Огляд літературних конкурсів, премій, рейтингів

[Dream]

В черговий раз зіштовхнувшись з важким вибором куди ж таки розмістити новину про чергові маст-рід книжки Переможців конкурсу "Коронація слова - 2011" - сюди чи сюди, - створюю цю тему.

Отже:

Переможці конкурсу "Коронація слова - 2011"

РОМАНИ

1 Премія - "Мантра-омана" Вікторія Гранецька (Вінниця)

2 Премія -"Три таємниці Великого озера" Наталія Тисовська (Київ)

3 Премія - "Стовп самодержав’я, або 15 справ Івана підіпри гори (спогади службовця царської охранки)" Юрій Камаєв Владислав Івченко (Суми)

Дипломант - "Янгол у сірому" Надія Гуменюк (Луцьк)

Дипломант - "URBAN STRIKE" Антон Кушнір (Київ)

Дипломант - "Хліб із хрящами" Михайло Бриних (Київ)

Дипломант - "Щастя тим, хто йде далі" Світлана Талан (Сєвєродонецьк)

Дипломант - "Конфлікт крові" Наталія Манько (м. Комсомольськ Полтавська обл.)

Дипломант - "Напарник" Марія Маслєчкіна (Чернігів)

Дипломант - "Пасифая" Ігор Михайлин (м. Мерефа Харківська обл.)

Про переможців в Кіносценаріях, П'єсах і творах для дітей - читати тут.

[Dream]

Оголошено довгий список «Букера»-2011

Оголошено лонг-лист «Букера» — найпрестижнішої літературної премії Великобританії. У довгий список, опублікований на сайті премії 26 липня, потрапили 13 романів.

Серед номінантів книга Джуліана Барнса «Відчуття кінця» (The Sense of an Ending) тричі потрапляла до шорт-лист премії, двічі фігурував у короткому списку роман Себастьяна Баррі «На ханаанській стороні» (On Canaan’s Side) і роман лауреата «Букера» Алана Холлінгхерста «Син незнайомця» (The Stranger’s Child).

Холлінгхерст — єдиний лауреат «Букера» в довгому списку 2011 року. Чотири письменника з довгого списку номіновані на цю премію вперше — це Стівен Келман, Ей-Ді Міллер, Іветт Едвардс і Патрік Мак Гіннесс.

Довгий список був відібраний з 138 романів. До журі, яке займалося відбором книг, цього року входять письменник і журналіст Метью Д’Анкона, письменники Сьюзан Хілл і Кріс Маллін, а також головний літературний критик газети The Daily Telegraph Гебі Вуд. Голова журі — екс-глава британської контррозвідки МІ5 і письменниця Стелла Рімінгтон.

Британський «Букер» вручається з 1968 року. Як правило, ця премія — і навіть попадання у довгий або короткий список — забезпечує письменникові комерційний успіх і увагу. У різний час володарями «Букера» ставали Вільям Голдінг, Айріс Мердок, Джон Максвелл Кутзее (двічі), Кінгслі Еміс, Салман Рушді та Маргарет Етвуд.

звідси

[Dream]

На книжной ярмарке в Москве выбрали «Книгу года»

10.09.11 12:00

На Московской международной книжной выставке-ярмарке (ММКВЯ) объявлены победители конкурса «Книга года». Призы вручались в девяти номинациях. Церемония награждения состоялась в Музыкальном театре имени Станиславского и Немировича-Данченко вечером 7 сентября.

В главной номинации - «Книга года» - победу одержало собрание сочинений Андрея Платонова в 8 томах («Время»). Обладателю премии вручили специальный приз - хрустальное яйцо с алмазной инкрустацией и миниатюрной книгой внутри, пишет Lenta.ru.

В номинации «Проза года» победил роман Ольги Славниковой «Легкая голова» (АСТ); в номинации «Поэзия года» - «По эту сторону таинственной черты» Александра Кушнера («Азбука-Аттикус»). Кроме того, в этой номинации был вручен специальный диплом - его получил Константин Ваншенкин за «большой вклад в развитие отечественной литературы, верность поэтическому слову, честь и достоинство творческого пути».

Лучшей «ART - книгой» был признан альбом «Деньги. Пушкин. Деньги» («Русский путь» и ГМИИ имени Пушкина). В номинации «Учебник XXI века» победила книга «О редактировании и редакторах», составленная Аркадием Мильчиным («Новое литературное обозрение»). Лучшей книгой для детей жюри выбрало поэтический сборник «Парикмахеры травы» Сергея Белорусеца («Самокат»).

Книжная выставка-ярмарка, ставшая уже 24-й по счету, открылась на ВВЦ 7 сентября. Выступая на открытии ярмарки, президент Российского книжного союза Сергей Степашин заявил, что она стала «рекордной по количеству участников и представленной книжной продукции». Ожидается, что в выставке-ярмарке примут участие около полутора тысяч писателей, художников, режиссеров и актеров; запланировано проведение около 500 мероприятий.

фраза.юа

[Dream]

Відбулося нагородження переможців Книжкової премії Рунету. Всього було нагороджено 12 авторів у чотирьох номінаціях: художня література, бізнес-книга, нон-фікшн і дитяча література.

Конкурс «Книжкова премія Рунету» було організовано з метою виявити найкращі книги року на думку користувачів російськомовного сегменту всесвітньої мережі. Переможців було обрано з шорт-ліста, до якого увійшли видання, що вийшли у період з червня 2010 по травень 2011 року, шляхом голосування користувачів у соціальних мережах (у категорії «Вибір користувачів Рунету») і спеціальним журі (категорія «Вибір експертної ради премії» ), пишуть znaki.

Кращими художніми творами за останній рік стали «Голодні ігри» Сьюзен Коллінз на думку користувачів мережі і «Мерилін Монро. Життя, розказане нею самою» на думку експертів. В категорії нон-фікшн була відзначена «Національнізація рубля. Шлях до свободи Росії» Миколи Старикова (користувачі Рунету) і «Лев Толстой: Втеча з раю» Павла Басінського (експертна рада). Окрім того, було нагороджено чотирьох авторів «бестселерів онлайн-мегамаркету» — у категорії художньої літератури та нон-фікшн ними стали відповідно Слава Се з книгою «Сантехнік, його кіт, дружина та інші подробиці» і Сталік Ханкішіев, автор книги «Казан, баран і дастрахан».

Підведення підсумків Книжкової премії Рунету-2011 відбулося в рамках Московської міжнародної книжкової виставки-ярмарку.

zn.ua

[Dream]

Названы победители XVIII львовского Форума книгоиздателей

Вчера вечером во Львовской областной филармонии были объявлены победители XVIII Форума книгоиздателей. Гран-при форума получила книга Виты Сусак "Украинские художники Парижа. 1900-1939-е годы" (издательство "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА"). Также жюри отобрало 16 лучших книг, среди которых работы Ивана Дзюбы "Нагнетание тьмы. От черносотенцев начала XX столетия к украинофобам столетия XXI" (издательство Киево-Могилянской академии), Юрия Лозы "Исторический атлас Украины. Русь. Самое удивительное прошлое" ("Мапа") и Януша Корчака "Приключения короля Мацюся" ("А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА").

Грамотами президента форума Александры Коваль отмечены книги "Украина: гербы и флаги" (Парламентское издательство), "Катехизис УГКЦ: Христос — наша Пасха" ("Свичадо") и "Сказка о старом Льве" Марьяны Савки ("Старый Лев"). Глава жюри Марьян Лозинский удостоил своей наградой Евгения Чернецкого и Анатолия Бондара за книгу "Украинское село" (издатель Александр Пшонкивский). Специальные отличия жюри за развитие украинского книгоиздания получили Научная библиотека Львовского национального университета им. Франко, "Клуб семейного досуга" и основатель книжного портала bukvoid.com.ua Сергей Руденко.

Ъ.юа

[Dream]

"Нобеля" з літератури отримав шведський поет Томас Транстремер

Лауреатом Нобелівської премії з літератури 2011 року став шведський поет Томас Транстремер.

Шведська королівська академія присудила йому премію за те, що "його короткі, напівпрозорі образи дають нам оновлений погляд на реальність".

80-річний Томас Транстремер - автор 12 книг віршів та прози. Він є 108 лауреатом Нобелівської премії із літератури.

bbc ukrainian

[Dream]

Литература. Что может быть лучше Нобелевской премии?

В мире существует большое разнообразие премий в области литературы, престижных и не очень. Основная задача всевозможных наград – выделить из множества литературных творений одно – единственное и неповторимое. Книга, получившая премию, издаётся большим тиражом, а на обложке обязательно укажут, что именно эта книга является лучшей в своём жанре, так как выиграла приз. И чем большей известностью обладает премия, тем больше людей захотят купить книгу. В выигрыше и автор и издательство. Какие же премии самые престижные?

Нобелевская премия по литературе – одна из самых известных и престижных ежегодных премий, вручается с 1901 года. Награда состоит из золотой медали, диплома и чека на денежную сумму (последние годы около 1.37 млн. долларов). Стоит отметить, что эта премия сильно критикуется из-за строгой секретности, в которой академики принимают свои решения; а материалы Нобелевского комитета становятся доступными только через 50 лет после вручения награды. Наши соотечественники становились лауреатами 5 раз: И.Бунин в 1933 г., Б.Пастернак в 1958 г. (отказался от премии под давлением советской власти), М.Шолохов в 1965 г., А.Солженицын в 1970 г. и И.Бродский в 1987 году. До сих пор ходят легенды о том, почему Нобелевскую премию не получил Лев Толстой. Да и в целом, обидно за великую русскую литературу, которую так часто обходила стороной Шведская академия.

Какие же премии могут соперничать по значимости с Нобелевской?

Во Франции – это «Гонкуровская премия». Награду учредили в 1896 году, а начали вручать лишь спустя 6 лет. Приз предназначен автору лучшего романа или сборника новелл на французском языке. Интересно, что лауреатом может стать писатель, не проживающий во Франции. Всего один раз премии удостоился выходец из России: Андрей Макин - за роман «Французское завещание». Денежная часть премии символична – 10 евро.

В Испании – премия имени Сервантеса. Учреждённая министерством культуры, награда вручается с 1975 года. Для испано-говорящего мира эта премия имеет очень большое значение и ценится ничуть не меньше, чем Нобелевская. Премиальный фонд составляет 90 тыс. евро. Премия вручается королём Испании ежегодно 23 апреля – в день смерти Сервантеса.

Букеровская премия – ежегодная британская литературная премия за лучший роман, написанный гражданином Великобритании или Британского содружества наций на английском языке. Премия основана в 1969 году. «Букер» в денежном выражении составляет 50 тыс. фунтов. Чтобы прославиться, автору не обязательно стать лауреатом – достаточно, чтобы роман попал в «шорт-лист» (6 участников, прошедших отбор, среди которых и разыгрывается награда). В 2005 г. была учреждена Букеровская Международная премия, которая будет вручаться каждые 2 года. Денежный приз – 60тыс. фунтов стерлингов.

В США существует несколько очень престижных (по американским меркам) премий. Среди них:

1). Пулицеровская премия, учреждённая в 1917 году. Премия охватывает все области литературы, журналистики и музыки.

2). Национальная книжная премия в области художественной литературы. Учреждена в 1950 году. Приз – 10 тыс.$

3). Премия Пен/Фолкнер, основанная в 1981 году и присуждающаяся за произведения художественной литературы. Призовой фонд – 35тыс.$, причём победитель получает только 15тыс.

В России ежегодно вручается достаточно большое количество премий. Но выделить какую-то одну достаточно трудно, нет у нас достойных соперников для Нобелевской премии. По российским меркам престижно, и выгодно с материальной точки зрения, получить «Государственную премию Российской Федерации в области литературы и искусства». Её размер 100 тыс.$ и вручается она с 1992 года.

В заключение хочется сказать, что на свете очень много литературных шедевров, которые не получили заслуженных наград. Но самое главное, чтобы эти шедевры доходили до читателей, а не пылились на полках в издательствах. Ведь в идеале, главная цель авторов - это заставить своих читателей задуматься и, возможно, переосмыслить взгляды на жизнь.

shkolazhizni.ru

[Dream]

До ''довгого списку'' Книги року ВВС увійшло 32 книги (оновлено)

До так званого "довгого списку" щорічного конкурсу "Книга року ВВС" увійшло 32 книги.

"Книга року ВВС 2011" – це щорічна літературна нагорода, яка має на меті визначити найкращий прозовий художній твір українською мовою.

Так виглядає перелік книжок, поданих на конкурс українськими видавництвами цього року:

• "Хронос", Тарас Антипович, "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА".
  
• "Маски опадають повільно", Степан Процюк, "Академія".
  
• "Бланік відчиняє двері", Єва Гата, "Бак".
  
• "Зоряна Казка", Юрій Горбачевський.
  
• "Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?", Марина Павленко, "Грані-Т".
  
• "Вікно до собаки", Галина Ткачук, "Грані-Т".
  
• "На межі можливого", Олекса Білобров, "Грані-Т".
  
• "Червона атлантида", Анна Герман, Довіра.
  
• "Пророчиця", Андрій Кокотюха, "КМ Publishing".
  
• "Надія: Сплутані пазли", Світлана Горбань/Наталя Лапіна, "КМ Publishing".
  
• "UnderworLd", Юрій Іздрик, "КСД".
  
• "Піца "Гімалаї", Ірена Карпа, "КСД".
  
• "Гербарій коханців", Наталка Сняданко, "КСД".
  
• "Бора", Галина Вдовиченко, "КСД".
  
• "Татцельвурм", Ірися Ликович, "Нора-Друк".
  
• "Urban strike", Антон Кушнір, "Нора-Друк".
  
• "Подорож із Мамайотою в пошуках України", Артем Чапай, "Нора-Друк".
  
• "Планета Смугастих равликів", Леся Воронина, "Прудкий равлик".
  
• "Тіні з'являються на світанку", Степан Процюк, "Твердиня".
  
• "Русалонька або прокляття роду Кулаківських", Марина Павленко, Теза.
  
• "Кіднепінг. Справа №4", Олександр Есаулов, Теза.
  
• "Рутенія", Віталій Климчук, Теза.
  
• "Нариси бурси", Антон Санченко, "Темпора".
  
• "Сині води", 2 томи, Володимир Рутківський, "Темпора".
  
• "Сатирикон-ХХІ", Олександр Ірванець, "Фоліо".
  
• "Побачити Алькор", Володимир Єшкілєв, "Фоліо".
  
• "Одіссея", Євген Положій, "Фоліо".
  
• "Бурецвіт", Марія Ряполова, "Кальварія".
  
• "Три таємниці Великого озера", Наталя Тисовська, "Наш час".
  
• "Ultra light. Система дихання", Юлія Ємець-Доброносова, "Наш час".
  
• "Час смертохристів", Юрій Щербак, "Ярославів Вал".
  
• "За золотом Нестора Махна", Олександр Скрипник, "Ярославів Вал".
  

Вперше премію "Книга року ВВС" було вручено 2005 року, і вона швидко стала однією з найбільш престижних літературних нагород в Україні.

Прийом номінацій на премію "Книга року ВВС" 2011 розпочався на щорічному Форумі видавців у Львові.

Цього року до журі увійшли:

• Професор Віра Агєєва, Києво-Могилянська академія.
  
• Ольга Герасим’юк, депутат українського парламенту.
  
• Андрій Куликов, ведучий телеканалу ICTV.
  
• Світлана Пиркало, координатор журі премії Книга року ВВС.
  
• Ірина Славінська, літературний критик веб-сайту "Українська правда".
  

Переможців конкурсу "Книга року ВВС" 2011 оголосять у грудні.

[Dream]

Вручены Нобелевские премии 2011 года

...

Премия по литературе была вручена шведскому поэту Тумасу Транстремеру.

...

[Dream]

8 грудня стали відомі лауреати рейтингу «Книжка року – 2011». Таблиця з іменами переможців – нижче.

В «Книжці року-2011» можна виділити декілька цікавих тенденцій, пише «Українська правда. Життя».

Найбільш успішним видавцем року стало видавництво «Темпора». Воно отримало нагороду «Імідж року» за велику кількість книжок, які потрапили в короткі списки рейтингу.

У художній прозі однозначним лідером стало видавництво «Лілея-НВ».

На це місце його винесли нові книжки Тараса Прохаська "БотакЄ" та «Ефіопська ніч» Василя Кожелянка. Натомість у перекладній художній літературі експерти не знайшли нічого кращого за Стівена Кінга.

Як і можна було чекати, найкращою поезією року стала збірка «Річка Геракліта» Ліни Костенко. До речі, поетка перемогла в цій підномінації і минулого року. Тоді видавництво «Либідь» отримало диплом за перевидання роману у віршах «Берестечко».

Ліна Костенко також принесла видавництву «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» спеціальну відзнаку за роман «Записки українського самашедшого».

Більше ніхто з письменників двох нагород не отримав.

Таким чином, простий підрахунок показує, що за версією рейтингу «Книжка року» саме Ліна Костенко є найбільш успішним автором 2011 року.

В дитячій літературі на окрему увагу заслуговує мода на історичну тематику. Половина відзначених книжок номінації присвячені минулому.

В «Синіх водах» Володимира Рутківського ідеться про життя підлітків на тлі битви під Синіми Водами 1362 року. В серії видавництва «Зелений пес» перемогли книжки-портрети історичних персоналій – Степана Бандери, Тараса Шевченка та ін.

До речі, видавництво «Зелений пес» відзначилося не лише перемогою в одній з підномінацій.

Десь за 6 годин до початку церемонії брати Капранови в своєму Facebook заявили, що відмовляються брати участь у рейтингу. Про це вони також написали в своєму зверненні.

Більше причин брати Капранови озвучили в соціальних мережах. Насамперед вони сумніваються в компетентності експертів: «Експерти не читають всіх книжок, за які мають голосувати».

Раніше брати Капранови заявляли про «конфлікт інтересів» в колі експертів. Ішлося про те, що дехто є водночас і критиками, і письменниками, і перекладачами тощо.

Щоправда чомусь у цьому контексті не згадали, що голосувати за свої книжки не має права ніхто з експертів.

Друга причина – нечіткість мети конкурсу.

Третя причина пов'язана з тим, що брати Капранови є співорганізаторами виставки «Медвін: Книжковий світ», в рамках якої відбулося нагородження переможців рейтингу. Цитую: «Справа в тому, що ми є співорганізаторами виставки, і люди мають підстави підозрювати, що це якось вплинуло на експертів».

Рішення та коментарі братів Капранових дивують зокрема через їхнє оголошення «пакту про ненапад» на колег по цеху.

Цього літературного року, здається, відмови від участі в конкурсах стали трендом.

22 листопада відмовилися від участі в рейтингу «Читають всі» сестри Чернінькі. 8 грудня відмовилися брати Капранови. 9 грудня відмовилася Ганна Герман від участі у конкурсі «Книга року ВВС 2011».

Важливою особливістю багатьох нагороджених книг була одна спільна риса. Це новий погляд на ніби класичні та звичні явища та персоналії.

«Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей» розіб’є міф про непридатність української мови до теоретизування.

«Просторінь Шевченкового слова» є новим поглядом на творчість ніби вже вздовж і впоперек вивченого Шевченка. «Привет из Харькова» змусить переосмислити звичні картинки ретро-листівок. «Архів Розстріляного Відродження» розкриє нові сторінки кривавих літературних 1930-х.

У цьому контексті найбільш цінною є книжка, що отримала Гран-прі «Книжки року». Це двотомник "Катерина Білокур. Мистецька заповідь. Мистецтво народне, наївне чи високе?« (Родовід).

Очевидно, що поза нагородженням залишилося чимало інших дуже хороших книжок. Частину з них можна знайти в коротких списках рейтингу. Інші, можливо, прозвучать в інших конкурсах.

В кожному разі варто пам’ятати, що це одна з версій літературних підсумків 2011 року. Що покажуть інші дзеркала? Побачимо згодом.

Список переможців рейтингу „Книжка року“:

Номінація "КРАСНЕ ПИСЬМЕНСТВО"

Сучасна українськапроза / есеїстика Тарас ПРОХАСЬКО. БотакЄ. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ,432 с.©

Жанрова література Василь КОЖЕЛЯНКО. Ефіопська січ. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 192 с.

Сучасна зарубіжна проза Стівен КІНҐ. Під куполом. Сер. «Світові бестселери українською». -Х.: Книжковий "Клуб сімейного дозвілля", 1024 с.(п)

Сучасна поезія Ліна КОСТЕНКО. Річка Геракліта. - К.: Либідь, 336с.(п)

Відзнака президента рейтингу Ліна КОСТЕНКО. Записки українського самашедшого. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

Номінація «ДИТЯЧЕ СВЯТО»

Твори для малечі Мар´яна САВКА. Казка про Старого Лева. — Л.: Видавництво Старого Лева, 40 с.(п)

Твори для середніх і старших школярів Володимир РУТКІВСЬКИЙ. Сині Води. Книга 1-2. — К.: Прудкий равлик; Темпора,358+376 с.(п)

Розвиваюча та пізнавальна література В.ЛЕВИЦЬКА, Т.КАТІНА. Тарас Шевченко і я; Степан Бандера і я; Г.РУЧАЙ. Іван Мазепа і я; М.ГОРЯНИЧ. Леся Українка і я; Княгиня Ольга і я. Сер."12 балів".— К.: Зелений пес, 48+48+48+48+48 с. (к)

Відзнака президента рейтингу Ганс Християн Андерсен. Кресало. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

Номінація «ХРЕСТОМАТІЯ»

Художня класика Пересопницьке Євангеліє 1556—1561: Дослідження. Транслітерований текст. Словопокажчик. — К.: Національна бібліотека ім.В.І.Вернадського, 700с.(п)

Літературознавство Юрій БАРАБАШ. Просторінь Шевченкового слова. "БібліотекаЛітАкценту«.— К.: Темпора, 510 с.©

Критика /біографії / мемуари Архів Розстріляного Відродження. Матеріали архівно-слідчих справ українських письменників 1920—1930-х років. -К.: Смолоскип, 456 с.(п)

Відзнака президента рейтингу Японська література. Хрестоматія. Том ІІ (ХІV – XIХ ст.). – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 696 с

Номінація „ВІЗИТІВКА“

Мистецтво Катерина Білокур. Мистецька заповідь; Мистецтво народне, наївне чи високе? — К.: Родовід, 168+208 с.(ф)

Етнологія / фольклор Віра ЗАЙЧЕНКО. Вишивка Чернігівщини. — К.: Родовід, 208 с.(п)

Краєзнавча і туристична література В.ЗАБУДЬКО, И.КИРЖНЕР, А.ХИЛЬКОВСКИЙ. Привет из Харькова. Альбом-каталог 1897–1918 гг. – Х.:Колорит, 620 с.©

Відзнака президента рейтингу Дмитро МАЛАКОВ. Мальовнича Україна. – К.: Мистецтво, 336 с.©.

Номінація „СОФІЯ“

Зарубіжна гуманітаристика Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей. Том другий.- К.: Дух і Літера, 488 с.(п)

Українська гуманітаристика Іван ДЗЮБА. Нагнітання мороку. Від чорносотенців початку ХІХ століття до українофобів початку століття ХХІ. - К.:Києво-Могилянська академія, 503 с.(о)

Відзнака президента рейтингу Іван РЯБЧУК. Постколоніальний синдром. – К.: К.І.С., 240 с.(о)

Номінація "МИНУВШИНА"

Популярні видання/ історична есеїстика Ярослав ДАШКЕВИЧ. «Учи неложними устами сказати правду»: історична есеїстика. — К.: Темпора, 828 с.©

Дослідження / документи «Пакти і Конституції» Української козацької держави (до 300-річчя укладання).- Л.: Світ, 440 с.(п)

Біографії /мемуари Сергій ПЛОХІЙ. Великий переділ. Незвичайна історія Михайла Грушевського. — К.:Критика, 600 с.(о)

Відзнака президента рейтингу 6 томів праці «Україна: хронологія розвитку» — К.: Кріон

Номінація «ОБРІЇ»

Науково-популярна література Владимир СПИВАКОВСКИЙ. Образовательный взрыв. — К.: Гранд-Экспо, 436 с.(к)

Спеціальна література Богдан ЧЕРКЕС, Світлана ЛІНДА. Архітектура сучасності. Остання третина ХХ - початок ХХІ століть.— Л.: Львівська політехніка, 384 с.(о)

Енциклопедичні та довідкові видання Історичний атлас України. Найдавніше минуле, Русь (Київська держава, Галицько-Волинська держава).— К.: Мапа,300 с.(п)

Відзнака президента рейтингу Сергій ФЕДАКА. Сучасна Україна. Портрет з натури. — Ужгород: Ліра, 296 с.(о).

ridna.ua

[Dream]

Лауреати другого етапу конкурсу «Світ волинської книги-2011»:

У номінації «Проза»: Іван Корсак за книги «Корона Юрія II» та «Завойовник Європи»; Ніна Горик, Василь Гей, Надія Гуменюк за упорядкування збірника «Стежками «Лісової пісні»; Андрій Бондарчук за громадсько-політичне видання «Обірване коріння нації».

У номінації «Драматургія: радіоп’єси»: Надія Гуменюк, Володимир Лис за збірник радіоп’єс «Охоронець для янгола. Полювання на брата».

У номінації «Поезія»: Петро Коробчук за книгу «Боса Флейта»; Галина Яструбецька за книгу «Поліський пілігрим».

У номінації «Поезія: молодий автор»: Олена Харитонюк за книгу «На стерні сонячних променів»; Діана Нагірна за книгу «Проксима Центавра»; Сергій Лис за книгу «Ясминовий місяць».

У номінації «Наукова та науково-публіцистична література»: Василь Слапчук за збірник есеїв, статей та інтерв’ю «Між шляхом воїна і Дао»; Сергій Романов за упорядкування вибраних творів Лесі Українки «Волинський скарб»; Сергій Федонюк за навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів «Європейська інтеграція».

У номінації «Історико-краєзнавча література»: Петро Троневич за історико-краєзнавчий нарис «Великий князь Люьарт і його сучасники», Валентина Штинько, Євген Ковальчук за книгу «Волинь: храми і люди»; Віктор Лазарук за книгу «Сині очі Волині».

У номінації «Історико-краєзнавча література: добра ініціатива»: Микола Денисюк, Тодось Філюк за книгу «За болотом Луховим…».

У номінації «Література для дітей: найкращий подарунок для дитини»: Надія Гуменюк за книгу «Літо з амазонками»; Анатолій Махонюк за книгу «Казка про джмелика-мандірвника»; Ярослав Найда за нотний збірник «Етюди для баяна»; Іван Чернецький за книгу «Якого кольору вітер?».

ЗІ. вразило бажання чиновників мати ДСТУ на книжку - цитую голову Волинської обласної організації Національної спілки письменників України Ніну Горик: «Шкодуємо, що у державі не створені і не забезпечені критерії такі, які мали б дати нам взірці – якою має бути книжка. І тому на книжкових розкладках дуже часто знаходимо книги, які бажають кращих підходів до їх створення. Але тішить те, що в себе на Волині ми намагаємось створити ці критерії».

перець

[Dream]

ВВС Україна назвала переможця літературного конкурсу "Книга року ВВС-2011". Премію отримав історичний роман Володимира Рутківського "Сині води".

Автор роману-переможця одесит Володимир Рутківський бере участь у конкурсі ВВС не вперше: у 2009 році його роман "Джури-характерники" потрапив до "короткого списку" книг-фіналістів "Книги року ВВС". За словами членів журі конкурсу, "Сині води" вирізнялись з-поміж інших книжок-конкурсантів високою майстерністю літературного стилю, а також тим, що ця книга може бути цікавою читачам усіх вікових категорій.

Ця книга написана так, що доросла людина читає цю книгу із захопленням, тому що він запропонував нам бачення світу незіпсованими підлітковими очима. Мало того, ця книга повернула нас до того відліку, з якого я би починала плекати український характер. Ця книга про переможну битву, про яку майже ніхто не знає", - пояснила член журі.

За словами Ольги Герасим'юк, єдиний, від кого вона до цього чула про описану в книзі битву - колишній працівник СБУ, він розповів, що про раніше неї забороняли розповідати.

Двотомник Володимира Рутківського описує першу велику битву поневолених народів із татаро-монголами, яка закінчилася перемогою пращурів-українців на річці Синюха, що тече територією нинішньої Кіровоградської області.

"Я не прихильник вселенського плачу, розписування трагедій. Я, взагалі, за те, що досить нам оспівувати героїчну смерть. Нам треба навчитися героїчно перемагати і героїчно жити. З цієї точки зору я й підбирав своїх героїв. Моя перемога свідчить про те, що все більше фахівців переконані - вистачить нам плакатися, оспівувати нашу нещасну українську долю, треба все ж щось робити", - пояснив автор у коментарі ВВС Україна.

"У романі можна прочитати про тих, кого Достоєвський називав "маленькими людьми". Читаючи роман, розумієш, що від руху, жесту однієї людини іноді залежить хід історії", - описала член журі конкурсу, літературний критик Ірина Славінська.

Координатор журі щорічної книжкової премії "Книга року ВВС-2011" Світлана Пиркало каже, що ще однією характерною рисою видань-номінантів стала висока концентрація фентезі, містики й апокаліптичних історій.

До "короткого списку" премії "Книга року ВВС-2011" потрапили:

• Тарас Антипович, "Хронос" (видавництво "А-ба-ба-га-ла-ма-га")
  
• Галина Вдовиченко, "Бора" (видавництво "Клуб сімейного дозвілля")
  
• Антон Санченко, "Нариси бурси" (видавництво "Темпора")
  
• Володимир Рутківський, "Сині води" (видавництво "Темпора")
  
• Артем Чапай, "Подорож із Мамайотою в пошуках України" (видавництво "Нора-друк")
  

bbc.co.uk

[Dream]

Комітет з Національної премії України імена Тараса Шевченка оприлюднив список претендентів на здобуття цьогорічної найпрестижнішої нагороди нашої держави у галузі культури.

До Комітету надійшло 30 подань, а до третього заключного туру дійшли 15 претендентів.

Отож, серед цьогорічних претендентів найбільше у номінації «Література». Серед них:

Юрій Буряк за книгу поезій «Коло навколо»,

Валерій Гужва за поетичні збірки «Вежа» та «Порцеляновий янгол»,

Мирослав Дочинець за роман «Вічник. Сповідь на перевалі духу»,

Петро Мідянка за книгу поезій «Луйтра в небі»,

Любов Проць за збірку поезій «Група крові»,

Володимир Рутківський за історичну трилогію для дітей «Джури» та

Геннадій Щіпковський за трилогію «Товтри».

http://ridna.ua/p/vy...kivsku-premiyu/

[Dream]

3 лютого експерти «ЛітАкценту року-2011» оголосили результати книжкового рейтингу.

Отож, переможцем у номінації «Художня література» став Юрій Щербак із романом «Час смертохристів», а в номінації «Літературознавство» – Лариса Мірошниченко з книжкою «Леся Українка: життя і тексти».

Антипремію «Золота булька» отримав Юрій Андрухович за книжку «Лексикон інтимних міст».

Повний перелік номінантів - тут.

[Olesya]

Письменники обрали найкращі книги за останні 200 років

Всесвітньо відомі письменники обрали кращі твори за останні 200 років. Найкращими книгами були визнані «Анна Кареніна» і «Лоліта».

Більше ста відомих діячів культури з Америки і Великобританії взяли участь в опитуванні, обираючи найвизначніші твори світової художньої літератури за останні 200 років

Головним твором XIX століття виявилася «Анна Кареніна», XX століття - «Лоліта».

Серед 125 учасників опитування були, зокрема, Норман Мейлер, Стівен Кінг, Енн Патчетт, Джонатан Франзен, Джойс Керол Оутс та інші відомі автори сучасності.

У складених ними списках книг мали були десять найвизначніших творів художньої літератури — романів, збірок оповідань, драматургічних і поетичних творів.

Загалом письменниками було запропоновано 544 твори. У кожному списку книги набирали певну кількість балів залежно від порядкового номеру. Якщо книга значилася під першим номером, вона отримувала десять балів, а якщо завершувала список — один бал.

Десять найвизначніших літературних творів ХХ століття

«Лоліта» — Володимир Набоков;

«Великий Гетсбі» — Френсіс Скотт Фіцджеральд;

«У пошуках втраченого часу» — Марсель Пруст;

«Улісс» — Джеймс Джойс;

«Дублінці» — Джеймс Джойс;

«Сто років самотності» — Габріель Гарсіа Маркес;

«Шум і лють» — Вільям Фолкнер;

«На маяк» — Вірджинія Вульф;

«Повне зібрання оповідань» — Фланнері О'Коннор;

«Бліде полум'я» — Володимир Набоков.

Десять найвизначніших літературних творів ХIХ століття

«Анна Кареніна» — Лев Толстой;

«Мадам Боварі» — Гюстав Флобер;

«Війна і мир» — Лев Толстой;

«Пригоди Гекльберрі Фінна» — Марк Твен;

Розповіді Антона Чехова;

«Міддлмарч» — Джордж Еліот;

«Мобі Дік» — Герман Мелвілл;

«Великі надії» — Чарльз Діккенс;

«Злочин і кара» — Федір Достоєвський;

«Емма» — Джейн Остін.

Десять авторів за кількістю творів, що потрапили у «топи»

Вільям Шекспір — 11

Вільям Фолкнер — 6

Генрі Джеймс — 6

Джейн Остін — 5

Чарльз Діккенс — 5

Федір Достоєвський — 5

Ернест Хемінгуей — 5

Франц Кафка — 5

Джеймс Джойс — 4

Марк Твен — 4

Десять найвизначніших письменників усіх часів (за загальною кількістю набраних очок)

Лев Толстой (327);

Вільям Шекспір (293);

Джеймс Джойс (194);

Володимир Набоков (190);

Федір Достоєвський (177);

Вільям Фолкнер (173);

Чарльз Діккенс (168);

Антон Чехов (165);

Гюстав Флобер (163);

Джейн Остін (161).

Взяла тут: www.zaxid.net

[Dream]

Названо лауреатів Шевченківської премії 2012 року

Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка, за підсумками таємного голосування, яке відбулося сьогодні, у четвер, 9 лютого, визначив лауреатів Шевченківської премії 2012 року.

Про це повідомили у Комітеті з Національної премії України імені Тараса Шевченка, пише Дзеркало тижня.

Так, лауреатами премії з літератури стали Петро Мідянка за збірку поезій 2010 року "Луйтра в небо" (представлений на здобуття премії Асоціацією українських письменників), і Володимир Рутківський за історичну трилогію для дітей "Джури" 2007-1010 рр. ("Джури козака Швайки", "Джури-характерники", "Джури і підводний човен", представлений від Держтелерадіо України).

У номінації "літературознавство і мистецтвознавство" перемогла Тетяна Кара-Васильєва за книгу "Історія української вишивки" 2008 року.

У "музичному мистецтві" лауреатом став Віктор Степурко за псалмодію "Монологи віків" для змішаного хору і соло інструментів (у семи частинах на канонічні тексти).

Премія у номінації "образотворче мистецтво" була "виписана" найдорожчому художнику України - Анатолію Криволапу за цикл з 50 робіт "Український мотив".

Премії у номінації "концертно-виконавче мистецтво" і "народне і декоративно-прикладне мистецтво" цього року вирішили не вручати.

http://life.pravda.com.ua/culture/2012/02/9/95127/

[Dream]

А Ви бачили на вікі цей рейтинг?

100 лучших романов Новейшей библиотеки

Нью-Йоркское издательство Modern Library в 1998 году выпустило рейтинг 100 лучших литературных произведений, написанных на английском языке в XX веке. Этот рейтинг был составлен на основании мнения специально созданной редакторской группы издательства, в которую вошли, помимо прочих, Гор Видал, лауреат Букеровской премии Антония Байетт, лауреаты Пулитцеровской премии Артур Шлезингер и Уильям Стайрон^[1]. Наибольшее количество упоминаний в указанном списке получили такие авторы, как Джеймс Джойс, Уильям Фолкнер, Джозеф Конрад, Френсис Скотт Фицджеральд и Эрнест Хемингуэй.

В дополнение к редакторской версии в 1999 году издательство провело опрос своих читателей, и по результатам подсчета более 400 тысяч голосов^[2] был выпущен альтернативный читательский рейтинг.

[Dream]

Оприлюднено лонг-ліст премії Книга року ВВС-2012

Редакція ВВС Україна сформувала «довгий список» книжкової премії Книга року ВВС — 2012 у двох номінаціях.

До «довгого списку» книжкової премії Книга року ВВС — 2012 увійшли 20 видань, до «довгого списку» премії Дитяча книга року ВВС — 2012 — вісім видань.

Книги на конкурс книга року ВВС -2012 подали 14 видавництв.

Премія Книга року ВВС — 2012 у 2012 році проходитиме у співпраці з Культурною програмою Європейського Банку Реконструкції та Розвитку (ЄБРР).

«Довгий список» премії Книга року ВВС — 2012:

Анна Багряна. Дошкуляка. Київ: Нора-Друк, 2012.

Михайло Бриних. Хрустальна свиноферма. Київ: Грані-Т, 2012.

Юрій Винничук. Танго смерті. Харків: Фоліо, 2012.

Олексій Волков. Емісар. Київ: Нора-Друк, 2012.

Єва Гата. Народжена у джерелі, або шлях від царства до корони. Львів: Бак, 2012.

Володимир Даниленко. Тіні в маєтку Тарновських. Львів: Піраміда, 2012.

Лариса Денисенко. Відлуння: від загиблого діда до померлого. Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2012.

Андрій Кокотюха. Червоний. Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2012.

Павло Коробчук. Море для шульги. Луцьк: Твердиня, 2012.

Сергій Лазо. Ми так любили The Beatles. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2012.

Ірися Ликович. Віртуалка. Харків: Фоліо, 2012.

Тимур і Олена Литовченки. Пустоцвіт. Харків: Фоліо, 2012.

Таня Малярчук. Біографія випадкового чуда. Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2012.

Дзвінка Матіяш. Історія про троянди, дощ і сіль. Київ: Темпора, 2012.

Ярослав Мельник. Телефонуй мені, говори зі мною. Київ: Темпора, 2012.

Валентин Терлецький. Хмарочос. Київ: Нора-Друк, 2012.

Євгей Положій. Юрій Юрійович, улюбленець жінок. Харків: Фоліо, 2011.

Сергій Постоловський. Ігри негідників. Львів: Піраміда, 2012.

Роман Черковський. Таксист. Івано-Франківськ: Тіповіт, 2012.

Петро Яценко. Січкарня. Львів: Піраміда, 2012.

«Довгий список» премії Дитяча Книга року ВВС — 2012:

Іван Андрусяк. Вісім днів із життя Бурундука. Київ: Грані-Т, 2012.

Леся Воронина. Таємне товариство Боягузів та Брехунів. Київ: Грані-Т, 2012.

Сергій Гридін. Федько у пошуках чупакабри. Львів: Видавництво Старого Лева, 2012.

Олександр Есаулов. Зоряна електричка. Вінниця: Теза, 2012.

Світлана Прудник. Як знайшлися літери. Львів: аверс, 2012.

Ольга Русіна. Сестричка. Львів: Видавництво Старого Лева, 2012.

Володимир Рутківський. Сторожова застава. Київ: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2012.

Оксана Сайко. Новенька. Львів: Видавництво Старого Лева, 2012.

Номінацію «Дитяча Книга року ВВС — 2012» було вперше оголошено цього року.

Переможця в обох номінаціях конкурсу визначатиме журі, до якого увійшли:

Професор Віра Агєєва, Києво-Могилянська академія;

Ольга Герасим’юк, телеведуча та депутат українського парламенту;

Ніна Кур’ята, головний редактор ВВС Україна;

Світлана Пиркало, письменниця, радник ЄБРР з питань культури;

Ростислав Семків, директор видавництва «Смолоскип»;

Павло Солодько, журналіст інтернет-видання «Українська правда».

рідна.юа

[Dream]

Михайло Слабошпицький про номінантів на Шевченківську премію: «За останні 15 років такого сильного списку не було»

9 збірок поезії та 6 прозових творів позмагаються 2013-го у номінації «Література» за Шевченківську премію. Список номінантів у 9-ти номінаціях комітет премії оприлюднив минулого тижня.

«Не зовсім вдале порівняння зі спортом, але цього року список номінантів нагадує, коли у футболі в одну групу виходять дуже сильні кандидатури і її називають «групою смерті». Три чверті – конкурентно здатні. П’ять років був членом комітету, то бувало соромно читати списки. Знали, що двоє-троє – конкурентноздатні, решта – навіть не статисти, а виконуючі обов’язки статистів. Щасливий, що я не є членом комітету. Це дійсно «група смерті». Не заздрю Борису Олійнику (голова комітету Шевченківської премії – ред.) і його команді», – зазначив літературознавець Михайло Слабошпицький.

Також він зауважив, що такого сильного списку не пам’ятає протягом останніх 15-ти років. «З одного боку, категорично був би за те, щоб лауреатом став Юрій Буряк із книжкою поезій «Амальгама». З другого – Мирослав Дочинець з його двома епохальними романами «Вічник…» і «Криничар…». Валерій Гужва – один із найінтелігентніших українських поетів. Навіть нетерпимий до поетів покійний Ігор Римарук завжди похитував головою і казав: так, Гужва – це майстер. Недооцінений Петро Коробчук – наш Томас Еліот, явище навіть не української, а європейської літератури. От кому? Я такий зануда, все читаю – то повірте мені: за останні 15 років такого сильного списку не було. У космосі, коли відбувається нагромадження зоряної речовини, з’являються нові зірки. Те саме зараз в українській літературі. Письменники середнього покоління вийшли на дуже високий рівень. І це ще не кінець», – додав Слабошпицький.

Друг читача

Подані твори на здобуття Національної премії 2013 року, 1-й конкурсний тур, література

Костянтин Москалець (книга поезій «Мисливці на снігу»),

Мирослав Дочинець (книги «Вічник» і «Криничар»),

Петро Коробчук (книга поезій «Боса флейта»),

Наталя Околітенко (книга «Рось-Марія»),

Геннадій Щипківський (трилогія «Товтри»),

Юрій Буряк (книга поезій «Амальгама),

Леонід Горлач (книга віршів «Знак розбитого ярма»),

Володимир Лис (роман «Століття Якова»),

Валерій Гужва (три книги поезій – «Порцеляновий янгол», «Вежа», «Люстро»),

Любов Проць (книга віршів «Група крові») та

Левко Різник (книга-трилогія «Самотність пророка», «Поет і Владика», «Доктор і Професор»).

[Dream]

На "Книзі року BBC" знову переміг історичний роман

Лауреатом премії "Книга року ВВС"-2012 став Юрій Винничук із романом "Танґо смерті" - пригодницько-містичним твором про дружбу чотирьох львів'ян (українця, поляка, єврея та німця) на тлі Голокосту, проведеного нацистами у Львові.

Роман складається із двох часових зрізів. Один – це події, які відбуваються у Львові перед війною і під час війни. Це долі чотирьох друзів – українця, поляка, єврея і німця, які переживають різні – веселі й сумні – пригоди. Їхні батьки у 1920-х були розстріляні як солдати армії УНР, а самі герої опиняться перед таким болючим вибором уже в УПА.

Другий часовий зріз – початок XXI сторіччя. Професор Ярош вивчає літератури, написані мертвими мовами, зокрема, арканумською. У процесі роботи він виявляє, що давні містичні практики дозволяють щось на кшталт переселення душ - якщо в момент смерті звучала відповідна музика.

Виявляється, що ці загадкові ноти звучали і в Янівському концтаборі на території Львова, де було знищене єврейське населення міста... "Танґо смерті" - танґо "Остання неділя", яке виконував (це історичний факт) під час розстрілів оркестр із в'язнів гетто - кращих львівських музикантів, з європейською чи навіть світовою славою.

Ініціатором примусової організації музикантів-в'язнів в оркестр був заступник коменданта Янівського табору, унтерштурмфюрер СС Ріхард Рокіта, який перед війною був скрипалем у катовіцьких кав'ярнях і вирізнявся винятковими садистичними властивостями, повідомляє Центр міської історії Центрально-східної Європи.

За словами Винничука, написати роман його змусили рекомендації мовознавця та історика Євгена Наконечного, який багато років вивчав історію львівських євреїв і Голокосту в місті.

Також у романі присутній Львів 1930-40-х - із його мовою, жартами, ароматами й навіть сексом.

"Коли я працював над книжками про Львів, то я шукав усілякі легенди, робив ксерокопії, сканував і фотографував безліч різного матеріалу, який міг мені знадобитися пізніше, - зазначив Винничук. - Мене цікавив побут Львова – що їли, як жили, які були звичаї, як розважалися. Я назбирав стільки матеріалу, що міг написати книжку на будь-яку тему: і кнайпи Львова, і львівська кава, зараз про львівську кухню пишу. Я ніби жив душею в тому старому Львові, тому мені писалося дуже легко".

ІП

[Dream]

«Коронація слова» назвала своїх переможців

Богдан Коломійчук, Оршуля Фариняк, Олексій Ганзенко, Лана Ра й Володимир Читай стали лауреатами першої премії від Міжнародного конкурсу «Коронація слова – 2013». Про це йдеться в офіційному повідомленні організаторів.

Усього було візначено 49 осіб у восьми номінаціях. Зокрема, у номінації «Романи» відзначили десятьох письменників, у «Кіносценаріях» лауреатами стали семеро сценаристів, стільки ж перемогло у номінації «Пісенна лірика».

По шість дипломантів було відзначено у номінаціях «П´єси» та «Пєси для дітей», по п’ять – у номінаціях «Прозові твори для дітей», «Кіносценарії для дітей».

Найменше – всього четверо осіб – відзначили у номінації «Пісенна лірика для дітей».

Як зазначають організатори, цього року кількість рукописів, поданих на конкурс, становила близько шести тисяч.

«Ми зробили статистику і виявилося, що 87% усіх письменників в Україні пройшли через «Коронацію слова», – заявила Тетяна Логуш, президент "Коронації слова" під час нагородження переможців.

Одне із нововведень церемонії – премія «Золотий пістоль» від Андрія Кокотюхи: нею відзначатимуть гостросюжетні твори. Цього року її здобув Владислав Івченко за роман «Найкращий сищик імперії».

«Я прихильник того, щоб література була сегментована. Це тільки в радянській їдальні було «перше, друге і компот». А для тих, хто себе поважає, кожна страва якось називається. Зокрема й страва інтелектуальна. Немає просто книжок, кіно або музики. Існують їх жанри, стилі й напрямки», – пояснює він.

УТ

[Olesya]

Оксана Забужко: ХХІ століття буде "жіночим"

Минулий тиждень українська письменниця Оксана Забужко провела в літаках.

Вона їздила до Вроцлава презентувати "Музей покинутих секретів", який увійшов до фіналу Міжнародної літературної премії "Анґелус", потім до Лондона на "Дні України у Великобританії" і звідти знову до Вроцлава, де, сама того не передбачаючи, стала переможцем "Анґелуса".

Це інтерв’ю теж було записано в літаку, яким ми з письменницею летіли із Вроцлава до Києва наступного дня після церемонії нагородження. Усю ніч і в ті моменти, коли можна було ввімкнути телефон, їй надходили повідомлення зі словами "Браво!", "Vivat Ukraine!", "Україна перемогла!"

Пані Оксана зачитує мені повідомлення від історика Володимира В’ятровича: "Браво за те, що отримали нагороду! Браво за те, що отримали її за цей роман! Браво за те, що отримали її в Польщі! Браво за те, що отримали її цього року!".

Сама лауреатка теж вірить, що перемогла 19 жовтня у Польщі не лише вона і її роман, над яким вона працювала сім років, але й Україна, точніше — Європейська Україна.

Коли літак підіймається над Вроцлавом, Оксана Стефанівна промовляє: "Дякую тобі, Вроцлаве!", — і з цього моменту аж до прибуття в Бориспільський аеропорт, де письменницю зустріне чоловік із букетом білих троянд, триватиме це перше інтерв’ю пані Оксани після несподіваної перемоги.

СЬОГОДНІ "АНҐЕЛУС" — ЦЕ ТАКИЙ МОЛОДИЙ "БУКЕР" СХІДНОЇ ЄВРОПИ

— Я б хотіла, щоби ви повернулися думками в той час, коли на сцену підіймається голова журі премії "Анґелус" Наталя Горбанєвська, щоби оголосити ім’я переможця. Що ви відчували (передчували) в той момент?

— Майже нічого не відчувала, бо напередодні мала вечір у Лондоні в рамках "Днів України у Великобританії" із бучною претензійною назвою "Від Шевченка до Забужко".

Фонд Фірташа закупив на пропозицію Кембриджського університету англомовні примірники "Музею покинутих секретів" і "Польових досліджень з українського сексу" і з купецькою щедрістю і розмахом оголосив, що це for free.

Тож півтори години я мусила підписувати книжки, а потім розповідати британській публіці про українську культуру, скориставшись нагодою говорити не про себе, а про тих, хто за мною — Шевченка і Лесю Українку.

Це був такий формат інтерв’ю на сцені, яке провадив професор Рорі Фіннін — директор Центру українських студій у Кембриджі. Але разом із тим мене просили ще читати вірші українською і англійською мовами, свої і Шевченка.

Ще приїхали сестри Тельнюк із скороченим варіантом програми "Дорога зі скла" — і публіка в Лондонській бібліотеці справді була на вухах: стояча овація, довге "невідпускання" тощо.

Імпреза тривала близько трьох годин, о другій ранку я потрапила в готель, а о шостій уже треба було їхати в аеропорт, щоби вчасно потрапити на нагородження до Вроцлава. Тому в ту першу годину перед оголошенням імені лауреата я просто дивилася ці міні-вистави-презентації і бажала, щоб це тривало якомога довше, бо це була перша нагода цього тижня відпочити.

Перед виступом пані Горбанєвської я була людиною, яка, можливо, найменше хвилювалася із присутніх у залі. Ну, і треба сказати, не сподівалася, що все буде… аж так добре.

Оксана Забужко на врученні премії "Анґелус". Фото Mirek Emil Koch

— Але у вас тоді вже були певні прогнози. Ім’я кого з фіналістів ви сподівалися почути?

— Австрійця Карла-Маркуса Гаусса, я навіть побилася об заклад, що він переможе. Це прекрасний письменник і людина, за яку приємно вболівати.

— Гаусс теж порівняв "Анґелус" із футбольним матчем, в якому Україна поки що перемагає з рахунком "2:1".

— Такого масштабу літературні нагороди завжди мають в собі елемент спортивної змагальності. Як сказав Бродському письменник Джон Ле Карре після того, як вони дізналися про присудження поету Нобелівської премії, "It’s all about winning".

Хоча "віннерством" є навіть потрапляння у фінал такої премії. Цього року журі "Анґелуса" обрало напрочуд сильну "чудову сімку", всі номіновані твори в Польщі на слуху, їх бурхливо читають і обговорюють, б’ються об заклад на переможця. Тобто сьогодні "Анґелус" — це такий молодий "Букер" Східної Європи. Я робила ставку на Гаусса, бо його книжка "В гущавині метрополії", як зазначили члени журі, ідеально вписується у формулу цієї премії.

До того ж, книжка не викликає жодних контраверсій у польському суспільстві. На відміну від двох інших фаворитів — мого "Музею покинутих секретів" і "Морфію" Щепана Твардоха.

Я думала, що повториться історія Ельфріди Єлінек: у рік, коли їй вручали Нобелівську премію, журі розділилося на дві половини, і Єлінек стала компромісом — автором, який усіх влаштував. У випадку з цьогорічним "Анґелусом" таким компромісом могла б стати перемога книжки Гаусса.

— Але ви так само раніше озвучували думку, що, якби журі визнало найкращою книжку Твардоха, ви б зрозуміли цей вибір: нарешті польська література була представлена на "Анґелусі" достойним кандидатом…

— Я ще не читала цей роман, але неодмінно прочитаю — його тема мені дуже близька, бо ж Щепана теж цікавить ревізія історії.

Я цілком уявляю, як би реагували українці, якби на гроші котрогось із міст вісім років поспіль нагороджували письменників з інших країн. Чути було б звідусіль хронічний національний плач: "Наші письменники — такі ідіоти, що всі сусіди пишуть краще!".

Насправді в поляків прекрасна сучасна література з абсолютно першорядними авторами, і не тільки такими, як Ольга Токарчук чи Анджей Стасюк, котрих в Україні знають... Але публіка польська теж, звісно, чекала, коли ж нарешті з’явиться свій лауреат і ви мали відчути, як по-спортивному вони вболівали за своїх під час церемонії.

— У книжці інтерв’ю польської журналістки Ізи Хруслінської із вами, про яку я ще запитаю пізніше, ви говорите, що "хрест східно-європейського інтелектуала — виправляти звихнутість політичної історії". Як думаєте, отримавши цьогорічного "Анґелуса", вам вдалося щось виправити в польсько-українській історії?

— Я не сприймаю "Анґелус" як мою особисту перемогу в спортивному значенні цього слова, скорше — як ознаку почутості мого роману, з усіма представленими в ньому трагічними перипетіями новітньої української історії, і ширше — історії всіх цих східноєвропейських "кривавих земель", як їх назвав американський історик Тимоті Снайдер.

І я шалено зворушена, що в Польщі цей роман прийняли, почули і навіть не пробували якось замовчати, попри те, що по звичному для багатьох поляків міфові "Східних Кресів" він б’є досить-таки боляче.

Книжка відразу з’явилася в усіх національних рейтингах на топових позиціях, отримала шквал захоплених рецензій, всі польські критики в один голос визнали "Музей" "романом нобелівського класу" — навіть ті, для кого розділи "з 1940-х" і вся та сюжетна лінія могли бути, за делікатним висловом когось із членів журі, "контраверсійними".

Насамперед, звісно, тут ідеться про визнання суто мистецьке, але чи багато ми знайдемо країн із колишнього "східного блоку", в яких культурні й політичні еліти (бо нагороду мені вручав, як-не-як, Президент міста Вроцлав – порівняйте з нашим "президентом" Харкова!) продемонстрували б таку широту поглядів і готовність до міжкультурного діалогу?

— Ви колись припустили, що за проблемами, пов’язаними із нещодавнім бурхливим обговоренням Волинської трагедії в польських ЗМІ, стоять певні політтехнології. Це припущення чи впевненість?

— Поза всяким сумнівом сторонній, навіяний "кремлівським вітром" політтехнологічний розрахунок був, і він спрацював. Згадаймо історію із квазі-терористом, який під час приїзду Президента Коморовського до Луцька кинув у нього яйцем буцімто "від імені українських націоналістів", а насправді, як з’ясувалося, співпрацював з медведчуківським "Українським вибором".

Це очевидна провокація, дуже грубо зляпана, а в самій Польщі гра велася тонше. Історики й політологи мали б проаналізувати, яка складна мішанина настроїв, стереотипів, політичних кон’юнктур і свідомо розрахованих провокацій спричинилася до цьогорічного мас-медіального вибуху в Польщі довкола роковин Волинської трагедії з метою замінити у свідомості пересічного поляка "Катинь" на "Волинь".

Катинь сприймалася поляками як найбільш символічна, маркантна національна трагедія 20-го століття, бо ж у 1940 році Польща водномить втратила там всю свою військову еліту, іншими словами — надію на державну самостійність.

За аналогією, Катинь — це те, що для нас Сандормох, тільки що в Сандормоху ми втратили нашу інтелектуальну еліту – наукову, мистецьку, — військової на той час в Україні вже не лишилося…

Російська, путінська пропаганда дуже напружено працювала, щоб цю пам’ять про Катинь стерти, хоча за Єльцина російський уряд ще йшов назустріч польському в цих питаннях.

Навіть фільм Анджея Вайди "Катинь" не з’явився у прокаті ніде поза Польщею, тому що якась російська фірма викупила права на телевізійний прокат по всій Європі – і просто поклала фільм під сукно!

Звичайно, за цим намаганням "перекричати Катинь" і зробити натомість символом польської трагедії ХХ століття Волинь, згрубша мовивши – "перевести стрілки", "перекласти вину" за польську історичну трагедію з плечей Сталіна на плечі умовних "українських націоналістів" стояли інтереси і певних польських політичних кіл правого спрямування: коли така "технологія розпалювання ненависті" запускається "ззовні", вона обов’язково шукає собі якісь зачіпки в середині країни.

В результаті виходить та вибухова суміш, за якою вже дуже важко розчути голос розуму.

Два лауреати премії "Анґелус": Юрій Андрухович і Оксана Забужко. Фото Тетяни Терен

— "Анґелус-2013" — несподіваний подарунок для української літератури і для всієї України. На вашу думку, в чому користь "Анґелуса" для Польщі, яка вісім років поспіль оминає цією нагородою своїх письменників?

— Справа в тому, що поляки, на відміну від українців, — культурна нація. Так, місто витрачає гроші своїх платників податків на найпрестижнішу в Центральній Європі літературну премію, бо ж престиж нації — це саме культура, а не "Янукович-Тимошенко" чи їхні польські еквіваленти.

Премія "Анґелус" ще молода, вона ще росте, розвивається, щороку вдосконалюється її формат. Але вже нині "Анґелус" звучить у списку топ-5 найважливіших літературних нагород Європи.

Один польський критик після церемонії нагородження сказав у кулуарах, що, мовляв, слухайте, що ж це робиться: найважливіші європейські літературні нагороди цього року пішли до жінок: Нобелівська премія — до Еліс Мунро, "Букер" — до Елеонори Каттон, "Анґелус" — до Оксани Забужко і нагорода Франкфуртського книжкового ярмарку — до Світлани Алексієвич.

— Ви в цьому вбачаєте певну тенденцію?

— Так, ХХІ століття буде "жіночим". Я про це давно говорю, і тенденція очевидна: жінки справді дедалі більше виходять у мейнстрим в усіх сферах.

Але якщо повернутися до "Анґелуса", то Вроцлав як місто на перехресті різних історичнних традицій і впливів, "місто зустрічей", як його називають, має всі шанси стати сьогодні культурним посередником між Західною і Східною Європою.

І якщо це місто утвердиться у статусі такого найбільшого культурного патрона для двадцяти однієї країни Центральної Європи (такою є кількість країн-учасників "Анґелуса"), амбіції Вроцлава буде реалізовано.

В "Анґелуса" вже є, всього за вісім років існування, всі ознаки престижної премії світового класу – а це самою тільки фінансовою складовою, хоч би як вагомою, "не купиш".

Скажімо, знаковим є той факт, що незмінним головою журі є людина-легенда — російська письменниця Наталя Горбанєвська, котра ввійшла в історію новітньої Європи як людина, що в серпні 1968 року вийшла на Красну площу із протестом проти радянської окупації Чехословаччини і гаслом "За вашу і нашу свободу!" і являє собою живий символ нині затоптаного російського лібералізму і, ширше, східноєвропейського простору духовної свободи.

Тож не шукайте в перемозі "Музею покинутих секретів" політичні конотації, — це в чистому вигляді перемога культури над політикою.

Оксана Забужо із польським режисером Кшиштофом Зануссі, якого письменниця називає "взірцевим послом польської культури в Україні"

ТРЕБА ПИСАТИ ЛИСТИ ОДНЕ ОДНОМУ У ВИГЛЯДІ ЧЕСНИХ РОМАНІВ

— Кому з українських міст було би корисно перейняти досвід Вроцлава й організувати подібний культурний захід міжнародного масштабу?

— О, я просто мрію, щоби Одеса, чи Луцьк, чи Полтава мали свій міжнародний літфест. Я знаю деяких зірок світового фестивального руху, які б хотіли реалізувати якийсь міжнародний проект в Україні.

Ґреґ Ґетенбі — багатолітній директор одного з найбільших і найпрестижніших у світі англомовних фестивалів International Festival of Authors at Harbourfront у Торонто — готовий зробити і розкрутити в одному з українських міст за п’ять років міжнародний фестиваль. Треба тільки, щоб які-небудь українські олігархи скинулися (обов’язково в складку, і щоб не менше трьох різних донорів!) і дали йому вільну руку.

Подивіться, як гарно на міжнародній мапі стартували Чернівці завдяки Міжнародному поетичному фестивалю Meridian Czernowitz. Не треба забувати і про ще один аспект: "Анґелус" є ініціативою влади Вроцлава.

Тобто, щоб створити таку премію в Україні, на чолі українських міст мають стояти люди, які не себе зі своїми дорогими машинами пхали би наперед, а які би розуміли значення культури для міжнародного престижу країни.

- П’ятим перекладом "Музею покинутих секретів" став переклад російською, до цього роман вийшов англійською, німецькою, польською, чеською, до друку готується хорватське видання. П’ять місяців книжка вже присутня на російському видавничому ринку, але і досі на неї не з’явилося жодної рецензії.

Були лише відгуки на журнальну публікацію фрагментів із роману в "Новом мире", в одному з яких рецензент передбачив нинішнє сприйняття книжки: "Нет ничего удивительного в том, что в России книга просто обязана встретить враждебность со стороны читателя, а то и вызвать горячее желание сжечь весь тираж где-нибудь на большой московской площади". Як ви пояснюєте це мовчання?

Обкладинки "Музею покинутих секретів" у різних країнах

— Дуже прикметно, що ті кілька оглядових рядків про "Музей покинутих секретів", які нещодавно з’явилися в "Новом мире", надруковані в тому ж самому виданні, яке два роки тому за переклад російською перших чотирьох розділів роману нагородив перекладачку Єлєну Марінічеву річною премією журналу за найкращий прозовий твір.

Це був досить унікальний випадок, бо ж "Новый мир" нагороджує російських прозаїків, а того року нагородили російського перекладача за переклад української прози. То був такий показовий жест того середовища "добрих старих" російських культурних еліт, традиційно пов’язаних із "Новым миром", який можна порівняти із цьогорічним рішенням журі конкурсу "Анґелус".

Але це було два роки тому. Очевидно, що, як "Україна не Росія", так само "Росія не Польща". Два роки тому установка путінських медіа стосовно України була хоч обережною і недовірливою, але все-таки нейтральнішою, ніж сьогодні.

Те ж, що відбувається в російських медіа в стосунку до України і всього українського сьогодні, інакше як масовим психозом не назвеш. Мені дуже шкода мого російського видавця, який цю книжку любовно, ентузіастично готував до друку, який дуже пишався, що він запопав такий крутий роман і відбив його в іншого видавця — виграв тендер...

Коли ж у 2013 році цей роман нарешті виходить, найкраще, що міг зробити видавець, щоби не втратити свого бізнесу, — особливо ним не розмахувати, а затихаритися і сховати книжку від ока преси.

Олена Марінічева написала у своєму блозі, що люди запитували про "Музей…" у московських книгарнях, і їм цю книжку діставали десь із задніх полиць. Навіть на сайті видавництва її немає.

А після публікації в "Новом мире" я ж мала стільки гарних відгуків, читачі мені з російської глибинки писали на фейсбук, чекали на вихід повної версії…

— Ви вже згадували сьогодні істориків і політологів, виходить, що для них і тут є робота: порівняти, як один і той самий роман сприйняли в Росії і Польщі…

— Якщо вже говорити про тему УПА, яка, як тільки ви її оголошуєте, відразу стає червоною ганчіркою на всіх фронтах, де та УПА воювала (окрім німецького, бо німці вже звикли, що вони всім винні, їм одним рухом опору на Сході більше чи менше — різниці не робить!),— так ось для поляків тема УПА куди драматичніша, ніж для росіян.

У Росії ця тема диференціює аудиторію швидше за політичною ознакою, але ніяк не за етнічною. УПА воювала не "з Росією", а з НКВД, і сьогодні в Росії існують кола антисталіністів і антиімперців, для яких УПА — тема, цікава насамперед як приклад успішного спротиву сталінській імперії.

— Відразу згадується ефір Олександра Гаврілова на каналі "Время", присвячений Степанові Бандері…

— Так, на який запросили Володимира В’ятровича — це був відважний жест. Але треба розуміти, що Саша Гаврілов — знаний "українофіл". Хоча, перепрошую, це ж відомі речі — в УПА були і росіяни!

Серед них — дезертири із совєтської армії, які героїчно воювали в УПА. Анатолій Дімаров написав у своїх спогадах про партизана Альошу, який відстав від своєї частини і очолив на Волині один із загонів УПА, до якого доєдналися інші брянські і рязанські пацани, що воювали з німцями на боці УПА.

А потім прийшла Красная армія, якій, за сталінським вердиктом, єдиній було "дозволено" бити німців, і всіх тих, хто бив німців на території Західної України без їхньої згоди, загребла і відправила до ГУГАГу.

Й оці Альоші в УПА — це теж частина російської історії. Говорячи ж про польсько-українську драму, не забуваймо, що, коли з обох боків ллється кров звичайних мирних громадян, стариків, жінок і дітей — це уже та грань-іже-не-прейдеши, після якої розуміння поміж націями треба вибудовувати десятиліттями.

"Не шукайте в перемозі "Музею…" політичні конотації, — це в чистому вигляді перемога культури над політикою". Фото Mirek Emil Koch

Треба спільно оплакувати і прощати, треба провадити спільні історичні дослідження, треба писати листи одне одному у вигляді чесних романів – словом, довго і трудно вибудовувати простір порозуміння...

Тому, з урахуванням усього цього контексту, того, "кому більше болить", хто, здавалось би, мав більше підстав замовчати "Музей покинутих секретів" — поляки чи росіяни?

— Саме тому перед "Анґелусом" ви вагалися…

— Так, виходить, що в мене теж спрацювало, за інерцією, радянське мислення – те саме "візантійське", де "церква не відділена від держави", культура оцінюється за стандартами пропаґанди, і взагалі, "хто не з нами, той проти нас".

Тимчасом у Вроцлаві журі продемонструвало блискучий зразок того, що таке європейські цінності в дії – коли літературна премія дається тільки й виключно за літературу, тому що література – це завжди "про людину", і це та непохитна вартість, яка має горувати над всіма біжучими ідеологіями. Тож маємо наочну різницю між двома підходами – так би мовити, цивілізаційну.

— А ви можете сьогодні передбачити, як зміняться всі ці інформаційні кампанії з боку Росії, якщо Україна стане частиною Європи?

— Ой, головне — щоб ми самі почали змінюватися, щоб нарешті стали дорослою нацією — "без оглядалочок" вічного підлітка на те, чи похвалить нас чужий дядя "в авторитеті".

Щоби нарешті зрозуміли, звідки ми, хто ми і куди йдемо, кажучи словами з назви картини Ґоґена. Це універсальна модель життєвого успіху — і для людей, і для народів.

Коли ти маєш свою окреслену територію і не дозволяєш нікому на неї заходити, але так само не зазіхаєш на чужу територію сам. В психології це позначається поняттям асертивності (від англійського assertion — здатність людини відстоювати свою позицію, не принижуючи і не ображаючи інших. — Ред.).

Так ось українці сьогодні не асертивна нація, ми не певні себе. Як сьогодні сказала професорка Вроцлавського університету Аґнєшка Матусяк: "Українцям так довго втовкмачували, що вони нікчеми і лузери, що вони повірили". Цієї віри треба нарешті позбутися, хоча сьогодні це ой як трудно.

МИ ПОСТІЙНО ЖИВЕМО В ЦЬОМУ РЕЖИМІ ОДНОДЕННИХ НОВИН І НЕ МАЄМО ЧАСУ НА АНАЛІТИКУ

— На що ви плануєте витратити свою премію?

— На розвиток української книжки, звісно ж. Я — голова редакційної ради недавно створеного видавництва "Комора", хоча ідея проекту була не моя, вона належала художнику Ростиславу Лужецькому й генеральному директору СП "Комора" Олегу Репецькому.

Так що нам є куди ці гроші вкладати (преміальний фонд "Анґелуса" — 150000 польських злотих, тобто близько 35 тисяч євро. — Ред.). Гасло видавництва — "Тільки те, що справді важливо".

Видавництва теж мають бути літературними інституціями, а не просто фірмами, які друкують книжки і підвозять їх під презентацію, щоб продати. Я завжди вважала, що українському видавничому простору бракує не грошей, бо ж гроші можуть приводити щось у рух лише тоді, коли за ними стоять люди із живими очима, працюючим мозком і цілеспрямованою енергією.

Просто робити гроші заради грошей — це ж нецікаво, хочете заробляти, то залиште книжки і сідайте на газову трубу.

Українська література за останні п’ятнадцять років уже довела, що вона комерційно прибуткова, етап, коли треба було "боротися за друкарський верстат", ми успішно пройшли.

Але чого мені, за нечисленними винятками, в нашій літературі дуже бракує, то це видавництв культурно-стратегічного формату – тих, які не просто йшли б за читацьким попитом, а й самі його формували. Такими були "Основи" Соломії Павличко, але її вміння працювати на довгі дистанції обірвалося з її смертю.

Дуже мені подобається, що робить Мар’яна Савка у "Видавництві Старого Лева". Я із захопленням дивлюся на її останні видавничі проекти, вона — такий моторчик, така креативна людина, навколо якої у Львові на очах стрімко твориться й розпросторюється за межі реґіону дуже динамічне культурне середовище.

Але скільки в нас на книжковому ринку незаповнених ніш, куди видавці не наважуються потикатися! Мене завжди запитують про список книжок, які б я хотіла написати, але так само в мене є список книжок, які би я хотіла прочитати, книжок, які мали б заповнити численні лакуни на українському книжковому ринку – тематичні, жанрові...

І видавець має можливість це робити. Візьміть, наприклад, першу прозову книжку "Комори" — "Сторожі тротуару" Михайла Мишкала ("Майкла").

Ідея такої книжки належала Ростиславові Лужецькому — він родом львів’янин, і йому давно хотілося прочитати про свою юність — про бурхливий Львів початку 90-х років з його пасіонарним підйомом, який потім розпорошився в заробітчанському ісході "по чужих українах".

То була шалено цікава субкультура, що один час була опромінювала собою цілу Україну. Нині вона жива тільки у спогадах свідків та ще в хітах "Братів Гадюкіних", а література її ніяк не зафіксувала (хто сьогодні пам’ятає, що Гарік Крічєвскій дебютував по-українськи, і молоде покоління львів’ян на все горло співало його "я стою на вулиці Артема, біля магазину запчастин"?).

Летючки, менти, розвал старої епохи, "Поступ" Сашка Кривенка, нагло ринуле в легені міста повітря свободи, — це ж не тільки львів’янам цікаво, всі міста пережили свої дев’яності, просто у Львові це було тоді найінтенсивніше…

Тобто мова про біжучу історію, яка минає на наших очах, але, на жаль, так і не стає літературою – і через те зникає безслідно. Ростислав довго мучився над тим, "хто б це міг написати", журився, що Винничук "загруз в антикваріаті", — а тоді згадав про Майкла, колумніста "Поступу", і просто розшукав його через фейсбук і вмовив написати книжку.

Тобто, якби не було видавця, ця книжка не з’явилася б – а зараз погляньте, як захланно її кинулись читати по всій Україні! А це ж тільки один приклад…

Тому, коли ти бачиш, скільки несамовито цікавих, важливих і потрібних речей можна робити у видавничій сфері (і то навіть не дуже дорогим коштом – була б воля й бажання!), то, знаєте, питання, куди витратити ці, не такі вже й великі, гроші, якось не виникає.

Зараз "Комора" робить головну комерційну ставку на мої книжки, бо це, мовляв, те, що ґарантовано добре продається, а на всі мої навіжені "мрійницькі" проекти мені суворо відповідають: "Нема грошей".

Ну, то принаймні про кілька позицій із свого уявного "списку книжок, які я б хотіла прочитати", я тепер можу їм з чистим сумлінням сказати: "Хлопчики, а ризикнемо?" (сміється).

— Влітку ви їздили на Крит збирати інформацію для нового роману. Він буде історичним?

— Була така поїздка, і ще будуть у той регіон. За задумом роман включатиме в себе історію Троянської війни з жіночої точки зору. Мене давно цікавить проблема жіночої влади, жінки в історії, оця подвійність жіночої ролі, вперше Лесею Українкою підмічена, — антагонізм Єлени Прекрасної і Кассандри. Але я ще не беруся заповідати, коли цей роман вийде.

— Я вже згадувала раніше ваше інтерв’ю із польською журналісткою Ізою Хрушлінською, яке ось-ось вийде в Польщі окремою книжкою і українською мовою в "Коморі", наскільки мені відомо, наприкінці року.

Обкладинка польської книжки "Український палімпсест. Оксана Забужко в розмові з Ізою Хрушлінською"

Як на мене, ця книжка має стати передовсім викликом для українських журналістів, які не зважуються поки що на такі ґрунтовні інтерв’ю, бо ж на будь-який матеріал ми шукаємо запиту з боку певного медіа чи видавництва. Але у Польщі це нікому не завадило зробити таку важливу справу.

Разом із тим в Україні, як мені здається після прочитання рукопису, ця книжка запропонує неймовірно широке поле для дискусій, бо, якщо в попередніх книжках Оксана Забужко все-таки говорила про якусь одну чільну тему, то з цієї читач дізнається про ваші корені, навчання на філософії, початок письменницької кар’єри, викладацький досвід в Америці, польсько-українські стосунки, Шевченка, Лесю Українку, українську діаспору, Чорнобильську катастрофу та ін. Власне, де-де, а в цій книжці ви як на долоні…

— Поява цієї книжки — це теж продовження польського успіху "Музею покинутих секретів", бо, коли книжка вже вийшла і Polityka написала, що це "один із найважливіших східноєвропейських романів після 1989 року", журнал Nowa Europa Wschodnia, який, на жаль, не має аналогів на українських теренах, і варшавська журналістка Іза Хрушлінська ініціювали такий проект.

Ви слушно зауважили, що ця книжка буде важливою для українських журналістів. Зрозуміло, що польська журналістика — одна з найкращих в Європі, тоді як наша — це, на жаль, передовсім писання новин. У Польщі журналістика – це частина літератури нон-фікшн: журналісти пишуть книжкові репортажі, тревелоги, нариси і в тому числі отакі книжки розмов.

Автор книжки інтерв’ю з одним із моїх найулюбленіших польських письменників Тадеушем Конвіцьким близько року ходив до нього в гості, пив з ним каву і був свідком його щоденного життя.

В моєму випадку редактор цього журналу, яке має й свої книжкові проекти, Анджей Домбровський минулого року винайняв у старовинному замку на Заході Польщі резиденцію, де ми з Ізою протягом тижня жили, щодня розмовляли по 7-8 годин і наговорили більше тридцяти касет. Словами Маяковського кажучи, книжка вийшла "о времени и о себе".

— Ну, про час там значно більше, ніж про вас…

— Книжка починається розповіддю про мою родину. І я вам скажу, що жоден український журналіст мене про це ще не запитував. Ця книжка має стати хорошим воркшопом саме для молодих журналістів, щоби вони побачили, як фахово люди працюють.

Коли я прочитала остаточний польський варіант (бо з пані Ізою ми говорили українською), мені відкрилася несподівано нова цілісність, навіть не погляд на саму себе, а, якщо хочете, — портрет країни.

Україні ця книжка потрібна, бо в нас усе розсипано, розпорошено, ми постійно живемо в цьому режимі одноденних новин і не маємо часу на скільки-небудь зв’язну аналітику. Тому я рада, що я через Польщу, так би мовити, правою рукою через ліве вухо, змогла висловитися так, як я не маю змоги висловитися в нашому інформаційному просторі.

— В цій книжці ви також багато говорите про Юрія Шевельова. Цікаво, що на всю цю божевільну ситуацію з пам’ятною дошкою Шевельову в Харкові ви реагували у фейсбуку, але не було ні якоїсь великої статті, ні вашої участі у всіх цих ток-шоу. Чому? Бо все вже було сказано у "Вибраному листуванні на тлі доби"?

Оксана Забужко і Юрій Шевельов, Київ, готель "Хрещатик", 1995 рік. Фото Анатолія Івченка

— Коли все це відбувалося, я була у Відні і стежила за ситуацією дистанційно. Повірте мені, я достатньо часу присвятила тому, щоб відстежувати всю цю кампанію в Інтернеті, консультувала, з’ясовувала, коментувала.

І справді було б глупо після написаної книжки, котру я в передмові називаю путівником по Шевельову для широкої аудиторії, сідати писати популярні статті – ніби популяризувати вже видану книжку. Куди розумніше її перевидати, бо перше видання давно розійшлося, — і я в рекордний термін підготувала друге.

Вперше видана в 2011 році, ця книжка зробила свою справу, передовсім вона привернула до Шевельова увагу видавців, бо його дійсно почали більше видавати.

І добре, що після ганебного харківського скандалу з’явилося багато популярних статей про Шевельова й Інтернет почав заповнюватися його відсканованими працями.

Так само Україна свого часу зацікавилася Холодним Яром і Горлісом-Горським після того, як Дмитро Табачник "наїхав" на роман Василя Шкляра.

Нинішня влада взагалі дуже ефективна в промоції української культури "від супротивного", тобто, коли починає з нею старими радянськими методами "боротися".

Що називається, не було би щастя, так нещастя помогло: завдяки демаршу Добкіна з Кернесом ось-ось у "Коморі" вийде нове "Вибране листування на тлі доби", звідки всі цікаві зможуть довідатися про Шевельова-Шереха все те, чого не розказали їм наші ЗМІ.

Нова обкладинка "Вибраного листування на тлі доби: 1992-2002" Оксани Забужко

—Іза Хрушлінська, добре обізнана з публікаціями в українських медіа, запитує вас і про ситуацію із "противсіхством". Я теж не можу не запитати, бо хвиля тих, хто продовжує звинувачувати вас у перемозі Януковича, не спадає…

— По-моєму, мені це запитання тільки журналісти "Української правди" за останні три роки ставили разів шість, анітрохи не бентежачись тим, що я щоразу відповідаю на нього однаково і практично тими самими словами.

Зараз можу сказати одне: я дуже хочу, щоб Юлію Тимошенко звільнили, — тільки тоді громадськість нарешті зможе публічно обговорювати й оцінювати їх із Януковичем "на рівних".

[Volyniaka]

Літературний критик та оглядач польського видання журналу "Ньюзвік" Лешек Буґайський вважає, що після премії "Анґелус" Оксана Забужко може також дістати і Нобелівську нагороду.

"Видатна письменниця, видатний роман. Нічого дивного, що "Музей покинутих секретів" оцінили так високо.

Є книжки, у процесі читання яких від сторінки до сторінки розумієш дедалі краще, що автор не лише хотів написати якнайдосконаліший твір, але і мріє про те, щоб заслужити на Нобелівську премію. Про те, що такий "нобелівський" роман мусить бути просто добре написано, годі і згадувати, бо це очевидна очевидність. Але він мусить торкатися важливих з суспільного та історичного погляду справ, представляти багатьох постатей, мати серйозний та логічний наратив, - а й мусить теж навіть у мить першої зустрічі переконати читача, що той має справу не аби з чим. І таким є "Музей покинутих секретів".

Закінчує свою статтю польський критик переконанням у тому, що роман Забужко може цілком претендувати на одну з наступних Нобелівських премій з літератури:

"У неї вийшла епічна саґа про страждання, нещадність історії, про кохання всупереч усьому, а також про зраду і колаборацію. Саґа, - як це буває в такому літературному жанрі, - часом перемислена, але частіше вона вражає силою описаних подій і красою самих описів, - а також і вагою порушених проблем. Очевидно, що це роман потужний, замислений і написаний так, щоб, з одного боку, підняти теми, що обмежують українську історичну пам´ять, а з іншої – щоб потрапити й до іноземних читачів. Що, - як показують реакції на німецькомовне видання книжки, - вдасться на славу. Щось я відчуваю, що по сусідству з нами виростає кандидатка на Нобелівську премію..."

http://bukvoid.com.u.../24/152527.html