смішні історії з нашого життя

[oyoyoy]

Шкода, що на роботі зараз трішки завал-що в свою чергу відволікає від БорДи ).

Ну, як говориться ближче до тіла. Побачене сьогодні навіяло, на створення цієї теми.

8.45 ранку, центральна вулиця міста. Швидкою ходою направляюся на роботу, при цьому обдумуючи що сказати начальнику на рахунок спізнення. Навпроти мене появляється дитя років 8-9. Рюкзак на спині і в руці в пакеті перезувне підказали що, дитина «спішить» у школу. Хлопчик не те, що йшов, а просто повз на каторгу. Але коли мій погляд попав на його очі, стало все зрозуміло, очі були ЗАКРИТІ. Я посміхнувся і вже збирався перевести погляд на вітрину магазину, аж раптом хлопчик просто пропав з поля зору. Коли голова повернулася назад я побачив, що бідне дитя ногами попало між решітками каналізації. ЯК ЖЕ ВІН ПРОСНУВСЯ!!!. Бідний підпригнув і вже набагато швидше почимчикував далі.

Споглядаючи це, відразу згадалася моя особиста подія, яка заслуговує бути почутою )). Да, і думаю у кожного такі історії бували в житті. Якщо не шкода- діліться.

І так моя:

У свої 16 років, я часто відвідував дискотеки, як і переважна більшість моїх однолітків. Більша частина цих гулянь проходила у селі, куди я часто приїжджав, оскільки там були друзі та просто веселіше ніж місті.

В один з вечорів ми направилися компанією на дискотеку у сусіднє село, куди ПРИХОДИЛИ однолітки з сусідніх сіл. І тут появилася дівчина мого віку, яка просто вразила мене своєю красою. Світлі кучері спадали на її тендітні плечі, виразні очі, ховали у собі щось таємниче і цікаве, а губи здавалися просто нереальної краси. (постараюсь описувати менше, а то ще жінка прочитає і приревнує ))))).

Я рішуче і однозначно вирішив підійти і познайомитися з нею.(По факту: вирішив що вона загарна для мене, але друзі сказали, що якщо не познайомлюсь то буду ЛОШАРАЮ, бо вони так сотню раз робили, ну а я пацан РеальниЙ був у селі- прийшлось йти). Підійшовши привітався і почали спілкуватися. Розмова була легкою і не напруженою, як не дивно були відсутні заікання та непотрібні паузи. Оскільки дискотека закінчувалася, як запропонував провести її додому, на що вона відразу погодилася. ЇЇ подруги подалися вперед, а ми за ними пленталися з захопленням слухаючи один одного.

3.40-4.00.

Провівши її до місця дислокації), кілька обіймів і палких поцілунків і я біжу додому. Хм… біжу- ні напевно просто лечу, від тих емоцій які просто переповнювали мене. Мені додому було далековато- кілометрів 8, але хіба на той момент це мене хвилювало… ні я летів…. Пролітаючи між незнайомими мені будинками, та як не странно- запутаними вулицями (с. Г. Полонка) я звернув у закоулок, де назустріч мені, за метрів 10 виїхав автомобіль. Судячи по висоті фар це був УАЗ, цю висоту я бачив недовго…. В наступний момент, ці фари стали вище мене, а зі мною сталось щось незрозуміле, але що саме я не міг зрозуміти бо повна темрява і ще секундою ранше осліплююче світло фар збило з пантелику. Ноги висять, руки тримаються… брррррррррррр- не зрозумів. В цей момент, автомобіль зупиняється, з нього вискакує молодий чоловік з фонариком в руках і підбігає до мене:

«Блін, ну ти дав!!! Я в шоці… йде, йде і тут віууууууууууу і нема!!! Трандец, дай допоможу».

Допомагає мені вилізти і сісти і після цього світить у КАНАЛІЗАЦІЙНУ ЯМУ в яку не зрозуміло як я не провалився.

«ОГО!!!»- так оцінив він глибину ями, посвітивши в неї.

«Ладно тримайся» і чоловік побіг в машину, яку так і не глушив, після цього натиснувши на газ погнав у невідомому мені напрямку.

Я про в ОФІГЕНІІ сидів на краю каналізаційної ями, і тільки починав усвідомлювати як я туди провалився.

Трохи зібравшись з думками і зрозумівши, що все таки я не літаю а ХОДЖУ ПО ЗЕМЛІ ))) я пішов додому. Після цього довго я згадував цю історію друзям з посмішкою на лиці.

Хоча згадуючи немалу глибину ями, і не розуміючи як я руками, а саме ліктями втримався не влетівши повністю- усмішка стає меншою.

[Slavco]

Зачот, хоча "тема_сісєк" не розкрита.

[bodia88888]

В молодості було. Зайшли до друга в гості . Блін, до чаю забули щось солоденького

Пішли в Кишеню, до чаю купити. Вийшли з під"їзду і йшли четверо пліч-о-пліч (кумедно це виглядало зі сторони). По ходу щось гнали говорили. І в один момент хтось запитує щось в Андрія (ім"я змінене), який був крайнім, тишина. Друга спроба - знов молчок. А ми то йдем. Хтось питає "а Андрюха з нами йшов чи вдома остався?", "та нє, з нами, він ще в ліфті сигарету просив".

Озираємось навколо нас, а Андрій пару метрів назад вісить на ліктях в каналізаційному люці, нічого вимовити не може бо . Нашу реакцію, я думаю, описувати не потрібно, :0016: . Як казав пан Бенюк "оттака-то фігня буває"!

[laska]

Давно було, але досі згадуємо як сімейну легенду.

Потрапила я зі своїм першим новонародженим сином в лікарню. І якраз на своє 25-річчя.

На вихідні планували хрестини малюка і святкування мого дн, а тут таке, ще й першородка налякана. Одним словом, плачу.

Звечора дали мені баночку, зібрати в дитини сечу. А тоді ще ні мобільних, ні цивілізованих стерильних мішечків для збору сечі не було.

Підставила баночку, прилягла поруч і з тих нервів заснула.

Просинаюсь близько опівночі від сильного стуку у вікно (1 поверх). Дивлюсь, малий спить, баночка пуста, а все що мало бути в баночці під нами з ним.

Заглядаю у вікно, а там стоїть чоловік і мама, вирішили скрасити мені моє перебування в день мого народження в лікарні.

Побачивши їх веселі і рум'яні, схоже від алкоголю, обличчя, я не надто втішилась нічному візиту і відправила їх додому.

На ранок, до мене в палату заходить санітарка прибирати і питає:

- То до вас вчора під вікна приходили?

- Так.

Посміхається.

Приходить друга, діалог повторюється. Я не можу зрозуміти в чому справа.

В той же день мене з сином виписують і уже на радостях вдома я дізнаюся, чому так весело було санітаркам, котрі відпочивали в сусідній палаті.

Виявляється, моя родинонька в складі мами і чоловіка, повечеряли в честь мого дн, взяли таксі і приїхали під вікна. Таксист світив їм фарами в темноті, відповідно спостерігав за ними.

Чоловік став гукати мене через вікно, оскільки я спала то й не чула, цоколь приміщення виявився надто високий, тому постукати не могли дотягнутися. Кинули ключі, вони там і лишились, а я все не виглядаю.

Тоді чоловіка осінила ідея посадити тещу на свою спину, вони це жваво обговорили, але зваживши вагові категорії, прийшли до висновку, що таки зятю краще лізти на тещу, а не навпаки. Що вони успішно і реалізували.

Всі ці розмови і реалізацію плану, чули санітарки ну і таксист.

Отак виявляється можна і на тещі покататися

[oyoyoy]

історія мого товариша.

Він людина дуже доброзичлива, чуйна тому те що сталося з ним мені не дивно.

Я не памятаю який це рік був, десь так 2005. (згадаю точніше відредактую)

Андрій йшов на роботу через Варшавський ринок ну і до нього пристав хлопчик циганської національності з проханням дати пару копійок. Він йому не відмовив і задав стандартне питання: Де тато і мама?. На що хлопчик повідомив, що він сирота і живе на вокзалах і т.д. На пропозицію сходити в міліцію хлопчик почав проситися що він не хоче в притулок, бо там бють. Ну і тут Андрій (РОЗПРАВИВ КРИЛА І ВИТЕР ПІТ З НІМБА) І ПРОМВИВ СЛОВА: а ходімо додому в мене будеш жити. Хлопчик без зволікань погодився і вони попленталися до нього на квартиру. На роботі дружбан за цю історію нічого не розказав, а спізнення пояснив банальним- проспав), Хлопчик прожив у Андрія 2 дні. Все було класно, вони здружилися, він грався з ним як зі своєю дитиною. На той час йому було 25 років і у нього появилися, якісь батьківські роздуми та дії. На 3 день Андрій повернувся з роботи, але хлопчика вдома не було, як і золотої цепочки, відеокамери, та магнітофона .

Не зважаючі на всі його благі дії- після того як він розповів нам це ми, ще довго витирали очі від сміху.

Так що довіряй та провіряй і дивись кого додому ведеш

[Ko3bMa]

Хех, було то давно, але ще не забуто.

Колись на 40му, в приміщенні взуттєвої, розміщувався компутерний клюб "Голіаф". Заглядав туди частенько - поклацати Діаблу з сейва на дискеті, перші рази чогось поадмінити або й просто з ідейними людями поспілкуватись.

Це був вступ, а основна частина тут -> Була в мене звичка наступати на каналізаційні люки, причому розраховуючи кількість кроків з того моменту, коли я його побачив. От якось йдемо з однокласником в Голіаф і я бачу звичного мені вже люка. В голові рахую кроки, наступаю і асфальт починає різко підніматись. За декілька секунд я зрозумів, що права нога теліпається в каналізації, зверху на ній лежить люк, а зігнута ліва волає про вдарене коліно. Товариш, правда, теж валявся, але від сміху. Хз як той люк був покладений, але прокрутився він на диво акуратно і чітко.

Тепер не наступаю

[ODZER]

було це в туристичному сплаві.

Удвох на байдарці сплавлялись по Національному парку "Прип"ять-Стохід"

Маршрут складний і дуже цікавий , справжня полоса перешкод. Зустріти там людину - велика рідкість.

Так от, за день сплаву, перед сутінками дістались до піщаного острова-дюни на Прип"яті. Місця там , м"яко кажучи, безлюдні. Навколо острову очеретяні плавні та болота на багато кілометрів. На острові бетонні австрійські доти , привиди першої світової.

Найближче село Сваловичі, та й то за 5 км. І що з тих Сваловичів взяти - напівмертве село, хати покриті очеретом та десяток пенсіонерів.

Сонце вже сідало, ми швиденько почали розкладати вогнище та намет.

І тут я почув людський голос. Ми здивувались - хто в таку пору міг пливсти по таким небезпечним місцям. Почули - голос зі східного напрямку, метрів 300 від нас. Прислухався , та ні , в південному напрямку, аж ні - в північному, голос ніби звідусіль. Що за чудеса!

Потім вслухались, Це говорили дві людини. Дивно, що плеску весел не чути, а сонце вже сіло.

Я ще уважніше вслухаюсь - один голос іноземця.

Які іноземці в цих Богом забутих місцях, серед в боліт , та вже в сутінках ...?

При чому, голос до болі знайомий. От так хвилин 15 ми не могли второпати, що до чого..

І тут ми вкумекали... В нас в герморюкзаку був плеєр з навушниками - він випадково ввімкнувся, коли розгружали байдарку.

А там була записана лекція( іноземець читав + перекладач)

Яким чином голос так деформувався через рюкзак , що ми реально чули його за пару сотень метрів від себе - ми так і не зрозуміли...

Ох і нареготались ми з себе

[odna]

Как-то давно ехала на велосипеде с подружкой по Карпенка-Карого с Балки. Задержались в гостях. Была летняя безлунная ночь. Света у нас не было. Фонари там тоже не работали. Ехали себе весело, по приборам. Каково же было мое изумление, когда на следующий день я проезжала там при свете дня и ни одной решетки на ливневках там не было. Каким-то чудом мы ни в одну не попали.

Походная.

Были мы две недели на Кавказе в пешей 2-ке. Возвращались уже домой. Пришли в Адлер, чтобы там сесть на поезд. Пришли мы поздно вечером. Поезд отправлялся с утра. Надо было вставать на ночевку. Городишко Адлер небольшой. Мы без труда нашли уютную полянку и недалеко от вокзала. Быстренько расположились, дежурные сварили ужин, мы поели, легли спать. Утром проснулись от городского шума, от которого уже отвыкли за две недели в горах. Вылазим сонные из палаток и видим картину: палаточки, костерок дымит, варится кашка, а вокруг город и автомобили. Мы за поляну в лесу приняли скверик на кольце в центре дорожной развязки.

По причине небольшего моего роста мне часто не давали моих лет, а иногда даже путали с ребенком. Как-то звонят в дверь агитаторы. Я сидела дома с моим новорожденным младшим сыном. Открываю дверь. Спрашивают: "Мама дома есть? Старшие кто-нибудь есть?"...

А несколькими месяцами ранее, еще на восьмом месяце, ехала я в переполненном тролейбусе. Одна женщина подсуетилась, помогла мне добраться и сесть, на освободившееся для меня место. Еду. Народу битком. Забирается в салон один пожилой мужчина, из тех крепких идейных воинствующих пенсионеров. Он сразу стал сканировать тролейбус на предмет нарушения этики. И тут встречается со мной взглядом. Не трудно было догадаться, что он сейчас скажет. Но, тем не менее, он меня удивил:

- Мальчик, - говорит он мне - ты чего сидишь, мальчик? - от неожиданности, я онемела и только рассмеялась, что его еще больше возмутило.

- Мужчина, - крикнула ему та женщина, что обо мне позаботилась, - успокойтесь. Это не мальчик, это - женщина. И она беременная.

-

[ODZER]

Згадалась потішна історія мого знайомого.

Працював він в Москві в одній компанії про продажу дорогої керамічної плитки.

Вбігає в офіс невдоволений клієнт. Кричить до секретарки , подавайте шефа бігом!

Далі діалог:

Секретарка: - А его нет..

Клієнт : - давайте замдиректора

Секретарка: - Тоже нет, извините..

Кліент:- Тогда главного менеджера !!!

Секретарка: - И его нет...

Той обурений кричить : "А в цеху его нет ?"

В секретарки скривилось лице, пауза і вона відповідає невпевнено : " А Овцехуев у нас не работает"

Мій знайомий розповідав, що клієнт від сміху просто сповз на стіл і ситуація розрядилась.

Ось така гра слів може бути...

Одного разу клієнт робив замовлення в нього по плитці. Мій знайомий попросив, щоб той назвав прізвище.

Клієнт мовчки дав паспорт.

Прізвище клієнта : Жворбля

[Гетто]

(реальная история… отвечаю)

Було то давно. Стали мы в очередной раз чемпионами института в игре КВН, ну.. идём в общагу праздновать. По дороге затарились, естественно, идём, обсуждаем игру… мне доручили, как самому крайнему нести пакет с водкой (бутылок где то пять или шесть) Свернули в провулок…

Одна из участниц мне говорит: Ну ты, и уникум!

Я отвечаю: «Знаю»…. И в этот момент я проваливаюсь в открытый дорожный люк, упал не глубоко, по пояс, зацепился за трубы, успел вытянуть руки с пакетами вверх.

И какой вы думаете был первый вопрос после случившегося ? угу..

Женский голос: Ти водку хоть не побив ?????

[Dream]

laska, odna, ROFL. аффтар пиши есчё!..

[Гетто]

жизнь студентов.

украли мы стульчик,красный такой,как в летниках,пластиковый,несём через вахту.

вопрос вахтёрши:

Шо несете?

наш ответ: Передача з дому! проканало.

жаль,что у меня лимит на посты, мог бы. много поведать.

[odna]

laska, odna, ROFL. аффтар пиши есчё!..

Пока ничего еще больше прикольного не вспомнила, расскажу, как замуж выходила.

Свадьбы не терплю с детства. Уже и не помню, почему.

Первый раз захотелось жениться в 18 лет. Парень тоже не хотел торжеств, ну, и вообще, чтобы кто-либо знал. Мы были идеалистами на столько, что отношения свои прятали даже от самых близких. Подали заявление, подождали месяц, нашли даже свидетелей, но они увидали в наших прятках, видать, криминал и в последний момент свалили. Что делать, пришли, как есть, в назначенный день. Работники луцкого ЗАГСа поморщились, но до церемонии нас допустили. Сидим в каком-то кабинете с канцелярским столом и стульями, ждем, гоним, веселимся, в общем. И тут заходит она, женщина-обелиск, высокая, с медальоном на шее, в бархатном темном платье до пят. Мы притихли. Она встала напротив нас, за столом, под гербом и стала читать торжественный текст, как это всегда делается. От ее серъезности и принципиальности нас, таки, пройняло. Растрогались даже. Прочувствовали всю важность и судьбоносность события. Но, правда, всю первую брачную ночь сидели печатали фотографии с моря в домашней лаборатории. Жили у его родителей. Они еще с месяц об этом не догадывались, не только о том, что мы поженились, но и о том, что я там живу.

Когда второй раз выходила замуж в 26 лет, идеализма уже поубавилось, но мы тоже не желали торжества. В Черновицком ЗАГСе нас, назначая нам день росписи, видя наше пренебрежение, и что бесполезно убеждать, попросили, мол, ну, хоть, оденьтесь прилично. На роспись мы одели выходные наши джинсы, обряд кое как отбыли, у них даже на такой случай был свой рушничек. Расписавшись в книгах, мы выскочили из зала, под просьбу скрепить момент поцелуем, в догонку нам включили заезженного Мендельсона, что придало нам ускорения, и под которого мы уже неслись по роскошной мраморной лестнице прочь.

[solnishko]

Згадала з дитинства) Все літо я проводила у дідуся і бабусі, вони мали квартиру на Львіській, куди мене торжествєнно

приводили щопонеділка і забирали в пятницю. Було добре і спокійно (дитинство)), цілими днями я волочилася в дворі,

правда, предметом постійного пресінга зі сторони "банди" було те, як баба мене кликала їсти, або заганяла додому,так

пронизливо і ну дуууже голосно вона кричала з вікна :"Тааааааааняяяяяяя!!! Дамооооойййййй!!!"))))) ну, перекривляли геть всі.

Сама вона з дому не виходила, пересувалася трохи погано.

Якось я конкретно загуляла набагато далі від двору, вже так і темнувато стало як для літа, йду додому помаленьку,

аж мені геть все похололо. Навпроти підїзду, під так званим "грибком" сиділа баба, яку я взагалі до того на вулиці не бачила,в плащі, як у Сталіна, з костилем

(яким, кстатє, получать не хотілося), в суровій хустці і з абсолютно злобним виразом обличчя, шоб я ілюзій не пітала.

Так швидко на другий поверх я більше в своєму житті не взлітала. Дід, знаючи бабу як облуплену, лишив вхідні

двері відчиненими.))))))) відсижувалася я у ванні. ))

[ODZER]

про підступні люки...

Мій товариш вчився в ПТУ №2 в кінці 80-х.

От таку колись він мені історію повідав. Не знаю , де в ній правда, а де додумане.

Був в них викладач. Викладач цей був сліпий, ходив-постукував паличкою.

Чи то в пятницю, чи то в суботу , ввечері після закінчення уроків, вчителі зібрались і добряче бухнули.

Цей незрячий викладач( зауважте - п"яний) йшов через великий сквер біля училища .... і падає в відкритий люк...

В вихідні, коли учнів немає, по території училища рідко хто ходить.

Звук з колодязя йде специфічно - крики чути тільки поряд з люком.

Так, от висидів він там всю ніч...

П"яний і сліпий....

Не знаєш, чи сміятися, чи плакати...

Чув цю історію з других рук, тому , може хтось мене підкоректує. Принаймі в такому вигляді , як мені розповіли - історія на мене справила враження.

[odna]

Еще немного. Короткие.

Дети.

Старший Ромка, лет 5 ему, зовет меня из комнаты:

- Маам!

- Иду.

- Мааааам!!

- Иду я, - продолжаю делать свои дела.

- Маам, ты ногами иди.

Гуляли. Зима. Младший, Пашка, года 2 ему, увидал собаку, подошел, чтобы погладить, вдруг, шарахнулся и пошел обратно ко мне, со словами: « Аяцяя абака» (горячая собака). У нее пар изо рта шел. Хот Дог получился.

Гуляли с Пашкой на пустыре, встретили там Ротвейлера. Пришли домой, я Ромке рассказываю, что, мол, роттик там шикарный гуляет. А Пашка, недопонимая о чем я, но желая поддержать беседу: «Ага, да и носик гуляет»

У моих детей хорошие музыкальные данные, это у нас в семье норма. Пашка мелкий, точно имитировал любые звуки, которые слыхал. Одеваемся на прогулку. За дверью скрипнула соседская дверь. Паша повторил звук. Алкаш-сосед крикнул на весь подъезд жене: «Пошла ты на х*й!» Пашка без паузы повторил, так, как услышал через дверь, но интонацию воспроизвел до последней нотки: «а-а ы а уй».

Время от времени в нем застревала какая-нибудь песенка. Напевал сутками. Мы не замечали уже. Так, однажды, неспешно прогуливаясь с ним по базару, я стала ловить на себе подозрительные взгляды. Оказывается, Пашка все время нежным чистым голоском напевал «Песенку извозчика» Утесова и люди думали, что мы милостыню собираем.

[oyoyoy]

Ну бачу історія з люками актуальна )))).

Знаю ще одину історію у кожного з життя яка заставить як мінімум посміхнутися його самого ).

І назва їй "Як я перший раз напився".

Хвастатися тут не має чим, бо робиться це зазвичай у юному віці, а згадуючи тепер це на лиці появляється посмішка.

ітак кінець 8-го класу у мого друга на рік старшого випускний 9-го класу. Нарядно вдягнений (блін як згадаю чорні туфлі на білих носках ) я пришкандибав туди. Випускний був у купки молоді а гуляло все село. І як гуляло......

Значить, прибігає до мене друг і каже- та давай вже йди за будівлю там по 50 наливають. До цього часу я алкоголю не вживав і що воно таке толком не розумів. Але це ж було КРуТО- нажратися зі всіма . Ну по факту я погнав за клуб де в тісному кругу стояли хлопаки та молодиЧки з нашого та сусідніх сіл. Втиснвшись у круг я вхопив 100 грамовго стакана в руку і МІСЦЕВИЙ ТОМАДА не заставив себе довго чекати. Стакан був повний і осушив я його теж бистро. Самогонка була крепкою і різко защипала у роті, але виду я подати не міг так як мені показалося це дуже відповідальним процесом. Закусивши шматочком хліба і мяска в руки мені знов попав стакан, який встиг обійти вже круг. Знов повний я не моргнувши влупив його і запивши водичкою пердав далі.

...Після четвертого стакану, мені на плече лягла рука і обернувшись я побачив старшого хлопчину з мого села який з посмішкою спитав: Хлопче може хватить?

Хм.... може і хватить подумав я і нічого не відповівши відійшов від "Ацкого круга" де не переставав гуляти стограмовий стакан.

Відійшовши на метрів 5, я вперше відчув дію хмілю, яка на перший погляд здалася приємно- дивною. Легка мягкість у тілі, незрозуміла посмішка, приємна ейфорія переповняла мене. А ЯК ПРАЦЮВАЛА ГОЛОВА...ММММММММММММММ.-жесть.

Треба трохи потанцювати!!!!

надибавши у натовпі я підійшов і по джентельменськи запросив її на танець.

В звязку з кінською дозою алкоголю, він почав діяти НУ ДУЖЕ швидко.

- "Ой!"- сказала моя напрниця.

- "Вибачаюсь"

- "Ой!"- повторила вона.

- "Що знов настппив на нугу?хмм..."

- "Ой!"-насуплені брови і злі губки, підказали мені, що щось я роблю не так.

- "Ну невжея зноову наступів, настапів, в смислі наступиВ тобі, ой ссорі ВАМ на ногу"- з ідіотською посмішкою спитав я.

- "А давай іншим разом дотанцюємо"- тактовно, як для свого віку запропонувала дівчина.

Ми відійшли до натовпу і після закінчення МЕдЛяЧка музиканти включили 7/40.

Гггггг -це все що було в голові, а ноги вже несли до кола де з шаленою швидкістю закручували захмілілі випускники.

Швидкості добавив і я . А коли мені здалося що прискорення замале, я вийшов з кола і підійшовши до музикантів попросив у них ПОСТеРегти моє майно. І передав їм мої ТУФЛІ, бо вони, як мені здалося, тормозили процес. В білих носках і костюмі я рухався набагато швидше ніж у туфлях :_07:, враховуюччи що танці були на вулиці- на зеленій травичці. По закінченню танця я подакував музикантам за їх охоронні здібності і взувшись вирішив топати додому. Наступні моменти які залишилися в памяті, це думки- якого х.. мене носить в різні сторони, чого весь костюм грязний, де я подер щоку, і чому я сижу в канаві. Короче жесть. Сказати по правді історію цю розповідати було стидко- але постараюся колись донести її своїй дитині в нормальному світлі, щоб вона зрозуміла- де з ким і скільки треба пити і головне ДЛЯ ЧОГО. ))

[Гетто]

Реальная история (отвечаю)

Студентом я был, скажем так,неординарным, учился по принципу: если сутра за окном дождь, то как можно выходить на улицу, и идти на пары?не понимаю...

Так вот, была (и есть сейчас) у нас завкафедрою, по фамилии Жук... добрейшей души человек, за спиной мы её ласково называли Жучка Решил я однажды подколоть группу (30 человек)... За пару минут до начала первой пары врываюсь в аудиторию с криком: ШУХЕР!!! ЖУЧКА ИДЁТ!!! (типа, что бы все напряглись, попрятали свои косметички и зеркальца, кстати, интересный факт, почему то в группе почти все девушки, а их было 27 человек, наводят марафет именно на первой паре а не дома или в общаге )...ладно..после моих слов ЖУЧКА ИДЁТ!!! В аудитории воцарилась гробовая тишина... я в непонятке ... тут из заднего ряда слышу голос самой завкафедры...:Добрий ранок, Володя, проходьте відразу до столу, і розпочинайте семінар, якщо ви підготувались...а ви підготувались ? почему то все начали ржать

ёпта... оказывается, она раньше меня пришла, и засела на камчатке а я провтыкал... короче, начал я какую то бредятину нести по теме семинара, меня послушали пару минут, и все решили, что бы я лучше ушел на перекур.... грустная история, но из жизни.. .

[odna]

Провожали мы однажды друга в армию. Мы с моим парнем, чувствуя себя гвоздем программы, на публику потребляли без перерыва, вдвоем, со словами, обращаясь дргу к другу:

- Водочки?

- Водочки! - выпили. Закусили.

- Винчика?

- Винчика! - выпили. Закусили.

Не помню, сколько раз повторили мы трюк. Помню еще и шампанским закусили. Что было со мной после, можно себе представить. Домой я не смогла дойти. Осталась у друга. Он всю ночь носился с тазиком, с тряпкой, коврик стирал. Утром повел меня домой. Открыл отец. Парень придерживал меня сзади за плечи. Я, шатаясь, зеленая, все, что смогла выговорить: "Папа, я тааак напилась". Он странно хи-хикнул. Мой парень протянул ему из-за моей спины руку и деловито представился: "Тимур". Отец, дружелюбно ответил: "Юрий Борисович". Крепко пожали руки. Так познакомился мой будущий муж со своим будущим тестем.

[ODZER]

Була смішна історія у мого товариша.

Йшов він на побачення з дівчиною. Зустрів друзів.

А вони саме йшли на "піски". Так називали пристань на Стиру, де розгружали пісок.

За пристанню починався великий пустир,окраїна міста де часто пасли корів, коней.

Так от друзі кажуть - пішли Вітя, накатиш сточку, ще встигнеш до своєї дівки

Запас часу в нього був. Хильнули стопочку. А поряд пасся кінь.

От їм прийшло в голову- а давай катнемося. Сідла, звичайно, немає.

Вітя сів на коня. А інший "друг" зненацька бере паліняку і лупить коня по цікавому місцю.

Кінь дременув, а Вітя зі всього маху вдарився спиною.

Викликали швидку, забрали його в лікарню.

Лежить він в лікарні - заходить лікар зі знімком та каже : " Готуйтесь до операції - у Вас розрив нирки!"

Як Вітя казав, проклинав і сто грам, і друга і коня.

Виявилось, лікар переплутав знімок, у Віті був лише забій спини...

[druid]

Карпати. Зібрались під Новий рік сходити в баню. Все натопили, підготували... пропало світло.

Не відміняти ж із-за цього таку довгоочікувану баню. Так в суцільній темряві все і відбувалось. Після чергово

відвідування парної захотілось у сніг, якого тоді було не дуже багато. Де-не-де лежали невеличкі купки.

Було вирішено зробити масове вибігання і "ниряння" в сніг. Все так само темно. Вибігаю з приміщення перший. Оцінив ситуацію. Відразу,

поруч із сходами побачив нереально велику (як на той час) купу снігу. Із задоволеним вигуком "це моя!!!",

я почав активно освоювати ту купу, із жалістю поглядаючи на своїх колег, які ледь знаходили під деревами

маленькі жменьки снігу. Цей весь процес тривав кілька хвилин у супроводі лише мого оргазміческого стогону: "але й кльовий сніг,

але й холодний, але й супер ващє" і т.д.

Після снігу парились ще годину-півтори. Вже близько завершення процесу, заходить хтось в кімнату зі свічкою.

Всі погляди на мене... здивовано-налякані. Хтось так обережно: "що це на тобі?". Я глянув... "бл@, це ж тирса!"...

[odna]

Виявилось, лікар переплутав знімок, у Віті був лише забій спини...

Волнует вопрос, когда выявилось?

[ODZER]

Виявилось, лікар переплутав знімок, у Віті був лише забій спини...

Волнует вопрос, когда выявилось?

Виявилось швидко, але достатньо, щоб полоскотати йому нерви.

[oyoyoy]

Виявилось, лікар переплутав знімок, у Віті був лише забій спини...

Волнует вопрос, когда выявилось?

Виявилось швидко, але достатньо, щоб полоскотати йому нерви.

доктор тоже со смехом вспоминает ету историю ??? ))

[Гетто]

Что бы было понятно, что ЭТО, обьясню. ЭТО сканы тетрадки, которую мы повесили на кухне в общаге, система у нас была блочная, то есть с одной стороны две комнаты, она двушка, другая трёшка, с другой стороны так само, всего десять человек, по центру общая кухня. Вот на той кухне мы повесили тетрадку, где каждый может оставить свою мысль или комент (типа аналога Борды)… вот несколько страниц, всего таких тетрадки у меня сохранилось две, если будет желание, отсканю ещё несколько перлов… учтите, это 2001 год, не все ещё тогда мобилы имели, что тут говорить про эти ваши тырнеты… итак: