Власна творчість :)

[Forever Autumn]

Коли так хочеться кричати,

Гарчать, кидатись, верещати,

Курити, ждати без надії,

Дивитись десь як сонце тліє

Ти як та пляма, як ріка, як мотлох

на всіх безкрайніх золотих полотнах.

Здуріти, плакати, сміятись,

П’яніть, шуміти, матюкатись,

Купатись в листі і чекати,

Любить, ненавидіти, знати!

Одного дня проснешся ти на ліжку свому,

А над тобою чудо:

брудне і мокре, в листі, в золотому

Подивиться на тя очиськами і скаже:

«Здоров, я осінь, я прийшла, підсунься» й поруч ляже.

[Forever Autumn]

В моєї мами сьогодні день народження...

Сьогодні тобі знову вісімнадцять

з листочками осінніми упало на чоло.

І як завжди ти будеш усміхатись,

і молодість твою роками не змело.

Ти пам*ятаєш і несеш в своєму серці,

як падала, вставала й починала жити знов.

І іскорки в очей твоїх озерцях

віншують радість та любов.

Це твій життєвий шлях святий,

весь витканий чарівними зірками.

Сьогодні знов зійшов твій місяць молодий,

моя найкраща в світі і кохана МАМА!

[Luychi]

Я жду коли випаде сніг

Очистяться серце й душа.

Втомилась - валюся із ніг

мене порятує зима.

І лише біла зимова тиша

мені допоможе дихать вільніше.

[Romich]

А можна я тут всых буду хвалити і критикувати?

Чи то топег не для коментів

Йа злюко

[Forever Autumn]

Romich,

валяй!))

Як добре бути трохи іпанутим.

Зануді скорчити мордяку

й суспільству показати горду сраку.

І зірку колупать собі зі стелі.

І нагло ворогу насрать під двері.

І гіперпофігізмом гори повернути.

Як добре бути троха іпанутим.

-- А якщо добряче іпанутий...то що робити,сонце?

Пізнать свій дзен і не попасти в дурку,

І буть поміж людей придурком.

Відчути грань, без плану гнати,

Бачить невидиме і уві сні літати.

По райдузі гулять і десь на хмарах спати,

І кожен раз себе в життя влюбляти...

Згадать, пізнать, забути і відчути

Ще краще буть добряче іпанутим.

[lektoriy]

Оце клас! Покласти б на музику, гарні вірші. Але де ж ту пісню потім заспіваєш?... Хіба лише друзям...

[Forever Autumn]

Розкажи мені, той, хто вітрами грається,

Чому неправильна і розкидана,

Чому налякана і розхитана,

Чому у володіння суму віддана

Так, що аж ножами серце крається?

[Forever Autumn]

За твоєю помчиться думка моя,

розганяючи завісу туману над сонцем ,

впусти до себе через серця віконце.

не ховай до душі своєї дороги ,

забудь порожні та марні тривоги

тримаю шматочок довір'я в долоньці,

подивись,хоч поглянь . благаю. це ж я!

Знов пізнаю мовчазний оцей знак-

блискавка тьмяно майне у очах,

сплітаючи німо попередження твір.

Тікаєш? чекай! я ж не скривджу... повір.

Тихенько пульсує довір'я в долонях,

зрадливо роса виступає на скронях.

ти знов тихо зник, неприборканий звір,

небезпечний, самотній та ніжний хижак.

Доведеться надію назад віднести,

Загорнувши її в кохання серпанок,

можливо колись віддасиш мені ранок...

Поки ж вступаю в душі надвечір’я,

за мною плететься з долоньки довір’я,

Не судилося нам зустріти світанок,

Моїй думці без тебе нікуди іти.

[Forever Autumn]

Ти прости мені, любове, лиш прости,

Нам потрібно одне від одного піти

Ти пам’ятаєш ранок новий

І сніг лапато-сметанковий

Та феєрверк захоплено-святковий?

Коли зустрілись так раптово я і ти?

Відпусти мене назавжди, відпусти

Я від тебе так не хочу йти

Виною всьому ті обставини прокляті

І кожен день, слізьми багатий

Й нездатність вірити й чекати

Відпусти тому навіки, відпусти.

А коли я не захочу йти

Прожени тоді від себе, прожени

Крізь надії марні, мрії й наші сни

Я пам’ятаю,

Як говорив, що ти кохаєш

Й життя інакшого не знаєш

Що я одна, кого у серці маєш...

Це було давно, любове,

а тепер благаю – відпусти....

[lektoriy]

Думаю, буде пісня...

[Forever Autumn]

До цих пір не було

[Forever Autumn]

Прашла любоффь, увялі памідори, і я нашла сібє другую.

Прасті, любімий, наскі штопать-ні прідставляла жиззь такую.

Мнє надаєла мати слушать, када я утрам тя бужу,

Мнє надаєла миць пасуду. Ти двєрь закрой - я ухажу.

Ти сльози лєй ручьом магучім і вєни рєж на жопє той,

я развєду рукамє тучі, к тібу прідьот зємной пакой.

Я вас любіл, любовь ішшо биць могєт... но могєт больше і нє биць

іідрить-ти-тить

[Forever Autumn]

набути зв*язок з космосом

я б небо розірвала голосом

у крові заходу Ярила

надути спалені вітрила

[Plum]

Політ був її життям. Вона летіла, роздивлялась навкруги і думала, що немає нічого прекраснішого, ніж світ з висоти пташиного польоту. В ній жила частинка яскравої веселки, а сама вона несла життя. Життя через смерть. Смерть задля життя. Вона зустрілась з землею, і її життя закінчилось, але її веселка продовжує жити. Краплинка дощу...

[Forever Autumn]

Осень как яд.принимать трижды в день.до шести.прямо в окно,просочившись сквозь веныИпоры.ОТРАВИЛАСЬ

Коли ти виходиш і не знаєш чи коли-небудь твоя нога переступить той поріг ще раз

коли ти входиш і знаєш, що тут ти є ти. В істині своїй, в безпосередності

Коли ти хочеш кричати - кричиш

Коли ти хочеш співати - співаєш

Коли хочеш ходити на руках - ти ходиш

Коли ти слухаєш - і чуєш.

Коли ти мовчиш - а чути тебе

Коли ти дивишся і знаєш, що це мить.

ДОЛЯ СЕКУНДИ, яку ти відчуваєш перед самогубством! Настільки гостро, що аж сльози йдуть з очей. Настільки дико, як ніби мчишся на коні по гірській річці. НАстільки солодко, що аж зводить скули. Настільки боляче, що вже не болить.

Коли ти жертвуєш останніми годинами сну, щоб почути-відчути-побачити-ковтнути ще раз ще раз і ще

Коли прекрасні у своїй дитячості.

У своїй надмірній дорослості

У своїх смутках і безвиходях.

Коли ти дивишся на оболонку, а бачиш світло.

Коли ти хочеш плакати - і плачеш. Не від того, що погано.

А тому, що просто більше НЕМА ЯК ЦЕ ВИРАЗИТИ ТЕ ЩО РОБИТЬСЯ ВСЕРЕДИНІ КОЖНА СЕКУНДА КОЖНА ТРИЛЬЙОННА ДОЛЯ ЖИТТЯ І ТИ ЇЇ ВІДЧУВАЄШ І КОВТАЄШ І ВИДИХАЄШ І ЗНОВУ СПІШИШ КОВТНУТИ!!!АБИ НЕ ЗАХЛИНУТИСЬ І НЕ ПОМЕРТИ!

коли вона вливаєтсья в тебе з останніми краплями червоного вина з останніми молекулами цигарки з останніми чаїнками з дна чашки з останніми промінчиками сонця

І СХОДИШ З РОЗУМУ від того, що в тобі не вистачає повітря передати того

не вистачає запрограмованості мозку щоб матеріалізувати в слова

не вистачає серця щоб умістити у ньому

не вистачає сліз щоб проплакати всі ваші окремі колишні трагедії

не вистачає смутку,щоб пережити всі ваші самотності

не вистачає сміху щоб просміятись всі ваші радощі

не вистачає душі, щоб їх всіх обійняти

не вистачає всього всесвітнього добра, щоб їм віддати

не вистачає осені, щоб охопити

Я ЖИВА!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

[qwadro]

Лягає сонце золотом на плечі...

Чарує спогадом осінній вечір...

І десь далеко там, за небокраєм...

Земля здається наче раєм...

В обіймах сизого туману,

В полоні жотого дурману

Курличуть в небі журавлі,

Роняють слбози до землі...

Листопадовим смутком в даль

Блукає в небі сірий жаль...

І пише осінь лист до літа

З палким багрянцевим привітом!

[qwadro]

Чому дощ сумний?

Холодний дощ, що не стихав,

Не відчував, не відчував.

Не забував ні сліз, ні слів,

Він лиш мовчав, він лиш хотів.

Хотів спитати він чому,

Чому весь час лише йому.

Дарують образи сумні

І сльози-краплі дощові.

Чому вмирає на вікні,

Чому малює сірі дні,

Чому сльозою він стає

І сумом жалю завдає.

А він сміятися хотів

У веселкових барвах днів

У ранінішній росі небес

На крилах казок і чудес.

Він так хотів почути сміх,

Що від закоханих прибіг,

Коли вони під шум дощу

Кричали ”Я тебе люблю!..”

Він так хотів, він так хотів,

Зацілувати світ без слів.

Та світ спитав його ”Чому,

холодні губи у дощу?”

[Kaktus1990]

Гарний вірш

[Forever Autumn]

[Romich]

Стариган....

Не докладай багато зусиль.

Все найкраще станеться несподівано. (Г.Г. Маркес )

Дощ не вщухав уже третю добу. Коліна старого нили, наче скаржачись на холодну затхлу вогкість, що панувала на горищі. Сивий дідуган наблизився до віконця, кинув на підлогу армійський бушлат і, покректуючи влігся на нього. Він охайно розгорнув старе ганчір’я, дістаючи на світ божий стару надійну СВД, і безшумно просунув дуло крізь розбиту шибку маленького віконця. Стариган пригладив бороду, відкинув з обличчя довге сиве волосся і загодився розглядати крізь оптичний приціл залиту осіннім дощем площу з фонтаном. Людей було небагато. Старий провів поглядом, високого чоловіка, що поважно вів на повідцю мокрого жалюгідного бультер’єра. Потім, поглянув на дівчину з довжелезною косою, що брела по калюжах. По її мокрому тяжкому волоссю текла вода і скапувала на підручники, які вона притискала до грудей. Назустріч швидко хлюпав по воді кучерявий юнак в куртці з капюшоном, широких безформних штанях невизначеного кольору і кедах. Образ довершували величезні навушники, що визирали з-під капюшона. Молодик дивився собі під ноги, і, здавалось, не зважав на оточуючих.

- Ось ти нам і потрібен. – задоволено промимрив старий, зупиняючи приціл на грудях хлопця. Стариган звично затримав дихання і плавно натиснув спуск вузлуватим пальцем. Після пострілу старий ще кілька секунд спостерігав за подіями, які розгортались на площі, хоча в цьому не було необхідності. За чотири з лишком тисячі років його майстерність стала бездоганною. Потрапивши під приціл, жертва була приречена. Старий завжди вціляв точно в серце.

Коли дідуган підводився з підлоги, щось різко кольнуло в спині, і він боляче вдарився об стелю сивою головою. Стариган пронизливо крекнув і в тисячний раз пообіцяв собі: «Ще один – і на пенсію». Сардонічно посміхаючись наївності своєї обіцянки, він вийшов на дах. Тут старий озирнувся врізнобіч і розправив за спиною старезні крила. Тяжко хлюпаючи мокрим пір’ям, він піднявся в небо. Древній стрілець прямував на південний захід, щоб побачитись з єдиною жінкою в своєму житті – старою матір’ю Афродітою.

Трирічна білява дівчинка захоплено стежила за ним у вікно, не підозрюючи, що через 20 років цей дід вистрілить у неї. Вона дивилась йому вслід крізь мокру шибку доти, поки нарешті він не зник, перетворившись на маленьку чорну цятку.

© Romich

Ілюстрація - Лев Гуревич aka leonchik

[Forever Autumn]

шановні автори та творці.

а чи б мали ви можливо коли-небудь таке скромне але надзвичайно благородне бажання провести літературні читання у нас на Квартирнику?

[Forever Autumn]

Роміч активно проморозився, покрившись перед тим заздрісними пупиришками?

[Romich]

Роміча не буде в Луцьку ще 2 тижні.

Хоча залюбки відвідав би читання хоча б у якості спостерігача.

То може хоча б вітряночні симптоми пройшли б

[Forever Autumn]

Так два тижні - то нічого страшного )) Скинь свої контактні дані і кілька віршів сюди:

[email protected]

Я з тобою пізніше зв*яжуся. Бо може ДО нового року буде ще один захід подібний.

19.09.2009

Сидиш в порозі хати.. вернувся до коріння.

Тту зорі ближчі. Мовчки дивляться на тебе.

Тут час розплився в просторі осіннім.

А ти все дивишся в низьке й таке рідніше небо.

І відчуваєш, як пройшли падіння й апогеї.

І як роки минули ніби непомітно.

І гріє ніжно ноти для душі твоєї

Із пам’яті далекого дитинства світло.

[Romich]

Кілька віршів?

*продовжує інтенсивно морозитись