Перейти до змісту

Віршографія


qwadro

Рекомендовані повідомлення

Константин Кинчев

Православные

Душа магнитом-замком,

Тревожит вольную грудь,

Как по доброму жить,

Да готовиться в путь,

Как с надеждой глядеть на разрушенный дом,

Как по доброму петь.

Видеть козни врага,

Да по вере прощать.

Посягательства чад

Волей одолевать,

Да гнушаться всех тех, кто порочит Отца,

Да по силе терпеть.

Гнать кручину-печаль,

Да с похмелья болеть,

Нараспашку идти,

Да в молитве радеть,

Да собором судить, кому тяжло держать

Во славу нашей земли!

А в небе сила - любовь!

Божья воля - закон!

Смертью смерти поправ

Дышит вечность с икон.

Да святится Имя твое

На все просторы Руси!

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • Відповідей 1,3 тис
  • Створено
  • Остання відповідь

Константин Кинчев

Дым

Светлая память останется лишь на словах,

Дух суеты истребит эту чудную блажь.

Вестник утраты -

Пульс тишины

Станет бессонницей душ

В час полной луны.

Чистого сердца по случаю не обрести.

Ясное Царство берется усилием жить.

Призрак рассвета -

Бледная тень

Тоже стремится прорваться

Сквозь марево в день.

Сколько беспечных осталось клубиться в золе,

Сколько раскованных перелопатила смерть.

Пленник пристрастий -

Вечный закат

Вновь ковыляет к заре

Впотьмах наугад.

Дым над землею -

Зыбкая хмарь

Рвется струною

В алтарь.

Дым - судьбы сложных,

Скомканных душ.

Радость бездомных -

Чушь!

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Сергей Есенин

ОТОЙДИ ОТ ОКНА

(Из цикла "Больные думы")

Не ходи ты ко мне под окно

И зеленой травы не топчи,

Я тебя разлюбила давно,

Но не плачь, а спокойно молчи.

Я жалею тебя всей душою,

Что тебе до моей красоты?

Почему не даешь мне покою

И зачем так терзаешься ты?

Все равно я не буду твоею,

Я теперь не люблю никого,

Не люблю, но тебя я жалею,

Отойди от окна моего!

Позабудь, что была я твоею,

Что безумно любила тебя,

Я теперь не люблю, а жалею -

Отойди и не мучай себя.

<1915>

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Прости мені оцю відвагу –

не мати смутку ув очах.

Я жінка.

І для мене благо

Отак от жити – на мечах.

Іти по лезах, як по травах,

Сивіти в чорняві ночей,

І відвертать від тебе замах

Чужих очей, чужих очей.

А потім плакать, мов дитина,

Чолом уткнувшись у щоку,

Шептать нехитре і невинне:

"Нащо тобі мене таку…"

І знову думати до рана,

І попеліти від жалю,

Бо ти – моя найглибша рана.

Та – що люблю…

із "Саду Нетерпіння",

Марія Матіос

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Ти втретє цього літа зацвітеш

Такою квіткою тендітною п’янкою.

Кімната втратить риси супокою,

Бо речі увійдуть у твій кортеж.

Обернеш пил на срібло і кришталь,

Наділиш тіні здатністю до тліну.

Одна із пелюсток розсуне стіни.

Ти – даль, і подолаєш іншу даль.

В людей уже нема своїх святинь –

Ти можеш стати першою, одначе

Знай, біля тебе жоден не заплаче,

І пам’тай два дні всього цвісти.

Ти втретє цього літа зацвітеш

Такою квіткою тендітною п’янкою.

Кімната втратить риси супокою,

Бо речі увійдуть у твій кортеж.

Костянтин Москалець

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Ти втретє цього літа зацвітеш

Такою квіткою тендітною п’янкою.

Кімната втратить риси супокою,

Бо речі увійдуть у твій кортеж.

Обернеш пил на срібло і кришталь,

Наділиш тіні здатністю до тліну.

Одна із пелюсток розсуне стіни.

Ти – даль, і подолаєш іншу даль.

В людей уже нема своїх святинь –

Ти можеш стати першою, одначе

Знай, біля тебе жоден не заплаче,

І пам’тай два дні всього цвісти.

Ти втретє цього літа зацвітеш

Такою квіткою тендітною п’янкою.

Кімната втратить риси супокою,

Бо речі увійдуть у твій кортеж.

Костянтин Москалець

http://music.i.ua/player/1849879/31993/325071/

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Сергей Фридд

Мы

Мы жили в небесах

Но надоело

Счастье

И крылья натёрли спину

Теперь мы здесь

И немного скучаем

По раю

Но привыкли жить

Вернуться?

Мы слишком горды

Остаться?

А что остаётся?

Облака и деревья

Удивлённо смотрят

Вверх

И знают всё о нас

Мы прячем боль

Под черной одеждой

И учимся плакать

Сквозь смех

Смертные

Да

Будем жить

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Летняя элегия

Город по-летнему пылен уже.

Где она, свежесть недавняя?

... Что в твоей летней, уставшей душе?

Где твоя белая Дания?

Гамлет, как детства пора коротка! -

оборвалось полукружие,

и холодна и спокойна рука

на рукояти оружия.

Небо - надетый на палец опал,

солнце - корона невестина...

Гремин, ведущий Татьяну на бал,

грустно тебе или весело?

Верно ли выбрало сердце твое?

То ли в судьбе перечеркнуто?

Все ты глядишь и глядишь на нее

горестным взглядом Печорина.

Та это женщина - или не та?

Эта? А может, не эта?!

Душная-душная духота.

Летнее-летнее лето.

Римма Казакова

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Сергей Фридд

Вера

Не грусти

Мы всё еще живы

Вечер еще не последний

На этой земле

Деревья шепчут

Тихо

О том

Что шанс ещё есть

Надо жить

Верить

И, может быть,

Спасёмся

Лишь Будь

Не уходи

Нам поможет

Тот, кто наверху

Он всё еще любит

Нас

Надо верить

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Сергей Фридд

Алкогольная ясность

Ощутить себя в пустоте

И вдруг она исчезает

Поскольку я в ней

А, значит, уже не пусто

Пары алкоголя

Как никогда ясны, как

Чистый кислород

Вот оно - сознание

Удариться о стену

Выкурить плохие мысли

Крепкой папиросой

И, черт возьми, никогда

НЕ ЗАМОРАЧИВАТЬСЯ!

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Лё

Стучи, стучится

Стучи, стучи...

В такт бьется сердце -

Печаль уйди.

Танцуют лица

В глазах любви...

Мечтают сбыться

Мечты мои...

Стучи..., стучится,

Сбиваясь с ритма, в ознобе слез.

Поет ли сердце в рутине грез?

Мечты с мечтами -

Не на земле.

А я за ними,

Но, я в петле,-

Сдавила душу

В груди тесна.

Пусть я не струшу,

Касаясь сна.

Танцует небо

Со мною в такт.

Кружится время:

Тик-так, тик-такт...

Весна в горошек,

Веснушек ряд,

Из многоточек

Ее наряд.

Из многоточек

Сольются в лад

Мотивы строчек -

Волшебный взгляд

Озерных бликов...

И я лечу,

Сжимая в сердце

Свою свечу.

Стучи, стучи...

В такт бьется сердце -

Печаль уйди.

Танцуют лица

В глазах любви...

Мечтают сбыться

Мечты мои...

Стучи..., стучится

Душа моя

К тебе, любимый,

Спаси меня.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Леонид Якименко

Посвящение матерям

Уходит время неостановимо,

И неизвестно сколько ему течь.

Воспоминанья, словно запах дыма

Из детства, что пытаемся сберечь.

Мы юны! Как лошадочки гнедые,

Помчимся вскачь, не замечая ям.

А матери - такие молодые! -

С тревогой смотрят в спину сыновьям.

Что будет впереди - им неизвестно.

Вся жизнь, как ненаписанный роман.

Быть может, ждёт счастливая невеста

Умрёт ли сердце от житейских ран?.

Года проходят шумной вереницей.

Туман густой окутал отчий дом.

Порхают дни, как бабочки и птицы,

В невечность мамы верится с трудом.

Мы их любить тогда не все умели.

Иные чувства брали нас в полон,

И мамы потихонечку старели,

Вдвоём с надеждой сидя у окон.

Им беды наши понаставили отметин,

Всё меньше дней, припрятанных в запас.

Мы в дом родной вернёмся и заметим

Морщин глубоких сеточку у глаз.

И руки их с узлами сухожилий,

И седину - всех горьких лет следы.

Неужто наши мамы заслужили

Всего стакан протянутый воды?

Вернутся эхом души поколений,

С немым укором встанут у дверей.

Наступит день - мы преклоним колени:

"Прости нас Бог за слёзы матерей!"

И время отстучит нам телеграмму

Из тех давно минувших детских лет,

Как в первом классе "ма-ма мы-ла ра-му",

Те окна есть. Вот мамы только нет...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Терентьева Ольга

Ангел плачет на твоем плече

Ангел плачет на твоем плече,

Очень грустно, еле слышно плачет,

Ты не знаешь о его беде,

Если б знала – было бы иначе.

Слезы каплями искрятся на щеках,

И глаза наполнены печалью,

Он в твоих запутался грехах,

Как помочь почти уже не чает.

Он неопытный совсем и молодой,

И о жизни многого не знает,

Он пытался справиться с бедой,

Но характер твой ему мешает.

Он кричал, но ты не замечала,

Интуицию не слушала свою,

Ты любила, плакала, страдала,

И не раз стояла на краю.

Милый Ангел на плече твоем,

Он готов с тобою говорить,

И, поверь, что с Ангелом вдвоем

Будет легче в этом мире жить.

Не ругай себя и не вини,

В жизни многие ошибки совершают,

Лучше в Небо лишний раз взгляни -

Небеса людей не забывают.

И прислушайся же к юному созданью,

Что в печали голову склонил,

Обращаясь с просьбой к Мирозданью,

Чтоб ему еще хватило сил…

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Юрий Воротнин

Нет, не всегда, лишь от случая к случаю...

Нет, не всегда, лишь от случая к случаю,

Вижу, сжимая виски:

В небе смиренном за тучей тягучею

Бабушка вяжет носки.

Нет, не всегда, только изредка - изредка

Вижу: со звёздных крылец:

Смотрит в печали, как будто сквозь изгородь,

С неба на землю отец.

Там, в небесах, перед взорами Божьими,

В вечной тоске по родным,

Молят они, чтоб родные, пригожие

Не поспешали бы к ним.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

«Шукаю людину!» —

запалена свічка

в руці Діогена пече... загальна

Бентежна тривога — та вічна —

ложиться йому на плече...

«Шукаю людину...»

А люди сховались

в насмішках, тривогах, вбранні...

Трагічні прологи й комічні фінали

наповнили фарсові днi...

Блукає по місту в подертім хітоні —

мудрець?

чи кумедний дивак?

Як можна напитися прямо з долоні,

навіщо носити черпак?

Навіщо розкішні палаци настiйно

здіймать в пiднебесну блакить,

коли й перевернута діжка надiйно

від вітру й дощу захистить?

Як мало потрібно людині, щоб жити!..

Чому ж без якоїсь вини

з себе чи з підлеглих витягують жили,

аби прихопить зайвини?

Людська загребущість роз’ятрює душі,

і бачимо часто, на жаль,

як виростають хоробрi та дужі

рабами нікчемних бажань...

І тягнуться руки — зухвалі й недобрі —

схопити далеке й близьке...

I світ захлинається в лютiй жадобi,

вбиваючи в людях людське...

Чи не тому осторога незвична

Не відпуска ні на мить:

«Шукаю людину» — запалена свічка

В руці Діогена горить...

/Леонід Терехович/

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Любити поета

... він римує ночі і дихає важко туманом,

палить надмірно й шукає очима безсоння.

Плазують й сміються навколо старі інтригани,

а він упивається словом, як вперше сьогодні.

Йому незнайомі кордони натхнення і втоми,

мовчить і вдивляється пильно в потворність підлоги.

Я часто за нього молюсь і не вірю нікому,

а він вже старіє і пише листи псевдобогу.

До нього іти мені треба і з вірою в диво

та він не впізнає тієї, що в снах на секунду.

Зігріюся поруч і буду мовчати сміливо

і може забуду себе чи його не забуду.

Покотимся в прірву метафор пророчих

і пальці позбудуться холоду, наче ліміту.

Можливо це кара чи мій надприхований злочин-

поета байдужого більше за Бога любити.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Я… свяжу тебе жизнь…

Из пушистых мохеровых ниток…

Я… свяжу тебе жизнь…

Не солгу ни единой петли…

Я… свяжу тебе жизнь…

Где… узором по полю молитвы…

Пожелания счастья…

В лучах… настоящей любви…

Я… свяжу тебе жизнь…

Из веселой меланжевой пряжи…

Я… свяжу тебе жизнь…

И потом… от души подарю…

Где… я нитки беру?

Никому… никогда… не признаюсь…

Чтоб… связать… тебе жизнь…

Я… тайком распускаю… свою…

Валентина Беляева

P.S. Можливо вже був... Подобається він мені :rolleyes:

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

чай и виски...

Андрей Заулочный

Чай на столе с лимоном.

Мысли, как снег – легки.

Мы с тобой были знакомы?

Память стучит в виски.

В виски добавишь слезы,

маленький кубик льда,

и, не меняя позы,

взглядом сотрешь меня.

В пыль. Или сахар-пудру?

Предпочитаю без.

Что за окном – не утро ль?

Мыслей случайный срез

тянется липкой вязью

в виски, в виски, на дно.

Что нас смешало с грязью?!

Взглядом пустым в окно

смотришь и нервно куришь.

Чай на столе. Остыл.

Мысли быстрее пули.

Память стучит в виски.

В виски добавишь слезы,

взглядом сотрешь меня

и, не меняя позы,

скуришь начало дня…

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Эдуард Асадов

Она была так хороша собой,

Что все мужчины с жаром каждый раз

Любой каприз, любой ее приказ

Бросались выполнять наперебой.

А время шло, тускнел пожар волос,

Она ж не чтила никаких резонов,

И как-то раз, капризно сморщив нос,

Она сказала: - Я хочу пионов!

И вдруг удар: никто не встрепенулся,

На божество никто не поднял глаз.

И только муж пробормотал: - Сейчас, -

Пробормотал, а сам не шелохнулся.

Легко ли было ей в ее терзаньях,

Ей, так привыкшей всем повелевать?!

Как важно в жизни, помня о желаньях,

Возможностей своих не забывать.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Надія Марчук.

Зневіри хвиля б'є в чоло,

І світ темніє на очах,

І все кричить: «Кохання не було!

То був лиш страх самотності!

Лиш страх!»

Могутній океан чека грози,

Суцільний морок і нещадний вітер...

І під дощем маленької сльози

Ніхто на гордих віях не помітить...

Не винен.

Ти боїшся щось гучно казати,

постиш коментарі на статті

про дискусії, право щось знати,

і слова твої, чесно, пусті.

Намагаєшся ботів засрати,

а в душі толерантність аж пре.

Ти погодився протестувати?

Проти чого? Й до того ж ти ДЕ?

Агітуєш наліво й направо,

заявляєш про аполітичність.

Захищаєш плантації кави,

а дерева пиляти - вже звичність.

Ти філософ, селюк чи еліта?

Ти говориш лише, та не робиш,

й щоб енергію свою подіти,

регулярно на мітинги ходиш.

Ти не бидло, ти хочеш як краще,

розумієш усе, але рвешся.

Ти не зрадиш Вітчизну нізащо,

й ні за що ти не продаєшся.

Знай: не винен ти аніскільки,

що світ зараз той, є яким.

Винним будеш ти тільки,

якщо його залишиш таким.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Коли я народився,

Було смачним морозиво…

А зараз

Хоч багато, та трохи щось не те.

Коли я народився,

Було іще молозиво…

Сьогодні ж

Ви молозива ніде не поїсте.

Коли я народився,

Я був маленьким зовсім…

А зараз

Трохи виріс. І постарів. Овва!

Коли я народився,

Розпочиналась осінь…

Сьогодні ж

Почалася не осінь, а весна!

Коли я народився,

Мінялися формації..

А зараз

Інформації століття, от дива!

Коли я народився,

То майже вмерли нації…

Я зараз українець,

Та нації нема!

Коли я народився,

Були ще тато з мамою…

А зараз…

Я сумного не зичитиму вам.

Коли я народився,

Вітали телеграмою…

А зараз

Телеграми пишу усім я сам.

Коли я народився,

Було усе інакше…

А зараз

Та ви знаєте. Кому я це кажу?

Коли я народився,

В ту ж мить зробився старшим…

А зараз

Став дитиною.

А як – не напишу…

Віктор Чубенко

Из под покрова тьмы ночной

Из черной ямы страшных мук

благодарю я всех богов

за мой непокоренный дух

и я попав в тиски беды

не дрогнул и незастонал

и под ударами судьбы

я ранен был но не упал

тропа лежит средь зла и слёз

дальнейший путь не ясен пусть

но всё же трудностей и бед

я как и прежде не боюсь

неважно что врата узки

меня опасность не страшит

я властелин своей судьбы

я капитан своей души.

William Ernest Henley. 1849-1903

Віршик використовувався у фільмі "Непокорённый".

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Андрей Лысиков а.к.а Дельфин

Война.

Ты смотришь на телеэкран передачу новостей

Ты узнаешь о том кто был сегодня сильней

Кто стрелял только в спину а кто только в лоб

И том кто хотел но почему-то не смог

Ты почувствуешь боль ты почувствуешь страх

Ты узнаешь о том что в мире что-то не так

И главная новость как обычно одна

Что только пять дней война.

Она куда-то ушла и третий день не звонит

Ты почему-то один ты почему-то забыт

И каждый считает виноватым другого

Хотя сделать шаг на встречу это проще простого

И каждый хочет доказать что он лучше чем есть

И большая любовь превращается в месть

И безумные чувства превращаются в слова

Но это уже совсем другая война.

Бывает нет сил чтобы встать и идти

И некому помочь тебе на этом пути

И некому сказать что все будет хорошо

Что это только начало а в начале тяжело

Нелегко поднять тяжесть опустившихся рук

Особенно тогда когдя тебя предал друг

И каждый день превращается в бешеный бой

И это тоже война война с самим собой.

Он говорит что видел смерть и что сам ею был

Он говорит что до сих пор он ничего не забыл

В его пальцах навсегда осталась нервная дрожь

Он говорит и тихо плачет как сентябрьский дождь

И ты ему не мешай пусть говорит только он

Его слова о том что было будто раненого стон

Ты посмотри ему в глаза там только выстрелов дым

Пока он жив его война будет с ним.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Андрей Лысиков а.к.а Дельфин

Тебя.

Я без тебя умру,

Просто закрою глаза.

И только мне одному

Достанутся небеса.

Взял бы тебя с собой

В этот далекий путь,

Только вот ангел седой

Может не потянуть.

Я тебя буду ждать.

Вечность, это не срок.

Времени не оторвать

От жизни моей кусок.

Тают бессмертия дни,

Лицо превращая в хлам.

Сможешь если, то сохрани

Все что принадлежало нам.

Буду всегда с тобой,

Стану собакой твоей,

Чтоб о тебе с тоской

Скулить у закрытых дверей.

Поторопись ко мне,

Ты можешь еще успеть.

В собачьих глазах на дне

Слезы мои рассмотреть.

Размытая радуга сна

Останется в голове.

Не вспомнишь ты, как всегда,

Что я приходил к тебе.

И будет хороший день,

И будет хотеться жить.

И даже небесная тень

Тебя не заставит ныть.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

БГ

Волки и Вороны

Пили-пили, а проснулися - и ночь пахнет ладаном.

А кругом высокий лес, темен и замшел.

То ли это благодать, то ли это засада нам;

Весело наощупь, да сквозняк на душе.

Вот идут с образами - с образами незнакомыми,

Да светят им лампады из-под темной воды;

Я не помню, как мы встали, как мы вышли из комнаты,

Только помню, что идти нам до теплой звезды...

Вот стоит храм высок, да тьма под куполом.

Проглядели все глаза, да ни хрена не видать.

Я поставил бы свечу, да все свечи куплены.

Зажег бы спирт на руке - да где ж его взять?

А кругом лежат снега на все четыре стороны;

Легко по снегу босиком, если души чисты.

А мы пропали бы совсем, когда б не волки да вороны;

Они спросили: "Вы куда? Небось, до теплой звезды?.."

Назолотили крестов, навтыкали, где ни попадя;

Да променяли на вино один, который был дан.

А поутру с похмелья пошли к реке по воду,

А там вместо воды - Монгол Шуудан.

А мы хотели дать веселый знак ангелам,

Да потеряли их из виду, заметая следы;

Вот и вышло бы каждому по делам его,

Если бы не свет этой чистой звезды.

Так что нам делать, как нам петь, как не ради пустой руки?

А если нам не петь, то сгореть в пустоте;

А петь и не допеть - то за мной придут орлики;

С белыми глазами, да по мутной воде.

Только пусть они идут - я и сам птица черная,

Смотри, мне некуда бежать: еще метр - и льды;

Так я прикрою вас, а вы меня, волки да вороны,

Чтобы кто-нибудь дошел до этой чистой звезды...

Так что теперь с того, что тьма под куполом,

Что теперь с того, что ни хрена не видать?

Что теперь с того, что все свечи куплены,

Ведь если нет огня, мы знаем, где его взять;

Может правда, что нет путей, кроме торного,

И нет рук для чудес, кроме тех, что чисты,

А все равно нас грели только волки да вороны,

И благословили нас до чистой звезды...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Андрій Клюско

Померла хата. Тихо так.

Бабусю провела... і вмерла.

І всох за хатою вишняк,

Й стара верба сльозину втерла.

І одчайдухи бур'яни

Понаповзали, мов гадюки,

Від них подвір'я боронить

Вже не могли трудящі руки.

І так ятрила і пекла,

Велінням часу - хулігана,

На тілі рідного села

Нова, вже незагойна рана.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.




×
×
  • Створити...