Перейти до змісту

Віршографія


qwadro

Рекомендовані повідомлення

Опубліковано

"Я натомився від екзотики..."

Я натомився від екзотики,

Від хитро вигаданих слів, -

А на вербі срібляться котики,

І став холодний посинів.

Нехай я щастя не найшов того, -

Його весна несе трунка,

І держить свічку воску жовтого

Її мережана рука.

Іще осніженою лапою

Зима на груди налягла, -

А свічка капає і капає

Над смутком білого села.

"Молюсь і вірю. Вітер грає..."

Молюсь і вірю. Вітер грає

І п'яно віє навкруги,

І голубів тремтячі зграї

Черкають неба береги.

І ти смієшся, й даль ясніє,

І серце б'ється, як в огні,

І вид пречистої надії

Стоїть у синій глибині.

Клянусь тобі, веселий світе,

Клянусь тобі, моє дитя,

Що буду жити, поки жити

Мені дозволить дух життя!

Ходім! Шумлять щасливі води,

І грає вітер навкруги,

І голуби ясної вроди

Черкають неба береги.

Максим Рильский

  • Відповідей 1,3 тис
  • Створено
  • Остання відповідь
Опубліковано

Юрий Визбор

Блажен, кто поражен

Блажен, кто поражен летящей пулей,

Которую враги в него пульнули

И прилегли на травке у реки -

Смотреть, как жизнь из жертвы вытекает.

О, это смерть не самая плохая!

Ну, по сравненью с жизнью - пустяки.

Блажен, кому поможет в этом деле

Полузнакомка юная в постели

Из племени джинсового бродяг.

Вот тут-то случай обнажит причины!

Достойнейшая доля для мужчины -

Уйти на дно, не опуская флаг.

Блажен, кого минует кров больницы,

Где думой не позволят насладиться

Натужные усилия врачей, -

И родственников дальних очертанья

Лишаются уже очарованья

Из-за переполнения очей.

О, как разнообразны переходы

Под новые, сомнительные своды,

Как легок спуск в печальное метро,

Где множество теней мы обнаружим,

Сраженных потрясающим оружьем,

Которому название - перо.

Железное, гусиное, стальное,

За тридцать шесть копеек покупное -

Оно страшнее пули на лету:

Его во тьму души своей макают,

Высокий лоб кому-то протыкают

И дальше пишут красным по листу.

И, мукою бездействия томимы,

Кусают перья наши анонимы,

Вчера - пажи, теперь - клеветники,

Факультативно кончившие школу

Учителя Игнатия Лойолы, -

Любимые его ученики.

Блажен, кто сохранил веселье лада,

Кому в укор противников награда

И чистой дружбы пролитая кровь.

Кто верит в свет надежд неистребимых,

Что нас любовь минует нелюбимых,

Равно как и любимых - нелюбовь!

Март - 30 апреля 1983

Переделкино - Пахра

Опубліковано

Мені здається, що живу не я,

а інший хтось живе за мене в світі

в моїй подобі.

Ні очей, ні вух,

ні рук, ні ніг, ні рота. Очужілий

в своєму тілі. І, кавалок болю,

і, самозамкнений, у тьмущій тьмі завис.

Ти, народившись, виголів лишень,

а не приріс до тіла. Не дійшов

своєї плоті. Тільки перехожий

межисвітів, ворушишся на споді

чужого існування.

Сто ночей

попереду і сто ночей позаду,

а межи ними — лялечка німа:

розпечена, аж біла з самоболю,

як цятка пекла, лаконічний крик

усесвіту, маленький шротик сонця,

зчужілий і заблуканий у тілі.

Ти ждеш іще народження для себе,

а смерть ввійшла у тебе вже давно.

В.Стус

Опубліковано

Давным-давно известно людям,

Что при разрыве двух людей

Сильнее тот, кто меньше любит,

Кто больше любит, тот слабей.

Но я могу сказать иначе,

Пройдя сквозь ужас этих дней:

Кто больше любит, тот богаче,

Кто меньше любит, тот бедней.

Средь ночи злой, средь ночи длинной,

Вдруг возникает крик в крови:

О боже, смилуйся над милой,

Пошли ей капельку любви!

Владимир Солоухин

Опубліковано

Сергій Лазо

ДИТЯЧА ПОДУШКА

В дитячій подушці час від часу

Ховаються мрії, збуваються сни.

Зірки –

золоті ялинкові прикраси

На колючках і на вітті сосни.

І дітям сниться веселе свято,

Взимку – літо,

а влітку– зима,

Комусь – ляльки,

а ще комусь – тато,

Словом, те, чого в них нема.

Опубліковано

Тетяна Бондар

* * *

вся в посмішках

поспішатиму на побачення

тіні дерев лягатимуть

під колеса

не вміщатимуся надіями

навіть в обсяг всесвіту

зустрінемося

коли зозулі

вже не рахуватимуть

мозолі на літах

а хмари

куритимуть папіроси

струшуючи попіл

на капелюхи будинків

такої пори

куранти справжніх почуттів

бемкають найвірніше

* * *

замок Любарта

до небес тягнеться

хоче

дістати вежами минуле

його башти і досі

за компас воронам

а через мури

перекидає плітки

не одне покоління істориків

уже давно

на іменини до нього ходять

фестивалі й туристи

відгадують

коли могутня фортеця

втомиться бути легендою

Опубліковано

Юлія Шутенко

ПАН СУЄТА

Він у глечику носить невипиту каву ранкову,

У портфелі – книжки, переглянуті вченим упоспіх,

Назбирав ненаписаних віршів в трамваях у кошик,

Непомічену радість на груди вчепив, ніби орден.

У руках його квіти, яких не зірвали для жінки,

Черевики узув, що ніколи не бігли по росах,

Кожен день він іде крізь людей, крізь будинки,

Біля серця – любові слова, не промовлені досі.

2001

* * *

Усміхнись,

ранок прийде

з квіткою в руці.

хоч і далеко ще ціль,

є стяг, є шлях,

іди, і не стій.

Одягни

зброю міцну.

Ворог не заснув,

але його вкриє піт,

коли твій щит –

це віри граніт.

Пам’ятай,

де б ти не йшов,

всюди сій любов.

хай розквітають сади,

ростуть плоди,

радій – далі йди.

2001

* * *

забути слово “дай”

згадати слово “на”

насіяти зерна

в серця людські сповна

й зібрати урожай

забути слово “я”

згадати слово “ти”

втекти від суєти

і викласти мости

через сердечний яр

2000

* * *

Я вступив у життя

скромною ходою.

Холодними асфальтами,

болотами, килимами

встелявся шлях мій.

Сьогодні оберемок

ромашок пахучих

дали у мої обійми.

Таке, знаєте, трапляється

не з кожним черевиком…

А завтра, уявляєте?

Я з моїм Паном

піду по воді!

2002

Опубліковано

Осінь між нами

Осінь у квітах, думках і у скверах

Знов вимальовує жовтий орнамент,

Осінь у справах і стосах паперу,

Вкотре між ними і вперше… між нами.

Осінь на мокрих дахах і бруківках,

В нічних кінозалах і чашечці кави,

Осінь у вікнах самотніх домівок,

Вкотре між хмарами і вперше… між нами.

Осінь у віршах померлих поетів,

Перемішалась з моїми думками,

Осінь в афішах і навіть портретах,

Вкотре між вулиць і вперше… між нами.

Осінь повсюди, в розлуках, утратах,

Десь причаїлася знов між рядками,

Осінь у пам’яті, ніби цитата,

Сказана вголос. Так, кимось, не нами…

P.S. Знайшла на просторах інтернету, автор Farjen

Опубліковано

Уже вечірні довшають розмови,

Чутніше хід повільних дзиґарів...

Віщують тихий затишок зимовий

Сльота і сум осінніх вечорів.

І так приємно знову розгорнути,

Пурнувши весь у цигарковий дим,

Якийсь роман, давно напівзабутий,

І не читати, мріяти над ним!

І довго-довго в ліжко не лягати...

А над столом Некрасов і Барб’є...

...А дощ шумить, і вітер волохатий

У шиби б’є...

/Євген Плужник/

Опубліковано

Юлія Калашник

Напів

У сутінках живуть напіввідтінки,

В словах твоїх іскрить напівлюбов,

А сенсу буде лиш на півсторінки

Від цих напівпустих напіврозмов.

На півдуші розлився напіввідчай,

На другій половині – напівжаль

Напівсльоза застигла на узбіччі

Моїх повік, мов крихітна вуаль.

Напівродина і напівцілунки,

На півдороги вистачило сил.

Напівоскома від напівстосунків, –

Єдиним ми не стали, не змогли.

Напівзима без снігу і морозу,

А зигокактус на вікні розцвів...

Я ріжу по живому, без наркозу

Нас навпіл, і без будь-яких напів.

Опубліковано

Юрий Визбор

ДЕНЬГИ

Теперь толкуют о деньгах

В любых заброшенных снегах,

В портах, постелях, поездах,

Под всяким мелким зодиаком.

Тот век рассыпался, как мел,

Который словом жить умел,

Что начиналось с буквы "Л",

Заканчиваясь мягким знаком.

О жгучий взгляд из-под бровей!

Листанье сборника кровей!

Что было содержаньем дней,

То стало приложеньем вроде.

Вот новоявленный Моцарт,

Сродни менялам и купцам,

Забыв про двор, где ждут сердца,

К двору монетному подходит.

Все на продажу понеслось,

И что продать, увы, нашлось:

В цене все то, что удалось,

И спрос не сходит на интриги.

Явились всюду чудеса,

Рубли раздув, как паруса,

И рыцарские голоса

Смехоподобны, как вериги.

Моя надежда на того,

Кто, не присвоив ничего,

Свое святое естество

Сберег в дворцах или в бараках,

Кто посреди обычных дел

За словом следовать посмел,

Что начиналось с буквы "Л",

Заканчиваясь мягким знаком.

18-21 мая 1982

Пахра

Опубліковано

Владимир Высоцкий

Про Сережу Фомина

Я рос как вся дворовая шпана -

Мы пили водку, пели песни ночью, -

И не любили мы Сережку Фомина

За то, что он всегда сосредоточен.

Сидим раз у Сережки Фомина -

Мы у него справляли наши встречи, -

И вот о том, что началась война,

Сказал нам Молотов в своей известной речи.

В военкомате мне сказали: "Старина,

Тебе броню дает родной завод "Компрессор"!"

Я отказался, - а Сережку Фомина

Спасал от армии отец его, профессор.

Кровь лью я за тебя, моя страна,

И все же мое сердце негодует:

Кровь лью я за Сережку Фомина -

А он сидит и в ус себе не дует!

Теперь небось он ходит по кинам -

Там хроника про нас перед сеансом, -

Сюда б сейчас Сережку Фомина -

Чтоб побыл он на фронте на германском!

...Но наконец закончилась война -

С плеч сбросили мы словно тонны груза, -

Встречаю я Сережку Фомина -

А он Герой Советского Союза...

1963

Опубліковано

Владимир Высоцкий

Я не люблю

Я не люблю фатального исхода,

От жизни никогда не устаю.

Я не люблю любое время года,

Когда веселых песен не пою.

Я не люблю открытого цинизма,

В восторженность не верю, и еще -

Когда чужой мои читает письма,

Заглядывая мне через плечо.

Я не люблю, когда - наполовину

Или когда прервали разговор.

Я не люблю, когда стреляют в спину,

Я также против выстрелов в упор.

Я ненавижу сплетни в виде версий,

Червей сомненья, почестей иглу,

Или - когда все время против шерсти,

Или - когда железом по стеклу.

Я не люблю уверенности сытой, -

Уж лучше пусть откажут тормоза.

Досадно мне, что слово "честь" забыто

И что в чести наветы за глаза.

Когда я вижу сломанные крылья -

Нет жалости во мне, и неспроста:

Я не люблю насилье и бессилье, -

Вот только жаль распятого Христа.

Я не люблю себя когда я трушу,

Обидно мне, когда невинных бьют.

Я не люблю, когда мне лезут в душу,

Тем более - когда в нее плюют.

Я не люблю манежи и арены:

На них мильон меняют по рублю,

Пусть впереди большие перемены -

Я это никогда не полюблю!

1968

Опубліковано

Владимир Высоцкий

Вот и разошлись пути-дороги вдруг

Вот и разошлись пути-дороги вдруг:

Один - на север, другой - на запад, -

Грустно мне, когда уходит друг

Внезапно, внезапно.

Наступило время неудач,

Следы и души заносит вьюга,

Все из рук плохо - плач не плач, -

Нет друга, нет друга.

А когда вернется друг назад

И скажет: "Ссора была ошибкой",

Бросим на минувшее мы взгляд

С улыбкой, с улыбкой.

Ушел, - невелика потеря

Для многих людей...

Не знаю, как другие, а я верю,

Верю в друзей.

1968

Опубліковано

Владимир Высоцкий

Он не вернулся из боя

Почему все не так? Вроде - все как всегда:

То же небо - опять голубое,

Тот же лес, тот же воздух и та же вода...

Только - он не вернулся из боя.

Мне теперь не понять, кто же прав был из нас

В наших спорах без сна и покоя.

Мне не стало хватать его только сейчас -

Когда он не вернулся из боя.

Он молчал невпопад и не в такт подпевал,

Он всегда говорил про другое,

Он мне спать не давал, он с восходом вставал, -

А вчера не вернулся из боя.

То, что пусто теперь, - не про то разговор:

Вдруг заметил я - нас было двое...

Для меня - будто ветром задуло костер,

Когда он не вернулся из боя.

Нынче вырвалась, словно из плена, весна,

По ошибке окликнул его я:

"Друг, оставь прикурить!" - а в ответ - тишина...

Он вчера не вернулся из боя.

Наши мертвые нас не оставят в беде,

Наши павшие - как часовые...

Отражается небо в лесу, как в воде, -

И деревья стоят голубые.

Нам и места в землянке хватало вполне,

Нам и время текло - для обоих...

Все теперь - одному, - только кажется мне -

Это я не вернулся из боя.

1969

Опубліковано

Богдана Матіяш

вчитись любити це вчитись так багато приймати

радості й усміху дару й болю вчитись любити

це вчитись так багато на що заплющити очі

так багато згодитись бути малим згодитись бігти

там де хотів би іти згодитись йти там де хотів би

спинитись мовчки стояти глибоко дихати

вчитись любити це так багато часом відходити

як відходять разом до лісу дівчинка й пес

і в кожного з них серце як сніг безтривожне і чисте

і по кожному з них сліди білі й глибокі як сніг

Опубліковано

Владимир Высоцкий

Баллада о брошенном корабле

Капитана в тот день называли на ты,

Шкипер с юнгой сравнялись в талантах;

Распрямляя хребты и срывая бинты,

Бесновались матросы на вантах.

Двери наших мозгов

Посрывало с петель

В миражи берегов,

В покрывала земель,

Этих обетованных, желанных -

И колумбовых, и магелланных.

Только мне берегов

Не видать и земель -

С хода в девять узлов

Сел по горло на мель!

А у всех молодцов -

Благородная цель...

И в конце-то концов -

Я ведь сам сел на мель.

И ушли корабли - мои братья, мой флот, -

Кто чувствительней - брызги сглотнули.

Без меня продолжался великий поход,

На меня ж парусами махнули.

И погоду и случай

Безбожно кляня,

Мои пасынки кучей

Бросали меня.

Вот со шлюпок два залпа - и ладно! -

От Колумба и от Магеллана.

Я пью пену - волна

Не доходит до рта,

И от палуб до дна

Обнажились борта,

А бока мои грязны -

Таи не таи, -

Так любуйтесь на язвы

И раны мои!

Вот дыра у ребра - это след от ядра,

Вот рубцы от тарана, и даже

Видны шрамы от крючьев - какой-то пират

Мне хребет перебил в абордаже.

Киль - как старый неровный

Гитаровый гриф:

Это брюхо вспорол мне

Коралловый риф.

Задыхаюсь, гнию - так бывает:

И просоленное загнивает.

Ветры кровь мою пьют

И сквозь щели снуют

Прямо с бака на ют, -

Меня ветры добьют:

Я под ними стою

От утра до утра, -

Гвозди в душу мою

Забивают ветра.

И гулякой шальным все швыряют вверх дном

Эти ветры - незваные гости, -

Захлебнуться бы им в моих трюмах вином

Или - с мели сорвать меня в злости!

Я уверовал в это,

Как загнанный зверь,

Но не злобные ветры

Нужны мне теперь.

Мои мачты - как дряблые руки,

Паруса - словно груди старухи.

Будет чудо восьмое -

И добрый прибой

Мое тело омоет

Живою водой,

Моря божья роса

С меня снимет табу -

Вздует мне паруса,

Словно жилы на лбу.

Догоню я своих, догоню и прощу

Позабывшую помнить армаду.

И команду свою я обратно пущу:

Я ведь зла не держу на команду.

Только, кажется, нет

Больше места в строю.

Плохо шутишь, корвет,

Потеснись - раскрою!

Как же так - я ваш брат,

Я ушел от беды...

Полевее, фрегат, -

Всем нам хватит воды!

До чего ж вы дошли:

Значит, что - мне уйти?!

Если был на мели -

Дальше нету пути?!

Разомкните ряды,

Все же мы - корабли, -

Всем нам хватит воды,

Всем нам хватит земли,

Этой обетованной, желанной -

И колумбовой, и магелланной!

1970

Опубліковано

І дожидаю, скорбний до одчаю.

Осінній вітер б’є в моє вікно листками

І навіває жах і безграничний сум.

А я схилив чоло над сірими картками

Й відчитую стрічки моїх забутих дум.

Ох, скільки тут надій поховано зарання,

Який брильянт чуття заковано в слова!

Чи зрозумієш ти мої гіркі страждання?

Об шиби б’ють листки і пугає сова…

А з пітьми, як опир, іронія виходить

І цідить гірко крізь затиснені уста:

Ой блазню! Ти не знав, що по весні приходить

Душливий літній жар і осінь та сльота?

П. Карманський

Опубліковано

Іван Франко

Раз зійшлися ми случайно

Раз зійшлися ми случайно,

Говорили кілька хвиль -

Говорили так звичайно,

Мов краяни, що нечайно

Здиблються з-за трьохсот миль.

Я питав про щось такеє,

Що й не варт було питать,

Говорив щось про ідеї -

Та зовсім не те, не теє,

Що хотілося сказать.

Звільна, стиха ти, о пані,

І розсудно річ вела;

Ми розстались, мов незнані,

А мені ти на прощанні

І руки не подала.

Ти кивнула головою,

В сінях скрилася як стій;

Я ж мов одурілий стою

І безсилий за тобою

Шлю в погоню погляд свій.

Чує серце, що в тій хвилі

Весь мій рай був тут - отсе!

Два-три слова, щирі, милі

І гарячі, були б в силі

Задержать його на все.

Чує серце, що програна

Ставка вже не верне знов...

Щось щемить в душі, мов рана:

Се блідая, горем п'яна,

Безнадійная любов.

Опубліковано

Юрий Визбор

ТОСТ ЗА ЖЕНЬКУ

- Так выпьем, ребята, за Женьку!

За Женечку пить хорошо!

Вы помните, сколько сражений

Я с именем Женьки прошел.

И падали годы на шпалы,

И ветры неслись, шелестя...

О, сколько любимых пропало

По тем непутевым путям!

И в грохоте самосожженья

Забыли мы их навсегда.

Но Женя... Вы помните? Женя...

Я с ней приходил ведь сюда -

Тогда, в девятнадцатом веке...

Да вспомните вы, черт возьми!

Мне дом представляется некий -

В Воронеже или в Перми.

То утро вставало неброско,

Лишь отсветы на полу,

"Голландкою" пахло и воском,

И шторой, примерзшей к стеклу.

А мы будто только с охоты.

Я помню такой кабинет...

И пили мы мерзкое что-то,

Похожее на "Каберне".

Но все же напились порядком,

И каждый из нас толковал:

"Ах, ах, молодая дворянка,

Всю жизнь я такую искал..."

Ну, вспомнили? То-то. И верно,

Ни разу с тех пор не встречал

Я женщины более верных

И более чистых начал.

Не помню ничьих я объятий,

Ни губ я не помню, ни рук...

- Так где ж твоя Женька, приятель?

Сюда ее, в дружеский круг!

- Да где-то гуляет отважно,

На пляже каком-то лежит...

Но это неважно, неважно:

Я крикну - она прибежит.

- Ну что, гражданин, ты остался

Один. Закрывать нам пора!

- А он заплатил? - Рассчитался.

Намерен сидеть до утра?

- Да нет.

По привычке нахмурясь,

Я вышел из прошлого прочь...

Гостиница "Арктика", Мурманск.

Глухая полярная ночь.

1965

Опубліковано

гурт ПОЛИНОВЕ ПОЛЕ - "ТА, ЩО ТАНЦЮЄ НА МОГИЛАХ"

Вона танцює на могилах

Під музику нічної тиші,

Коли осінній теплий вітер

Високу папороть колише.

Вона кружляє серед листя,

Понад Землею, вище й вище,

Коли над світом сонце сяде,

І ніч накриє кладовище

Не пам'ятає, хто і звідки,

Не відчуває, чи жива.

Дарує ласку її тілу

Холодна росяна трава.

Вона танцює, щоб забути.

Вона прийшла, щоби піти.

Вона не хоче більше бути

Рабом земної суєти.

Останній крок. Останнє коло.

Безсило впаде на плиту.

І ніч на очі їй накине

Прозору і легку фату.

І білі ангели навколо

Розправлять мармурові крила,

І понесуть поміж зірками

Її, холодну і безсилу,

Туди, де матір - порожнеча,

Де в сяйві темряви дорога,

Де серед поля полину

Нема ні болю, ні тривоги.

Опубліковано

....................................подрузі присвячується....... :)

Юрий Визбор

ЗАЙКА

Кем приходишься мне ты - не знаю,

Но приходишься кем-то навек.

Так туманная речка лесная

Прибегает к скрещению рек.

Звезды чиркают по небу косо,

И созвездья висят за окном.

Ты мой космос, дружок, ты мой космос,

Ты мой космос, я твой астроном.

Изучаю тебя, обличая

В самом полном собранье грехов,

Но меж дней череды замечаю

Запустенье иных берегов.

В суетных приключеньях так просто

Мне тебя подарил горизонт.

Ты мой остров, дружок, ты мой остров,

Ты мой остров, я твой Робинзон.

Я по улицам бешеным шляюсь,

Я впросак попадаю не раз.

Я побег от тебя замышляю

И маршруты коплю про запас.

Но ресниц твоих черные шпаги

Конвоиров имеют талант.

Ты мой лагерь, дружок, ты мой лагерь,

Ты мой лагерь, я твой арестант.

То довольна ты, то недовольна,

То ты памятник, то карусель.

Знать, в тебе поселился привольно

Разножанровый месяц апрель.

С кем сравню я тебя, угадай-ка!

Хочешь правду? Так правду узнай:

Ты мой зайка, дружок, ты мой зайка,

Ты мой зайка, я дед твой Мазай.

14 сентября 1972

Опубліковано

Роберт Фрост

Неизбранная дорога

Опушка - и развилка двух дорог.

Я выбирал с великой неохотой,

Но выбрать сразу две никак не мог

И просеку, которой пренебрег,

Глазами пробежал до поворота.

Вторая - та, которую избрал, -

Нетоптаной травою привлекала:

Примять ее - цель выше всех похвал,

Хоть тех, кто здесь когда-то путь пытал,

Она сама изрядно потоптала.

И обе выстилали шаг листвой -

И выбор, всю печаль его, смягчали.

Неизбранная, час пробьет и твой!

Но, помня, как извилист путь любой,

Я на развилку, знал, вернусь едва ли.

И если станет жить невмоготу,

Я вспомню давний выбор поневоле:

Развилка двух дорог - я выбрал ту,

Где путников обходишь за версту.

Все остальное не играет роли.

Опубліковано

Юрий Визбор

ТЕЛЕФОН

Слушаю. Да. Алло!

Что за шутки с утра?

Я?.. Почему удивлен?

Я даже очень рад.

Я даже закурю.

Здравствуй, прошло сто лет.

Сто лет прошло, говорю.

Я не спешу. Нет.

Телефон-автомат у нее,

Телефон на столе у меня...

Это осень, это жнивье,

Талый снег вчерашнего дня.

Что у нас за дела?

Да как-то все разбрелись.

Верочка родила,

Славины развелись,

Я получил отдел,

Санька съездил в Париж...

Все в суматохе дел.

Ну, а ты что молчишь?

А правда, что говорят?..

А кто он, коль не секрет?

А, военный моряк,

В общем, жгучий брюнет.

А сына как назвала?

Спасибо. Не ожидал.

Значит, жизнь удалась?

Все прошло без следа?

Телефон-автомат у нее,

Телефон на столе у меня...

Это осень, это жнивье,

Талый снег вчерашнего дня.

1970

Опубліковано

Як страшно відкриватися добру.

Як страшно зізнаватись, що людина

іще не вмерла в нас. Як страшно ждати,

коли вона, захована, помре

у темряві, щоб нишком відвезти

на цвинтар душ, і щастя запопасти,

якого вже до ран не прикладеш.

Як вабить зло. Як вабить гріх — піти

світ за-очі, повіятися з вітром

і власної подоби утекти,

мов чорта лисого.

Кульгавий день

увійде в темінь, гляне по криївках

і завагається. Бо шкода праці:

сидить при ватрі плем'я самоїдів,

щасливо позіхає. На вогні

печеться м'ясо. В казані окріп

переливається. Сьорбають юшку

і повні філософських резигнацій

мізкують, з кого б смажити печеню,

щоб стало на сніданок і обід.

Кульгавий день відходить, бо печерний

ікластий лютий смерк не западе,

допоки аж останній самоїд

не з'їсть самого себе і помре

із філософським виразом. Мовляв,

життя коротке, а — забракло м'яса.

В.Стус

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.


Hosting Ukraine
AliExpress WW


×
×
  • Створити...