Перейти до змісту

Віршографія


qwadro

Рекомендовані повідомлення

Як хороше радіти без причини,

Коли на місто сутінь опада

І чується, як тихо, безупинно

Дзюрчить у стоки весняна вода.

І сну нема, і спокою немає,

І відчаю, і певности нема,

Тебе ж у далеч владно закликає

Напоєна надіями пітьма.

І хочеться всю землю обійняти

І йти шукать нечуваних пригод...

О, скільки музики надхненної багато

У шумі каламутних вод.

В. Симоненко

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • Відповідей 1,3 тис
  • Створено
  • Остання відповідь

Ирина Самарина

* * *

Молодость и зрелость сели на скамейку…

Молодость сказала: «Ты как я сумей-ка…»

Зрелость отвечала: «Красота не вечна,

Научись делиться красотой сердечной…»

Молодость, с насмешкой: «Что в тебе такого?

Дом, семья, работа… Скучные оковы…»

Зрелость улыбалась, будто младшей дочке:

«Без оков семейных люди — одиночки…»

Молодость твердила: «Всё во мне прекрасно,

Молода, свободна, и красива, ясно?»

Зрелость отвечала: «Я тебя мудрее,

И с тобой, малышка, спорить не посмею…

Повзрослей, узнаешь, счастье не в свободе,

Не в ночных гуляньях, не в Парижской моде…»

Молодость смеялась: «Глупости всё это,

Раз не в этом счастье, значит счастья нету»

Зрелость отвечала: «Нет, оно бывает,

Если жить с любимым небо позволяет,

Если смех детишек слышится из дома…

Ты ещё со счастьем, крошка, незнакома…»

Молодость спросила: «Если правда это,

Что ж ночами плачешь и о чём секреты?»

«Я ночами плачу, - зрелость говорила -

Потому что раньше это не ценила…"

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

И когда вдруг ему казалось, что ей стало больше лет,

Что она вдруг неразговорчива за обедом,

Он умел сгрести ее всю в охапку и пожалеть,

Хоть она никогда не просила его об этом.

Он едет сейчас в такси, ему надо успеть к шести.

Чтобы поймать улыбку ее мадонью,

Он любил ее пальцы своими переплести

И укрыть их другой ладонью.

Он не мог себе объяснить, что его влечет

В этой безлюдной женщине; километром

Раньше она клала ему голову на плечо,

Он не удерживался, торопливо и горячо

Целовал ее в темя.

Волосы пахли ветром.

Вера Полозкова

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

…Забувати поденно – спочатку зникає лице,

Потім дотик, і запах, і безум вокзалів, і тиша,

Що приходить по всьому отому. І поспіхом пишеш

Щось безглузде і щире твердим, наче гріх, олівцем.

На покреслених аркушах знову «Навіщо і як?»

Тільки потяг, і протяг, і шпилька у палець вколола:

Ти вже нахильцем пила це слово гіркаве «Ніколи»,

Як на кухні ранковій початий надвечір коньяк.

Вже мовчалось тобі, і боліло, і біло було,

І мело у душі, і замети вкривали поволі,

І курила у тамбурі білу цигарочку долі,

І текло поза вікна якесь безіменне село…

Ганна Осадко

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Місто людей, що у броні,

Кожен в своєму полоні.

Лиця, одягнуті в скелю,

Серце блукає в пустелі.

Я серед вулиць пихатих

Зніму із себе всі шати,

Киснем наповню повітря,

Випущу серце із клітки!

Дивляться стримані люди

На божевільну приблуду,

Думати прагнуть розумно -

Я ж душу тихо роззую...

Серед смугастих будівель

Спогад із серця підіймем!

Щастя шукає охочих

Мрію впустити ув очі.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО

ЩЕ ОДИН ПРОТЕСТ

До двадцяти бунтуєму завзято,

Шукаєм правди, кленемо брехню

І віримо, що нашому огню

Належить всяку нечисть спопеляти.

Тоді ми все бажаємо змінити,

В житті своє покликання знайти.

Яка хороша й нерозумна ти,

Наївна, мила юність неумита!

Та пройдуть дні, гарячі й безнадійні,

І ми стаєм холодні та спокійні,

Такі собі чиновнички черстві.

Уже в душі нема святого болю,

І розум наш не рветься вже на волю —

Ми раді тим, що ситі і живі.

(1954)

-----------------------------------------------

Я в світ прийшов не лише пити й їсти,

Скалити зуби на дурних дівчат

Та любоватись зоряним намистом

Під мариновані мелодії кантат.

З сім'ї селянської до грубості простої

В життя дороги стелються мені…

Я хочу пити сонячні настої,

Пізнать до краю радощі земні!

І на стежках, порослих будяками,

Що обминали зморені діди,

Я залишу мужицькими ногами

Хай не глибокі, та чіткі сліди.

1955

--------------------------------------------

МОЖНА

Можна вірить другові чи милій,

Марить наяву чи уві сні,

Білизну червневих ніжних лілій

Заплітать букетами в пісні.

Можна жить, а можна існувати,

Можна думать — можна повторять.

Та не можуть душу зігрівати

Ті що не палають, не горять!

Люди всі по-своєму уперті:

Народившись, помирає кожна,

А живуть століття після смерті

Ті, що роблять те, чого "не можна"

1.IX.1957

----------------------------------------------

Ну скажи — хіба це фантастично,

Що у цьому хаосі доріг

Під суворим небом,

Небом вічним,

Я тебе зустрів і не зберіг!

Ти і я — це вічне, як і небо.

Доки мерехтітимуть світи,

Буду Я приходити до Тебе,

І до інших йтимуть

Горді Ти.

Як це все буденно!

Як це звично!

Скільки раз це бачила Земля!

Але ми з тобою...

Ми не вічні,

Ми з тобою просто — ти і я...

І тому для мене так трагічно

Те, що ти чиясь, а не моя.

------------------------------------------

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

-------------------------------------

Україно, п’ю твої зіниці

Голубі й тривожні, ніби рань.

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене — диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю —

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю!

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір’ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадую про тебе,

Дні занадто куці та малі,

Ще не всі чорти втекли на небо,

Ходить їх до біса по землі.

Бачиш: з ними щогодини б’юся,

Чуєш — битви споконвічний грюк!

Як же я без друзів обійдуся,

Без лобів їх, без очей і рук?

Україно! Ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова...

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи — все одно

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено.

цікаво було б почути ці пісні...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Ирина Самарина

* * *

Сегодня как-то пусто на душе.

И целый мир как-будто отвернулся.

Тошнит от лицемерия уже…

Мне в сердце кто-то влез и не разулся…

Намусорил, осколков набросал,

Мечты разбил и затоптал желанья…

Другой-жалел и мысли собирал,

А третий перебил других старанья…

И так входили люди в душу мне…

Рассказывали тайны и секреты.

Кто-о долгах шептал, кто-о весне…

А кто-то о любви, пришедшей летом…

Я слушала, вникала и потом

Слезами обливалась почему-то.

Я так переживала обо всём…

И обо всех, кто в душу лез обутым…

Топтали, я терпела как могла,

Прощала и на помощь отзывалась…

И душу я свою не берегла.

Она непониманьем наполнялась…

Разрезала как яблочный пирог,

Сердечко, и прохожих угощала…

Давился кто-то, кто-то есть не мог,

А в ком-то просто совесть заиграла…

Взлетаю я с израненной душой,

Парю не высоко, но над землёю,

Есть светлый мир души, пусть небольшой,

Но я для всех ту дверцу приоткрою…

Пусть даже будут дальше мне кромсать

Измученное сердце, не стесняясь,

Я буду людям душу открывать.

И буду верить им, не сомневаясь…

AEeQns73gJU.jpg
Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Маша Гринёва

* * *

Кошка, хочешь, я дам тебе слово?

Не гулять без шарфа, не пить спиртного,

Не хлопать дверью, ругаясь с родными,

Не есть котлеты с картошкой на ужин...

Ни брату, ни другу не открывать сердце,

Не увлекаться сахаром, солью, перцем...

Даже если хочется, не звонить без дела,

Утром не спать, сколько хотела...

Не думать о прошлом, не мечтать о море,

Не писать стихи, даже если горе...

Незнакомым людям не распахивать двери....

Веришь мне, кошка?........

............и я не верю....

Jk756gs3b6Q.jpg
Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Мир останется прежним.

Да. Останется прежним,

ослепительно снежным

и сомнительно нежным.

Мир останется лживым.

Мир останется вечным,

может быть, постижимым,

но все-таки бесконечным.

И, значит, не будет толка

от веры в себя да в Бога.

И, значит, остались только

Иллюзия и дорога.

И быть над землей закатам.

И быть над землей рассветам…

Удобрить ее солдатам.

Одобрить ее поэтам.

Бродский

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

А ты меня люби любую!

Люби меня всегда, всегда.

Веселую, в проблемах, злую.

Ругай, не громко, иногда.

Пусть для тебя я буду лучшей!

Красивой, сказочной, живой.

Ищи всегда удобный случай,

Чтоб разговаривать со мной.

Жалей меня, ну хоть немного!

Мне так плеча недостает,

Не злись, когда я буду строгой.

Мне быть по строже так идет.

Пиши, звони, интересуйся!

Куда пошла, когда вернусь.

Но глубоко в меня не суйся.

Я ведь загадкой остаюсь.

Всегда скажи, что я шикарна,

Когда прическа не идет.

Держи меня, когда так странно,

Мой мозг в истерике живет.

Пойми меня, хоть это сложно!

Но сильно ум не напрягай,

Ты просто молча, осторожно,

Все пережить мне помогай.

У нас, у женщин так бывает,

Нам надо иногда хандрить.

Поплакать. Нас не заставляют,

Нам просто хочется поныть.

И даже если в глупой ссоре

Скажу тебе - оставь меня!

Не уходи. Побудь со мною.

Мне будет трудно без тебя.

Я знаю, с нами очень сложно,

Порою жалко мне мужчин.

Жить проще стало бы возможно,

Когда б мы сами знали, что хотим.

© Амина Новак

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Николай Заболоцкий

ПРИЗНАНИЕ

Зацелована, околдована,

С ветром в поле когда-то обвенчана,

Вся ты словно в оковы закована,

Драгоценная моя женщина!

Не веселая, не печальная,

Словно с темного неба сошедшая,

Ты и песнь моя обручальная,

И звезда моя сумасшедшая.

Я склонюсь над твоими коленями,

Обниму их с неистовой силою,

И слезами и стихотвореньями

Обожгу тебя, горькую, милую.

Отвори мне лицо полуночное,

Дай войти в эти очи тяжелые,

В эти черные брови восточные,

В эти руки твои полуголые.

Что прибавится – не убавится,

Что не сбудется – позабудется…

Отчего же ты плачешь, красавица?

Или это мне только чудится?

1957

Sankt-Peterburg-Ocharovana-Okoldovana.mp3

Vladislav-Kosarev-i-hor-Peresvet-Ocharovana-okoldovana.mp3

Aleksandr-Malinin-Ocharovana-okoldovana.mp3

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

ВЕСНЯНІ КВІТИ

Весна-чарівниця,

Неначе цариця,

Наказ свій послала,

Щоб краса вставала.

І проліски, і травка,

Й зелена муравка,

І кульбаба рясна,

Й фіалочка ясна —

Всі квіти весняні,

Веселі, кохані,

З-під листя виходять

Од сну зимового

До сонця ясного!

Ті квіти дрібненькі,

Мов дітки маленькі,

Розбіглись у гаю,

Я їх позбираю

В пучечок до купки —

Для мами-голубки!

О. Пчілка

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Марина Цветаева

* * *

Когда снежинку, что легко летает,

Как звездочка упавшая скользя,

Берешь рукой - она слезинкой тает,

И возвратить воздушность ей нельзя.

Когда пленясь прозрачностью медузы,

Ее коснемся мы капризом рук,

Она, как пленник, заключенный в узы,

Вдруг побледнеет и погибнет вдруг.

Когда хотим мы в мотыльках-скитальцах

Видать не грезу, а земную быль -

Где их наряд? От них на наших пальцах

Одна зарей раскрашенная пыль!

Оставь полет снежинкам с мотыльками

И не губи медузу на песках!

Нельзя мечту свою хватать руками,

Нельзя мечту свою держать в руках!

Нельзя тому, что было грустью зыбкой,

Сказать: "Будь страстью! Горя безумствуй, рдей!"

Твоя любовь была такой ошибкой, -

Но без любви мы гибнем. Чародей!

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Что нужно женщине? Заботливый мужчина.

Его поддержка и крепкое порой плечо,

Как механическим часам нужна пружина

И мелочи железные какие-то еще..

Что нужно женщине?.Порой одно объятье,

Которое спасает в серых повседневных буднях…

Ради мужчины женщина наденет платье,

И только для него красивой будет..

Что нужно женщине ?Мужская фраза,

Она ее услышав пожелает быть послушной,

Она поймет все сказанное с одного лишь раза,

Ведь женщине так важно становиться нужной…

Что нужно женщине?Мужские руки…

Они ее в обиду не дадут в любое время,

Пусть разберутся с кем –то даже грубо,

Но женщину свою они лелеют..

Так что же нужно женщине ?Мужчина!

Мужчина,тот ,что женщину полюбит,

Которому захочется до самой седины,

С ней рядом быть ,и он,поверьте будет..

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Ось на тому й ущухла злива,

Розійшлися з під’їзду всі.

Ти брела по струмках, щаслива

В загадковій своїй красі.

Били блискавки ще тривогу,

Розтинаючи небосхил, -

І веселка тобі під ноги

Опустилась, чудна, без сил.

Довго вітер уперто віяв,

Але чомусь і він тепер,

зазирнувши тобі під вії

У волоссі твоєму вмер.

Через вулиці нахололі

Повз очей зачарований хміль

Йшла ти в сонячнім ореолі

Невідомо куди й звідкіль.

Йшла, та й годі. Може, з роботи,

В магазини чи на базар.

Дріботіли маленькі боти

Об розчулений тротуар.

Не дивилася ні на кого,

Йшла й не чула, напевне, ніг.

Але щастя твоє ще довго

Голубіло з очей у всіх.

Василь Симоненко

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

ВіДШУКУВАННЯ ПРИЧЕТНОГО

він побачив сьогодні у себе в оці

вчорашню сльозу

він побачив назавтра у себе в оці

вчорашню сльозу

післязавтра у себе в оці він знову побачив

вчорашню сльозу і зрозумів

що вже ніколи не зможе її виплакати

і зрозумів що це вже

кінець

ТОДІ

обличчя вечірньої дороги процілував підошвами

аж до урвища тиші довго і з мукою

роздягав із себе останню фразу нервово

розстібаючи ґудзики слів довго боявся

поглянути на своє віддзеркалення в ноті ре

а коли поглянув то не уздрів нікого там

ТОДІ

виросло в дзвоні дерево сполоху

ТОДІ

виросло велетенське і розкололо дзвона

і розкололо дзвіницю дерево сполоху

і посадило собі на плечі цілу зграю гайвороння

те дерево

дуже довго миналося

і коли воно все-таки минулося

то всі побачили

ЯК

по спазматичній захололій лінії

котиться чорне яблуко

чорне яблуко котиться

серед поля зупиняється

і приїжджає душа самогубця

на сивім конику диму

щоби до того самогубства

розшукати причетного

і стає по той бік яблука її двійник

на зеленім глинянім конику

і каже йому душа своє звинувачення

а двійник по той бік чорного яблука

висловлює своє оправдання

а потім каже душі двійник

її ж таки звинувачення

і слово в слово повторює душа

його ж таки оправдання

а коли двійник розлютившись

потроюватись почне

то душа заховається за ніж

а коли почетвериться двійник

то душа заховається за свічку

і заховається душа за макове зернятко

коли подесятериться двійник

а переляк усіх навмання ходить зове

між трьома дороговказами натхненно зове

блукати

бо вже пасе-попасає свого зеленого коника

по той бік яблука

тисяча двійників...

Грицько Чубай

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Александр Васильев

Письмо

(Мне жаль, что тебя не застал летний ливень

В июльскую ночь на балтийском заливе,

Не видела ты волшебства этих линий –

Волна, до которой приятно коснуться руками,

Песок, на котором рассыпаны камни,

Пейзаж, не меняющийся здесь веками.

Мне жаль, что мы снова не сядем на поезд

Который пройдет часовой этот пояс

По стрелке, которую тянет на полюс;

Что не отразит в том купе вечеринку

Окно, где все время меняют картинку,

Что мы не проснемся на утро в обнимку.)

Поздно ночью

Через все запятые дошел наконец до точки.

Адрес, почта –

Не волнуйся, я не посвящу тебе больше ни строчки.

Тихо. Звуки.

По ночам до меня долетают редко.

Пляшут буквы –

Я пишу, и не жду никогда ответа.

Мысли, рифмы.

Свет остался, остался звук, остальное стерлось.

Гаснут цифры –

Я звонил, чтобы просто услышать голос.

Всадник замер.

Замер всадник, реке стало тесно в русле.

Кромки, грани –

Я люблю, не нуждаясь в ответном чувстве.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Александр Розенбаум

Очень личное о войне

Вряд ли стоит мне вам объяснять,

Что такое для меня и для моих друзей война.

Никогда не сможете понять,

Если не испита чаша полная её до дна.

Вряд ли стоит мне вас укорять

В том, что пальцем своим чистым тычете всех нас в дерьмо.

Никогда не сможете понять,

Что такое заходить живым к убитому домой.

Вряд ли стоит мне вам предлагать

Не смотреть с усмешкой на одетый парнем дома камуфляж.

Всё равно не сможете понять,

Как горит, идя к земле свечою, "Ил", в котором дембеля.

Вряд ли стоит протирать лады,

Чтоб вы поняли жару, в которую с ума сбежал

Отгонявший от отравленной воды

Огнемётом своих собственных солдат сержант.

Крикну братьям мёртвым или живым:

- Братья, хватит! Это были не мы.

Вряд ли стоит говорить о том,

Что вам кажется таким неблагородным делом - месть.

Но попробуйте сдержать свой стон,

Заглянув в ведро с кусками друга, и простить суметь.

Вряд ли стоит мне просить для тех,

Кто по вашей милости у Бога получил отказ.

Никогда вам не понять тех стен,

На которых по ночам бессонным плачут сотни глаз.

Вряд ли стоит мне вас убеждать,

Что неправильно живёте, во грехе живёте вы,

Всё равно не сможете понять,

Как порой приятно перед боем покурить травы.

Крикну братьям мёртвым или живым:

- Братья, хватит! Это были не мы.

Вряд ли кем-то мне права даны

В этой песне рассказать всё то, что знаю только я.

Никогда вам не понять луны,

Той, что смотрит мне в лицо из кровью сытого ручья.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

ВДОСВІТА

Ми вийшли з ночі не озираючись

на кінчиках наших пальців

ще не прокинулось здивування і ми

безшелесними руками торкаємось

всього що довкола

ще на кінчиках наших пальців

не прокинулось запитання

чи справді ми такі які ніколи

не озиратимуться

вже сходяться звідусіль наші тіні

які теж ніколи не озиратимуться

ми відчуваємо що із ночі нам

у спину дивляться дві сумні

заплакані зорі

але ми не озираємось

під звуки парадних маршів

безшелесне крокуємо вулицею

ми ще не думаємо про те чому

ці марші звучать зовсім так

як колискові

Грицько Чубай

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Лёка Лоева

В этом городе

В этом городе март

Заметает снегами дороги

Грязный лед в восемнадцать карат

Растекается в лужу, убогий

Здесь бесстыжая ночь

Накрывает нас белым одеялом

В шесть проснуться бы смочь

Я в последнее время устала

В этом городе я

Потерялась на спящем вокзале

И обратно нельзя

Там меня не искали

2013

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Белла Ахмадулина

ВЗОЙТИ НА СЦЕНУ

Пришла и говорю: как нынешнему снегу

легко лететь с небес в угоду февралю,

так мне в угоду вам легко взойти на сцену.

Не верьте мне, когда я это говорю.

О, мне не привыкать, мне не впервой, не внове

взять в кожу, как ожог, вниманье ваших глаз.

Мой голос, словно снег, вам упадает в ноги,

и он умрет, как снег, и превратится в грязь.

Неможется! Нет сил! Я отвергаю участь

явиться на помост с больничной простыни.

Какой мороз во лбу! Какой в лопатках ужас!

О, кто-нибудь, приди и время растяни!

По грани роковой, по острию каната -

плясунья, так пляши, пока не сорвалась.

Я знаю, что умру, но я очнусь, как надо.

Так было всякий раз. Так будет в этот раз.

Исчерпана до дна пытливыми глазами,

на сведенье ушей я трачу жизнь свою.

Но тот, кто мной любим, всегда спокоен в зале.

Себя не сохраню, его не посрамлю.

Когда же я очнусь от суетного риска

неведомо зачем сводить себя на нет,

но скажет кто-нибудь: она была артистка,

и скажет кто-нибудь: она была поэт.

Измучена гортань кровотеченьем речи,

но весел мой прыжок из темноты кулис.

В одно лицо людей, всё явственней и резче,

сливаются черты прекрасных ваших лиц.

Я обращу в поклон нерасторопность жеста.

Нисколько мне не жаль ни слов, ни мук моих.

Достанет ли их вам для малого блаженства?

Не навсегда прошу - но лишь на миг, на миг.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Сергей Есенин

Не жалею, не зову, не плачу

Не жалею, не зову, не плачу,

Все пройдет, как с белых яблонь дым.

Увяданья золотом охваченный,

Я не буду больше молодым.

Ты теперь не так уж будешь биться,

Сердце, тронутое холодком,

И страна березового ситца

Не заманит шляться босиком.

Дух бродяжий! ты все реже, реже

Расшевеливаешь пламень уст

О, моя утраченная свежесть,

Буйство глаз и половодье чувств!

Я теперь скупее стал в желаньях,

Жизнь моя, иль ты приснилась мне?

Словно я весенней гулкой ранью

Проскакал на розовом коне.

Все мы, все мы в этом мире тленны,

Тихо льется с кленов листьев медь...

Будь же ты вовек благословенно,

Что пришло процвесть и умереть.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

***

Примерзають гумки у дверях старих машин.

Починаються чоботи з хутрами і колготи

під штанами. Хлопчику, поспіши,

в теплій шапці скоро ніхто не впізнає, хто ти.

Скоро віхоли вкриють вихололі двори,

скоро вилиці втратять пам’ять про дотик літа –

говори їй про те, що все ще в тобі горить,

доки світишся, доки можеш ще говорити.

Доки ніжність ще не болить, доки ще не все,

що було між вами, ожеледь облизала.

Місяць в небі тьмяні міські ліхтарі пасе.

Місця в місті лишилося зовсім мало.

Говори про тих, хто губами лапає сніг,

хто злітає, як змій повітряний, в темне небо,

хто біжить у хвилях, а хвилі збивають з ніг,

і про інше все говори, що сказати треба.

Про таємні побачення в тихих нічних кафе

І про клятв одвічних відголос гордовитий.

Про усе неймовірне, невідоме, нове,

і про світло те, яке у тобі живе,

щоб її зігріти.

Катя БАБКІНА.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Кто битым жизнью был, тот большего добьется,

Пуд соли съевший, выше ценит мед.

Кто слезы лил, тот искренней смеется,

Кто умирал, тот знает, что живет.

Омар Хайям.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Зинаида Полякова

* * *

Старик недавно потерял жену.

Не находило сердце утешения.

Невыносимо было одному.

И не было потребности общения.

Однажды, к небу устремив свой взор,

Он плакал от печальных размышлений.

Вдруг неожиданно к нему во двор

Вбежал малыш и впрыгнул на колени.

Они сидели долго, просто так.

Пока старик не успокоил душу.

Малыш на цыпочках пошел назад,

Стараясь мир пришедший не нарушить.

-Что ты сказал такое, отчего

Вдруг перестал старик вздыхать и ахать?

Ответил маме мальчик:-Ничего,

Я просто помогал ему поплакать.

Как важно, чтобы чистая душа

С тобою рядом в горе оказалась.

Чтобы любовью и теплом дыша,

Тебя без слов спасала, понимала.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.




×
×
  • Створити...