Перейти до змісту

смішні історії з нашого життя


oyoyoy

Рекомендовані повідомлення

згадались бабки-торгаши :).

В 90-х при вході в Старий ринок сиділи бабки і монотонно, без емоцій, повторювали мантру "дрожжи, дрожжи...львівські дрожжи... дрожжи, дрожжи ... ""

І так цілими днями.

Від повторювання цієї мантри роками очі в них були "остекленевшие" . Причому, повторюючи мантру , вони трохи розхитувались, і здавалось, знаходились в якомусь стані прострації.

Проходячи поряд , завжди хотів хрозуміти, що ж вони відчувають. ...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • Відповідей 110
  • Створено
  • Остання відповідь

Це була славнозвісна тітка Рая.

І ще точніше, фраза звучала так:

- вафлі, дрожді, амоняк!

Ми ще любили підтрунювати, проходячи повз:

- вафлі, дрожді, амоняк, наркотики :D

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

н-да ще одна давня історія про маршрутки. Період Мерседесів.

9-ка на відстої біля лікарні псих.хворих.

Водій взяв каву і пішов на місце пасажира, щоб можна було витягнути трохи ноги.

За декілька хвилин в маршрутці було чоловік 10 з десять які почали помалу обурюватися, що як мол так водій залишив маршрутку і пішов не зрозуміло на скільки.

Обурення наростало і тоді водій (але про це ніхто не знав- всі думали що це пасажир) встав і каже а і справді хватить його чекати- і погнав на місце водія. Сідає на місце водія і говорить: «о ще і ключі оставив водій» і заводить маршрутку. Весь салон регоче від того як уявляють як, зараз водій перелякано буде бігти до маршрутки. Але коли маршрутка почала рухатись посмішки стали пропадати. І коли маршрутка вже почала рухатися з нормальною швидкістю і коли в салоні не залишилося жодної посмішки, один пасажир вимочив: «Не гони- верни маршрутку водію!!!»

Ну потім водій, звісно, все роз’яснив.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Помню, за 10 коп, потом за 25, а дальше на Мерсы пересели

Між 25 коп і Мерсами ще було 50 і 75 коп. На РАФіках також.

ПС. Любив дивить мультік Тімон і Пумба (навіть будучи студентом). Значить, в одній із серій була така фраза "рафікі, рафікі, рафікі", не пам"ятаю хто з героїв казав.

Дехто з товаришів також полюбляв дивитись той мутік. Стоячи на зупинці де попало тоді, коли здаля бачили як під"їжджають РАФи, ми декілька раз повторювали "рафікі, рафікі, рафікі", типу вибирали підходящий № маршруту. Люди здивовано дивились на нас, тому що нас розуміти міг лише той, хто дивився Тімона і Пумбу.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

ще був такий жарт-анекдот

Питали у водія маршрутки : " У Вас кінець - Сахарний?

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Помню, за 10 коп, потом за 25, а дальше на Мерсы пересели

Між 25 коп і Мерсами ще було 50 і 75 коп. На РАФіках також.

Ще були івеко по 40 коп. з білетами!

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Відійду трохи від теми маршруток.

Зима. Мороз. Вбігаю в порівняно теплий під'їзд свого будинку. Натискаю кнопку виклику ліфту. І раптом чую цокіт каблуків - за мною в під'їзд вбігає жіночка. Відкриваються двері ліфта. Пропоную - "Заходьте". А у відповідь чую - "Я с незнакомыми музчинами в лифтах не ездю". Ну і побігла собі далі по сходах. У ліфті мене роздирало від сміху. Особливо враховуючи те, що ця жіночка виявилась новою сусідкою по сходовому майданчику і "знакомых музчин" в цьому під'їзді навіть теоретично не мало б бути. Коли вже відчиняв двері у свою квартиру, побачив як захекана сусідка в дублянці, з сумочкою і якимось пакетом добігла нарешті до свого (разом з тим і мого) поверху.

А живу я на шостому поверсі. І сходи між поверхами подекуди взагалі не освітлюються.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Вчорашня історія.

Їде нас троє хлопак в машині. Світлофор, загоряється червоне. Стаємо. Збоку бус, двокатковий, але утюжить, аж гай шумить. Ми вискакуємо з машини (картина типу Брігада, двері нарозпашку, рукавиці чорні на руки одягаємо)) Підходим до буса, а в цей момент водій з лопатою виходить із-за машини. Юра йому "сідай, газуй!". Мужик з лопатою застиг і каже "Шооо??". Ми впряглися пхати. Знову йому "кидай н*х...ту лопату, зелене зараз буде горіти... сідай за руль...". На 1-2-3 випхали, фа-фа, поїхав.

ПС. Мужик напевно, неждав і розгубився трохи, що щастя у вигляді додаткових трьох лошадіних сил підвалило йому в такий ситуації).

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Між 25 коп і Мерсами ще було 50 і 75 коп. На РАФіках також.

Да, я к тому, что, когда стали ездить за гривну, РАФиков уже в помине не было.

Едем Мерсом, голосует девушка за мостом. Водитель останавливается. Двери ж в ручную открывались. Девушка снаружи шкряб, шкряб - безрезультатно. Водитель вскакивает с места, сердито открывает дверь и возмущается: "Понарощували нігтів!!"

А одна моя знакомая, девушка без комплексов, однажды, прямо спросила клиентку с "ногтями": "А как вы, простите, подтираетесь?"

Еще одна знакомая, сама с "ногтями", расчитывалась на кассе, протянула руку для сдачи (взять со стола сложно), а кассир, как будто этого не заметила, кинула сдачу на стол. Знакомая ей: "Себе оставь", - и ушла.

пс: и еще вспомнила, водителя спрашивают: "ви по Волі їдете?". Водитель: "Можу поволі, а можу і швидше, як забажаєте..."

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Вже пішли не смішні історії, а заїжджені міські байки.

Ну, извините, если вам истории показались знакомы. Вы гурман, я смотрю. Мои истории - мои лично, или, в крайнем случае, из первых рук. Пишите не бояны, кто вам не дает. ;)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Давеча выливал силиконовую форму для торта - маленький ребенок-ангелок, типа такой

15648148_w640_h640_1.jpg

жена звонит(а это для нее, она торты делает), я мимоходом при разговоре бросаю фразу:

- О! Забыл сказать - я же тебе ребеночка сделал!

Немая сцена у сотрудников таки была.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Вже пішли не смішні історії, а заїжджені міські байки.

Ну, извините, если вам истории показались знакомы. Вы гурман, я смотрю. Мои истории - мои лично, или, в крайнем случае, из первых рук. Пишите не бояны, кто вам не дает. ;)

якраз ваші помітно, що справжні ;)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Кінець 80-х.

Українці масово їздили за лахами в Польщу, а поляки скуповували у нас побутову техніку, телевізори.

Отже , зупинка біля драмтеатру. Тоді курсували в основному тролейбуси та автобуси, маршрутки їздили хіба в села під Луцьком.

На зупинці багато людей. І тут "являється група поляків з великими сумками. Цікавляться, як доїхати на вокзал

Один " добрий" чолов"яга підказує : " А ви сядьте на метро - так буде швидше". І показує на ліхтар перед громадським туалетом . На ліхтарі велика буква "М"

Поляки з великими сумками волочаться до туалету і спускаються по сходам вниз... А варто згадати, що платних туалетів тоді ще не було - і взагалі, туалети в СРСР - це було жахливе явище.

Через пару хвилин з"являються знову, відпльовуючись.

Вся зупинка дрижала від сміху.

Ось така трагікомічна ситуація...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

якраз ваші помітно, що справжні ;)

Аа, понятно, потому, что несмешные :)

Ну, что же я поделаю, не всем же быть Петросянами...

Мы как-то раз гуляли летом в бывшем детском саду, а сейчас художественная школа. Там вырос красивый парк с большими деревьями. Были еще не разобраны павильоны. Мы затеяли игру в «Козаки-разбойники», двое на двое.

Вот, в общем, и вся смешная история. Следует только добавить, что мы – это я, мой Ромка, ему 6 лет было, младший Пашка, ему около 1,5 лет и Ромкин отец, мой бывший. В одной команде были я и Пашка в коляске, а Ромка с отцом в другой. Гоняли по садику, сначала одни прятались, другие искали, после наоборот. Пашка от бешеной скачки и тряски спал без задних ног. Я носилась с ним, где видала, через кусты, бордюры (коляску с хорошей амортизацией, высоким клиренсом и управляемостью я сама выбирала).

Пашка тоже прятаться помогал. Я, к примеру, поставила коляску под старым деревом, а сама спряталась в стороне, на крыше павильончика. Очень смешно выглядели от туда крадущиеся к коляске преследователи, они думали, что я где-то на дереве и их не вижу. Со смеху, чуть с крыши не скатилась.

А когда Паша был еще меньше, около месяца ему, мы гуляли с ним и моим вторым мужем по Приморскому бульвару в Севастополе. И тоже разрезвились, стали играть в «Квача». У кого коляска, тот «квач». Наверное, мы дико выглядели со стороны, но нам было очень весело и безразлично, как мы смотрелись. Видимо, мы были счастливы в тот день.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Давеча выливал силиконовую форму для торта - маленький ребенок-ангелок, типа такой

15648148_w640_h640_1.jpg

жена звонит(а это для нее, она торты делает), я мимоходом при разговоре бросаю фразу:

- О! Забыл сказать - я же тебе ребеночка сделал!

Немая сцена у сотрудников таки была.

при всій комічності ситуації, їсти торт у формі дитини - ну просто *** (навіть слова не підберу)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

згадалась історія мого товариша(вже покійного). Він був справжній "правоверный" хіппі.

Якось на перекладних -автостопах-товарняках поїхали вони потусоватись в Москву. Грошей нуль.

Так от, вони знайшли котеня і з ним заходили в кафешки, просили дати їм об"їдкв для бідного котика. Всі шкодували котика і давали об"їдки в мішечок.

От так, завдяки котику-кормильцю , вони жили в Москві 2 тижні...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Котику после хиппи оставалось хоть что-то? ;)

ну разумеется :) Они же были хиппи, а не панки :)

Да и желудок у котенка не больше наперстка...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Комічна історія з шкільного життя.

Натирали ми класом паркет в актовому залі. А в далеких 80-х видавали нам мастіку в отаких незручних упаковках

mastika.jpg

На якийсь час кєра нас залишила, а відкрита мастіка закінчилась. Стали ми дружно відкривати новий туб. І щось ніяк не виходило, хтось пробував відгризти кінчик, хтось надірвати ключами. Дійшли до того, що ногами роздушували, але марно. І тут вирішили покликати саму найважчу однокласницю, так сказать, в здоровом теле - здоровый дух :D

Підійшла моя подруга, глянула зверхньо на фігню, а не проблему і топнула ніжкою. Результату ніякого. Топнула другою і знову нічого. Підвела здивовано брови і узялася з усією відповідальністю - скочила на туб з мастікою двома ногами.

Результат досягнуто - туб відкрито. Та весь трагікомізм був у наслідках. Туб лопнув у двох місцях. З краю мастіка напором полетіла на стелю і протилежну стіну актового залу. А інше місце розриву виявилось якраз між ногами і мастіка під тим самим напором полетіла подрузі під спідницю...

Все що було далі словами не передати...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

при всій комічності ситуації, їсти торт у формі дитини - ну просто *** (навіть слова не підберу)

Ну, во первых, не торт, а только фигурка на нем. А во вторых, ты шоколадных бородатых старичков тоже никогда не ешь? ;)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 2 тижня потому...

от і історія ))

прийшли з сином (дитині 3,5 роки) з ринку- купляли продукти. Кажу да на базарі ціни-ойой ой. А він піднімає голову і каже- та це який лохотрон.

Я чуть не впав- по перше- дома так ніхто не розмовляє (здається)

по друге вперше чую таке від своєї дитини і так влучно ))

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Прочитала історію відкриття упаковки з мастікою, і пригадався процес варіння мною згущонки, а точніше його наслідки :)) Коротше кажучи, забула я про неї. Повні кімнати диму - це лише півбіди, а от розірвана банка і все навколо у згущонці (включаючи стіни і стелю). Ох і дісталось же мені тоді... було несолодко :)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 2 тижня потому...

6 грудня. До батьків з'їхались всі ми (діти-внуки). Весела метушня, всі зайняті підготовкою пісного (сьогоднішнього) та багатого (завтрашнього) столу. Нарізали олівьє, а горошку, виявилось, немає. Посилаю дітей(сину 10, племінниці 7 років) в магазин : купіть "моршинської", "живчика" та гороху. Приходять ч-з 20 хв, дістають з пакету воду та пачку сухого гороху. :)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

И я вспомнила, как в первый раз отправила Ромку на рынок. Ему было пять с половиной лет. Рынок был у нас под окнами, нужно было только дом обойти. Незадолго до этого у Ромки в игрушках появился дедов компас. Ему объяснили, для чего он нужен. Он был под впечатлением, ведь с этой штукой никогда не потеряешься. Потому, отправляясь в свой первый самостоятельный поход, он, естественно, прихватил и компас. Я, естественно, не выпускала его из виду и наблюдала с балкона. Он вышел из подъезда, достал компас. Какое-то время изучал его, крутился на месте, смотрел по сторонам, чесал в затылке. После, пожав плечами, спрятал компас в карман и уверенно зашагал давно знакомым привычным путем до хлебного ларька.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.




×
×
  • Створити...