Пішоходні походи по Волині

Miro · 23 Лютого, 2012 в 12:10

Підтримую zigorko. Було б дуже цікаво побачити Кам"яне село на власні очі. Похід туди не планується?

ODZER · 23 Лютого, 2012 в 13:45

Величезна подяка ТС! Я знав,що Волинь цікава і не досліджена місцина,але не думав,що на стільки.З великим задоволенням перечитую кожне новий опис у Вашій темі.Будьте добрі,розкачіть про себе.Скільки вас є,ентузіастів?Як обираєте маршрут,коли ходите?Чи затратно це і чи можна до вас доєднатися і т.д..Наперед вдячний.

чим більше я пробую на смак Волинь - тим більше втягуюсь. Ходимо, а більше плаваємо на байдарці, ми вдвох з дружиною. Часом приєднуються 1-2 людини,

Вдвох легше зібратись і поїхати, організувати більшу групу набагато проблемніше - весь час хтось буде завалювати організацію.

По друге - транспорт.Двоє з рюкзаками помістяться навіть в повну маршрутку , четверо - набагато проблемніше. Для більшої групи треба окремий бус.

З байдаркою ще складніше, зазвичай плаваємо лише удвох. Хоча це і трохи небезпечно. Дві байдарки - це хороша підстраховка, особливо на наших річках.

Як обираємо маршрут ? Є певна література - по історії, по природі чи географії і є карта.Після тривалої медитації над картою починаєш ясно бачити маршрут. Плюс - програма Google Earth, без скріншотів з цієї програми ходити по Волині небезпечно - потім три дні блукати і ягідки їсти.

Але важливо, щоб все в маршруті враховувалось, своєрідна логістика. Щоб захопити максимум цікавих природних, історичних і т.д місць в маршруті, і вкластись у вихідні. Розробити маршрут на 5 днів набагато легше. І важливо прив"язка транспорту до пунктів фінішу та старту.

Взагалі, цікавить НЕВІДОМЕ . Коли не знаєш, що буде через 15 хв, а тим більше в кінці дня - оце й захоплює, дає своєрідний трепет внутрішній.

Ходимо-плаваємо з середини весни до середини осені.Бувало, ходив соло - в цьому теж є своя перчинка. Про сплави інфо я викладаю в сусідній темі "Сплави , водні походи".

Чи затратно? Грощі на автобус туди-назад і харчі походні( каша , тушонка і т.д). Головне - хороше туристичне спорядження, раз купиш і служить довго.Ну і терпіння. Адже проходимо за день 20-25 км з рюкзаками - для когось це дрібниця, є люди , що по 40 без проблем проходять, а для когось і 5 км - і людина видихалась.

На байдарці трохи простіше - на спині нічого не несеш і течія допомагає. Тому можна і 40 км пропливсти.

Miro, хотілося б і в Кам"яне село - але це Житомирська область і пересадки. До одного Житомира їхати годин 5 , а ще туди добиратись - треба хоча б 3 -5 днів, щоб задоволення отримати , а не весь час в автобусах трястись.

А на Волині ще місць загадкових багато.Треба спробувати те, що поряд. Наш край - це ж терра інкогніта...

igorrrko · 23 Лютого, 2012 в 18:41

Можу тільки захоплюватися Вами! Браво!

Взагалі, цікавить НЕВІДОМЕ . Коли не знаєш, що буде через 15 хв, а тим більше в кінці дня - оце й захоплює, дає своєрідний трепет внутрішній.

За ці слова-повага!

ODZER · 24 Лютого, 2012 в 07:58

Отже, далі про похід по Маневиччині.

Як я казав, ідея походу :

Стартувати з траси північніше на 2 км від Прилісного - далі до озера Глибокого - від Глибокого через поля-луги до водосховища поряд з селом Городок - потім безпосередньо через село до озера Засвинське - звідти до озера Хидча - поряд з ставками до села Градиськ - від Градиська через дамбу по болоті Бабинець до озера Вино (ночівля) - наступного дня від Вино по тайзі до озера Крученого - далі до закинутих торфовищ. На торфовищах є ще одна вузькоколійка довжиною 7 км. Швидше за все, що вона не діюча. І по шпалах до Маневич.

Старт. За 2 км північніше Прилісного виходимо з маршрутки. Там поворот на озеро Глибоке.

Йдемо по лісовій дорозі декілька км до озера, ласуючи малиною та ожиною. Навколо багато іван-чаю та чебрецю - збираємо, з нього смачний чай. А як додати туди хвої та свіжих ягід - чай просто бомба. Глибоке - приємне озеро, є пляжі і відпочиваючі. Один будиночок на узбережжі - напевне власність якогось магната-феодала. . Саме озеро - це природний заказник. Біля водойми багато вікових дубів, але є й трохи сміття.

Обійшовши по периметру , йдемо в напрямку села Городок.

Обабіч дороги дерева, вражені блискавкою. Колись, наші пращури вважали , що деревина з такого дерева – це оберіг, і з нього добре робити захисні амулети.

Перед селом – водосховище.

А дорога вся вкрита кременем, великими шматками. Далі по маршруту його буде повно.

Це те, що приваблювало древніх-мисливців.

Село Городок , пов»язане з давньоруською історією.

До найдавніших в районі належать села Городок (XII ст., у писемних джерелах - Чернечгородок), Колки (перша назва Романів).

Через село по лісовим дорогам йдемо на озеро Засвинське. Дорога піщана, автомобілем краще не ризикувати. Плюс багато лісових перехресть – на карті їх немає, можна заблукати.

Навколо море брусниці і чорниці. Час від часу зустрічаємо місцевих збирачів ягід.

Ось як цвіте брусничка

Озеро Засвинське – чарівне плесо серед соснового лісу. Чистеньке, стоять альтанки, кострища, ями для сміття .

Людей майже немає – лише одна група з наметами. То й не дивно – дістатись сюди проблемно.

Скупавшись та пообідавши , спочатку плануємо на озеро Хидча. Але зрозуміли, що не впишемося в графік – адже планували ночівлю на озері Вино.

Далі лісом на село Градиськ – тут дорога настільки складна , грузький пісок, ноги грузнуть по щиколотку. Йти тяжко – проїде тут хіба трактор.

Перед селом Градиськ – великі ставки з охороною. Таке враження, що ставки на місці колишніх торфовищ.

Входимо в Градиськ – зразу викликає здивування вулик-бортя. Адже саме такі вулики колись були в наших краях. Колода з пустою серцевиною.

В селі помічаємо хати, покриті дерев"яною гонтою. Ось порівняйте – хати в селі Сваловичі на Прип"яті,покриті соломою. Архаїка…

Уявляю, що там лежить можна знайти на горищах…

Старовинна церква обкладена сайдингом.

На багатьох хатах різьблені вікна. Клас!

Купивши молоко в селі, а в нас це традиція, можна молочну карту місцевості робити, та поповнивши запаси питної води, розпитуємо місцевих.

Нам розповіли, що колись на озері Хидча був маєток пана. Що вода в цих озерах, хоч і мутновата, але збагачена мінералами і цілюща.

І що ці озера всі пов"язані підземними річками з Оконськими джерелами. І часом серед лісу пробивають «вікна».

Про походження назви озера Вино сказали якусь нісенітницю., що колись там місцеві робили вино. Виноградної лози в селі не побачив… Може вони з мухоморів «веселе» вино робили?

Як сказали жителі села, назва Градиськ походить від слів "гради", тобто піщані узвищення. Є ще подібні назви на Маневиччині "груд", "граддя".

Взагалі, наука топонімія( про походження назв) може розповісти дуже багато. Є стільки цікавих назв урочищ, лісві , та особливо гідронімів(назви озер та річок). Багато назв збереглись ще з дослов"янських часів. А які тільки племена тут не жили. От чудернацькі назви волинських озер - Тісобул, Ольбля.

Мусцевий дядько лукаво глянув на наші рюкзаки , і каже, що якби ми тут з десяток років тому з"явились – прийняли б за зелених чоловічків. ( уфолюдеків )

Далі йдемо по лісових стежках до озера Вино. Дивлюсь уважніше по сторонам - так хочеться побачити там-теє вікно серед лісу…

Частенько зустрічається чорноплідна горобина.

Модрина

Виходимо на окраїну лісу і пару км йдемо по дорозі-насипу через урочище-болото Бабинець.

Знову сосновий ліс і перед нами озеро з дивною назвою Вино. Місцеві його називають Вінне або Восьмьорка , по формі воно нагадує вісімку, ніби два озера з"єднались. А можна назвати – Безкінечність.

Озеро надзвичайно гарне… Справжне тайожне, довкола берега густий , подекуди заболочений, ліс . Є в ньому якась своєрідна сувора краса. Специфічна тут енергетика.

Знаходимо пляж, хоча й озеро дике, а тут сміття. Відчувається, що так бережуть природу місцеві. Сумніваюсь, що чужинці тут часті гості – хіба трактором їздять. Або такі , як ми…

Але такі туристи, як ми, сміття не лишають.

На озері неподалік ще було двоє рибаків –навколо тиша, сідало сонце.

Вночі снились тяжкі сни - на цьому місці нам не раді. Якби мене спитали , де живуть водяники – напевне тут.

Зранку, зібравши намет – в дорогу. Навколо озера якийсь дивний ліс. Ось чому він так схожий на тайгу – це суміш соснового і ялинового лісу. В підліску багато лохини(голубики) і багна.

В селах вважають, що голубика отруйна, бо в збирачів починає боліти голова. Насправді це тому, що поруч з голубикою росте багно, і коли воно цвіте – його пилок токсичний. До речі , якщо бджоли будуть збирати пилок з багна, то мед теж буде токсичний. Якщо від лісового меду вам недобре - спитайте, чи не росте поряд багно.

Обійшли озеро, в деяких місцях узбережжя заболочене. Знову помітив образки болотні і червонокнижну реліктову рослину – плаун річний.

Між іншим, на Україні росте п"ять десятків орхідей. І багато з них – саме на болотах Полісся.

Це і різні пальчатокорінники , і зозулині черевички.

Якось, під враженням сплаву по національному парку «Прип»ять-Стохід» зробив слайд-шоу червонокнижних рослин, які ростуть в цій місцевості. По суті , вони ростуть по Волині.

http://www.youtube.com/watch?v=5afRR7GjWpg&context=C3809d85ADOEgsToPDskJHpJZZUaDV4p_z9tM5F9tr

Але, як побачите таку рослину – не рвіть і не викопуйте – вона все рівно не прийметься , адже живе в симбіозі зі специфічною грибницею.

На окраїні озера – яма, схожа на залишки будівлі чи землянки.

В цих лісах бували і вояки УПА , і партизани.

А далі 8 км по лісовим стежкам до озера Кручене.

В цих місцях загинуло немало людей у дві війни – стратегічний напрямок на вузловий Ковель.

Це загублений світ – море чорниць та брусниць. Слідів збору ягід не видно – надто далеко від сіл. Як завжди , доріг набагато більше, ніж на карті. Декілька разів сідаю на пісок і мудрую над картами – ніби заблудились.

Але знахожу потрібні вирубки на роздруківці з гугльмапс , прив»язуємо карту до місцевості, і потроху, плутаючи стежинами, виходимо на озеро Кручене.

Сподівався, що ми тут пообідаємо- покупаємось . А узбережжя сильно заболочене – через зарослі видно плесо зі згаєю диких качок. Вони почули нас і кружляють над водоймою.

Кручене – ландшафтний заказник загальнодержавного значення.. Тут зростають рідкісні вовчі ягоди пахучі та верба чорнична ( теж реліктові рослини).

Риби в озері немає – зате водиться черепаха болотяна і зустрічається рідкісний дятел трипалий.

Намагаюсь обійти озеро – де там, навколо грузьке болото.

потім в неті знайшов одне фото.

З озера йдемо по дорозі до торфовищ. Взагалі , ділянка від озера Вино складна для орієнтування – компас та карту з рук не випускаю, постійно звіряємо азимут, та й піску по щиколотку – тяжко пересуватись.

Аж ось їде мопед з грибниками. Розговорившись , виясняю, що через торфовища не пройдемо, а вузькоколійку розібрали пару років тому, на залізничному насипу трава по пояс.

А поряд, 5 км південніше, є залізнична станція-платформа і ще встигнемо на електричку.

Доходимо містка через річку Череваха. Південніше, за 2-3 км,річка бере початок з лісових 12 джерел (вони пов»язані з Оконськими джерелами).

Вода джерельна, студена, як на гірській річці. Приємно зайти босими ногами, натертими кросівками, куди й втома зникла… Спробував воду на смак – приємна, солодкувата. Думаю, що тут можна і без кип"ятіння пити.

На карті червоними крапками позначені - озеро Кручене, вузькоколійка, місток через Череваху.

А далі дійшли до платформи, 10 хв на електричці – і ми в Маневичах.Протяжність пішоходного маршруту приблизно 38 км

Там вокзал вікової давнини. А в центрі селища – пам"ятник Леніну.

В сусідньому селищі Колки – пам"ятник Колківській республіці.

А далі автобусом додому.

Доповнення .Трохи про Маневицький район http://volynrada.gov...nevitskii-raion

А ось тут ретрофото нашого форумчанина Otto Kreer.

Фото просто бомбові. Дуже вдячний Otto Kreer за його роботу. Знімки стосуються боїв першої світової під Костюхнівкою неподалік від Ст. Чорторийська( Маневицьки район). Саме звідти почався Ковельський удар Брусилівського прориву.

http://manevychi.org....php?f=46&t=496

А ось відео нашого походу

А от слайд-шоу

Далі буде про інші походи…

murabura · 24 Лютого, 2012 в 10:35

Дуже цікаво читати розповіді. Пишіть ще.

А ви часом не бували на озерах в Ратнівському районі, зокрема На Волянському і Святому, що в Залухівській сільраді. Природа там чудова, а в селі Щитинська Воля є старезний віковічний дуб біля школи. Озера ці з"єднані каналом, що був викопаний вручну при Петру І. Від Волянського йде канал до Білого озера, що на кордоні з Білорусією, а вже звідти Дніпро-Бузький канал. А від озера Святого іде канал до Прип"яті. На озері Волянському є два острови, хоча не на кожній карті їх можна побачити, бо озеро почало заростати після меліорації. Озеро дуже велике і мальовниче. На гугл мапс можна побачити деякі фотографії, хоча вживу краще. Втім, що я вам розповідаю? Може ви там вже і були? Якщо ні, то обов"язково прокладіть туди свій маршрут. Просто я звідти родом, якщо щось буде потрібно, то мій тато зміг би вам допомогти в екскурсії, бо ще той природолюб.

ODZER · 24 Лютого, 2012 в 11:37

Дуже цікаво читати розповіді. Пишіть ще.

А ви часом не бували на озерах в Ратнівському районі, зокрема На Волянському і Святому, що в Залухівській сільраді. Природа там чудова, а в селі Щитинська Воля є старезний віковічний дуб біля школи. Озера ці з"єднані каналом, що був викопаний вручну при Петру І. Від Волянського йде канал до Білого озера, що на кордоні з Білорусією, а вже звідти Дніпро-Бузький канал. А від озера Святого іде канал до Прип"яті. На озері Волянському є два острови, хоча не на кожній карті їх можна побачити, бо озеро почало заростати після меліорації. Озеро дуже велике і мальовниче. На гугл мапс можна побачити деякі фотографії, хоча вживу краще. Втім, що я вам розповідаю? Може ви там вже і були? Якщо ні, то обов"язково прокладіть туди свій маршрут. Просто я звідти родом, якщо щось буде потрібно, то мій тато зміг би вам допомогти в екскурсії, бо ще той природолюб.

бували минулого літа. Про цей маршрут згадував в сусідній темі "Сплави , водні маршрути.." . http://board.lutsk.ua/topic/84690-splavi-vodn-pohodi-ta-marshruti/.

Є відео та слайд цього сплаву, але ще звіт не писав та не викладав. Згодом викладу.

Ми стартували з Ратного на байдарках по Прип"яті , далі через урочище Острів до озера Річицьке, потім до озера Стрибуж, де й заночували, а звідсіля через Щедрогір до села Почапи, там перепливли в Залухівський канал і через озера Святе, Волянське , потім по каналу Хабарище до озера Білого. Це маршрут бомбовий!!! Вражень повні штани.

Відверто кажучи, все-таки водні маршрути цікавіші , ніж пішоходні. По дорозі ще часом хтось їздить, а по воді майже ніхто. Русла позаростали, моторкою не пропливеш. Але де не пройде моторка, там пройдемо ми на байдарці. І на річках справді незаймана природа - різні птахи, чаплі. Бачили і видру і горностая і бобра. Навколо латаття. А деякі Волині , особливо Стохід та Прип"ять - це справжня Амазонія.

Але розповідь про це тримаю на десерт. Там частіше сплавляються німці чи полякі, ніж наші українці. У поляків тут вже маршрути прокладені. Вони кажуть, що таких місць в Європі немає, як в нас на Волині.

ODZER · 27 Лютого, 2012 в 07:10

Про вищезгаданий сплав по Прип"яті через 5 озер закинув розповідь та слайд-шоу в сусідній темі «Сплави…» Рекомендую подивитись.

А зараз розповім ще про озера Маневиччини.

похід на озера Глинське та Запрудське.

Ідея походу :

З с. Прилісного на північ по лісових дорогах до озера Глинське – далі до озера Запрудське.

Там відпочинок і назад маршрут був невизначений.

Декілька варіантів – піти на північ від с. Запрудське до г. а там до дороги-дамби на с. Карасин. Теоретично , можна і на схід до вузькоколійки.

Але на супутникових знімках і на північ і на схід – болото. Хто-зна , чи проберемося тими шляхами.

Ще варіант – біля озера Глинське дорога на захід прямо на трасу.

І самий нецікавий варіант – вернутись назад в Прилісне.

Маршрут задумувався як нескладний, без протяжних переходів.

Ось нитка маршруту.

Отже, знову ми в Прилісному,йдемо по дорозі через село. На окраїні побачили цілу горку кременю, причому великими брилами. Напевне, хтось почистив свій город.

Невдовзі по піску дійшли до Глинського. Вся дорога пролягає через сосновий ліс.

Частина узбережжя покрита лісом, подекуди з болотцем. Частина - твердий берег, луг . Де-не-де ростуть груші-дички.

Озеро - родовище блакитних та зелених глин. Звідсіля і назва.

Як я згадував, нерідко в назвах приховані загадки, які линуть в глибину віків. Особливо на півночі Волині , багато гідронімів( назви водних об»єктів) мають балтське походження.

Ось цитати звідси

http://www.polissya....imeni-nazv.html

«…Тут ми підходимо до одного дуже цікавого факту в історії нашого краю. Тисячу років тому, аж до перших сторіч нашого тисячоліття, на берегах Прип'яті і навіть південніше, тобто і на території Житомирської області, поряд зі слов'янами жили балтійські племена, з яких потім утворилися такі народи, як литовці, латиші і пруські племена. Слов'яни рушили на північ, але балтійське населення Верхнього Подніпров'я не відступило на північний захід, а було поступово асимільоване. Звичайні балтійські назви відмерли, а власні, особливо річок, озер, боліт, виявили надзвичайну стійкість і дожили до нашого часу. Через це багато незрозумілих з точки зору наших мов гідронімів можуть стати, прозорими, якщо на них подивитися крізь призму сучасних балтійських мов — литовської, латиської і відмерлої пруської.

http://disser.com.ua...tents/2839.html - стаття про топоніми Волині.

Озеро дуже мальовниче. Кожне поліське озеро має свою неповторну красу та свій особливий характер.

До нас під"їхав на ровері місцевий дядько , трохи напідпитку, а тому говіркий.

Поцікавився, хто ми і звідки, здивовано поглядаючи на наші рюкзаки.

Розповів, що колись на березі Глинського був хутір.

Зрозуміло, звідки тут грушки.

Похитав головою, коли сказали, що йдемо на Запрудське.

Каже , що заблукаємо. І місцеві називають це озеро Прудським.

Далі обходимо озеро по периметру. Біля очерету ходять чаплі. А в воді, на затопленому стовбурі сиділа норка, поки дістав фотоапарат – чкурнула в воду.Ці тваринки – часті гості біля озер та заплав річок.

Фото з ресурсів нету

Є в мене слайд-шоу «Червонокнижні тварини парку «Прип"ять-Стохід». По суті, ці тварини розповсюджені по всьому Поліссі.

Біля озера кремезний дуб віком 225 років.

Виходимо на лісову дорогу і крокуємо до озера Прудського. Поглядаю на карти, шукаю потрібні орієнтири. За годину часу мали бути на озері – а дорога закінчилась, навколо чагарники, болотця. Довго петляємо стежкою – щось не те. Поглядую на компас - не сходиться… «Компас глючить»,- подумав, постукавши по склу. А глючив насправді я.

По карті все сходиться, а азимути не співпадають. Пробуємо пройтись ще по одній дорозі – знову хащі та болото.

Врешті-решт, через три години ми вийшли… але до Глинського. От тобі на…

Вирішили – більше сьогодні спроб не робити і переночувати на цьому озері.

Попиваючи чай біля вогнища, роздививився уважніше карти – і зрозумів, як ми промахнулись

Зранку, друга спроба. На цей раз напрямок правильний – навколо брусничні поляни. Чорниця вже давно закінчилась, але вдається знайти один кущик та поласувати.

Аж ось знову незрозумілі перехрестя лісових стежок. Зустрічаємо жінку з кошиком грибів – розповіла, як іти далі.

Нарешті – озеро Прудське. Завжди відчуваю захоплення, коли через гущавину дерев проглядається водне плесо.

Декілька рибалок на озері, обходимо водойму по контуру – в одному місці через озеро проходить меліоративний канал.

На узбережжі багато крушини ,а під нею гриби.

Порадились з рибалками – сказали, що на північ дороги немає , місцеві туди не ходять. А можна вийти на Карасин вздовж каналу. Спробували – та там болото…

Спробували на північ – ліс переходить в чагарники з густим підліском, стежок немає. Бачу, треба вертатись на Глинське, що ми й робимо. Біля озера збираємо яблучок-дичок. В цій місцевості їх немало. Зимою ласували вітамінним узваром з сушених дичок.

По дорозі до Глинського мене переклинює – і я розумію, що нічого не розумію. Не знаю куди йти, в голові помутилось. Якесь недобре місце – відійшли на пару десятків метрів – все зразу ясно.

На Глинському вирішили пообідати, але в нас недостатньо питної води.

Проблема походів по Волині – питна вода. Треба так планувати маршрут, щоб завжди можна було поповнити запас. Беремо на всяк випадок з собою невеличкий фільтр.

В Карпатах простіше – всюди річечки та потоки, хіба на хребті немає.

Сидимо на узбережжі – під"їзджає мопед і питають – де джерело? За 5 метрів від нас труба з джерелом. От так сюрприз!

Вода з сірководневим присмаком – зате попили чайку до каші.

Про джерела я підіймав тему тут http://board.lutsk.u...__fromsearch__1

З Глинського вирішуємо піти по лісовій дорозі на захід , до траси.

Видно, що дорога мало популярна – все заросло. А далі метрів 50 йдемо через болото.

На поляні злякали зграйку косуль – розлетілись хто-куди.

Вийшли на трасу , а там в Луцьк.

Ще цікава історія, що стосується військових дій першої світової, а саме Пілсудського.. Коли фронт зупинився на Стоході, штаб польського легіону перемістився в село Верхи Камінь-Каширського району.( Ця місцевість – ще одна Волинська пуща-тайга).

http://verhy.blogspo...og-post_24.html

Відео походу

Слайд-шоу

Далі буде про Черемський заповідник...

ODZER · 27 Лютого, 2012 в 07:32

До теми озер Волині.

Є така книга Лазарука "Сині очі Волині" ( видана ще в 70-х) - рекомендую. На мою думку,з того часу про Волинські озера нічого кращого не було ( чи може я просто не читав).

А ось дуже цікаві інтерв"ю з Лазаруком.

http://www.citylife.com.ua/index.php?id=33&tid=375&art=545

http://www.citylife.com.ua/index.php?id=34&tid=383&art=561

http://mistovechirne.in.ua/podii-i-faktu/1611-2011-07-13-11-54-21

kayot · 27 Лютого, 2012 в 08:02

"Проблема походів по Волині – питна вода" - так ви ж завжди біля озер..чому проблема, не розумію, накип’ятити завжди можно ... ?

ODZER · 27 Лютого, 2012 в 08:20

"Проблема походів по Волині – питна вода" - так ви ж завжди біля озер..чому проблема, не розумію, накип’ятити завжди можно ... ?

По -перше, саме тому й плануємо походи через села та озера. А по-друге , далеко не у всіх озерах вода ідеальна.В Глинському - мутна ,чайного кольору

Хоча, після фільтрування та кип"ятіння теоретично можна пити любу. Надаємо перевагу криничній та джерельній.

Можна профільтрувати так - покласти в тканину( навіть в носок) вугілля з вогнища, і через це вугілля пропустити воду.

Можна викопати ямку поряд з водоймою, почекати , поки набереться вода, далі воду вичерпати - і вже коли водичка набереться вдруге - можна використовувати.

Але кип"ятити обов"язково.

Та є ще багато хитрощів - як воду здобути. От на цьому сайті багато цікавинок

http://www.survivalbook.ru/category/voda/

Цитата

"..Даже холодная, чистая вода может изобиловать болезнетворными бактериями. Мне запомнился один случай в горах Нью-Гемпшира. Я наткнулся на кристально чистый горный ручей, из которого можно было бы прекрасно напиться прохладной освежающей водой. Этот, казалось бы, чистейший источник имел неприятный сюрприз - чуть выше по течению лежала гниющая туша лося, через которую и протекал весь речной поток!.."

ODZER · 7 Березня, 2012 в 13:03

Розповім про прогулянку по Черемському заповіднику.

Ідея одноденної прогулянки:

Від с. Лишнівка( на трасі Маневичі-Любешів) по лісовій дорозі дійти до заповідника, там прогулятись, подивитись урочище «Сузанка», дуб( якому чотири сотні років),партизанські землянки. І пофотографувати з оглядової вежі.

Це було в жовтні, дні короткі – потрібно було вернутись на трасу ще до темряви.

Взагалі, це планувалось, як розвідка для більш тривалого походу.

Автобусом з Луцька на Любешів, проїхавши поряд з озером Тросне, виходимо неподалік від села Лишнівка.

Тросне, а поряд з ним озера Святе та Біле( на якому ми так і не побували) знаходяться південніше на 5 км. Розповідаю я про це тому, що всі згадані маршрути по Маневиччині легко об"єднати в один маршрут багатоденку(7-10 днів).

Поряд з Лишнівкою теж два озера – Гривинське та Веприк.

Ось цікаве про Лишнівку:

«… Проте найбільше привертає увагу науковців знахідка глиняної таблички у Лишнівці, в якій одні дослідники здатні вбачати свідчення наявності писемності у представників трипільської цивілізації, а інші – писемні пам’ятки Шумеру IV-го – початку ІІІ-го тисячоліть до н.е. Юрій Шилов пропонує прочитання текстів, як “надіслати (на допомогу)...5 запряжок волів з ралами (дата)”. Хоча, в дійсності, знаки на табличці нагадують первісні клинописні символи у Шумері IV тисячоліття до н.е. Де і коли була виготовлена табличка, і як вона потрапила у Лишнівку – залишається поки що відкритим питанням. Можна лише припустити, що на протязі тисячоліть вона відігравала роль священної реліквії, яка передавалася із покоління в покоління…»

По піщаних лісових дорогах йдемо до заповідника. Знайома нам поліська тайга – сосновий ліс, то піщані дюни-узвищення , то болота.

Спеціифічна рослинність – різноманіття різних мохів та лишайників.

Йти до заповідника 5-7 км.

Колись в цих місцях були партизани.Їх табір був трохи північніше, в урочищі Кухів Груд. (значення слова «груд», «граддя» я вже згадував).

Криниця

Тому, на території заповідника є меморіал.

Пам»ятник, рядами висаджені кущі – а навколо ввесь грунт переритий дикими кабанами.

Неподалік урочище «Сузанка», невеликий ставочок. Трохи північніше – будиночок лісника.

От процитую:

«..людська пам'ять зберегла згадку про те, що на початку минулого століття тут проводилися полювання для вельми поважного товариства. Виділялася серед нього своїм добрим характером пані Сюзанна. Її ім'я пізніше дало назву лісового урочища - "Сузанка"... У довоєнні роки князь Радзивіл проклав сюди вузькоколійку, якою вивозили ліс, що далі йшов на переробку в цехи, розміщені у нинішньому райцентрі Маневичі…»

Куди не рипнись на Маневиччині – всюди вузькоколійки…

І дійсно , подивіться – мереживо залізниць.

Від Маневич до озера Тросне вузька колія проходила по сучасній трасі Маневичі-Любешів.

Наскільки мені відомо, була залізниця від Каміня-Каширського до Любешова ,а звідти до Пінська.

Ще назву Сузанка пов»язують з іменем польського генерала Сазанського, загін якого поряд розбив табір.

Гарне місце, альтанка. На дереві вулики-борті.

Коли ми дійшли до цього місця, в мене почалось «дежавю»… Дивно, ніби я вже тут бував.

Далі сфотографувались біля чотирьохстолітнього дуба (висота 40 м, діаметр 2 м).Половина стовбура вже зруйнована – величезний шмат лежить на землі.

А неподалік були землянки.

Ну нарешті зрозуміла причина дежавю. Я бував тут ще підлітком в середині 80-х . Колись мій батько працював в проектному інституті , пов»язанному з гідромеліорацією. Частенько були відрядження по Волині.

Шофери знали всі ягідні-грибні місця. Машина їхали в Любешів, нас з мамою закидали десантом десь в гущавину. Там ми збирали гриби-ягоди., а під вечір машина забирала нас додому.

Коли побачив землянки – відразу згадав. Скільки ми зібрали тут грибів-лисичок,як мені цікаві були землянки. А будиночок лісника – маленька хатинка серед лісу, всередині нари та піч. А я собі тоді уявляв, чи не страшно пожити отак самому серед лісу.

Тільки називав мій батько це місце – урочище Бринського.

Спробували знайти оглядову вежу – лише болото навколо з маленькими кволими берізками.

А десь серед трясовини – озеро Черемське.(я згадував про фільм «Унікальна Україна», саме там це озеро можна побачити) На окраїні болота – озеро Редичі, про яке я вже розповідав. За 5 км на північ серед лісових нетрів – невелике озеро Лісове, а ще трохи північніше – чималеньке озеро Червище( довжиною 1.5 км)

По місцевим легендам ,володарем лісів є Ох , а боліт – Чірмус. Саме звідси походить назва озер Охнич та Черемське.

Отже ,продовжу далі,вежу не знайшли - зате грибами всіяно вздовж дороги...

Неподалік – дерев»яна огорожа . Як я зрозумів потім – це був вольєр для диких кабанів.

Комахоїдна рослина росичка серед ягід журавлини

Осінні дні короткі, тому час вертатись назад.Ближче до сутінок вже були на трасі, а далі автобусом в Луцьк.

Ось слайд-шоу

Є в мене бажання організувати колись лижний багатоденний похід по Черемському. Всі болота замерзають – а ліс зимою неймовірно красивий…

Заповідник –в першу чергу цікавий науковцям-біологам. Тут для них справжнє ельдорадо.

Черемський заповідник знаходиться по сусідству з Рівненським.

А на Житомирщині є Поліський заповідник, поряд з ним – Кам"яне село. Ліси там ще більш глухіші , ніж на Волині.

Цей заповідник ще називають українською Карелією, його територією протікає річка Уборть.

Про це докладно в серіях «Унікальної України». А про сплав по українській Карелії ось захоплюючий звіт.

http://smallmangust....og-post_26.html

Трохи про Черемський:

«.. Одним з найкраще збережених і найбільших на Україні є Черемське перехідне болото. Воно займає більше 1 тис. гектарів. Торфові поклади сягають 10 метрів, а прогулянка сфагнами нагадує водяний матрац або морське гойдання корабля.

Болото вражає своєю фіторізноманітністю. Льодовикові реліктові верби: лапландська і чорнична, бореальна, карликового зросту; береза низька. Шейхцерія болотна, три види росичок, пухирники, осока заплавна і стрункокореневищна, образки болотні, жировик, хамбарія – це лише мізерна частина всього наявного розмаїття. Курличуть журавлі, тріскотять баранці та інше птаство. Трохи далі прошмигнула в хащі рись, сполохавши кабана-сікача.

Тут закладено науково-дослідну ділянку з метою вивчення проективного покриття, продуктивності та екологічних особливостей журавлини в умовах заповідного режиму.

Є серед болота озера Черемське та Редичі. На озері багато пернатих мешканців.

У заповіднику водяться чорний лелека, сірий журавель, рудий шуліка, тетеруки, глухарі, пугачі, горностаї.

Багатий і тваринний світ Черемського заповідника: вовки, борсуки, видри, норки, ропуха очеретяна, рись звичайна.

На його незвіданих людьми галявинах та урочищах ростуть безліч рідкісних занесених до «Червоної книги України» рослин: жировик, лілія лісова, зозулині черевички, береза карликова, береза темна, булатка Лезеля, шейхцерія болотна, смілка литовська та інші. У довколишніх лісах щедро родять брусниця, журавлина, чорниці.

На території Черемського заповідника відсутні лінії електропередач, дороги з твердим покриттям. У ньому заборонено збирати гриби, ягоди. Категорично не дозволяється з’являтись із собаками та в’їжджати автотранспортом…»

«…У Волинській області є три місця, де найчастіше зустрічаються червонокнижні види тварин і рослин. Це - Шацький національний природний парк, Національний природний парк "Прип'ять-Стохід" та Черемський природний заповідник. Кожен із цих заповідних об'єктів-унікальна територія, цінність якої як місця збереження біорізноманіття визнана на світовому рівні. Як саме? Через включення до поки що обмеженого українського переліку водно-болотних угідь, які мають особливу цінність як місце виведення і відпочинку під час міграцій водоплавних та інших птахів. Якщо сказати простіше, однойменні державні установи охороняють середовище існування і біорізноманіття територій, що з ініціативи нашої держави включені до Списку Рамсарської конвенції як особливо цінні.

- Черемський посідає у ньому особливе місце. Адже тут-одне із найцінніших в Україні осоково-сфагнових боліт, що дає прихисток і можливість харчуватися десяткам і десяткам видів тварин. За твердженням доктора біологічних наук, професора Якова Дідуха, який побачив чимало світу, -воно найкраще в Європі!.. - каже директор заповідника Степан Пащук, який і організував для урядової газети поїздку в це унікальне місце.-Вдумайтеся лише у такий факт: на площі менше трьох тисяч гектарів тут зустрічаються 760 видів флори!.. Мохоподібних, за попередніми даними, - сотня, лишайників-понад півсотні видів, грибів-133 види. Про тваринний світ-розмова окрема... Багато ви знайдете у нашій державі таких місць?

Заповідник нині фактично одна з найзбереженіших у державі природних територій.

Закатовані поліщуки

Згадка про минулі роки мимоволі підштовхнула до екскурсу в історію тутешніх місць.

Період до ХХ століття ще чекає своїх дослідників. Але людська пам'ять зберегла згадку про те, що на початку минулого століття тут проводилися полювання для вельми поважного товариства. Виділялася серед нього своїм добрим характером пані Сюзанна. Її ім'я пізніше дало назву лісового урочища - "Сузанка"... У довоєнні роки князь Радзивіл проклав сюди вузькоколійку, якою вивозили ліс, що далі йшов на переробку в цехи, розміщені у нинішньому райцентрі Маневичі.

У роки Другої світової війни на тривалий час прилеглі ліси стали базою партизанського загону дяді Петі-Героя Радянського Союзу Антона Бринського. Оперували у них і повстанці УПА. Про той складний період нагадують меморіал червоним партизанам та дві лісові могили не так далеко від нього. Одна, за словами єгеря Федора Мельника, який перед роботою у заповіднику 16 літ очолював сільську раду у недалекій Лишнівці й, зі слів старожилів, добре знає про місцеві події, нагадує про 17 закатованих поліщуків... "Своїми"... Про них почали говорити лише після проголошення незалежності, хоча у пам'яті людей вони були завжди... Версії про трагедію, пов'язану із другою могилою, різняться, але нині на ній стоять два обеліски із п'ятикутними зірками.

На обох могилах працівники заповідника поставили дубові православні хрести - як символ пам'яті і поваги до людей, які жили до нас і полягли в роки воєнного лихоліття... А смерть, роки і ліс назавжди примирили людей, кожен із яких по-своєму бачив майбутнє батьківщини….»

http://volyniany.org...st/239-volynwar

І ще трохи з історії Волині часів другої світової (я трохи згадував про Колківську республіку ):

http://dt.ua/SOCIETY...hava-54779.html

«…Друга світова війна у вересні 1939 року на волинській землі тривала 14 днів: розпочалася з приходом 16 вересня німецьких, а 19 вересня - радянських військ. Останній бій між Червоною і польською арміями відбувся в районі Шацька 28-29 вересня 1939 року. У 1941 році бої між частинами Червоної Армії і німецького вермахту тривали сімнадцять днів - з 22 червня по 8 липня. А ось в 1944 році війна на Волині продовжувалася цілих 177 днів - з 28 січня (на крайньому рубежі області) і до 23 липня, коли були визволені останні населені пункти Волині…..

….Із березня по листопад 1943 року на території восьми районів діє повстанська Колківська республіка, яка за цей час зазнає вісімнадцяти нападів з боку німців і півтора десятка - з боку червоних партизанів медвежонокєва, Федорова та інших. Всього за воєнні роки на Волині діяло або рейдувало сім з'єднань і майже два десятки окремих загонів і груп червоних партизан загальною численністю трохи більше 30 тисяч чоловік, з яких жителями області було близько шести тисяч. У серпні 1943 року підрозділи УПА на короткий час здобули місто Камінь-Каширський, на початку наступного року зробили спробу оволодіти Гороховом. У Турійському районі діє Волинська Січ.

Визволення області військами Червоної Армії, як відомо, почалося 29 січня 1944 року. Тепла зима і відлига, яка привела до розливу річок і боліт, дозволили сповна використати кавалерію, що несподівано прорвалася до Луцька і оволоділа містом. Сталін не повірив у те, що Луцьк визволено, і на честь цієї події у Москві салютували лише 5 лютого. Саме це число довго, аж до середини 1960-х років, вважалося офіційною датою визволення нашого обласного центру. Для порівняння скажемо, що Вінницю, розташовану значно східніше, визволили від німців лише на початку квітня, а весь Крим - 12 травня 1944 року….

….Війна у 1944 році, на відміну від 1941-ого, застрягла на Волині надовго. Але всі рекорди побила битва під Ковелем. Це єдине українське місто, яке війська Червоної Армії не могли взяти більш ніж чотири місяці. Звичайно, посилена оборона його німцями була ще й тому, що Ковель як великий залізничний вузол стояв на перехресті кількох важливих стратегічних напрямків.

Першу, доволі нахабну спробу захопити Ковель ще до підходу частин регулярної армії зробили загони партизанського генерала Олексія Федорова в першій половині лютого. Ця авантюра закінчилася доволі печально. З'єднання під час бою на підступах до міста втратило більше половини свого складу, а самого Федорова від покарання врятувало лише його партизанське минуле.

Коли стало зрозуміло, що оволодіти Ковелем із ходу не вдасться, наказом Сталіна був спеціально створений Четвертий Білоруський фронт. Це єдиний з фронтів, які діяли під час Великої Вітчизняної, який проіснував менш як два місяці. Про цей фронт воліли не згадувати, коротка розповідь про нього є лише у багатотомній «Истории Великой Отечественной войны 1941-1945 г.г.» До складу фронту було віддано чотири загальновійськові, дві танкові і дві повітряні армії. Сила! Але вона довго нічого не могла подіяти з іншою силою.

Під Ковель тричі приїжджав заступник Верховного головнокомандуючого маршал Георгій Жуков. Після другого його візиту були зроблені оргвисновки, яких, здається, не було з сорок другого року. Було понижено у званні і позбавлено посад аж 28 осіб вищого офіцерського складу, в тому числі й другого командуючого фронтом генерала Павла Курочкіна, а сам фронт розформовано. Ковель змогли взяти лише 6 липня..."

далі буде про Поліську вузькоколійку та озера Острівського заказника.

ODZER · 12 Березня, 2012 в 11:36

Перш ніж продовжити розповідь про Поліську вузькоколійку, вирішив викласти деякі факти з історії Волині.

Зауважу, я не історик,не науковець. Моє хоббі – в першу чергу природа. Тому, якщо я допускаю якісь помилки - виправляйте.

Наскільки мені відомо, найдавніша археологічна пам»ятка на Волині сягає в глибину тисячолітть – в районі Шацька знайдена палеолітична стоянка( датується приблизно 200 тисяч років)

Після відступу льодовика швидко почали утворюватись тундра, болота , озера, річки, ліси. Це приваблювало древніх мисливців.

«..Пам’ятки доби пізнього палеоліту(від 15 тис років) виявлені в Луцьку, Торчині, селах Новостав, Полонка...

Значна кількість мезолітичних пам’яток, тобто середнього кам’яного віку (10 -6 тисяч років тому), виявлена в селах Лютка, Самари, Невір, Люб’язь, Ветли, Мала Осниця, Розничі. Численні пам’ятки неоліту (5-4 тисячі років тому) знайдені археологами в Луцьку (Красне, Гнідава), Голишеві, Гіркій Полонці. Поселення волинської неолітичної культури були в селах Карасин, Розничі, Новосілки, Мала Осниця, Лахвичі, Люб’язь, Стара Вижівка, Тур та інших.

В часи енеоліту (мідно-кам’яного віку, 4-3 тисячі років тому) на Волині були поселення ленпельської, трипільської, лійчастого посуду та інших культур в Луцьку, селах Зимне, Голишів, Лице, Мая¬ки, Лежниця, Литовеж, Невір, Сераховичі, Бужковичі, Згорани...

Численні археологічні пам’ятки краю, що відносяться до бронзового віку (ХVШ-VШ століття до н.е,), вивчені в Берестечку, Торчині, Луцьку (Гнідава), Лищі. Серед них характеризують волинську групу тшинецько-комарівської культури 96 поселень, 14 могильників та інших пам’яток. Залізний вік (ІХ-Х століття до н.е.) залишив пам"ятки у Володимирі-Волинському, в селах Зимне, Рованці, Городок, Кульчин, П’ятидні, Торчин, Забороль, Гірка Полонка...»

Багато поселень знаходились на терасах вздовж річок або біля озер.

Тривалий час (декілька сотень років) , на Волині проживали готи (вельбарська культура), які прийшли сюди із Скандінавії. Готи асимілювали інші групи.

Немало готських поселень було південніше Луцька на узбережжі Стиру та Чорногузки. Про унікальне готське капище я вже згадував.

Деякі назив на Волині можуть вказувати на готське походження .

Є така стаття, не знаю , наскільки вона відповідає дійсності. http://www.v-stetsyu.../Topo/Germ.html

Готська територія була на кордоні з Римом. Чимало готів наймались в римське військо.

Тому не дивина знайти в наших краях скарб з римських монет. Чув історію( не знаю , наскільки вона правдива, що в 90-х знайшли ящик золотих монет того часу. Ящик – це умовно, просто вони були залиті воском.

Нерідко римляни платили готам монетами, які вже давно вийшли з обігу, що створює плутанину в істориків.

Деякі топоніми – Римський шлях, Траянові вали, ймовірно, пов"язані з тією епохою.

А ось цитата з цієї статті http://board.lutsk.u...7045-perevertn/

«Згідно повідомленнями Геродота, вище скіфів-орачів в лісах «на Захід від Борисфену» (Дніпра) спочатку жили в основному будини – «плем’я велике й численне, всі вони дуже світлі й руді» [2]. Потім під тиском якихось загадкових людей-змій на територію теперішнього Полісся прийшли «за одне покоління до походу Дарія» неври-вовки. Саме про них Геродот писав, що, вдаючись до чарів, неври вміють на деякий час ставати вовками, а потім так само легко набувати людського вигляду.

Є дві версії щодо походження неврів. За однією з них, це було, як, можливо, і будини, одне з давньослов’янських племен. За іншою, етимологія цього етноніму пов’язується з назвою кельтського племені нервіїв, яке спочатку жило у Західній Європі, поруч з племенами вольків-тектосагів, бойів (бойків) та галлів. Як зазначав ще видатний історик О. М. Трубачов, із Галлії бойі і вольки примандрували у Наддунайщину. Чимало кельтських відетнонімічних утворень вони залишили і в Галичині. Далі на Волині вольки прямо не простежуються – виступають неври. Однак, періодичне перетворення неврів на вовків привертає увагу до того факту, що кельтське volkae етимологічне означає «вовки» [3].

Наступні історичні відомості про існування на Поліссі культу людей-вовків пов’язані з германським племенем готів, які в другому столітті нашої ери захопили територію сучасної Волині. Археологічні дослідження свідчать, що впродовж II – IV століть вони частково витіснили звідси слов’янське населення [4]. Однак і після того, як більшість готів-тервінгів («лісовиків») помандрували з рештою свого народу підкорювати Римську імперію, деякі з їхніх світоглядних уявлень стали надбанням давньоукраїнського населення Полісся, яке асимілювало залишки германців. Навіть етимологію популярного на Волині бога Волоса, у день якого люди перебиралися в звірині шкури, деякі дослідники виводять від готського vol-ass, тобто вол-бог [5]..»

«…Також в багатьох селах Полісся вовк сприймається як захисник і покровитель тієї людини, яка знає таємні слова-обереги для спілкування з ним. Так, в селі Мощена Ковельського району Волинської області старі люди говорять, що коли зустрінеш в лісі вовка, треба крикнути: «Аля-вовк!», і тоді вовк тебе не зачепить [7]. Подібні слова-обереги використовувалися і в інших частинах Волині. Зокрема, у селі Троянівка Маневицького району при появі вовка треба було вигукнути: «І я вовк!» [8].

Повертаючись до загадкового «аля-вовк», варто зазначити, що «ala» – готське слово, яке означає «весь», «все», а також родову належність до когось. В кельто-германських мовах слово «ala» часто застосовувалося до божеств-прародичів [9]…»

Потім готи під тиском гунів рушили до кордону Римської імперії. Римляни пообіцяли їм захист та землю і харчі. Натомість, хабарі та корупція чиновників імперії привели до того, що серед готських племен почався голод та хвороби. Готи підняли бунт і один за одним почали спустошувати міста римських колоній, дійшовши до самого Риму. Після того імперія так ослабла, що добити її вандалам було не тяжко.

Отак, корупція зруйнувала вічний Рим…

Далі на нашій території розселяються слов"янські племена дулібів та бужан.

Про походження назви «Волинь» :« .. Знаходилося місто Велинь більш як за 20 кілометрів на захід від нинішнього Володимира-Волинського, поблизу гирла річки Гучви, яка впадає в Західний Буг. Від назви міста походить і назва краю та племені, що його населяло. Згадує народ "валінана" арабський мандрівник Аль-Масуді, що жив в Х столітті. Волинянами-дулібами називали племена, які проживали у верхівцях Західного Бугу, Прип’яті.

Першу писемну згадку про волинян в історичних джерелах давньої України-Руси знаходимо в найдавнішому літописі - "Повісті минулих літ", де вказується місце проживання тодішніх волинських племен: "...бужани сиділи по Бугу, а потім же волиняни". І далі: "Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни...".

Інфо взята з http://www.volyniany.org.ua/volhist/101-2010-10-25-19-29-30

А пізніше були княжі часи(князі Волимир , Данило Галицький і т.д.), монгольська орда на чолі з Батиєм та Бурундаєм.

Потім волинська земля ввійшла до складу Литви , а далі до Речі Посполитої.

Всім відома битва під Берестечком та козацькі часи.

Цікавий факт, що на Волині були сутички зі шведами за часів Петра І.

Згодом територія області увійшла до Російської імперії

Ударні армії російських військ знаходились на Волині під час наполеонових війн 1810-1812 років. Сутички з французами біля Шацька і Турійська.( про це колись іншим разом)

І нарешті цікаві факти з новітньої історії.

Перша Світова. Через 2 роки буде пам"ятна дата – сторіччя війни.(1914 - 2014 )

далі буде...

ODZER · 12 Березня, 2012 в 12:05

"..Вероятно нигде на Восточном фронте Великой войны не было пролито больше крови воюющих сторон, здесь, на Волынской земле. Бои, так называемого Луцкого (Брусиловского) прорыва, попытки форсировать пойму р. Стоход летом-осенью 1916 между Луцком и Ковелем, бои за плацдарм унесли жизни сотен тысяч воинов русской, австро-венгерской и немецкой армий. Эти земли политы кровью гвардийських полков царской армии, лучших дивизий стран Тройственного союза. Память об этих грандиозные событиях почти стерта - иногда вспоминают "Брусиловский прорыв", и мало кто знает реальные места сражений, хотя еще существуют едва уцелевшие кладбища погибших, по лесам разбросаны забытые захоронения. В долине реки Стоход можно обнаружить остатки окопов воюющих армий. И, странная вещь, в лесах и зарослях вдоль Стохода на десятки километров тянутся полурозваленные укрепления австро-немцев, иногда целые форты со следом железнодорожных веток, окопов, путей сообщения..." http://www.futurus.o...%20on%20stohid/

В 1915 році територія Волинської області була окупована. Російські війська відступили, не провівши належної евакувції населення.

Брусилівський прорив розпочався весною 1916 і закінчився восени . Лінія фронту на той час проходила на межі Волинської та Рівненської областей.

Лінія фронту перед початком бойових дій.

З книги " Брусиловський прормв на Волині " І. Пасюка:

«.. Австрійська лінія оборони , яку доводилось проривати російським військам, складалася з 2-4 окремих смуг , віддалених одна від одної на 5-10 км. Кожна смуга мала глибину до 1-2 км і складалася з 2-3 ліній окопів і вузлів. Найсильніше була укріплена перша смуга, яка включала сильні вузли опору. Міжд вузлами влаштовувались суцільні лінії окопів. Через 80-100 м влаштовані залізобетонні башточки для кулеметів і піхотних та артилерійських спостергігачів. Перша смуга прикривалася 2-3 смугами дротяних загорож по 5-8 рядів колів і зв"язаних рогатками. Попереду них були закладені фугаси. Через деякі загорожі місцями пропускався електричний струм і були підвішені бомби.

Було багато сховищ з перекриттям до 2-2.5 м з розрахунку 2 на роту, і сховищ за типом лисячих нір – на взвод…

…Важкі бліндажі, бійниці, ходи для зв"язку.

Окопи влаштовувались таким типом, щоб можна було вести перехресний кулеметний та рушничний вогонь…»

Було здійснено багаточисленні удари російською армією по лінії фронту на Західній Україні від Карпат до Пінська.

Основні удари в напрямку Львів та Ковель. Поступово акцент змінився на Ковель.

На території Волині було 2 основних удари – Ковельський та Луцький. Були і успішні контратаки австрійців, але врешті-решт був захоплений Луцьк і лінія фронту зупинилась по руслі Стоходу від Затурців і аж до Пінська на Прип"яті. Ковельський напрямок виявився міцним горішком. Австрійські війська відтіснили до берегів Стоходу .Бойові дії проходили по всій території Маневиччини.

Про польський легіон, розбитий біля Костюхнівки(це неподалік Ст. Чарторийська) я вже згадував вище.

Але далі російські атаки просто захлинулись на берегах Стоходу. Цю ділянку так і називали – «Ковельська м"ясорубка».

Були невдалі спроби пробитись на Володимир-Волинський (криваві бої під Кисилином). Ці події згадуються в «Тихому Доні» Шолохова. Ковель спробували взяти з півночі та півдня.

(Коли ми закінчили сплав по Стоходу біля села Заячівка, а саме та залізничний міст Ковель-Сарни, здивувались, побачивши на березі річки два австрійських бетонних доти.)

Були численні спроби російських військ форсувати Стохід біля сіл Стобихва та В. Обзір.

Лівий берег Стоходу високий, на правому болота та заплави. Саме на лівому закріпились австро-німецькі війська.

Між іншим, в австрійській армії крім вищезгаданого Польського легіону були сформовані загони з українців – Січові стрільці( саме там набули бойового досвіду Шухевич та Коновалець). Здається, Січові стрільці у складі австрійської армії теж воювали на території Волині.

Як це не трагічно звучить – українці воювали проти українців.

Мій дід (українець) теж воював у складі австрійської армії і попав в полон в Італії.

Повернусь до Стоходу. Двадцяти кілометрова зона вздовж лінії фронту була спустошена – люди евакуйовані, хати в селах пішли на траншеї , бліндажі . Стохід був червоний від крові та всіяний трупами.

Я розповідав про глухі ліси та болота Маневиччини. А Стохід – це річка з сотень маленьких проток-лабіринтів. Сукупна ширина русел сягає 1-2 км, додайте сюди заболочену заплаву, артобстріл, газові атаки, нальоти аеропланів. В таких умовах війська могли воювати лише невеликими загонами.

Інколи вдавалось захопити ділянку на протилежному березі річки ,але австрійці відкидали назад.

Біля сіл Червище та Тоболи ( зараз там міст на трасі Маневичі-Любешів) російським військам вдалось захопити плацдарм на протилежному боці. Саме звідси планувався удар на Ковель через Камінь-Каширський.

Плацдарм досить довго протримався. Але врешті-решт, австрійці і тут відкинули російські війська за річку і Червищанський плацдарм знищили. Було здійснено 7 газових атак підряд, а російські протигази витримували максимум 2-3.

( В районі цих сіл чимало залишків укріплень та дотів)

Спочатку вдалий наступ закінчився кровопролитними втратами. Причина – командування замешкалось, не було достатніх підкріплень . Сприятливий момент був втрачений.

А австро-німецькі війська швидко поповнили резерви ( в них були кращі комунікації) і залатали дірки на фронті.

І побудували сильну лінію оборони вздовж лінії Стохід-Прип"ять. Бетонні укріплення характерні для австо-німецької армії. Росіяни будували , як правило, дерев"яні та земляні укріплення.

А далі фронт до 17 року зупинився на Стоході.Результат Брусилівського прориву – втрати з обох сторін пораненими та вбитими майже 1.5 мільйона.

Перша світова змінила карту Європи, призвела до революцій в Німеччині та Росії , до розвалу Австро-Угорщини.

( фото використані з ресурсів інтернету та книги "Брусиловський прорив на Волині" І. Пасюка)

Карти:

ODZER · 12 Березня, 2012 в 12:50

і трохи фото з вищезгаданої книги.

ODZER · 14 Березня, 2012 в 10:47

Похід на озера Острівського заказника та подорож на Поліській вузькоколійці.(2008р)

Острівський заказник знаходиться в Рівненській області (Зарічнянський район) – це поряд з Любешівщиною.

Вузькоколійка Антонівка-Зарічне – славнозвісна трансполіська магістраль.

Ідея: відпочинок на озері Острівському – далі похід до трійки озер( Велике, Середнє та Хоромне) – звідтіля назад в с. Острівськ – з Островська на поїзді вузькоколійки до смт. Антонівка.

Через Любешів та Кухітську Волю доїхали до с. Острівськ. Зауважу – дорога через ліс жахлива.

Село Острівськ розташоване на південному узбережжі однойменного озера.

Назва походить від ось цього казкового острова.

Озеро чимале - приблизно 1 х 2 км. На західному та східному березі – ліс, пляжі, приємні місця для стоянки.

Два дні відпочинку – і удвох йдемо до трійки озер. Лісова дорога виявилась мало прохідною( за авто і мова не йде) – пішли по шпалам вузькоколійки.

Озера сховались в поліській лісовій гущавині. Від села Острівськ до Великого озера 5-6 км. В північному, східному і південному напрямках від озер розкинулись густі ліси, найближчі населені пункти знаходяться за 15-20 км. Знайома полІська тайга !

На відстані декількох сот метрів від озера Хоромне проходить вузькоколійка.

Коротенька інформація про цей заказник:

Гідрологічний загальнодержавний заказник "Острівський"

Гідрологічний заказник "Острівський", що в Зарічненському районі, включає в себе три мальовничих озера: Велике, Середнє та Хоромне з приозерними лісами та болотами також цікавими в ботанічному відношенні. Вода в озерах м'яка, прозора, маломінералізована. Тому в прибережній смузі майже немає рослинності. Лише де-не-де височать стебла очерету та куги озерної, зрідка можна натрапити на невеликі вкраплини латаття сніжно-білого, пишні квіти якого віддзеркалюють у темній глибині води. Місцями піднімається над водою китицеподібне суцвіття стрілолисту, або частухи - водяного подорожника.

На дюнах ростуть густі, майже чисті соснові бори. Під наметом дерев густі зарості чорниці, де можна вести промисловий збір ягід. Проростає багно, бересклет, вереск, але чорниця та брусниця домінує тут цілковито.

Озеро Велике. Розміри озера приблизно 1.3 км довжиною, і 1.2 км шириною.

На берегах мало рослинності – зате багато класних пляжів. Людей майже немає – лише одна група на іншому березі.

Переночувавши, намагаємось обійти по периметру водойму , але східний берег заболочений - йдемо до сусіднього озера Середнього. Трійка озер знаходяться на відстані кількох сот метрів одне від одного.

Наступне озеро Середнє – продовгуватої форми ( 250м х 1 км), плесо рясно всіяне квітками латаття.

".. Острівський заказник включає, крім трьох озер Великого ( 96 га), Середнього ( 12 га) та Хоромного (40 га), пов`язані з озерами заболочені стрічкоподібні долини, приозерні пониження та прилягаючий лісовий масив.В цій місцевості ростуть типові для Полісся ліси: бори та субори.

На мало порушених ділянках біля озера Середнє збереглись старі субори з віком сосен понад 100 років, а велетні-дуби досягають 120-130 років. Вони утворюють одноярусний деревостан 25-26 м висотою. Озера оточені вільховими болотами з трав`яним покровом з осок і рідше – з папороті і тростини.Це одне з місць, де підлісок свіжого бору на високому схилі утворений ялівцем.

В заказнику знайдені іінші рідкісні види рослин: плаун плаский, їжача голівка мала, грушанка одно квіткова, осока струнно корінна, астрагал піщаний, ситник, верба лапландська, любка дволиста, росичка проміжна. Цікаво, що крім двох видів росички, в озерах заказника зустрічаються ще два види пухирчатки – звичайна, середня та мала , тобто п’ять видів комахоїдних рослин в одному місці!.."

І нарешті озеро Хоромне. Неправильної форми, нагадує слід чобота.

Кожне озеро має свій особливий характер , навіть колір води відрізняється. В Хоромному вода світла , на Великому – з червонуватим відтінком( болотяні руди).

Посеред плеса гралась-пірнала пара водяних пташок.

Поряд з озером , за 200м пролягає колія залізниці. По шпалах вертаємось в Острівськ, аби встигнути на поїзд. Навколо глухі болота

Старезний дуб( розповів би немало історій)

В Острівську до станції під"їзджає поїздок. Точнісінько такий , як на нашій дитячій залізниці. Тепловоз і чотири вагончики.

Все мініатюрне( як для китайців).

Виїзджає поїзд з Антонівки в 7.00. Назад з Зарічного десь о 13.00. Лише один рейс туди-назад.

Ось трохи про вузькоколійку:

"..Найдовша у Європі діюча вузькоколійна дорога “Антонівка-Зарічне” відстанню 106 кілометрів для поліщуків без перебільшень стала трансполіською магістраллю. Якби не тепловозик із чотирма синіми вагончиками, не те що до райцентру, до сусіднього села не було б чим дістатися. Дороги через поліські ліси та болота не надто привітні, а подекуди їх просто немає.

Щодня від станції Антонівка Володимирецького району о 7 годині ранку розпочинає свій маршрут раритетний маленький потяг. Він прямує до станції Зарічне, райцентру на Півночі Рівненщини. У середу — базарний день — вагончиків стає на два більше, ніж у звичайні дні. Тягне їх старенький тепловоз випуску 1958 року. Максимальна швидкість старенького поїзда — 40 кілометрів на годину. У маленьких вагончиках з вікнами у дерев'яних рамах дерев'яні лавки, маленькі тамбурчики і двері, які відчиняють за ручку самі пасажири. У холодну пору вагончики обігріваються саморобними пічками на вугіллі. Тамтешні мешканці називають потяг “поїздком” або “кукушкою”. Розповідають, буцімто колись тепловози мали серію не “ТУ”, а “КУ”, тому і нарекли його "кукушкою". А ще існує версія, що коли потяг подає у лісі сигнал, то він чується як "ку-ку". А ще поїздок називають “поліським трамвайчиком”. Однак це справжній потяг на справжній залізниці, щоправда, маленькій, наче іграшковій. Ширина колії майже удвічі вужча за стандартну.

Усі пасажири знають одне одного. Заходячи у вагони, вітаються. Тут хтось їде на роботу, хтось — у райцентр за довідкою, а хтось у ліс за грибами. А ще у сусідні села на навчання їде майже сотня учнів, а це аж два вагони. Навесні та влітку вузькоколійкою мандрують туристи. Українців серед них небагато. А от поляки, німці, австрійці, англійці та навіть канадці у поліській глушині побували не раз. Здається, про існування цієї вузькоколійної залізниці знають лише іноземці. Їм не потрібні ні спеціально облаштовані вагони для подорожі, ні додатковий комфорт, розповідають провідники.

Перетинає поїздок унікальний міст через річку Стир у селі Млинок. Це єдиний великий дерев'яний залізничний міст в Україні. Його довжина 153 метри. А сполучає він два райони — Володимирецький і Зарічненський. І коли навесні розливається Стир, потрапити на протилежний берег можна хіба що через залізничний міст. Побудували виняткову дерев'яну споруду ще у 1906 році. Опори теж дерев'яні, яких, здавалося, не міняли ще з часів їх зведення. Щоразу, коли потяг перетинає міст, його обов'язково зустрічає черговий. Окрім цього мосту на вузькоколійці є ще 30 мостів, невеликих, проте також дерев'яних.

У цьому ж селі є ще одна унікальна споруда — єдина на Рівненщині річкова переправа. Пором через річку Стир — аж ніяк не місце зустрічі романтиків. Без нього тамтешні жителі не уявляють своїх буднів. Якби не пором, кажуть у Млинку, доводилося б щоразу в об’їзд долати півсотні кілометрів, лише аби на авто чи підводі потрапити на інший берег. Поблизу станції Острівськ є три великі мальовничі озера: два в селі і одне просто у лісі.

Чотири години подорожі — і кінцева станція Зарічне. Це 10 кілометрів від білоруського кордону. Маленький вокзальчик зачинений. Його тепер відкривають лише тоді, коли приходить потяг.

Про вік вузькоколійної залізниці нагадують старі рейки, датовані ще 1895 роком. Точної дати початку будівництва вузькоколійки не визначено. Однак достеменно відомо, що вузькоколійку прокладали для перевезення деревини. До 1967 року потяг ходив тільки до станції Локниця. Вона знаходитися за 18 кілометрів до Зарічного. 4 листопада 1967 року у Зарічне прийшов перший пасажирський потяг. Пам’ятають старожили, як приїздив колись у Зарічне знаменитий дует Юхима Березіна та Юрія Тимошенка, відомих як Штепсель і Тарапунька. Як легенду розповідають на Поліссі, що раніше потяг можна було зупинити будь-де, одним помахом руки. І він підвезе куди попросять. Однак це тільки легенда. О 14.00 раритетний поїздок відправляється назад в Антонівку — ближче до цивілізації. Там з вузькоколійки можна пересісти на звичайний потяг та дістатися хоч у столицю. Чотиригодинна мандрівка поліською глибинкою залишиться для подорожуючих найяскравішим спогадом..."

Офіційний сайт Поліської вузькоколійки ( є вся інформація від розкладу до історії )

http://polissya-tour...ge-railway.html

Рукою з вікна можна дістати гілки дерев. Густий ліс чередується з гнітючого виду болотами.

Двері в вагонах під час ходу поїзда не зачиняються. При бажанні можна залізти на дах вагона і їхати, як у вестерні.

У селі Млинок поїздок перетинає унікальний міст через річку Стир . Це єдиний великий дерев'яний залізничний міст в Україні.

Його довжина 153 метри. А сполучає він два райони — Володимирецький і Зарічненський.

І коли навесні розливається Стир, потрапити на протилежний берег можна хіба що через залізничний міст. Побудували виняткову дерев'яну споруду ще у 1906 році. Опори теж дерев'яні, яких, здавалося, не міняли ще з часів їх зведення. Щоразу, коли потяг перетинає міст, його обов'язково зустрічає черговий.

У цьому ж селі є ще одна унікальна споруда — єдина на Рівненщині річкова переправа. Пором через річку Стир — аж ніяк не місце зустрічі романтиків. Без нього тамтешні жителі не уявляють своїх буднів. Якби не пором, кажуть у Млинку, доводилося б щоразу в об’їзд долати півсотні кілометрів, лише аби на авто чи підводі потрапити на інший берег.

Поїзд підЇхав до Антонівки – навпроти, через 50 м на звичайній колії стояла електричка до Сарн.

А далі з Сарн до Рівного, з Рівного додому в Луцьк.

Детальний звіт-розповідь з фотографіями закачуйте тут( формат PDF) http://www.riverbros...olijka_2008.pdf

Слайд-шоу

відео

Ще трохи фактів з історії.

В районі Кухітської Волі по річці Веселуха пролягала лінія фронту в першу світову (перед початком Брусилівського прориву).

Під час прориву лінія змістилась до берегів Стоходу. Російські війська намагались закріпитись на протилежному боці річки – але австрійці відкидали їх назад. Кривава м"ясорубка, величезні втрати.

Лише в районі сіл Тоболи, Червище, Рудка-Червищанська вдалось закріпитись на іншому березі Стоходу.

Це був саме Червищанський плацдарм. Звідси планувався удар на Камінь-Каширський , а далі на Ковель. В планах було відкинути айстро-німецткі війська за річку Турія.

Лінія фронту після Брусилівського прориву зупинилась у вересні 1916 на Стоході.Наступ захлинувся.

Червищанський плацдарм протримався до 21 березня 1917. Австрійці використали весняну повінь, коли комунікації були затруднені, і після 7 газових атак, відкинули російські війська на протилежний берег.Здається, що серед захисників плацдарму були фінські з»єднання.

До речі, на Волині в ті часи воював ще маловідомий кавалерист Маннергейм, який потім став національним героєм Фінляндії. Пам"ятаєте , укрєпрайон «Лінія Маннергейма», яку війська СРСР з великими втратами проривали в 1939 році під час фінської війни?

Місцеві розповідали, що на містці переправи закидали «кошки», волокли по дну – декілька гвинтівок зразу чіпляись. Покосили там російську армію добряче.

Про Червищанський плацдарм:

«…Было еще одно уязвимое место — это тет-де-пон на Стоходе, у станции Червище-Голенин, занимаемый одним из корпусов армии генерала Леша. 21 марта немцы, после сильной артиллерийской подготовки и газовой атаки, обрушились на наш корпус и разбили его наголову. Войска наши понесли тяжелые потери, и остатки корпуса отведены были за Стоход. Ставка не получила точного подразделения числа потерь, за невозможностью выяснить, какое число убитых и раненых скрывалось в графе "без вести пропавших". Немецкое же официальное сообщение давало цифру пленных в 150 офицеров и около 10.000 солдат...»

Колись була видана книга Черепанова "Почему погиб Червищанский плацдарм" . Ніде не можу її знайти…

В районі Кухітської Волі діяли кавалерійські з»єднання генерала Краснова.

http://ru.wikipedia....%B2%D0%B8%D1%87

Його загони робили численні партизанські вилазки в тил ворога. Зухвала вихідка – кавалеристи проскакали по льоду озера Нобель, та зненацька захопили штаб на протилежному березі(півострові)

Ось ще про Краснова:

«..О военном искусстве Краснова говорят следующие цифры: за десять дней жесточайших боев 7-17 сентября 1915 года у Кухоцкой Воли, во время которых казаками были взяты железобетонные укрепления германцев, дивизия потеряла лишь 3 офицеров и 37 казаков убитыми и соответственно 7 и 145 - ранеными. В те месяцы пехотные полки под ударами германцев нередко теряли по несколько сот человек убитыми в один день. Несколько раз Краснов отправлялся со своими частями в набег по тылам наступавшего противника: «...гордо реет значок смерти Баклановцев39 среди бегущих толп неприятеля и, как в старину - значок впереди, только теперь уже около П. Н. Краснова и там, где он, нет отступления, там ужас смерти и гимн победы вековых, исторических казачьих знамен». Осенью 1915-го австро-германское наступление выдыхается, не достигнув своей цели. До мая 1916 года 2-я Сводная казачья дивизия пополняется и сидит в окопах - самое нелюбимое казаками занятие на войне.

В конце мая 1916 года дивизия Краснова одна из первых начала Луцкий прорыв армий Юго-Западного фронта, вошедший в историю как «Брусиловское наступление». В приказе по IV-му кавалерийскому корпусу говорилось:

«Славные Донцы, Волжцы и Линейцы, ваш кровавый бой 26 мая у В. Голузийской - новый ореол славы в истории ваших полков. Вы увлекли за собой пехоту, оказывали чудеса порыва...

...Бой 26 мая воочию показал, что может дать орлиная дивизия, руководи- У мая железной волей генерала Краснова…».

Та ще :

«…Лето 1916 года. Бои на Стоходе. Его берег, крутой и высокий, стеной спадает к воде. Стоход течет в несколько рукавов среди зеленых болотистых лугов, между перелесков и островов кустарника.

Пехотная бригада подошла вплотную к лугам, и нет силы поднять дальше цепи. Страшит болото; где нельзя окопаться, страшат водные пространства рукавов Стохода. От командира пехотной бригады телефон к начальнику Казачьей дивизии:

-- Не поможете ли своими казаками поднять наши цепи? Наша атака захлестнулась.

Кубанцы -- две сотни и с ними пулеметы на вьюках. Серые черкески, за спинами алые башлыки, черные бараньи шапки с красными тумаками, алые бешметы и погоны -- ничего "защитного". Развернулись широкою лавою, целый полк прикрыли. Впереди на нарядном сером коне командир сотни, еще дальше впереди на гнедом коне командир дивизиона. Как на смотру -- чисто равнение. Легко по луговой мокрой траве спорою рысью идут горские копи, не колышутся в седлах казаки. Прошумели по кустам и перелескам, прошли сквозь пехотные цепи. Им навстречу немецкие батареи открыли ураганный огонь, застрочили кровавую строчку пулеметы, котлом кипит огонь винтовок -- чистый ад с Любашевского берега... Казаки перешли в намет, скачут через протоки Стохода, алмазными брызгами сверкает вода из-под конских копыт. Все скорее и скорее мчится казачья лава -- двести человек на тысячи немцев. Реют алые башлыки... По брюхо в воде бредут кони через главное русло. Стих огонь немцев, в их рядах замешательство, слишком непонятно-дерзновенна казачья атака.

Наша пехота встала и с громовым "ура" бросилась за казаками в воду. Стоходенский плацдарм был занят...

Казаки проложили дорогу пехоте. Осень 1916 года. У селения Тоболы, на Стоходе, австро-германская пехота сбила нашу 4-ю Финляндскую стрелко¬вую дивизию. С таким трудом завоеванный Червищанский плацдарм зани¬мается немцами.

Из штаба III Армии приказ казакам выручить пехоту. Пять немецких аэро¬планов низко реют над казачьей дивизией, наметом скачущей длинной колонной к жидкому казаками построенному мосту. Стучат с аэропланов пулеметы, часто рвутся бросаемые с них бомбы. Аэропланы так низко, что отчет¬ливо видны- лица летчиков. Падают убитые лошади, везде лежат убитые и раненые казаки. Казаки карьером про¬скакивают по ходуном ходящему под ними мосту, проходят через прорезы в проволоках наших укреплений, и вот они -- перед изумленной германской пехотой разворачивается широкая, на четыре версты захватившая весь плацдарм, казачья лава.

Сотни пленных... Взятые с боем пулеметы. Очищенное от врага поле сра¬жения... Восстановленное положение. Казаки выручили свою пехоту. Фин¬ляндцы вернулись в свои окопы.

Когда армии шли вперед-- казаки были впереди армий, когда отступали -- казаки широкой завесой прикрывали их отход -- как во времена Наполеоновских войн, как в Семилетнюю войну против Фридриха, как в Турецкие и Польские войны с Суворовым.

Ни броневые машины, ни самолеты, ни пулеметы, ни скорострельные пушки и полевые мортиры и гаубицы не изменили их дерзновенно-смелой казачьей тактики….»

Загальна карта району

ODZER · 15 Березня, 2012 в 06:25

Додаткова інформація про Поліську вузькоколійку . Взагалі, статей , відео про цю залізницю в неті чимало.

Стаття звідси http://www.volyn.com...icle=0&arch=547

ПОДОРОЖ У МИНУЛЕ НА «ПОЛІСЬКОМУ ТРАМВАЇ»

Північ Рівненського Полісся – глухий, мало зачеплений сучасною цивілізацією край. Сюди можна доїхати кіньми, автомобілем підвищеної прохідності або найдовшою в Європі вузькоколійною залізницею Антонівка—Зарічне. Ця залізниця – унікальне, в чомусь навіть культове місце. Не позначена на більшості карт цього регіону, вона тим не менше відома німцям, датчанам та полякам, які неодноразово приїздили сюди на екскурсії в останні роки, а в Інтернеті вузькоколійці присвячено декілька сайтів у Росії, Білорусі, Україні. Майже столітні рейки, шпали, покладені у сімдесяті роки минулого століття, старі вагони, рідкісний тепловоз, семафори, мабуть єдиний в Європі стометровий залізничний міст… з дерева. А навколо тягнуться нескінченні ліси, болотяні нетрі, іноді між ними трапляються блакитні плеса озер, сині нитки річок, села чи маленькі хутірці. Це своєрідна поліська машина часу, яка перенесе вас на століття назад.

Сергій ГРИГОРЕНКО

СТО РОКІВ ІСТОРІЇ

Вузькоколійку на території сучасних Володимирецького і Зарічненського районів Рівненщини проклали наприкінці ХІХ століття. Тоді біля західних кордонів Російської імперії відбувалося масове будівництво подібних доріг для перевезення різноманітних вантажів, насамперед промислового лісу. Переживши першу Світову війну і численні зміни урядів, залізниця опинилася у складі Польщі, де також активно використовувалась. Під час Другої світової війни нею їздили і возили вантажі німці. Після війни дорогу відновили, вона знову активно використовується у мирних цілях. Нею возять до “великої” залізниці Сарни—Ковель продукцію зарічненських підприємств, овочесушильного заводу села Островськ, ліс. У зв’язку з важкодоступністю цієї місцевості для автомобільного транспорту вузькоколійну залізницю починають використовувати і для пасажирських перевезень. З часом, у 70-90-х роках минулого століття, більшість вузькоколійних залізниць у зв’язку з нерентабельністю, економічною кризою були закриті. На місці одних проклали стандартну колію шириною півтора метра (замість сімдесяти п’яти вузькоколійних сантиметрів), інші назавжди відійшли в минуле. Сьогодні в Україні лишилось, крім рівненської, ще три діючі пасажирські вузькоколійки (дві у Закарпатті та одна на Вінниччині), декілька таких доріг все ще функціонує у Європейській частині Росії, Казахстані. У Європі подібні залізниці, які збереглися діючими до нашого часу, використовуються з екскурсійною метою, там навіть створена Європейська федерація туристичних і музейних залізниць. А, наприклад, у Латвії 33-кілометрова вузькоколійна залізниця Гулбене-Алуксне оголошена культурною пам’яткою національного значення.

А ось найдовша в Європі вузькоколійна залізниця протяжністю 106 кілометрів внесена в усі спеціалізовані міжнародні довідники і енциклопедії, яка є музеєм залізничної справи під відкритим небом, до того ж проходить мальовничим, мало зміненим цивілізацією Поліссям з численними озерами, річками, архаїчними селами, сьогодні під загрозою закриття. Підприємства Заріччя і сіл Зарічненського району, які давали заробіток і вантажопотік залізниці у попередні роки, нині не працюють, а ціни на квитки не дають можливості вийти хоча б на нульовий рівень рентабельності. Туристичні групи з-за кордону приїздять рідко і нерегулярно, адже туристична розкрутка з українського боку практично відсутня. Хоча поки залізниця діє, є надія. “Нас успішно закривають останні 20 років, і все ніяк не закриють”, - сміються працівники залізниці. В останні кілька років місцева влада, зацікавлена у пожвавленні туризму у цьому економічно слаборозвиненому поліському регіоні, виділила певні кошти на випуск буклета про залізницю у друкованому і електронному варіантах, поступово вузькоколійку починають презентувати на туристичних ярмарках у Рівному. Навіть ходять чутки, що незабаром сюди привезуть декілька капітально відремонтованих вагонів спеціально для залізничних туристів.

В СЕРЦІ ПОЛІСЬКИХ БОЛІТ

Станція Антонівка, сьома ранку. До перону підійшов дизель “Ковель—Сарни”, з якого вийшли пасажири. Давши гудок, дизель поїхав. В десяти метрах від широкої колії прокладені вузькі, наче іграшкові рейки. На пероні лежать хрюкаючі мішки з поросятами, клунки, кошики, баули. Підкочується маленький старий тепловоз з чотирма вагонами, люди ідуть “на штурм” потяга. Всередині вагони старі, з дерев’яними лавками для сидіння, у тамбурах встановлені пічки-буржуйки для обігріву зимою. Потяг рухається і набирає “крейсерську” швидкість 30-40 кілометрів на годину. Пасажири – в основному місцеві жителі, які їдуть або додому, або збирати гриби. Ми ж у раритетному потязі просто шаленіємо від радості і, користуючись відкритістю всіх дверей, ходимо між вагонами, сидимо на сходинках, як на лавці. Дехто навіть вилазить на дах вагона і їде, милуючись краєвидами, і уявляє себе чи то ковбоєм, чи то солдатом Першої світової війни.

А милуватись є чим. Осіннє Полісся в теплий сонячний вересневий день надзвичайно гарне. Практично відразу за Антонівкою починаються ліси, на невеликій швидкості можна навіть розгледіти, які гриби тут ростуть чи сліди яких диких тварин відбилися на піску. Час від часу ліс переривається болотами, справжньою трясовиною, де росте осока, поодинокі берези, кущі. Просто дивуєшся, як у цьому царстві комарів, журавлів та диких кабанів можна було прокласти хай навіть і вузькоколійну, та все ж залізницю. Потяг робить кілька зупинок, зокрема у райцентрі Володимирці, де станція – звичайна сільська дерев’яна хата. В основному ж зупиняємося серед лісу, де лише лісові стежки, які сходяться до колії, видають зупинку.

Минаємо кілька сіл (Воронки, Хіночі, Біле), раптом потяг сповільнює і без того нешвидку ходу. Попереду унікальна споруда, стометровий дерев’яний залізничний міст через Стир. Стир тут широкий, його мутні води несуться досить швидко, тож обережність не зайва. На мосту помічаємо кілька великих бочок з водою на випадок пожежі. Наступна зупинка – велике село Борове, біля станції прямо в полі розташований ринок, своєрідний місцевий Сорочинський ярмарок, на який і прямують більшість пасажирів потяга. Тут продають все – від ниток і голок до коней. Минувши Борове, потяг знову заглиблюється у лісову глушину. Нарешті, станція Острівськ, 75-й кілометр вузькоколійки. Ми сходимо і оглядаємо місцеві озера, яких є чотири. На південному березі найбільшого з них, Острівського, розкинулось однойменне село. Озеро велике, чисте, з піщаними пляжами, посередині лісовий острів. На відстані трьох кілометрів від села у глухому лісі знаходяться три великих озера, по дорозі до яких росте безліч грибів, а влітку – ягід. Озера надзвичайно гарні, чисті, а найголовніше – безлюдні. Ми майже не побачили сміття – цього вірного супутника часто відвідуваних людьми місць.

Озерна хвиля плавно накочується на піщаний берег, у воді відбиваються пожовтілі ліси, десь далеко на водному плесі пливе маленький човен, потріскують поліна у багатті. Все це розслабляє, навіює спогади, в голові рояться думки. Ця архаїка, самобутність природи і старої залізниці навіюють образи американських лісів, описаних Фенімором Купером. Здається, що ми першовідкривачі Америки, а з човна посередині озера, дуже схожого на індіанську пирогу, на берег от-от вийде останній з могікан…

Час непомітно спливає, потрібно повертатися. Адже у разі запізнення на зворотний рейс Зарічне—Антонівка добиратися додому буде нічим – регулярного автобусного сполучення у цій поліській тайзі просто не існує. Поспішаємо на станцію, але, не дійшовши до неї кілометр, чуємо позаду гудок і пихтіння тепловоза. Піднімаємо руку і потяг, наче маршрутка, стає серед лісу.

ДОРОГА ЖИТТЯ НЕ ПОВИННА ЗНИКНУТИ

На зворотному шляху знайомимося з кондукторами, які продають квитки. Для цих жіночок ми екзотика (як і вони для нас), тож заводимо розмову і чуємо цікаві історії та бувальщини про вузькоколійку. Якщо весною доводиться їхати серед наповнених водою боліт, де курличуть зграї журавлів, а потяг часами схожий на корабель, то взимку старенький тепловоз часто глохне десь посеред лісу. Поки доїде підмога, поки з п’ятої-шостої спроби локомотив заведеться, пасажири потяга мерзнуть і милуються пейзажами. А за вікном нерідко можна побачити лосів, козуль, диких кабанів, які звикли до залізниці і часто підходять близько до вагонів, з цікавістю розглядаючи людей. Нерідко на снігу чи піску можна побачити сліди вовків, а якщо пощастить – широкі відбитки рисячих лап.

Ставала зарічненська залізниця і політичним фактором. Під час якоїсь виборчої кампанії один з кандидатів у депутати за власні кошти пустив додатковий нічний рейс, який справно бігав майже місяць, але за три дні до виборів тепловоз зламався. Кандидат, звичайно, депутатом не став. А ще кажуть, що кілька років тому на залізницю приїздила група німецьких туристів похилого віку, які у Другу світову війну воювали у цих місцях. Дідусі з сльозами на очах згадували місця служби. За розмовами три години подорожі непомітно добігають кінця. Кондуктори прощаються з нами і запрошують ще скористатися поліським трамваєм.

Сьогодні вузькоколійна залізниця Антонівка—Зарічне – місце роботи для понад сотні людей у депресивному регіоні та практично єдина можливість для тисяч поліщуків добратися з своїх лісових сіл до Великої Землі. Але у ширшому розумінні – це і діюча історична пам’ятка, частина нашої історії, живий монумент Поліссю і його бідним, але працьовитим і духовно багатим жителям. Якщо не стане залізниці – не стане цілого періоду нашої історії, Полісся втратить частину своєї унікальності і самобутності. Тому, завершуючи цю статтю, я вірю у краще, у те, що вузькоколійка стане воротами для відкриття Полісся та відпочинку іноземних і українських туристів. Вірю в те, що серед прадавніх лісів та глухих боліт між Горинню та Стиром і далі курсуватиме потяг, який ніби зійшов з пожовклих фотографій минулого століття, а його гудок перекликатиметься з трубним кличем журавлів. А ще виконую свою обіцянку публікацією цієї статті хоч трохи допомогти залізниці і сприяти її популяризації серед широкого загалу.

далі буде про Цуманську пущу...

ODZER · 10 Травня, 2012 в 08:06

Вирішив продовжити розповідь походу по Цуманській пущі.

Але спершу вирішив викласти інформації про цей Національний парк, адже за нього так мало відомо.

Природні умови регіону.

Цуманська пуща – це величезний лісовий масив на крайній південній межі Полісся , в Ківерцівському та частково Манєвицькому районі Волинської області, в межиріччі річок Стир та Горинь. В давні часи льодовикові води досягали цієї території, в місцях їх накопичення утворились болота. Через тисячоліття тут поступово сформувався оригінальний природний комплекс із переважанням лісових масивів.

Ліси формувалися в Цуманській пущі на більш багатих, ніж на півночі Полісся, ґрунтах. Внаслідок цього , тут переважають дубові, дубово-грабові та сосново-дубові ліси, які утворюють своєрідний комплекс із болотами різних типів, ділянками лук по водотоках, чорновільшняками.

Дубові насадження займають четвертину території пущі.

Саме такі праліси покривали цю територію до того, як почалося інтенсивне використання їх людиною. Збереглися тут і незаймані або малодоторкані ділянки лісу. Окремі з них мають вік 150-170 років. Ми тільки йдемо до цього, а от у Європі праліси вже давно охороняються по-особливому.

Слід зауважити, що в інших заповідних об`єктах Полісся переважають соснові ліси.

Межі Національного парку

Цей природний комплекс зберігає багате біорізноманіття - види рослинного і тваринного світу пристосувалися до мешкання в цих різних екологічних умовах. Давно відомо, що в пралісах зберігаються рідкісні види рослин та тварин, а біорізноманіття боліт відзначається високою своєрідністю

Назва пущі походить від назви селища Цумань .

Цуманська пуща охоплює не лише ліси навколо Цуманя , а й увесь більш-менш збережений лісовий масив ,який простягається приблизно на 40 км з заходу на схід, і приблизно стільки ж з півдня на північ.

На території пущі протікають декілька річок , найбільші – Горинь, Кормин, Стубла та Путилівка.

У східній частині розташоване Чортове болото , на якому є мережа каналів, найбільший з них , Радзивиллівський, впадає в р. Кормин. Крім цього болота є багато менших за розмірами, переважно лісових.

Для пущі характерний вирівняний рельєф, перепади висоти не перебільшують 5 м, лише на берегах Горині – 20 м.

Цуманська пуща входить до складу Цуманського ядра Всеєвропейської екологічної мережі, яка створена з метою збереження біологічного різноманіття у Европі.

Флора

На території Цуманської пущі, завдяки багатим грунтам ,значну площу займають дубові та грабово-дубові ліси , вони і є символом рослинності Цуманської пущі. Проте, в цілому рослинність національного парку - це складний комплекс рослинних угруповань

Нині старі дубові та грабово-дубові ліси з багатим підліском на території пущі збереглись найбільшою мірою на території природно-заповідних об'єктів — у заказнику «Лопатинська діброва», заповідних урочищах «Горинські дачі» та ін.

Перший ярус цих ділянок складено дубом віком 80-120 років, діаметром 70-90 (100) см.

Флора Цуманської пущі, як і в цілому Полісся ,є доволі молодою, сформувалась у польодовиковий період, в цій місцевості виявлено 700 – 800 видів судинних рослин.

Особливістю масиву Цуманської пущі у флористичному плані є також те, що через відносну збереженість та, безумовно, недостатню його вивченість, тут збереглись і були виявлені види, здебільшого реліктові, які не були раніше відомі на Українському Поліссі або мали дуже давні місцезнаходження.

Серед занесених до Червоного Європейського списку тут зростають 3 види – смілка литовська, кальдезія білозоролиста та орхідея зозулині черевички справжні.

З Червоної книги України тут зростають 19 видів:

Астранція велика , береза низька , булатка довголиста, верба чорнична, вовчі ягоді пахучі, гніздівка звичайна , дрочок крилатий , зозулині черевички справжні, коручка морозниковидна, коручка темно-червона , лілія лісова , любка дволиста , любка зеленоквіткова , осока затінкова , пальчатокорінник м'ясочервоний , пальчатокорінник Фукса ,підсніжник білосніжний ,плаун річний, цибуля ведмежа .

Види, що охороняються на території Волинської обл.:

1.

Багатоніжка звичайна

2.

Вужачка звичайна

3.

Голокучник дубовий

4.

Кальдезія білозоролиста

5.

Клопогін європейський

6.

Косарики черепитчасті

7.

Латаття сніжно-біле

8.

М'ята блошина

9.

Петрів хрест лускатий

10.

Півники сибірські

1

1. Смілка литовська

Також виявлено низьку видів , які є рідкісними і мало поширеними:

Гвоздика стиснуточашечкова, дзвоники оленячі, жимолость пухната, кадило сарматське , костриця найвища , купальниця європейська , латаття біле, малий комонник зігнутий ,орлики звичайні, стародуб широколистий

Без сумніву в Цуманській пущі можна очікувати багато знахідок, які здивують вчених –ботаніків.

Фауна

За узагальненими даними на території Цуманської пущі виявлено 249 видів хребетних тварин, з них кісткових риб - 23, земноводних - 11, плазунів - 7, птахів -166 , ссавців - 42 види.

На території пущі зареєстровано 21 вид, занесений до Червоної книги України :

мідянка, лелека чорний, чернь білоока, гоголь, скопа

,

лунь польовий, змієїд, підорлик

малий, беркут, орлан-білохвіст, балабан

,

глушець

,

журавель сірий, пугач, сорокопуд сірий, рись звичайна, горностай, норка європейська, борсук, видра річкова, бізон європейський

.

8 видів, занесених до Європейського Червоного списку тварин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі (1991):

орлан-білохвіст, деркач, рись

звичайна, вовк, ведмідь бурий, видра річкова, вовчок горішниковий, бізон європейський

та 15 видів, занесених до Червоного списку міжнародного союзу охорони природи:

карась золотистий

,

бичок річковий

,

тритон гребенястий

,

кумка звичайна, квакша, черепаха болотна, ящірка живородна, чернь білоока, деркач, баранець великий, норка європейська, видра річкова, бобер річковий, білка звичайна, бізон європейський

.

Природно-заповідний фонд

На території пущі знаходиться більше п`яти десятків заповідних територій ( заказників, пам`яток природи тощо)

Серед них варто виділити такі:

Загально зоологічний заказник «Зубр»
Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Кормин»
Комплексна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Горинські крутосхили»
Ландшафтний заказник місцевого значення «Лопатинська діброва»
Природно –заповідні території «Горинські дачі»
Заповідне урочище «Папики»
Загальнозоологічний заказник місцевого значення «Чортове болото»
Ландшафтний заказник місцевого значення «Берег річки»
ботанічна пам'ятка природи «Мошаницька»
ботанічний заказник місцевого значення «Левурда»
Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення „Сокиричі"
Загальнозоологічний заказник «Кемпа»
Заповідне урочище «Зозулині черевички»

Історична довідка про регіон мандрівки.

З книги «Біорізноманіття Цуманської пущі та питання його збереження»

На території Цуманської пущі люди почали селитися, вести господарство в лісах у межиріччі Стиру та Горині ще за бронзового віку (ІІ тис. до н. е.). Про це свідчать археологічні знахідки біля села Берестяне Ківерцівського району, а також біля села Липно Ківерцівського району (обидва населені пункти розташовані в центрі пущі).

У VII-VIII ст. н.е. , коли відбувся розподіл слов`ян на племенні угруповування, територія Цуманської пущі належала до володінь племені древлян. Тут існувало чимало поселень-городищ, проте невеликих і віддалених одне від одного лісовими нетрями.

З кінця IX і протягом X ст. деревлянські землі були підкорені київськими князями і включені до складу Київської Русі. Проте влада київських князів над лісовими племенами ще до середини XI ст. залишалась суто номінальною. В ХІ століття Волинь, як свідчать історичні розвідки, входить практично повністю покритою лісами.

У південних межах пущі у XII cт проходив великий торговий шлях з Києва до Польщі ( через містечко Олика) .

Від середини XII ст. до кінця 50-х років XX ст. (тобто на 8 століть) саме місто Олика стає адміністративним ,культурним, політичним, господарським центром цуманських лісів. Тут відбуватимуться найвизначніші події, які матимуть вплив на економічне, політичне, культурне, господарське життя субрегіону.

Стає ліс в нагоді і при підготовці до війни. Відомо, що у 1409 – 1411 роках, напередодні Грюнвальдської битви, у волинських лісах проводилися довготривалі полювання з метою заготівлі м'яса для війська.

Згодом, ця місцевість увійшла до складу литовських земель. Проте Литовську державу поступово поглинула більш агресивна Річ Посполита. У першій третині XV ст литовський князь Вітовт робить останню спробу вирватися з польських обіймів. У 1429 році Вітовт скликає у Луцьку з`їзд монархів Європи, на який прибули представники європейських держав. Планувалось проголосити Вітовта королем Литви. Гостям було віддано найкращі палаци та маєтки навколо Луцька. З`їзд вінценосних осіб тривав 2 місяці. Літопис повідомляє, як щодня королі, герцоги, князі та їхні слуги споживали м`ясо сотень зубрів, лосів, вепрів – постачальниками дичини стала Цуманська пуща.

В середині XVI ст територію пущі було остаточно поділено між трьома великими магнатським родами . Давній рід князів Чорторийських, які обрали своєю резиденцією містечко Клевань, володіють південною частиною пущі , лісами на берегах річки Стубли. Активно розбудовують Клєвань, споруджують замок( 1475 р), католицький костел. Крім того, вони володіли лісами у західній частині масиву і селом Городище.

Липно, розташоване на крайньому сході Цуманського лісового масиву, належало до Степанського замку князя Костянтина Острозького. Нарешті, найбільша частина Цуманської пущі (центральна, північна, південна) із селами Сильне, Берестяне, Цумань та іншими населеними пунктами входила до володінь давнього литовського роду князів Радзивілів, які з 1513 року обрали центром свого удільного князівства місто Олику

Олика на той час була досить великим населеним пунктом - в 1570 році тут нараховувалось 300 будинків. У місті щороку відбувались 5 ярмарків, на які приїздили купці з усієї Волині. З 1564 року цей населений пункт отримує Магдебурзьке право і певне самоврядування, Під управлінням Радзивілів Олика розбудовується, прикрашається видатними архітектурними спорудами. Зокрема в 1564 році тут споруджують чотирикутний замок, а в 1635 році — величний костел, прикрашений багатьма скульптурами, мармуровими колонами .Князь Микола Чорний Радзивіл навіть планував створити у місті Академію наук.

Тривалий час Клевань та Олика були містами-конкурентами.

Наприкінці XVI ст. Цуманська пуща, зокрема її південна околиця, стає одним з осередків козацького повстання під проводом Северина Наливайка, спрямованого проти польських феодалів. Наливайківцям у 1596 році вдалося

захопити на короткий час центри удільних князівств Чорторийських і Радзівілів ( Клєвань та Олику).

ХVІ ст. З розвитком у Європі мануфактурного виробництва на Волині все більшого поширення набуває випалювання лісів “на попіл”, з якого шляхом виварювання і випарювання в розташованих просто в лісах “будах” добувають луг, що використовується при мийці овечої вовни, варінні скла та кришталю, виробництві мила, – поташ. Дубові ліси зрубують для будівництва кораблів.

Рубають цуманські ліси і для виробництва заліза. Про це свідчить назва села Рудники( Ківерцівського району).

У 1648 році Хмельницький , звільнивши Центральну Україну, готувався до походу на Львів. Але, щоб штурмувати Львів, потрібно було убезпечити козацьке військо від раптового удару з півночі. З цим завданням успішно впорався козацький полковник Максим Кривоніс, який зайняв багато укріплених міст на Волині, в тому числі і Клєвань та Олику.

В 1795 році Волинь, внаслідок третього розподілу Польщі, входить до складу Російської імперії. ,але більшість магнатських родів зберегли свої володіння.

Наприкінці 1812 року, російська армія, переслідуючи залишки французьких військ, йшла через Олику.

167 волинян з лісової охорони, які мали коней та зброю, приєднались до полків і складі російської армії дійшли до Західної Європи.

Удару по волинських лісах у другій половині ХІХ століття завдають залізниці. Вздовж залізниць бори і діброви нещадно вирубуються, іноді – суцільною смугою до 15 верст.

При будівництві залізничних трас ліс спочатку йшов на шпали і опори телеграфу. Перших на 1 версту йшло в середньому 700, других відповідно 50 – 60. Щоб отримати таку кількість шпал і стовпів, треба зняти приблизно 2,5 десятини.

Про масштаби знищення на Волині лісів у цей період красномовно говорить такий факт: Так, якщо у 1854 році площа лісів у Волинській губернії становила 2665 тисяч га, то у 1887 році – лише 1572 тисячі га.

За 33 роки під корінь вирубано 1 мільйон 93 тисячі гектарів лісу ! Передова лісівнича думка стурбована такими високими темпами знищення лісів і вишукує способи пригальмувати цей процес.

4 квітня 1888 року у лісівників Росії велика радість: вдалося, нарешті, особистим підписом імператора Олександра ІІІ затвердити “Положення про збереження лісів”, прийняття якого так бояться власники приватних лісів!

З 1914 року Воинь стає ареною бойових дій першої світової війни. Посередині Ц уманської пущі проходила лінія фронту між російськими та австро-німецькими військами.

З 1921 року, коли Волинь унаслідок повоєнних угод увійшла до складу Польщі, Радзівіли продовжують лишатися господарями Цуманської пущі.

У 1939 році Волинь увійшла до складу УРСР, ліси переходять у державну власність.

У 1941 році Волинь окуповує нацистська Німеччина . .Стратегічне розташування цього лісу біля залізниці Рівне-Брест, близькість до центру окупаційної влади Рівного зумовило те, що пуща, починаючи з другоїполовини1942 року, стає місцем базування партизанських загонів як УПА, так і радянських партизан. Діяльність партизан спричиняли репресії з боку німців

Було повністю спалене село Клубочин( що знаходиться на заході цуманської пущі, і розстріляно 137 чол.

З кінця 1943 до початку 50-х років Цуманська пуща була однією з баз опору УПА радянській владі на Волині .

У післявоєнні роки прокладено мережу автодоріг, проводяться меліоративні роботи. В 1958 році у пущі організовано перше в Україні державне мисливське господарство. В цуманські ліси завозять плямистих та благородних оленів, у 1965 році з Біловезької пущі завозять 16 зубрів. Збільшується чисельність кабанів, косуль, зайців. Наприкінці 80-х на початку 90-х нараховано 207 зубрів, оленів майже тисячу , кількість кабанів та косуль перевищувала кількатисячну позначку. Однак з 90-х років до теперішнього часу почалось споживацьке відношення до багатств пущі. Вирубуються ліси. Дубовий ліс-кругляк масово постачається в Євросоюз. Розгул бракон`єрства поставив на грань знищення популяцію зубрів та лосів, зникли тетеруки, рідше стали траплятися рябчики. Можливо , створення національного парку допоможе зберегти для прийдешніх поколінь природні багатства Цуманської пущі.

Довідка про смт. Цумань

http://www.meriaonli...n/смт.%20Цумань

Історична довідка про смт. Олика

http://uk.wikipedia.org/wiki/Олика

Історична довідка про смт. Клєвань

http://uk.wikipedia.org/wiki/Клевань

ODZER · 3 Жовтня, 2012 в 07:44

Нарешті розповім про похід по Цуманській пущі.( вересень 2010 р)

Ідея походу – відвідати новостворений національний парк «Цуманська пуща». Це один з трьох національних парків Волинської області («Шацькі озера», «Стохід-Прип`ять», «Цуманська пуща»)

Маршрут побудували так , щоб відвідати максимальну кількість заповідних місць (заказників та пам`яток природи), зокрема , загадкового заказника «Чортове болото» та ландшафтного заказника загальнодержавного значення «річка Кормин».

Маршрут виглядав так:

Смт. Цумань – урочище Рудка – урочище Брак – урочище Чортове болото – урочище Крижик – міст через р. Кормин – село Берестяне.

Протяжність маршруту 37 км.

Група – двоє учасників .

День перший

М. Луцьк – смт Цумань (автобусом)

Смт. Цумань – урочище Рудка – урочище Брак

Протяжність біля 20 км

Вийшли на маршрут 8.30

Зупинка на ночівлю 17.40

Нитка мандрівки

Знову вирушаємо назустріч невідомому – і ми їдемо рейсовим автобусом в смт. Цумань(Волинська область).

9.45. виходимо з автобуса в центрі селища, рюкзаки на плечі, і крокуємо в північному напрямку. Проходимо 2 км до околиці Цуманю , де знаходиться будинок лісництва. Саме тут, як вказує карта, має бути поворот з траси на лісову дорогу.

Але доріг тут декілька. Намагаємось довідатись в місцевого дядька. Він каже: «Ви йдете на колєйку?»

Ми знизуємо плечим. А потім сперечались між собою , чи «колєйка» – це залізниця –вузькоколійка, чи так називають дорогу з вибитою колесами колією.

Ще один дядько на велосипеді переконливо радив нам не йти на Чортове болото, там легко заблукати, та й місця з поганою репутацією.

Проходимо по лісовій дорозі пару сотень метрів і виходимо на окраїну лісу. Далеко простяглись поля-ділянки.Десь на обрії видніються хати села Скреготівка. Неточність в картах генштаба, адже їх створювали в 70-х роках. Але лінія високовольтних передач за 3-4 км від нас дає можливість точно прив`язати карту до місцевості.

Знову звертаємо в ліс , йдемо в східному напрямку . Перше враження - ландшафт однорідний, ліс мішаний, але більше листяний.

Село Скреготівка. У середині 19 ст, коли по цій місцевості спалахнула епідемія чуми чи холери, вижили ті, хто втік і сховався в цьому селі/

Та й назва була раніше Скритівка, потім трансформувавшись в сучасну. Докладніше про це село тут http://www.volyn.com...rticle=0&rub=31

Пройшовши 3 км, дійшли до роздоріжжя. Знову не зрозуміло куди далі.Ландшафт одноманітний – немає до чого при`язати карту,і дорог більше, ніж на мапі. Спочатку вирішили звернути в село Скреготівка, почули гавкіт. Велосипедист з кошиком на багажнику – підказав в якому напрямку колєйка. Від нього ми дізнались, що це все-таки вузькоколійка. От так сюрприз.

Ми йшли в похід, зовсім не знаючи про сліди вузькоколійок минулого у цих місцях.

Ось про що довідався пізніше. Велосипедист вказав нам на північний напрямок, а йти нам треба на схід...

Як виявилось, він був правий, адже тут було ...дві вузькоколійки. І саме в цьому місці було прехрестя колій. ...Чи не було?...Дві іузькоколійки були побудовані та розібрані в різний час.

Адже залізницю, яка йшла у північному напрямку, я знайшов на карті 1877 року.

Ось вона, починається в Клевані і йде на північ.

Саме цією залізницею ми зустрілись ще раз цьогоріч. Сплавлялись по річці Стубла від Клеванського замку до річки Горинь.

Зі селом Руда-Красна помітили високий , абсолюно прямий насип, який загадково обривався біля річки. На звичайну дорогу не схоже.

Як з"ясувалось, це і була ця Клеванська вузькоколійка. Не лишилось навіть слідів мосту.

А тепер щодо колії, яка йшла у східному напрямку. Напрямок Цумань- Берестяне. Виявилось, що маршрут ми проклали акуратно по її слідам, самі того не підозрюючи.

З сайту http://narrow.parovo...dex.php?ID=1041

Построена до 1928 г. Принадлежала Цуманскому лесхозу, обслуживала также Цуманский ДОК. На станции Цумань сохранились остатки узкоколейного грузового двора, здесь был установлен козловой кран и производилась перегрузка леса из УЖД вагонов в обычные. Также сохранился пакгауз Цуманского ДОКа - туда из Цумани на перегрузку привозили его продукцию, преимущественно мебель. От Берестяного на восток и на запад шли две лесовозных ветки, разобранные в 1960-х гг. В Цумани был совмещённый автомобильно-железнодорожный мост через местную реку. Работал ТУ6А. Движение на основной дороге прекратилось в 1995·96 гг., но разобрали её только в 2001 г.

Величезні дуби. Це територія заказника «Горинська дача-2» ( цінна ділянка насаджень дуба череватого віком 140 років)\

Далі дуби-велетні будуть зустрічатись часто. Це візитна картка Цуманської пущі.

Пройшли ще декілька км. А «колєйки» не помітно…

Невеликий привал, заплутались в карті, але знову, ніби по замовленню ,з`являється місцевий мешканець на велосипеді ,коректує нам дорогу.

Виявляється, вузькоколійку давно розібрали, на її місці залишилась дорога ( по ній ми виявляється і йдемо).

А ми вже приготувались шукати шпали та рейки…

Ще 15 хвилин дороги і ми в урочищі Рудка. Саме тут дорога робить різкий поворот в північному напрямку. На карті – це абсолютно пряма вертикаль.

Отже, ми в урочищі Рудка На повороті стоїть альтанка Готуємо чай на газовому пальнику.

Поряд в чагарниках бродить, як ведмідь-шатун, місцевий грибник. Розпитуємо за специфічну автомагістраль, яка підходить під прямим кутом від траси до «колійки».

Він називає цю дорогу бамом ( чи правильніше БАМом) . Ми так і не зрозуміли , чи це місцевий сленг чи якийсь специфічний терміін.

І цих БАМів туть декілька. Як ми зрозуміли це магістралі для вивезення деревини, прокладені через просіки.

Грибник похитав головою , зауваживши що дорога( колєйка) в поганому стані – калюжі, багнюка.

Поцікавились про ставочок, до якого ми йдемо. Він сказав, що там є хатка лісника. Це дуже добре…

Після перепочинку йдемо по глинистій дорозі прямо на північ.

Саме тут, вздовж вертикалі –колєйки розташовані 7 заповідних об’єктів та пам`яток природи, а саме:

Ботанічна пам`ятка природи «Дібровка»( цінні насадження дуба віком до 101 років)
Ботанічна пам`ятка природи « Дубова грабінка» (Високобонітетне дубово-соснове насадження з домішкою граба віком до 140 років)
Заповідне урочище «Горинська дача-1» (Цінна ділянка високобонітетних дубових насаджень віком 140 років, природного походження)
Заповідне урочище «Горинська дача-3»( Чисті дубові насадження 2 бонітету, віком 140 років, рідкісні на Волині. У підліску зростають: ліщина, крушина, горобина. Серед різних трав'янистих рослин зростають види, занесені до Червоної книги України: аконіт строкатий, астранція велика, баранець звичайний. Фауна хребетних нараховує понад 100 видів, серед яких най-чисельніші птахи.
Заповідне урочище «Горинська дача-4»( Чисті дубові насадження природного походженння 2-3 бонітету, віком 140 років, рідкісні на Волині. Серед різних трав'янистих рослин зростають види, занесені до Червоної книги України: булатка червона, підсніжник білосніжний.
Заповідне урочище «Горинська дача-5» (Цінний лісовий масив насаджень дуба черещатого з домішкою граба, віком до 140 років. В підліску зростає ліщина, крушина, горобина. Серед різноманітних трав'янистих рослин зростають види, занесені до Червоної книги України: цибуля ведмежа, підсніжник
Заповідне урочище «Горинська діброва» (Високобонітетні дубові насадження віком 140 років. Єдине місце зростання у Цуманській пущі реліктового виду – клопогін європейський

Рідкісниі види,що зростають на Горинських дачах :

червонокнижні орхідеї – гніздівка звичайна та любка дволиста та зелено квіткова.А також реліктові мало поширені види – кадило сарматське, вовчі ягоди звичайні, а також первоцвіт високий, рутвиця орликолиста, наперстянка велико квіткова.

Вищевказані заповідні зони старих дубових лісів є рештками первинних пралісів Цуманської пущі.

Йдемо серед столітніх дубів (з могутньою кроною, потрібно сильно закинути голову, щоб побачити їх верхів`я. Ці кремезні дідугани немало побачили на своєму віку….

В тих місцях, де просіки пересікають вузькоколійку стоять бесідки, зручні для привалу.

Для дубового лісу характериний густий підлісок. Тому тут багато поживи для різних тварин та птахів.

Під деревами все переоране кабанами в пошуках жолудів.

В інших регіонах України таких старих дубових дібров вже не лишилося, хіба поодинокі дуби-велетні.

Час-від часу помічаємо годівниці.

Зараз на жаль популяція диких тварин в пущі різко зменшується . У 1990 році у пущі мешкало 210 зубрів, зараз 16 , а можливо й того ж менше.

Подібна статистика і у всій Україні ( нижче ілюстрація).

Лосів на території пущі було близько сотні особин, лишилося лише 6.

На Волині залишилося 480 лосів, а на початку 1990-х років поголів'я цього красивого звіра становило 1688 голів.

Не здивуюсь, що подібна статистика і з іншими дикими тваринами. Мисливці добре попрацювали.

Лишилось ще вигадати електрорушницю, щось на аналог електровудки – і не буде ні риби, ні дичини….

Статті про вимираючих зубрів і причини їх зникнення в Україні можна почитати тут:

http://www.vox.com.u...ak-mamonty.html

http://h.ua/story/191889/

Час від часу на території пущі з»являється бурий ведмідь, останні состереження цього звіра датуються 2001 роком, коли в одному з лісництв було виявлено сліди цієї тварини.( ведмеді заходять сюди з південнх областей Білорусії)

Раніше тут зустрічалась рись, яка ймовірно зникла з території пущі . Нечасто, але зустрічаються вовки.

Таблички нагадуть про наше місцезнаходження.

Ландшафт одноманітний, перепадів висоти майже немає. Нерідко зустрічаються болотця та заболочені луки.

Проходимо декілька просік – БАМів.

Подекуди помічаємо траншеї та великі окопи, можливо залишки бліндажів. Швидше за все , це залишки укріпленнь першої світової. В другу світову тут особливих бойових дій не було. Були партизани, УПА, але таких траншей вони копати не могли.

За десяток кілометрів звідси знаходиться урочище Лопатень( однойменний музей партизанської слави), де існував партизанський загін, у лісах переховувались загони вояків УПА, між ними були збройні сутички.

Посередині Цуманської пущі( зокрема через село Сильне) проходила лінія фронту між російськими та австро-німецькими військами у першу світову.

У травні 1916 року тут була одна із ділянок Брусиловського прориву. Воїнів 8-ої російської армії , які загинули під час прориву ворожої оборони під селом Хром`яково(Ківерцівський район) поховано неподалік у братській могилі в селі Ромашівка цього ж району.

Ось карта Луцького прориву, видно, що лінія прориву проходила саме по-нашому маршруту

Варто згадати, що під час окупації нацистською Німеччиною , розташовані недалеко від м. Рівного ( там знаходився тимчасовий центр управління окупованою Україною) ліси Цуманської пущі з її багатим рослинним та тваринним світом сподобались німецькому наміснику райхскомісару Еріху Коху. Він віддав військам наказ виселити з території пущі 14 сіл, щоб перетворити ці ліси на суцільні мисливські угіддя.

Примусову евакуацію здійснили у грудні 1942 року. Тих , хто не бажав лишати власні домівки – розстрілювали.

Пройшовши приблизно 6 км по суцільній вертикалі, звертаємо по дорозі у північно-західному напарямку, продовжуючи крокувати трасою «колєйки».

В заболочених місцях прориті канали, переходимо черех маленькі місточки-труби , викладені з каміння(схоже, будувались для вузькоколійки )

. Здолавши ще 2 км , наближаємося до урочища Брак. Поле-город серед лісу, на повороті ставочок і біля нього хатинка.

В цій місцині знаходиться лісовий заказник «Чиста соснина» (цінна ділянка соснових насаджень віком 65 років, в підліску ліщина, тут зустрічається ряд видів лікарських рослин, зокрема, конвалія травнева, чистотіл, череда та інші, серед ягідників переважає суничник).

І також ботанічна пам»ятка природи

«Дубинка»

(Цінна ділянка дубових насаджень віком 160 років, з різноманітними видами квіткових, лікарських рослин, зокрема, конвалії травневої, алтею, місцями зустрічається регіонально рідкісна рослина - сон широколистий.)

Хатинка, криниця, столик , поряд стільці , вирізані з шматків колод - рекреаційний куточок. Але все напівзруйноване..

Навколо зарослі кропиви і трави. Поряд з криницею є палка з гачком . щоб набрати води, але немає відра.

Хатинка весело розмальована всіма колорами веселки, але фарба полущилась , а всередині все напівзогнивше – і стіни, і підлога. І запах затхлої сирості.

Криниця

будиночок

Ставочок діаметром декілька десятків метрів, вритий ряскою, берег густо порослий чагарником.

На дереві поряд з будиночком – шпаківня, отвір закритий чимось, ніби пробкою світлого кольору. В мене це викликало усмішку.

А через декілька секунд було не до сміху. На нас в атаку кинулись декілька шершнів. Шпаківня була їх кублом і вони захищали територію.

Чудом неушкоджені, ми поспіхом дременули звідси.

Адже декілька укусів шершнів можуть викликати анафілактичний шок і смерть.

Знайшли місце на узліссі біля заболоченої поляни , де і влаштували табір.

Після вечері ще довго лежу біля вогнища, розморений від тепла полум"я і гарячого чаю.

Вже у суцільній темряві в наметі слухаю звуки лісу - неподалік ухає сова-пугач, десь поодаль сваряться чи лиси , чи барсуки – то верещать, то гарчать, певно щось не поділили.

Уночі мені приснився в`язкий , гнітючий кошмар. Ніби біля нашого намету бродить в сутінках якась істота, схожа чи то на темну хмарину, чи на згусток-тінь. І я чомусь знаю, що це Мара, і вона нам зовсім не рада. Усвідомлюю, що треба пошвидше збирати манатки і тікати звідсіля.

Прокинувся серед ночі… Абсолютна темрява, дістав мобілку – о пів на четверту… У тьмяному світлі телефона бачу - дружина лежить з відкритими очима.

Наш діалог:

- Тобі щось снилось?

- Так....

- А що ???

- Не розкажу.. А тобі що?

- Давай поговоримо про це зранку…

Лежимо обоє в абсолютній темряві, і в абсолютній тиші , аж в вухах дзвенить. Хоч би сова гукнула.

Розумію, що ми у самому серці лісових нетрів…

Чомусь пригадався фільм «Відьма із Блер»…

Довго не міг заснути…

далі буде...

ODZER · 3 Жовтня, 2012 в 12:38

Перш , ніж продовжити далі, пропоную почитати цікаву статтю про залізниці Волині http://volyntimes.com.ua/news/706

І декілька цікавих фактів.

Якщо уважно прослідкувати напрямок Клеванської вузькоколійки на старій карті, яку я виклав у попередньому пості, то можна помітити, що закінчувалась вона приблизно в урочищі Лопатень, там де зараз Музей партизанської слави.

На карті генштабу лишились сліди цієї колії, точніше зараз це вже лісова дорога. В одному місці видно дамбу через болото.

І ще, якщо поглянути на карту генштабу, то на трасі Цумань-Берестяне можна побачити великий ставок. А на старій карті у цьому місці знаходились села Богуславка та Гута Богуславська. Тобто, ставок на місці села?

Що сталось з цим селами, чому вони зникли? Можливо знищили гітлерівці за зв"язок з партизанами? Чи виселяли заради мисливських забаганок Еріка Коха ? Можливо, знищили під час першої світової чи ще по якимось причинам...

Але факт, тепер цих сіл немає , на їх місці водойма. Якщо хтось має інфо щодо цих сіл - кидайте в тему

ODZER · 4 Жовтня, 2012 в 07:52

Павле, Вам би писати наукові праці або видавати книги. Так багато цікавого матеріалу.

Дякую. Приємно що, комусь ця інформація цікава та потрібна.

Хочеться донести думку, що Волинь - це не тільки Світязь, Луцький замок та Оконські джерела.

Колись, після триденного сплаву по суперцікавій річці Случ, на фініші до нас підбіжали хлопчаки. Ми збирали байдарку, а вони нас розпитували .

Один підліток запитав: " А скільки часу Ви пливли і скільки км?". Я відповів :" Три дні, 70 км". І тут він задав питання , яке знесло мене в повний аут: " А навіщо пливти 3 дні, якщо можна за 3 години на автобусі?!?..."

І таке питання я чую часто. Відчуття таємниці та пригоди для багатьох людей зовсім незрозуміле. Адже можна просто поїхати на шашлики і там напитись до уср*чки - навіщо кудись пливсти чи тягати рюкзаки.

Продовжу далі

День другий

Урочище Брак

- Чортове болото – урочище Брак – урочище Крижик – міст через річку Кормин – с. Берестяне

С. Берестяне – м. Луцьк ( автобусом)

Протяжність пішохідного маршруту 17 км

Вихід на маршрут 9.30

Закінчення пішохідного маршруту 16.15

Прокинувся на світанку.

Ранкова імла на болотистій поляні

За сніданком влаштували «разбор польотів».

Дружині приснився також сон про це місце. Ніби наш намет провалюється в трясовину, і лишається над поверхнею лише верхівка. І вона думає у ві сні, як же ми через неї виберемось….

У обох гнітюче враження від ночі. Недарма неподалік Чортове болото з недоброю репутацією.

Якщо сниться сон про те місце, де ти зараз знаходишся – варто звернути увагу. Такі сни несуть інформацію.

В різних язичницьких, шаманських традиціях Євразії , Північної Америки і не тільки, дуже подібні уявлення про духів, які мешкають у природі.

Духи пов`язані з землею, водою, горами, лісами. Могутні і зовсім незначні.

Для прикладу, у древній тибетській культурі описувались 8 класів істот(духів). Насправді їх значно більше, але можна класифікувати до восьми.Майже те ж саме в інших культурах.

Деякі з них контролюють певну територію( ліс, гору , водойму) або контролюють певні види енергій. Є певні знаки , які можуть свідчити про їх присутність.

І відповідно можна помітити вплив духів у сновидіннях.

Декотрі з цих істоті настільки могутні, що можуть провокувати війни, епідемії, приносити багато шкоди.

Згідно давніх традиції, до людей можуть відноситись нейтрально, привітно, але частіше вороже. Більше того, можуть провокувати різні хвороби, психічні стани, чи якісь неприємні ситуації навколо нас..

Особливо, якщо людина сама своїми вчинками провокує цих істот.

Між іншим, спалювання сміття, а особливо пластмаси, дуже провокує місцевих духів-охоронців. Тому, можливо, варто утриматись від спалювання ПЕТ пляшок , мішечків та пластику на вогнищі.

В нашій культурі палили духм"яні трави( наприклад ялівець, чи чебрець) , щоб підсилити енергетику місця, або, для прикдаду, вигнати з хати всяку чортівню.

Теж саме і інших культурах.

Цікавий уривок з «Лісової пісні» Лесі Українки:

«…З озера, з туману, виринає б і л а ж і н о ч а п о с т а т ь, більше подібна до

смуги мли, ніж до людини; простягнені білі довгі руки загребисто ворушать

тонкими пальцями, коли вона наближається до Лева.

Лев

(ужахнувшись)

Се що за мара?

Ага! вже знаю. Добре, що побачив!..

(Оговтавшись, виймає з кошеля якісь корінці та зілля і простягає

назустріч марі, немов боронячись від неї. Вона трохи відступає.

Він прочитує, замовляючи, дедалі все швидше.)

Шіпле-дівице,

Пропаснице-Трясавице!

Іди ти собі на куп’я, на болота,

де люди не ходять, де кури не піють,

де мій глас не заходить.

Тут тобі не ходити,

білого тіла не в’ялити,

жовтої кості не млоїти,

чорної крові не спивати,

віку не вкорочати,

Ось тобі полинь –

згинь, маро, згинь!

Мара подається назад до озера і зливається з туманом…»

З вікіпедії

Мара́ (Марена) — Богиня Наві, темної ночі, страшних сновидінь, привидів, хвороб (мору), смерті. Вона ототожнюється з грецькою богинею Гекатою.

У слов'ян зустрічаються також і її інші імена: Марена,Морена, Моржана. У західних слов'ян Вона іменується Маржана чи Марцана. Це ім'я Мари родинно таким словам, як: «мор», «морок», «марево», «хмара», «мерзнути», «смерть».

За давньоукраїнською легендою, Мара — донька Чорнобога — сіє на землі чвари, брехні, недуги, вночі ходить з головою під пахвою попід людськими оселями й вигукує імена господарів — хто відгукнеться, той вмирає. Любить душити сплячих та смоктати їхню кров. Разом зі Змієм породила 13 доньок-хвороб, яких пустила по світу (Вогневицю, Глуханю, Коркушу, Лякливицю, Лінь, Ломоту, Лідницю, Кікімору, Жовтяницю, Гризачку, Очницю, Трясовицю, Черевуху).

Володіння Марени, відповідно до давніх легенд, знаходиться за чорною річкою Смородиною, яка розділяє Явь і Навь, через яку перекинуто міст з калини, який охороняється змієм. Марена втілює собою «мару» — мертву воду, тобто силу, яка загоює рани. Але смерть не є повне переривання життя як такого, але — лише перехід до життя іншого, до нового Початку, бо так вже належить, що після зими, яка забирає із собою все віджиле, завжди настає нова весна.

Згідно з повір'ям, вічно ганяється за богинею неба Колядою, намагаючись перешкодити народженню нового Сонця та встановити вічну ніч. Давні українці щовесни, напередодні нового (землеробського) року робили опудала Мари, які спалювали або топили у воді.

Сайт-довідник давньоукраїнської міфології

http://www.ukrcenter.com/Література/Довідник-давньоукраїнської-міфології/43761/Довідник-давньоукраїнської-міфології

Поснідавши, пакуємось - і в дорогу.

Йдемо в східному напрямку до Чортового болота ( на карті позначене як урочище Звіринець).

Поступово стає все більше болотистих місць, змінюється потроху рослинність. Знову багато траншей різного розміру.

Від урочища Брак до Чортового болота 3-4 км.

Зустрічаємо місцевих грибників . Порадили нам іти прямо , на розвилці не звертати наліво, а лише праворуч.

Що ми і зробили. Пройшовши декілька сотень метрів, відчув, що йдемо не туди.

Згадав розмову з незнайомцем. Ми стояли навпроти один одного. А яке «право» він мав на увазі – своє, чи моє…

Ще раз впевнився, наскільки можна довіряти порадам місцевих. « Гуцульські кілометри» - є така одиниця вимірювань в Карпатах ,коли запитуєш про відстань у місцевих (гуцульський кілометр = 20 км, або 10 м в залежності від суб`єкта, або його настрою)

Про карти мовчу – місцевим їх показувати категорично не можна, заплутають геть

Виправили помилку, продовжуємо свій шлях до болота.

Чортове болото – заповідна зона, загальнозоологічний заказник.

З флори тут зустрічаються понад 300 видів ( серед яких багато рідкісних), і більше сотні фауни хребетних.

Тут виявлено великі популяції лілії лісової, орхідей - любок дволистої та зелено квіткової, та поодиноко – коручку чемериковидну.

Серед рідкісних червонокнижних представників фауни, тут можна зустріти лелеку чорного, підорлика малого, журавля сірого

Дивна споруда як для цих місць. Либонь , вітром з Карпат занесло…

Чудернацькі рослини – схожі на ліани. Таке ми бачили на сплаві по річці Турія. Дуже схоже на плющ звичайний, досить рідкісну рослину на Поліссі.

Деревця зникають зовсім . На великому просторі – поодинокі чагарникі та купини( які по-місцевому називаються «кемпами).

Гнітюча і одночасно загадкова місцевість.

Дорога вузькою стежкою пішла далі – за півкілометра видно ліс . Це протилежний берег болота.

Вздовж дороги меліораційні канави – інакше ми тут би не пройшли .

Якщо поглянути на карту – довжина болота приблизно 6-8 км, ширина 0.5-1.5 км. Це якщо не рахувати заболочений ліс.

Посеред болота є мережа меліоративних каналів, які сходяться до центрального, під назвою Радзивилівський.

В 30-і роки поляки проводили багато меліоративних робіт на Волині, а до 1939 року Цуманська пуща більш ніж 426 років була володінням князів Радзивилів. Можливо з цим пов`язане походження назви.

Між іншим, в тих же 30-х роках вищезгадані князі неодноразово влаштовували в Цуманських лісах великі полювання, на які запрошували шляхетних гостей з усієї Польщі. Під час таких ловів, загоничами в яких були сільські жителі, здобували сотні зайців , десятки кабанів та косуль.

Князі дбали про охорону лісів та дичини, фінансували єгерську службу.

На південній окраїні Цуманської пущі знаходиться смт. Олика, де розташований замок, одна з резиденцій Радзивіллів.У замку 355 кімнат, як днів у році. Цю споруду ще називають Волинським Версалем. Художня галерея у Луцьку - це по суті, залишки величезної колекції.

Кімнати замку були заповнені полотнами, гобеленами, скульптурою, зброєю. Але це окрема тема для розповіді...

Ось що пізніше знайшов про це болото в неті. Багато безглуздого до сміху:

Закинув в пошуковик «Чортове болото» і ось що знайшов:

Повідомлення на форумі , де обговорювалась тема «Чи існують вампіри?»

http://nadzvushaynau...ut-vampiri.html

«…Якщо хтось хоче стати вампіром я розкажу що треба робити.

Звісно стати вампіром можна лише тоді коли тебе вкусить інший вампір. Тоді постає інше запитання "де його знайти".Я довго шукав відповідь на це запитання і знайшов. Переривши весь інтернет і деякі бібліотеки, виявив що є такі місця де вони збираються.Одне з таких місць знаходиться в Україні в Волинській області в ківерцівському районі поблизу витоку річки "Кормин". Місцина ця і справді дещо дивна.Місцеві жителі називають її "ЧОРТОВИМ БОЛОТОМ", вних вона носить погану славу (декілька разів за загаткових обставин зникали люди,а вторік знайшли мертвими декілька тварин в яких була висмоктана кров) Сюди навіть приїзджала знімальна група каналу СТБ…»

Далі ще краще. Виявляєься, тут присутні йеті

http://ufodos.org.ua...lasti/4-1-0-498

Ще лишилось знайти тут Нессі, прибульців і Атлантиду.

Повертаємося назад до урочища Брак.( Шкода, але все ми знімали на мобілку, тому фото неякісні. Якраз за місяць до того втопили свій фотоапарат)

Зупинились на привал, поки збирали шипшину, поряд почули дивні звуки. Це був дикий кабанчик.

Я дістав петарду і запальничку, щоб його полохнути, але він сам чкурнув, крутнувши хвостиком.

Ось ми знову біля хатинки лісничого.

До речі, неподалік від цього місця на старій карті є позначка "Смолярный завод"

На Волині багато назв сіл , урочищ - Смоляри, Смолярня і т.д. З живиці сосни робили смолу і не тільки.

З книги" Маневиччина - наша маленька Батьківщина":

....В наших краях виникнення давніх поселень хутірського типу слід пов’язувати з розвитком лісорозробок і виплавкою заліза.

В глухих поліських місцях знаходили притулок від жорстоких поміщиків втікачі, які ставали будниками і рудниками. Перші видобували поташ, другі — залізну руду. Вироблену продукцію збували і таким чином заробляли на прожиток.....Частина хуторів пов’язана ще із часами виробництва поташу, дьогтю, смоли, заліза, скла. Про це вказують назви Майдан, Будка, Смоляжниве, Смолива, Рудня, Гута, Чернявка, Смолярня....

....Для виготовлення скла, мила, ліків, фарбників у ХVІІ ст. потрібна була біла, кристалічна лугова речовина, що добре розчиняється у воді — поташ. Його виготовляли в ті далекі часи лише на спеціальних невеликих заводах — будах. Дерев’яні колоди складали у конусоподібні будки і спалювали. Сам процес одержання поташу був досить трудомісткою справою. Тривав два-три місяці і вимагав значної кількості робочої сили. Тому люди, зайняті на виробництві, обирали постійним місцем проживання територію поблизу буд.....

...склодувна майстерня – гута. Виробництво скляних виробів вимагало чимало робочої сили. Отож з усіх околиць сходилися заробити бодай невеликого, але живого гроша. З часом місцеві жителі навчилися вправності видування прозорих побутових виробів.

Зорієнтувавшись по карті , рушаємо по лісовій дорозі до урочища Крижик.

Проходимо через лісовий заказники «Чиста соснина», «Свіжа субір», де зростає рідкісна орхідея - булатка червона.

На фото – червонокнижна булатка червона ( фото знайшов неті)

Орхідей на Волині чимало. Зозулинцеві (орхідеї) , які зростають на території України http://redbook-ua.or...ry/orchidaceae/

В червні мені вдалось сфотографувати 2 вида в лісі неподалік Луцька. Кидав у цій темі http://board.lutsk.u...i/page__st__100 , пост #131

Хотіли пройти в урочище Крижик , там де є залишки старого мосту , і звідти по узбережжю річки Кормин до іншого мосту.

Пройшли біля двох кілометрів – перешкода. Дорога заболотилася і майже повністю непрохідна, заросла чагарником.

Тому звертаємо по просіці прямо на північ.

Маршрут цього дня виглядав так

Ще кілометр і ви виходимо до заплави річки Кормин.

Дуби закінчуються , йдемо через заболочений луг до річки.

Неймовірно п`янкий запах лучних трав, що нагрілись під останнім осіннім сонцем.

Довідка з книги «Річки Волині»

КОРМИН (Кармин) — річка в східній частині області, права притока Стиру — правої притоки Прип'яті басейну Дніпра,

Довжина 67,5 км, площа водозбору — 769 км². Має кілька приток,найбільші Черемошна, Брониця, Красоха.

Кормин бере початок на схід від с. Сильне Ківерцівські району. Загальний напрям течії — північний. Впадає в Стир 173 км від його гирла на північ від с. Мала Осниця Маневицького району. Протікає біля сіл Гораймівка, Матейки, Нічогівка, Погулівка, Красноволя, Заріччя, Велика Осниця, Мала Осниця Маневицького району. Долина у верхній течії поросла лісом, в середній нижній течіях покрита луговою рослинністю, часто заболочена.Заплава —до 200 м. Русло звивисте, майже 5 м шириною. Поблизу Берестяни Ківерцівського району є ставки.

далі буде...

ODZER · 4 Жовтня, 2012 в 14:09

продовження...

Річка Кормин маленька, змійкою плететься серед очеретів.

Йдемо по заплаві вздовж річки до мосту. Берег заболочений. часом трапляються перешкоди.

Опівдні вийшли до мосту. Саме через цей міст проходила «колєйка» до с. Берестяне. Тому це міст не простий. А залізничний.

Місток майже зруйнований ,проїхати можна лише велосипедом.

Поряд з цим мостом з товстелезних дубових колод, видно залишки повністю зруйнованого старого мосту

Річка зовсім вузька, метрів п`ять шириною.

Саме тут, під цим древнім містком, вчені декілька років тому виявили реліктову рослину – кальдезію білозоролисту. Також її знайшли на Чортовому болоті.

Цю рослину вважали зниклою в Європі вже 34 роки. Для росту їй потріна кришталево чиста вода і ідеальні умови.

Взагалі, територія пущі – це скарб для ботаніків. Наприклад, в Горинському лісництві є велика популяція червонокнижної рослини – смілки литовської, можливо, найбільша популяція в Україні. . Це однорічна вибаглива рослина. А така висока здатність її до відновлення саме в Цуманській пущі свідчить про те, що тут, попри все, збереглася здорова лісова екосистема.

На території Чортового болота та заказника «Кормин» виявлено 19 рослин з Червоної книги.

Знайшов в неті фото кальдезії та смілки

Кальдезія

Смілка литовська

Від урочища Крижик (до якого нам не вдалось дійти) до села Гораймівка вздовж річки Кормин розташований ландшафтний заказник загальнодержавного значення »Кормин»:

"...Лісовий масив дубово-березових і вільхових насаджень, переважно 1 -2 бонітету, віком 20-90 років, довжиною до 15 км, розташований вздовж р.Кормин. Понад 21.5% лісової площі займають болота і луки. Окрасою ландшафту є наявність в складі лісів ділянок ялинників, соснових борів. Серед рідкісних видів флори тут зустрічаються: молочай волинський, коручка болотяна та товстянка звичайна,а з фауни – махаон, лелека чорний, чернь білоока (на прольоті), крех середній (крохаль довгоносий) -на прольоті, скопа, скигляк (підорлик) малий, журавель сірий, сорокопуд сірий, видра річкова, горностай, які занесені до Червоної книги України. Крім того, тут зростають малочисельні та рідкісні види рослин, в тому числі і лікарські, а також зустрічається ряд регіонально рідкісних видів тварин, зокрема, часничниця, шуліка чорний, лунь очеретяний, лунь лучний, курочка мала, дятел чорний, дятел сивий, бобер річковий...."

Переходимо міст, йдемо по насипу ( прокладений через низину заплави для колєйки).

Пройшовши сотню метрів, звертаємо ліворуч, до затишного місця серед лісу, де влаштовуємо обід.

Пообідавши, йду на прогулянку по заплаві Кормина. На цьому березі є луки, сінокос, і легко дістатися річки.

Річка зовсім вузенька. Я бачив річки з чистою водою, але вода Кормина займає перше місце.

Піщане дно , глибина по коліна. Так і хотілось лягти туди, як в ваннy і лежати, щоб течія забрала всю втому.

На десяток кілометрів нижче по течії є село Гораймівка, де в урочищі Кут були виявлені сліди мезолітичної стоянки.На території села, вздовж річки Кормин – поселення городоцько-здовбицької, стжижовської та тшинецько-комарівської культур епохи бронзои і матеріали ранньозалізного віку. В урочищі Селище, на південній околиці , на підвищенні серед боліт – давньоруське селище XI-XIII cт,

Далі прямуємо до села Берестяне, кінцевого пункту нашої подорожі.

Зустрічаємо посеред дороги чи то змію-мідянку, чи то безногу ящірку–веретінницю. Дуже подібні – тяжко розрізнити.

На жаль, фото не дуже чітке.

Цьогоріч весною біля озера Іванівського пощасливилось сфотографувати шлюбні ігри безногих ящірок-веретінниць. Характерна ознака - сині цятки на спині

Від містка до Берестяного біля 6 км.

В околицях села є декілька курганів, залишки давньоруського поселення. В урочищі Сермень – курганний могильник з 10 насипів.

Виходимо на трасу між селами Берестяне та Холоневичі

Зліва понад лісом ставок , який майже перетворився в болото ( діаметром 0,5 км).

16.15. Ми в Берестяному.

Не прийшлось чекати – одразу сіли на рейсовий автобус до Луцька ( через с. Журавичі).

Ось так можна провести 2 дні свого життя...

Як доповнення , стаття

Дорога до Чортового болота

Чим має стати національний парк «Цуманська пуща»: резервацією для людей чи раєм для червонокнижних рослин?

http://www.day.kiev.ua/170217/

І ще стаття

Кальдезію повернуть у Червону книгу

http://gazeta.ua/art...nu-knigu/132677

І стаття про археологічні розвідки у с. Гораймівка( знаходиться на узбережжі Кормина трохи нижче по течії)

http://vf-ndc-oasu.u...roci/25-1-0-114

ODZER · 4 Жовтня, 2012 в 14:16

Ще додам стосовно зниклого села Богуславка ( між Цуманем та Берестяним)

Ось на цій карті бойових дій 1916 р воно ще є...

ODZER · 4 Жовтня, 2012 в 15:58

Ще трохи знайшов інформації по Цуманській пущі, а саме про вищезгадане зникле село

Ось уривок статті звідси http://volynlis.at.u...spodarstvo/0-27:

"...Землі Цуманського лісгоспу мають дуже давню історію. На території Сильненького лісництва поблизу села Городище знаходяться вали давнього Городища. Під час розкопок його валів були знайдені і кам’яні наконечники стріл і більш пізні залізні залишки зброї. За легендами тут проходили іще давніші битви. Свідченнями цього є знайдені залишки витязя з кольчугою та іншими обладунками. Але більш детальне вивчення валів ще попереду. В пізнішу, вже польсько-литовську добу, ці ліси пам’ятають князів Чарторийських, Острозьких, Радзівілів. За даними Цуманського краєзнавчого музею, у 1583 році князь Чарторийський програв ці володіння в карти князю Радзівілу.

Історія розповідає про бої Вітчизняної війни 1812 року. В той час поблизу с. Ромашківка (на території Мощаницького лісництва) була встановлена похідна церква і військовий шпиталь. Пізніше тут проходили бої Першої світової війни, які вела 8-ма армія генерала Брусилова, збереглися поховання військових на кладовищі поблизу с. Ромашківка (так зване в народі Брусилівське кладовище), а також пам’ятний знак на місці іншого поховання поблизу урочища Богуславка на території Цуманського лісництва.

В часи Другої світової війни Цуманські ліси були свідками боїв, як Радянських військових формувань із фашистськими окупантами, так і військових формувань УПА. Зокрема територія теперішнього Партизанського лісництва в урочищі Лопатень стала базою для партизанського з’єднання Героя Радянського Союзу Медвєдєва. Історія визвольних змагань УПА ще досконало не вивчена, але місцеві ліси пам’ятають визначну особу в УПА художника Ніла Хасевича, уродженця с. Дюксин Костопільського району Рівненської області, яке розташоване (поблизу Горинського лісництва).

Лісове господарство та лісові промисли були основним заняттям місцевого населення з давніх давен. Про це згадується вже у перших писемних згадках про Цумань, датованих 1557 роком. У 1903 році Радзівіли будують тут тартак, який почав діяти з 1907 року. До і після війни тут діяв ліспромгосп. В той час основне завдання держава вбачала в лісозаготівлях. І тільки після створення лісгоспу почалося лісовідновлення та заліснення нових земель

Лісгосп починав діяти фактично з нульової матеріальної бази як в самому лісгоспі, так і в лісництвах. Контори лісництв розміщувались у сільських хатах, де в одній кімнаті жив лісничий, а в іншій розміщувалось лісництво. Основна тяглова сила – коні, основний транспортний засіб − підвода. На рубках догляду (головне користування і лісозаготівлі і далі вів ліспромгосп) основне й єдине знаряддя праці – дворучна пила і сокира. .."

Зверніть увагу на згадку про урочище Богуславка.

І ще один уривок звідси http://visnyk.lutsk....010/04/22/9927/

"...– Й таких родзинок у “Цуманській пущі” багато, – розповідає Федір Доридор. – Наприклад, у селі Городище на валах земляної фортеці ХІV-ХV століття ростуть дуби, яким по 500 літ. А урочище Богуславка – це колись княжі території. При князеві Радзивілу тут навіть був скляний завод. Входитиме до національного парку і Чортове болото, а також урочище Луги, де колись видобували торф, а нині тут велике поселення бобрів. Окрім Радзивілів, цими лісами володіли князі Острозькі та Чарторийські. Взагалі науковці з Києва, коли тут працювали, сказали, що ці ліси дуже багаті. Особливо на елітні дерева, які є своєрідним природним еталоном..."

Ще раз зверніть увагу на урочище Богуславка - це саме мова про це село. А Гута Богуславська на старій карті поряд з селом -це просто назва скляного заводу. Адже саме "гутами" називали склозаводи.

ODZER · 5 Жовтня, 2012 в 06:23

Але про Цуманську пущу це ще не все…

У 2006 році ми також були в пущі, але в іншому місці, на східній межі.

На території комплексної пам`ятки природи загальнодержавного значення « Горинські крутосхили».

Це одна з найбільш відомих природно-заповідних територій Цуманської пущі, зі своєрідним мальовничим ландшафтом і багатим рослинним покривом. «Горинські крутосхили» є своєрідною ілюстрацієї поєднання Полісся та Лісостепу

Ось червоною крапкою позначене на карті

То був нескладний дводенний похід-прогулянка. Від вищезгаданого села Скреготівка ми пройшли через ліс до крутосхилів лівого берегу річки Горинь, до урочища «Біла гора».

Узбережжя Горині

Сосни-старожили метрового діаметру

Іван-чай. Хороший і суперкорисний замінник чаю в поході.

Напій з листя іван-чаю, як вже було зазначено, іноді називають капорським чаєм. Це назву він заслужив в дореволюційний час, оскільки в селі Капорьє Петербурзької губернії з нього готували капорський чай. Спочатку його використовували для підробки зеленого китайського чаю. Потім він почав розповсюджуватися офіційно під своєю власною назвою та став важливим продуктом російського експорту. У XIX-му та на початку ХХ століть іван-чай конкурував на світових ринках на рівних з індійським та китайським чаями, був таким самим знаменитим товаром, як персидські килими, китайський шовк, дамаська сталь. Моряки брали з собою цю запашну траву – для пиття і як подарунок в заморських портах.

Перша світова війна та революції зірвали експорт іван-чаю і він втратив свої ринки збуту, які перейшли до звичайних чаїв. Та і підзабули його за ці роки

На береговій терасі залишки окопів та траншей першої світової.

В цьому місці по Горині проходить кордон Волинської та Рівненської областей. Так як тут проходить тектонічний розлом, тому волинський берег дуже високий стрімкий,а протилежний - низький.

Берег у цьому місці має вигляд гори висотою декілька десятків метрів, а оголене урвище світлий піщаний колір.

Звідси й назва «Біла гора». Звідсіля , як з балкону ,відкриваються величні краєвиди.

Цікавим об’єктом є старий дуб, який ніби висить над урвищем, корінням стримуючи руйнування крутосхилів.

Унікальність цього куточка в тому, що майже поряд можна побачити рослинність суто поліську і представників Лісостепу.

Тут особливий мікроклімат, і вздовж річки дуже рано зацвітають медунки, первоцвіт, ряст. Про багатство рслинного світу свідчить факт – тут зростає аж 20 видів фіалок.

Серед інших рідкісних видів - виявлена на Волині вперше у 2002 році костриця найвища. Науковці до цього вважали, що вона зустрічалася лише в Карпатах. На Горинських крутосхилах - крайня північна межа її ареалу.

До "волинського відкриття" вважалося, що це не рівнинна, а виключно гірська рослина.

далі буде...

ODZER · 15 Жовтня, 2012 в 08:22

Ще проанонсую розповіді про походи.

Цьогоріч вдалося реалізувати лише 2 походи по Волині. Зате було 5 сплавів. Був ще Крим, мис Айя та гора Демерджі - але цим нікого не здивуєш, про це розповідей у неті ви знайдете чимало.

Отже, у травні пройшлись по такому маршруту:

с. Угли - с. Кашівка - с. Софіянівка - озеро Світле (Іванівське) - зоологічний заказник "Рись" - с. Череваха - джерела біля с. Череваха - смт. Маневичі.

(с. Угли - це ще Ковельський район, а далі вся подорож по Маневицькому району). Протяжність 45-50 км

Ідея мандрівки: з с. Угли переправитись через Стохід, а далі прогулятись по великому масиві-пущі, пройтись через заповідний ландшафтний заказник "Кашівський" , через село Кашівка до с. Софіянівка(яке знаходиться саме по центру цих лісових нетрів), по дорозі дослідити залишки бойових дій та фортифікацій першої світової, з Софіянівки пройти через загальнозоологічний заказник "Софіянівський резерват".

Потім ночівля на озері Світлому(Іванівському) . Це територія гідрологічного заказника "Світле". Між іншим, це саме глибоке озеро Маневицького району.А далі пройтись через загальнозоологічний заказник "Рись", де потенційно можна натрапити на сліди перебування рисі. Нещодавно рись бачили біля с. Поворськ та в районі Черемського заповідника.

Через заказник "Рись" (Це найбільший за площею ялиновий ліс Українського Полісся. За своєю структурою він нічим не відрізняється від біогеоценозів тайги ) дійти до с. Череваха і там оглянути витоки річки Череваха, а саме 12 природних джерел (ландшафтний заказник "урочище Джерела"). А звдтіля завершити маршрут в Маневичах.

Нитка маршруту

Ідея другого маршруту виникла від впливом враженнь від сплаву по Стоходу. Влітку та восени цьогоріч реалізували 3 сплави по Стоходу по різних маршрутах.

Зокрема, просто феєричний водний маршрут від с. Зачівка до с. Рудка Червинська. Отримали незабутні враження - одним словом - це просто фантастика, занурення in wild !

Так от, під впливом цього сплаву захотілось пройтись по узбережжю Стохода.

Отже маршрут виглядав так :

с. Бережниця ( Маневицький район) - переправа через плавні та заболочені протоки Стоходу - село Стобихва(Камінь-Каширський р-н) - озеро в урочищі Хатки - болото Бережницьке - урочище Караван та урочище Сліпота - військовий авіаційний полігон - озеро Чорне ( Сліпе-2) - урочище Татарська гора - озеро Поворське - село Поворськ (Ковельський р-н)

Маршрут цей я ходив соло. Три дні, дві ночівлі.

Мандрівка виявилась вражаюче цікавою.

Ідея маршруту : переправитись через Стохід( ширина Стоходу тут 800 м) - подивитись легендарне село Стобихву, там же оглянути цілюще джерело - далі по узбережжю Стоходу до озера в урочищі Хатки. Одна з важливих цілей подорожі - оглянути австрійські фортифікації першої світової на берегах Стоходу.

Далі болото Бережницьке і огляд військового полігону. ось є розповідь ще одних очевидців http://vk.com/away.p...t=-40748160_113

Після полігону оглянути озеро Чорне (Сліпе-2), потім в урочищі Татарська гора подивитись на 50 курганів невизначеного часу і на дивний об"єкт на карті.

Звідтіля була задумка до озера Сліпого (Смоляри), але це не реалізувалось. (На цьому озерінам вдалось побувати під час сплаву по Стоходу).

А потім до озера Поворського і там пройтись до села Поворськ, де пересісти на електричку.

Ще одна з ідей - знайти залишки 4-ох сіл, які ліквідували при організації полігону та знайти сліди вузькоколійок. Одна з них починалась від с. Грив"ятки, проходила поряд з с. Стобихва та через с. Верхи курсувала до Каміня-Каширського

Ну і в звичайно, насолодитись дикою природою, лісами, болотами та озерами в нетрях Полісся.

Ось нитка цього маршруту

Поки це лише анонс, я підготую відео та фотоматеріали - а тоді напишу детальну розповідь. А розповісти є про що...

Увійти

Пішоходні походи по Волині

Рекомендовані повідомлення

Заархівовано

Останні відвідувачі 0 користувачів онлайн

Теми

Ваш акаунт

Підтримка board.lutsk.ua

Інформація