Перейти до змісту

Віршографія


qwadro

Рекомендовані повідомлення

Погода надихнула :)

Люблю весну, та хто її не любить,

Коли життя цвiте, як пишний сад.

I, мов у снi, шепочуть листя губи,

I квiти шлють солодкий аромат.

Люблю весну, коли плюскочуть рiки,

Коли рида од щастя соловейI

І заглядає сонце пiд повiки

У тишинi задуманих алей...

Люблю, коли блукає мiсяць в травах,

Хатини бiлить променем своїмI

І п'є тепло ночей ласкавих,

А на лугах пливе туманiв дим...

Весна вдягла у зелень вiти в дуба,

уже курличуть в небi журавлi.

Люблю весну, та хто її не любить

на цiй чудеснiй, радiснiй землi!

Володимир Сосюра

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • Відповідей 1,3 тис
  • Створено
  • Остання відповідь

Ліна Костенко

Ми виїхали в ніч. І це було шаленство.

Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч.

Притихлі явори стояли безшелесно.

І зблиснула гроза — як вихопила ніж!

Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму.

Машину повело, і ми згубили шлях.

Усі мої ліси, удень такі приватні,

Схрестилися вночі із небом на шаблях.

Я думала в ту мить: привіт моїй гордині.

Ми виїхали в ніч. Дороги не видать.

Було моє життя — як ночі горобині.

Нічого у житті не вміла переждать.

О, як мені жилось і як мені страждалось!

І як мені навіки взнаки воно далось!

А що таке життя? Чи те, що переждалось?

Чи все-таки життя — це те, що відбулось?

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Отак буває у житті,

Роздумуєм на самоті:

Чи той - це той?

Чи та - це та?

А там і осінь...зморшки...

Ми часто топчемо жита,

Шукаючи волошки.

О.Богачук

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Героям 1812 року присвячується.

Марина Цвєтаєва

Вы, чьи широкие шинели

Напоминали паруса,

Чьи шпоры весело звенели

И голоса,

И чьи глаза, как бриллианты,

На сердце вырезали след, —

Очаровательные франты

Минувших лет!

Одним ожесточеньем воли

Вы брали сердце и скалу, —

Цари на каждом бранном поле

И на балу.

Вас охраняла длань Господня

И сердце матери. Вчера —

Малютки-мальчики, сегодня —

Офицера!

Вам все вершины были малы

И мягок — самый черствый хлеб,

О, молодые генералы

Своих судеб!

Ах, на гравюре полустертой,

В один великолепный миг,

Я встретила, Тучков-четвертый,

Ваш нежный лик,

И вашу хрупкую фигуру,

И золотые ордена…

И я, поцеловав гравюру,

Не знала сна…

О, как, мне кажется, могли вы

Рукою, полною перстней,

И кудри дев ласкать — и гривы

Своих коней.

В одной невероятной скачке

Вы прожили свой краткий век…

И ваши кудри, ваши бачки

Засыпал снег.

Три сотни побеждало — трое!

Лишь мертвый не вставал с земли.

Вы были дети и герои,

Вы всё могли.

Что так же трогательно-юно,

Как ваша бешеная рать?..

Вас златокудрая Фортуна

Вела, как мать.

Вы побеждали и любили

Любовь и сабли острие —

И весело переходили

В небытие.

26 декабря 1913

Феодосия

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі?

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі...

Кохана спить...

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї?

Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов'ї...

"Я твій" — десь чують дідугани.

А солов'ї, а солов'ї...

Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

Павло Тичина, 1912р.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Я обидел человека, люди,

Нехотя, лениво, без вины.

Люди, вы - свидетели и судьи,

А защитники мне вовсе не нужны.

Я забыл извечные основы,

Я не захотел себя сдержать,

И свое неправедное слово

В грудь ему всадил по рукоять.

Я забыл про все, я был жестоким,

Это злое слово оброня,

Горных речек чистые потоки,

Вы не пойте песен для меня.

Я нарушил добрые обычаи,

И не знал, что злое слово мстит,

Что сильней обиженных обидчик

Сам страдает от своих обид.

Кайсын Кулиев

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Мы в детстве были много откровенней.

- Что у тебя на завтрак? - Ничего.

- А у меня хлеб с маслом и вареньем.

Возьми немного хлеба моего...

Года прошли, и мы иными стали,

Теперь никто не спросит никого:

- Что у тебя на сердце? Уж не тьма ли?

Возьми немного света моего.

Алексей Решетов

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Хочешь, расскажу тебе свой сон?

Сядь спокойно, чай налей и слушай…

Я во сне на свой пустой балкон,

Как белье, развешивала душу.

Но с веревки сорвалась душа,

Резвой птицей белой заметалась.

И надежды все мои круша,

Улетела… и не попрощалась…

Ну а я? Осталась без нее…

Без души я просто – оболочка.

Может, где-то в небе воронье

Растерзало душу на кусочки?

Ну а может, среди птичьих стай

Стала там царицею небесной?

Ты не знаешь, есть ли птичий рай?

Лучше там, чем в этой клетке тесной...

…Снова будет ласковый рассвет

С темнотой украдкой целоваться…

Если встретишь, передай привет!..

Вот такие сны мне часто снятся.

/З нету/

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Летят года, сплетаются в столетья,

И никому не дано отменить

Людскую жажду счастья и безсмертья,

И напряженной видеть жизни нить.

Я точно знаю - путь не безконечен,

Однако надо верить и любить,

Лишатся, спорить, радоватся встречам

И неизменно безкорыстным быть...

И лиш тогда узнаеш вкус победы,

Надежде внемля, вере и любви,

И отметеш невзгоды все и беды,

Когда поймешь достоинства свои.

(Друг подарував мені цей вірш на день народження.. Якщо взяти перші літери вірша то вийде моє імя...)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Своим нелепым обьясненьем

Безмолвным, как могильный крест

Я вызвал Ваше раздраженье

И необузданный протест.

В своих истериках Вы правы

И мне пора понять одно:

Что Гараджанские дубравы

За мной соскучились давно..

( а цей вірш він написав за пару днів до своєї смерті..)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Бувають дні, коли потрібна сповідь –

То після ночі згарища пожеж,

Коли у мозку забагато крові,

А спогади і гумкою не стреш.

Бувають ночі – божевільний морок –

У безладі думки, видіння, сни...

А скільки їх було: один чи сорок ?

А може, то були і не вони...

Бувають щастя – нестерпимі болі...

Буває сум, коли імла в душі ,

коли тебе лишає сила волі,

і щастя із нещастям на межі.

Життя летить - воно про нас не знає –

Як астероїд подалік Землі.

І ти в житті моєму лиш буваєш,

Як зморшка на усміхненім чолі.

(dariya_16_05)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Пісня сивої туги

Стала мати вночі край вікна,

Защеміло в очах мимоволі...

Задивилася мовчки вона

На вершечок тополі.

Сплять з лелеками лелі малі,

Сняться хмари їм білі-білі.

Доти з матір’ю, доки в кублі,

Доки крила безкрилі.

Колихала синів — і нема.

Розлетілись, хто нижче, хто вище.

А тепер серед ночі сама

Сиву тугу колише.

Де ж ви, де ви, сини-силачі?

Хоче мати від вас небагато.

Виглядаючи, кличе вночі:

«Хоч приїдь на свято!»

Стала мати вночі край вікна,

Білить місяць побілені коси.

І ховає в долоні вона

Крик очей безголосий.

Сплять з лелеками лелі малі,

Сняться хмари їм білі-білі.

Доти з матір’ю, доки в кублі,

Доки крила безкрилі.

/Богачук О./

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 2 тижня потому...

К чему нам быть на «ты», к чему?

Булат Окуджава

К чему нам быть на «ты», к чему?

Мы искушаем расстоянье.

Милее сердцу и уму

Старинное: я — пан, Вы — пани.

Какими прежде были мы...

Приятно, что ни говорите,

Услышать из вечерней тьмы:

«Пожалуйста, не уходите».

Я муки адские терплю,

А нужно, в сущности, немного —

Вдруг прошептать: «я Вас люблю,

Мой друг, без Вас мне одиноко».

Зачем мы перешли на «ты»?

За это нам и перепало —

На грош любви и простоты,

А что-то главное пропало.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Мабуть, ще людство дуже молоде.

Бо скільки б ми не загинали пальці, -

XX вік! - а й досі де-не-де

трапляються іще неандертальці.

Подивишся: і що воно такс?

Не допоможе й двоопукла лінза.

Здається ж, люди, все у них людське,

але душа ще з дерева не злізла.

Ліна Костенко

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Василь Чудик

Чого бракує нам – тепла,

А може світла, може див,

А може слів простих.

Давай обійдемось без них.

Пуста палітра – дощ всі фарби змив.

Ми лиш безкрилі пташенята,

Ні страху в нас, ні каяття.

Ми лиш чіпляємось за грати,

А нам здається за життя.

Чого бракує нам, тобі й мені.

І не моя вина,

Що сонце ділиться навпіл, на два вогні.

Давай-но сядемо за стіл,

Налий вина собі й мені.

Ми мов безкрилі пташенята,

Ні страху в нас, ні каяття.

Ми лиш чіпляємось за грати,

А нам здається за життя.

Чогось бракує нам, лиш не питай мене,

Бо мабуть завтра все мине,

Разом з цим смутком, з цим дощем.

То все пусте, налиймо ще.

Ми мов безкрилі пташенята,

Підкинь нас – ні, не злетимо.

Ми лиш щороку відзначаєм дати,

А нам здається живемо.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Я не прощаю

Sep 10th, 2009

by meri :).

Есть вещи, которых я не прощаю

Есть вещи, которых я не прощаю

Я не прощаю обид.

И не прощаю измен.

Я так боюсь серых дней

И белых каменных стен

Я убегаю от жизни.

Ну, а точней, от себя…

Я не хочу быть любимой

Сама его не любя.

Мне надоела неправда.

Точней открытая ложь.

Всегда есть то, что не надо

И то, чего ты не ждёшь…

Друзей так мало надёжных.

Мы никому не нужны…

Я не люблю всё, что сложно

И так боюсь тишины.

И вроде нет же причины.

Писать вот эти слова.

Но много просто не видно.

Ведь наша жизнь такова…

Мері

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Софія Кримовська

Мій погляд загубився на межі...

Відлуння мрій – жахливе кладовище

метеликів, що смерть свою знайшли

в шаленім полум’ї . Їх крила знищив

потужний намір віри у дива...

З дитинства йшла у загадкове місто

По жовтій цеглі в напрямку добра.

Зірки думок збирала у намисто...

Але роки – жорстокий цензор мрій!

В примару перетворюють надію,

Що після низки руйнівних подій

уламки серця я коханням зцілю.

Даремно... Вже нема чарівників!

Знімаю я рожеві окуляри...

Дорослі сни не мають кольорів...

Моя буденність – квіти, що зів‘яли.

Дорослі сни не мають кольорів...

сепійні фото із фігурним краєм...

життя іде, проходить наче краєм...

не зачіпає ні життя ні снів

а може то надумали усе?

зломався снів транслятор випадково?

фарбуй слова! змальовуй кожне слово!

і це багато значить - майже все!

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Пишіть листи і надсилайте вчасно,

Коли їх ждуть далекі адресати,

Коли є час, коли немає часу,

І коли навіть ні про що писати.

Пишіть про те, що ви живі-здорові,

Не говоріть, чого ви так мовчали.

Не треба слів, навіщо бандеролі?

Ау! — і все, крізь роки і печалі.

Ліна Костенко

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Дівчинці з глибокими очима

Дівчинко з глибокими очима,

Пам’ятай, що світ неповторимий!

Хоч складний. І навіть різнолиций.

І легкий.

Як влітку дотик ситцю.

Світ цікавий.

І чим далі - тим сильніше.

І яскравий - хоч у прозі, хоч у вірші.

Все ж холодний…

Наче зібрано всі зими.

І стандартний.

Днень за днем проходять мимо

І лишаються уривки, згадки, строки

Світ насправді є неоднобоким.

Хоч спитай у правди, хоч у кривди.

І у щасті теж бувають біди.

Але з широко відкритими очима

Ти живи, щоби не було стриму.

Бути не кущем у цьому світі

А найкрасивішою в суцвітті.

Мері Кузьменко

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Пишіть листи і надсилайте вчасно,

Коли їх ждуть далекі адресати,

Коли є час, коли немає часу,

І коли навіть ні про що писати.

Пишіть про те, що ви живі-здорові,

Не говоріть, чого ви так мовчали.

Не треба слів, навіщо бандеролі?

Ау! — і все, крізь роки і печалі.

Ліна Костенко

Скорочуймо дистанції до істин.

Даруймо людям крихітку розради.

А коли хто не встиг нам відповісти,

то що ж, на це уже немає ради...

Ліна Костенко

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Вот несколько из личного.

Стихи

Зачем тебе стихи? они же - просто форма,

Красивое звучанье холодного ума.

И пустота в словах воспримется как норма,

а утром ты заметишь, что всё ещё сама.

Я б лучше указал на сторону рассвета,

маня твой нежный вгляд по следу от комет.

Держа тебя за руку - не ждал бы я ответа,

А молча подарил бы огромнейший букет.

зачем нам эти рифмы, рожденные тоскою?

Писаньем не добиться падения стены.

К тебе я прикоснусь озябшею щекою,

И вдруг ты удивишься, на сколько мы родны.

(с) MuZa, 2010

С тобой

с тобой засыпаю, с тобой просыпаюсь,

с тобой прихожу, также в путь отправляюсь...

с тобой первый лучик врывается в дом,

с тобою всё сердце пылает огнём.

с тобою все мысли, с тобой все мечты,

с тобой в целом мире делю я цветы...

с тобою все дни бегут как минуты,

с тобою совсем нету места для смуты.

с тобою, с тобой... с тобою одной,

"Тебя я люблю, мой котёнок родной!"

© MuZa

Безысходность

"пускай белый останется белым" -

невозможного хочет любой.

всё становится медленно серым,

а потом обретает покой.

мы устало глядим в отраженье,

да по зеркалу водим рукой:

не приемлем лица искаженья,

отвратителен волос седой.

взгляд становится бледно-невзрачным

и упругость уже как желе,

солнце всходит теперь только мрачным,

чтоб пойти - прислонишься к стене.

много тысяч друзей и знакомых -

и лишь сотня осталась вживых,

нет ответов с рожденья искомых,

есть лишь пара советов чужих.

говорят все, внушая насильно:

"пройдёт время и скроются швы",

но мне кажется время стабильно -

постоянно проходим лишь мы...

© MuZa

Общение

есть в арсенале три десятка букв,

и океан словесных сочетаний,

но часто не хватает жестов рук,

и звуковых приятных колебаний.

всё в запятых и смайлах утопилось

мы улыбаемся сквозь доллар и процент,

но пыл и страсть - всё как-то испарилось,

всё превратилось в трафика фрагмент....

© MuZa

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

а еще немного любви :)

Ей

я всё таки близко - такой незаметный,

твой взор вникуда и вопрос безответный.

незримою тенью идущий я рядом,

уже не пытаясь поймать тебя взглядом...

отживший я призрак сидящий в душе,

физический образ затёрт мой уже.

забыт я сознаньем, не помнишь и речь -

мне в сердца глубинах осталось залечь.

и в жажды моменты пройду я дождём,

щек'И я в жару коснусь ветерком,

и телом укрою от хищных шипов,

тебя защищу от колючих ветров.

проявлюсь и ищезну - а ты не заметишь,

другому неявно улыбкой ответишь..

наград не ищу я, мне важно сознанье,

что сч'Астлива ты и сбылись все желанья.

за днями - года, потом и десятки,

я так же всё рядом, играющий в прятки..

нев'Идим! и молча с тобой я везде,

пока не окликнешь: "котенок, ты где?"

© MuZa

Напиши мне

напиши мне о том, как ты любишь,

как надеешься, веришь и ждешь,

напиши, что меня не забудешь,

что со временем ты не уйдешь.

опиши свои ночи и будни,

опиши все холодные сны,

и о том как свершаются судьбы.

в ожидании нашей весны

мы с тобой золотое сеченье,

мы с тобою земли полюса,

мы с тобою соседние звенья,

мы с тобою в горах голоса....

(с) MuZa

Без тебя

я в толпе одинок, в одиночестве зол..

все разбитые мысли роняю на пол..

собираю осколки и клею мечты,

безнадёжно надежды сосуды пусты..

я в рисованном круге, а ты за чертой,

ловко кто-то мой контур заполнил тоской..

скомкал в шар бесконечность и бросил в меня,

без тебя ночи нет, также нету и дня...

говорят, время лечит - зачем такой врач?

не хочу я забыть - мне не нужен палач.

я согласен на всё - на мост шаткий ступлю..

ведь тебя больше жизни, котенок, люблю!!

(с) MuZa, 2002

Взаимная любовь

В орудие расправы превратили мы любовь,

с холодною ухмылкой друг другу портим кровь,

рвём общие портреты, со звоном бьём стекло.

я громко хлопну дверью, ты выплеснешь вино.

Бьём сердце на осколки, стараясь вызвать боль,

с печальною улыбкой бросаем в раны соль.

родное рвём словами, в душе слепой оскал,

я в зеркало ударю,ты разобьёшь бокал.

Час от часу не легче, все чувства гоним прочь,

казалось станет легче, когда наступит ночь.

Взойдёт ведь снова солнце, но будет всё равно -

я вскрою себе вены, ты бросишься в окно.

© Muza, some moment of depression

Надежда

Подари мне надежду, я бы в ней утонул,

Я прижался бы к ней, и в объятьях уснул.

Я б до света звезды тянулся во сне,

Я забрал бы её погулять по луне…

Подари мне надежду - я бы нянчил её,

И растил бы я это благое дитё.

Пригласил бы на танец, легонько обнял,

Посвятил бы стихи и ладонь целовал…

Подари мне надежду, я б ей путь осветил,

От ветров бы колючих её оградил,

И ладошкой укрыл бы от розы шипов,

Я не дал бы набросить неволи оков.

Подари мне надежду, я ей стану рабом,

Пусть подпишут тобой её знак над челом,

Не щади уходя – в ожиданьи замру,

Лишь надежду оставь – без неё я умру.

(с) MuZa, Some time, Somewhere

Если строить планы

никому не расскажем о планах

и забудем о наших мечтах.

пускай лЮди в сдружившихся странах

не узнают о красочных снах.

если скажешь - допустишь ошибку,

а огласка рождает провал.

вмиг с лица удалят нам улыбку,

если враг о всех планах узнал.

так давай мы подавим безумье,

сохраним молчаливый секрет.

и когда враг утонет в раздумье,

ты на ушко мне скажешь "привет!".

© MuZa

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 4 тижня потому...

Евгений Евтушенко

* * *

Пора вставать...

Пора вставать... Ресниц не вскинуть сонных.

Пора вставать... Будильник сам не свой.

В окно глядит и сетует подсолнух,

покачивая рыжей головой.

Ерошит ветер зябнущую зелень.

Туманами покрыта вся река,

как будто это на воду присели

спустившиеся с неба облака.

И пусть кругом еще ночная тишь,

заря с отливом розовым, нездешним

скользит по непроснувшимся скворешням,

по кромкам свежевыкрашенных крыш.

Пора, пора вглодаться и вглядеться

в заждавшуюся жизнь. Все ждет с утра.

Пора вставать... С тобой рассталось детство.

Пора вставать... Быть молодым пора...

1950

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Старесенька, їде по тій дорозі.

Як завжди. Як недавно. Як давно.

Спинилася. Болять у неї нозі.

Було здоров'я, де тепер воно?

І знов іде... Зникає за деревами. ..

Світанок стежку снігом притрусив.

Куди ж ти йдеш? Я жду тебе! Даремно.

Горить ліхтар - ніхто не погасив.

Моя бабусю, старша моя мамо!

Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!

Якими я тобі скажу словами,

Що ти в мені повік не одболиш!

Земля без тебе ні стебла не вродить,

і молоді ума не добіжать!

Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,

і насіння у вузликах лежать!

Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни,

А ті казки, те слово, ті сади,

І так по крихті, крихті Україна

іде з тобою, Боже мій, куди?!

Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!

Ще й час є в тебе, пізно, але є ж!

Зверни додому з білої доріжки,

Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?

Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.

Тоді був травень, а тепер зима.

Зайшла б, чи що, хоч сльози втерла.

А то пішла, й нема тебе, й нема...

Л.Костенко

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Когда вы стоите на моем пути,

Такая живая, такая красивая,

Но такая измученная,

Говорите все о печальном,

Думаете о смерти,

Никого не любите

И презираете свою красоту -

Что же? Разве я обижу вас?

О, нет! Ведь я не насильник,

Не обманщик и не гордец,

Хотя много знаю,

Слишком много думаю с детства

И слишком занят собой.

Ведь я - сочинитель,

Человек, называющий все по имени,

Отнимающий аромат у живого цветка.

Сколько не говорите о печальном,

Сколько ни размышляйте о концах и началах,

Все же я смею думать,

Что вам только пятнадцать лет.

И потому я хотел бы,

Чтобы вы влюбились в простого человека,

Который любит землю и небо

Больше, чем рифмованные и нерифмованные

Речи о земле и о небе.

Право, я буду рад за вас,

Так как - только влюбленный

Имеет право на звание человека.

Александр Блок

6 февраля 1908

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.




×
×
  • Створити...