Перейти до змісту

Стеснительность или социофобия ?


Katerina

Приходилось ли вам испытывать подобное:  

131 користувач проголосував

Ви не маєте дозволу голосувати в цьому опитуванні або переглядати його результати. Будь ласка, войдите або зареєструйтесь для можливості голосування у цьому опитуванні.

Рекомендовані повідомлення

По исследованиям американцев более 45% людей считают себя застенчивыми. На сегодняшний день социофобия (досл. боязнь общества) приобретает почти такое же распространение как депрессия. Считается, что самыми травмирующими ситуациями являются: необходимость выступать публично, прием пищи в компании людей, написание чего-либо перед большой незнакомой аудиторией.

Попадая в подобную ситуацию, человек испытывает сильнейшую тревогу, страх того, что он непременно окажется в унизительном или постыдном положении.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

ну... не знаю,если мне есть что сказать, не важно, сколько человек сидит (стоит) передо мною, один, или несколько тысяч, доводилось выступать и в первом варианте, и во втором, никаких плохих сиптомов не ощущал, хотя, несколько дней назад, на праздновании юбилея одной уважительной особы, немного переволновался... трясло как осиновый лист .. :unsure:

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Во,это обо мне :blush: Ужас как боюсь публичных выступлений,хотя и был курс риторики в школе и проштудировал книгу Иржи Томана.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Доводилось выступать на многих массовых мероприятиях: КВН, Брейн ринг, телевидение,другие общественные движения...

Со сцены проще, софиты, юпитера ослепляют, и ты просто не замечаешь, сколько народу на тебя смотрят.

на открытых площадках уже надо ориентироваться более тщательней, ловить волну настроения публики.И никогда не думать о количестве зрителей, и о социальном положении.

Один раз паника была, короткая, но была, когда праздновали юбилей по работе, в Народному доме Просвита.

я отвечал за медиапроектор, установленый на сцене, мы крутили презентацию, и вот, начало на 15 часов,уже народ начинает поттягиваться, и тут у меня заглючил ноутбук, я оборачиваюсь на задние ряды, и с ужасом вижу, что толпа уже валит полным ходом, половина мерии города, половина горсовета, все известные люди города и области, а у меня экран на сцене пустой... бльо... :sq_ye:

думал, всё.. вот тебе и крышка!!! но прошло полторы минуты, и ноут заработал, всё прошло успешно, но тех полторы минуты мне стоили несколько лет жизни :unsure:

было ещё одно выступление, где я завтыкал текст,и спросил рядом стоящего партнёра "Бля, де мої слова? и получилось так, что эта фраза попала в микрофон,зал замер на секунду, потом взорвался смехом, всё прошло нормально.

А на Студ республике в 1999 году, я просто порвал всех, когда меня выдвинули в кандидаты мера, и я на публичных дебатах, с бодуна ( всю ночь в палатке бухали) я плёл такую чушь, что таки стал бы мером, но там было слишком всё серьёзно, поэтому занял только второе место )))

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Со сцены проще, софиты, юпитера ослепляют, и ты просто не замечаешь, сколько народу на тебя смотрят.

Недавно смотрела передачу про Олега Меньшикова, так он пользуется тем же приемом, просит осветителей поближе ставить прожектора, чтобы его слегка слепило и он не видел зала.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Лично я всегда так делаю,если я смотрю в зал, то мой взгляд фокусируется не на публике, а на лампах юпитеров, тогда кажется, что ты стоишь один, в пустом зале, и только шум даёт знать, что перед тобой толпа народу..

Хотя, у каждого свои методики, кто то делает так как я, кто то находит среди толпы отдельно взятого зрителя, и «играет» только на него, кто то сосредотачивается на каком то определённом секторе, как правило это средние ряды, варианов предостаточно…

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Головне - знати що хочеш сказати, і орієнтуватись в тому, про що говориш. ;)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Хвилювання завжди присутнє, перші хвилини, але паралізуючим страхом його не назву.

Та коли по очах публіки помічаєш, що виступ вдалий, отримуєш задоволення :blush:

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Коли я вчилась в університеті, була в нас одногрупниця, що крала в нас речі та гроші (потім ми це точно вичислили).

А спочатку ображені пропонували різні методи для того щоб вирахувати хто з групи таке робить.

Один з одногрупників, типу самий діловий, каже: Я вийду і скажу: так і так - пропали гроші і я знаю хто це зробив і т.п. І, каже, буду дивитися: хто найбільше почервоніє - той злодій.

Зібрали групу, він вийшов, сказав це все і .... найбільше почервонів. :D

Вважаю, треба вірити самому в те, що розказуєш іншим.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Хвилювання завжди присутнє, перші хвилини, але паралізуючим страхом його не назву.

Але коли по очах публіки помічаєш, що виступ вдалий, отримуєш задоволення :blush:

Во-во, голосувалка не коректна: я справді боюся публічних виступів, але без паралізуючого страху. З цієї причини навіть тости на гулянках не виголошую, причому принципово, бо скажеш один раз, прийдеться говорити на кожному святі. Всі вже звикли і мене не чіпають, хоча язик підвішений нормально - працював в торгівлі, то був серед кращих, навіть можна сказати, якусь кар'єру зробив. Але там працюєш не з натовпом, а з однією чи декількома людьми. А колись прийшов у колектив (жіночий), де робота не вимагала спілкування між собою, то через тиждень дівки почали косо дивитися на "німого", вони ж "тріщотки" тарахкотіли без перестанку, починали з вчорашніх серіалів, а закінчували глобальним потеплінням :) . Точно знаю, що серед малознайомих людей я переважно мовчу, зате з друзями - птіца-гаварун. Це, скоріше, "стєснітєльность" - я навіть почервоніти можу :blush: , але 100% не соціофоб.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

А мені симпатичні сором"язливі дівчата,

з нею говориш, а в неї вушка червоніють, аааа, так гарнооо...

Питання до представниць "слабкої" статі:

Як Ви відносетесь до сором"язнерішучих хлопців (чоловіків)?

PS

Не вплутуйте сюди соціофобії якісь, це зовсім інше imho

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

А мені симпатичні сором"язливі дівчата,

з нею говориш, а в неї вушка червоніють, аааа, так гарнооо...

А що ж ти їй таке говорош? :D

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Хвилювання завжди присутнє, перші хвилини, але паралізуючим страхом його не назву.

согласна, что волнение всегда присутствует в той или иной степени, это даже помогает выступать порой; но речь идет о другом явлении - именно о парализующем страхе, когда человек и готовился долго и в теме - эксперт, а от одного представления о том, что его будут слушать несколько десятков человек переживает паническую реакцию. Кстати такие люди и не выступают обычно.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

именно о парализующем страхе, когда человек и готовился долго

Немного не о публичности, а о страхе.

Когда я поступал в интитут, сдавали экзамены: украинская литература, история и диктант, так вот, вместе со мной на экзамене по истории поступала девушка, вытянула билет, села, начала готовиться, вроде всё нормально, но только она вышла к экзаменаторам, её просто тупо переклинило,

такого стопора я ещё не видел, спрашивают первый вопрос по билету, молчит, второй - молит, третий - молчит. Экзаменаторы в шоке, мы тоже в шоке

дошло до того, что на вопросы "Кто у нас сейчас действующий президент - молчит, премьер - министр - молчит, какой на дворе год (1998) - молит,... это было что то.

В результате никкуда она не поступила, а тупо вастала, и молча вышла из аудитории, вот такая история...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Хвилювання завжди присутнє, перші хвилини, але паралізуючим страхом його не назву.

согласна, что волнение всегда присутствует в той или иной степени, это даже помогает выступать порой; но речь идет о другом явлении - именно о парализующем страхе, когда человек и готовился долго и в теме - эксперт, а от одного представления о том, что его будут слушать несколько десятков человек переживает паническую реакцию. Кстати такие люди и не выступают обычно.

Якщо страх паралізуючий, то це хвороба, з якою потрібно боротися.

Я колись панічно боялася виступати, навіть на 1 курсі руки не піднімала на парах, ждала поки викличуть, а потім почала з собою боротися :). І поборола цю боязнь.

Якщо ти знаєш про що говориш, то боятися немає чого. Інша справа в адекватності запитань тих, хто слухає.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

до дєвушки підійти страшніш, ніж виступати публічно

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Иногда люди страдающие такой проблемой не только к девушке подойти не могут, они и в кафе зайти не решаются , потому что официант на них как-то так смотрит, увы

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

А що ж ти їй таке говорош? :D

Ой, як відпишу публічно, то і сам почервонію весь...

З однієї сторони ніби комплекс, який обмежує свободу спілкування, перебування в певній час в певній ситуації, обмеження себе в бажанні реалізації себе в цій ситуації..., ніби всього цього не хочеш на той час, хочеш бути рішучим та сміливим,...

а з іншої, з ностальгією згадую себе в минулому...

не те що зараз... безпардонна, нагла морда, яка скрізь лізе без черги, ще і з усіма і на всіх свариться , і розвиває при цьому "соціофобію" на себе у інших...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

не те що зараз... безпардонна, нагла морда, яка скрізь лізе без черги, ще і з усіма і на всіх свариться , і розвиває при цьому "соціофобію" на себе у інших...

Нахаба-соціофоб. Щось новеньке. Два в одному. :)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 1 місяць потому...

В фильме "Король говорит" доктор просил пациента надеть наушники включал музыку и предлагал прочесть текст из книги. И тот читал все без заминки. Выступая перед собранием или на ответственной встрече принципе можно применять тот же принцип. Только вместо музыки в голове прокручивать какую-то отвлеченную (лучше всего нелепую) мысль. Например представлять сидящих голыми и с рогами. :)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

В фильме "Король говорит" доктор просил пациента надеть наушники включал музыку и предлагал прочесть текст из книги. И тот читал все без заминки. Выступая перед собранием или на ответственной встрече принципе можно применять тот же принцип. Только вместо музыки в голове прокручивать какую-то отвлеченную (лучше всего нелепую) мысль. Например представлять сидящих голыми и с рогами. :)

я би тоді ржав а не читав промову :)

та і нефігова уява треба щоб весь зал уявити таким чином....простіше практикуватися і переборювати свою сором'язливість.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 1 рік потому...

Поки що побуде тут

Представьте, что вы дружите с Машей. У Маши есть три зеленых яблока. А вам этих яблок нужен килограмм, красных. И в данной ситуации разумным было бы пойти на рынок и купить килограмм красных яблок у того, кто готов вам продать килограмм красных яблок. Но рынок – это так абстрактно, так далеко – а вдруг там вообще никаких яблок не будет? А вдруг санитарный день? А Маша – вот она здесь стоит, она классная. И вы делаете смелое предположение, что килограмм красных яблок у Маши все-таки есть. В глубине души. А если приложить соответствующие усилия, она вам их отдаст. Ведь это было бы очень кстати.

«Маш, а хочешь, я тебя в кино свожу?» - добродушно интересуетесь вы. Маша удивлена, но она, наверное, хочет, тем более, что вы делаете вид, что вам это абсолютно не тяжело. Вы ведете Машу в кино. Но после этого килограмма красных яблок у вас не появляется. «Что за фигня?» - думаете вы и ведете ее в кафе. Вы гуляете с ее собакой. Вы клеите ей обои. Вы ремонтируете ее машину. И ничего не происходит. «Да что же ты за [censored] такая» - возмущаетесь вы и предлагаете ей переехать к вам. Цена килограмма красных яблок взлетает до небес. Какой там рынок - теперь вам принципиально получить свои яблоки именно у Маши. Вы говорите себе, что это судьба. И здесь уже ясно, чем дело кончится: придет день, когда кто-то будет кричать: «Я на тебя жизнь положил, а тебе для меня паршивых яблок жалко», кто-то будет рыдать в ответ: «Да нет у меня никаких яблок, с чего ты взял?».

Действительно, с чего? Я сознательно не беру ситуацию, когда коварная Маша старательно вводит вас в заблуждение, потому что ей тупо нравится ходить в кино (хотя часто именно это и происходит). Но сплошь и рядом случается так, что мы не до конца честны в своих намерениях, а у окружающих людей просто нет того, что нам нужно: килограмма красных яблок, желания рожать от нас пятерых детей, потребности в совместном отдыхе, способности говорить по душам, банально – любви к нам и, соответственно, возможности эту любовь демонстрировать. И это нормально. Точно так же, как нормально хотеть всех этих замечательных вещей.

Ненормально – заниматься рэкетом, пытаясь вытрясти из первого симпатичного человека, затесавшегося поблизости, то, чего у него нет - только на том основании, что «в глубине души» у него это, возможно, отыщется.

Не отыщется. Если у кого-то что-то для вас есть, он этим поделится сам. Не из глубины души - а от всей ее широты.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Маша просто любит ходить в кино, не умеет ремонтировать машину и не любит клеить обои. Какой у неë есть вариант выхода из ситуации? Прально... Найти того, кто решит еë проблемы, в надежде получить в замен не существующий кило красных яблок. А разве мужчины не так же поступают? Только им не ремонт авто нужен, не кино. Более того .. мать - одиночка это вам не кило красных яблок.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 5 місяців потому...

Сором'язливість і соціофобія - це зовсім різні речі.Сором'язливість, швидше за все, можна пов'язати із невпевненістю у собі, комплексом "маленької людини" . Одна справа, якщо це короткочасна розгубленість перед важливим виступом, знайомством із батьками коханого (коханої), інша - якщо сором'язливість і справді стає великою перепоною на шляху до успіху. Ось декілька простих, але хороших порад, як стати впевненішим у собі (і позбутися сором'язливості):

1. Відмовтеся від надмірної демонстрації своєї значущості. Якщо Ви внутрішньо не відповідаєте тому образу, який Ви намагаєтеся демонструвати світу, Ви будете виглядати просто карикатурно, а люди будуть підсвідомо намагатися поставити Вас на місце.

2. Повірте в себе. Просто так, без усяких умов. Просто повірте, що Ви можете все. Адже будь-яку складну проблему можна розбити на послідовність нескладних дій і просто виконати ці дії. Головне — знати, куди йти, і йти, незважаючи ні на що!

3. Плануйте свої справи. Не починайте дня без чіткого планування своїх дій. План на наступний день краще писати ввечері і корегувати вранці.

4. Якщо Ви вирішили зробити щось, починайте якумога швидше, не думаючи про труднощі. Чим довше Ви збираєтеся почати, тим складніше здається справа.

5. Будь-яку, найбільш нецікаву справа не робіть механічно. Спочатку постарайтеся зробити її цікавою. Справу буде виконано швидше і краще. (Дякуємо Дейлу Карнегі, ця порада виручала мене не раз!).

6. Посміхайтеся! Посміхайтеся щиро!

7. Запитуйте, якщо Вам щось незрозуміло. Краще здатися дурнем один раз, ніж залишатися ним все життя. Крім того, задаючи питання, Ви даєте зрозуміти співрозмовнику, що слухаєте його.

8. Заведіть звичку регулярно робити що-небудь нове, чого Ви ніколи не робили.

9. Перестаньте постійно виражати незадоволеність. Без коментарів.

11. Припиніть виправдовуватися перед оточуючими. Просто, при необхідності впевненим голосом поясніть свій вчинок.

12. Ніколи ні в чому не звинувачуйте себе. Без коментарів.

13. Хваліть себе за будь-яке закінчену справу, навіть незначну.

14. Заведіть собі «Щоденний журнал досягнень». Записуйте туди все, що вважаєте своїми досягненнями. Коли Ви відчуєте невпевненість, просто почитайте цей журнал. Це допомагає завжди!

15. Страх — найголовніший руйнівник впевненості. А як не боятися? Знайти страхівку, запасний варіант, тримати в голові обхідний шлях, знизити важливість завдання, заздалегідь змиритися з невдачею і діяти!

16. Дозвольте собі робити щось недосконало, а іноді і погано, гірше, ніж інші.

17. І Головне — діяти! Діяти рішуче, не озираючись назад. Коли мости спалені, відступати нікуди. Доведеться йти вперед! Навіть якщо дуже страшно …

«В житті не важливо як ти падаєш. Важливо як ти піднімаєшся.»©

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

сценарий американского сериала, а если все перевернуть наоборот - сценарий другого американского сериала.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.



×
×
  • Створити...