Перейти до змісту

Сама найбільша везуха у Вашому житті.


Zheny@

Рекомендовані повідомлення

Жара, мозок закипів і плавиться.. Розтікається потом по всьому тілу..

Карочє робити ніхрена не хочеться, практично неможливо.. навіть навушники і ті створюють дискомфорт - тиснуть на голову і тим самим вичавлюють піт із голови..

Про що це я?

А , карочє лєнь працювати і подумав, а чи не потрандіти на про везіння ?

Яке у Вас було везіння в житті. І що ви називаєте везінням?

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • Відповідей 54
  • Створено
  • Остання відповідь

у чотири-пятирічному віці збив мене "Урал". солдат, який витягнув мене з під машини, сам здивувався, жодної царапини. це - везіння!

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Вся наша жизнь соткана из миллионов моментов везений и невезений. Что это такое, однозначно определить сложно, вот например.

Когда то в молодости мы с одним товарищем бухие решили на мотоцикле съездить в соседнее село на дискотеку, от дома отъехали приблизительно полтора километра, не справились с управлением и на приличной скорости вылетели с трассы на обочину, дело было ночью, 13 января, Старый новый год,невезение? скажите вы, рассказываю дальше, по "случайности" (беру это слово в кавычки, потому что точно не знаю, а случайно ли это произошло), так вот, по случайности я упал в речку, что практически и спасло мне как минимум целые руки, ноги, голову,шею,речка была не слишком глубокая, но холодная, не лето ведь, товарищу повезло меньше, он не долетел до води метра два, и врезался в землю,сломал руку, но остался жив, я отделался поцарапанной мордой, летел через кустарник, и утопленным одним ботинком, мотоцикл завести не смогли, так и обратно пошкутыльгалы домой, я в одном ботинке, товарищ со сломанной рукой.

Вот и определись теперь, что такое везение, а что нет.

Уже потом я много раз думал: а если бы мы тогда не вылетели с трассы, а ехали б дальше, бухие, и встретился б нам на пути грузовик, а не речка, что б тогда было ?

Вот такая история.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Їхав в поїзді в Київ, навпроти в Ківерцях підсів хлопчина 28 років, з Донецька.розговорились, хороший,простий.так от, він власник бару в дорогому, шикарному салоні краси.заробляє дуже непогано, каже якби не везіння, то не мав би він нічого.розказувати довго, але суть в випадковому і дуже везучому для нього знайомстві.

на наступний же день в посольтстві не дали візу, ізза того шо попали в черзі до злого консула :(

без везіння ніяк, в кожного воно своє, але коли не везе, то тоді набагато важче ніж коли везе :)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Zheny@ , а чого ж не розпочав тему розповіддю про везіння із власного життя? - для "удачного вброса", так би мовити...)))

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

везіння... гм. Поїхали ми з друзями на фестиваль "Тарас Бульба" в Дубно.

І там у знайомих попросилися на екскурсію в Тараканівський форт. Погяляли фортом, завели нас до колодязя якогось глибокого.. Ми туди світили, але нічорта не було видно. Кидали каменючки і засікали час, скільки падає..

Вернулися до Луцька. За кілька тижнів показували по тв передачу про цікаві місця в Україні. І якраз був сюжет про форт. Там оператора спустили на шнурках в той колодязь, і той у світлі ліхтаря камери побачив 3 авіаційні бомби. Потім сапери казали що якби воно бабахнуло, то вибухова хвиля всіх би накрила хто був в той час у форті (хоча він по площі величезний).

Так що повезло мені... і повезло багатьом людям що крім мене заради цікавості любили кидати туди каменючки :)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Нету никаких ни везений, ни неудач в жизни. Все это люди придумали для себя, чтобы постоянно находить оправдание своим действиям.

Изначально было невезение. То что у человека не получалось, он пытался как-то объяснить, но только не тем, что он сам в этом виноват. Соответственно, появилась обратная сторона вопроса, которая и называется везением.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Ну щ ж.

не сама найбільша везуха, сподіваюся справжнє везіння попереду.

Але було таке, коли повертався із відрядження із Борислава.

Підвезли мене автівкою до (автостанції) Трускавця і сказали: Чекай тут, має бути маршрутка до Львова. Стою чекаю. немає. В касі сказали, що з автостанції не ходять автобуси до Львова. Потрібно їхати на З/Д вокзал. Звідти їздять. Сідайте у маршрутку №9 і їдьте.

Сів. Їду. Проїхавши 3-5 хвилин, перепитую, чи потраплю на вокзал. Кажуть: "ні, це у протилежну сторону". Виходжу. пересідаю.Їду. Приїжджаю на З/Д вокзал. Бачу стоїть маршрутка. Питаюся: "на Львів?", каже водій: "НІ" - остання поїхала ще о 19 годині. (На годиннику 19.10). Каже, біжи на електричку, це остання на Львів). Біжу у касу, кажу, до Львова квиточок дайте, каже касирка "Біжіть у потяг, там візьмете, вже відправлення!". Забігаю у вагон. Двері зачинилися за спиною. Їду.. Приїхав у Львів. на З.Д. Вокзал. А мені ще потрібно на Стрийську автостанцію потрапити. А часу уже порядком 22 година.

Біжу на таксі, бо знаю, що десь там скоро останній "Автолюкс" до Луцька. Питаюся у таксиста "За скільки довезете до стрийської?" , каже: " за 20 грн", кажу, ні, в часі.

Хвилин за 20, враховуючи, що перед тим пройшов дощ і вдарив мороз. Завіз він мене за 12 хвилин.

Прибігаю на перон. Стоїть автобус. Останній до Луцька. Забігаю. "До луцька?" ,- "Так!", - "Місця є?", - "є". хух... "Скільки стоїмо? " , "Ще хвилин 10".

Я ще встиг піти купити Хот-дога з'їсти і пива попити...

Ось так. А інакше не встиг би, то ночував би ще одну ніч у Бориславі. Місце ночівлі було м'яко кажучи не ідеальним... Та й пора на дворі 27-28 грудня..

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Було...

Тонула в дитинстві, не подаючи жодного звуку, попавши в сильну течію на Стирі. Випадково побачили на березі і витягнули.

А ще якось хотіла пересісти в інший автомобіль, але утрималась. Через 10 хв. в результаті аварії дах того автомобіля ввігнувся і розпоров переднє сидіння, якраз куди я планувала сісти.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

загалом, багато таких "мєлкіх везух" пов'язані із відрядженнями.

Добирався із Колегою із Полтави (вірніше відрядження було у Полтаву, із заїздом у Прилуки, то повертався додому із Прилук)

П'ятниця вечір. Київ. марна спроба доїхати будь-куди.. Хто їздив, знає що це таке .. складається враження, що Київ евакуйовується...

так от, після кількох спроб сісти у потяг до Луцька, побігли на маршрутку. Усе забите. Місць немає. Чудом якось втиснулися у маршрутку до Рівного.

о 3 ночі приїхали у Рівне. на 5,50 перша маршрутка у Луцьк. 2 з лишком години стояли в автостанції жували Хот-Доги (улюблена їжа у відрядженні ;) ) і запивали пивом.

о 6 годині виїхали додому.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Було...

Тонула в дитинстві, не подаючи жодного звуку, попавши в сильну течію на Стирі. Випадково побачили на березі і витягнули.

А ще якось хотіла пересісти в інший автомобіль, але утрималась. Через 10 хв. в результаті аварії дах того автомобіля ввігнувся і розпоров переднє сидіння, якраз куди я планувала сісти.

О! Те ж саме колись у дитинстві довелося пережити - тонула. Витягли з води, врятували. Але чи везіння це, чи можливо доля?

Ну чомусь не вірю я у везіння...не вірю.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Вот все почему то связывают везение с какими то критическими моментами, опасность, прочее. Немного отойду от этого, расскажу обычную тему:после окончания ПТУ я абсолютно не представлял, что буду делать дальше, блатов никаких и нигде не было, денег тоже, так вот, на той же улице, где был расположен мой корпус училища, размещается один из факультетов Института культуры (сейчас это РДГУ, кто знает Ровно, поймёт, ул. Толстого,3), а так как я по своей сути чистый гуманитарий, что то мне стрельнуло (но что это стрельнуло - не знаю, как будто что то меня вело, короче, сдал я документы на библиотечный факультет, три экзамена: Диктант с укр языка, история и литература.

Первый экзамен - литература, так получилось, что первый вопрос завалил, второй - попутал Марию Чурай с Роксоланою, вижу, экзаменаторы уже переглядываются между собой, мол, надо этого парня отсюда гнать, кто он вообще такой ? откуда он взялся, но дальше пошла везуха, третий вопрос звучал так, дословно:Прочитайте на пам`ять будь який уривок з твору Т.Г.Шевченка, а это мой конёк!!! встаю я, значит, во весь свой богатырский рост, и начинаю, с интонацией:

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Що день божий добрі ребра

Й серце розбиває.

Розбиває, та не вип'є

Живущої крові –

Воно знову оживає

І сміється знову.

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

І неситий не виоре

На дні моря поле.

Не скує душі живої

І слова живого.

Не понесе слави бога,

Великого бога.

ну и далее в том же духе, вижу, дядьки с тётками оттаяли, улыбаться начали, поставили мне тройку, и благословили на следующий экзамен, дальше было проще..

Диктант написал без проблем, историю скатал с учебника на нычку, поступил, выучился, полюбил свою профессию, так и иду с ней по жизни...

вот такая штука :)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Про везіння. Було на борі колись. Повчально :)
Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Навскидку, вістря кинутої в мене лижної палки - застромилося за 2 мм від скроні.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Було...Тонула в дитинстві, не подаючи жодного звуку... Випадково побачили на березі і витягнули.
О! Те ж саме колись у дитинстві довелося пережити - тонула. Витягли з води, врятували.
+1

тонула :(

врятували :)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Було...Тонула в дитинстві, не подаючи жодного звуку... Випадково побачили на березі і витягнули.
О! Те ж саме колись у дитинстві довелося пережити - тонула. Витягли з води, врятували.
+1

тонула :(

врятували :)

Ще + 1

Жива :)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Було пару років назад. Дружина - громадянка Росії, прострочила термін законного перебування на території України. За таке космічний штраф і депортація із забороною в*їзду на 5 років. Останньою маршруткою їдемо до Ратно, поближче до митниці. Автобуси на Брест не передбачаються о такій порі, а біля автостанції жодного таксі. Заходжу в забігайлівку попитати номерок таксі в продавщиць, виявилося батько однієї промишляє перевезеннями в Брест. Подзвонили, приїхав. Він виявився бувшим митником, отож за 50 грн він нас не тільки завіз на митницю, але й "порішав" нову іміграційну картку на 3 місяця. А тут ще й автобус під*їхав Брест-Луцьк, дома були через 3 години. Така-от везуха.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Питання:

Zheny@ , а чого ж не розпочав тему розповіддю про везіння із власного життя?

Відповідь:

не сама найбільша везуха .....

А я то подумала, що буде, щось на зразок:

Сама найбільша везуха у житті
- зустріч з Caprichos :D
Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Оксана,я почему то думаю, что для Жени ето не везуха,а счастье :)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

на Пасху не сів у машину до компанії, яка направлялась в сусідній населений пункт, а пішов назад до бару (типу "куди покидаєш - тільки пиво принесли!"). Машина не доїхала. Водій помер, а інших дуже сильно покалічило.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Питання:

Zheny@ , а чого ж не розпочав тему розповіддю про везіння із власного життя?

Відповідь:

не сама найбільша везуха .....

А я то подумала, що буде, щось на зразок:

Сама найбільша везуха у житті
- зустріч з Caprichos :D

тссс, Ксюха... не сип Жені соль на сахар...це його найбільша невдача, але він не хоче про це вголос казати, бо ж будуть німці в хаті... :g05:

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

невдача? я подывлюсь,сколько народу поставят плюсик под етими словами ))))))

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

А я то подумала, що буде, щось на зразок:

Сама найбільша везуха у житті
- зустріч з Caprichos :D

а я думаю, що такі речі публічно обговорювати в дуеті з половиною не дуже кошерно- така дуже показна мелодрамка вийде. так що про відрядження- це мудро:0003:

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Коли був ще малим, розплутував моток колючої проволки, і випадково частина проволки вдарила мене в обличчя, найбільше постраждало око, ще б декілька міліметрів, і можливо око вже неврятували, тьху-тьху-тьху, зараз навіть сліду не залишилось.

В 16 років, прочитав в інеті оголошення, про купівлю безлімітних стартових пакетів ЮМС і Київстара (самі перші безліміткі). Зідзвонився з людиною, взнав ціну - 100$ за 1 пакет. Потім подзвонив до знайомого, у Львів, який якраз і працював в Київстарі, запитався чи зможе організувати старі безлімітки, відповідь була позитивна. Поїхав до Львова, безкоштовно взяв 10 пакетів, в Луцьк до мене приїхала людина (покупець) із Одеси, я йому продав 10 пакетів по 100 $/шт - так я заробив свою першу 1000$.

Епілог: як прийшло - так і пішло. Батьки про це нічого не знали, більшу частину грошей я витратив "на всяку хе*ню" - але це вже зовсім інша історія.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

у чотири-пятирічному віці збив мене "Урал". солдат, який витягнув мене з під машини, сам здивувався, жодної царапини. це - везіння!

а з мозком все нормально? наслідків нема?

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.




×
×
  • Створити...