Україна без глобуса

[Tolik_lt]

Одне з джерел архаїки, зокрема вітчизняної, ‒ фантастичні уявлення про довколишній світ. Давно минули ті часи, коли радянські ЗМІ демонстрували переваги освіти в СРСР, переповідаючи анекдоти про американських школярів, які не можуть знайти на глобусі Європи, а Іспанію вперто шукають у Південній Африці.

Тепер у країнах СНД можна зустріти не лише школярів і студентів, але й кандидатів гуманітарних наук, котрі переконані, що Португалія розташована десь між Бразилією і Аргентиною. Тенденція «географічного здичавіння» актуальна і для сучасної України.

У середовищі тих мешканців нашої країни, чиї обличчя не надто спотворені інтелектом, світові події часто-густо існують окремо від географічних знань. Особисто я вперше зіткнувся з цим явищем в день політичного старту ХХІ століття – 11 вересня 2001 року. Тоді кількох знайомих «розвели» на гроші. Долари «вщент розбомбленої Гамерики» в них викупили за ціною удесятеро меншою за реальний обмінний курс. Перед цим знайомі передзвонили мені і запитали, чи не хотів би я теж «скинути доляри». Мої пояснення ситуації, зокрема той аргумент, що США є великою державою, чию могутність та фінансову стабільність навряд чи захитають кілька зіткнень літаків з будівлями, сприйняли доволі скептично. За кілька днів знайомі прийшли плакатися. Тоді я зацікавився їхніми уявленнями про США.

«Та ми вже дивилися на мапу, – сказав мені засмучений голова обдуреної валютними шахраями родини. – Хто ж знав, що та Америка така здоровенна…»

Виявилось, що мої знайомі вважали США країною принаймні утричі меншою за Україну і розташованою на якомусь острові. А найбільшою іноземною країною, за їхніми уявленнями, виявилась Німеччина. Ці люди аж ніяк не були темними і забитими податками мешканцями загубленого у Карпатах села. Вони жили в обласному центрі, мали бізнес і щовечора дивилися інформаційні телепрограми. Освіту вони отримали ще в радянській школі, щоправда у списках відмінників не значилися. Вони навіть їздили за кордон – у Румунію і Польщу.

І тут у розмові виявився ще один нюанс. Знання про ці дві країни у знайомих обмежувалися трасами, базарами, придорожніми кав’ярнями і туалетами. Такий «джентльменський перелік знань» я пізніше зустрічав серед наших заробітчан та «челноків». Ті ж, які перебували за кордоном довго, любили розповідати ще й про українські церкви у тих країнах, де їм прийшлося заробляти копійчину. Кілька знайомих богомольних галичан, які працювали у Португалії, розповідали про невеличку греко-католицьку капличку, збудовану в українському стилі, яку вони відвідували щонеділі, офіруючи не одну годину вихідного дня на шлях туди й назад. При цьому їх зовсім не зацікавили численні монастирі, храми і святині Португалії та сусідньої Іспанії включно з Лурдом та Сантьяго де Компостела.

Тепер у мене є сумніви – чи то вузьке знання про світ є джерелом вітчизняної архаїки, чи, навпаки, архаїка зумовлює відсутність зацікавлення тими аспектами світу, котрі не стосуються заробітків і прибутків. Можливо, тут маємо справу з якимось магічним колом замкненої на себе ментальності. Із загадковою властивістю (не лише українською) не виходити за межі ненапружено-звичного, домашнього та зрозумілого. Або ж із тим вкоріненим у тисячолітнє минуле «жлобством» (також не лише українським) , про яке тепер стало модно казати і згадувати. А може, проголошене відомим іспанським мислителем «повстання мас», яке обумовило історію ХХ століття, нарешті вичерпалось, і ми є свідками глобального повернення тих пресловутих мас у постмодерну модифікацію домодерного стану? Повернення до такої собі версії «Дев’ятнадцятого століття-2.0»? До тої версії колоніального світу, чиї «географічні аксіоми» так вдало висміяв Жюль Верн, змалювавши у «Дітях капітана Гранта» тубільного хлопчика, незламно впевненого, що весь відомий світ належить Великій Британії.

Хай там як, а спілкування зі школярами і студентами – представниками next-покоління – іноді неприємно вражає. Їхня безпорадність поряд із географічними картами є лише вершиною айсбергу невігластва. Здається, все, що не входить до вузького переліку топових «картинок» з соціальних мереж, перебуває поза полем знань пересічного молодого українця. Може, тому найпопулярнішими та найкомерційнішими книжками для молоді маркетологи книжкового ринку вважають «історії про зомбі». Як кажуть тепер східні сусіди: «Зомбак зомбака видит издалека».

Зрештою, у сусідів (і східних, і західних) ситуація схожа. Згідно з даними останніх опитувань, тамтешні школярі так само не впевнені, що Земля обертається довкола Сонця, а не навпаки, не знають, хто виграв Другу світову війну і не впевнені на якому континенті розташовані обидві Кореї. Світ стає все більш зручним для тотальних маніпуляцій. А відповідно, до тотальних зрушень. І не факт, що зрушень до кращого.

Джерело:

ZAXID.NET

Автор: Володимир Єшкілєв

[Ko3bMa]

Задорнов: "Ну тупииииє!"

Дурнєв: "Ололо"

[Dream]

Нє вєрю в прочитане.

[Volyniaka]

Освіту вони отримали ще в радянській школі...

спєцшкола в Кієвє © ( к.ф. "Красная жара") ?

[druid]

а я вірю, бо теж зустрічав людей, для яких все, що за межами їхнього існування - чорна діра.

Щоправда, мені важко оцінювати цю ситуацію обєктивно, маючи географічну освіту і провівши шкільну молодість за книгами в стилі жюля верна.

[Ko3bMa]

Нє вєрю в прочитане.

Треть россиян верят, что Солнце вращается вокруг Земли

Москва. 8 февраля. INTERFAX.RU - Самым распространенным научным заблуждением россиян является вера в то, что радиоактивность - исключительно дело человеческих рук (55%) и что антибиотики убивают вирусы так же, как и бактерии (46%), показал опрос ВЦИОМ.

Социологи центра в преддверии отмечаемого в РФ 8 февраля Дня Науки выяснили также, что треть россиян всерьез полагают, что Солнце вращается вокруг Земли (32%), причем за последние четыре года таких респондентов стало даже больше на 4%.

Чуть меньшая доля россиян утверждает, что первые люди жили в ту же эпоху, что и динозавры (29%). Около четверти наших сограждан ошибочно полагают, что лазер работает, фокусируя звуковые волны (26%).

Среди других научных заблуждений россиян - вера в то, что пол ребенка определяют гены матери (20%) и что полный оборот Земля совершает вокруг Солнца за один месяц (14%).

Каждый шестой россиянин отрицает, что электроны меньше атомов (18%) и не верит в то, что нынешние люди развились из ранних видов человека (17%).

Как показал опрос ВЦИОМ, проводившийся в 138 населенных пунктах в 46 областях, краях и республиках России, научные заблуждения более свойственны женщинам, нежели мужчинам. Так, женщины чаще считают, что радиоактивность - дело человеческих рук (58% против 51% среди мужчин), верят в способность антибиотиков убивать вирусы так же, как и бактерии (48% против 43% соответственно) и более склонны утверждать, что Солнце является спутником Земли (34% против 29% соответственно).

Впрочем, есть и исключение: мужчины чаще женщин верят в то, что лазер работает, фокусируя звуковые волны (29% против 23%).

http://www.interfax.ru/news.asp?id=176611

[Volyniaka]

КоЗьма

А чому дивуватись?

Мракобісся (під різними личинами) наступає - Вышел в свет учебник по «православной биологии»

http://smi2.ru/vetka_sireni/c1531067/

[Ko3bMa]

А чому дивуватись?

Мракобісся (під різними личинами) наступає - Вышел в свет учебник по «православной биологии»

А я й не дивуюсь. Див. пост №3

[Кирило]

Я не думаю, що все так погано. Є школярі та студенти, котрі крім соц. мереж читають також книжки, наукові статті, переглядають лекції знаменитих вчених. Інтернет - це не тільки соціальні мережі. Так вони досить сильно на нас вплинули. Але діти в нас не сироти, в них є батьки і багато з них народились за часів СРСР і навіть, дехто був піонером та комсомольцем. І фактор несподіванки те можу бути, можливо люди соромляться камери чи інтерв'ю.

І я навіть не знаю чи треба за це переживати, чи ні. Ну не знає дитина про планети чи географію, то й що. Частенько заучував, не знаючи при цьому суті прочитаного забував. Школа нічого не зможе змінити.

[Slavco]

Найгіршим, вважаю є те, що наші діти мало цікавляться тим "як воно працює", "з чого зроблене". Тому шкільна теорія часто і забувається, бо не використовується їхніми головами.

[Tolik_lt]

Частенько заучував, не знаючи при цьому суті прочитаного забував. Школа нічого не зможе змінити.

ось воно,звідки поклоніння теорії 5/10

[Соромітник]

вважаю що школа як і ВУЗ в нашій країні зі знаннями пов'язані дуже відносно - вони дають лише базу

а щоб розвиватись чи вузькоспеціалізовано чи різнобічно - треба самому всім цікавитись

я змалку пам'ятаю що від батька замість відповідей отримував рекомендацію взяти атлас/енциклопедію і знайти там відповідь. Ясно що з допомогою батька, але я шукав той клятий острів чи річку про яку сказали в фільмі чи передачі тому географію я знав добре Як впринципі і багато іншого.

Зараз малого так само вчу - або гробус/карта для географії, або Google для пошуку значення слова чи т.п.

[Кирило]

ось воно,звідки поклоніння теорії 5/10

Ось від кого пішла ідея 5/10 - Генадій Вікторович Балашов, http://balashov.com.ua.

Якраз тим, про кого написана стаття мало чим допоможе ця ідея та й безглуздо про неї розповідати їм, мабуть. Бачте, вже самі рекламу робите 5/10. Дякую.

[Кирило]

Найгіршим, вважаю є те, що наші діти мало цікавляться тим "як воно працює", "з чого зроблене". Тому шкільна теорія часто і забувається, бо не використовується їхніми головами.

Тоді вихід один. Самим їх зацікавити. Фізика цікава наука, але на старому (радянському вольтметрі та амперметрі) багато не покажеш. Є й інше обладнання, але це нічого не змінить. Так і з іншими науками. Важко заставити себе читати книжку, яка тобі байдужа. І деякі книжки не просто засвоїти. Суть читання не просте заучування прочитаного, а осмислення, знаходження проблеми, які описує автор, засвоєння послання автора та ін.

[romaxa11]

Слабкість нашої освіти якраз і полягає в теоретичних знаннях. Як у ВУЗі, так і в школі роль практичних, лабораторних, була другорядною - втрачений час. От щось зазубарити - ото знання. Західні студенти можливо в чомусь і тупіші від наших і в тому логіка є. Якщо взяти щурів і одних спокійно годувати, а іншим ставити якісь головоломки, щоб хавчик здобути, то друга група розвинется більше. Але у них все пов'язано з практикою. Коли ти прочитав, обдумав, а потім ще це все відтворив і побачив візуально - воно вже не так просто забудется. Універів у них не так багато, але в кожному комплект дослідницького обладння, достатнього для написання докторської. Наші вчені записуються в чергу в Києві на дифрактометр. Ти щось синтезував, потрібно взнати структуру, форму гратки і ти замість взнати те все вже і негайно, чекаєш місяцями поки черга дійде. А там студенти на лабораторних тим займаються. Всі наші професори робили установки для своїх дисертацій самі. В Львівському універі є чувачок. який зробив сам установку для вимірювання магнітоопору, і магніторезонансу, вартість якої в Польщі - 2млн. євро, а він сам шукав запчастини, калібрував, правда часу на докторську так і не вистачило, залишився кандидатом.

А географію я вивчив дякуючи Полє чудес, там питання було про столицю Гондурасу - Тегусігальпа. І я собі помаленьку за місяць вивчив всі столиці світу, а разом з ними і уявлення про глобус. Але в нас не було приставок, компів, ігри полягали в спілкуванні, взаємодії. Не було телевізора з крутими каналами, читали книжки, розвивалась уява. Сучасні діти всім цим нещадно обділені.

Я колись зазубарив всі реакції розпаду частинок з ядерної фізики (бозони, піони і т.д.). То був капець екзамен, але я в нього не сильно вникав, просто напам'ять вивчив, що було в конспекті коли доводилось бувати на цьому предметі. Витягнув білєт, а там ті реакції. Я навіть і не здивувався, просто на всі 100% знав що я все знаю. Я як почав їх фігашити, викладач, який з мене постійно ржав (бо я ржав з нього), зупинився біля мене, лице перекосилось, спохмурів, стояв з десять хвилин і потім пішов. Я здав то всьо і пішов додому, а після обіду коли прийшов за оцінкою, виявилось що вся група перездає з двійки на трійку, червонодипломщиця також мала нехілі проблеми. Підхожу, а він випереджаючи мене:"У вас чотири!" Я все зрозумів і питаю:"А що я десь помилку допустив?" Він почав морозитись і так ми розійшлись.

[Кирило]

Цілком згідний. Матеріальна база бажає кращого. І якщо в нас чудові кандидати та професори їм важко нас зацікавити тільки теорією.

Одна тільки лекція про сучасні технології може голову знести. От було б добре побачити в живу.

Також є проблема у фінансуванні університетів. І навіть якщо є меценат, котрий хоче надати грошову допомогу на обладнання, то до купівлі самого обладнання може не дійти (великий борг в універів). Тому часто спочатку купляють необхідне обладнання і тоді передають на баланс університету (інституту чи ще кудись).

І при розробці студентом чи кандидатом інноваційних проектів нема фінансової підтримки. І коли проект окупається, то розробникам можуть вручити тільки грамоту. Про які інновації можна говорити.