Краєзнавчі велопоходи по Волині

[ODZER]

На даху невеличкі металеві башти і ангели. Судячи по зеленому кольору - з міді або бронзи.

підземелля., де знаходиться усипальниця роду Радзивилів

фото костелу 1912-14 років

шкода, але всередину мені не вдалось попасти.

На початку 20 ст Олику відвідував Папа Римський, який подарував групу скульптур для вівтара.

Розповідали мені істроію, що вже в часи незалежності відвідали Олику "краєзнавці" з Петербургу, мер міста відкрив їм костел , сказав, що вони досліджували, фотографували. Коли мер вернувся, горе-краєзнавців вже не було, зате голови на скульптурах були відбиті . От такий сучасний ванділізм.

Побачити фото інтер"єру костелу можна тут ( також там багато інфо про Олику) http://smgn.com.ua/2...asa-u-vignanni/

Інтер'єр костелу був прикрашений чисельними скульптурами та різьбленням по дереву, між пілястрами були розміщені великі художні полотна. Над пілястрами знаходилися фігури дванадцяти апостолів (деякі вціліли). Не збереглися вівтарі в стилі раннього бароко, різьблені з мармуру і алебастру, а також лави для каноніків у вівтарній частині роботи Мельхіора Ерленберга, учня Яна Пфістера зі Львова. Всередині костелу знаходяться численні гробниці та епітафії родини Радзивіллів, в основному з кольорового мармуру і алебастру. Більшість з них не збереглися до нашого часу.

У костелі знаходилися також чисельні художні полотна на релігійну тематику та портрети, 6 з яких зберігаються нині у Львівській картинній галереї.

Я використаю деякі фото з нету.

При бажанні , ви можете самостійно заглибитись у цю тему, в інтернеті безліч репортажів та фото Олики та історичних пам"яток, в тому числі і костелу.

[ODZER]

Шкода, що не збереглася будівля міської ратуші....

Знайшов лише такий малесенький малюнок Юзефа Крашевського, відомого польського краєзнавця та письменника. Він написав чудові краєзнавчі описи подорожей по Волині

На жаль, часу в мене було обмаль, сонце вже було низько, тому далі я оглянув найстаріший на Волині костел Петра й Павла, заснований у 1460 році

Дах критий дерев`яною гонтою.

http://uk.wikipedia...._і_Павла_(Олика)

Інтер'єр костелу прикрашений вкрай стримано. У вівтарній частині п'яти розпалубок спираються на різні білокам'яні кронштейни, а п'яти арки між вівтарем і західним простором позначені профільованими імпостами. На східній стіні вівтарної частини зберігся темперний розпис, що зображує кіот, витриманий в архітектурних формах бароко. Крім того, у західну стіну південного трансепту вмурована білокам'яна надгробкова плита з гербом в центрі, що має дату, — 1607 рік

далі буде...

[ODZER]

поряд з костелом - Олицький замок, так званий "Український Версаль".

В неті безліч публікацій про цю величену споруду.

Зараз там знаходиться психіатрична лікарня.

Це один з перших в Україні замків бастіонного типу.І один з численних замків роду Радзивилів.

Він майже квадратний в плані (100 х125 м) і оточеним з трьох боків ровами. На всіх чотирьох кутах збудовані бастіони з казематами. В ХVIII столітті замок втратив своє військове значення й виконував суто господарсько-резидентські функції. Навколо замку був розбитий чудовий парк і надбудований третій поверх на південно-східному корпусі (цей корпус вважається головним палацом замку).

Загальна площа замку – понад два гектари! Статки Радзивілів дозволили їм звести споруду, що славилась на цілу Європу своєю величчю. Лише світлиць тут було 365, як днів у році.

Кажуть, що господар волів спати щоночі у інших покоях. Найбільшу зацікавленість викликають житлові приміщення для ординатів. Зали пишно декоровані картинами у позолочених рамах і стінними малюваннями. У Великій залі, згідно з описом Шимона Старовольського, розміщувалася галерея портретів Радзівілів, – пише історик Людмила Коротаєва.

Миколай-Кшиштоф почав зводити замок в Олиці 1564 року. Продовжив роботу його молодший брат О́льбрахт-Станісла́в. Із завершенням будівництва у волинській глибинці постала велична і красива споруда, яку згодом братимуть за взірець будівництва замків у інших містах.

До парадного входу можна було під’їхати через кам’яний міст у вигляді арки, рів під яким був заповнений водою. Біля іншого входу у замок гостей зустрічала велична двоярусна вежа з годинником.

Сразу асоціація з фільмами про мушкеткерів.

Старий малюнок замку

Жахлива занебнаність...Сумно, адже Олика могла би бути дуже цікавим туристичним об`єктом

Колись всі кімнати були рясно завішані гобеленами, картинами, зброєю, скульптурою. Наш художній музей в Луцькому замку - це крихітні залишки величезної колекції Олицького замку.

цікава будівля перед замком, в якій зараз знаходиться аптека

Трохи інфо звідсіля http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%B7%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BA

За 50 років (1591–1648 рр.) замок витримав декілька облог і встояв, незважаючи на пошкодження.

У 1702 році селище Олику спустошили вояки Швеції під час Північної війни, але замок встояв.

Під час Наполеонівської навали 1812 р. замок використовували вояки Російської імперії як військовий шпиталь, що продовжувалось до 1837 р.

З 1840 р. замок покинули на призволяще і він ніяк не використовувався до 1882 року. Інтер'єри зруйнували.

В роки 1-ї світової війни (1914–1920) замок зазнав пошкоджень, що спонукало новий етап відновлювальних робіт коштом Януша Радзівілла^{[Джерело?]}.

На початку Другої світової війни у 1939 році останній з володарів резиденції — князь Януш — залишив її. Відтоді унікальний історичний і архітектурний комплекс зазнав катастрофічних змін. Палац та інші споруди повністю вигоріли, обвалилися перекриття та дахи. Неушкодженими залишилися лише стіни і склепіння над першими поверхами та укріплені цегляними мурами бастіони. Після 1945 року в окремих приміщеннях замку тулився державний кінський завод, а з середини 50-х років руїни були перебудовані під Волинську психіатричну лікарню, яка існує тут і донині

знімок замку з супутника

далі буде...

[ODZER]

Трохи інфо та фото звідсіля http://vsviti.com.ua/makepeaple/26978

У різні часи палац мав два або три поверхи. Перший з них традиційно розміщав вартові та господарські приміщення. Цікаво, що серед останніх були кухні, пекарня та навіть власна цукерня. Окремо були спеціальні печі для плавлення металу і гіпсу. Печі в апартаментах мали мальовані дверцята.

Красиво і дорого оздобленими були і стіни, і стелі кімнат (яких всього було аж 365!). Художні мармурові каміни та залізні вікна.

У документальних описах зазначений зал першого поверху із численними картинами-портретами. Шість просторих вікон створювали найкраще освітлення для гербів та портретів князів з роду Радзивіллів. У картинній колекції, яка нараховувала близько 150 полотен, були і дуже дорогі експонати. Скульптури, дорогі килими, багато китайських речей (у XVIII столітті в Європі була мода на східний стиль).

Крім портретної зали Ліщинських, в замку зберігалося численне зібрання портретів самих Радзивіллів. Всього портретів та інших творів живопису нараховувалося до 152. У складі олицької колекції, крім іншого, також зберігалися численні історичні реліквії і документи. Ще перед війною, в другій половині 30-х років, Я.Гофман, який гостював у князя Януша, серед іншого відзначив у замку ряд визначних пам'яток мистецтва і предметів побуту. Серед картин, зібраних в приміщенні палацу, він окремо вказує на полотно Рібейри 1644 року. Там же зберігався цікавий інкрустований буфет, датований 1574 роком, художній триптих майстра краківськоїшколи 16 століття, фігура Божої Матері, дванадцять різьблених фігур апостолів, скриня ковальської роботи середньовічних майстрів з Гданська, колекція старовинної кінської збруї тощо

Окремого опису заслуговують меблі палацу. Величезні столи із десятками шухляд, інкрустовані буфети. Печі із кахлями, оздобленими гербами. Балкони із кам’яними колонами в італійському стилі. Венеціанська мозаїка прикрашала стіни коридорів.

Обороноздатність замку забезпечували 200 гармат.

«На брамі була вмурована пам’ятна фундаційна таблиця великого литовського канцлера Альбрехта Станіслава Радивила 1640 р., над якою в стіні знаходилася уже на той час пошкоджена, зі збитим обличчям і втраченою рукою, невелика скульптура Богородиці з Лорето, обабіч неї два прути від компасів, а над нею – скульптура архангела Михаїла в залізному обладунку із залізними золоченими крилами й вагою, з відбитою правою рукою, замість якої дороблено дерев’яну. Під скульптурою архангела на брамі влаштовано каплицю із вівтарем штукаторської роботи, в якому знаходився образ Ченстоховської Богородиці в шаті з білого атласу; голови Христа та Богордиці увінчували латунні позолочені корони» (із опису інвентарю Олицького замку 1755 року В. Александровича).

Герб Миколи Радзивила Чорного. Картина XVII століття із зображенням титулування Миколи Радзивілла Чорного князем Римської імперії

[ODZER]

Нещодавно в нашому краєзнавчому музеї діяла виставка "Полювання" Радзивилів. На виставці унікальні фото з полювання та трофеї .

Поруч з Оликою починається Цуманська пуща, великий лісовий масив розміром приблизно 40х40 км, з великим відсотоком дубового лісу. А дубовий ліс - це дичина, кабани, олені, лосі. Туди приїзджали на полювання різні вельможі.

На східній половині пущі через Чортове болото проходить Радзивилівський канал. Напевне, і тут Радзивіли приклали руку.

інтерьєр замку . Фото початку 20 ст.

[ODZER]

Нехай читач вибачить мені за надмірну кількість фото та тексту, але не можливо пройти мимо таких цікавих сторінок волинської історії.

Трохи про рід Радзивилів

http://uk.wikipedia....wiki/Радзивілли

http://gazeta.dt.ua/...dziviliv-_.html

Радзивіли - один із найвідоміших, найчисленніших і найвпливовіших магнатських родів Великого князівства Литовського. Сконцентрувавши у своїх руках величезні багатства і владні прерогативи, представники цього роду, що складали правлячу еліту держави, визначали основні напрямки діяльності країни у XV-XVIII століттях, а також шляхи європейської політики.

За легендою, етимологія імені, а потім прізвища пов'язується з дитиною, вирощеною вовками (Радо Вілко). Існує версія, що ім'я Радвил (Радивил) має угро-фінське походження і в перекладі означає «новонавернений» (у віру). Ім'я записувалося по-різному — як Радвіла, Радивил, Радівіл, у написанні упродовж століть закріпилися в основному полонізовані версії з відповідною орфографією — Радзівілл, Радзівіл, хоча по-литовськи продовжують записувати це прізвище як Радвіла, Радвілос, латиною його фіксують як Радвіл.

Інша легенда говорить, що Радзивілл походить з вищого жрецького стану язичницької Литви і родоначальником є ​​жрець Ліздейка, за легендою, син Нарімунта. У нього був син Сірпутіс, який одружився з княжною ярославською, у них був син Войшунд, що хрестився під іменем Християн, який підписував разом з батьком Віленсько-Радомську унію

Один із найвідоміших представників роду Миколай Радзивіл Чорний стояв біля витоків ухвалення Литовського статуту 1566 р. (кодексу середньовічного права у ВКЛ, який називали Волинським). Він називав Велике князівство Литовське Respublica bene ordinata, що означає "добре впорядкована держава"). Маєтки цей чоловік мав не лише на Волині. Та володарював мудро і корисно для людей: відкрив друкарню, засновував чимало шкіл для дітей; видав навіть Радзивиловську Біблію, яка була другим перекладом Святого Письма на польську.

Ще раніше, у 1550—1551 рр., польською королевою, дружиною останнього Ягеллона, Сигізмунда II Августа, була Барбара Радзивіл, як вважають багато істориків, отруєна королевою-матір'ю Боною Сфорцою. Трагічна історія кохання молодої литовської красуні і польського короля не одне століття надихала поетів, драматургів, художників… Радзивіли залишили чималий слід у Пруссії, Франції, Російській імперії, були учасниками Наполеонівських війн на боці Франції, Польських повстань XIX ст. на території імперії Романових. Цікаво, що Президентський палац у Варшаві — це колишній палац Радзивілів.

Радзивіли залишалися власниками замку в Олиці аж до 1939-го року. Кілька разів, в другій половині XIX ст. і за польського панування перед Другою світовою замок реконструювали. Останнього власника замку, сенатора і відомого польського політика-консерватора Януша Радзивіла одразу після вступу до Олики Червоної армії було заарештовано. Князя доправили до Москви, на Луб'янку, де його ніби допитував сам Лаврентій Берія.

Після втручання італійської королівської родини Радзивіла звільнили і той повернувся до Варшави. Януш не залишався осторонь від трагічних подій того часу і навіть домігся аудієнції в Германа Геринга, аби якось пом’якшити репресії в Польщі. Натомість князя заарештували спершу гестапо, а згодом знову НКВС. Після звільнення колишній власник нечуваних багатств проживав у Варшаві, у скромній квартирці аж до своєї смерті у 1967-му році.

Колишні палаци та фортеці родини Радзивілів знаходяться на території 10 нинішніх держав. На відміну від України, більшість з них у гарному відреставрованому стані.

Ось деякі з них :

Біржайський замок http://uk.wikipedia....ржайський_замок

Мірський замок http://uk.wikipedia..../Мірський_замок

Несвізький замок http://uk.wikipedia....есвізький_замок

Любчанський замок https://ru.wikipedia...юбчанский_замок

[ODZER]

Далі неспішно кручу педалі , оглядаючи містечко .

Церква Святої Трійці http://uk.wikipedia....ї_Трійці_(Олика)

Свято-Стрітенська церква-ротонда - один з класичних зразків архітектури бароко волинської школи.

За даними церковного літопису, церква мурована н авапняному розчині з металевою арматурою, має товщину стін близько чотирьох метрів, що, вочевидь, було продиктовано розташуванням храму обіч тракту. Споруда виконувала й оборонні функції.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0_(%D0%9E%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B0)

[ODZER]

Луцька брама - частина оборонних укріплень, до яких входили земляні вали та декілька воріт. Лишилась лише ця брама, споруджена у 1630-у році.

Вали і бастіони, що притулялися до фортечної вежі, були остаточно зриті в 19 ст.

Характерні бійниці у формі перевернутої замкової скважини.

На першому ярусі колись розміщувалися механізми для звідного мосту, отвори від ланцюгів можна побачити у верхній частині східної стіни

На другому ярусі східного фасаду ще й сьогодні можна побачити залишки геральдичного орла - геральдичного гербу Радзивилів.

Зараз брама перетворилась в магазин.

http://uk.wikipedia....ка_брама_(Олика)

Старе фото брами

далі буде...

[ODZER]

Далі поїхав польовими дорогами через село Гарнівку до станції Ромашківка.

На околиці Олики ось такий хрест фігура. І знову з одним дуже рідкісним елементом, яких раніш був поширений на Поліссі. Це півник - символ відречення апостола Петра від Христа.

Ось тут цікаві і зрозумілі ілюстрації на цю тему http://krotov.info/s...ll_162_arma.htm

http://www.symbolari...Орудия_Страстей

Орудия Страстей

Символическая группа, включающая в себя большое число предметов, встречающихся в истории о Страстях Господних. Обнаруживается как в сценах Крестного пути и Распятия, так и в иных контекстах, например, их несут ангелы, окружающие Христа на троне. Нередко они представлены в качестве атрибутов святых и особенно часто изображаются в Мессе Св. Григория.

В их число входят:

чаша,

петух — отречение Петра;

крест,

терновый венец,

игральные кости,

молоток, гвозди и клещи,

приставная лестница,

ягненок

пеликан,

щегол,

серебряные монеты,

голова Иуды;

пурпурная роба;

нешвенный хитон (бесшовный);

кроваво-красный мак и красная роза,

тростина (тростник) или палка,

веревка,

цепь,

саван,

череп Адама,

копье,

губки и кувшин с уксусом,

меч,

Столб или колонна,

бич,

фонарь или факел,

рука (ударившая истязаемого Иисуса по лицу,

рукомойник

бассейн и пруд

саван.

В эпоху барокко — название для орудий пыток и крестной смерти Спасителя — «оружие Христа».

Рассматривались как могущественное оружие против греха, которое при созерцательном сосредоточении на страданиях Христа должно искоренить любой росток зла в душе человека. Помещалось в виде миниатюрных подвесок на четках, особенно в XVIII в., когда способствовало появлению идеи о благословенности креста, который стал собирательным символом Спасения

https://ru.wikipedia....82.D0.B5.D0.B9

.

Зі статті 30-х років відомого волинського архітектора-краєзнавця Маслова :

"...Ці величезні хрести придорожні, зчорнілі, похилені, мохом оброслі, часом навіть вітром, бурею звалені, це один з багатьох проявів багатої народньої творчості. Це галузь релігійного мистецтва частини нашого на­роду. Це його смуток, радість, надія. Тут стільки найчистіших почувань, віри, мрій... багато традиції, консерватизму. Це взірці мистецтва дідів на­ших, документи давніх днів...

Документи розкидані, понищені, незнані...."

Вздовж узбережжя річки Путилівка

с. Горянівка

Перед лісом одинокий хрест-фігура. Схоже,це пам"ятка про жахливі кровопролитні бої тут в першу світову, адже тут проходила лінія фронту в часи Брусилівського прориву.

через ліс до станції Ромашківка.

[ODZER]

В лісі, неподалік траси є старе кладовище загиблих в першу світову в боях під Ромашківкою-Хром`яково.

Ост трохи про ці бої http://www.e-reading...Dokumenty..html

В ті часи значна кількість українців воювала по дві сторони фронту. Дуже багато поліщуків зразу мобілізували і на передову.

Мій дід воював в австрійській армії, згодом попав в полон і Італії.

Бував я на цьому кладовищі пару років тому в велопоході, про який розкажу згодом.

Передивився фото, тоді на російські прапорці та гергіївські стрічки не звертав особливої уваги, вони мали інше значення.

Зараз вони , як мінімум, викликають самі неприємні асоціації...

Далі біля 8-ої вечора був на станції.

Електричка на Луцьк була десь о 16.30, наступна 18.20, а далі аж в 22.30.

Чекати на лавочці станції не хотілось, а їхати по трасі до Луцька ще менш - я дуже не люблю їзду по трасі - дихаєш випарами і абсолютно скучно.

Тому вирішив доїхати в Дерно до станції Олика, а звідтіля електричкою на Луцьк.

Ост така вийшла коротенька, але дуже насичена враженнями та пізнавальна веломандрівка. Рекомендую!

Проїхав близько 55 км. В дорозі був 5 годин, враховуючи, що дуже багато часу виділяв на огляд пам"яток.

Далі буде розповідь про веломандрівку дворічної давності в Цуманську пущу, починали саме зі станції "Ромашківка"

[ODZER]

В серпні 2013 року з старшим братом проїхались по одноденному маршруту по Національному парку «Цуманська пуща». Точніше, по східній частині пущі.

Маршрут: станція «Ромашківка» - кладовище І-ої світової війни – ставки біля с. Башлики- смт. Цумань – урочище Брак – міст через річку Кормин – с. Берестяни – ставки біля зниклого с. Богуславка – смт. Цумань – станція «Цумань»

Протяжність біля 80 км.

Виїхали з Луцька електричкою в 8.40 ранку.

Трохи більш як за годину вийшли на станції «Ромашківка».

Поряд , на узліссі , оглянули кладовище першої світової, про яке я згадував в кінці попереднього посту. Георгіївські стрічки, триколор - хто б тоді подумав, що через два роки ця символіка буде викликати таке неприйняття...

Далі по гравійці до ставків біля с. Башлики.

Ставки розкинулись на кілометрів п`ять. Час від часу з води вистрибували і плескались величезні рибини. Ставки – рибне господарство. Але, на мою думку, для купання непридатні.

Згодом заїхали в Цумань і попрямували на північ.

Довідка про смт. Цумань http://www.meriaonli...lyn/смт. Цумань

далі буде ...

[ODZER]

Саме таким маршрутом ми проходили в пішоходному маршруті в 2010 році. Там я ретельно описав маршрут, тому детально буду зупинятись лише в деяких епізодах (пост #42) http://board.lutsk.u...entry1052597471

Північніше Цуманя, за лісництвом звернули в пущу на Схід – одразу попали в вязкий пісок, Декілька кілометрів їхати було майже не можливо – піщану колію вибили лісовози.

Невдовзі ми заблудились. Хоча мені здавалось , що дорогу я знаю…

Природні умови регіону веломандрівки

Межі Національного парку розміром приблизно 40 Х40 км.

Цуманська пуща – це величезний лісовий масив на крайній південній межі Полісся , в Ківерцівському та частково Манєвицькому районі Волинської області, в межиріччі річок Стир та Горинь. В давні часи льодовикові води досягали цієї території, в місцях їх накопичення утворились болота. Через тисячоліття тут поступово сформувався оригінальний природний комплекс із переважанням лісових масивів.

Ліси формувалися в Цуманській пущі на більш багатих, ніж на півночі Полісся, ґрунтах. Внаслідок цього , тут переважають дубові, дубово-грабові та сосново-дубові ліси, які утворюють своєрідний комплекс із болотами різних типів, ділянками лук по водотоках, чорновільшняками.

Дубові насадження займають четвертину території пущі.

Саме такі праліси покривали цю територію до того, як почалося інтенсивне використання їх людиною. Збереглися тут і незаймані або малодоторкані ділянки лісу. Окремі з них мають вік 150-170 років. Ми тільки йдемо до цього, а от у Європі праліси вже давно охороняються по-особливому.

Слід зауважити, що в інших заповідних об`єктах Полісся переважають соснові ліси.

Цей природний комплекс зберігає багате біорізноманіття - види рослинного і тваринного світу пристосувалися до мешкання в цих різних екологічних умовах. Давно відомо, що в пралісах зберігаються рідкісні види рослин та тварин, а біорізноманіття боліт відзначається високою своєрідністю

Назва пущі походить від назви селища Цумань .

Цуманська пуща охоплює не лише ліси навколо Цуманя , а й увесь більш-менш збережений лісовий масив ,який простягається приблизно на 40 км з заходу на схід, і приблизно стільки ж з півдня на північ.

На території пущі протікають декілька річок , найбільші – Горинь, Кормин, Стубла та Путилівка.

У східній частині розташоване Чортове болото , на якому є мережа каналів, найбільший з них , Радзивиллівський, впадає в р. Кормин. Крім цього болота є багато менших за розмірами, переважно лісових.

Для пущі характерний вирівняний рельєф, перепади висоти не перебільшують 5 м, лише на берегах Горині – 20 м.

Цуманська пуща входить до складу Цуманського ядра Всеєвропейської екологічної мережі, яка створена з метою збереження біологічного різноманіття у Европі.

Флора

На території Цуманської пущі, завдяки багатим грунтам ,значну площу займають дубові та грабово-дубові ліси , вони і є символом рослинності Цуманської пущі. Проте, в цілому рослинність національного парку - це складний комплекс рослинних угруповань

Нині старі дубові та грабово-дубові ліси з багатим підліском на території пущі збереглись найбільшою мірою на території природно-заповідних об'єктів — у заказнику «Лопатинська діброва», заповідних урочищах «Горинські дачі» та ін.

Перший ярус цих ділянок складено дубом віком 80-120 років, діаметром 70-90 (100) см.

Флора Цуманської пущі, як і в цілому Полісся ,є доволі молодою, сформувалась у польодовиковий період, в цій місцевості виявлено 700 – 800 видів судинних рослин.

Особливістю масиву Цуманської пущі у флористичному плані є також те, що через відносну збереженість та, безумовно, недостатню його вивченість, тут збереглись і були виявлені види, здебільшого реліктові, які не були раніше відомі на Українському Поліссі або мали дуже давні місцезнаходження.

Серед занесених до Червоного Європейського списку тут зростають 3 види – смілка литовська, кальдезія білозоролиста та орхідея зозулині черевички справжні.

З Червоної книги України тут зростають 19 видів:

Астранція велика , береза низька , булатка довголиста, верба чорнична, вовчі ягоді пахучі, гніздівка звичайна , дрочок крилатий , зозулині черевички справжні, коручка морозниковидна, коручка темно-червона , лілія лісова , любка дволиста , любка зеленоквіткова , осока затінкова , пальчатокорінник м'ясочервоний , пальчатокорінник Фукса ,підсніжник білосніжний ,плаун річний, цибуля ведмежа .

Види, що охороняються на території Волинської обл.:

1. Багатоніжка звичайна

2. Вужачка звичайна

3. Голокучник дубовий

4. Кальдезія білозоролиста

5. Клопогін європейський

6. Косарики черепитчасті

7. Латаття сніжно-біле

8. М'ята блошина

9. Петрів хрест лускатий

10. Півники сибірські

11. Смілка литовська

Також виявлено низьку видів , які є рідкісними і мало поширеними:

Гвоздика стиснуточашечкова, дзвоники оленячі, жимолость пухната, кадило сарматське , костриця найвища , купальниця європейська , латаття біле, малий комонник зігнутий ,орлики звичайні, стародуб широколистий

Без сумніву в Цуманській пущі можна очікувати багато знахідок, які здивують вчених –ботаніків.

Фауна

За узагальненими даними на території Цуманської пущі виявлено 249 видів хребетних тварин, з них кісткових риб - 23, земноводних - 11, плазунів - 7, птахів -166 , ссавців - 42 види.

На території пущі зареєстровано 21 вид, занесений до Червоної книги України :

мідянка, лелека чорний, чернь білоока, гоголь, скопа, лунь польовий, змієїд, підорлик малий, беркут, орлан-білохвіст, балабан, глушець, журавель сірий, пугач, сорокопуд сірий, рись звичайна, горностай, норка європейська, борсук, видра річкова, бізон європейський.

8 видів, занесених до Європейського Червоного списку тварин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі (1991): орлан-білохвіст, деркач, рись звичайна, вовк, ведмідь бурий, видра річкова, вовчок горішниковий, бізон європейський та 15 видів, занесених до Червоного списку міжнародного союзу охорони природи:

карась золотистий , бичок річковий, тритон гребенястий, кумка звичайна, квакша, черепаха болотна, ящірка живородна, чернь білоока, деркач, баранець великий, норка європейська, видра річкова, бобер річковий, білка звичайна, бізон європейський.

Природно-заповідний фонд

На території пущі знаходиться більше п`яти десятків заповідних територій ( заказників, пам`яток природи тощо)

Серед них варто виділити такі:

 Загально зоологічний заказник «Зубр»

 Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Кормин»

 Комплексна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Горинські крутосхили»

 Ландшафтний заказник місцевого значення «Лопатинська діброва»

 Природно –заповідні території «Горинські дачі»

 Заповідне урочище «Папики»

 Загальнозоологічний заказник місцевого значення «Чортове болото»

 Ландшафтний заказник місцевого значення «Берег річки»

 ботанічна пам'ятка природи «Мошаницька»

 ботанічний заказник місцевого значення «Левурда»

 Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення „Сокиричі"

 Загальнозоологічний заказник «Кемпа»

 Заповідне урочище «Зозулині черевички»

З Цуманя до недавного часу йшла вузькоколійна залізниця в напрямку села Берестяне, її розібрали в 2001 році. http://narrow.parovoz.com/emb/index.php?ID=1041

фото з ківерцівської вузькоколійки

Але згодом автомобілі-лісовози стали більш рентабельнішими , і вузькоколійку чи , як називають місцеві, «колєйку» розібрали. По всій Волині є чимало привидів-залишків вузькоколійок. Частина була побудована ще в кінці 19 ст. для вивозу лісу , інші – це мережа воєнно-польових залізниць австро-німецької армії в першу світову, деякі були прокладені за часів Польщі в першій половині 20 ст.

Фото сучасної вузькоколійки на Волині

Військові австро-німецькі залізниці прокладались дуже швидко та оперативно і забезпечували фронтову лінію боєприпасами, амуніцією, харчами і т.д. Особливо це важливо було для тяжкої артилерії, адже підводами снаряди висотою в зріст людини возити тяжко.

Трохи вище села Скреготівка, перетинались дві вузькоколійки. Одна, якщо я не помиляюсь, йшла від Клеваня до Колок, інша в сторону Берестяного. Одну з них можна побачити на карті Волинської губернії кінця 19 ст.

А ось яке мереживо вузькоколійок було в Цуманській пущі в часи першої світової.

Саме звідсіля починався Брусиловський прорив в 1916 році.( села Журавичі, Сильне , Трохимброд ( Софіянівка і т.д) .

Лінія фронту проходила майже по нитці маршруту.

Ось як виглядало зруйноване Рожище в першу світову

Прифронтова зона Волині була повністю зруйнована та спалена

Отже, вернусь до розповіді. Ми заблукали, вирішили перепочити, зварили кави на пальнику. Я вирішив проїхатись в розвідку . Виявляється, ми були за якихось 200 м від дороги-колєйки, в урочищі Рудка.

Пять років тому це була піщано-глиниста дорога з жахливими вибоїнами

. І , о чудо, зараз це шикарна нова гравійка, рівнесенька, з дуже дрібним гравієм. Їхати саме задоволення.

Дорога абсолютно пряма , адже по ній проходила залізнична колія

Годівниці для тварин.

далі буде...

[ODZER]

Вздовж дороги залишки бліндажів та траншей. Їх багато в цій місцевості.

Ось як приблизно виглядала лінія оборони.

Обабіч дороги величні дуби з розлогою кроною. , ліс переважно листяний з густим підліском, зрідка зустрічаються соснові ділянки.

Звідтіля майже по прямій доїхали до урочища Брак. Там майже зруйнований будиночок лісника біля ставочка. А 5 років тому нас тут атакували шершні, які зробили кубло в шпаківні.

Ми ночували тоды неподалык Чортового болота.

Фото з походу 2010 р. Ранок в пущі.

ставочок і хатинка

Спочатку , ідея маршруту була така: біля будинку звернути на Схід і по дорозі доїхати через урочище Звіринець до Чортового болота , переправитись через болото ( по центру там протікає Радзивилівський канал), і доїхати до с. Знамирівка, а вже звідтіля до села Берестяного.

Але ми вирішили відмовитись від цієї затії, і поїхали прямо, до містка через річку Кормин.

Тиждень тому я знову побував на цьому маршруті, і таки переправився з неабиякими пригодами та драйвом через Чортове болото, але про це буде наступна розповідь.

не можу не згадати цікавий факт, пов"язаний з начдивом Червоної Армії Чапаєвим, який був поранений в районі села Скречетовка ( вищезгадана Скреготівка)

В першу світову унтерофіцер Чапаєв служив у 326-ому піхотному Бєлгорайському полку.

"Выгрузившись на станции Клевань,Белгорайский полк сосредоточился в районе деревни Скречетовки и на другой день, 24 сентября вступил в бой.

26 сентября 1-му и 4-му батальонам, наступавшим в первом эшелоне полка, было приказано ударить во фланг и тыл противнику в помощь еще одному Царевскому полку, наступавшему левее. Маневр не удался. Сосед слева не только не развил успеха, но и позорно отступил. 13-я рота Белгорайского полка при заходе в тыл противнику в лесу излишне оторвалась, была окружена и с трудом пробилась штыками к своим. 15-я и 16-я роты потеряли своих командиров убитыми и вынуждены были отойти.

27 сентября полк потерял 3-х офицеров и 54 солдата убитыми, 227 ранеными. 5-го октября 9-я и 12-я роты при наступлении в лесу заблудились и были уничтожены противником. Потери составили 308 человек. В дальнейшем наступление успеха не имело.

В боях между пунктами Цумань и Карпиневка 27 сентября 1915 года Василий Иванович Чапаев был ранен и отправлен в госпиталь. Перебитое сухожилие руки долго не заживало. Из госпиталя он вернулся в полк лишь 29 ноября того лее года. В то время пока он находился на излечении, вышел приказ о производстве его в старшие унтер-офицеры.

Со времени прибытия на фронт Чапаев только за полгода был трижды награжден и стал старшим унтер-офицером

Войну Чапаев закончил в чинефельдфебеля. За проявленную храбрость был награждён Георгиевской медалью и солдатскими Георгиевскими крестами трёх степеней..."

Деякі уточнення - село Скречетовка - правильна назва Скреготівка, село неподалік Цуманя на окраїні Цуманської пущі.

Карпиневка - правильна назва Карпилівка, село на окраїні Цуманя.

на фото фельдфебель Василий Иванович Чапаев с женой Пелагеей Никаноровной. 1916 г

міст через річку Кормин

міст свіжозбудований. А раніш він виглядав так. Між інщим, це залізничний міст.

Міст тоді був в майже зрйунованому стані, напівзогнивші товстезні колоди. Проїхати можна було хіба велисопедом або мопедом.

Як пояснювали тоді, лісівники його не ремонтували, щоб місцеві не крали ліс. Що змінилось - тепер краде керівництво великими лісовозами...

далі буде...

[ODZER]

Неподалік від мосту ми зкупнулися в Кормині, русло вузеньке, вода чистенька, дно піщане. Але води лише по пояс.

Довідка про річку Кормин з книги «Річки Волині»

КОРМИН (Кармин) — річка в східній частині області, права притока Стиру — правої притоки Прип'яті басейну Дніпра,

Довжина 67,5 км, площа водозбору — 769 км2. Має кілька приток,найбільші Черемошна, Брониця, Красоха.

Кормин бере початок на схід від с. Сильне Ківерцівські району. Загальний напрям течії — північний. Впадає в Стир 173 км від його гирла на північ від с. Мала Осниця Маневицького району. Протікає біля сіл Гораймівка, Матейки, Нічогівка, Погулівка, Красноволя, Заріччя, Велика Осниця, Мала Осниця Маневицького району. Долина у верхній течії поросла лісом, в середній нижній течіях покрита луговою рослинністю, часто заболочена.Заплава —до 200 м. Русло звивисте, майже 5 м шириною. Поблизу Берестяни Ківерцівського району є ставки.

Між іншим, Саме тут, під цим древнім містком, вчені декілька років тому виявили реліктову рослину – кальдезію білозоролисту. Також її знайшли на Чортовому болоті.

Цю рослину вважали зниклою в Європі вже 34 роки. Для росту їй потрібна кришталево чиста вода і ідеальні умови.

Взагалі, територія пущі – це скарб для ботаніків. Наприклад, в Горинському лісництві є велика популяція червонокнижної рослини – смілки литовської, можливо, найбільша популяція в Україні. . Це однорічна вибаглива рослина. А така висока здатність її до відновлення саме в Цуманській пущі свідчить про те, що тут, попри все, збереглася здорова лісова екосистема.

На території Чортового болота та заказника «Кормин» виявлено 19 рослин з Червоної книги.

Від урочища Крижик (до якого нам не вдалось дійти) до села Гораймівка вздовж річки Кормин розташований ландшафтний заказник загальнодержавного значення »Кормин»

"...Лісовий масив дубово-березових і віль­хових насаджень, переважно 1 -2 боні­тету, віком 20-90 років, довжиною до 15 км, розташований вздовж р.Кормин. Понад 21.5% лісової площі займають болота і луки. Окрасою ландшафту є наявність в складі лісів ділянок ялинників, соснових борів. Серед рідкісних видів флори тут зустрічаються: молочай волинський, коручка болотяна та товстянка звичайна,а з фауни – махаон, лелека чорний, чернь білоока (на прольоті), крех середній (крохаль довгоносий) -на прольоті, скопа, скигляк (підорлик) малий, журавель сірий, сорокопуд сірий, видра річкова, горностай, які занесені до Червоної книги України. Крім того, тут зростають малочисельні та рідкісні види рослин, в тому числі і лікарські, а також зустрічається ряд регіонально рідкісних видів тварин, зокрема, часничниця, шуліка чорний, лунь очеретяний, лунь лучний, курочка мала, дятел чорний, дятел сивий, бобер річковий...."

Після перепочинку їдемо до с. Берестяне.

Через 1 км зупиняємось біля ставка. На узбережжі альтанка та маленький мисливський будиночок - одна кімнатка з нарами та столом та кухонька. Є пічка. Класно було б сюди приїхати зимою на пару днів, покататись по цій місцевості на бігових лижах.

Вирышили скупнутись-освіжитись. Вода мутна...Я виліз з водойми , глянув на себе та на брата та розсміявся. В воді дрібненькі частинки мулу , який тонким шаром обліпив тіло. Питної води у нас було обмаль, тож витирались запасною футболкою.

ближче до Берестяного гравій стає крупним, вистрілює з-під колес.

Історична довідка про регіон подорожі.

З книги «Біорізноманіття Цуманської пущі та питання його збереження»:

На території Цуманської пущі люди почали селитися, вести господарство в лісах у межиріччі Стиру та Горині ще за бронзового віку (ІІ тис. до н. е.). Про це свідчать археологічні знахідки біля села Берестяне Ківерцівського району, а також біля села Липно Ківерцівського району (обидва населені пункти розташовані в центрі пущі).

У VII-VIII ст. н.е. , коли відбувся розподіл слов`ян на племенні угруповування, територія Цуманської пущі належала до володінь племені древлян. Тут існувало чимало поселень-городищ, проте невеликих і віддалених одне від одного лісовими нетрями.

З кінця IX і протягом X ст. деревлянські землі були підкорені київськими князями і включені до складу Київської Русі. Проте влада київських князів над лісовими племенами ще до середини XI ст. залишалась суто номінальною. В ХІ століття Волинь, як свідчать історичні розвідки, входить практично повністю покритою лісами.

У південних межах пущі у XII cт проходив великий торговий шлях з Києва до Польщі ( через містечко Олика) .

Від середини XII ст. до кінця 50-х років XX ст. (тобто на 8 століть) саме місто Олика стає адміністративним ,культурним, політичним, господарським центром цуманських лісів. Тут відбуватимуться найвизначніші події, які матимуть вплив на економічне, політичне, культурне, господарське життя субрегіону.

Стає ліс в нагоді і при підготовці до війни. Відомо, що у 1409 – 1411 роках, напередодні Грюнвальдської битви, у волинських лісах проводилися довготривалі полювання з метою заготівлі м'яса для війська.

Згодом, ця місцевість увійшла до складу литовських земель. Проте Литовську державу поступово поглинула більш агресивна Річ Посполита. У першій третині XV ст литовський князь Вітовт робить останню спробу вирватися з польських обіймів. У 1429 році Вітовт скликає у Луцьку з`їзд монархів Європи, на який прибули представники європейських держав. Планувалось проголосити Вітовта королем Литви. Гостям було віддано найкращі палаци та маєтки навколо Луцька. З`їзд вінценосних осіб тривав 2 місяці. Літопис повідомляє, як щодня королі, герцоги, князі та їхні слуги споживали м`ясо сотень зубрів, лосів, вепрів – постачальниками дичини стала Цуманська пуща.

В середині XVI ст територію пущі було остаточно поділено між трьома великими магнатським родами . Давній рід князів Чорторийських, які обрали своєю резиденцією містечко Клевань, володіють південною частиною пущі , лісами на берегах річки Стубли. Активно розбудовують Клєвань, споруджують замок( 1475 р), католицький костел. Крім того, вони володіли лісами у західній частині масиву і селом Городище.

Липно, розташоване на крайньому сході Цуманського лісового масиву, належало до Степанського замку князя Костянтина Острозького. Нарешті, найбільша частина Цуманської пущі (центральна, північна, південна) із селами Сильне, Берестяне, Цумань та іншими населеними пунктами входила до володінь давнього литовського роду князів Радзивілів, які з 1513 року обрали центром свого удільного князівства місто Олику

Олика на той час була досить великим населеним пунктом - в 1570 році тут нараховувалось 300 будинків. У місті щороку відбувались 5 ярмарків, на які приїздили купці з усієї Волині. З 1564 року цей населений пункт отримує Магдебурзьке право і певне самоврядування, Під управлінням Радзивілів Олика розбудовується, прикрашається видатними архітектурними спорудами. Зокрема в 1564 році тут споруджують чотирикутний замок, а в 1635 році — величний костел, прикрашений багатьма скульптурами, мармуровими колонами .Князь Микола Чорний Радзивіл навіть планував створити у місті Академію наук.

Тривалий час Клевань та Олика були містами-конкурентами.

Наприкінці XVI ст. Цуманська пуща, зокрема її південна околиця, стає одним з осередків козацького повстання під проводом Северина Наливайка, спрямованого проти польських феодалів. Наливайківцям у 1596 році вдалося

захопити на короткий час центри удільних князівств Чорторийських і Радзівілів ( Клєвань та Олику).

ХVІ ст. З розвитком у Європі мануфактурного виробництва на Волині все більшого поширення набуває випалювання лісів “на попіл”, з якого шляхом виварювання і випарювання в розташованих просто в лісах “будах” добувають луг, що використовується при мийці овечої вовни, варінні скла та кришталю, виробництві мила, – поташ. Дубові ліси зрубують для будівництва кораблів.

Рубають цуманські ліси і для виробництва заліза. Про це свідчить назва села Рудники( Ківерцівського району).

У 1648 році Хмельницький , звільнивши Центральну Україну, готувався до походу на Львів. Але, щоб штурмувати Львів, потрібно було убезпечити козацьке військо від раптового удару з півночі. З цим завданням успішно впорався козацький полковник Максим Кривоніс, який зайняв багато укріплених міст на Волині, в тому числі і Клєвань та Олику.

В 1795 році Волинь, внаслідок третього розподілу Польщі, входить до складу Російської імперії. ,але більшість магнатських родів зберегли свої володіння.

Наприкінці 1812 року, російська армія, переслідуючи залишки французьких військ, йшла через Олику.

167 волинян з лісової охорони, які мали коней та зброю, приєднались до полків і складі російської армії дійшли до Західної Європи.

Удару по волинських лісах у другій половині ХІХ століття завдають залізниці. Вздовж залізниць бори і діброви нещадно вирубуються, іноді – суцільною смугою до 15 верст.

При будівництві залізничних трас ліс спочатку йшов на шпали і опори телеграфу. Перших на 1 версту йшло в середньому 700, других відповідно 50 – 60. Щоб отримати таку кількість шпал і стовпів, треба зняти приблизно 2,5 десятини.

Про масштаби знищення на Волині лісів у цей період красномовно говорить такий факт: Так, якщо у 1854 році площа лісів у Волинській губернії становила 2665 тисяч га, то у 1887 році – лише 1572 тисячі га.

За 33 роки під корінь вирубано 1 мільйон 93 тисячі гектарів лісу ! Передова лісівнича думка стурбована такими високими темпами знищення лісів і вишукує способи пригальмувати цей процес.

4 квітня 1888 року у лісівників Росії велика радість: вдалося, нарешті, особистим підписом імператора Олександра ІІІ затвердити “Положення про збереження лісів”, прийняття якого так бояться власники приватних лісів!

З 1914 року Воинь стає ареною бойових дій першої світової війни. Посередині Ц уманської пущі проходила лінія фронту між російськими та австро-німецькими військами.

З 1921 року, коли Волинь унаслідок повоєнних угод увійшла до складу Польщі, Радзівіли продовжують лишатися господарями Цуманської пущі.

У 1939 році Волинь увійшла до складу УРСР, ліси переходять у державну власність.

У 1941 році Волинь окуповує нацистська Німеччина . .Стратегічне розташування цього лісу біля залізниці Рівне-Брест, близькість до центру окупаційної влади Рівного зумовило те, що пуща, починаючи з другоїполовини1942 року, стає місцем базування партизанських загонів як УПА, так і радянських партизан. Діяльність партизан спричиняли репресії з боку німців

Було повністю спалене село Клубочин( що знаходиться на заході цуманської пущі, і розстріляно 137 чол.

З кінця 1943 до початку 50-х років Цуманська пуща була однією з баз опору УПА радянській владі на Волині .

У післявоєнні роки прокладено мережу автодоріг, проводяться меліоративні роботи. В 1958 році у пущі організовано перше в Україні державне мисливське господарство. В цуманські ліси завозять плямистих та благородних оленів, у 1965 році з Біловезької пущі завозять 16 зубрів. Збільшується чисельність кабанів, косуль, зайців. Наприкінці 80-х на початку 90-х нараховано 207 зубрів, оленів майже тисячу , кількість кабанів та косуль перевищувала кількатисячну позначку. Однак з 90-х років до теперішнього часу почалось споживацьке відношення до багатств пущі. Вирубуються ліси. Дубовий ліс-кругляк масово постачається в Євросоюз. Розгул бракон`єрства поставив на грань знищення популяцію зубрів та лосів, зникли тетеруки, рідше стали траплятися рябчики. Можливо , створення національного парку допоможе зберегти для прийдешніх поколінь природні багатства Цуманської пущі.

В селі Берестяне

Від Берестяного по ідеально прямій дорозі їдемо в Напрямку Цуманя.

Доїзджаємо до ставків на місці села Богуславка. Село давно зникло, лишилась лише назва на старих картах.

далі буде...

[ODZER]

Ставки виникли недавно, Досить великі, рибне господарство. Але, на мою думку, для відпочинку-купання малопридатні.

На старій карті на місці водойми позначене село Богуславка. А поруч Гута Богуславська.

Ось трохи інфо про вищезгадане зникле село.

"...Землі Цуманського лісгоспу мають дуже давню історію. На території Сильненького лісництва поблизу села Городище знаходяться вали давнього Городища. Під час розкопок його валів були знайдені і кам’яні наконечники стріл і більш пізні залізні залишки зброї. За легендами тут проходили іще давніші битви. Свідченнями цього є знайдені залишки витязя з кольчугою та іншими обладунками. Але більш детальне вивчення валів ще попереду. В пізнішу, вже польсько-литовську добу, ці ліси пам’ятають князів Чарторийських, Острозьких, Радзівілів. За даними Цуманського краєзнавчого музею, у 1583 році князь Чарторийський програв ці володіння в карти князю Радзівілу.

Історія розповідає про бої Вітчизняної війни 1812 року. В той час поблизу с. Ромашківка (на території Мощаницького лісництва) була встановлена похідна церква і військовий шпиталь. Пізніше тут проходили бої Першої світової війни, які вела 8-ма армія генерала Брусилова, збереглися поховання військових на кладовищі поблизу с. Ромашківка (так зване в народі Брусилівське кладовище), а також пам’ятний знак на місці іншого поховання поблизу урочища Богуславка на території Цуманського лісництва.

В часи Другої світової війни Цуманські ліси були свідками боїв, як Радянських військових формувань із фашистськими окупантами, так і військових формувань УПА. Зокрема територія теперішнього Партизанського лісництва в урочищі Лопатень стала базою для партизанського з’єднання Героя Радянського Союзу Медвєдєва. Історія визвольних змагань УПА ще досконало не вивчена, але місцеві ліси пам’ятають визначну особу в УПА художника Ніла Хасевича, уродженця с. Дюксин Костопільського району Рівненської області, яке розташоване (поблизу Горинського лісництва).

Лісове господарство та лісові промисли були основним заняттям місцевого населення з давніх давен. Про це згадується вже у перших писемних згадках про Цумань, датованих 1557 роком. У 1903 році Радзівіли будують тут тартак, який почав діяти з 1907 року. До і після війни тут діяв ліспромгосп. В той час основне завдання держава вбачала в лісозаготівлях. І тільки після створення лісгоспу почалося лісовідновлення та заліснення нових земель

Лісгосп починав діяти фактично з нульової матеріальної бази як в самому лісгоспі, так і в лісництвах. Контори лісництв розміщувались у сільських хатах, де в одній кімнаті жив лісничий, а в іншій розміщувалось лісництво. Основна тяглова сила – коні, основний транспортний засіб − підвода. На рубках догляду (головне користування і лісозаготівлі і далі вів ліспромгосп) основне й єдине знаряддя праці – дворучна пила і сокира. .."

Зверніть увагу на згадку про урочище Богуславка.

І ще один уривок звідси http://archive.visny...010/04/22/9927/

"...– Й таких родзинок у “Цуманській пущі” багато, – розповідає Федір Доридор. – Наприклад, у селі Городище на валах земляної фортеці ХІV-ХV століття ростуть дуби, яким по 500 літ. А урочище Богуславка – це колись княжі території. При князеві Радзивілу тут навіть був скляний завод. Входитиме до національного парку і Чортове болото, а також урочище Луги, де колись видобували торф, а нині тут велике поселення бобрів. Окрім Радзивілів, цими лісами володіли князі Острозькі та Чарторийські. Взагалі науковці з Києва, коли тут працювали, сказали, що ці ліси дуже багаті. Особливо на елітні дерева, які є своєрідним природним еталоном..."

Ще раз зверніть увагу на урочище Богуславка - це саме мова про це село. А Гута Богуславська на старій карті поряд з селом -це просто назва скляного заводу. Адже саме "гутами" називали склозаводи.

Дорога від Берестяного до Цуманя ідеальна для велопрогулянок. Хороший асфальт без ям, майже відсутні автомобілі, шикарний ліс обабіч дороги.

міст через річку Кормин ( неподалік витік цієї ріки).

Давно планую на весняному розливі проплисти на байдарці через Цуманську пущу саме по Кормину. За 50 км нижче по течії Кормин впадає в Стир.

Але річка вузенька, безліч завалів та перешкод. Здійснити це реально лише на високій весняній воді.

Невдовзі доїхали до Цуманя і звідтіля попрямували до залізничної станції "Цумань".

О другій половині дня звідсіля йдуть 3 електрички на Луцьк .Десь після 16.00, потім після 18.00, і остання в 22.15., саме на ній ми і поїхали додому.

Ще цікава країзнавча інформація про станцію "Цумань". Колись, як виявилось, вона мала іншу назву - станція "Рудочка".

І ось саме з цією назвою закручується цікавий сюжет, пов`язаний з бронепоїздом "Хунхуз" в першу світову.

Цікавився в місцнвих краєзнавців, ніхто про цю подію нічого не знає, від чого пошук істини стає ще захоплюючим.

В строй первый русский бронепоезд был введен 1 сентября 1915 года. Его назвали "Хунгуз" (Honghuzi) – по названию китайских бандитов, которые нападали на Китайскую Военную Железную Дорогу (КВЖД). В июне 1900 году китайские повстанцы, получившие в Европе название боксеров, совершили ряд нападений на КВЖД. Оперативно Правление КВЖД и создало проект бронепоезда.

Бронепоезд строился в Киеве мастерами Юго-Западной железной дороги и силами 2-й Заамурской железнодорожной бригады. Всего было построено четыре бронепоезда типа "Хунгуз". Строительство бронепоездов велось чрезвычайно высокими темпами – на сооружение одного боевого состава в среднем уходило 16 дней. Первый, названный «Хунгуз», закончили 1 сентября 1915 года. Бронепоезд осмотрел Верховный главнокомандующий великий князь Николай Николаевич. Он остался весьма доволен увиденным и вынес благодарность производителю работ капитану Даниэлю, а нижних чинов роты наградил деньгами.

2 сентября «Хунгуз» передали 1-му Заамурскому железнодорожному батальону, а 9 сентября, после пополнения его команды артиллеристами 1-й резервной горно-артиллерийской батареи, бронепоезд под командованием поручика Крапивникова убыл на фронт, на железнодорожную линию Ковель – Сарны.

Вечером 23 сентября он получил первую боевую задачу: поддержать наступление 408-го полка 102-й пехотной дивизии. По прибытии на станцию Рудочка была произведена разведка пути, выяснившая его исправность вплоть до передовых окопов австрийцев. В 4 часа утра 24 сентября поезд тихим ходом двинулся к неприятельским позициям.

Поручик Крапивников писал в своем рапорте: «Подойдя к первой линии окопов и открыв по ним фланговый огонь из всех пулеметов и переднего орудия, поезд заставил неприятеля оставить окопы, обратив его в бегство (неприятелем было оставлено в окопах много трупов). После этого поезд двинулся дальше и принудил неприятеля действенным пулеметным и орудийным огнем очистить и вторую линию окопов. В это время шедшая впереди поезда небронированная платформа, груженная рельсами и скреплениями на случай исправления пути, прорвав проволочные заграждения передними скатами, попала в ход сообщения, вырытый австрийцами и не замеченный из-за насыпи. Высланными мною нижними чинами платформа была отцеплена, и бронепоезд начал движение обратно. Разорвавшимся тяжелым снарядом был испорчен железнодорожный путь, и бронепоезд оказался отрезанным, а сошедший с рельсов задний броневагон вследствие порчи пути не дал возможности бронепоезду двигаться вперед и таким образом избежать прицельной артиллерийской стрельбы противника, вследствие чего было попадание в передний вагон снаряда, которым были убиты командир артиллерийского взвода штабс-капитан Лазарев и 4 нижних чина – артиллериста. После этого мною была дана команда покинуть поезд. Всего бой продолжался 40 минут. За это время выпущено: из переднего орудия 73 снаряда, из пулеметов - 58 500 патронов».

Остальные три «Хунгуза» были сданы в сентябре-октябре 1915 г. и поступили во 2-й и 3-й Заамурские и во 2-й Сибирский железнодорожные батальоны. Летом 1916 года большинство бронепоездов русской армии было сосредоточено на Украине, где готовилось наступление войск Юго-Западного фронта – знаменитый Брусиловский прорыв. Они участвовали в боях под Луцком, на железнодорожной линии Ковель – Сарны, принимали участие в Нарочской операции.

Во время гражданской войны стальные монстры не раз меняли своих хозяев. Так белогвардейский бронепоезд №3 оказался в руках войск Украинской Центральной Рады, захватившей власть в Киеве, и был вскоре переименован в «Славу Украине». Но уже в конце января 1918 года украинская столица была захвачена большевистскими войсками, и бронепоезд прибрали к рукам матросы из отряда А. Полупанова, назвав его «Свобода или смерть». Второй бронепоезд захватить не удалось, красноармейцы его подбили выстрелом через окно, затащив орудие в здание киевского вокзала.

Бронепоезд "Хунхуз"

Подбитый же бронепоезд остался на нейтральной полосе, неподалеку от станции Рудочка, где простоял до лета 1916 года. Время от времени его тревожили шальные снаряды и пули с обеих сторон фронта. При наступлении русских войск Юго-Западного фронта его удалось вернуть. Однако техническая комиссия, осмотревшая состав, пришла к выводу о невозможности восстановить бронепоезд, и он пошел на металлолом.

Бронепоезд "Хунхузъ", подбитый в бою у станции Рудочка (Цумань) . Снимок сделан летом 1916 года.

"Хунхузъ" был "отрезан" от своих войск и, лишившись возможности маневра, подбит несколькими удачными попаданиями австрийских артиллеристов... как следствие - повреждённый бронепоезд после гибели части команды и израсходования почти всех боеприпасов был оставлен своей командой на нейтральной полосе между австрийскими и русскими позициями.

В январе 1916 года русские "охотники" сумели отцепить и увести в тыл по восстановленному пути заднюю бронеплощадку, а в ходе летнего русского наступления 1916 года головная бронеплощадка и паровоз были эвакуированы в тыл русских войск и, ввиду нецелесообразности восстановления, пошли на слом, что вызывает большие сомнения

Наступна розповідь буде теж про велоподорож Цуманською пущею " Через Чортове болото або Боротьба зі стихією"

[ODZER]

Знову розповідь про одноденну веломандрівку Цуманською пущею.

" Через Чортове болото або Боротьба зі стихією"

Маршрут: смт. Клевань ( станція "Ветеранів" ) - с. Руда Красна - с. Мочулки - с. Скреготівка - урочище Рудка - урочище Звіринець - Чортове болото - Радзивилівський канал - урочище Заброди- с. Деражне - с. Дюксин - с.Суськ - смт. Оржів - смт Клевань.

Подорож пролягала територією Волинської та Рівненської областей.

Протяжність біля 80 км

Нитка маршруту

Як епіграф, слова Джона Рональда Руела Толкієна:

"Мир этот необъятен, глубок и беспределен;

его моря безбрежны и звезды неисчислимы;

его красота зачаровывает, но опасность подстерегает на каждом шагу;

он наполнен радостью и печалью, которые острее меча.

Счастливцем может считать себя тот, кому дано войти туда,

но язык путешественника не в силах описать все богатство и необъяснимость этой страны.

И пока он там, ему опасно задавать слишком много вопросов,

чтобы ворота не закрылись, и ключи от них не были потеряны".

Виїхавши з Луцька знову електричкою о 8.40, знову ж виходжу на станції «Ветеранів» (Клевань старий) , і провідавши моїх друзів-бійців, які проходять реабілітацію в військовому госпіталі, о 12.30 вийшов на маршрут.

Один з поранених – Ілля Карпов, нацгвардієць, який чудом вижив в страшній аварії. Я відкривав тему про цю трагедію

На фото він справа, з милицями.

Їду через села Руда Красна та Мочулки в сторону Скреготівки.

Хороший асфальт , обабіч шоссе мішаний ліс. Листяні дерева , борючись за місце під сонцем, захоплюють простір над дорогою, створюючи тунель, не гірше «Тунеля закоханих» в Клевані..

В спеку їду по такій дорозі з великою насолодою. Авто зустрічаються дуже рідко.

Міст в селі Руда Красна.

Ми пропливали під цим мостом у сплаві по річці Стубла до Горині декілька років тому. Відео сплаву

Так виглядаэ міст з ріки

Неподалік, на околиці моста є довгий прямий насип,який різко обривається біля річки.

Колись тут був залізничний міст, це залишки старої вузькоколійки, побудованої ще в 19. ст.

А ось спогад про річку Стублу (Стубель) з історії першої світової.

зі спогадів генерала Денікіна :"...Я развернул дивизию по обе стороны шоссе и после долгих поисков вошел, наконец, в телефонную связь со штабом армии. Узнал, что положение серьезное и штаб предполагал было эвакуировать Ровно, что у Клевани спешно формируется новый корпус (39-й) из ополченских дружин, которые, по словам Брусилова: «впервые попадают в бой и не представляют никакой боевой силы». Начальнику этого корпуса, ген. Стельницкому, я входил в подчинение. Брусилов добавил, что он надеется, «что фронт все же получится довольно устойчивым, опираясь на Железную дивизию, дабы задержать врага на речке Стубель ..."

Перед селом Мочулки пам`ятний знак та хрест фігура.

Надпис на пам`ятнику. : «На згадку про чудове спільне мирне житття німецьких колоністів зі своїми українськими сусідами в період з 1860 по 1940рр.»

Про колоністів на Волині з книги "Західне Полісся. Історія та культура"

Реалізація антипольських заходів спричинила підтримку російським урядом процесів іноземної колонізації Волині, які активно розгорнулися в 60-х рр. ХІХ ст. При оселенні в імперії іммігранти звільнялися від рекрутської повинності, сплати податків у казну та грошових повинностей, виконання загальних натуральних повинностей терміном на 10 років, а пізніші переселенці – впродовж п`яти років. Банки почали надавати колоністам позики для купівлі польських маєтків.

Серед іммігрантів темпами зростання чисельності виділялися німці, переважна більшість яких прибувала з Привісленських губерній Царства польського та Східної Пруссії. Якщо з 1861-1870 рр. на Волині поселилися 5.5 тисяч сімей. То в 1881 їх налічувалося майже 90 тисяч, що складало 4.2 % населення Волині. Німецька колонізація охопила насамперед поліські повіти губернії.

В південній смузі Західного Полісся було утворено більше 400 німецьких колоній. Найбільша щільність розселення німців спостерігалася у Луцькому повіті.

Окрім німців, у другій половині ХІХ ст. постійними мешканцями регіону стали й інші іноземні колоністи – чехи. Деякі волинські села-колонії були заселені виключно чехами, частина розсіялася серед німецьких поселенців і місцевого населення. У змішаних поселеннях чехи жили в окремих частинах села чи на окремих вулицях.

Хоча , звичайно, якщо іноземна колонізація краю носила здебільшого аграрний характер, а німці і чехи поселялися в абсолютній більшості в сільській місцевості, то переважаючою групою міських мешканців Полісся у цей період часу були євреї.

Наприклад, в кінці 19 ст єврейскі громади у Луцьку складали 83,7% усіх мешканців, у Володимирі –Волинському – 80,1%, Рівному – 64.7%, у Ковелі 37%. У цілому в поліській частині Волниської губернії у 80-х роках 19 ст. проживало 65% усіх євреїв губернії. Так, згідно етнічної структури населення на Західному Поліссі проживало 964 049 осіб. З них 72% українці, євреї - 10.42% , росіяни - 2,76%, поляки 8,38%.

Хоча полякам у 1897 році належало 42.8% приватного фонду землі.

Далі доїзджаю до мосту через водосховище на річці Путилівка, оточене сосновим лісом ( за водосховищем Путилівка впадає в Горинь).

Праворуч мосту на узбережжі вздовж лісу тягнеться пляж. Далі в лісі сховались 3 санаторіїї «Пролісок, « Червона Калина», «Сосновий бір». Можна покупатись на хороших піщаних пляжах санаторіїв, заплативши за вхід.

Ми теж сплавлялись тут в 2011 році з Цуманя . Відео сплаву https://www.youtube.com/watch?v=Bi04hVWt5IQ.

А це Путилівка ліворуч від мосту – царство річкового птаства. Лебеді, качки, чаплі…

Згодом, звертаю з траси ліворуч , і лісовими дорогами їду в напрямку села Скреготівка

Про зв`язок села Скреготівка і долі Чапаєва я згадував в попередній розповіді.

Село Скреготівка. У середині 19 ст, коли по цій місцевості спалахнула епідемія чуми чи холери, вижили ті, хто втік і сховався в цьому селі/

Та й назва була раніше Скритівка, потім трансформувавшись в сучасну.

Проїхавши через доволі розтягнуте село, звертаю через поля до Цуманської пущі.

Де з урочища Рудка прокладена дуже якісна гравійка. Їхати по ній вельми приємно. Дуже дрібненький гравій, відсутність ям. На вході на цю дорогу стоять шлагбауми.

На дорозі мене зустрів зайчик, який неквапливо чкурнув в чагарники вже перед самим велосипедом.

Згодом доїхав до такої альтанки, смакуючи придорожніми, налитими соком на сонці, суницями.

Біля альтанки зустрів грибника з пакетом білих грибів. Дзвінок від дружини – в Луцьку страшенна гроза-ливень, буря. Я сподіваюсь, що мені вдасться перейти через Чортове болото до грози, привал я планував в невеликому лісовому будиночку вже в Рівненській області, адже по Радзивилівському канал , який проходить через Чортове болоте, пролягає кордон між областями.

далі буде...

[ODZER]

Далі я запланував зійти з дороги Скреготівка - Берестяне на схід і проїхатись просіками поряд з Чортовим болотом.

Тому , в місці, де дорогу перпендикулярно перетинає так званий "БАМ" ( так місцеві називають дороги для лісовозів), їду по грунтовці , і, врешті-решт, впираюсь в Чортове болото . Переправи тут немає.

Вертаюсь назад, в західному напрямку, шукаю просіки - теж лише болото.

Деякі просіки майже непрохідні для велосипеда - густа рослинність.

Лише одна придатна, їду по ній на північ. А десь не так вже й далеко чути відлуння грому, небо поступово затягнуло сірою масою хмар, сонце сховалось. В повітрі за завісою вологої духоти вже невловимо відчувається наближення бурі.

Про історичну та природничу інформацію про регіон подорожі згадувати не буду, все це я детально описав в попередній розповіді про веломандрівку по Цуманській пущі. Бажаючим заглибитись в тему,рекомендую почитати.

Далі я вирішую, щоб не заблукати , виїхати на центральну дорогу, і в урочищі Брак, повертаю праворуч, на схід.

Зупиняюсь біля будиночка лісника, про який я згадував в попередній темі.

На місці будиночка поряд зі ставочком будують якусь велику дерев`яну споруду.

Далі знову їду в напрямку Чортового болота. Завалена деревами дорога - отже, підводами тут нечасто їздять.

Далі дорога стає все гіршою, зарослою травою. Змінюється і рослинність навколо.

Дивна споруда, обвита плющем, досить рідкісною, як для Волині, рослиною.

дорога перетворюється в дамбу серед болота, обабіч якої рови, заповнені водою

Гуркіт грому раз за разом стрясає повітря, вітер закручує круговерть.

Я швиденько вдягаю водонепроникні штани, поки що , щоб захистити ноги від височенної кропиви та чагарників.

Аж ось , серед тунелю дерев, обвитих плющем, видніється узлісся - це дорога через болото

[ODZER]

В пішоходному поході в 2010 році ми доходили до цього місця, але повернули назад.

Тепер же я хочу надолужити те, що ми не встигли п`ять років тому - переправитись через болото.

Дороги по суті немає - просто чагарники, кропива, очерет - висотою по груди. Їхати неможливо, навіть волокти велосипед тяжко , адже це лише натяк на стежку. Я поспішаю, наді мною вже бушує стихія.

Інфо з книги " Біорізноманіття Цуманської пущі"

Чортове болото - загальнозоологічний заказник у складі Національного парку "Цуманська пуща".

Лісо-болотяний масив , з переважаючими вільхово-березовими насадженнями з домішками дуба черещатого.

Ймовірно, що болото це утворилось після стікання льодовикових вод .За своїм рослинним складом болото є низинним (евтрофним).

Найбільшу площу займають купиноосокові угрупування. Купини добре виявлені, навесні ці ділянки добре обводнені.

Між купинами типове болотне різнотрав`я.

Ближче до центру болота осокові насадження змінюються очеретами та осоково-очеретяними угрупуваннями.

Тут вченими також було знайдено кальдезію білозоролисту - дуже рідкісний вид, який в Європі вже не зустрічається понад 40 років.

В заказнику знаходяться популяції лілії лісової, а також орхідей - коручки чемерниковидної та любки зеленоквіткової та дволистої.

Унаслідок різноманіття умов Чортове болото відзначається значним різноманіттям рослинного світу з наявністю раритетних видів, як лісових, так і болотних

Намагаюсь пробратись через болото - попереду рів, по гілках вдається перенести велосипед. Ну і стає зрозуміло , що підводами ніхто тут не їздить. А я думав, що це дорога через Радзивилівський канал.

[ODZER]

Врешті -решт, в самому центрі переправи після чергового гуркоту грому та спалахів блискавки починають спочатку капати великі каплі, які через хвилину перетворюються в рясний ливень. Я ледь-ледь встигаю вдагнути куртку, натягнути капюшон, зачохлити рюкзак та велосумку.

Це ж треба , щоб дощ застав мене в самому складному місці....

Стихія бушувала так, що мені повністю водою заливало очі, я йшов по коліно в болоті через очерети, в багатьох місцях вимушених був нести велосипед на собі, навіть не знаючи, чи є в мене шанс перейти болото.

Дійшов до Радзивилівського каналу, який проходить з півдня на північ посеред болота. Ймовірніше за все, викопаний десь в 20-30рр ХХ ст, коли поляки активно налагоджували меліорацію на Волині.

До 1939 року Цуманська пуща більш ніж 426 років була володінням князів Радзивилів. Можливо з цим пов`язане походження назви.

Між іншим, в тих же 30-х роках вищезгадані князі неодноразово влаштовували в Цуманських лісах великі полювання, на які запрошували шляхетних гостей з усієї Польщі. Під час таких ловів, загоничами в яких були сільські жителі, здобували сотні зайців , десятки кабанів та косуль.

Князі дбали про охорону лісів та дичини, фінансували єгерську службу.

На південній окраїні Цуманської пущі знаходиться смт. Олика, де розташований замок, одна з резиденцій Радзивіллів.У замку 355 кімнат, як днів у році. Цю споруду ще називають Волинським Версалем. Художня галерея у Луцьку - це по суті, залишки величезної колекції.

Кімнати замку були заповнені полотнами, гобеленами, скульптурою, зброєю. Але про це я вже розвовідав в попередніх темах

Якраз поряд зі стежкою від берега до берега була боброва загата, яка утворила каскад з перепадом висоти води. По загаті переніс велосипед

[ODZER]

Далі , через зарослі і шалений дощ я дістався до перших дерев, і , попри все, пробрався через чагарник та очерети до натяку на дорогу. Дорога була заросла, їхати неможливо. А ще ливень моментально утворив величезні калюжі, в які провалювалось по півколеса. За кілометр я доїхав до мисливського будиночку, де і сховався від непогоди, мокрий як хлющ.

Півгодини чекаю , щоб дощ трохи затих, і є змога пообідати.

Це вже територія Рівненської області.

Поряд з будиночком криниця і розлогий дуб.

Далі буде...

[ODZER]

після тривалої паузи продовжу розповідь.

В будиночку серед лісу я побув півгодини. Ливень почав вщухати, перетворившись в рівномірний дощ.За чей час я трохи відпочив та пообідав.

Але треба їхати далі, адже маю встигнути на вечірню електричку до додому.

Лісові стежки та дорогим пететворились в суцільну полосу перешкод. Всі ями були геть залиті водою, грунт почав в`язнути. Потихеньку я рухався, але повсякчас змушений був спішуватись та волокти велосипед.

До найближчого села біля 15 км

Нарешті я виїхав на пряму дорогу на село. Пряма магістраль, але піщана.

Або колеса вгрузають на 15-20 см, або калюжі.

Зціпив зуби і поволік велосипед...Вибору в мене немає...

Через дві години невеликий ставочок. Одже село вже неподалік.

меліоративні канали

Все , виїхав до цивілізації. Село Деражне.

Проїхавши через центр села, помітив на старому будинку пам`ятну табличку Нілу Хасевичу. Родом він був з Дюксина, а саме туди я далі і їду.

Історія села Деражне починається з 12-13 столітть.

Походження назви селища походить від слова — «деражня», яке означає «місце первинної обробки деревини».

На гербі села невеличка башта - по геральдиці це вказує на магдебурзьке право у цьому населеному пункті.

Деякі історичні факти з вікіпедії:

"...до 1596 року Деражне належало князю Юрію Чарторийському. Вже 1613 році на карті Т. Маковського Деражне позначається як містечко. Також відомо, що до 1621 року населений пункт належав Янушу Острозькому, потім деякий час ним володів князь Самуїл Корецький. В ХVII ст. під владою Речі Посполитої на Волині відбувається засилля католицизму, не стало винятком і Деражне. У 1614 р. син князя Василя-Костянтина Острозького, перший в роду католик князь Януш збудував тут костел. Він же надав містечку магдебурзьке право.

У XVII ст. — одне з чотирьох найголовніших у Речі Посполитій караїмських поселень разом з Тракаєм, Луцьком і Галичем. В часи національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького 164-1654 рр. Деражне було зруйноване загонами повстанців.

Після вводу в дію південно-західної залізниці у другій половині 19 ст. відпала необхідність у Горинському водному шляху, що накладає відбиток на містечко. Наприкінці XIX ст. за згадкою сучасника: «Деражне – містечко нічим неприглядне, окрім чудового парку, закладеного садівниками англійської школи».

Під час І Світової війни між м. Деражне та с. Бичаль проходила лінія фронту. В Деражному розташовувалися австрійські війська, а у Бичалі російські. В наслідок бойових дій містечко було зруйноване.

У 1939 році м. Деражне Деражнянської волості стає власністю графа Романа Потоцького, який відбудовує палац Подгороденського, створює кінний завод.

До 1959 р. Деражне було районним центром."

Історичні та природні пам`ятки в Деражному:

Хрестовоздвиженська церква 1824 р.,

приміщення колишнього фундушевого училища та школи 1803 р.,

закрите римо-католицьке кладовище XIX ст.,

руїни палацу графа Р.Потоцького XIX ст.

На території села знаходяться залишки парку закладеного майстром садово-паркової архітектури Діонісієм Міклером.

На південний захід від села розташована комплексна пам`ятка природи - Горинські крутосхили. Про них я згадував тут http://board.lutsk.u...entry1052686102

[ODZER]

декілька моїх фото Горинських крутосхилів

[ODZER]

Попереду асфальтована дорога до Дюксина вздовж узбережжя річки Горинь.

Згодом дощ закінчився, я зняв зайвий одяг. Їхати і дихати стало легше...

[ODZER]

В районі сіл Углище - Жобрин- Деражне- Дюксин річка Горинь робить карколомні викрутаси. Серед меандрів - русла стариці, рукави .

Мій подальший маршрут від Деражного - Дюксин- Суськ - Оржів- Клевань

В Дюксині старе русло майже пересохло.

місток через старицю

[ODZER]

хрест-фігура на в`їзді в Дюксин

Шукав хату, де народився Ніл Хасевич. не знайшов. Пам`ятний знак був на території школи, все закрито.

Десь під Клеванем, знаходився хутір Сухівці.

Саме там трагічно закінчився життєвий шлях неординарної особистості - художника та бійця УПА Ніла Хасевича (Зота, Бея, Старого - це його псевдо), родом він був з села Дюксин, що на узбережжі річки Горинь

."...Я не можу битися зброєю. Але я б'юся різцем і долотом. Я каліка, б'юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива... Я хочу, аби світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються " Ніл Хасевич

один із багатьох дереворитів Ніла Хасевича . З них підпільно друкували листівки

Про Ніла Хасевича чимало інформації в неті.Додатково читайте тут:

У книзі «Со щитом и мечом», що побачила світ у 1988 році у львівському видавництві «Каменяр», нарис відомого московського кадебістського літератора Теодора Гладкова «Прийшов із війни лейтенант» призначався для прославлення одного з чекістів — Бориса Стекляра. А втім саме завдяки хизуванням-одкровенням у цій книзі знаємо не лише ім’я вбивці, а й про останні хвилини земного шляху Ніла Хасевича.

Борис Стекляр добре пам’ятає травневий ранок 1951 року, коли отримав, очевидно, найнезвичніше для себе завдання: «Це «добро» нам прислали із Москви, — пояснив полковник. — Суть справи полягає в тому, що цей альбом з провокаційною метою нині широко розповсюджується на Заході. Його підкидають у посольства, журналістам-міжнародникам, делегатам сесії Генеральної Асамблеї ООН... Нам доручено терміново розшукати автора альбому і покласти край його антирадянській діяльності».

Спеціально створеній опергрупі допоміг випадок: в одному із захоплених бункерів знайшли зашифровані документи — грипси. Найзначнішою знахідкою КДБ стала не здобута вибухівка та зброя, а записка, яку вдалося розшифрувати. Її зміст був короткий: «Заготували для вас п'ять кілограмів паперу, вишневе дерево». Хоч імені Ніла Хасевича в записці не було, кадебісти відразу здогадалися, кому те все могло знадобитися. Врешті, після низки допитів, арештів, аналітичних напрацювань було виявлено місце перебування Ніла Хасевича — криївку на хуторі за кілометр від села Сухівці, що неподалік селища Клевань. У криївці їх цікавив лише один повстанець — Хасевич.

Звернімося до нарису «Прийшов із війни лейтенант»: «Операцію із захоплення Зота капітан Стекляр призначив на 4 березня 1952 року... «Виходьте! Інакше закидаємо гранатами!» — крикнув Стекляр. Відповіддю було мовчання. Отже, переговори не відбулися. Чекіст витягнув із сумки гранату РГД і шепнув командиру відділення... Сержант точно на півметра, не вище, підняв важку ляду... Цього вистачило, щоб метнути в лаз гранату. Глухо прогримів під ногами вибух... Почекавши трохи, капітан дав сигнал солдатам підняти затичку і знову наказово вигукнув: «Хто живий — виходьте! Інакше пустимо гранати в хід». Ніхто не вийшов... Живих у бункері не виявилося. При світлі акумуляторного ліхтаря Стекляр побачив три трупи. Один без ноги — це був Зот. У руці бандит стискав автомат».

На Стекляра після загибелі чекали винагороди. А тіла Ніла Хасевича і його побратимів привезли для опізнання. Дмитро Удодик, колишній вояк УПА, згадував (його спогади записав рівненський письменник Степан Бабій): «Це було 1952 року в Клевані, колишньому райцентрі на Рівненщині, до якого входили Білівські хутори, де в криївці був убитий Ніл Хасевич. Повстанців привезли напівголими, звалили на сніг. Посадили в рядок. Його посадили під дубом. Чекісти привозили завжди вбитих для показу людям. Це робилося і на глум, і на пострах населення, щоб деморалізувати... Коли вже енкаведистам набридало видовище, вони вивозили трупи в окописька. Десь так і тіло Ніла Хасевича знайшло свій останній притулок». Очевидно, в Клевані , як і довколишніх селах, — ще немало тих, хто бачив це сумне видовище у березні п‘ятдесят другого. Можливо, хтось знає, куди завезли і захоронили Ніла Хасевича та його друзів по боротьбі.

Для тих, кому невідома ця особистість - стаття -біографія Ніла Хасевича http://www.istpravda...1/03/4/28939/

"Графіка в бункрах УПА" - це також назва альбому дереворитів, створених мистцем українського підпілля Нілом Хасевичем та його учнями в Україні в 1947 - 1950 рр. Опублікована у Філадельфії у 1952 році, ця унікальна розповідь про життєвий шлях, діяльність та творчість Маестро української букви демонструє його твори - карикатури, листівки, ілюстрації,