Лесь Подерв"янський у Луцьку

[b0rg]

файне дійство вийшло

чекатимемо обіцяної весни і Павліка у Луцьку

[Forever Autumn]

більше сотні за таку хрінь, яку навіть постановкою не назвеш (я вже мовчу про лаги зі звуком). мдя, люди, нас будуть розводити до тих пір, поки ми будемо на це вестися. ждітє Павліка)))

[b0rg]

ну шо вам сказать

лесьом тра хворіть у душі з молодості, тоді як в п'єсі буде "все до сраки, і лаги і критики"

мені сподобалось, можливо що я саме таке і чекав

ну і можливо в перших рядах я не чув якихось сильних проблем зі звуком, я чув бузпосередньо акторів

[laska]

Сиділа від тебе через ряд, чула пару разів як фонило, певно це Іванка має на увазі.

Загалом, присвята Ластівці вдалась

До Короля літр відчувала, хочу спати. Московское время з серпом і молотом, то була жирна крапка - порвало!

P.S. Щодо мату, то ж знала на що йду, але прийшлось адаптовуватись слухаючи публічно.

Як сказав мій чоловік, коли я переживала, що спізнюємось: на відбірний мат завжди вспієш ))

[Dream]

Корделiя, улюблена донька короля))) ©Alloise Richter

[laska]

[gelios]

Було гарно.

Трохи незвично чути твори Леся не у виконанні самого автора а реально у формі постановки, але гарно.

Чекаємо на весні епічну трагедію...

[MOTOROLLLA]

Хто поінформований, той озброєний!

Я знала на, що іду.

Ціну вважаю адекватною. Оскільки сеанс кіно в "Адреналіні" може коштувати 50 грн, то і "жива" вистава може 100грн.

Загалом, сподобалось.

ПС:Добре, що було темно і не було видно рум"яних щік від почутих трьохповерхових))

[Zheny@]

А хто ці дівчата у панчохах ? (в п'єсі)

На скільки язрозумів, там були збірні образи. Тобто одна п'єса зібрана із 3-4 ?

[laska]

[Saddy]

був на "Снах Васіліси Єгоровни", враження: +100500 позитиву. Постараюся піти і на цю прем"єру

[Saddy]

Панове, відгукніться! Як п"єса? Я на жаль не мав змоги піти подивитися

[Tolik_lt]

Перед початком спектаклю «Павлік Морозов»Микола Вересень (виконавець ролі генерала Власова) розповів «ВН» про сумісність культури та матюків, українське телебачення, соцмережі, журналістику та анархію.

«Питання культури - дуже цікаве. Що ми розуміємо під культурою? Можна вважати, що культура і слово з трьох літер несумісні, і ця точка зору має право на життя, але якщо взяти культуру 20 століття, то побачимо, що це слово у культурі присутнє. 90 % фільмів, які отримують оскари, мають це слово, це ж стосується 70 % фільмів-володарів Золотої пальмової гілки. Є гарний вислів представниці Срібного віку Зинаїди Гіппіус: Если надо объяснять, то не надо объяснять. Радянська влада підтримувала переконання, що культура – це те, що не матюкається. Якщо матюкаєшся, значить, ти некультурна людина. Ми це обговорювали шляхом до Луцька. Скажімо, людина живе в однокімнатній квартирі, у бруді, зовсім не прибирає за собою, але вона красиво погрожує пальчиком: Матюкатися погано! Навколо нас - стільки «порнографії», не в прямому сексуальному розумінні. Сьогодні ми їхали по вашій благословенній землі, вона чудова, але по ній не їдеться. І це задовольняє, о’кей, але слово з трьох літер не можна вимовити. Давайте будемо говорити матюки, але заасфальтуємо дороги. Усі американці шалено лаються, але знайдіть мені там хоча б одну незаасфальтовану вулицю від Атлантичного до Тихого океану. Потрібно розуміти, що матюки - це другорядне, п’ятирядне», - розповів журналіст.

Про творчість Леся Подерв’янського та сучасну українську літературу Микола Вересень сказав:

«Я не люблю «Сни Васіліси Єгоровни», але люблю «Павліка Морозова», і сьогодні ви побачите різницю між цими п’єсами. Їх взагалі не можна порівнювати, як не можна порівнювати Сену і Дунай, вони обидві - річки, на одній – Париж, на іншій – Відень, і ніхто не знає, де краще. Я читаю те, що подобається, і часом те, що не подобається. Не завжди дочитую до кінця. Не хочу називати прізвищ улюблених письменників, щоб випадково не забути когось».

Щодо залежності української культури від держави: «Це все брехня, піар. Театр фінансується державою, а держава фінансується податками, які сплачують громадяни. Крапка. Державу утримують громадяни. Коли хтось починає мені говорити «це державне», я запитую «Державне – це яке? Це ж моє та кожного громадянина України».

Про громадське телебачення та роздержавлення ЗМІ журналіст розповів: «Створити громадське телебачення неможливо зараз, і неможливо ніколи. Три речі потрібно зрозуміти, - як воно фінансується, прибрати політичний чинник, та знайти громадських авторитетів. Наразі немає ані першого, ані другого, ані третього. Громадські авторитети можуть з’явитися лише у суспільстві. Тобто, якщо у якийсь момент часу з’явиться громадянське суспільство, а це - роки чи навіть десятиріччя, виникнуть громадські авторитети, які зможуть увійти до наглядової ради. Це люди, які не керують телебаченням, вони збираються один раз на 2-3 місяці та вирішують стратегічні питання. Потрібно щоб туди не пхалися депутати різних фракцій, президенти, кабмін, а вони стовідсотково туди потраплять. Ці люди плутають свою кишеню з державною, тому що думають, що розпоряджаються бюджетом, хоча насправді бюджет – це внески усіх громадян. Роздержавили усі телеканали. І що? Там стало більше цивілізації? Ні. Наші можновладці не мають уявлення про світові мас-медіа. Усі ці пани високі думають, що вони за посадою усе розуміють. Якщо їм написати на дверях «Бог», вони повірять, що стали всемогутніми, і у них працює святий Петро».

Про сучасне телебачення Микола Вересень іронізує: «Воно вдосконалюється щодня. Ми починали українське телебачення з Роднянським та Дончиком, і воно було дуже погане, а тепер таке класне, там стільки змістів, вони штовхають «широкоосяжну» культуру».

Інтернетом журналіст почав активно користуватися лише півтора роки тому: «Коли помер Кім Чен Ір, мені стало страшенно цікаво, як живуть люди у Північній Кореї (я люблю тоталітарні країни). Я зрозумів, що по телебаченню цього не побачу. До цього ми з Подерв’янським були однаковими «ідіотами» в інтернеті. Я навчився «клацати», а Подя як був у цьому нулем, так і лишився»

Микола Вересень також висловив свою думку про соцмрежі: «У моєму дитинстві вважалося, що людина не ідіот, коли вона знає, що вона ідіот. Якщо вона вже це розуміє, значить, вона не ідіот. А коли з’явилися усі ці штуки, то таке враження, що кожен ідіот собі на лобі пише: Дивіться на мене, я дебіл, я пишу дурниці щодня, маразми. Коли півтора року тому я зайшов туди та подивився - слухайте, треба приховувати олігофренію, так не можна. Мікрокефали – це не те, чим потрібно хизуватися і писати про це на прапорах - «дивіться, я неосвічений, писати не вмію, у мене нема розуму, книжок я не читав». Хоча у мене є дві знайомі людини, які кажуть, що з цього можна зробити бізнес. У такому разі, я готовий туди піти. Я буду розуміти, чим ризикую - я потрапив у кубельце ідіотів, але тут гроші лежать».

Щодо праці журналіста, Микола Вересень зазначив: «Моя професія – бути об’єктивним, і я буду прагнути до цього. Одна з хиб української журналістики, це фраза «я имею право говорить то, что я думаю». Я вважаю, що журналісти не мають права говорити те, що вони думають. У цьому велика різниця між західною та українською журналістикою. Журналіст не може бути молодшим 30 років, тому що журналістика – це довіра, а її не може викликати молода людина.

Потрібно пережити багато бруду, сліз, горя, катастроф, і тоді вам повірять. Глядач бачить по очах, що журналіст пройшов складне життя, і коли він про це життя розповідає, глядач вірить. Ми дивуємось, чому Опра Вінфрі заробила мільярд. Тому що її ґвалтував власний батько. І вона зазнала такого горя – жила у найгіршому районі, бачила вбивства та бруд. І коли до неї приходять гості, вона каже «я вас розумію» і вся Америка, знаючи її біографію, їй довіряє».

«Раніше ми вважали, що Захід – це те, до чого потрібно прагнути, і це була наша система координат. Треба робити передачі,як БіБіСі, співати, як Мадонна чи Паваротті, танцювати, як Нурієв і т.п. У 2000-их роках під впливом Росії почали ставити під сумнів цю всю цивілізацію. Висмикується якийсь один факт, наприклад, те, що із хабарем затримали міністра у Франції, і подається, як «не все у них там добре». Але усі забувають, що на заході міністра впіймали і він сяде, а у нас і крадуть, і ніхто не може впіймати. Про Межигір’я вже кожному відомо, проте нічого не змінюється. Немає різниці між Францією та Україною – корупція є у нас та у них. Тільки у них корупціонера спіймають – і у в’язницю. А у нас саджають за відзначення свята міліції», - розповів журналіст про західні стандарти.

Єдиною зіркою українського телебачення Микола Вересень назвав Катю Осадчу: «Більш кримінальної та викривальної програми, ніж у неї, на нашому телебаченні немає. Просто у нормальній країні поряд з Катею мав би стояти прокурор, і заарештовувати міністра, який купив дружині сумочку за 100 тисяч, отримуючи зарплату у 50 тисяч на рік. Катя показує, що відбувається там, нагорі. Вона робить свою справу, а чи робить свою справу прокуратура і міліція, я не знаю».

«Українці та анархія – це є природа, чоловік і жінка, від цього народжується життя. Від анархії та українців може народитися нова Україна, тому що українці – анархісти. Якщо ви помітили, під час минулої президентської каденції влади не було, проте з країною нічого не трапилось. А зараз влада вважає, що вона є, а всі незадоволені. Якби влади не було, ми дали б собі раду краще. Я не чекаю на новий Майдан, я приїхав грати у виставі, мені є, що робити. Є багато людей, яким немає що робити. І, на жаль, від них багато залежить, вони і у опозиції, і у владі. Зараз я не бачу великої різниці між опозицією та владою. Я думаю, що йде деградація всього, що називається опозиційною альтернативою. Це погано. Я маю на увазі, передусім, політичну опозицію. Інтелектуальна опозиція (наприклад, пан Гузар та пан Лавринович) не може деградувати, коли читаєш їхні статті, помітний інтелектуальний рівень. Політична опозиція сьогодні байдужа, самознівечена якась», - вважає Микола Вересень.

Про національну ідею та віру у краще майбутнє України журналіст розповів: «Ті цінності, які можуть об’єднувати людей – міжнародні, об’єднують і китайців, і португальців. Щодо української ідеї – це брехня і її бути не може. Насправді національну ідею має дуже мала кількість держав. В угорців, болгар, австрійців чи данців національної ідеї немає. Я вірю в краще майбутнє світу, Україна не є окремою. Українці повинні не вважати себе унікальними, а навчитися бути гарними учнями, які вчаться в історії, цивілізації. Тоді усе налагодиться саме по собі, ви навіть не повірите, як швидко. Дуже багато років тому я сказав якійсь газеті: дуже добре працювати, щоб гарно заробляти, щоб у п’ятницю все пропивати. Це національна ідея будь-якої нації, без винятку. Кожен має таку мрію – працювати приємно для себе, не на панщині, а приємно. Отримувати за приємну роботу приємні гроші, і приємно їх витрачати. Спитайте про це у будь-якої людини, байдуже, у Африці чи в Південній Америці».

http://www.volynnews.com/news/city/davayte_budemo_matyukatysya_ale_zaasfaltuyemo_dorohy-mykola_veresen_pro_lutsk/