Віршографія

[bublik007]

Непостоянно все, что в мире есть, К тому ж изъянов в том, что есть, не счесть. Считай же сущим все, чего не видишь, И призрачным все то, что видишь здесь. Омар Хаям

[bublik007]

Мы только куклы, вертит нами рок, -

Не сомневайся в правде этих строк.

Нам даст покувыркаться - и запрячет

В ларец небытия, лишь выйдет срок.

=============================

Коль день прошел, о нем не вспоминай,

Пред днем грядущим в страхе не стенай,

О будущем и прошлом не печалься,

Сегодняшнему счастью цену знай!

===================================

Ты половину хлебца добыл в пищу,

Тебя согрело бедное жилище,

Ты - раб ничей и господин ничей,

Поистине, везет тебе, дружище!

Омар Хаям

[Vladimir_K]

Сергей Есенин

* * *

Какая ночь! Я не могу.

Не спится мне. Такая лунность.

Еще как будто берегу

В душе утраченную юность.

Подруга охладевших лет,

Не называй игру любовью,

Пусть лучше этот лунный свет

Ко мне струится к изголовью.

Пусть искаженные черты

Он обрисовывает смело,-

Ведь разлюбить не сможешь ты,

Как полюбить ты не сумела.

Любить лишь можно только раз,

Вот оттого ты мне чужая,

Что липы тщетно манят нас,

В сугробы ноги погружая.

Ведь знаю я и знаешь ты,

Что в этот отсвет лунный, синий

На этих липах не цветы -

На этих липах снег да иней.

Что отлюбили мы давно,

Ты не меня, а я - другую,

И нам обоим все равно

Играть в любовь недорогую.

Но все ж ласкай и обнимай

В лукавой страсти поцелуя,

Пусть сердцу вечно снится май

И та, что навсегда люблю я.

[bublik007]

Сергей Есенин

Не жалею, не зову, не плачу

Не жалею, не зову, не плачу,

Все пройдет, как с белых яблонь дым.

Увяданья золотом охваченный,

Я не буду больше молодым.

Ты теперь не так уж будешь биться,

Сердце, тронутое холодком,

И страна березового ситца

Не заманит шляться босиком.

Дух бродяжий! ты все реже, реже

Расшевеливаешь пламень уст

О, моя утраченная свежесть,

Буйство глаз и половодье чувств!

Я теперь скупее стал в желаньях,

Жизнь моя, иль ты приснилась мне?

Словно я весенней гулкой ранью

Проскакал на розовом коне.

Все мы, все мы в этом мире тленны,

Тихо льется с кленов листьев медь...

Будь же ты вовек благословенно,

Что пришло процвесть и умереть.

Анна Ахматова

Мне с тобою пьяным весело

Мне больше ног моих не надо,

Пусть превратятся в рыбий хвост!

Плыву, и радостна прохлада,

Белеет тускло дальний мост.

Не надо мне души покорной,

Пусть станет дымом, легок дым,

Взлетев над набережной черной,

Он будет нежно-голубым.

Смотри, как глубоко ныряю,

Держусь за водоросль рукой,

Ничьих я слов не повторяю

И не пленюсь ничьей тоской...

А ты, мой дальний, неужели

Стал бледен и печально-нем?

Что слышу? Целых три недели

Ты шепчешь: "Бедная, зачем?!"

[bublik007]

Фет

На заре ты ее не буди

На заре ты ее не буди,

На заре она сладко так спит;

Утро дышит у ней на груди,

Ярко пышет на ямках ланит.

И подушка ее горяча,

И горяч утомительный сон,

И, чернеясь, бегут на плеча

Косы лентой с обеих сторон.

А вчера у окна ввечеру

Долго, долго сидела она

И следила по тучам игру,

Что скользя затевала луна.

И чем ярче играла луна,

И чем громче свистал соловей,

Все бледней становилась она,

Сердце билось больней и больней.

Оттого-то на юной груди,

На ланитах так утро горит.

Не буди ж ты ее, не буди,

На заре она сладко так спит!

[bublik007]

Сергей Есенин

Письмо матери

Ты жива еще, моя старушка?

Жив и я. Привет тебе, привет!

Пусть струится над твоей избушкой

Тот вечерний несказанный свет.

Пишут мне, что ты, тая тревогу,

Загрустила шибко обо мне,

Что ты часто xодишь на дорогу

В старомодном ветxом шушуне.

И тебе в вечернем синем мраке

Часто видится одно и то ж:

Будто кто-то мне в кабацкой драке

Саданул под сердце финский нож.

Ничего, родная! Успокойся.

Это только тягостная бредь.

Не такой уж горький я пропойца,

Чтоб, тебя не видя, умереть.

я по-прежнему такой же нежный

И мечтаю только лишь о том,

Чтоб скорее от тоски мятежной

Воротиться в низенький наш дом.

я вернусь, когда раскинет ветви

По-весеннему наш белый сад.

Только ты меня уж на рассвете

Не буди, как восемь лет назад.

Не буди того, что отмечалось,

Не волнуй того, что не сбылось,-

Слишком раннюю утрату и усталость

Испытать мне в жизни привелось.

И молиться не учи меня. Не надо!

К старому возврата больше нет.

Ты одна мне помощь и отрада,

Ты одна мне несказанный свет.

Так забудь же про свою тревогу,

Не грусти так шибко обо мне.

Не xоди так часто на дорогу

В старомодном ветxом шушуне.

Марина Цветаева

Еще молитва

И опять пред Тобой я склоняю колени,

В отдаленье завидев Твой звездный венец.

Дай понять мне, Христос, что не все только тени

Дай не тень мне обнять, наконец!

Я измучена этими длинными днями

Без заботы, без цели, всегда в полумгле...

Можно тени любить, но живут ли тенями

Восемнадцати лет на земле?

И поют ведь, и пишут, что счастье вначале!

Расцвести всей душой бы ликующей, всей!

Но не правда ль: ведь счастия нет, вне печали?

Кроме мертвых, ведь нету друзей?

Ведь от века зажженные верой иною

Укрывались от мира в безлюдье пустынь?

Нет, не надо улыбок, добытых ценою

Осквернения высших святынь.

Мне не надо блаженства ценой унижений.

Мне не надо любви! Я грущу - не о ней.

Дай мне душу, Спаситель, отдать - только тени

В тихом царстве любимых теней.

[bublik007]

Гёте

Из Фауста

Слаб человек, покорствуя уделу,

Он рад, искать покоя, - потому

Дам беспокойного я спутника ему:

Как бес, дразня его, пусть возбуждает к делу!

**********************************************************************************

Что дал тебе весь мир в наследное владенье,

Приобрети, чтоб им владеть вполне;

В чем пользы нет, - то тягостно вдвойне,

А польза только в том, что даст тебе мгновенье.

*************************************************************************

О, счастлив тот, кому дана отрада -

Надежда выбраться из непроглядной тьмы!

Что нужно нам, - того не знаем мы,

Что ж знаем мы, - того для нас не надо.

*******************************************************************

И если истина вредна,

Она полезнее обмана.

Да! Если ранит нас она -

Поверь, целебна эта рана

******************************************************

М.Лермонтов

Благодарность

За все, за все тебя благодарю я:

За тайные мучения страстей,

За горечь слез, отраву поцелуя,

За месть врагов и клевету друзей;

За жар души, растраченный в пустыне,

За все, чем я обманут в жизни был...

Устрой лишь так, чтобы тебя отныне

Недолго я еще благодарил.

[sweetlena]

Лежать сніги. Я виглядаю весну.

Вона десь там, де змерзли солов'ї.

Вона іде... І я тоді воскресну.

Я жду її. А може, не її.

Я жду себе. Не знаю, чи діждуся,

бо це ж не я в ці тоскні вечори!

Соснові плечі вивірка обтрусить,

стрічати весну вийдуть явори.

Вона іде - півнеба над плечима.

І я іду - проз мертвий живопліт.

У вікон призьби тануть під очима.

Сидить на призьбі гофманівський кіт.

Ліна Костенко

[bublik007]

Ліна Костенко

Гуде вогонь – веселий сатана,

червоним реготом вихоплюється з печі…

А я чолом припала до вікна,

і смуток мій бере мене за плечі.

Сама пішла світ за очі – аби

знайти від тебе крихту порятунку.

Мої думки, як дикі голуби,

в полях шукали синього притулку.

Сама втекла в сніги, у глухомань,

щоб віднайти душевну рівновагу.

І віднайшла – гірку печаль світань.

І п'ю, немов невиброджену брагу.

І жду якогось чуда із чудес.

Читаю ніч, немов би чорну книгу.

Якщо кохаєш – знайдеш без адрес

оцю хатину за морями снігу.

І відпливаю поночі одна

на кризі шибки у холодний вечір.

І спить в печі веселий сатана,

уткнувся жаром в лапи головешок.

І так до самих синіх зоряниць,

до світанкових поїздів ячання –

до безміру, як в темряві зіниці,

тривожно шириться чекання…

[bublik007]

Ліна Костенко

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там... Жорстокий клекіт бою

і дзвін мечів до третьої весни...

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

[bublik007]

Ліна Костенко

Коректна ода ворогам

Мої кохані, милі вороги!

Я мушу вам освідчитись в симпатії.

Якби було вас менше навкруги,—

людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.

Я вас ділю на види і на ранги.

Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,

мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.

Марудна справа — жити без баталій.

Людина від спокійного життя

жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.

Дрібнота буть не годна ворогами.

Якщо я маю біцепси душі —

то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!

Бережіть снагу.

І чемно попередить вас дозвольте:

якщо мене ви й зігнете в дугу,

то ця дуга, напевно, буде вольтова.

[Sorokonizhka]

ПРОМОВЛЯННЯ САМОТНІЙ

…і хоча все золото світу не варте твого мізинця

і тільки для тебе жовто горять сьогодні сади

губи твої холодні наче прозорі вінця

яких ніхто не торкався прагнучи світла й води

губи твої неспиті а все ж таємниця квітки

сповита в них і забута допоки живеш сама

вона проросте крізь тебе ніби крізь чашу звідки

солодко й тлінно пахне цвітом і тілом пітьма

несеш отак мов клейноди а може клеймо^* дівоцтво

ось його зимне плесо між двох берегів як між пут

поки з лози постанеш уже не вином а оцтом

скільки ключів назавше квітку в тобі відімкнуть

і так прочуваєш того хто з милості чи з наруги

злетить на тебе й розтане в чадні долини безсонь

ввійде в твою кров і шкіру тебе народивши вдруге

і лишить губам болючий незнаний новий вогонь…

Юрій Андрухович

[solnishko]

Мій син малює крила літакам,

лелекам, диким гусям і орланам.

Син крила домальовує квіткам —

кануперу, любистку і катрану.

Конваліям, півоніям бучним,

фіалкам, мальвам і холодній м'яті,—

малює крила тоном голубим,

червоним чи барвінково-хрещатим.

Квітки на крилах ринуть із землі,

квітки на крилах вище хмар злітають,

квітки щебечуть в піднебесній млі,

збираючись у піднебесні зграї.

Перейняли свій спів у солов'їв,

у жайворів перейняли весняних,

у ластівок перейняли свій спів,

у дятлів, одудів і коноплянок.

Спасибі тобі, сину, за квітки,

яким ти долю дарував крилату,

за незабудки, ряст і нагідки,

що в піднебессі вміють щебетати.

Євген Гуцало

[Olesya]

New York, NY

...Так довго знати країну, що пам’ятати часи,

Коли проїзд на метро був удвічі дешевший...

В небі горять перехняблені Терези,

І Стрілець з цього боку Землі виглядає, як вершник.

Місяць з’являється нагло, мов терорист, –

Не з того боку, і не за тим закрутом...

В цій країні я вільна – як вільним буває лист,

У шухляду вкинутий і до пори забутий.

Можна звернути з шляху і в парку на Ріверсайд

Хоч до ранку сидіти

і просто дивитись на Бруклін...

(В цій країні й без мене повнісінько всяких зайд,

На краях їх зору

я лиш ще одна "біла кукла".)

Анонімність і є свобода – не краденого "айді",

А лишень непотрібного, навіть в нічнім мотелі, –

Відчуття під ногами не тверді, і не води, –

А колишньої стелі.

От задля цього й долається океан

(Й виставляються Вежі, як кеглі, – на те, щоб збити...).

Я люблю цю країну – за те, що вона нічия,

Що вона не моя – і не мушу її любити.

Оксана Забужко

[bublik007]

Анна Ахматова

ИСПОВЕДЬ

Умолк простивший мне грехи,

Лиловый сумрак гасит свечи,

И темная епитрахиль

Накрыла голову и плечи.

Не тот ли голос: «Дева, встань...»

Удары сердца чаще, чаще...

Прикосновение сквозь ткань

Руки, рассеянно крестящей.

[bublik007]

Василь Симоненко

"Ти знаєш, що ти — людина?.."

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

[Sorokonizhka]

Скажімо так: не тобі одній віддавав, нічого не беручи.

Був ніжний, водив в кіно, пам’ятав на ім’я братів,

Торкався і цілував обережно, завжди і міг і хотів,

світив телефоном в під’їзді, поки шукаєш ключі

І обіймав, коли уві сні кричиш.

Задобрював побутових богів і домашніх гномів в невдалі дні.

Зберігав квитки з особливих концертів або вистав,

Читав уголос, не боявся листівок і меседжів з словом love,

Не боявся близькості, був відвертий, затишний, дуже свій.

...без “навзаєм”, а просто так, але не тобі одній.

І що зробити тепер, щоб в собі загасити глумливе його тепло,

І хто пояснить межу, до якої хоч щось взагалі “твоє”?

Чи той, хто себе розділив, триєдиний, між всіма, що були і є?

Чи ті інші, яким віддавав також, безумовно присутнє зло

Яке потрібно прийняти, щоб все було як було?

Скажімо так: ти така ж як до того, може трішки в рухах напруженіша спина.

Купуєш по два квитки в cinéma і сидиш сама,

Ключі кладеш у окрему кишеню, братів у тебе нема,

І взагалі нікого. Самотність на тебе одну теж окрема, лише одна,

Твоя до сліз, до кісток, до самого дна.

(с) Катя Бабкіна

[Olesya]

якщо ти квітка - що тобі зима?

збереш пелюстя у кулак і годі -

зірвешся із коріння, що на споді,

й ніщо вже не тримає. зокрема

припущення, що ти всьому вина,

бо зацвіла занадто і не в пору,

тим самим проявила непокору,

хоч і була за розкладом весна,

але холодна, мокра, і така,

коли здається, що усе зів'яло

ще в пуп'янку. але ж тобі замало

одненького зеленого листка,

ти захотіла раптом зацвісти -

ну й зацвіла. і він тебе помітив

сказав: я бачив найгарніші квіти,

але ця квітка, то, кохана, ти.

ти чуєш, квітко, ти його вона

і був же сенс зриватися з орбіти,

бо що йому зима? він бачить квіти,

в його очах займається весна.

Мар'яна Савка

[Sorokonizhka]

продовжу тему Мар'яни Савки)

* * *

Синій простір нещадно звузився,

Як горіхове серце висхле.

Я тримаю за нитку музику,

Що над містом зависла.

Пальці стислись болючим вузликом,

Щоб утримати звуки чисті.

Не лишай мене, птахо-музико,

В скам’янілому місті.

Перехожі, сумні й зсутулені,

Пробігають повз мене швидко.

Залишилась в долоні стуленій

Лиш обірвана нитка.є

Мар’яна САВКА.

[Amelie]

* * *

Бриніли по обранених ярах

скляні струмки, відтеплювались кручі.

Глухоніма вода, і сонця спах,

і зойк лісів, нагальний, як падуча.

І перша птаха різала крилом

обрус небес, морозний і зелений.

Чаділи верби і шаліли клени.

О рвись до них — крізь ґрати — напролом!

В.Стус

[Arven Rivendell]

Я ВСТРЕТИЛ ТЕБЯ В АПРЕЛЕ

Я встретил тебя в апреле

И потерял в апреле.

Ты стала ночной капелью и шорохом за окном,

Стала вдоль веток-строчек

Чутким пунктиром точек,

Зеленым пунктиром почек в зареве голубом.

Тучек густых отара

Катится с крутояра.

Месяц, зевнув, их гонит к речке по водопой.

Скучное это дело,

Давно ему надоело,

Он ждет не дождется встречи с хохочущею зарей.

А наши с тобой апрели

Кончились. Отзвенели.

И наши скворцы весною не прилетят сюда..,

Прощанье не отреченье,

В нем может быть продолженье.

Но как безнадежно слово горькое: "Никогда"!..

Эдуард Асадов

[Grinny]

Якщо я помру - стану твоїм янголом-охоронцем.

Просто люби мене, і я захищу тебе від усіх

бродячих псів цього міста, від усіх комарів і спеки.

Клич мене на ім'я, і я починатиму тебе цілувати

за кілька хвилин до твого пробудження.

Згадуй про мене частіше, і я пильнуватиму,

щоб на твоїй кухні нічого не пригорало.

А поки я живий, дозволь мені дозволяти собі все,

що я хочу з тобою зробити.

Дивися на мене тепло, і я поламаю ноги

всім паркувальникам, які псують тобі настрій.

Можеш мене навіть прибити, та я все одно

ляскатиму тебе по сідницях у людних місцях.

Цілуй мене із заплющеними очима, - і я буду судомно освідчуватися,

коли все в тобі пружниться і стискається.

Дзвони мені за будь-якої нагоди, хоч зараз, коли це читаєш,

і я не тямитиму себе від щастя.

Дозволь повільно знімати з тебе трусики, -

і я очищатиму воду, яку ти п"єш.

Дозволь зривати з тебе трусики, -

і я тільки це й робитиму.

Просто люби мене, і я й далі ніяковітиму,

коли ти до мене всміхаєшся.

Просто люби мене, і я буду твоїм янголом,

твоїм охоронцем.



Андрій Любка

[Olesya]

вибираю на сайті погоди опцію «інше місто»

в залежності від сезону – лондон варшава париж

бачиш – у світі цьому робиться зовсім тісно

я знаю що в тебе дощ і в якому районі спиш

я знаю що в тебе запара – шоппінг тусовки паті

я бачу на інстаграмі всю тебе серед жлобів

я знаю з яких вони родом і знаю в яких вони партіях

я ріжу у фотошопі мудацькі їхні лоби

у світі цьому так парко у світі цьому так тісно

та так тоскно самотньо й тісно

немов у прощальнім бою

і я на сайті погоди

в опції «інше місто»

вписую ім'я твóє

і адресу свою

Іздрик

[Tolik_lt]

Молитва

Хлопчик у ліжку стає на коліна,

Ронить в долоні голівоньку світлу.

Цитьте усі! Особлива хвилина!

Крістофер Робін прокаже молитву.

Господи милий, вислухай, прошу,

благослови мою маму хорошу,

з мамою в ванній я вчився пірнати.

Боженьку, ледь не забув я про тата.

Як подивитись крізь пальчики, видно -

Там, на порозі, сукня блакитна,

Нянина сукня без каптура.

Боже, пошли моїй няні добра.

В ліжку лежати дуже приємно,

Хоч і під ковдрою трохи затемно.

Очі заплющу, згорнуся в калачик.

От мене тут і немає неначе.

Дякую, Господи, день був прекрасний,

Щось я хотів ще сказати, ну, власне,

Тата згадав, а когось іще ні –

А! Благословення дай, Боже, мені!

Алан Мілн

[Olesya]

тоска по тебе, как скрипка, вступает с высокой ноты,

обходит, как нежилые комнаты, в сердце полости и темноты,

за годы из наваждения, распадаясь на элементы,

став чистой мелодией из классической киноленты

давай когда-нибудь говорить, не словами, иначе, выше,

о том, как у нас, безруких, нелепо и нежно вышло,

как паника обожания нарастает от встречи к встрече,

не оставляя воздуха даже речи

выберем рассветное небо, оттенком как глаз у хаски,

лучше не в этом теле, не в этой сказке,

целовать в надбровья и благодарить бесслёзно

за то, что всё до сих пор так дорого и так поздно

спасибо, спасибо, я знала ещё вначале,

что уже ни к кому не будет такой печали,

такой немоты, усталости и улыбки,

такой ослепительной музыки, начинающейся со скрипки

пронзающей, если снишься, лучом ледяного света,

особенно в индии, где всё вообще про это -

ничто не твоё, ничто не твоё, ни ада,

ни рая нет вне тебя самого, отпусти, не надо.

Вера Полозкова