Перейти до змісту

Віршографія


qwadro

Рекомендовані повідомлення

Непостоянно все, что в мире есть, К тому ж изъянов в том, что есть, не счесть. Считай же сущим все, чего не видишь, И призрачным все то, что видишь здесь. Омар Хаям

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • Відповідей 1,3 тис
  • Створено
  • Остання відповідь

Мы только куклы, вертит нами рок, -

Не сомневайся в правде этих строк.

Нам даст покувыркаться - и запрячет

В ларец небытия, лишь выйдет срок.

=============================

Коль день прошел, о нем не вспоминай,

Пред днем грядущим в страхе не стенай,

О будущем и прошлом не печалься,

Сегодняшнему счастью цену знай!

===================================

Ты половину хлебца добыл в пищу,

Тебя согрело бедное жилище,

Ты - раб ничей и господин ничей,

Поистине, везет тебе, дружище!

Омар Хаям

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Сергей Есенин

* * *

Какая ночь! Я не могу.

Не спится мне. Такая лунность.

Еще как будто берегу

В душе утраченную юность.

Подруга охладевших лет,

Не называй игру любовью,

Пусть лучше этот лунный свет

Ко мне струится к изголовью.

Пусть искаженные черты

Он обрисовывает смело,-

Ведь разлюбить не сможешь ты,

Как полюбить ты не сумела.

Любить лишь можно только раз,

Вот оттого ты мне чужая,

Что липы тщетно манят нас,

В сугробы ноги погружая.

Ведь знаю я и знаешь ты,

Что в этот отсвет лунный, синий

На этих липах не цветы -

На этих липах снег да иней.

Что отлюбили мы давно,

Ты не меня, а я - другую,

И нам обоим все равно

Играть в любовь недорогую.

Но все ж ласкай и обнимай

В лукавой страсти поцелуя,

Пусть сердцу вечно снится май

И та, что навсегда люблю я.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Сергей Есенин

Не жалею, не зову, не плачу

Не жалею, не зову, не плачу,

Все пройдет, как с белых яблонь дым.

Увяданья золотом охваченный,

Я не буду больше молодым.

Ты теперь не так уж будешь биться,

Сердце, тронутое холодком,

И страна березового ситца

Не заманит шляться босиком.

Дух бродяжий! ты все реже, реже

Расшевеливаешь пламень уст

О, моя утраченная свежесть,

Буйство глаз и половодье чувств!

Я теперь скупее стал в желаньях,

Жизнь моя, иль ты приснилась мне?

Словно я весенней гулкой ранью

Проскакал на розовом коне.

Все мы, все мы в этом мире тленны,

Тихо льется с кленов листьев медь...

Будь же ты вовек благословенно,

Что пришло процвесть и умереть.

Анна Ахматова

Мне с тобою пьяным весело

Мне больше ног моих не надо,

Пусть превратятся в рыбий хвост!

Плыву, и радостна прохлада,

Белеет тускло дальний мост.

Не надо мне души покорной,

Пусть станет дымом, легок дым,

Взлетев над набережной черной,

Он будет нежно-голубым.

Смотри, как глубоко ныряю,

Держусь за водоросль рукой,

Ничьих я слов не повторяю

И не пленюсь ничьей тоской...

А ты, мой дальний, неужели

Стал бледен и печально-нем?

Что слышу? Целых три недели

Ты шепчешь: "Бедная, зачем?!"

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Фет

На заре ты ее не буди

На заре ты ее не буди,

На заре она сладко так спит;

Утро дышит у ней на груди,

Ярко пышет на ямках ланит.

И подушка ее горяча,

И горяч утомительный сон,

И, чернеясь, бегут на плеча

Косы лентой с обеих сторон.

А вчера у окна ввечеру

Долго, долго сидела она

И следила по тучам игру,

Что скользя затевала луна.

И чем ярче играла луна,

И чем громче свистал соловей,

Все бледней становилась она,

Сердце билось больней и больней.

Оттого-то на юной груди,

На ланитах так утро горит.

Не буди ж ты ее, не буди,

На заре она сладко так спит!

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Сергей Есенин

Письмо матери

Ты жива еще, моя старушка?

Жив и я. Привет тебе, привет!

Пусть струится над твоей избушкой

Тот вечерний несказанный свет.

Пишут мне, что ты, тая тревогу,

Загрустила шибко обо мне,

Что ты часто xодишь на дорогу

В старомодном ветxом шушуне.

И тебе в вечернем синем мраке

Часто видится одно и то ж:

Будто кто-то мне в кабацкой драке

Саданул под сердце финский нож.

Ничего, родная! Успокойся.

Это только тягостная бредь.

Не такой уж горький я пропойца,

Чтоб, тебя не видя, умереть.

я по-прежнему такой же нежный

И мечтаю только лишь о том,

Чтоб скорее от тоски мятежной

Воротиться в низенький наш дом.

я вернусь, когда раскинет ветви

По-весеннему наш белый сад.

Только ты меня уж на рассвете

Не буди, как восемь лет назад.

Не буди того, что отмечалось,

Не волнуй того, что не сбылось,-

Слишком раннюю утрату и усталость

Испытать мне в жизни привелось.

И молиться не учи меня. Не надо!

К старому возврата больше нет.

Ты одна мне помощь и отрада,

Ты одна мне несказанный свет.

Так забудь же про свою тревогу,

Не грусти так шибко обо мне.

Не xоди так часто на дорогу

В старомодном ветxом шушуне.

Марина Цветаева

Еще молитва

И опять пред Тобой я склоняю колени,

В отдаленье завидев Твой звездный венец.

Дай понять мне, Христос, что не все только тени

Дай не тень мне обнять, наконец!

Я измучена этими длинными днями

Без заботы, без цели, всегда в полумгле...

Можно тени любить, но живут ли тенями

Восемнадцати лет на земле?

И поют ведь, и пишут, что счастье вначале!

Расцвести всей душой бы ликующей, всей!

Но не правда ль: ведь счастия нет, вне печали?

Кроме мертвых, ведь нету друзей?

Ведь от века зажженные верой иною

Укрывались от мира в безлюдье пустынь?

Нет, не надо улыбок, добытых ценою

Осквернения высших святынь.

Мне не надо блаженства ценой унижений.

Мне не надо любви! Я грущу - не о ней.

Дай мне душу, Спаситель, отдать - только тени

В тихом царстве любимых теней.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Гёте

Из Фауста

Слаб человек, покорствуя уделу,

Он рад, искать покоя, - потому

Дам беспокойного я спутника ему:

Как бес, дразня его, пусть возбуждает к делу!

**********************************************************************************

Что дал тебе весь мир в наследное владенье,

Приобрети, чтоб им владеть вполне;

В чем пользы нет, - то тягостно вдвойне,

А польза только в том, что даст тебе мгновенье.

*************************************************************************

О, счастлив тот, кому дана отрада -

Надежда выбраться из непроглядной тьмы!

Что нужно нам, - того не знаем мы,

Что ж знаем мы, - того для нас не надо.

*******************************************************************

И если истина вредна,

Она полезнее обмана.

Да! Если ранит нас она -

Поверь, целебна эта рана

******************************************************

М.Лермонтов

Благодарность

За все, за все тебя благодарю я:

За тайные мучения страстей,

За горечь слез, отраву поцелуя,

За месть врагов и клевету друзей;

За жар души, растраченный в пустыне,

За все, чем я обманут в жизни был...

Устрой лишь так, чтобы тебя отныне

Недолго я еще благодарил.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Лежать сніги. Я виглядаю весну.

Вона десь там, де змерзли солов'ї.

Вона іде... І я тоді воскресну.

Я жду її. А може, не її.

Я жду себе. Не знаю, чи діждуся,

бо це ж не я в ці тоскні вечори!

Соснові плечі вивірка обтрусить,

стрічати весну вийдуть явори.

Вона іде - півнеба над плечима.

І я іду - проз мертвий живопліт.

У вікон призьби тануть під очима.

Сидить на призьбі гофманівський кіт.

Ліна Костенко

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Ліна Костенко

Гуде вогонь – веселий сатана,

червоним реготом вихоплюється з печі…

А я чолом припала до вікна,

і смуток мій бере мене за плечі.

Сама пішла світ за очі – аби

знайти від тебе крихту порятунку.

Мої думки, як дикі голуби,

в полях шукали синього притулку.

Сама втекла в сніги, у глухомань,

щоб віднайти душевну рівновагу.

І віднайшла – гірку печаль світань.

І п'ю, немов невиброджену брагу.

І жду якогось чуда із чудес.

Читаю ніч, немов би чорну книгу.

Якщо кохаєш – знайдеш без адрес

оцю хатину за морями снігу.

І відпливаю поночі одна

на кризі шибки у холодний вечір.

І спить в печі веселий сатана,

уткнувся жаром в лапи головешок.

І так до самих синіх зоряниць,

до світанкових поїздів ячання –

до безміру, як в темряві зіниці,

тривожно шириться чекання…

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Ліна Костенко

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там... Жорстокий клекіт бою

і дзвін мечів до третьої весни...

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Ліна Костенко

Коректна ода ворогам

Мої кохані, милі вороги!

Я мушу вам освідчитись в симпатії.

Якби було вас менше навкруги,—

людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.

Я вас ділю на види і на ранги.

Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,

мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.

Марудна справа — жити без баталій.

Людина від спокійного життя

жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.

Дрібнота буть не годна ворогами.

Якщо я маю біцепси душі —

то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!

Бережіть снагу.

І чемно попередить вас дозвольте:

якщо мене ви й зігнете в дугу,

то ця дуга, напевно, буде вольтова.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

ПРОМОВЛЯННЯ САМОТНІЙ

…і хоча все золото світу не варте твого мізинця

і тільки для тебе жовто горять сьогодні сади

губи твої холодні наче прозорі вінця

яких ніхто не торкався прагнучи світла й води

губи твої неспиті а все ж таємниця квітки

сповита в них і забута допоки живеш сама

вона проросте крізь тебе ніби крізь чашу звідки

солодко й тлінно пахне цвітом і тілом пітьма

несеш отак мов клейноди а може клеймо* дівоцтво

ось його зимне плесо між двох берегів як між пут

поки з лози постанеш уже не вином а оцтом

скільки ключів назавше квітку в тобі відімкнуть

і так прочуваєш того хто з милості чи з наруги

злетить на тебе й розтане в чадні долини безсонь

ввійде в твою кров і шкіру тебе народивши вдруге

і лишить губам болючий незнаний новий вогонь…

Юрій Андрухович

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Мій син малює крила літакам,

лелекам, диким гусям і орланам.

Син крила домальовує квіткам —

кануперу, любистку і катрану.

Конваліям, півоніям бучним,

фіалкам, мальвам і холодній м'яті,—

малює крила тоном голубим,

червоним чи барвінково-хрещатим.

Квітки на крилах ринуть із землі,

квітки на крилах вище хмар злітають,

квітки щебечуть в піднебесній млі,

збираючись у піднебесні зграї.

Перейняли свій спів у солов'їв,

у жайворів перейняли весняних,

у ластівок перейняли свій спів,

у дятлів, одудів і коноплянок.

Спасибі тобі, сину, за квітки,

яким ти долю дарував крилату,

за незабудки, ряст і нагідки,

що в піднебессі вміють щебетати.

Євген Гуцало

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

New York, NY

...Так довго знати країну, що пам’ятати часи,

Коли проїзд на метро був удвічі дешевший...

В небі горять перехняблені Терези,

І Стрілець з цього боку Землі виглядає, як вершник.

Місяць з’являється нагло, мов терорист, –

Не з того боку, і не за тим закрутом...

В цій країні я вільна – як вільним буває лист,

У шухляду вкинутий і до пори забутий.

Можна звернути з шляху і в парку на Ріверсайд

Хоч до ранку сидіти

і просто дивитись на Бруклін...

(В цій країні й без мене повнісінько всяких зайд,

На краях їх зору

я лиш ще одна "біла кукла".)

Анонімність і є свобода – не краденого "айді",

А лишень непотрібного, навіть в нічнім мотелі, –

Відчуття під ногами не тверді, і не води, –

А колишньої стелі.

От задля цього й долається океан

(Й виставляються Вежі, як кеглі, – на те, щоб збити...).

Я люблю цю країну – за те, що вона нічия,

Що вона не моя – і не мушу її любити.

Оксана Забужко

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Анна Ахматова

ИСПОВЕДЬ

Умолк простивший мне грехи,

Лиловый сумрак гасит свечи,

И темная епитрахиль

Накрыла голову и плечи.

Не тот ли голос: «Дева, встань...»

Удары сердца чаще, чаще...

Прикосновение сквозь ткань

Руки, рассеянно крестящей.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Василь Симоненко

"Ти знаєш, що ти — людина?.."

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Скажімо так: не тобі одній віддавав, нічого не беручи.

Був ніжний, водив в кіно, пам’ятав на ім’я братів,

Торкався і цілував обережно, завжди і міг і хотів,

світив телефоном в під’їзді, поки шукаєш ключі

І обіймав, коли уві сні кричиш.

Задобрював побутових богів і домашніх гномів в невдалі дні.

Зберігав квитки з особливих концертів або вистав,

Читав уголос, не боявся листівок і меседжів з словом love,

Не боявся близькості, був відвертий, затишний, дуже свій.

...без “навзаєм”, а просто так, але не тобі одній.

І що зробити тепер, щоб в собі загасити глумливе його тепло,

І хто пояснить межу, до якої хоч щось взагалі “твоє”?

Чи той, хто себе розділив, триєдиний, між всіма, що були і є?

Чи ті інші, яким віддавав також, безумовно присутнє зло

Яке потрібно прийняти, щоб все було як було?

Скажімо так: ти така ж як до того, може трішки в рухах напруженіша спина.

Купуєш по два квитки в cinéma і сидиш сама,

Ключі кладеш у окрему кишеню, братів у тебе нема,

І взагалі нікого. Самотність на тебе одну теж окрема, лише одна,

Твоя до сліз, до кісток, до самого дна.

(с) Катя Бабкіна

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

якщо ти квітка - що тобі зима?

збереш пелюстя у кулак і годі -

зірвешся із коріння, що на споді,

й ніщо вже не тримає. зокрема

припущення, що ти всьому вина,

бо зацвіла занадто і не в пору,

тим самим проявила непокору,

хоч і була за розкладом весна,

але холодна, мокра, і така,

коли здається, що усе зів'яло

ще в пуп'янку. але ж тобі замало

одненького зеленого листка,

ти захотіла раптом зацвісти -

ну й зацвіла. і він тебе помітив

сказав: я бачив найгарніші квіти,

але ця квітка, то, кохана, ти.

ти чуєш, квітко, ти його вона

і був же сенс зриватися з орбіти,

бо що йому зима? він бачить квіти,

в його очах займається весна.

Мар'яна Савка

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

продовжу тему Мар'яни Савки:))

* * *

Синій простір нещадно звузився,

Як горіхове серце висхле.

Я тримаю за нитку музику,

Що над містом зависла.

Пальці стислись болючим вузликом,

Щоб утримати звуки чисті.

Не лишай мене, птахо-музико,

В скам’янілому місті.

Перехожі, сумні й зсутулені,

Пробігають повз мене швидко.

Залишилась в долоні стуленій

Лиш обірвана нитка.є

Мар’яна САВКА.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

* * *

Бриніли по обранених ярах

скляні струмки, відтеплювались кручі.

Глухоніма вода, і сонця спах,

і зойк лісів, нагальний, як падуча.

І перша птаха різала крилом

обрус небес, морозний і зелений.

Чаділи верби і шаліли клени.

О рвись до них — крізь ґрати — напролом!

В.Стус

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Я ВСТРЕТИЛ ТЕБЯ В АПРЕЛЕ

Я встретил тебя в апреле

И потерял в апреле.

Ты стала ночной капелью и шорохом за окном,

Стала вдоль веток-строчек

Чутким пунктиром точек,

Зеленым пунктиром почек в зареве голубом.

Тучек густых отара

Катится с крутояра.

Месяц, зевнув, их гонит к речке по водопой.

Скучное это дело,

Давно ему надоело,

Он ждет не дождется встречи с хохочущею зарей.

А наши с тобой апрели

Кончились. Отзвенели.

И наши скворцы весною не прилетят сюда..,

Прощанье не отреченье,

В нем может быть продолженье.

Но как безнадежно слово горькое: "Никогда"!..

Эдуард Асадов

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Якщо я помру - стану твоїм янголом-охоронцем.

Просто люби мене, і я захищу тебе від усіх

бродячих псів цього міста, від усіх комарів і спеки.

Клич мене на ім'я, і я починатиму тебе цілувати

за кілька хвилин до твого пробудження.

Згадуй про мене частіше, і я пильнуватиму,

щоб на твоїй кухні нічого не пригорало.

А поки я живий, дозволь мені дозволяти собі все,

що я хочу з тобою зробити.

Дивися на мене тепло, і я поламаю ноги

всім паркувальникам, які псують тобі настрій.

Можеш мене навіть прибити, та я все одно

ляскатиму тебе по сідницях у людних місцях.

Цілуй мене із заплющеними очима, - і я буду судомно освідчуватися,

коли все в тобі пружниться і стискається.

Дзвони мені за будь-якої нагоди, хоч зараз, коли це читаєш,

і я не тямитиму себе від щастя.

Дозволь повільно знімати з тебе трусики, -

і я очищатиму воду, яку ти п"єш.

Дозволь зривати з тебе трусики, -

і я тільки це й робитиму.

Просто люби мене, і я й далі ніяковітиму,

коли ти до мене всміхаєшся.

Просто люби мене, і я буду твоїм янголом,

твоїм охоронцем.



Андрій Любка

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 1 місяць потому...

вибираю на сайті погоди опцію «інше місто»

в залежності від сезону – лондон варшава париж

бачиш – у світі цьому робиться зовсім тісно

я знаю що в тебе дощ і в якому районі спиш

я знаю що в тебе запара – шоппінг тусовки паті

я бачу на інстаграмі всю тебе серед жлобів

я знаю з яких вони родом і знаю в яких вони партіях

я ріжу у фотошопі мудацькі їхні лоби

у світі цьому так парко у світі цьому так тісно

та так тоскно самотньо й тісно

немов у прощальнім бою

і я на сайті погоди

в опції «інше місто»

вписую ім'я твóє

і адресу свою

Іздрик

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 4 тижня потому...

Молитва

Хлопчик у ліжку стає на коліна,

Ронить в долоні голівоньку світлу.

Цитьте усі! Особлива хвилина!

Крістофер Робін прокаже молитву.

Господи милий, вислухай, прошу,

благослови мою маму хорошу,

з мамою в ванній я вчився пірнати.

Боженьку, ледь не забув я про тата.

Як подивитись крізь пальчики, видно -

Там, на порозі, сукня блакитна,

Нянина сукня без каптура.

Боже, пошли моїй няні добра.

В ліжку лежати дуже приємно,

Хоч і під ковдрою трохи затемно.

Очі заплющу, згорнуся в калачик.

От мене тут і немає неначе.

Дякую, Господи, день був прекрасний,

Щось я хотів ще сказати, ну, власне,

Тата згадав, а когось іще ні –

А! Благословення дай, Боже, мені!

Алан Мілн

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

тоска по тебе, как скрипка, вступает с высокой ноты,

обходит, как нежилые комнаты, в сердце полости и темноты,

за годы из наваждения, распадаясь на элементы,

став чистой мелодией из классической киноленты

давай когда-нибудь говорить, не словами, иначе, выше,

о том, как у нас, безруких, нелепо и нежно вышло,

как паника обожания нарастает от встречи к встрече,

не оставляя воздуха даже речи

выберем рассветное небо, оттенком как глаз у хаски,

лучше не в этом теле, не в этой сказке,

целовать в надбровья и благодарить бесслёзно

за то, что всё до сих пор так дорого и так поздно

спасибо, спасибо, я знала ещё вначале,

что уже ни к кому не будет такой печали,

такой немоты, усталости и улыбки,

такой ослепительной музыки, начинающейся со скрипки

пронзающей, если снишься, лучом ледяного света,

особенно в индии, где всё вообще про это -

ничто не твоё, ничто не твоё, ни ада,

ни рая нет вне тебя самого, отпусти, не надо.

Вера Полозкова

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.

  • Останні відвідувачі   0 користувачів онлайн

    • Жодного зареєстрованого користувача не переглядає цієї сторінки


Hosting Ukraine
AliExpress WW


×
×
  • Створити...