій війні.

І , наостанок, так як треба

Вчиню нарешті.. Так чи ні????

Торкнутись хоч на мить до неба

І полягти у цій війні..

[fenmix]

Мій переклад К*** (максимально зблизив до оригіналу)

Я мить чудову пам'ятаю:

В очах моїх постала ти,

В думках тебе я прославляю,

Бо ти той ідеал краси.

У серці суму без надії,

В тривозі духу скорботи

Я довго слухав голос ніжний,

Вдивлявсь мрійливо в теплі сни.

Роки минали. Вітру порив сніжний,

В моєму серці вічно мандрував

Забув поволі голос я твій ніжний,

Забув я посмішку твою, а в снах моїх печаль

В скорботі тихих буднів сірих

Проходило усе моє життя

Без Ідеалу, радості і рідних

Мені коханню, сердець двох злиття.

В душі яскрава мить настала:

І ось тут знов постала ти,

Неначе сяйво знов заграло,

Неначе ти мій ідеал краси.

І знову серце плине беззупинно,

Для нього воскресили знов

Мій ідеал, що перед мною лине

Щоб дати щастя, сльози і любов...