bublik007 Опубліковано 15 Червня, 2013 в 13:01 Поділитися #1151 Опубліковано 15 Червня, 2013 в 13:01 Я видел женщину… Она, который год была пьяна.Она была больна, негожа и… с Богородицею схожа.В ее руке лежал пятак. Она еще робела клянчить. Так, рысью вдруг припустит кляча и вновь плетется кое - как.И встал вопрос передо мной, не ты ли брат тому виной?Что мать людей, ничья жена, в такую боль поверженаИ мог бы ты, ради Христа, поцеловать ее в уста? Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 16 Червня, 2013 в 16:02 Поділитися #1152 Опубліковано 16 Червня, 2013 в 16:02 Александр ВасильевШел чудакШел чудак,Раскаленному солнцу подставив нагретый чердак.Шел чудак. За спиной его тихо качался рюкзак.Шел домой,Представляя, как все удивятся тому, что живой.Что ничто не случилось такого с его головой.Так и есть.У него для людей была самая добрая весть.И он шел по дороге, от счастья светящийся весь.Love and peace!Люди могут, конечно, спастись от падения вниз.И он шел рассказать им о том, как им можно спастись.Рассказал.И напуган был всем этим весь этот зрительный зал.И слова его долго летели сквозь этот базарВ пустоту.Он шел к людям, он нес им надежду, любовь, красоту.Люди взяли его и гвоздями прибили к кресту.Каждый раз,Когда сходятся звезды, сойдя со своих звездных трасс,Все становится ясно без всех этих жестов и фраз.Каждый раз,Когда кровь на ладонях и падают слезы из глаз,Очень больно смотреть, если кто-то страдает за нас. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Olesya Опубліковано 16 Червня, 2013 в 21:41 Поділитися #1153 Опубліковано 16 Червня, 2013 в 21:41 однина...в пору життя, коли спати твердо, як не стели,коли хочеться відчиняти вже не всі існуючі двері... Галина Петросанякнасправді потрібно дедалі меншей далеко не кожна цікавить гране так як раніше впирає першістьі манить угору не кожна горай потрапити прагнеш не в кожні дверіі дивишся тільки в одне вікносекрети ввіряєш лише паперуі добре воноі добре воностираєш адреси вибілюєш клятвивибльовуєш сказані всує словапорожніх зв'язків і обов'язків бляклихні серце не прийме ані головане так вже пече щоби бути почутимй пуста похвала ніби слина чужаі навіть вдається потроху забутижах від вужастрах від ножаіз плетива втіх насолод і приманоксвою лише нитку протягнеш по днуі всіх на прощання цілуєш коханокбо знаєш що маєш кохану однуі тільки до неї достукатись вартоі тільки її відчинити вікнооце от одне тільки й ставиш на картубо віриш і знаєшщо добре воноІздрик Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
emelka Опубліковано 24 Червня, 2013 в 23:19 Поділитися #1154 Опубліковано 24 Червня, 2013 в 23:19 Рассвет приходит к тем, кто видел тьмуВо всём её убийственном величии....Кто плакал от людского безразличия,Но безразличным не был ни к кому!Рассвет приходит к тем, кто был в пути,Не зная ни усталости, ни лени.Кто, обессилев, падал на колени,Но поднимался. Продолжал идти!И, зажимая волю в кулаки,Вдруг находил ромашковое поле,И, задыхаясь от щемящей боли,Свои ладони прятал в лепестки!К тем, кто, похоронив свои мечты,И, помянув их, устремлялся дальше.Кто смог среди предательства и фальши,Не растерять душевной чистоты!Нечаянно в небесной синеве,Вдруг распахнутся солнечные двери.Рассвет приходит к тем, кто верил в свет.Абсурдно, до последнего. Но — верил!... Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Dima4s Опубліковано 30 Червня, 2013 в 10:32 Поділитися #1155 Опубліковано 30 Червня, 2013 в 10:32 Когда уста, привыкшие к злословьюПроизнесут молитву к небесамИ мудрый Бог, доверчивой любовью,Меня простит, за что - не знаю сам.И станет все нелепым и неважнымИ я пойму, что в нищете своей,Я на Земле был счастлив лишьоднаждыВ те дни, когда она была моей.Тогда я был безумным и беспечным.Шальная кровь играла, как вино.Ее любовь казалась бесконечнойИ я не мог подумать об ином.Но день за днем растрачивая всуеЯ делал ей больнее и больнейИ потерял любовь ее святуюВ те дни, когда она была моей.Как поздно мы становимся мудрееЦеной утрат, ошибок и потерь.Кого она теперь ночами греет,Кому она любовь дарит теперь.Пусть будет все ее покорно властиПускай Господь хранит ее детейЗа то, что я узнал земное счастье.В те дни, когда она была моей.Сергей Трофимов Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Arven Rivendell Опубліковано 13 Липня, 2013 в 08:50 Поділитися #1156 Опубліковано 13 Липня, 2013 в 08:50 Пустяк порою выпадет из рук. Нагнешься подобрать его, и вдруг Нечаянно упавшему вослед Вниз полетит еще один предмет, И поползет тихонько ноша, вся Из рук твоих рассыпаться грозя, Поскольку она слишком тяжела И слишком велика тебе была. Тогда, прижав ее к своей груди, Растерянно ты сядешь посреди Своей дороги, чтоб потом опять Все подобрать и заново поднять. Роберт ФростОГОНЬ И ЛЕДКто говорит, мир от огняПогибнет, кто от льда.А что касается меня,Я за огонь стою всегда.Но если дважды гибель ждетНаш мир земной,— ну что ж,Тогда для разрушенья ледХорош,И тоже подойдет. Роберт Фрост Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
emelka Опубліковано 13 Липня, 2013 в 09:38 Поділитися #1157 Опубліковано 13 Липня, 2013 в 09:38 Лечите душу ощущениями...Доверьтесь доброму в себеИ дорожите откровениямиКогда Душа живёт во сне.Пусть выпадают испытания,Они лишь новый шаг наверх,Достойно выдержав страдания,С души падёт какой-то грех.Не позволяйте же обманыватьВсё на пути своём круша...Что в подсознание закладывать?Лишь тем живёт она – Душа. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Dima4s Опубліковано 15 Липня, 2013 в 08:05 Поділитися #1158 Опубліковано 15 Липня, 2013 в 08:05 Я усталым таким еще не был.В эту серую морозь и слизьМне приснилось рязанское небоИ моя непутевая жизнь.Много женщин меня любило,Да и сам я любил не одну,Не от этого ль темная силаПриучила меня к вину.Бесконечные пьяные ночиИ в разгуле тоска не впервь!Не с того ли глаза мне точит,Словно синие листья червь?Не больна мне ничья измена,И не радует легкость побед,—Тех волос золотое сеноПревращается в серый цвет.Превращаются в пепел и воды,Когда цедит осенняя муть.Мне не жаль вас, прошедшие годы,—Ничего не хочу вернуть.Я устал себя мучить без цели,И с улыбкою странной лицаПолюбил я носить в легком телеТихий свет и покой мертвеца...И теперь даже стало не тяжкоКовылять из притона в притон,Как в смирительную рубашку,Мы природу берем в бетон.И во мне, вот по тем же законам,Умиряется бешеный пыл.Но и все ж отношусь я с поклономК тем полям, что когда-то любил.В те края, где я рос под кленом,Где резвился на желтой траве,—Шлю привет воробьям, и воронам,И рыдающей в ночь сове.Я кричу им в весенние дали:«Птицы милые, в синюю дрожьПередайте, что я отскандалил,—Пусть хоть ветер теперь начинаетПод микитки дубасить рожь».<1923>(ст.Сергей Есенин) Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
sweetlena Опубліковано 17 Липня, 2013 в 10:31 Поділитися #1159 Опубліковано 17 Липня, 2013 в 10:31 всього нам мало – такі ми жадібнівсе у нас є – і любов і липеньсипляться ягоди з вікон пагодигуби до губ безнадійно липнутьми найкрутіші на світі коханціі нероздільні і невмирущітісно сплітаються наші пальцісмачно кохаються наші душіІздрик. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Olesya Опубліковано 17 Липня, 2013 в 11:16 Поділитися #1160 Опубліковано 17 Липня, 2013 в 11:16 що я накоїв, кохана?що я накоїв?вчора тут у саду зацвітали левкоїа тепер тільки чорні дерева і сіре тлосад без тебе – як літографіяз якої літо втеклоде ж твоя сукня зелена?суму сила-силеннащо я накоїв, кохана,що я накоївдім тобі малював і витер рукоюале ж вікно залишалосьти ж отут вся вміщаласьна підвіконні вузькіміз горнятком какао вчорашня така-отм’якасумовитадім без стінсад без літаМар'яна Савка Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Olesya Опубліковано 22 Липня, 2013 в 10:27 Поділитися #1161 Опубліковано 22 Липня, 2013 в 10:27 Вокзали пам'яті, станції. Світ як подолання дистанції Між тобою і мною, між небом і морем, І поміж тим, про що не говоримо.Навіть коли ми єдина субстанція,Залишається - хоч і мізерна - дистанція.А може, а може, я просто Кімната, в яку ти заходиш наосліп,А яка вона - біла, рожева, сіра?Зір не підкаже. Хіба лиш віра.І доки ти віриш, я поруч як вірш,В якому римуються долі незгіршРитму серцевого з ритмами танцюУ світі людей і долання дистанцій.Мар'яна Савка Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
emelka Опубліковано 27 Липня, 2013 в 20:23 Поділитися #1162 Опубліковано 27 Липня, 2013 в 20:23 Я от друзей не закрываю двери...Для вас не оскудеет свет души.Входите все, кто в сказку свято верит,Кто кривде злой поверить не спешит.Я с щедростью делиться буду светомС тем, кто давно из мрака ищет путь...Зимой холодной приглашу к вам лето,Чтобы на лица солнышко вернуть.Я в жаркий полдень сочиню вам тучу,Живительною влагой напою...Я вас рассветом лучезарным встречуА на ночь колыбельную спою. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Olesya Опубліковано 30 Липня, 2013 в 08:23 Поділитися #1163 Опубліковано 30 Липня, 2013 в 08:23 усміхайся менізі світлинщо так пахнутьсолоними ранкамикавою в білих горнятахвершкамитіламиважкими від сонцяй солодкої змориіз далекої Будвиіз синяви гірде ми разомнад моремнад часомнад світомйдемо нероздільнозалишаючи тінь на піскуодну на двохМар'яна Савка Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Olesya Опубліковано 31 Липня, 2013 в 17:23 Поділитися #1164 Опубліковано 31 Липня, 2013 в 17:23 Сніг опадав. Птахи, як і плоди, опали швидше. В небі гасла осінь, і я хотів, щоб, видихнувши: «ось він», в тім снігові мене впізнала ти. Хотів я стати снігом. Але — ні: я стану павучком — і з павутини тобі літак сплету, щоб він за сніг був легшим, й на губах моїх не гинув. Я стану явором: зайди у тінь мою і притулись до крони молодої або у листя тепле, як в долоні, впади — я м'яко листям постелю. Ти накажи лиш: я за ніч одну зведу палац на озері найглибшім, а потім стану льодом найкрихкішим — і, заманивши,— всіх на дно зведу. Я стану яструбом: в пориві самоти я викраду тебе — і в хащах чорних, кохаючи, розідру тіло, щоби побачити, чи серце маєш ти.Іван Малкович Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 5 Серпня, 2013 в 17:58 Поділитися #1165 Опубліковано 5 Серпня, 2013 в 17:58 БГКак Движется ЛедТе, кто знают, о чем идет речь,Похожи на тех, кто спит.Я раньше думал, что важно, в чем суть,Но, чтобы выжить, важнее мой вид.И есть время раскидывать сеть,И время на цыпочках вброд.Время петь и время учиться смотреть,Как движется лед.Ты ляжешь спать, мудрый, как слон,Проснешься, всемогущий, как бог.Чуть-чуть с похмелья и немного влюблен,Но как странно бел потолок.Зачем кидатья голым к окну?Вот твой шанс, чтобы выйти на взлет:Спусти в сортир фотографии тех, кто не понялКак движется лед.Моя любовь купит сахар и чай,И мы откроем свой дом.И к нам придет кто-то, такой же, как мы,Что бы вместе не помнить о том,Что нет времени, кроме сейчас,И нет движения, кроме вперед.И мы сдвинем стаканы плотней, чувствуя краем зрачка,Как движется лед. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
emelka Опубліковано 8 Серпня, 2013 в 14:01 Поділитися #1166 Опубліковано 8 Серпня, 2013 в 14:01 Что такое счастье?Таким простым вопросомПожалуй, задавалсяНе один философ.А на самом делеСчастье это просто.Начинается оноС полуметра роста.Это распашонки,Пинетки и слюнявчик,Новенький описанныйМамин сарафанчик.Рваные колготки,Сбитые коленки,Это разрисованныеВ коридоре стенки.Счастье это мягкиеТеплые ладошки,За диваном фантики,На диване крошки.Это целый ворохСломанных игрушек,Это постоянныйГрохот погремушек.Счастье это пяточкиБосиком по полу.Градусник под мышкой,Слезы и уколы.Ссадины и раны,Синяки на лбу,Это постоянноеЧто? да почему?Счастье это санки,Снеговик и горка.Маленькая свечкаНа огромном торте.Это бесконечное«Почитай мне сказку»,Это ежедневныеХрюша со Степашкой.Это теплый носикИз-под одеяла,Заяц на подушке,Синяя пижама.Брызги по всей ванной,Пена на полу.Кукольный театр,Утренник в саду.Что такое счастье?Проще нет ответить:Оно есть у каждого –У кого есть дети... ))) Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Olesya Опубліковано 8 Серпня, 2013 в 16:13 Поділитися #1167 Опубліковано 8 Серпня, 2013 в 16:13 Вже сказано "ні" в одлетілому літі,Хоч вчора-звечора було іще "так",Червоно та біло у жовтому житіЗацвів та опався знервований мак.Ідеш чи стоїш, але слово за слово,Ідеш чи стоїш - за літами літа.Не встиг оглянутись, як слово солоноНа сон твій, на крок, на літа обліта.Микола Вінграновський Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
solnishko Опубліковано 8 Серпня, 2013 в 16:44 Поділитися #1168 Опубліковано 8 Серпня, 2013 в 16:44 Летний романс"Тут соло, про тебя второй куплет".Ей кажется, ей триста сорок лет.Он написал ей пять влюблённых песен.Она кивает, пряча лоб во тьму,И отвечает мысленно ему,Но более себе: "Труха и плесень".Он зной; зарница; певчее дитя.Он, кажется, ликует, обретяВ ней дух викторианского романа.И поцелуи с губ его текут,Как масло ги, как пенье, как лоскутСоленого слоистого тумана.Июль разлёгся в городе пустомКотом и средоточием истомИ все бульвары сумерками выстлал,Как синим шелком; первая звезда,Как будто кто-то выстрелил сюда:Все повернули головы на выстрел.Спор мягкости и точного ума,Сама себе принцесса и тюрьма,Сама себе свеча и гулкий мрамор,Отвергнутость изжив, словно чуму,Она не хочет помнить, по комуСвоим приказом вечно носит траур.Она его, то маясь, то грубя,Как будто укрывает от себя,От сил, что по ночам проводят обыск:Ни слова кроме вежливого льда.Но он при шутке ловит иногдаЕё улыбки драгоценный проблеск.Ее в метро случайно углядев,Сговорчивых и дерзких здешних девОн избегает. Пламенем капризнымПронизанный, нутро ему скормив,Он чувствует какой-то старый миф.Он как-то знает, для чего он призван.Так циферблат раскручивают вспять.Дай Бог, дай Бог ему досочинятьЕй песни эти, чтоб кипело всё тамОт нежности прямой, когда домойОна придет и скажет "милый мой"И станет плакать, будто в семисотом.Вера Полозкова Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Mala Опубліковано 10 Серпня, 2013 в 19:51 Поділитися #1169 Опубліковано 10 Серпня, 2013 в 19:51 Ображайся на мене як хочеш,Зневажай, ненавидь мене —Все одно я люблю твої очіІ волосся твоє сумне.Хай досада чи гнів жевріє,Хай до сліз я тебе озлю —Ти для мене не тільки мрія,Я живою тебе люблю.Для кохання в нас часу мало,Для мовчання — у нас віки.Все віддав би, що жить осталось,За гарячий дотик руки.Влийся сонцем у щиру мову,У думок моїх течію —Я люблю твої губи, і брови,І поставу, і вроду твою.Ображайся на мене як хочеш,І презирством убий мене —Все одно я люблю твої очіІ волосся твоє сумне.Січень 1961© Василь Симоненко Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Olesya Опубліковано 11 Серпня, 2013 в 17:55 Поділитися #1170 Опубліковано 11 Серпня, 2013 в 17:55 КОНЦЕРТ ДЛЯ СКРИПКИ, ДОЩУ І ЦВІРКУНА...Мій літній поїзд зупинився зновуперед цією айстрою смутною.І я зійшла в її казкову тінь."У нас дощі!" - буденно повідомивмій чоловік. А я зітхнула: "Вдома..."І привітала радощі прості.Притишена до світлого ріаnо, десь, за стіною, скрипочка співала. Я сіла в крісло до вікна лицем. І милостиво осені кивнула, мовляв, я вже готова. Я вернулась.Розпочинай класичний свій концерт. Заговорив у сутінках годинник про те, як час проходить крізь людинуі там, за нею, - вічністю стає. І розуму нема туди дороги. І лиш душі меланхолійний погляд провидить все, коли годинник б'є.Вступає дощ... Високий і безмежний, Заслухатись його - необережно. Розмиє дощ той нетривкий сосуд, в який тебе природою відлито, яким тебе одділено од світу, і переллє в холодний білий сум просторів... Але годі вже печалі. Бо нетерпляче галасує чайник. І славословить затишок цвіркун. І в тому всьому є спокійна сталість, Мов за віки нічого тут не сталось. Завжди тут бив годинник у кутку. Завжди під ним дівчатко виростало. В товсті косички банти заплітало. І сутінки торкалися вікна... Усе мина...Але довіку буде - твій дім, і осінь, і ласкаве чудо концерту для дощу і цвіркуна.Ірина Жиленко Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Olesya Опубліковано 26 Серпня, 2013 в 09:58 Поділитися #1171 Опубліковано 26 Серпня, 2013 в 09:58 Осінній осад. Сум осінній.І сіни променем осінені.І слід у просині лелечий,І сад порипує старечо.Зберемо літо у горнята - Чебрець, меліса, липа, м'ята.Приснуть у сінях наші пси,Затихнуть в домі голосиІ ми залишимось саміЧи спорожнілі чи німі.Чи просто тихі. Сумовиті,Забуті похапцем у літі.Мар'яна Савка Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Olesya Опубліковано 1 Вересня, 2013 в 20:17 Поділитися #1172 Опубліковано 1 Вересня, 2013 в 20:17 закрити цей світ немов недочитану книжкуде автор незграбно тримає сюжет і мотивде гори героїв розпродуються зі знижкоюде горе героїв возведено в імперативде кожна сторінка нагадує всі попередніде все найцінніше приховане в коментаряхчи в висохлій квітці закладеній десь посерединічи в сірих помітках чужих на пожовклих поляхзакрити цей мотлох затраснути кинути в пічкучи в річку глибоку – хай течія геть віднесезалишити квітку присохлу і недовговічнуповірити в неї і.. – переписати усеІздрик Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Amelie Опубліковано 5 Вересня, 2013 в 13:24 Поділитися #1173 Опубліковано 5 Вересня, 2013 в 13:24 "Пожовтіла тополя. І клен збагрянів." Пожовтіла тополя. І клен збагрянів. Осінь надворі. Пора сумувати. І видіння з тобою проведених днів (З тобою! Посеред розквітлих лугів!) Забувати пора... Пора забувати! Жовте листя так легко летить повз вікно, Та чи легко навчу свою пам'ять твердити, Що минулось не літо — всього лиш кіно, Де біжать дощові і ромашкові титри... "Я ще живу і думаю по-літньому"Я ще живу і думаю по-літньому.Це все іще якось не по мені:і небеса з птахами перелітними,і ті ставки зі смутками на дні,і той садок взолочено-лякливий,де кожен шелест сповнений сум'ять,де з ночі паморозь, як та голубка сива,сіда на палім листі воркуватьоб тім, що осінь вже іде по глиці —несе мені, невірному, кислиці.(Щось і солодке, може б, принесла,якби зумів їй вчасно догодити!)А я усе про літо та й про літо,як та між айстр заблукана бджола...Григорій Чубай Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Amelie Опубліковано 5 Вересня, 2013 в 19:41 Поділитися #1174 Опубліковано 5 Вересня, 2013 в 19:41 НІЧ в містіНіч сідає на рогах вулицьі тулить сірі кудли в цемент стіна часу гінплутаючись в сітях дротівпо цинках бляхз даху на дахз цвяху на цвяхкотитьсяі коле свої груди о колючки громозводівкотиться і колечас-перекотиполемісяць розп’ятий на антенах і рудий лобобмотав шматками мідіа зимні долоні вітрущо пахне глиною підміських пільхолодять парені виски й більмучениці там біль ліхтарнітінь розлягається по мурахафіші жахужуряться жарівки зорі на стелі паражі небаглядять як у ніг їхна хрузлярі в чорних окулярахбезшелесно їде гріх.***НічРозкрита книжка, лампа, блудні нетлі,ляга на серце ржа думок.На стінах тіні в’яжуть круглі петлів чудний і нерозплутаний клубок.Мов чорний кіт, сів череватий чайник,годинник, наче джміль, гуде.Яка ж солодка ця принада тайнита слово, що, мов з каменю, тверде!Бляшане небо, олив’яний місяцьі ночі попелястий дим.Невже ж нема на цьому світі місцяпоривам нездійсненним та палким?.Богдан-Ігор Антонич Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
VojinSvitla Опубліковано 7 Вересня, 2013 в 11:53 Поділитися #1175 Опубліковано 7 Вересня, 2013 в 11:53 Осінь в короткому плащіCкоро осінь в короткому плащі,Постукає в мої двері і я впущу її в свої вірші.В свій дім, в свою кімнату,Вона принесе з собою вина і кораблик плану.Ми сядемо біля вікна,Під шум дощу і тріск вінілів,її парфюм із листя клену і зів'ялих квітів.Листопад її волосся, зводить з розуму мене.Вона наль'є пів келиха вина. Свій короткий плащ зніме.І пригорнеться до мене, так ніжно й тихо,Неначе боячись накликати лихо.Почне розповідати про себе, про подругу погоду,Про те як темні хмари лють на землю воду.А я візьму її кораблик плануІ заб'ю нам двом по спліфу.До ранку лежатимемо в двох,Слухаючи шум дощу і тріск вінілів...Назви не придумав.Осінь, листя і сонце низько.Мене прикалує твоє намисто.Твої губи, шкіра, очі!Я в них на завжди потонути хочу!Твої ноги,Дві паралельні лінії прекрасні,В кінці яких, мене чекає щастя!Крутіше ніж Анаша з Афганістану,Мене гребе третій розмір душі,Яку ти ховаєш під одягомЗ модних бутиків Мілану.Сонце низько, листя падає до долу.Не ламайся мила! Берем виноІ валим до когось з нас додому!Чижук Володимир (Провінційний Растаман) Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Рекомендовані повідомлення
Заархівовано
Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.