Легенди нашого міста

[Forever Autumn]

Кожне місто роїться легендами, міфами, веселими, трагічними, іронічними, чудовими та злими, різноманітними історіями.

Перефразовані, переказані, вони множаться містом по зіпсованому телефону та набувають фантастичних обрисів та розголошення.

Давайте спільними зусиллями зберемо їх докупи та вибудуємо таку собі незвичну мозаїку з темного/світлого/злого/веселого/цікавого/банального, але такого нашого та рідного.

Отже подаємо до розшуку:

- Луцькі легенди та міфи

- Луцькі історії на тематику широкого спектру

- Луцькі плітки

Тобто будь-які суто Луцькі/Волинські історії…

замківські, бронксівські, скандальні, веселі, трагічні, романтичні, але такі, що або на слуху були або дійсно відбувалися

[Maddie]

Хм, папробуєм. Подейкують, що в будинку №18 на вулиці Ковельській, живе привид. Будинку більше 100 років, коли проїзджаєш повз нього, то будинок кидається в очі, така розвалюха на вигляд, майже біля площі возєднання. Так вот, розповідають, що раніше там був готель, і щось десь там сталося нехороше, і в результаті того страшного чогось досить часто в будинку бачили привида. За словами мешканців того будинку, це був високий чоловік в костюмі з краваткою і в чорному капелюсі, він зявлявся несподівано в різних місцях, ночима грюкав і шаркав ногами. Трохи когось душити пробував, до когось обніматися ліз, словом розважався як собі хотів. Десь років 20 тому мешканцям то набридло, і вони покликали священника, який провів обряд. Грюхотіло добряче, і за результатами того екзорцизму, так би мовити, трапилась нічия - привид перестав шуміти ночами , але і далі гуляв собі будинком. Наче нікого до смерті не замордував той безтілесний, але полякав славно народ! Проводили якесь там дослідження, чи є у будинку геопатогенні зони, одну таку здається знайшли біля будинку, наче когось там вбили.

Ось така історія, якщо цікаво можу пошукати статтю, де я це прочитав і докладніше розказати

[Forever Autumn]

Було б цікаво. Пошукайте, якщо зможете

[BACbOK]

Років 6-7 тому, ще як вчився в педколеджі, почалася істерика в гуртожитку.

Багато дівчат говорили, що бачили привида. На тій хвилі страху наробили такого шуму, що і викладачі ходили в гуртожиток дивитись, щото за нечисть там завелася, приїжджали кореспонденти з газети "Волинь", статтю написали. Дівчата боялися в гуртожиток самі ходити, якщо виходили в коридори, то по 2-3 разом.

А потім якось воно все утихомирилось і забулось.

От така історія. Десь мав навіть статтю вирізану з "Волині", але вже мабуть навряд чи її знайду.

[Forever Autumn]

Хих.

Мені колись розказували історію про те, як здавали екзамен на кафедрі медицини (не в нас, але чувак був з Луцька).

І тому горе-студенту було сказано - нам на кафедру треба череп!!!!

І от хлопці за пляшку якоїсь горілки в морзі в Луцьку викупляли в чергового голову якогось бомжа. І як знайшли методи відокремлення волосся, шкіри і т.п. від кістки... Що варили ту голову спочатку в якійсь общазі... А потім вночі в казані на Стирю. І як їх застукав мєнт, попросив показати, що варять, і як гримнувся в обморок після того, як сам відкрив кришку казанка )))))

З.І. Такі історії теж включені )))

[Misteria]

А я знаю, що в нашому Луцькому підземеллі, в тому, що біля замку живе привид молодої дівчини - Магдалини. Там же є і її гробниця...люди, які працюють в підземеллі стверджують, що чують деколи якісь незрозумілі звуки. В багатьох , хто фотографував усипальницю на фотах видніється біле сяйво, як ніби то Магдалина сидить на своїй труні...от так от

Незнаю правда чи ні, але фотографіїї з білою плямо я бачила, при чому з інших фотоапаратів)))

[Forever Autumn]

А можна запостити ті фото?

Є якась більш точна інформація?

Хто була та дівчина

[Misteria]

фото є в екскурсовода підземелля. По-моєму копіїї він навіть продає. Фотки не можуть бути зафотошоплені чи щось в тому роді, бо є екземпляри ще зі старих плівкових фотегів)))

Наскільки я знаю, Магдалина була дружиною якогось високопоставленого дяді тих часів. Їй було всього 19 років, коли вона померла і у них з чоловіком була дуже велика різниця у віці. Померла дівчина від хвороби в страшних муках...А оскільки чоловік її дуже любив, то і збудував для неї таку шикарну на ті часи гробницю. В часи Радянського Союзу могила була розграбована, і частково розрушена...Зберігся тільки верхній купол усипальниці....Кажуть, що ше з тих пір Магшдалина не може знайти собі спокою...

До речі , цю усипальню будь-хто може побачити, відвідавши наше підхемелля...Особисто мені там ставало якось моторошно...

[b0rg]

та, теж цю байку розказував екскурсовод як раз біля гробниці самої Магдалини в підземеллі

[ursa]

Вариант засветки или блика из-за высокой влажности игнорируется?

відвідавши наше підхемелля

Читается как "похмелля"

[ChB]

БУДИНОК З ПРИВИДАМИ

Старовинному блакитному будинку, що на Ковельській, 18, виповнюється сто років. На цьому відрізку до Стиру залишилися ще декілька старих будинків (один з них кілька років тому розібрали), але достеменно визначити, коли вони були збудовані, нелегко – частину архівних справ втрачено. Документів на будинок №18 у Волинському обласному архіві теж не вдалося відшукати. І якби будівельники не виклали цеглою на його фасаді число 1907, нізащо б не здогадалися, що цього року будинок справляє ювілей

НА КОЛИШНЬОМУ МОКРОМУ ЛУЗІ

З відомим луцьким краєзнавцем, співавтором книги «Луцькі вулиці й майдани» Вольдемаром П’ясецьким розглядаємо в архіві план будинків на вулиці Тадеуша Костюшка, датований 1929 роком. Дізнаюся, що в 1916 році вулиця мала назву Варшавська, ще раніше цей шматочок називали Красненською дорогою. Найімовірніше, на той час власником будинку був Фрима Шнайдер, по сусідству розмістилися будинок і макаронна фабрика власника Лузера Птіца.

— Он погляньте, — каже пан Вольдемар, — в кінці минулого століття ця ділянка на так званому Мокрому лузі не була дуже забудована. Це була затоплена частина міста, тут протікала притока Стиру Жидовинка. Перші покупці на ділянки, що їх місто розпродало з аукціону, з’явилися 1898 року. А серед них, зокрема, і аптекар Завадський, і власник млина Птіц. У млині відбулася перша у місті демонстрація фільму, у подвір’ї була побудована перша електростанція. Вулицю забудовували на початку століття. Усі будинки тут були цегляними, прикрашеними цеглою з дуже рельєфними виступами, орнаментом, ліпниною...

— Чому так важко знайти відомості про цей будинок, давні документи?

— Є кілька причин. Судові документи на будинок є, коли його продають, коли за нього судяться. Трапляється, навіть на незначний будиночок, який часто змінював власників, набереться товста течка документів. Інша справа – не все збереглося. Адже відомо, що архів пережив пожежу, деякі справи нищилися, їх списували.

ПРИВИД У ЧОРНОМУ ЗАХОДИВ ЧЕРЕЗ БАЛКОН

Виявилося, у сторічному будинку на Ковельській — одинадцять квартир різного планування, переходи з квартири у квартиру замуровано. Сучасні мешканці стверджують, що колись тут був готель. Спростувати чи підтвердити це важко — у переписі готелів Луцька на вулиці Тадеуша Костюшка був лише один готель, на місці теперішнього ательє «Зося».

На першому поверсі в однокімнатній квартирі з просторою кімнатою, круглим столом посередині і півсотнею вишиваних подушечок мешкає 71-річна Христина Фесенко. Вона найстарша мешканка будинку — з мамою оселилася тут у 1961 році. До цього навідувалися саме у цю квартиру доглядати немічну бабцю – пані Поліну.

— О, цей будинок унікальний! — каже мешканка. – Пригадую, мама поспішала на роботу, попросила мене наглядати за Поліною. Пам’ятаю, я її нагодувала, поприбирала зі столу… Бабуся лежала у ліжку, я сиділа навпроти на дивані… І раптом вона як засміється! Каже: «Посмотри, кто возле тебя сидит!». Я повертаю голову – сидить на дивані високий чоловік у чорній шляпі, білій сорочці, чорному фраку, з галстуком. Вищирив зуби і сміється до мене – уявляєте? Я перелякалася і втекла геть з квартири.

За словами Христини Фесенко, після смерті бабці Поліни, яка «не боялася ні Бога, ні чорта, бо вижила у німецькому концтаборі», привид чоловіка у костюмі й далі ходив по квартирі. Щоночі чулися кроки, щось стукало і грюкало. П’ятнадцять років тому господині увірвався терпець і вона, щоб покласти край нав’язливому сусідству, запросила до хати священиків.

— Тут таке творилося, вам не передати! – хапається за голову вона. — Бляхами шурхало в духовці, стукало, грюкало... Батюшка тут і крейдою малював, і свяченим маком сипав.

Після скроплення оселі нічний грюкіт припинився, але привид і далі продовжував гуляти будинком. Бувало, сусіди, які йшли повз вікна пані Христини до гаражів, бачили у її вікні чоловічу постать. Коли ж запитували в сусідки, що за гість у неї був, та дивувалася – ніхто не приходив.

— Чутно його кроки? — запитуємо у господині.

— Ой чути, бо стукає підборами! — каже вона. – А недавно сусід погорів, жив у мене тимчасово. То я йому чесно розказала про привида — він не повірив, мовляв, привиділося. А тієї ночі як почало мене у ліжку трясти, думала, впаду. То було десь з місяць тому.

— А останнього разу, коли бачили?

— Бачу його майже кожної ночі, бо погано сплю, — зітхає вона. – Тінь бачу... Він нічого до мене не говорить, тільки ходить по кімнаті. А старші люди кажуть, що й не треба до нього говорити, ніби то домовик ходить. Кіт мій, Тіккі, боїться чорного – одразу втікає на кухню. А я звикла – мене вже не лякає.

Окрім пані Христини, дивного чоловіка у старовинному одязі бачила мешканка сусіднього будинку.

— Я часом приходжу сюди допомогти, — каже 51-річна Раїса Волога. – А одного разу залишилася ночувати. Серед ночі прокинулася від того, що відчула коло себе чиєсь дихання. Відкриваю очі – стоїть у чорному фраку, чорній шляпі… Намагався мене душити. Я закричала – іди звідси! Він одразу десь подівся.

— Так, так! Багато хто не вірить, — підхоплює пані Фесенко. – Ми не знаємо, що то може бути – у старих будинках так є. А в нашому узагалі страшно жити.

Тим часом чорного чоловіка бачили й на горішньому поверсі. Пенсіонерка пригадує, що покійна сусідка з другого поверху частенько прохала Христину залишитися переночувати в неї. Одного разу вона побачила, як привид чоловіка у чорному заходить у будинок через… балкон на другому поверсі.

— Вона мене уночі будить: «Христино, вставай!» Дивлюся, той самий чоловік… І моя невістка Аня бачила. Тоді саме холодець варила. Вийшов він з ванної кімнати і обняв її за плечі холодними руками. Вона наробила крику, скочила у ліжко…

Ще один мешканець сторічного будинку, який живе тут 15 років – чоловік небагатослівний. Якби не бачив на власні очі, нізащо б не повірив у маячню про привида.

— Прокидаюся якось – він стоїть у вікні за шторою, — згадує 49-річний Микола Сладковський. – Кажуть, що то колишній власник – чи єврей, чи поляк. Він дуже свою дружину лупцював, переказують. Нібито виїхав до Польщі, а його примара й досі будинком блукає. Ще хтось стверджує – домовик.

ГЕОПАТОГЕННА ЗОНА РОЗМІЩЕНА ЗА ВІКНОМ

Щоб дослідити, наскільки безпечно жити у будинку з привидом, звертаємося до оператора біолокацій Західного центру енергоінформаційних наук Ігоря Кордунова з тим, аби визначити, чи є у будинку геопатогенні зони. Пан Ігор, озброєний рамкою, радіометром і компасом, вимірює покази у квартирах, мешканці яких стикалися з привидом. Усе ретельно нотує у блокнот. На щастя, нічого аномально у будинку не виявилося, однак за будинком рамка почала шалено обертатися.

— Є зона біоенергетичного дискомфорту, — показує ділянку площею приблизно чотири на чотири метри Ігор Кордунов. — Інформаційний фон ось цієї ділянки у 5-6 разів нижчий від інформаційного фону людини. Це пов’язано з раптовою смертю людини на цьому місці, найімовірніше, старшого чоловіка. У момент смерті він пережив раптовий спалах-жах, ця інформація відбилася на усіх предметах у цьому місці, на стінах, вікнах будинку, на землі. Це є так званий фантом – самостійна інформаційна структура (СІС).

— Наскільки це небезпечно для мешканців будинку?

— Якби центр фантому виявився у квартирі, а особливо у місцях, де найчастіше перебуває людина (спальня, кухня), господарі неодмінно хворіли б. Відчуваєте, коли стоїте в епіцентрі, трішки болить голова? У зоні біоенергетичного дискомфорту людина почувається незахищеною, часом надміру збудженою, може відчувати холод. Ритм мозку збивається, порушується циркуляція крові. Це пов’язано з тим, що руйнується захисна оболонка людини. Але вже за п’ять метрів звідси цілком безпечно. Не дивно, що привид багатьом показувався у вікні – ці вікна виходять на ділянку з аномалією. Щоб нейтралізувати фантом, у землю варто закопати пристрій-нейтралізатор.

На щастя, ні в будинку, ні поза ним зони полтергейста не виявлено. За словами оператора біолокацій, у таких зонах інформаційний фон узагалі у 20-30 разів нижчий від інформаційного фону людини і жити поблизу них небезпечно для здоров’я.

***

Зараз у будинку мешкають переважно молоді сім’ї – хтось винаймає квартиру, хтось купив, бо дешево продавали. Ірина Форостян-Сорока пригадує, що завжди, їдучи повз старі будинки на Ковельській, дивувалася людям, які жили тут, і навіть не припускала, що її сім’я колись тут оселиться.

— Чомусь завжди думала, ніби в цих будинках немає води й газу, — посміхається 31-річна мешканка столітнього будинку. – А ось зараз живемо тут і нічого. Чоловік поміняв усю сантехніку, повикидав старі чавунні труби. До нас тут з 1997 року жив якийсь німець. Чи є тут привиди? Не бачила…

Отже, в існування привида нові мешканці не вірять. А може, чоловік у френчі – так званий домовик, уникає з’являтися у стінах з євроремонтом?

За останньою інформацією, на сторічну будівлю знайшовся покупець. У кращому випадку, будинку не уникнути реставрації. Це означає, що дім може назавжди позбутися нальоту стародавності й слави оселі, де мешкає привид у чорному френчі, але збережеться для нащадків. Найгірше, якщо будинок придбають заради вигідного місця і чекатимуть, доки він розвалиться.

"Волинь"

Пам'ятаєте, як у дитинстві ми всі боялися відвідувати темні старі приміщення? А ще більше нас лякали підземні ходи. Чого ми боялися? Навряд чи це був страх перед дорослими, які могли наказати за відвідування аварійних будівель. Навряд чи ми боялися отримати по голові цеглиною, яку здуло вітром з даху. Ми боялися побачити привида! Колись, ще за радянських часів, в одному з ВУЗів міста викладач науково атеїзму так повчав своїх студентів напередодні екзамену:

— Одна з моїх студенток на запитання про її ставлення до релігії відповіла, що Бог є, але вона в нього не вірить. Ось це правильна відповідь!

Скажіть відверто — ви вірите в привидів?

Мабуть, в дитячому віці ми віримо в будь що: привидів, примар, духів. Згодом, отримавши життєвий досвід, ми частіше знаємо, що привидів немає, але ми в них віримо.

За традицією, привидом вважають дух покійного, який нібито після смерті не може знайти собі притулку ані на землі, ані на тому світі. Так це, чи ні — не будемо зараз дискутувати. Не будемо обговорювати засоби боротьби з ними. Поговоримо про привидів нашого міста.

Луцьк має таку давню історію, що якби жодної легенди про привидів не існувало б, їх варто б було вигадати. Просто для іміджу.

На диво, більшість споруд комплексу замку Любарта не має легенд про появу привидів. Хоча, враховуючи вік цієї пам'ятки, саме тут привиди мали б прямо-таки натовпом оселитися.

Нам достеменно відомо п'ять адрес в Луцьку, за якими зараз можна побачити привидів. Всі ці міста знаходяться в Старому місті, в будівлях, яким виповнилося багато років, або в стародавніх підземеллях.

Щодо привидів в новобудовах, то про них чи легенди ще не склали, чи вони такі сором'язливі, що не хочуть порівняння зі своїми стародавніми «колегами»…

В одному з старих триповерхових будинків неподалік міського центру розташована комерційна фінансова установа. Ні точної адреси, ні назви не будемо говорити з причин конфіденційності.

До зникнення службових папірців чи незначних сум грошей зі столів і сейфів тут давно звикли. Охорона в ночі постійно чує гупання, шум стрибків зі шафи на шафу, звуки, схожі на клацання електрочайників. І все це відбувається за зачиненими на замок дверима кабінетів.

Працівники установи в неофіційних розмовах говорять про відчуття присутності чогось чужого. Боковим зором ніби можна побачити якийсь рух від стіни до стіни, мерехтіння довгих чи коротких тіней у вигляді людських статур. Серед працівників навіть склалася своя класифікація привидів: папуга — той, що повторює рух тільки-но пройшовшої людини, скакунчик — той, хто залишає на лінолеумі сліди, охайний — той, хто раз за разом зливає в унітазі воду.

Самим небажаним для працівників цього закладу є доручення відвідати із службовим завданням нульовий чи третій поверх будівлі. Липкий страх пронизує бідолаху, волосся на всьому тілі підіймаються, серце гупає від незрозумілого і невидимого жаху.

На дивні рухи і звуки у середині пустої нічної будівлі активніше за всіх реагують місцеві коти. Вони чомусь збираються під вікнами і голосно «підтримують» примарних мешканців старого будинку.

А ось за адресою Ковельська 18 мешкає привид, який наводить жах на околишніх собак. Вони й близько не підходять до будинку, що в 2007 році справив своє сторіччя.

Колись ця вулиця називалася вулицею Тадеуша Костюшка, потім Варшавською. Будинок стояв серед таких же самих як він — цегляних, з багатою ліпниною, візерунчатим орнаментом на фасаді.

Коли саме вперше тут побачили привид високого чоловіка в чорному фраку, білій сорочці з краваткою й чорному капелюсі, достеменно не відомо. Але вже мешканці деяких квартир в 1961 році лякалися цього «сусіда». Частіш за все він стоїть у вікні квартири на першому поверсі і його вищербині в усмішці зуби добре видно з вулиці. Хоча мешканці квартири в один голос кажуть, що крім них в приміщенні нікого немає.

Іноді він з'являється перед наляканим гостем господарів, якщо той необачливо лишається на ніч. Одну з жінок, за її словами, він навіть намагався душити.

В квартирі на другому поверсі пригадують, якого галасу наробила дочка господарів, коли з ванної кімнати несподівано вийшов чорний чоловік і почав її обнімати своїми холодними руками. Він хутко зник в нікуди, коли на крик прибігли інші мешканці квартири.

Хто той чолов'яга — невідомо. Чому він не має спокою сам і іншим не дає — ніхто не може сказати. Також не відомо, чи залишиться він «мешкати» в будинку, коли той відремонтують за євростандартами нові власники.

Ще одна адреса постійного перебування привида — вул. Богдана Хмельницького, 19. Так, це будинок Луцької міської ради. Цікаво, що цей привид бачать й чують тільки на третьому поверсі і тільки в межах старої будівлі. Він голосно підкашлює за спинами відвідувачів, відкриває й закриває двері, закриті господарями на ключ, стукає по стінах й сейфах.

Ще одна відома адреса, за якою зафіксовано появу привида — підземелля костьолу св. Петра і Павла. Біля могили Магдалени, дружини одного з правителів стародавнього Луцька, постійно чути звук, схожий на ходу босими мокрими ногами. Всіх, хто пересувається підземними коридорами, не лишає відчуття постійного спостереження за кожним їхнім рухом. Боковим зором одразу кілька людей бачать якусь постать, тільки неможна її уважно роздивитись — вона тут же зникає. Ще одна дивовижна властивість саме цього привида — здатність змінювати голоси, що їх записують на свої диктофони відвідувачі.

Цікаво б було провести такі ж записи й в інших місцях перебування привидів.

Остання адреса, яку можна вказати як достеменно зафіксовану — Стирова вежа.

Привид Стирової вежі, на відміну від інших луцьких привидів, має своє ім'я — Оксана. І він становить, за легендою, справжню небезпеку для живих людей.

За цією легендою Оксана була привабливою міщанкою, на яку звернув свою увагу сам князь Любарт. Але Оксана не відповіла на зазіхання князя, за що була закрита у вежі. Щоб батьки Оксани не шукали засобів допомогти доньці, їх вбили й втопили в болоті. Оксана ж не віддалася князеві і попала до рук князівських вояків. Ті зґвалтували дівчину, вбили її і, розрубавши тіла, скинули його в ріку.

Протягом кількох століть поблизу вежі ніби то чути два голоси, які з-під землі гукають Оксану. А сама Оксана ночами запалювала на болоті вогники, щоб заманити туди безневинних людей. За легендою, всі ці довгі роки дівчина збирала своє тіло до купи. Раніше вона ставала перед перехожими безголовою безрукою примарою, а напередодні Першої світової війни Оксанин привид вже шукав тільки свою голову. Кажуть, що в наш час Оксані лишилося знайти лише свою каблучку й душа її знайде спокій врешті решт. А каблучка та може статися прямо на дорозі будь якому відвідувачеві замку. Хто її підніме — зазнає страшних бід, його самого та його родину спікатиме лихо, доки він не позбудеться своєї страшної знахідки. Ось так.

Автор статті намагався дізнатися про місцезнаходження привидів в Луцьку не лише на основі новин ББС (баба бабі сказала), а й за допомогою не менш точних пристроїв — маятника, зробленого з обручки й нитки. На карті міста таким способом виявлено ще три місця, де ймовірно можна якщо не побачити самого привида, то хоча б почути. Це центральна частина парку культури й відпочинку ім. Лесі Українки, будівля школи № 5 й та район привокзального майдану.

Ви ще не вірите в привидів! Тоді вони вже йдуть до Вас!

(с)

[vampirich]

та, теж цю байку розказував екскурсовод як раз біля гробниці самої Магдалини в підземеллі

І він же не дає там нічого фоткати

[Maddie]

О, точно, та стаття! Бо ніяк не міг згадати в якій саме газеті читав І майже нічого не набрехав, хоч то було пару років тому

[ursa]

Ще одна відома адреса, за якою зафіксовано появу привида — підземелля костьолу св. Петра і Павла. Біля могили Магдалени, дружини одного з правителів стародавнього Луцька, постійно чути звук, схожий на ходу босими мокрими ногами. Всіх, хто пересувається підземними коридорами, не лишає відчуття постійного спостереження за кожним їхнім рухом. Боковим зором одразу кілька людей бачать якусь постать, тільки неможна її уважно роздивитись — вона тут же зникає. Ще одна дивовижна властивість саме цього привида — здатність змінювати голоси, що їх записують на свої диктофони відвідувачі.

Проделки детей, возглавляемых экскурсоводом

[Misteria]

Та все може бути)))

Так, екскурсовод фоткати не дає))А хто його слухає??? В останній раз як я там була він ще й гарчав,, намагаючись нас налякати..

Такий собі "піар-хід" підземелля

[Forever Autumn]

Екскурсовод- це взагалі окрема тема)))) Одні його червоні замшеві туфлі чого варті! :)

[Otto Kreer]

Екскурсовод- це взагалі окрема тема)))) Одні його червоні замшеві туфлі чого варті! :)

І в"язанка часнику на шиї

[gen552]

Привиди в 5-ії школі. Коли вчився там, то була одна технічка. Померла. Пустили чутки ніби то побачила принцесу з собачкою в роздягальні. Через пару років після закінчення школи, там в подвалі в нас була репбаза. Було ще два сторожи. Один якось підійшов до нас на перекурі, та заговорив на цю тему, мол типа тут привиди шастають. Сам він їх небачив, але казав що кожну зміну чує якісь дивні шуми. Спиталися другого сторожа чи той щось чув. Він відповів що нічого нечув, а самого його ніщо так не лякає, як воплі нашого вокаліста.

[laska]

Магдалена — дружина першого коменданта Луцька Тализіна. Померла 1795-го, у 19 років. Чоловік поховав її в гробниці в підземеллі.

Мала пару фотографій гробниці на роботі, треба пошукати.

Виноградов унікум

Сама в дитинстві у 80-х скакала по тій гробниці, вона була засипана по самий купол. Привида не бачила, тільки сяйво на фото Виноградова

— Достеменно невідомо, чи тіло Магдалени збереглося в підземеллі, — каже Виноградов. — У 1950-х мародери крали звідси домовини з червоної міді, здавали на брухт. Поперевертали все, що могли. До мене недавно приходив один дід, казав, що 1944-го солдати Радянської Армії, які визволили місто, спустилися в підземелля. Перед ними щось промайнуло. Вони налякалися, відкрили вогонь.

http://gazeta.ua/index.php?id=287145&eid=804

І ще

Легенда

У часи правління литовського князя Любарта жила в Луцьку дуже вродлива дівчина Оксана. Її сподобав собі комендант замку. Вона ж не хотіла його кохання. Тоді капітан викрав дівчину, поглумився над нею, а потім віддав солдатам. Дівчина погрожувала, що розповість усім про нелюдську поведінку капітана та солдатів усім довколишнім, подасть на них до суду - солдати розрубали її тіло на безліч частин і кинули в річку Стир. Не пожаліли вони і батьків Оксани -

убили і теж кинули в річку. І після того в замку з'явився привид. Спочатку це була просто пляма невизначеної форми, яка вночі пересувалася замком. Із часом ця пляма набувала все чіткіших обрисів: дівчина знаходила розрізнені частини свого тіла, і з часом у привиді легко впізнавали постать збезчещеної дівчини. Між першою та другою світовою війнами у замку стояв військовий гарнізон. Військових, які несли варту вночі, на ранок знаходили мертвими, із спотвореними обличчями. Кажуть, що то привид по ночах блукав замком, відшуковував чоловіків і знищував їх. Перед другою світовою війною в образі дівчини-привида бракувало лише персня на руці. Розповідають, що і сьогодні цей перстень можна знайти на вулицях Луцька або купити на ринку за безцінь. Він легко приходить до рук, але нічого доброго своєму власникові не приносить, крім нещасть і смерті. А востаннє дівчину Оксану бачили на стіні Луцького замку вже після II світової війни, десь у 50-х роках минулого століття. Вона стояла на мурі та кликала своїх батьків, а їхні страшні голоси звучали їй у відповідь від річки. Можливо, вона втомилася щоночі блукати підземеллями замку - і пішла до своїх батьків.

Джерело

[Korosy]

хм..цікавенькі історії. сам поки нічого не пригадав, то розповім одну-не-зовсім-історію... а так, простенький прикол, який, правда, стосується нашого міста. а саме - Підземеля Луцького Замку.

були ще в універі там на екскурсії. екскурсовід розповідав про могилу славетного князя, що там знаходиться...розповідав про те,навіть, як загинув той князь...так-от: з його слів (не князя, а екскурсовода) виходить така картина - була битва доблісна...бла-бла-бла...много хто пав,многіє бєжалі в страхє...бла-бла-бла...у СКРОНЮ того князя попала стріла...да не проста, а отруєна...

і що б ви думали?!! князь помер від отруєння... кхе-кхе... тобто, можеш стріли скронями ловити скільки завгодно, аби вони не були отруєні!!!!отак-о)

якщо не вірите, у Меді спитайте.не дасть збрехати

[fishka87]

Цікавенькі історії.

Я пам"ятаю лише одну, що наче в Луцькому замку є привид. Чий і з яких часів незнаю. Єдине що пам"ятаю що його іноли видно на фотографіях головної вежі, а саме стіни, яка збереглася ще з давнини. Навіть в газеті колись фото було - такий напівпрозорий силует там і справді виднівся.

[Zheny@]

А я пам'ятаю історію, про будинок 14-поверхівку, що біля Пед. Училища. Той, що побудований на місці старовинного єврейського кладовища.

так от:

Жила там молода сім'я, із дитиною. І дивні речі там мали місце. Саме із дитиною. Вона лежала у ліжечку і плакала, але раптом затихла (перестала плакати) стала сміятися і веселитися. Батьки, що були у іншій кімнаті, зайшли зненацька до дитини. І побачили силует жінки, що стояв біля колиски. Жінка була білі-біла... і раптом зникла. Дитина в плач.. Батьки в шоці.

Квартиру продали. переїхали.

Хоча чув, що багато людей в тому будинку подібні речі спостерігали. І Такі випадки зовсім не поодинокі.

[Forever Autumn]

Я про той будинок теж багато чула.

До речі. А в нас в Луцьку, шоль, крім привидів в різних локаціях, більш ніяких історій нема?

ДІФОТО!!!!

[serega]

Нема, просто треба менше пити

[rtls]

На місці сучасної школи №5 було раніше кладовище.