Чи тягне вас на місця вашого дитинства, юності?

[laska]

Помітила по собі, що час від часу мене тягне відвідати місця де виросла, провела яскраві дні в дитинстві чи юності. Походити вуличками, торкнутися рідних стін. І коли відвідую такі місця, відчуваю приємне хвилювання.

Звернула увагу, що існують люди, котрі з легкістю лишають батьківські стіни, чи з обжите місце і можуть не повертатися туди, і не тяжіти за старим місцем проживання, містом, країною.

Чи існує у вас такий зв'язок?

[Tolik_lt]

існує

Люблю Тернопіль, де вчився в інституті. Люблю Делятин, де народився і проводив канікули. Завжди тихо радію, коли за Надвірною з"являються перші гори, і серце хвилюється, повторюючи останні вигини, спуски і підйоми дороги перед поворотом на нашу вулицю.

[fenmix]

Я хочу назад.. в Львів...в квартирку з акваріумом, рибками...

[qwadro]

Колись в студентські роки написав от таку от пісеньку:

Знову вітер підганяє стежку польову,

Знову я шепочу травам: "Ну бувайте, йду..."

А вони не відпускають просять все: "Зажди..."

Обнімаю я як друзів квіти польові

Гул мотора знову кличе у далеку путь,

Знов дитинство засміялось, котре не вернуть...

А луги не відпускають й тануть за вікном,

В мареві доріг зникають з ніжним холодком...

П-ів:

Я повернусь до вас, я обіцяю!

Через години, дні й роки я вас згадаю.

І в найтемнішу ніч у сні тривожнім.

Прийдіть і душу огорніть - у снах все можна...

Сірий шум щоденних буднів й сонце за вікном.

Квіти міста - це будинки й мовчазний бетон...

Тут луги безмежно довгі - це асфальт доріг,

Все життя отут прожити нізащо не зміг.

Знову сон мені наснився, кликав хтось мене...

Хтось до вій торкнувся ніжно й запитав: "Ти де?..."

Я прокинувсь... Вже був ранок - і весь світ мовчав...

"Зустрічайте, я вже їду", - квітам я сказав.

П-ів:

Я повернусь до вас, я обіцяю!

Через години, дні й роки я вас згадаю.

І в найтемнішу ніч у сні тривожнім.

Прийдіть і душу огорніть - у снах все можна...

[lumax]

Только что вот вернулся из такого места. Был во дворе, в котором жил с 1981 по 1991 год. Долго не мог понять, почему же он мне сегодня показался таким маленьким. А потом понял - я же раньше смотрел на него глазами ребенка!

[vanus]

єх....

[voldf]

м-да... затронули за живе....

напевно то стосується кожного - у всіх же є ті особливі місця, про які не забудеш, в яких відбувалось те що важливо для нас!

а в принципі це все описується одним словом - НОСТАЛЬГІЯ.

[Hexus]

А мене вже притягнуло назад

[Tolik_lt]

про двічі в одну ріку :

двічі за останні декілька місяців це дивне відчуття..відчуття міражу, відчуття, що ти мав знайти щось важливе на місці, куди повернувся, але його там нема.. лиш прозоре видіння, що розтало від погляду, руки торкнулись пустки і видиво розтануло.. це були зустрічі випускників у школі та інституті. я мав зустрітись зі своїм дитинством, юністю...але.. на зустрічі я приходив іншим, і люди, що прийшли зустрітись теж, стали інші...ми не гірші, ми кращі, ніж були.. але не такі..і в душу уповз сум.. світлий сум за тим, що вже ніколи не повернеться, що так і лишиться прекрасним міражем за моєю спиною..напевно, так відбувається прощання.

.

[REDAKTOR]

Не сказав би, що тягне туди, але неодмінно відчуваю в собі певні ностальгічні нотки, коли буваю в тих місцях. Дивишся, а майже нічого не змінилося: той самий невеличкий, милий дворик, старе, добре, розлоге дерево, будинок часів перебудови, те ж унікальне, велике вікно… і все ж таки не твоє з якихось пір ):

Ці місця інколи навіть сняться. Мабуть, вони назавжди лишаються десь в нетрях підсвідомості, адже в тих місцинах вона(підсвідомість) і наповнювалась

[Harvester]

Мене тяне, деколи навіть сильно...

А приїду, ловлю себе на думці "а що я тут забув"

Вже ті місця не викликають особливих емоцій.

[Forever Autumn]

в мене дєцтво ще не кінчилось)))

[Djas]

Даааа... Дєцтво - ето карашооо!!!! І коли вже придумають машину часу?!....

[Kusya]

нє не тяне вапще. шось нема в дитячих спогадах ніц цікавого. Чомусь житя тільки зараз набуло кольорів дитинства.

[Forever Autumn]

Даааа... Дєцтво - ето карашооо!!!! І коли вже придумають машину часу?!....

Її вже придумали!!!!

Вона в тебе в голові.

Правда, єнто чрєвато 7б )))

[pura]

http://www.novyrozdil.lviv.ua

Моє рідне місто, частенько тяне, як тільки випадає можливість одразу вирушаю туди...багато друзів залишилось там...

[qwadro]

І коли вже придумають машину часу?!....

Коли буде доведено, що час це дискретна величина ))) А поки вона офіційно безперервна і безповоротна величина. Як співає дядько Скрябін:

[...]

За гроші не купити тільки час

Він всіх нас методично поділив

Когось він опустив, когось підняв

А є на кого взагалі забив

[...]

Годинник вперто роки рахував

І кожен так, як мів, так і зробив

І тільки у альбомі всі підряд

Ми будемо такими, як тоді

Да, хороша пісенька...

[President]

как пел этот ваш Высоцкий :

где мои семнадцать лет - на большом каретном

где мои семнадцать бед - на большом каретном

а где мой чорный пистолет - на большом каретном

[laska]

Сьогодні волею долі потрапила по справах в приміщення колишнього дитячого садочка, що відвідувала в дитинстві. Аж ніяк не очікувала від себе таких емоцій, аж до сліз, й досі комок в горлі... Здавалось, що я відчуваю і запах ясель. І хоч приміщення з ремонтом, але досі лишились впізнавані повороти, сходи, вікна, двері.

Закривала очі, подумки згадувала, що маю побачити і коли відкривала, зі щемом переконувалась наскільки добре все пам'ятаю.

Якесь двояке відчуття. З одного боку цікавість і спогади дитинства, а з іншого відчуття безповоротності і стрімкості життя.

[sweetlena]

Мені завжди буде затишно у домі, дворі, де пройшло дитинство...там добре і спокійно...

У тому будинку нечутно снує домовик:

тоді, коли спиш, він тобі підправляє волосся.

Там сни – невагомі, там вірші – первинні, там крик

дитячих очей з фотокартки про все, що збулося.

На тому порозі завжди зустрічатиме кіт

сліди черевик, що сходили „бутіки” і храми, -

отой, чорно-білий, як твій навіщований світ.

А ще – там сніги на віконницях й зачісці мами.

Нагрій собі чаю із травами пізніх степів.

Присядь коло батька, відчуй, як зникає утома.

Не треба ні масок, що кольору хакі, ні слів.

Ти вдома.

Наталка Білецька

[klikl]

Свідоме дитинство вже в Луцьку було, але іноді з"являється думка: що там в тому Бірофельді зараз

P.S. поки писав повідомлення знайшов дещо... http://www.kit-dv.su/news/garnizon_birofeld/2012-08-07-136

[Arven Rivendell]

Вчера проходила со знакомыми мимо дома, где живут мои родители, на меня там всегда ностальгия накатывает, но вчера у меня были слушатели))))Вот я и давай рассказывать-показывать на каком дереве с друзьями сидели, где в снег закапывались, какой памятник казался бооольшим, а теперь обычный, ну и т.п. Так здорово было вспомнить, а знакомые всю жизнь на ГПЗ прожили и на мой рассказ ответили:"А мы думали тут у вас в центре скукота...все видно, никуда не влезешь, оказывается нет.")))

[eveline]

колись була ностальгія за місцем, де народилася.

за містом, де жила до 20 з копійками років не доводиться скучати, бо часто там буваю. навіть бажання не виникає приїзжати.

а за містом, де виросла й достигла душа...його ніколи не забути.. і сподіваюся на повернення...

через роки, через віки....

[Skalyan]

Дуже полюбляю бувати на районі де виріс, відвідувати ті місця, з якими пов'язано багато спогадів ... Особливо приємно знаходитись в батьківській хаті, де виріс, звідки розпочалась моя життєва дорога ... Іноді сумую за дитинством та за тими безтурботними митями ... Шкода, що не можна знову туди потрапити хоч на декілька хвилин ...