Перейти до змісту

Хрест-фігура


ODZER

Рекомендовані повідомлення

Опубліковано

На Поліссі у кожному селі можна побачити декілька ,так званих, хрестів-фігур.

Хто знає - звідки виникла така назва - ХРЕСТ-ФІГУРА?

Для чого їх ставлять?

Ніхто не може ясно пояснити. Лише довідався, що ставлять часто на роздоріжжі, як оберіг.

А звідки пішла ця традиція?

І що значать дивні символи на цих хрестах - драбинка, плоскогубці ( чи може циркуль), молоток, спис, посох ?

Часто подорожую по Поліссі, ось для прикладу декілька фото:

село Стобихва ( Камінь-Каширський р-н)

post-6657-0-03291200-1349627676_thumb.jp post-6657-0-68531300-1349627755_thumb.jp

Село Седлище

post-6657-0-29749300-1349627852_thumb.jp

село Замостя

post-6657-0-09224600-1349627898_thumb.jp

Опубліковано

Колись,хтось розказував.Вже не пам"таю хто. Ставились завжди на початку села,ніби як оберіг.Часто було так,що ставили на роздоріжжі.Інструменти: спис,молоток,обценьки і т.д.,інструменти,якими розп"яли і знімали Іссуса.

А взагалі,потрібно було б когось з місцевих старожилів розпитати.Люди ж дивляться за ними.Лентами в"яжуть,вінки кладуть.

Опубліковано

Справа в тому, що де в чому ці символи пересікаються з масонською символікою. Напевне, це просто збіг.

Молоток, обценьки( чи може циркуль). А спис та посох завжди у формі трикутника, що схоже на массонський символ кутника.

Ось, для прикладу, інфо

http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/ion_100/33.php

"..Однако для всех лож(массонских) общим является предание о мудром царе Соломоне, который решил построить Великий Храм — «дом имени господа своего» И построить его так, чтобы он символически передал потомству, всем жаждущим познать истину, божественные познания, которые знал Адам до грехопадения. Главным строителем храма был назначен Адонирам, обладавший знанием «божественной истины».

Предание об убийстве великого мастера имеет несколько версий, но сущность у всех одна. Для постройки Великого Храма было собрано 130 тысяч человек, которых Адонирам разделил на три степени (по искусству их ремесел) — учеников, товарищей и мастеров — и «дал им особое слово и знак, чтобы при плате было легче их признавать». Ученики получили символическое слово «Иоаким», товарищи — «Вооз», а мастера — «Иегова». Мастера за свою работу получали более высокую плату, и поэтому три товарища решили выпытать у Адонирама мастерское слово. Воспользовавшись тем, что Адонирам по вечерам ходил осматривать работы в Храме, первый из подмастерьев остановил его у южных ворот и стал требовать заветное слово. Не получив желаемого, он ударил Адонирама молотком, у северных ворот второй товарищ нанес ему удар киркой. Адонирам бросился спасаться к восточным воротам, и едва он успел бросить в колодец золотой священный треугольник, символ всесовершенства духа, божеское начало (на треугольнике было таинственное изображение имени Иеговы), как третий товарищ нанес ему смертельный удар циркулем. Преступники зарыли тело Адонирама за городом, а в могилу воткнули ветку акации.

Царь Соломон послал на поиски пропавшего Адонирама, и тело его было найдено, так как земля оказалась рыхлой, а ветка акации зазеленела. Мастера опасались, что древнее мастерское слово уже потеряло значение, и решили заменить его первым, какое будет произнесено при открытии гроба. Прикоснувшись к трупу, один из мастеров воскликнул «Макбенак!». Это выражение и было принято отличительным словом степени мастера...."

Про символи массонів є ще тут http://www.planet-x.net.ua/history/history_masons_rituals.html

Опубліковано

Ставлять щоб нечиста сила шкоду на перехрестях не робила. Колись таке чув чи читав....

Десь таке чув, ніби ще в язичницькі часи на перехрестях ставили чи то стовпи, чи то дерев"яних ідолів - саме для захисту.

Можливо, потім цей звичай ассимілювався християнською культурою ?

Перехрестя в нас на Поліссі мали значення для побутової магії. Саме там висипали мак свячений для захисту, чи на перехрестях навпаки, комусь робили шкоду.

Колись в поході в Карпатах до нас вночі до вогнища прийшли два незнайомці погрітись. У обох рушниці, хлопці браконьєрствували. То був заповідник, а вони йшли за форел"ю на річки у верхогір"ї. Ми їх вгостили гарячим чаєм з і іще більш гарячими напоями. :) От вони нам багацько розказали.

Розповідали, що не можна на перехресті або просто на краю дороги сідати їсти. Бо з"являться вілії і нароблять шкоди. Ми запитали, що за вілії.

Ті сказали, виглядають вони, як гарні дівчата, але в них ззаду висять "кілі". То якесь місцеве слово. Як потім зрозумів , вони мали на увазі, що якщо поглянути на вілій ззаду, то видно всі їх нутрощі.

Потім поцікавився - та це ж класичне для України описання "мавки". А вілії - так мавок називають південні слов"яни.

Опубліковано

Залишив тільки повідомлення, що стосуються теми.

Хто "тупоє бидло" з'ясовуйте в приваті. Інакше і "гарячі посони" і "навколо" будуть курити бамбук. Зіберсу особисто попередження - мова форуму українська або російська. В протилежному випадку олбанською будеш гадити на інших ресурсах, сидячи в РО.

Опубліковано

люди,ведiть себе по людськи, бо буду карати не дивлячись на *регалii* . Тему бачу, вже почистили, але не варто спокушати в темах подiбного толку

Опубліковано

Ті сказали, виглядають вони, як гарні дівчата, але в них ззаду висять "кілі". То якесь місцеве слово. Як потім зрозумів , вони мали на увазі, що якщо поглянути на вілій ззаду, то видно всі їх нутрощі.

кили - кишки.

"Щоб тобі кили повилазили" - типу матюк)

Опубліковано

Ці хрести фігури в основному ставлять на перехрестях, як захист від злих духів.

Ось трішки інформації з Вікіпедії:

Фігура - пам'ятний знак у вигляді скульптури (дерев'яної, кам'яної, рідше гіпсової, бетонної і т. п.), встановленої на постаменті. Досить поширені у Західній Україні. На території Галичини фігурами інколи називають придорожні хрести на кам'яних постаментах. Традиція встановлення пам'ятних знаків на роздорріжжях, при в'їздах до населених пунктів, на помітних місцях є досить давньою. Як вважається, перше призначення цих пам'яток - це хрести-обереги. Встановлюючи хрести чи фігури, люди увіковічнювали згадки про певні історичні чи життєві події. Приклади цих знаків, на честь скасування панщини в Галичині у 1848 р. (ставилися в ювілейні роки 1858,1898,1908 та ін.), пам'ятники Тверезості (біля них люди давали обітниці покинути пити), фігури святим (Миколаю, Івану Хрестителю), тощо.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Фігура

Цікаво, а на Галичині теж присутня на фігурах ця дивна символіка?

Опубліковано

ODZER а з місцевими спілкувалися? Цікаво,як вони трактують.

Зараз іде суттєвий розрив традицій. Люди притримуються, а навіщо - толком пояснити не можуть. А молодь взагалі нічого про своє село не знає, ні історії, ні традицій.

На східній Україні взагалі катастрофа - часи совєтщини свою чорну справу зробили.

В нас радянська влада прийшла значно пізніше, та й враховуючи глушину сіл - традиції збереглись краще. В нас тут навіть язичництво проіснувало до 16 ст.

Але зараз покоління старших відійде, і все забудеться...

Опубліковано

Ці хрести фігури в основному ставлять на перехрестях, як захист від злих духів.

Ось трішки інформації з Вікіпедії:

Фігура - пам'ятний знак у вигляді скульптури (дерев'яної, кам'яної, рідше гіпсової, бетонної і т. п.), встановленої на постаменті. Досить поширені у Західній Україні. На території Галичини фігурами інколи називають придорожні хрести на кам'яних постаментах. Традиція встановлення пам'ятних знаків на роздорріжжях, при в'їздах до населених пунктів, на помітних місцях є досить давньою. Як вважається, перше призначення цих пам'яток - це хрести-обереги. Встановлюючи хрести чи фігури, люди увіковічнювали згадки про певні історичні чи життєві події. Приклади цих знаків, на честь скасування панщини в Галичині у 1848 р. (ставилися в ювілейні роки 1858,1898,1908 та ін.), пам'ятники Тверезості (біля них люди давали обітниці покинути пити), фігури святим (Миколаю, Івану Хрестителю), тощо.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Фігура

Цікаво, а на Галичині теж присутня на фігурах ця дивна символіка?

На Галичині дуже багато капличок (образів) Богородиці.

Це я неодноразово спостерігав, в Польщі багато таких скульптур Богородиці або капличок. Це властиве католицькій традиції.

А як щодо молотків, драбинок і т д ? Там ці символи присутні?

Все ж таки, звідки вони взялися? Зрозуміло , коли ставлять хрест. Незрозуміло, коли на ньому висять і молотки , і обценьки ....

Опубліковано

На фото в с.Стобихва в першому пості крім обценьок, драбинки, молотка, є ще спис(?) та посох чи кірка (?).

Якщо це інструменти, пов"язані з розп"яттям Христа, то до чого тут посох(чи кірка)?

Якщо це кірка, то це явно має паралелі з масонською символікою. А якщо посох, то що він символізує?

На фото №4 ( село Замостя) є два списи у формі кутника. Чому два списи? Чому у формі кутника?

А на фото фігури з села Седлище на фігурі всі ці символи відсутні.

Ось полистав ще фото з своїх походів - знайшов фігуру в селі Іванівка( Янівка).

Тут взагалі немає ні списа, ні посоха.

post-6657-0-74423800-1349677974_thumb.jp

Опубліковано

Ось цікава стаття про хрести Закарпаття http://www.derev.org...zakarpattya.htm

Там згадується про придорожні хрести. Але ні драбинок, ні молотків на них немає.

Закинув в пошуковик "хрест-фігура на перехресті" і знайшов статтю про перехрестя доріг http://www.magicblack.biz/t331-topic

І ще з іншої статті

"...Перекрестки дорог в представлении русских были нечистым местом (слово нечистый, употребляемое как прилагательное, может обозначать телесную нечистоту животных или, например, прокаженных; как существительное оно означает дьявола). На перекрестках хоронили самоубийц и неопознанных покойников, кроме того. На перекрестках встречались ведьмы и обитали злые духи, напоминавшие джиннов мусульманского мира, там можно было увидеть встречного — беса, который заманивал людей, так что они сбивались с пути. Гадание на перекрестках и в необитаемых домах считалось опасным занятием, предававшийся ему человек мог потерять рассудок. Если по какой-то причине требовалось избавиться от иконы, такой имеющий характер святотатства акт тоже производили на перекрестке, сжигая образ. Понятно, что перекрестки дорог и кладбища входили в перечень мест, которые не должны попадаться на пути свадебного поезда, поскольку свадьба повсеместно считалась особо подверженной воздействию злых сил. С другой стороны, именно на перекрестках часто устанавливали довольно примитивные скульптурные изображения св. Параскевы Пятницы — святой с неоднозначными функциями, особо почитаемой женщинами (распространено мнение, что она посылает девушкам мужей)..."

А ось цікава згадка про перехрестя з ось цієї статті http://board.lutsk.u...__fromsearch__1

"...Насамкінець про незвичну історію перетворення духа відьми у родичку вовка – лисицю, яка побутує у селі Згорани Любомльського району Волинської області. У 1955–1956 роках мешканцям села з’являлася лисиця, яка, за численними свідченнями очевидців, не боялася підходити до людей. Потім деякі з цих селян, наче в трансі, вирушали слідом за нею до лісу. Дехто швидко приходив до тями, як, до речі, і мій дід Сава Лис, і повертав додому. А дехто виходив з того трансу вже глибоко в лісі – ці селяни запевняли, що там лисиця перетворювалася на звабливу дівчину, від якої вони ледве змогли втекти.

Врешті серед селян розпочалася справжня паніка. Вони вважали, що це дух відьми, яку, за переказами старожилів, десть наприкінці ХІХ чи на початку ХХ століть вбили люди і поховали на перехресті лісових доріг, між селами Згорани і Полапи, де знаходиться так звана Розметена гора. Зроблено ж це було, аби відьма та її нащадки втратили магічну силу. Однак, незважаючи на такі перестороги, її друга душа у вигляді лисиці-перевертня час від часу з’являється серед людей.

Чутки про «релігійне мракобісся» дійшли до Любомля. Звідти надіслали солдат для полювання за лисицею-перевертнем. Однак воно завершилося безрезультатно. Згодом вона сама перестала являтися і зваблювати людей. Але й у пізніші роки лисиця-перевертень зрідка нібито з’являлася знов [24].

В цій історії цікаве західно-поліське уявлення про те, що по смерті відьма може являтися саме як перевертень. В більшості ж регіонів України поширені народні перекази, за якими дух відьми чи відьмака може перетворитися після смерті лише на упиря, який ходить уночі поміж людей і потинає їх, випиваючи з їхньої крові життєву силу і таким чином продовжуючи існування свого ілюзорного тіла[25].

Загалом варто зазначити, що древні поліські уявлення про здатність людини до різноманітних перетворень є типовим прикладом індоєвропейських вірувань про невідддільність будь-якої особистості від світу та загальної природи усіх речей. Людське «я» в оповідях про перетворення виступає не як незмінна суть чи як духовна субстанція, а як надзвичайно пластичний процес усвідомлення, який постійно змінюється в контексті усіх інших проявів творчої енергії вічного буття. .."

Опубліковано

є ще спис(?) та посох чи кірка (?).

Якщо це інструменти, пов"язані з розп"яттям Христа, то до чого тут посох(чи кірка)?

post-6657-0-74423800-1349677974_thumb.jp

списом легіонер пробив ребра Ісусові, коли він висів на хресті, щоб перевірити чи він дійсно помер

а кіркою могли видовбувати гріб у скелі, де він був похований.

Опубліковано

є ще спис(?) та посох чи кірка (?).

Якщо це інструменти, пов"язані з розп"яттям Христа, то до чого тут посох(чи кірка)?

post-6657-0-74423800-1349677974_thumb.jp

списом легіонер пробив ребра Ісусові, коли він висів на хресті, щоб перевірити чи він дійсно помер

а кіркою могли видовбувати гріб у скелі, де він був похований.

Погоджуюсь, цілком можливо. А два списи у вигляді кутника?

Опубліковано

Ще трохи пошукав по темі:

http://visnyk.lutsk....009/06/15/8607/ Коли червоноармієць вистрілив у хрест, з нього пішла… кров

http://relicfinder.i....php?f=1&t=1346 фото придорожніх хрестів

Виявляється, є така книга " Хрести історичної Волині ІХ-ХХ ст." http://libr.rv.ua/in...rticle&sid=1441

http://cherkas.org.u...3-08&Itemid=119 Молитва на освячення придорожного хреста

Прохання, якщо в когось є фото хреста-фігури , виставляйте в цю тему ( тільки зазначайте село) - буде цікаво порівняти

Опубліковано

Сколько езжу, никогда к ним не присматривалась. Местные, проходя мимо, видала, крестятся на них.

Они всегда стоят на перекрестках, для меня они четкий ориентир, не больше. Теперь буду присматриваться.:)

Опубліковано

Згадував про язичницькі стовпи чи дерев"яні ідоли-істукани.

І тут прийшло на думку - тотемні стовпи у індіанців, чи немає тут якоїсь аналогії ? Можливо, колись і наші пращури ставили подібні розмальовані обереги?

Адже індіанці - це нащадки азійських племен, можуть бути якісь спільні елементи культури.

Ось трохи про тотемні стовпи

http://www.fund-inte...rticle/Show/653

http://www.kunstkame...otemnye_stolby/

http://elagina.livej...com/177276.html

Опубліковано
«На Руси было много так называемых обетных крестов, -- рассказывает Светлана Гнутова. -- Например, во время эпидемии чумы, холеры или моровой язвы среди скота в надежде на избавление люди собирались на совместную молитву и давали обет Богу за одну ночь поставить крест или деревянный храм. Обратите внимание: не по окончании напасти, а именно во время нее. И болезни прекращались. Такие обетные кресты (а иногда и часовни) стояли при дорогах, на развилках, переправах, на месте слияния и истока рек, родников, одновременно обозначая узловые точки сухопутных и водных путей. Место для них выбирали самое заметное -- чтобы каждый идущий мимо почтил крест крестным знамением и молитвой. И то что с ранних веков до нас не дожили кресты деревянные, вовсе не значит, что их не было». Известно, что в холерном 1817-м было много крестных ходов по селам, и они, как правило, заканчивались водружением креста. В западных русских землях много крестов ставилось и в холерный 1831 год.
Крест для христиан является одним из главных символов веры, освящающих (то есть символически обозначающих и охраняющих) места, строения и вообще разные предметы. Например, кресты ставятся на крышах культовых строений и кладбищах. Такие кресты называются церковными и памятными. Кресты, которые устанавливают при дорогах или при въезде в населённые пункты, - особые, они называются дорожными. Многие крупные города были огорожены с 4 сторон поклонными крестами в знак символического ограждения крестом города. Обычай устанавливать поклонные кресты берёт начало в глубокой древности. На Руси их ставили в особых памятных местах, на перекрёстках дорог, неподалёку от сёл и деревень, чтобы, отправляясь в путь или входя в село, человек вознёс благодарственную молитву Господу и поклонился кресту. Поклонный крест – это духовный щит от всех врагов видимых и невидимых. Его следует почитать и содержать в порядке. Православные поклонные кресты чаще всего деревянные, реже – каменные четырёхконечные или литые. Они могут быть украшены орнаментами. Неизменным остаётся их православное содержание.

Иногда кресты ставили, чтобы было где молиться, пока не построен храм или часовня. Именно такие кресты и называют поклонными. Их высота была не менее четырех-пяти метров, и возле них служились молебны и другие службы. Поклонные кресты ставились и в местах разрушенных храмов -- там, где был престол и совершалась бескровная жертва (это место специально огораживалось как святое). Эту же традицию продолжают и современные миссионеры, посещающие далекие села на севере и северо-западе нашей страны. Вместе с местными жителями они устанавливают поклонный крест там, где когда-то был алтарь разрушенного храма. Если же храма не было, то крест ставится там, где стоял во время похода миссионерский храм-палатка и был престол. С этого момента такой поклонный крест становится местной святыней. В карельской деревне Шуньга некий предприниматель, проезжая мимо и увидев установленный миссионерами крест, выделил средства для постройки в этой деревне часовни.

Поклонный крест - большой крест установленный на земле вне здания предназначенный для молитвы и поклонения распятому на кресте Спасителю.

Поклонные кресты изготовляются из дерева, реже из камня или металла, обычно двух или более метров в высоту, могут украшаться резьбой и орнаментами. Неизменным остается их православное содержание и ориентация на восток. В подножье Креста часто укладывают камни так, чтобы получилось небольшое возвышение, которое символизирует гору Голгофу, на которой был распят Господь Иисус Христос.

Традиция установления поклонных крестов имеет древние корни. Такие кресты вероятно были предшественниками часовен, особенно сродны они открытым часовням-столбам. Начало распространение Христианства на Руси часто связывают с установкой первого поклонного креста на Киевских горах - равноапостольной княгиней Ольгой или даже святым апостолом Андреем Первозванным.

Поклонные кресты ставятся в разных - чаще возвышенных - местах. Например, в случае переселения деревни - на старом месте и на том, которое хотят заселить; на границах; на перекрестках и вдоль дорог; на курганах. Поклонные кресты различают по причинам установки.

Обетные, памятные, благодарственные

Ставятся по обету (обещанию) в благодарность Господу о каком-либо памятном событии: избавлении от врагов, различных бед, в благодарность за чудесное исцеление, дарование наследника и т. п. Например, недалеко от Переяславля-Залесского стоит часовня, построенная как сень над обетным крестом, который, по преданию, в память рождения в 1557 году наследника Феодора установил царь Иоанн Грозный.

Придорожные, межевые

Ставятся у дорог, чтобы путники могли помолиться и испросить благословения Божия на дальнюю дорогу. Такими крестами отмечали въезд в город или село, а также границы (межи) сельскохозяйственных угодий и даже государств. Придорожные кресты в русской традиции часто имели "крышу" из двух дощечек, а иногда и киот с иконой и лампадкой или свечкой внутри и назывались голубцами. В начале XXI века стало традицией освящать установкой креста опасные участки автодорог.

Поминальные

Ставятся на месте внезапной гибели христианина, часто их можно видеть вдоль дорог. На поминальном кресте помещают имя того, о чьем упокоении просят помолиться поставившие крест. Один из наиболее известных поминальных крестов установленных в России последних лет был воздвигнут на месте массовых расстрелов на Бутовском полигоне в 2007 году.

Приметные

Служили ориентиром для мореплавателей, поэтому достигали высоты 10-12 м. Они были распространены у поморов северной Руси. Приметный крест также стоит и на вершине Святой Горы Афон.

Заместители храма

Ставятся на месте утраченного храма или отмечают место, на котором закладывают камень в основание будущего храма. Известен например т. н. "Святославов крест" - Распятие с предстоящими - установленный при закладке Георгиевского собора в городе Юрьеве-Польском. Много таких крестов-заместителей появилось в эпоху возрождения Русского Православия после празднования 1000-летия Христианства на Руси в 1988 году.

Сколько езжу, никогда к ним не присматривалась. Местные, проходя мимо, видала, крестятся на них.

Они всегда стоят на перекрестках, для меня они четкий ориентир, не больше. Теперь буду присматриваться. :)

Не всегда,есть на въезде-выезде из села.

Опубліковано
«На Руси было много так называемых обетных крестов, -- рассказывает Светлана Гнутова. -- Например, во время эпидемии чумы, холеры или моровой язвы среди скота в надежде на избавление люди собирались на совместную молитву и давали обет Богу за одну ночь поставить крест или деревянный храм. Обратите внимание: не по окончании напасти, а именно во время нее. И болезни прекращались. Такие обетные кресты (а иногда и часовни) стояли при дорогах, на развилках, переправах, на месте слияния и истока рек, родников, одновременно обозначая узловые точки сухопутных и водных путей. Место для них выбирали самое заметное -- чтобы каждый идущий мимо почтил крест крестным знамением и молитвой. И то что с ранних веков до нас не дожили кресты деревянные, вовсе не значит, что их не было». Известно, что в холерном 1817-м было много крестных ходов по селам, и они, как правило, заканчивались водружением креста. В западных русских землях много крестов ставилось и в холерный 1831 год.
Крест для христиан является одним из главных символов веры, освящающих (то есть символически обозначающих и охраняющих) места, строения и вообще разные предметы. Например, кресты ставятся на крышах культовых строений и кладбищах. Такие кресты называются церковными и памятными. Кресты, которые устанавливают при дорогах или при въезде в населённые пункты, - особые, они называются дорожными. Многие крупные города были огорожены с 4 сторон поклонными крестами в знак символического ограждения крестом города. Обычай устанавливать поклонные кресты берёт начало в глубокой древности. На Руси их ставили в особых памятных местах, на перекрёстках дорог, неподалёку от сёл и деревень, чтобы, отправляясь в путь или входя в село, человек вознёс благодарственную молитву Господу и поклонился кресту. Поклонный крест – это духовный щит от всех врагов видимых и невидимых. Его следует почитать и содержать в порядке. Православные поклонные кресты чаще всего деревянные, реже – каменные четырёхконечные или литые. Они могут быть украшены орнаментами. Неизменным остаётся их православное содержание.

Иногда кресты ставили, чтобы было где молиться, пока не построен храм или часовня. Именно такие кресты и называют поклонными. Их высота была не менее четырех-пяти метров, и возле них служились молебны и другие службы. Поклонные кресты ставились и в местах разрушенных храмов -- там, где был престол и совершалась бескровная жертва (это место специально огораживалось как святое). Эту же традицию продолжают и современные миссионеры, посещающие далекие села на севере и северо-западе нашей страны. Вместе с местными жителями они устанавливают поклонный крест там, где когда-то был алтарь разрушенного храма. Если же храма не было, то крест ставится там, где стоял во время похода миссионерский храм-палатка и был престол. С этого момента такой поклонный крест становится местной святыней. В карельской деревне Шуньга некий предприниматель, проезжая мимо и увидев установленный миссионерами крест, выделил средства для постройки в этой деревне часовни.

Поклонный крест - большой крест установленный на земле вне здания предназначенный для молитвы и поклонения распятому на кресте Спасителю.

Поклонные кресты изготовляются из дерева, реже из камня или металла, обычно двух или более метров в высоту, могут украшаться резьбой и орнаментами. Неизменным остается их православное содержание и ориентация на восток. В подножье Креста часто укладывают камни так, чтобы получилось небольшое возвышение, которое символизирует гору Голгофу, на которой был распят Господь Иисус Христос.

Традиция установления поклонных крестов имеет древние корни. Такие кресты вероятно были предшественниками часовен, особенно сродны они открытым часовням-столбам. Начало распространение Христианства на Руси часто связывают с установкой первого поклонного креста на Киевских горах - равноапостольной княгиней Ольгой или даже святым апостолом Андреем Первозванным.

Поклонные кресты ставятся в разных - чаще возвышенных - местах. Например, в случае переселения деревни - на старом месте и на том, которое хотят заселить; на границах; на перекрестках и вдоль дорог; на курганах. Поклонные кресты различают по причинам установки.

Обетные, памятные, благодарственные

Ставятся по обету (обещанию) в благодарность Господу о каком-либо памятном событии: избавлении от врагов, различных бед, в благодарность за чудесное исцеление, дарование наследника и т. п. Например, недалеко от Переяславля-Залесского стоит часовня, построенная как сень над обетным крестом, который, по преданию, в память рождения в 1557 году наследника Феодора установил царь Иоанн Грозный.

Придорожные, межевые

Ставятся у дорог, чтобы путники могли помолиться и испросить благословения Божия на дальнюю дорогу. Такими крестами отмечали въезд в город или село, а также границы (межи) сельскохозяйственных угодий и даже государств. Придорожные кресты в русской традиции часто имели "крышу" из двух дощечек, а иногда и киот с иконой и лампадкой или свечкой внутри и назывались голубцами. В начале XXI века стало традицией освящать установкой креста опасные участки автодорог.

Поминальные

Ставятся на месте внезапной гибели христианина, часто их можно видеть вдоль дорог. На поминальном кресте помещают имя того, о чьем упокоении просят помолиться поставившие крест. Один из наиболее известных поминальных крестов установленных в России последних лет был воздвигнут на месте массовых расстрелов на Бутовском полигоне в 2007 году.

Приметные

Служили ориентиром для мореплавателей, поэтому достигали высоты 10-12 м. Они были распространены у поморов северной Руси. Приметный крест также стоит и на вершине Святой Горы Афон.

Заместители храма

Ставятся на месте утраченного храма или отмечают место, на котором закладывают камень в основание будущего храма. Известен например т. н. "Святославов крест" - Распятие с предстоящими - установленный при закладке Георгиевского собора в городе Юрьеве-Польском. Много таких крестов-заместителей появилось в эпоху возрождения Русского Православия после празднования 1000-летия Христианства на Руси в 1988 году.

Сколько езжу, никогда к ним не присматривалась. Местные, проходя мимо, видала, крестятся на них.

Они всегда стоят на перекрестках, для меня они четкий ориентир, не больше. Теперь буду присматриваться. :)

Не всегда,есть на въезде-выезде из села.

Дуже цікава інформація. Але добре було б ще детальніше дізнатись про драбинки, молотки і т.д Адже в цій статті про це ні словом

Опубліковано

Хрести-фігури не лише на Поліссі, а по всій Україні. Бачила цього року і на Херсонщині. Єдина відмінність, в нас вони більш доглянуті, вбрані стрічками, загороджені і т.д.

Опубліковано

Стосовно тотемів у наших пращурів.

Зверніть увагу у цій статті на згадки про неврів-вовків та про людей-змій. Дуже схоже на тотеми у індіанців.

Неври-вовки - пам"ятаєте фільм "Тринадцатый воин" з Бандерасом у головній ролі?

http://board.lutsk.u...__fromsearch__1

"...Сліди архаїчних вірувань про перевертнів і культ вовка як тотема- пращура, збереглися на Поліссі і по сьогодні. Коріння його сягає сивої давнини. Вперше про вовкулаків на території нинішнього Полісся писав ще «батько історії» Геродот у V столітті до нашої ери. Згідно з його повідомленнями, вище скіфів-орачів в лісах «на Захід від Борисфену» (Дніпра) спочатку жили в основному будини – «плем’я велике й численне, всі вони дуже світлі й руді» [2]. Потім під тиском якихось загадкових людей-змій на територію теперішнього Полісся прийшли «за одне покоління до походу Дарія» неври-вовки. Саме про них Геродот писав, що, вдаючись до чарів, неври вміють на деякий час ставати вовками, а потім так само легко набувати людського вигляду.

Є дві версії щодо походження неврів. За однією з них, це було, як, можливо, і будини, одне з давньослов’янських племен. За іншою, етимологія цього етноніму пов’язується з назвою кельтського племені нервіїв, яке спочатку жило у Західній Європі, поруч з племенами вольків-тектосагів, бойів (бойків) та галлів. Як зазначав ще видатний історик О. М. Трубачов, із Галлії бойі і вольки примандрували у Наддунайщину. Чимало кельтських відетнонімічних утворень вони залишили і в Галичині. Далі на Волині вольки прямо не простежуються – виступають неври. Однак, періодичне перетворення неврів на вовків привертає увагу до того факту, що кельтське volkae етимологічне означає «вовки» [3].

Наступні історичні відомості про існування на Поліссі культу людей-вовків пов’язані з германським племенем готів, які в другому столітті нашої ери захопили територію сучасної Волині. Археологічні дослідження свідчать, що впродовж II – IV століть вони частково витіснили звідси слов’янське населення [4]. Однак і після того, як більшість готів-тервінгів («лісовиків») помандрували з рештою свого народу підкорювати Римську імперію, деякі з їхніх світоглядних уявлень стали надбанням давньоукраїнського населення Полісся, яке асимілювало залишки германців. Навіть етимологію популярного на Волині бога Волоса, у день якого люди перебиралися в звірині шкури, деякі дослідники виводять від готського vol-ass, тобто вол-бог [5].

Згідно з візантійськими джерелами, саме готські воїни під час певних свят, зокрема зимового сонцестояння, виконуючі магічні танці, одягалися у вовчі й ведмежі шкури. Очевидно, саме з тих часів до нас дійшли поліські казки про Сучича – богатиря, народженого собакою [6]. Також в багатьох селах Полісся вовк сприймається як захисник і покровитель тієї людини, яка знає таємні слова-обереги для спілкування з ним. Так, в селі Мощена Ковельського району Волинської області старі люди говорять, що коли зустрінеш в лісі вовка, треба крикнути: «Аля-вовк!», і тоді вовк тебе не зачепить [7]. Подібні слова-обереги використовувалися і в інших частинах Волині. Зокрема, у селі Троянівка Маневицького району при появі вовка треба було вигукнути: «І я вовк!» [8].

Повертаючись до загадкового «аля-вовк», варто зазначити, що «ala» – готське слово, яке означає «весь», «все», а також родову належність до когось. В кельто-германських мовах слово «ala» часто застосовувалося до божеств-прародичів [9]..."

В нас на півночі Волині, поряд з озером Білим є село Невір. Пов"язують назву цього села саме з неврами

Стаття Поліщуки – нащадки неврів? Або: чи завжди слід боятися вовків? http://ridnemistov.c...ojatysja-vovkiv

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.


Hosting Ukraine
AliExpress WW


×
×
  • Створити...