Vika Опубліковано 17 Жовтня, 2010 в 18:38 Поділитися #176 Опубліковано 17 Жовтня, 2010 в 18:38 По следу Беринга, учили в школе:Полоска берега за далью моря.А в жизни серенькой рассмотришь, что ли,За далью берега полоску моря...(автор невідомий) Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 20 Жовтня, 2010 в 22:53 Поділитися #177 Опубліковано 20 Жовтня, 2010 в 22:53 Евгений Евтушенко***Ничто не сходит с рук:ни самый малый крюкс дарованной дороги,ни бремя пустяков,ни дружба тех волков,которые двуноги.Ничто не сходит с рук:ни ложный жест, ни звук -ведь фальшь опасна эхом,ни жадность до деньги,ни хитрые шаги,чреватые успехом.Ничто не сходит с рук:ни позабытый друг,с которым неудобно,ни кроха-муравей,подошвою твоейраздавленный беззлобно.Таков проклятый круг:ничто не сходит с рук,а если даже сходит,ничто не задарма,и человек с умасам незаметно сходит...1972Булат ОкуджаваНОЧНОЙ РАЗГОВОР- Мой конь притомился, стоптались мои башмаки.Куда же мне ехать? Скажите мне, будьте добры.- Вдоль Красной реки, моя радость, вдоль Красной реки,До Синей горы, моя радость, до Синей горы.- А где ж та гора, та река? Притомился мой конь.Скажите пожалуйста, как мне проехать туда?- На ясный огонь, моя радость, на ясный огонь.Езжай на огонь, моя радость, найдешь без труда.- Но где же тот ясный огонь? Почему не горит?Сто лет подпираю я небо ночное плечом.- Фонарщик был должен зажечь, но фонарщик тот спит.Фонарщик-то спит, моя радость, а я ни при чем.И снова он едет один, без дороги, во тьму.Куда же он едет, ведь ночь подступила к глазам?- Ты что потерял, моя радость? - кричу я ему.И он отвечает, - Ах, если б я знал это сам.. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Luychi Опубліковано 21 Жовтня, 2010 в 20:46 Поділитися #178 Опубліковано 21 Жовтня, 2010 в 20:46 Всё ли спокойно в народе?- Нет. Император убит.Кто-то о новой свободеНа площадях говорит.- Все ли готовы подняться?- Нет. Каменеют и ждут.Кто-то велел дожидаться:Бродят и песни поют.- Кто же поставлен у власти?- Власти не хочет народ.Дремлют гражданские страсти:Слышно, что кто-то идет.- Кто ж он, народный смиритель?- Темен, и зол, и свиреп:Инок у входа в обительВидел его - и ослеп.Он к неизведанным безднамГонит людей, как стада...Посохом гонит железным...- Боже! Бежим от Суда!Александр Блок3 марта 1903 Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 21 Жовтня, 2010 в 23:15 Поділитися #179 Опубліковано 21 Жовтня, 2010 в 23:15 Булат ОкуджаваФОТОГРАФИИ ДРУЗЕЙДеньги тратятся и рвутся,забываются слова,приминается трава,только лица остаютсяи знакомые глаза...Плачут ли они, смеются -не слышны их голоса.Льются с этих фотографийокеаны биографий,жизнь в которых вся, до днас нашей переплетена.И не муки и не слезыостаются на виду,и не зависть и бедувыражают эти позы,не случайный интереси не сожаленья снова...Свет - и ничего другого,век - и никаких чудес.Мы живых их обнимаем,любим их и пьем за них......только жаль, что понимаемс опозданием на миг!1964 Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 23 Жовтня, 2010 в 20:51 Поділитися #180 Опубліковано 23 Жовтня, 2010 в 20:51 Минуле не вернуть,не виправить минуле.Вчорашнє - ніби сон,що випорхнув з очей.Як луки навесніховаються під мулом,Так вкриється вонопластами днів, ночей.Але воно живе - забуте й незабуте, А час не зупиняється,а молодість біжить, І миті жодної не можна повернути,Щоб заново, по-іншому прожить........Спади мені дощем на груди,Пустелю-душу ороси –Я стану жить. Я мріять будуЯк мріють ранками ліси,Коли салютами-громамиГуркоче небо навесні.Ти тільки спокою ні грамаНе дай воскреслому мені.Якщо ж ти хмара, а без грому,Якщо ти буря без води –Пливи у далеч невідому,А душу збоку обійди…В.Симоненко Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Korosy Опубліковано 25 Жовтня, 2010 в 16:30 Поділитися #181 Опубліковано 25 Жовтня, 2010 в 16:30 Надія ГуменюкДля чого я? Для чого мій прихідв цей дивний світ у вічній круговерті?навіщо спалююсь, розтоплюючи лід,коли попереду - льоди неталі смерті?Який в тім сенс, що так душа щемить,так крається, коли сопілка грає,і як метелик на вогонь летить,і знову й знову крила обпікає?Усе мине. Настане небуття.і день мій допалає і погасне...але яке прекрасне ти, життя!але ж яке до відчаю прекрасне!Як тужно линуть в небі журавлі!як п'янко пахне біля хати м'ята!як дзвінко б'ють джерела з-під землі!як обнімають синові ручата!Спасибі, світе, що прийняв мене,що вчив іти, страждати і любити,за шлях земний, за щастя неземне,за все, що суджено прожити й пережити.****А серце... Що ж, проси чи не проси - Воно ніколи іншим вже не стане,Воно - як білий дзвоник з порцеляниСеред хаосу, болю і краси:І на вітрах не можна не дзвонити,І порцеляну легко так розбити.****На цій землі ми птахи перелітні.Пильнуймо ж крил, пильнуймо над усе.Як втопчем їх у будні безпросвітні,Хто наші душі в вирій понесе? Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 26 Жовтня, 2010 в 18:52 Поділитися #182 Опубліковано 26 Жовтня, 2010 в 18:52 ВтомаКолись я скажу так просто - "Втомився".А ти не почуєш. На щось задививсяподумаєш ти, споглянувши на мене.А я підіймусь і промовлю гучніше:Я просто втомився - нічого не треба!Втомився від всього, мабуть, що є в світі,Від світла і тіні, від снігу і квітів,Від купи людей, що існують без мрії,Від вітру, що завжди на вулиці віє.Втомився від тебе, втомився від себе,Втомило мене навіть зоряне небо,Втомили мене почуття і невдачі,І щастя втомило, й дитячії плачі.Втомився від ранку, втомився від ночі,Втомився - нічого не треба, не хочу.Не хочу страждати, не хочу радіти,нічого не хочу: ні їсти, ні пити.Втомився від сміху, від сліз і від горя,Від сонця втомився й від голосу моря.Втомили мене кораблі і машини,Сучасні заводи й старовинні руїни.Втомило мене усе в цьому світі.Втомило життя, але хочеться жити./автор невідомий/ Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 26 Жовтня, 2010 в 18:56 Поділитися #183 Опубліковано 26 Жовтня, 2010 в 18:56 Я в людей не проситиму сили, я нічого в житті не просила, як не просять гранітні схили, щоб у спеку дощі їх зросили. Я в людей попрошу тільки віри в кожне слово почуте від мене, в кожний погляд очей моїх сірих, в кожну ласку рук нестудених./Л.Костенко/ Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Caprichos Опубліковано 31 Жовтня, 2010 в 23:33 Поділитися #184 Опубліковано 31 Жовтня, 2010 в 23:33 Суетно...Суетно! Душа как будто в пятки.Может, нет и вовсе той души?Жизнь со мной играет [censored] в прятки.Кто бы подарил карандаширазные, цветные Дяде Богу.Или кто в ответе там за всех?Что хороший, что совсем убогий -все равно ты вызовешь лишь смех.Прямо или в спину в подворотне.Что-то мне не спиться. Покурить.В каждой по земле ходящей сотне –кто-то, кому стоило бы жить.Суетно. Мы радуемся мирутолько, убегая в этот мир.Кто-то затопил мою квартиру,схожую с десятками квартир.Кто-то растоптал во мне свободув сумерках измученной души.Эй, кто там повыше, Дяде Богувыдай, наконец, карандаши!Андрей Заулочный Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 1 Листопада, 2010 в 17:01 Поділитися #185 Опубліковано 1 Листопада, 2010 в 17:01 Л.Костенко* * *Не треба класти руку на плече.Цей рух доречний, може, тільки в танці.Довіра — звір полоханий, втече.Він любить тиху паморозь дистанцій.Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.Він дивний звір, він любить навіть муку.Він любить навіть відстань і розлуку.Але не любить на плечі руки.У цих садах, в сонатах солов’їв,Він чує тихі кроки браконьєра.Він пастки жде від погляду, від слів,І цей спектакль йому вже не прем’єра.Душі людської туго і тайго!Це гарний звір, без нього зле живеться.Але не треба кликати його.Він прийде сам і вже не відсахнеться. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 1 Листопада, 2010 в 19:38 Поділитися #186 Опубліковано 1 Листопада, 2010 в 19:38 Прости, что жизнь прожита...И в этот осенний вечерВзошла твоя красотаНад запоздавшей встречей.Прости, что не в двадцать лет,Когда все должно случиться,Я отыскал твой следУ самой своей границы.Неистовый наш костерВысветил наши души.И пламя свое простерНад будущим и минувшим.Прости, что жизнь прожитаНе рядом... Но мне казалось,Что, может, и жизнь не та...А та, что еще осталась?/А.Дементьев/ Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 1 Листопада, 2010 в 19:42 Поділитися #187 Опубліковано 1 Листопада, 2010 в 19:42 Гострі очі розкриті в морок, Б’є годинник — чотири, п’ять. Моє серце в гарячих зморах, Я й сьогодні не можу спать. Але вранці спокійно встану Так, як завжди, без жодних змін І в життя, як в безжурний танок, Увійду до нічних годин. Придушу свій незмінний спогад, Буду радість давати й сміх — Тільки тим дана перемога, Хто у болі сміятись зміг. /Олена Теліга/ Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Olesya Опубліковано 2 Листопада, 2010 в 20:02 Поділитися #188 Опубліковано 2 Листопада, 2010 в 20:02 Чорнява жінка в платті помаранчевім сиділа в сквері, тиха і задумана, уважно слідкувала, як на небі стихає заходу рожева гама. До рук її, неначе дикі птиці, злітало листя, золоте й багряне. І жінка птиць приймала на долоні, підносила до губ і щось шептала, щось примовляла лагідно і тихо. — Послухайте, — я зважилась спитати, — послухайте, а ви часом не осінь? Питання це не здивувало жінку, хоча вона відповіла не зразу, а довгу мить дивилася на мене, а потім посміхнулась і сказала: — Ні, я не осінь. Дуже мені прикро, що мушу вас розчарувати, але я просто жінка. І мені здається, нічого краще немає в світі, як бути жінкою.Галина Гордасевич Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 2 Листопада, 2010 в 20:03 Поділитися #189 Опубліковано 2 Листопада, 2010 в 20:03 Спочатку пристані шукаєм,А потім – прагнемо штормів...... Що ми самі про себе знаємУ круговерті справ і слів?Яким ключем відкрить зумілиДуші глибинні тайники,Де сто вогнів (такої сили!)Ще не приборкано ніким?Де кожен день – чуттів сум'яття,Де здобувати і втрачать,Де мов закляття, мов прокляття -Летіти і не наздогнать,Де так ніколи й не збагнутиУ круговерті справ і слів –Чому, коли вже все здобуто,Нам зновупрагнетьсяштормів?../Олена Матушек/ Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 5 Листопада, 2010 в 20:37 Поділитися #190 Опубліковано 5 Листопада, 2010 в 20:37 Булат ОкуджаваУбили моего отца...Убили моего отцани за понюшку табака.Всего лишь капелька свинца --зато как рана глубока!Он не успел, не закричал,лишь выстрел треснул в тишине.Давно тот выстрел отзвучал,но рана та еще во мне.Как эстафету прежних дней,сквозь эти дни ее несу.Наверно, и подохну с ней,как с трехлинейкой на весу.А тот, что выстрелил в него,готовый заново пальнуть,он из подвала своегодомой поехал отдохнуть.И он вошел к себе домойпить водку и ласкать детей,он -- соотечественник мойи брат по племени людей.И уж который год подряд,презревши боль былых утрат,друг друга братьями зовеми с ним в обнимку мы живем.1979 Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
talja Опубліковано 7 Листопада, 2010 в 13:00 Поділитися #191 Опубліковано 7 Листопада, 2010 в 13:00 Плакав дощ десь за моїм вікном,Плакав тихо, що ледь було чути...Сумував він за жовтим листком,Чи за вітром? - не можу збагнути..Може, щось він сказати хотів(про любов розповісти баладуПро самотніх дівчат, юнаків..І про дружбу, і вірність, і зраду..Безліч капель упало на склоОпинилися дві зовсім близько..Раптом злились вони у одноІ побігли долать разом відстань..Ще дві впало.. А близько ж то як..І висіли так поруч без руху..Не могли вони злитись ніяк..Все чекали - не стало їм духу..Раптом третя побігла в їх бік.зачепила одну - і помчали..Упустила свій шанс вже на вікота друга, задовго чекали.до вікна злинув дощ з верховіть,Він молив, він благав усіх слізно:"Коли любите - час не тягніть,Може бути занадто вже пізно..." Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 7 Листопада, 2010 в 17:26 Поділитися #192 Опубліковано 7 Листопада, 2010 в 17:26 Булат ОкуджаваДва великих словаНе пугайся слова "кровь" -кровь, она всегда прекрасна,кровь ярка, красна и страстна,"кровь" рифмуется с "любовь".Этой рифмы древний лад!Разве ты не клялся ею,самой малостью своею,чем богат и не богат?Жар ее неотвратим...Разве ею ты не клялсяв миг, когда один осталсяс вражьей пулей на один?И когда упал в бою,эти два великих слова,словно красный лебедь,сновапрокричали песнь твою.И когда пропал в краювечных зим,песчинка словно,эти два великих словапрокричали песнь твою.Мир качнулся.Но опятьв стуже, пламени и безднеэти две великих песнитак слились, что не разнять.И не верь ты докторам,что для улучшенья кровикилограмм сырой морковинужно кушать по утрам.1962 Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Mala Опубліковано 7 Листопада, 2010 в 18:24 Поділитися #193 Опубліковано 7 Листопада, 2010 в 18:24 * * *Лiворуч сонце, справа мiсяць,в зенiтi бриль з соломи.Лiтає ангел над Полiссям,у небi крила ломить.Лiтає ангел небом, начесамотнiй чорний бусол,то заспiває, то заплаче,то мрiє про бабусю –у зморшках лагiдне обличчя,–що прийме на гостинуз словами: «Ти ж моя дитино!..» –i поцiлує тричi.Спiває ангел, плаче жiнка,котра не жiнка ще – дiвчатко.I вiрш болить на всю сторiнку,якiй нема кiнця й початку.* * *До верхнє, нижнє до,нi крихти фальшi в синiй гамi...Сидить на плечах вiчний дощ,а мокре небо – пiд ногами.Пташа на синьому сiрiє,покоси струменiв, стерня...Я дощ у пазусi зiгрiюй погладжу, наче кошеня.Василь Слапчук Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 9 Листопада, 2010 в 19:28 Поділитися #194 Опубліковано 9 Листопада, 2010 в 19:28 Притча про ліліпутаСкінчилась вистава, погасли вогні,Затихли і оплески, і сміх дитячий.Циркач-ліліпут у щасливому сніВелетнем раптом себе побачив.Одразу маленьким став його дім,В якому так довго він був нещасливим,Тепер ліліпута вважають усіВеликим і добрим, і справедливим.Не чує він слів, тих, що гострі, як ніж,Отруйні, неначе зміїні жала,Бо ті, що сміялись над ним раніш,Чи то полякались, чи заповажали...Вражає усіх його вигляд і зріст,Тепер йому заздрить ледве не кожен,І тільки одне в нього, як і раніш, –Костюм підходящий купити не може.Скінчилась вистава, погасли вогні,Затихли і оплески, і сміх дитячий.Циркач-ліліпут у щасливому сніВелетнем раптом себе побачив.Та ранок вітрила підняв голубі,Кімнату у сонячне світло закутав...Шкода, що він велетнем снився собі,Бо як прокидатись йому ліліпутом.../В.Шинкарук/ Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 9 Листопада, 2010 в 19:37 Поділитися #195 Опубліковано 9 Листопада, 2010 в 19:37 Комусь стояти, а комусь іти,Комусь звертати у давно забуте.Чекаю і боюся самотиІ… старості – моїх гріхів спокути.Ідуть дощі з землі у небеса,І сонце трави спалює морозом,І ніч, як кров, червона і густа,З-за хмари зорі котяться, мов сльози.Все відболить, відплатиться, мине,І я мину, неначе дощ у серпні.Господь любов’ю наділив мене,Дай Бог мені з любов’ю і померти…***Скільки зим, скільки літ я блукав без пуття,Визволяв свою душу з важкої облоги…Ні, немає дороги, довшої, аніж життя,І коротшої також немає у світі дороги.Скільки зим, скільки літя до тебе ішов,Об каміння розлуки збиваючи душу і ноги…Ні, немає нічого, солодшого, аніж любов,І гіркішого також немає у світі нічого.../В. Шинкарук/ Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 11 Листопада, 2010 в 19:07 Поділитися #196 Опубліковано 11 Листопада, 2010 в 19:07 Ті, кого ми не знаєм, здаються намОдноколірними і безбарвними.Але Всесвіт увесь - це єдиний Храм,І у ньому усі двополярні ми.На одному - холодному - полюсіВсе найгірше, що є у характері:Заздрість клята, зневага до совісті,Егоїзму звіриного пазурі.Але на іншому полюсі - теплому:Доброта, щира приязнь, закоханістьІ моління коханню відвертомуВ теплу провесінь і аж до осені.Поміж цими граничними межамиЄ у кожного поле ймовірностей:Від обставин життя незалежніїМіри совісті, розуму, ніжності.Ми зріднилися з вадами нашими.І хоч що б нам циганки пророчили,Виглядати бажаємо кращими.А мінятися на краще не хочемо!/Віталій Іващенко/ Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Mala Опубліковано 12 Листопада, 2010 в 07:38 Поділитися #197 Опубліковано 12 Листопада, 2010 в 07:38 Таким днями, если ждёшь зимы,То бесконечно долго длится осень,И вечерами вздрагиваем мы,И холод пальцев мимо щёк проносим.Такими днями мир звучит без нот,И сизых туч не высыхают пятна,И свет ночной течёт наоборот,И ясность неба так невероятна,Что по утрам вдыхаешь влажный дым,И серость дня садится паутинойВ седые крылья статуям живым,И не смолкает щебет воробьиный,Перетекая в тиканье часов,Пока к погоде делаешься злее,Приобретая ритмы голосов,Которыми, как ад, наполнен плеер.И прячешься под душной простынёй,И тёплым пледом кутаешь ладони,К балконной двери снова спишь спиной,И выключаешь звук на телефоне,Чтобы не слышать длинные гудки,Уснув с усталой трубкою в обнимку,Представив две сомкнувшихся руки:Твою с моей – мечту и невидимку.(С)Автор невідомий Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Mala Опубліковано 16 Листопада, 2010 в 14:00 Поділитися #198 Опубліковано 16 Листопада, 2010 в 14:00 Хвилями біло-синімиМла з-за небесних врат.Скрипками, голосіннямиСпалено листопад.Попіл – порожній вічності,Кров на долонях площ,Вартою опівнічноюВуличний ходить дощ.Ми живемо не мороком –Відблисками пожеж,Ангелам в небі морозноБуде сьогодні теж.Хто так іще любитимеЗавтра цей хворий час,Як на майдані з квітамиВранці не стане нас.Ярослава Бабич Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 17 Листопада, 2010 в 22:18 Поділитися #199 Опубліковано 17 Листопада, 2010 в 22:18 Булат ОкуджаваПервый день на передовой Волнения не выдавая,оглядываюсь, не расспрашивая.Так вот она - передовая!В ней ничего нет страшного.Трава не выжжена, лесок не хмур,и до порыобъявляется перекур.Звенят комары.Звенят, звенятвозле меня.Летят, летят -крови моей хотят.Отбиваюсь в изнеможениии вдруг попадаю в сон:дым сражения, окружение,гибнет, гибнет мой батальон.А пули звенятвозле меня.Летят, летят -крови моей хотят.Кричу, обессилев,через хрипоту:"Пропадаю!"И к ногам осины,весь в поту,припадаю.Жить хочется!Жить хочется!Когда же это кончится?..Мне немного лет...гибнуть толку нет...я ночных дозоров не выстоял...я еще ни разу не выстрелил...И в сопревшую листву зарываюсьи просыпаюсь...Я, к стволу осины прислонившись, сижу,я в глаза товарищам гляжу-гляжу:а что, если кто-нибудь в том сне побывал?А что, если видели, как я воевал?(1957) Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 21 Листопада, 2010 в 01:45 Поділитися #200 Опубліковано 21 Листопада, 2010 в 01:45 Булат ОкуджаваВдоваОн не писал с передовой, она — совсем подросток — звалась соломенной вдовой;сперва — соломенной вдовой, потом — вдовою просто.Под скрип сапог, под стук колесвойна ее водила,и было как-то не до слез,не до раздумий было.Лежит в шкатулке медальон убитого солдата. Давно в гражданке батальон, где он служил когда-то.Но так устроено уже:не сохнет лист весенний,не верят вдовы в смерть мужейи ждут их возвращенья.Не то чтоб в даль дорог глядят с надеждою на чудо, что, мол, вернется он назад, что вот придет домой солдат неведомо откуда.А просто, бед приняв сполна, их взгляду нет границы, и в нем такая глубина, что голова кружится.Как будто им глаза даны, чтобы глазами теми всем не вернувшимся с войны глядеть на мир весенний.1955 Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Рекомендовані повідомлення
Заархівовано
Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.