speaker Опубліковано 9 Вересня, 2010 в 18:03 Поділитися #126 Опубліковано 9 Вересня, 2010 в 18:03 Ліна КостенкоБ"ють не слабших, б"ють сильніших.Всі удари від невдах.Б"є мізерія.Б"є тупість, б"є заздрість,Жадібність і страх. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 9 Вересня, 2010 в 18:44 Поділитися #127 Опубліковано 9 Вересня, 2010 в 18:44 Мабуть, байдужим легко у житті,Мабуть, вони народжені в сорочках:В байдужих очі ситі, не святі,–То вже не очі, а маленькі точки.В байдужих свій спокійний заповіт,У них свої, неписані закони:Байдужістю наповнить білий світ,Аж поки він од неї не схолоне.Василь Буденний Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 9 Вересня, 2010 в 19:41 Поділитися #128 Опубліковано 9 Вересня, 2010 в 19:41 Уривок з поеми про війну. СОБАКАЯк везли господаря в Майданек,Бігла за машиною собака.Де там їй догнати?.. А на ранок — Диво з див — шугнула до барака.«Як і звідки?» — чудувались люди,Чи то, може, мари-поторочі?А вона, забігши, мов до буди,Добродушно зазирала в очі.Йшла неквапно, втомлено, безсило,Ще й на шиї із ремінним клаптем.«Тут він, тут», — у грудях стукотіло.Зупинилась...Слухає — і раптом,Чи почула стогони?.. Чи запахТих долонь, що звуться хлібодари? — Присядки пішла на задніх лапах,Кинувшись передніми на нари.І хвостом радіючи, собакаЦілувала руки по-людському...А господар біля неї плакав — Всі шляхи відрізані додому.А вона на безголосій мовіПробачалась, що, на жаль, не встиглаВпитися в колеса ті гумові,Хоч за ними довго-довго бігла.Склала лапи, прилягла під нари,Як, бувало, в хаті, коло ліжка,І з-під вій жолуддям жовто-каримМовчазна світилася усмішка.Може, нива марилась ріллеюІ димок підсинений над нею?Чи ріка в тумані на роздолліЛебеділа в білій-білій льолі?А можливо, та вчорашня скибаЇй запахла лусточкою хліба?Чи виднілись верби коло хатиІ лоша, що вийшло побрикати?Але раптом заскрипіли нари — І з очей втекли собачі мари.Обвела тривожну тишу зором,Потягнулась, вигнулась, мов арка...А в той час міжнарним коридоромЧапала вгодована вівчарка.Повновладно, сито, гонорово,Адже тут саме їй, нюхослухній,Завжди надається перше словоЙ не останнє на хазяйській кухні.«Що за гостя? — зажаріли очі. — Звідки ця прибилася приблуда?Тут, мовляв, — казали зуби вовчі, — Не собача, а двоногих буда!»Розмахнула кроки — й до собаки,А собака теж не ликом шита...І немов очей схрестили шпаги,Шкіриться дуель несамовита.Сіпнулося зморщене гарчання,Зближувало відстань сперечання.Ще єдину мить, іще півмиті — І піде все вихором на світі.Чорна тьма людських очей в бараціСпівчувала змореній собаці.А господар (чим він допоможе?) — Прикувало зраненого ложе.Зціпив зуби і очей щілини,Щоб її не бачити кончини.Та неждано сталось дивовижне:Поєдинок — тихне, тихне, нишкне.І хвоста підкинула вівчарка,Ніби це знайомство, а не сварка.Підійшла, понюхала на згоду,Все-таки вони — одного роду!Крижаніла тиша над бараком...Люди вперше заздрили собакам./Богачук О./ Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Caprichos Опубліковано 10 Вересня, 2010 в 05:45 Поділитися #129 Опубліковано 10 Вересня, 2010 в 05:45 один з улюблених віршівГрустное утро...Осеннее утро с остатками лета.Оставшийся с вечера запах нероли.Забившийся в простынь луч яркого света.Сполна отыграв свои странные роли,сидим на постели и курим. И дышим,боясь проронить неуместную фразу.Как камень скульптуры, немы, неподвижны.Прекрасны, как лилии в глиняной вазе.Стоит недопитое полусухое.Пылинка забилась в луч яркого света.И ты, улыбнувшись, босая уходишь,забравши остатки прошедшего лета.Ведь ангелы ходят всегда босикоми курят табак, запивая вином.Андрей Заулочный Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 10 Вересня, 2010 в 13:13 Поділитися #130 Опубліковано 10 Вересня, 2010 в 13:13 В.СимоненкоМОРЕ РАДОСТІЯ із надій будую човен,І вже немовби наявуЗ тобою, ніжний, срібномовен,По морю радості пливу.І гомонять навколо хвилі,З бортів човна змивають мох,І ми з тобою вже не в силіБуть нещасливими удвох.І ти ясна, і я прозорий,І душі наші мов пісні,І світ великий, неозорийНалежить нам — тобі й мені.О море радості безкрає,Чи я тебе перепливу?Якби того, що в мріях маю,Хоч краплю мати наяву.09.03.1961 Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 10 Вересня, 2010 в 13:22 Поділитися #131 Опубліковано 10 Вересня, 2010 в 13:22 Роман СкибаА в очах твоїх падав сніг...Падав сніг на догоду січневі.Я вкотре увійти не мігУ свої вечори коричневі.Увіскритись би в блиск вітрин.Затінитись би в тьму смерекову...Може, я і не той один,Що колись був знайомий декому.Сивий вітер любив мене,Добрі звірі по снах стрічалися.Ми не знали, що це мине.Ми забули, як це почалося.Налипає до босих нігСвіжа паморозь, мов із терну вся.Не дивись мені вслід - то гріх.Це не правда, що я не вернуся. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Varvara Опубліковано 10 Вересня, 2010 в 13:49 Поділитися #132 Опубліковано 10 Вересня, 2010 в 13:49 Тааааак. Роман класний Люблю як він декламує вірші. Дуже харизматично. Щось із недавнього: Мій оголений нерв. Моя вибита клином емоція... Як на металомісткість у тілі жорстка перевірка. Та чомусь не залізна я. Лиш на губах моїх гірко. Певно, кров і залізо в мені у відмінній пропорції. Це так схоже на „Ти мені віриш?” чи „Досі люблю”. Там де люди прощаються, вже починається блюз. Мій розхитаний світ. Блазнюватий і хитрий однаково. Випробовуєш. Ловиш. І кидаєш. (Щоби зловити). Я всміхаюся вдячно і сплачую (Господи!) мито. За вечірню зорю. За півподих. І вчення Сократові. Ні. Так. Мабуть. Ні. Бо ж насправді все добре і нити не хочеться. Спека між пальців березовим соком просочиться Ніч – симулянтка. Ця ніч – шарлатанка-пророчиця. Як же їй вірити... Як же їй вірити. Боже... Так. Прохолода торкається пальцями-зливами. Все спілкування - лінивими рівними линвами. Місто тепер проростає залізними ринвами. Буде з потоків води нам жива огорожа. Може. І літо відходить неспішними кроками. Більше не чути липневого грізного рокоту. Осінь. І дні будуть завше короткими й мокрими. Нам же лишається бути завжди насторожі. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 11 Вересня, 2010 в 19:28 Поділитися #133 Опубліковано 11 Вересня, 2010 в 19:28 Осудите сначала себя самого,Научитесь искусству такому,А уж после судите врага своегоИ соседа по шару земному.Научитесь сначала себе самомуНе прощать ни единой промашки,А уж после кричите врагу своему,Что он враг и грехи его тяжки.Не в другом, а в себе побеждайте врага,А когда преуспеете в этом,Не придется уж больше валять дурака -Вот и станете вы человеком........Пока Земля еще вертится, пока еще ярок свет,Господи, дай же Ты каждому, чего у него нет:Мудрому дай голову, трусливому дай коня,Дай счастливому денег... И не забудь про меня.Пока Земля еще вертится, Господи, - Твоя власть! -Дай рвущемуся к власти навластвоваться власть,Дай передышку щедрому хоть до исхода дня.Каину дай раскаянье... И не забудь про меня.Я знаю: Ты все умеешь, я верую в мудрость Твою,Как верит солдат убитый, что он проживает в раю,Как верит каждое ухо тихим речам Твоим,Как веруем и мы сами, не ведая, что творим!Господи, мой Боже, зеленоглазый мой,Пока Земля еще вертится, и это ей странно самой,Пока еще хватает времени и огня,Дай же Ты всем понемногу... И не забудь про меня.Булат Окуджава Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 11 Вересня, 2010 в 19:34 Поділитися #134 Опубліковано 11 Вересня, 2010 в 19:34 В дні, прожиті печально і просто,все було як незайманий сніг.Темнооким чудесним гостемя чекала тебе з доріг.Забарився, прийшов нескоро.Марнувала я дні в жалю.І в недобру для серця поруЯ сказала комусь: - Люблю.Хтось підносив мене до неба,я вдихала його, голубе.І не мріяла вже про тебе,Щоби цим не образить тебе.А буває, спинюсь на місці,Простягаю руки без слів,Ніби жду чудесної вістіЗ не відомих нікому країв...Є для серця така покута -Забувати скоріше зло,Аніж те, що мусило бутиІ чого в житті не було.Ліна Костенко. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 12 Вересня, 2010 в 17:42 Поділитися #135 Опубліковано 12 Вересня, 2010 в 17:42 Автора не знаю. Вірш гарний.ЩастяТо що для щастя потрібно?- Добра кава, можливо, з вершками,Вінегрет, нарізаний дрібно,але тільки Її руками.Що потрібно для щастя іще?Чути сміх на шляху до роботи -Щоб веселий хтось йшов під дощем,І нехай то - "робоча субота"...Коли щастя з'являється вмить?Коли бачиш, як діти ростуть.Чи помітив, що кішка не спитьІ планує тебе обмануть.Де ж те щастя щоденне знайти?Треба вдома його відшукати.Маєш їхать кудись, чи піти -Крім речей, не забудь його взяти.А якщо того щастя нема,Хоч його кожен день ти чекаєш!?Значить це, що у тебе - зима...Та весни без зими - не буває! Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Olesya Опубліковано 12 Вересня, 2010 в 18:35 Поділитися #136 Опубліковано 12 Вересня, 2010 в 18:35 Теж про щастя - Мар'яна Савка. Кожен шукає щастятільки ж не всі уміютьчути його присутність,подих його легкий.Над бастіоном серцясвітить сонце надії, сонце простої суті - просто тепло руки.Вітер такий пекучий, простір такий незнаний.Скільки іти в пустелі, скільки суворих днів?На горизонті - кручі, мов кам"яні бованни,а обабіч не скелі -тільки стовпи соляні.Вечір спадає скоро, щемно голосять звірі.Як же, як же нам буде? - ночі не видно дна...Буде просто й суворо - буде тобі по вірі.Серце твоє у грудях - правда твоя одна. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 12 Вересня, 2010 в 20:02 Поділитися #137 Опубліковано 12 Вересня, 2010 в 20:02 Ходить сніг по далеких містах, Ходить сніг по застиглім столітті. Я — не страх, я не страх, я не страх, Я неструшений шурхіт у вітті. Нарожево зникають таксі, Начорняво ридають каштани. Ще не всі, ще не всі, ще не всі Відпекли недоспівані рани. Не потрібно ні слів, ні хвилин, Не потрібно ні блиску, ні ранку, Я один. Я один. Я — один, Хто спинився при вашому ґанку. Ходить сніг по дрімучій пітьмі. Ці маршрути уже заповітні. Ви самі, ви самі, ви самі Загубили мене в цьому світі....Задивившись у місячні лики В глибині заліхтарених площ, Усміхнешся і станеш великим, Усміхнешся і станеш, як дощ. Коли вимрієш в небі лелеку І рвонешся за ним навздогін, Усміхнешся і станеш далеким, Усміхнешся і станеш, як він. І коли за сліпучою гранню Осягнеш, що земля не твоя, — Заридаєш і станеш останнім, Усміхнешся і станеш, як я.Роман Скиба Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 12 Вересня, 2010 в 20:17 Поділитися #138 Опубліковано 12 Вересня, 2010 в 20:17 Среди всего, что в нас переплелось, Порой самодовольство нами правит. "Казаться или быть?" - вот в чем вопрос, Который время человеку ставит. Считаться кем-то, или кем-то быть? Быть смелым, или делать вид, что смелый? Ты жертвовал, творил, умел любить, Или об этом лишь вещал умело, Робея самому себе признаться, К чему стремишься: быть или казаться?.. Что стоит жизнь в довольстве иль покое, Когда ее пытаются лепить, Фальшивя переделанной строкою... Легко казаться. Очень трудно быть......Наша жизнь не приемлет в себе постоянства. И прощаться легко. Только некая грусть Занимает в душе небольшое пространство, Если сверху смотреть на отмеренный путь. Ведь прощаемся мы не с людьми, не с местами, И не в том, между нами, расставания суть. Всякий раз мы прощаемся с нашими днями, Что уже не вернуть ... Андрей Макаревич Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 12 Вересня, 2010 в 21:44 Поділитися #139 Опубліковано 12 Вересня, 2010 в 21:44 Полжизни мы теряем из-за спешки,Спеша, не замечаем мы подчасНи лужицы на шляпке сыроежки,Ни боли в глубине любимых глаз.И лишь, как говорится, на закате,Средь суеты, в плену успеха, вдругТебя безжалостно за горло схватитХолодными ручищами испуг:Жил на бегу, за призраком в погоне,В сетях забот и неотложных дел,А может, главное и проворонил,А может, главное и проглядел...Юлия Друнина Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 12 Вересня, 2010 в 21:48 Поділитися #140 Опубліковано 12 Вересня, 2010 в 21:48 Віслава ШимборськаПерепрошую випадковість, що зву її доконечністю.Перепрошую доконечність, якщо все ж таки помиляюсь.Нехай не сердиться щастя, що беру його ніби власне.Нехай дарують померлі, що в пам'яті ледве жевріють.Перепрошую час за безмір світу, не баченого протягом миті.Перепрошую давнє кохання, що нове вважаю за перше.Простіть мені, війни далекі, що приношу квіти додому.Простіть мені, рани відкриті, що собі я вколола пальця.Перепрошую тих, що в безодні волають, за менует на платівці.Перепрошую всіх людей на вокзалах за сон о п'ятій перед світанком.Даруй, надіє зацькована, що інколи я сміюся.Даруйте мені, пустелі, що ложки води не несу вам.Ти, яструбе, протягом років той самий, у клітці тій самій,без руху, з поглядом завше наміреним в цятку ту саму, —даруй мені, навіть якби ти був лиш опудалом птаха.Даруй мені, зрубане дерево, за чотири ноги стола.Даруйте, великі питання, за відповіді маленькі.Правдо, не приділяй мені ти надто багато уваги.Поваго, вияви, прошу, до мене великодушність.Стерп, таємнице буття, що нитки я смикаю з твого шлейфа.Не винувать мене, душе, що нечасто я тебе маю.Перепрошую все, що не можу бути я скрізь і всюди.Перепрошую всіх, що не вмію кожним і кожною бути.Знаю, що, поки живу я, ніщо мене не виправдовує,адже й сама собі я на перешкоді стою.Не кривдься на мене, мово, що позичаю слів патетичних,а тоді докладаю праці, щоб вони видавались легкими. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 13 Вересня, 2010 в 13:13 Поділитися #141 Опубліковано 13 Вересня, 2010 в 13:13 Віслава ШимборськаКІТ У ПОРОЖНІЙ ОСЕЛІПомерти – так не можна робити котовіБо що має відчувати кіт у порожній оселідрапатися на стіни.Тертися поміж меблями.Ніщо тут не змінилосяА проте і змінилосяНіби ніщо не пересуненеА однак і порозсоване.І вечорами лампа уже не світить.Чути кроки на сходах,Але ж це не ті.Рука, що кладе рибу у мисочку,також не та, що клала.Щось тут не починаєтьсяу звичний час.Щось тут не відбуваєтьсяяк повинно.Хтось тут був і був,А потім зникі знову вперто немає.До усіх шаф уже заглядавУсі полички поперебігавІ під килим заглядавНавіть порушив заборонуІ папери усі порозкидавЩо ж ще робити,Спати і чекати.Нехай-но він тільки повернетьсяНехай-но він тільки з’явитьсяТоді він відчуєЩо з котом так не можна.Ітиму до нього, але так,ніби зовсім не до ньогоПомалесенькуНа дуже ображених лапахІ ніякісіньких підстрибувань-писківнапочатку. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 13 Вересня, 2010 в 18:32 Поділитися #142 Опубліковано 13 Вересня, 2010 в 18:32 Віслава ШимборськаНАПИСАННЯ ЖИТТЄПИСУЩо потрібно?Потрібно написати заяву,а до заяви долучити життєписНезважаючи на тривалість життяжиттєпис повинен бути коротким.Обов'язкова стислість і відбір фактів.Зміна краєвидів на адресиі мерехтливих спогадів на нерухомі дати.З усіх кохань вистачить шлюбного,а з дітей тільки народжені.Важливіше, хто тебе знає, ніж кого знаєш ти.Подорожі тільки закордонні.Приналежність до чого, але без для чого.Відзнака без за що.Пиши так, ніби ти з собою ніколи не розмовляві обминав здалеку.Помовч про собак, котів і птахів,реліктовий мотлох, приятелів і сни.Згадай скоріше ціну ніж вартістьі заголовок ніж зміст.Важливіший розмір черевиків, ніж куди він іде,той, ким вважаєшся.До того додай фотокартку з відкритим вухом.Враховується його форма, а не те, що чути.Що чути?Гуркіт машин, що мелять папір. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 13 Вересня, 2010 в 18:41 Поділитися #143 Опубліковано 13 Вересня, 2010 в 18:41 Перебивання з дня на день. Книжки, прочитані у чергах. В очах оновлених людей така зачовгана печерність, що страшно й глянути назад, туди, де віра ще не тане, де насміхається козак під гаківницею з султана. Де все ще має форму й зміст, не гнеться, не м'ятеться всує, де за сонетний благовіст ніхто нікого не катує, ніхто нікого не жере, не продає, не обдирає… Усе це, хлопчику, старе. Старе, як світ, а не вмирає. Бо в ньому істина сумна, і перевірена, і рання: — Видовищ, хліба і вина! І тільки потім: — Покаяння…Неоніла Стефурак Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 13 Вересня, 2010 в 19:02 Поділитися #144 Опубліковано 13 Вересня, 2010 в 19:02 Трішки гумору Павло Глазовий Красотульки У крамницях, у пивницях - Дуськи, Муськи, Люськи. Ти до них - по-українськи, А вони - по-руськи. Станеш глянеш: мамо рідна, Господи мій, Боже! Наяложене, патлате, На чортяку схоже, Стан свинячий, погляд вовчий І усмішка кінська... Нащо таким красотулькам Мова українська? Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Olesya Опубліковано 17 Вересня, 2010 в 18:07 Поділитися #145 Опубліковано 17 Вересня, 2010 в 18:07 тут осінькажеш це про часжоржини мокрі й пахнуть смеркомі ночі чорний тарантастак близько очі у люстеркув прив'ялих зморшках не жагиутоми повні і нетлінністарі любові від Феллініз екрану поминають настут осіньбілі берегина недописаній сторінціде смерть як засіб від нудьгиде чоловік належить жінціале не весь але не тійслова торішній сухостійабо закреслення саміу незавершенім письмітут осінь...Мар'яна Савка Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 17 Вересня, 2010 в 18:22 Поділитися #146 Опубліковано 17 Вересня, 2010 в 18:22 Людині потрібна людина,Як світлу – безобрійна даль,Як вічності – кожна година,Як щастю потрібна печаль.Долоні потрібна долоня –Щоб доторк, і хліба шматок,І усміх, і сльози солоніНавчитись ділити на двох.Навчитись ділити до крихтиЙ захмарене, і голубе…Людині потрібно відкритиУ іншому серці себе.Бо тільки у серці відкритеКрізь морок пітьми й забуттяМиттєво спалахує світло –Пульсуюче світло життя…Й безсмертя пронизливий подихТоді крізь віки пророста,Коли він – із погляду в погляд,Коли він – із вуст у вуста…Олена Матушек Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 17 Вересня, 2010 в 18:51 Поділитися #147 Опубліковано 17 Вересня, 2010 в 18:51 Живуть на світі половинки –У половинок тихий крок,І половинчасті в них вчинки,І половинчастість думок.В їх напівдушах – напівболіІ навіть напівпочуття,Свої куценькі напівдоліВони сприймають за життя.Вони сміються напівсміхом,І правду ріжуть, та... навпіл,І критикують напівтихо,І захищають з напівсил.Їх так, буває, вродить густо –Скриплять гілки усіх дерев...Та половинок навіть гусінь,Їх навіть гусінь не бере...Олена Матушек Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 19 Вересня, 2010 в 18:32 Поділитися #148 Опубліковано 19 Вересня, 2010 в 18:32 Леонид ТереховичМеня укусили. Предательски. Больно.Что ж удивляться – закон бытия…Стал я доверчив. Забылся невольно.Поверил собаке: она же – своя!…Ещё моя кровь у неё на зубах,а смотрит невинно, хвостом виляет…Остерегайтесь своих собак!Больно, когда чересчур доверяют. (12.12.88) Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 20 Вересня, 2010 в 22:02 Поділитися #149 Опубліковано 20 Вересня, 2010 в 22:02 ЛЕГКО СКАЗАТЬАх, как легко сказать: Тебя не буду ждать...Но как тебя не ждать суметь себя заставить?У двери твой звонок не слыша - не страдатьИ от пустых тревог себя навек избавить?Не видя глаз твоих - не вглядываться в лица,Не слыша голос твой - кАк в музыке забыться?И пальцы не ломать? И губы - не до крови?Спокойно вспоминать. Пить за твоё здоровье... Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 20 Вересня, 2010 в 22:12 Поділитися #150 Опубліковано 20 Вересня, 2010 в 22:12 Федор Иванович ТютчевSilentium!Молчи, скрывайся и таиИ чувства и мечты свои -Пускай в душевной глубинеВстают и заходят онеБезмолвно, как звезды в ночи, -Любуйся ими - и молчи.Как сердцу высказать себя?Другому как понять тебя?Поймет ли он, чем ты живешь?Мысль изреченная есть ложь.Взрывая, возмутишь ключи, -Питайся ими - и молчи.Лишь жить в себе самом умей -Есть целый мир в душе твоейТаинственно-волшебных дум;Их оглушит наружный шум,Дневные разгонят лучи, -Внимай их пенью и молчи!.. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Рекомендовані повідомлення
Заархівовано
Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.