Amelie Опубліковано 6 Квітня, 2011 в 11:17 #351 Опубліковано 6 Квітня, 2011 в 11:17 Жизнь медленная шла, как старая гадалка,Таинственно шепча забытые слова.Вздыхал о чем-то я, чего-то было жалко,Какою-то мечтой горела голова.Остановясь на перекрестке, в поле,Я наблюдал зубчатые леса.Но даже здесь, под игом чуждой воли,Казалось, тяжки были небеса.И вспомнил я сокрытые причиныПлененья дум, плененья юных сил.А там, вдали - зубчатые вершиныДень отходящий томно золотил...Весна, весна! Скажи, чего мне жалко?Какой мечтой пылает голова?Таинственно, как старая гадалка,Мне шепчет жизнь забытые слова.16 марта 1902 Я стар душой. Какой-то жребий черный —Мой долгий путь.Тяжелый сон, проклятый и упорный,Мне душит грудь.Так мало лет, так много дум ужасных!Тяжел недуг…Спаси меня от призраков неясных,Безвестный друг!Мне друг один — в сыром ночном туманеДорога вдаль.Там нет жилья — как в темном океане —Одна печаль.Я стар душой. Какой-то жребий черный —Мой долгий путь.Тяжелый сон — проклятый и упорный —Мне душит грудь.А.А. Блок
lilechka Опубліковано 6 Квітня, 2011 в 11:22 #352 Опубліковано 6 Квітня, 2011 в 11:22 Життя пливе, життя минаєІ дні втікають, як з руки пісокАле завжди доля чекаєКоли назустріч зробиш перший крок.І ти не стій, не жди і не чекай!Лети, біжи, страждай, кохай!Кричи і ризикуй, ликуй,Солодкий смак життя відчуй.Відчуй, як б'ється серце молоде,Як кров у жилах мчиться, аж гуде.Відчуй! Нехай єство тремтить!Хай голова від радості болить - Болить від радості буття!Відчуй! І ПРОЖИВИ ЖИТТЯ!
Olesya Опубліковано 6 Квітня, 2011 в 16:15 #353 Опубліковано 6 Квітня, 2011 в 16:15 скінчився день так швидко як мартінів моїм бокалі кострубаті тіністарих акацій ніби вітрякиготуються до битви з дон Кіхотоммій тихий гостю я не знаю хто тичому ішов по стежці вздовж рікистискав в долоні скельце чи ножавсе шепотів чужа вона чужаа може рідна хто б то дав порадупід зорепадом кроком конокрадаступав так тихо що ніхто не чувхіба що нетлі в павуковій сітіколи долоні полум'ям зігрітінакрили недопалену свічуМар'яна Савка, збірка "Тінь риби"
lilechka Опубліковано 6 Квітня, 2011 в 18:30 #354 Опубліковано 6 Квітня, 2011 в 18:30 Хочешь - стану твоим Домовенком?Поселюсь где-нибудь в уголке...Крохотулечкой, рыжим котенкомНа твоей я устроюсь руке.Я наш дом охранять буду чутко.Иногда - извини - пошалю.На окне посажу незабудки.А еще - потолки побелю...Я вплету тебе в волосы ночьюРазноцветные теплые сны -Воплощением счастья воочиюКруглый год от весны до весныЯ на двери повешу заклятья -И к нам беды не закатится ком.Улыбнусьтебе ласковым счастьем...Заберешь Домовенка в свой дом?
lilechka Опубліковано 6 Квітня, 2011 в 18:39 #355 Опубліковано 6 Квітня, 2011 в 18:39 День со счастья начинается, Счастье встало раньше всех! Счастье маме улыбается, Развернув улыбку в смех. Счастье по полу зашлёпало, Босиком и без штанов, Моё счастье голопопое, Несмышленое оно, Шабутное и несмирное, Тут – ломает, там – крушит, Над губой – усы кефирные…Вот оно ко мне бежит!
Liberta Опубліковано 7 Квітня, 2011 в 06:09 #356 Опубліковано 7 Квітня, 2011 в 06:09 Два останніх віршика нагадали анкети, які раніше в школі мали всі дівчатка...і писали (блін, чуть не написала "постили") такі ж бездарні слиняві віршики...Speaker, де Ви пропали із Вашими прекрасними віршами?
lilechka Опубліковано 7 Квітня, 2011 в 06:38 #357 Опубліковано 7 Квітня, 2011 в 06:38 НЕЗНАКОМКАПо вечерам над ресторанамиГорячий воздух дик и глух,И правит окриками пьянымиВесенний и тлетворный дух.Вдали над пылью переулочной,Над скукой загородных дач,Чуть золотится крендель булочной,И раздается детский плач.И каждый вечер, за шлагбаумами,Заламывая котелки,Среди канав гуляют с дамамиИспытанные остряки.Над озером скрипят уключиныИ раздается женский визг,А в небе, ко всему приученныйБесмысленно кривится диск.И каждый вечер друг единственныйВ моем стакане отраженИ влагой терпкой и таинственнойКак я, смирен и оглушен.А рядом у соседних столиковЛакеи сонные торчат,И пьяницы с глазами кроликов"In vino veritas!"* кричат.И каждый вечер, в час назначенный(Иль это только снится мне?),Девичий стан, шелками схваченный,В туманном движется окне.И медленно, пройдя меж пьяными,Всегда без спутников, однаДыша духами и туманами,Она садится у окна.И веют древними поверьямиЕе упругие шелка,И шляпа с траурными перьями,И в кольцах узкая рука.И странной близостью закованный,Смотрю за темную вуаль,И вижу берег очарованныйИ очарованную даль.Глухие тайны мне поручены,Мне чье-то солнце вручено,И все души моей излучиныПронзило терпкое вино.И перья страуса склоненныеВ моем качаются мозгу,И очи синие бездонныеЦветут на дальнем берегу.В моей душе лежит сокровище,И ключ поручен только мне!Ты право, пьяное чудовище!Я знаю: истина в вине А. Блок
Olesya Опубліковано 7 Квітня, 2011 в 18:12 #358 Опубліковано 7 Квітня, 2011 в 18:12 тобою напиваюсь доситанаїдаюсь до щемувізьму тебе на рукиі ношу мов книгуа потім вийду з тобою в дощі прикриваюся якпарасолькоюа коли згорну тебето кладу до кишеніі притримую долонеющоб не випурхнулоМар'яна Савка
Caprichos Опубліковано 10 Квітня, 2011 в 20:48 #359 Опубліковано 10 Квітня, 2011 в 20:48 Один із моїх улюблених у Маяковського ЛИЛИЧКА!Вместо письмаДым табачный воздух выел.Комната -глава в крученыховском аде.Вспомни -за этим окномвпервыеруки твои, исступленный, гладил.Сегодня сидишь вот,сердце в железе.День еще -выгонишь,можешь быть, изругав.В мутной передней долго не влезетсломанная дрожью рука в рукав.Выбегу,тело в улицу брошу я.Дикий,обезумлюсь,отчаяньем иссечась.Не надо этого,дорогая,хорошая,дай простимся сейчас.Все равнолюбовь моя -тяжкая гиря ведь -висит на тебе,куда ни бежала б.Дай в последнем крике выреветьгоречь обиженных жалоб.Если быка трудом уморят -он уйдет,разляжется в холодных водах.Кроме любви твоей,мненету моря,а у любви твоей и плачем не вымолишь отдых.Захочет покоя уставший слон -царственный ляжет в опожаренном песке.Кроме любви твоей,мненету солнца,а я и не знаю, где ты и с кем.Если б так поэта измучила,онлюбимую на деньги б и славу выменял,а мнени один не радостен звон,кроме звона твоего любимого имени.И в пролет не брошусь,и не выпью яда,и курок не смогу над виском нажать.Надо мною,кроме твоего взгляда,не властно лезвие ни одного ножа.Завтра забудешь,что тебя короновал,что душу цветущую любовью выжег,и суетных дней взметенный карнавалрастреплет страницы моих книжек...Слов моих сухие листья лизаставят остановиться,жадно дыша?Дай хотьпоследней нежностью выстелитьтвой уходящий шаг.P.S. Дуже люблю слухати цей вірш у виконанні СПЛИН - "Маяк"
lilechka Опубліковано 12 Квітня, 2011 в 11:31 #360 Опубліковано 12 Квітня, 2011 в 11:31 Я могу тебя очень ждать,Долго-долго и верно-верно,И ночами могу не спатьГод, и два, и всю жизнь, наверно!Пусть листочки календаряОблетят, как листва у сада,Только знать бы, что все не зря,Что тебе это вправду надо!Я могу за тобой идтиПо чащобам и перелазам,По пескам, без дорог почти,По горам, по любому пути,Где и черт не бывал ни разу!Все пройду, никого не коря,Одолею любые тревоги,Только знать бы, что все не зря,Что потом не предашь в дороге.Я могу для тебя отдатьВсе, что есть у меня и будет.Я могу за тебя принятьГоречь злейших на свете судеб.Буду счастьем считать, даряЦелый мир тебе ежечасно.Только знать бы, что все не зря,Что люблю тебя не напрасно! Эдуард Асадов
solnishko Опубліковано 12 Квітня, 2011 в 11:44 #361 Опубліковано 12 Квітня, 2011 в 11:44 Трохи ранувато, та все ж таки)ВЕЛИКОДНЄ РОНДО З Великоднем! Вже, кажуть, тепло буде, Морози, холоднеча – відійшли. Гарнішають, немов від похвали, Ясне довкілля і поблідлі люди. І груди позбуваються застуди, І небо з крижаної кабали Вивільнюється радісним «курли». З Великоднем! Вже, кажуть, тепло буде. Вродливець квітень вийшов на етюди, Кульбаби сонцелюбні розцвіли, Їх золото розбризкують повсюди Веселі крильця ранньої бджоли... З Великоднем! Вже, кажуть, тепло буде!Наталія Горішна
Caprichos Опубліковано 12 Квітня, 2011 в 12:57 #362 Опубліковано 12 Квітня, 2011 в 12:57 lilechka, читайте уважно тему. Ну для чого по кілька разів постити вірші, які вже були?
lilechka Опубліковано 12 Квітня, 2011 в 14:46 #363 Опубліковано 12 Квітня, 2011 в 14:46 lilechka, читайте уважно тему. Ну для чого по кілька разів постити вірші, які вже були? Вибачте! Не помітила, що цей вірш уже був Буду уважнішою!
Amelie Опубліковано 13 Квітня, 2011 в 15:15 #364 Опубліковано 13 Квітня, 2011 в 15:15 Григорій Чубай Вертеп Nihil semper suo statu manet. Ніщо не лишається постійним у своєму становищі. 5 А світ — вертеп.Кажу я з гіркотою: цей світ — вертеп. І, мабуть,щонайважче — у ньому залишатися собою, відперших днів своїх і до останніх не бути ніактором, ні суфлером, ні лялькою на пальчикахоблудних, а лиш собою кожної години, а лишсобою кожної хвилини, з лицем одвертимтвердо йти на кін...6А ніч попереду й позаду...Ми йдем. Вперед а чи назад?...Парадоксальна суть парадів,і замість правди — сто півправд.Хоч правда й пів... Зате ж їх «много»тих правд-калік напівживих.А жвавий ум, хоча й убогий,щодня виплоджує нових.Модернізує, досконалитьпівправди ті, мов лімузин...Одна не встигне доконати —як є десяток узамін!Тоді зохлялій кажуть: «Годі»,—та нишком вводять іншу в двір,ще й розмальовану по моді —в таку попробуй не повір!...Навіщо ж крик? Навіщо ж гамір?Чого ж ми хочемо усі?!Боги лишаються богами,зійшовши в Кремль із небесі!Хто ж ми такі? Що буде завтра?Куди йдемо? Вперед? Назад?А що, як завтра динозавринаш зустрічатимуть парад?Тоді аж вибухне грозоюпрокльон, зневіра й каяття:—Та ми ж прийшли до мезозоюзамість ясного майбуття!Тоді, як наша цивілізація спала й диви-лась блаженні сни про авто, які їй належать,про дачі, які їй належать, і про зорі, які покищо їй не належать (уві сні вона дуже жалку-вала, що не можна кожної зірки зокремаобгородити парканом і прив'язати біля неїсторожового пса),— от тоді я виніс їй вирок.Цивілізація цього не бачила у своємублаженному сні. Вона лише вранці прочи- тала в газеті, що я її зневажаю, і висловилапринагідне декілька цікавих думок:а) «Я свою дачу збудував власнимируками і за чесно зароблені гроші...»б) «Куда сматрелі учітеля, когда іщоетот автор учілся в школє?!»в) «Я розумію, що це, може, й так. Алераптом проти цілого світу заявититаке, то треба бути або великимдиваком або ж божевільним».А потім цивілізація взяла мою поему і насвоїх всепоїдаючих зубиськах довго хрумтілаепітетами й метафорами, довго ображалась іжувала, жувала, жувала, доки не з'їла всю докрапки.І пішла, блаженно погикуючи,запивати їїпивом.P.S. це лише уривок чудової поеми Вертеп
yura2281 Опубліковано 14 Квітня, 2011 в 20:02 #365 Опубліковано 14 Квітня, 2011 в 20:02 Присвячується щасливій долі та збігу обставин.Серце моє роз*ятрили Ніжних квітів пелюстки То є сонце в моїм горі То є казка при житті О чудова доле моя Слава Богу я- живий Слава Богу я- здоровий Що ще треба в самоті Хліб із сіллю, рідна мова Ось що радує мене Щось штовхає на дорогу Далеч тягне знов мене Вітер віє у обличчя М*яко диркає двигун Ти поглянь мені у вічі Я Тебе ще не забув Жаль, на тебе я не схожий Світло зустрічних машин Світить знову мені в очі Так, велика швидкість Біль у боці. Чи то причиною було Але не встиг я схаменувся Оце так сон, мене трясло Боже, щоб зі мной було Віриш, зла Тобі не хочу Тобі би щястя дарувать Та ти не приймеш, я ж дивак Трохи патлатий, трохи грязний Хіба такого Тобі кохать І я встаю вмиваю очі Знову біжу заводить байк І хай не збудеться той жах що в ночі Наснився знов мені, бувай...
yura2281 Опубліковано 14 Квітня, 2011 в 20:06 #366 Опубліковано 14 Квітня, 2011 в 20:06 http://koruc-a.livejournal.com Сестра пише, я шокований
Tolik_lt Опубліковано 14 Квітня, 2011 в 20:38 #367 Опубліковано 14 Квітня, 2011 в 20:38 Плаче свинка у калюжі, бо до неї всі байдужі,...бо чомусь ніхто на світіне дарує свинкам квіти!
talja Опубліковано 16 Квітня, 2011 в 20:57 #368 Опубліковано 16 Квітня, 2011 в 20:57 Ложная дружба Мой сказ веду про липовых друзейКоторые в доверие к нам входятНапоминают мыльных пузырейС улыбкой милой за нос водят.В их лицах - благородство и сочувствиеВ глазах - восторг и благодатьА в сердце человечности отсутствиеЛишь похоть и желание сожрать.Осыпят комплиментами безмерноИх взгляды будут нежны и пылкиИ будут ахи, вздохи непременноПока у них не вырастут клыки.
talja Опубліковано 16 Квітня, 2011 в 22:12 #369 Опубліковано 16 Квітня, 2011 в 22:12 Не встречайтесь с первою любовью,Пусть она останется такой -Острым счастьем, или острой болью,Или песней, смолкшей за рекой.Не тянитесь к прошлому, не стоит -Все иным покажется сейчас...Пусть хотя бы самое святоеНеизменным остается в нас.Ахматова АннаДвадцать первое. Ночь. Понедельник.Очертанья столицы во мгле.Сочинил же какой-то бездельник,Что бывает любовь на земле.И от лености или от скукиВсе поверили, так и живут:Ждут свиданий, бояться разлукиИ любовные песни поют.Но иным открывается тайна,И почиет на них тишина…Я на это наткнулась случайноИ с тех пор все как будто больна.
talja Опубліковано 17 Квітня, 2011 в 09:57 #370 Опубліковано 17 Квітня, 2011 в 09:57 МНЕ УЖЕ НЕ ШЕСТНАДЦАТЬ, МАМА!Е. АсадовНу что ты не спишь и все ждешь упрямо?Не надо. Тревоги свои забудь.Мне ведь уже не шестнадцать, мама!Мне больше! И в этом, пожалуй, суть.Я знаю, уж так повелось на свете,И даже предчувствую твой ответ,Что дети всегда для матери дети,Пускай им хоть двадцать, хоть тридцать летИ все же с годами былые средстваКак-то меняться уже должны.И прежний надзор и контроль, как в детстве,Уже обидны и не нужны.Ведь есть же, ну, личное очень что-то!Когда ж заставляют: скажи да скажи! -То этим нередко помимо охотыТебя вынуждают прибегнуть к лжи.Родная моя, не смотри устало!Любовь наша крепче еще теперь.Ну разве ты плохо меня воспитала?Верь мне, пожалуйста, очень верь!И в страхе пусть сердце твое не бьется,Ведь я по-глупому не влюблюсь,Не выйду навстречу кому придется,С дурной компанией не свяжусь.И не полезу куда-то в яму,Коль повстречаю в пути беду,Я тотчас приду за советом, мама,Сразу почувствую и приду.Когда-то же надо ведь быть смелее,А если порой поступлю не так,Ну что ж, значит буду потом умнее,И лучше синяк, чем стеклянный колпак.Дай твои руки расцеловать,Самые добрые в целом свете.Не надо, мама, меня ревновать,Дети, они же не вечно дети!И ты не сиди у окна упрямо,Готовя в душе за вопросом вопрос.Мне ведь уже не шестнадцать, мама.Пойми. И взгляни на меня всерьез.Прошу тебя: выбрось из сердца грусть,И пусть тревога тебя не точит.Не бойся, родная. Я скоро вернусь!Спи, мама. Спи крепко. Спокойной ночи!
lilechka Опубліковано 17 Квітня, 2011 в 17:28 #371 Опубліковано 17 Квітня, 2011 в 17:28 В. СОСЮРАДогорає вечір, квітка пурпурова, у дзвінках трамваїв, кроках і піснях, і нечутно лине довга ніч зимова, довга ніч зимова, чорнокрилий птах. Дзьоб його довбає квітку пурпурову, заливає тьмою пелюсток огні. Тихша дзвін трамваїв, замовкав мова, перехожих кроки, вигуки й пісні. Завмирає місто. Тишина і спокій. Тільки сніг синіє, тільки вітру змах, і коло будинків ходять одиноко сторожі, як тіні, в довгих кожухах. Вулиці безкраї. Порожньо і дзвінко. Кроки одинокі — ніби серця стук. І в холоднім небі зорі, як сніжинки, шлють байдуже світло на замовклий брук. Де-не-де у вікнах світло янтаріє, ліхтарі хитливі, тіні без кінця. В серці пісня спіє. Місто, ніч і мрії. Що мені навіє довга ніч оця? Скільки їх минуло, цих ночей зимових! Та навіки в серці тільки ніч одна — ніч моя далека першої любові, ніч моя чудесна, юності весна. Як тоді шуміли верби над рікою, як світили зорі, як сніги цвіли... Од твого волосся віяло весною. В ніч ту над рікою ми одні були, Ні човна, ні весел, ні квіток, ні співів, тільки сніг, і вітер, і весна, весна в двох серцях жагучих, в двох серцях щасливих, першої любові сповнених до дна. Місяць над рікою в темному просторі розливав на гори і на верби ртуть. От чому для мене тільки сині зорі, тільки сині очі у житті цвітуть. Линь же, моя пісне юності й любові, і весною линьте в серце, сніг і мла! Я за те люблю їх, ночі ці зимові, що одна з ночей цих щастя принесла.
talja Опубліковано 17 Квітня, 2011 в 22:37 #372 Опубліковано 17 Квітня, 2011 в 22:37 Как много тех, с кем можно лечь в постель Как мало тех, с кем хочется проснуться... И утром, расставаясь, обернуться, И помахать рукой, и улыбнуться, И целый день, волнуясь, ждать вестей. Как много тех, с кем можно просто жить, Пить утром кофе, говорить и спорить... С кем можно ездить отдыхать на море, И, как положено - и в радости, и в гореБыть рядом... Но при этом не любить... Как мало тех, с кем хочется мечтать! Смотреть, как облака роятся в небе, Писать слова любви на первом снеге,И думать лишь об этом человеке... И счастья большего не знать и не желать. Как мало тех, с кем можно помолчать, Кто понимает с полуслова, с полу взгляда, Кому не жалко год за годом отдавать, И за кого ты сможешь, как награду, Любую боль, любую казнь принять... Вот так и вьётся эта канитель - Легко встречаются, без боли расстаются... Все потому, что много тех, с кем можно лечь в постель. Все потому, что мало тех, с кем хочется проснуться.
Liberta Опубліковано 18 Квітня, 2011 в 15:20 #373 Опубліковано 18 Квітня, 2011 в 15:20 Жизнь была! Как её мы транжирили!!! Напрямик, вперекос, напролом. Правда, печень немного расширена, Но генетика здесь ни при чём. Как забыть это слово: “затарились”!? Как агдамили мы антифриз! Нас вермутило, мы солнцедарились. Но! Мы живы, и это - сюрприз.
Tolik_lt Опубліковано 18 Квітня, 2011 в 15:31 #374 Опубліковано 18 Квітня, 2011 в 15:31 Іван Малкович * * * Отак прожив собі, дивись, немов одне лиш тільки знав я: о півдошостій народивсь — о півдопершій поховають. Звідкільсь прийшов, ішов кудись, неначе й був — не був неначе… Та хтось оплаче, хтось оплаче, й мене оплаче хтось колись, бо я й прийшов лиш, щоб хоч зрідка комусь бриніло із очей так тонко-тонко, наче скрипка, і мудро, як віолончель.
Liberta Опубліковано 18 Квітня, 2011 в 15:37 #375 Опубліковано 18 Квітня, 2011 в 15:37 Олег МалашевськийЕкспромти гастрономічний парадоксНе будь солодким, бо розлижуть, Не будь гірким, бо розплюють./ Народна мудрість /Я був здивований немало,Бо парадокс побачив в тім:Як був солодким – розплювали,Куштують всі, як став гірким.* * *У Вас, кохана, нижче спини,Лиш на зворотній стороні,Є місце, де чорнявим клиномЗійшовся білий світ мені.* * *І буде день – я стану зовсім лисим –Відполірує час мій черепок,Як баня церкви він на сонці блисне, –То може і мене помітить Бог.* * *Тричі мені явиться любов:Перша – юність освітить.Друга – згубить молодість.Третя – зафіксує старість
Рекомендовані повідомлення
Заархівовано
Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.