Plum Опубліковано 13 Серпня, 2012 в 19:43 #1 Опубліковано 13 Серпня, 2012 в 19:43 А ми тут взяли та і поїхали маленькою борд-групою в Карпати, прогулялись по Петросу, чого і вам всім бажаємо
Olesya Опубліковано 13 Серпня, 2012 в 19:57 #2 Опубліковано 13 Серпня, 2012 в 19:57 Ох, від гірських пейзажів аж серце завмирає! Те, що почуваєш в горах, не передають жодні слова. Ви молодці, і я вам заздрю (навіть не буду писати "по доброму)
SvitlikOM Опубліковано 13 Серпня, 2012 в 20:39 #3 Опубліковано 13 Серпня, 2012 в 20:39 Карпати заворожують. Це щось фантастичне. Два дні зовсім іншого життя, далекого від буденності, позбавленого думок про негатив, проблеми. Справжній відпочинок. Величезне спасибі Вадиму Пламу за те, що витягнув.
sweetlena Опубліковано 13 Серпня, 2012 в 22:48 #4 Опубліковано 13 Серпня, 2012 в 22:48 Просто "дякую" тут замало. Море вражень, відчуття єднання з величними Карпатами... це щось. Ти нас навчив як можна любити гори, боротися із собою, і почуватися таким щасливим...) Оті смачні коржики, горішки, лимони зі "згущенкою", малину, сонце, дощ, град не забуду ніколи. Забуваєш про все, втрачаєш відчуття реальності...є ти і ті, хто поруч. ДЯКУЮ!!!
Andruha_gpz28 Опубліковано 14 Серпня, 2012 в 06:13 #5 Опубліковано 14 Серпня, 2012 в 06:13 Величезне спасибі Вадиму Пламу за те, що витягнув.Ага. Він такий. )))
laska Опубліковано 14 Серпня, 2012 в 06:53 #6 Опубліковано 14 Серпня, 2012 в 06:53 Багато країн, Карпати одні - Ти мусиш там побувати! Папайя, кая і маракуя Не кожному смакує - Навіщо так ризикувати? Поїдемо в Карпати!!! Ні Міссісіпі, ні Тітікаки, Їдемо в Карпати!!! Оце ці вихідні наспівувала і все про Вас згадувала, думаю як там наші бордо-турити... Кусаю лікті... і дякую за враження! Браво!!! Ото справжні вихідні!
Plum Опубліковано 14 Серпня, 2012 в 12:53 Автор #7 Опубліковано 14 Серпня, 2012 в 12:53 Кусаю лікті... Тю, знайшла чого лікті кусати. Чекаємо закінчення дощів і їдемо на ожину в Карпати! Десь в середині вересня -- саме воно
Atarax Опубліковано 21 Серпня, 2012 в 14:41 #8 Опубліковано 21 Серпня, 2012 в 14:41 Кусаю лікті... Тю, знайшла чого лікті кусати. Чекаємо закінчення дощів і їдемо на ожину в Карпати! Десь в середині вересня -- саме воно Здай ожинні місця, а?
Plum Опубліковано 21 Серпня, 2012 в 21:04 Автор #9 Опубліковано 21 Серпня, 2012 в 21:04 Підйом від Буковля до Малого Горгана встелений ожиною.
sweetlena Опубліковано 21 Серпня, 2012 в 21:23 #10 Опубліковано 21 Серпня, 2012 в 21:23 Підйом від Буковля до Малого Горгана встелений ожиною.Ой, вересень скоро... ожина доспіє...Карпати "тримають" досі, тому рюкзачкам недовго лежати в шафі))
Plum Опубліковано 21 Серпня, 2012 в 21:26 Автор #11 Опубліковано 21 Серпня, 2012 в 21:26 Ну я пропонував Валіку поїхати на ці вихідні, але він сказав що в нього інші "подорожі" заплановані, все на раз буде забагато... а так би махнули на Говерлу на День незалежності -- досить патріотичний вчинок
sweetlena Опубліковано 21 Серпня, 2012 в 21:35 #12 Опубліковано 21 Серпня, 2012 в 21:35 Він якраз нічого не втратив. Зараз в Татрах. А ми чекатимемо і, думаю, погода й обставини сприятимуть побачити осінні гори.
Atarax Опубліковано 27 Серпня, 2012 в 14:54 #13 Опубліковано 27 Серпня, 2012 в 14:54 Підйом від Буковля до Малого Горгана встелений ожиною.Оу, буду мати на увазі.І там, єслі чьо, кличте, приєднаюсь.
Plum Опубліковано 27 Серпня, 2012 в 14:56 Автор #14 Опубліковано 27 Серпня, 2012 в 14:56 Наступний мій похід, швидше всього, буде дуже-дуже повільним і нескладним, бо планую йти з дітьми -- ми і ще одна-дві сімейки
sweetlena Опубліковано 27 Серпня, 2012 в 15:10 #15 Опубліковано 27 Серпня, 2012 в 15:10 Одна сімейка вже чекає з нетерпінням))))))))
Plum Опубліковано 22 Жовтня, 2012 в 20:34 Автор #16 Опубліковано 22 Жовтня, 2012 в 20:34 Щось осінь в Карпатах від мене стрімко втікає... однак повторення ось такої насолоди я точно не пропущу!
sweetlena Опубліковано 23 Жовтня, 2012 в 08:46 #17 Опубліковано 23 Жовтня, 2012 в 08:46 От би нам мати закалку, щоб могли розділити таке мега-задоволення Нехай задумане збувається! П.С.Та ви "сумашедші"
Plum Опубліковано 23 Жовтня, 2012 в 09:35 Автор #18 Опубліковано 23 Жовтня, 2012 в 09:35 От би нам мати закалку З нами на новий рік в Карпати (на гору Піп Іван, 2028 м) ходила дівчина з Рівного, яка вперше в житті була в горах. Походом взагалі вона була дуже задоволена, проблема була лише одна -- під час ночівлі серед руїн обсерваторії її чоловік-паморок не хотів, щоб вона спала біля інших хлопців і її поклали під стіну намету, а не посередині... мало того, що це ж на снігу спати, так ще і стінка холодна, і до того ж по ній конденсат стікає і спальника мочить... П.С.Та ви "сумашедші" ой да, здорові люди туди не ходять
Tolik_lt Опубліковано 23 Жовтня, 2012 в 09:57 #19 Опубліковано 23 Жовтня, 2012 в 09:57 рєальнє "отморозкі"
Plum Опубліковано 4 Січня, 2013 в 21:44 Автор #20 Опубліковано 4 Січня, 2013 в 21:44 Новий рік в Карпатах -- це просто неймовірно! Ось кілька фоток:
sweetlena Опубліковано 5 Січня, 2013 в 11:41 #21 Опубліковано 5 Січня, 2013 в 11:41 Увесь похід, мабуть, був вартий того, щоб побачити таке зоряне небо. Воно неймовірне. Новий рік під самими зірками-це ж скільки бажань можна загадати) і вони обов"язково мають збутися
kavalena Опубліковано 17 Березня, 2013 в 23:57 #22 Опубліковано 17 Березня, 2013 в 23:57 Вдалось мені вирватись з дому на кілька днів. Відсвяткувала 8 березня як мріяла – по коліна снігу, в горах та чудовій компанії. Почувши, що збирається чималенький гурт в кількості більше 20 чоловік, швиденько перейшли до запасного плану Б і маленькою компанією з 4 чоловік поїхали окремо від усіх по іншому маршруту. Пригода почалась з того, що я не встигла на кілька хвилин на електричку до Луцька, звідки їде потяг до Івано-Франківська (відголоски пакращення на Укрзалізниці, де познімали минулого року багато потягів). Навіть не переживаючи з цього приводу і маючи часу в запасі, поїхала на луцьке кільце. Навіть побачивши натовп народу на зупинці і помахавши вслід рукою проїхавшій рейсовій маршрутці, знову ж не переживала. Перед зупинкою кілька людей відчайдушно стопили попутки. Майже одразу зупинилась якась маленька Славута, троє найспритніших, серед них і я, завантажились до салону. Бідний чоловік біля мене гриз свої коліна, бо по-іншому не вміщався, навіть мої короткі ноги надійно підпирали передні сидіння. Вже по дорозі попутник розповів, що стопив попутки біля години. Ого! подумала я, могла і не попасти нікуди… Вже в Луцьку водій сказав, що кілька років їздить цією дорогою і ніколи не зупинявся когось підбирати. Усвідомивши свою фартовість, настрій піднявся ще вище, а після випитої смачної кави в Луцьку – вже зашкалювало. Сівши в потяг, зустріла приємні обличчя знайомих та незнайомих туристів, але однаково близьких по духу. Приємно потеревенивши з давніми знайомими та хорошими людьми, повкладались спати. Спалось важко, бо духота стояла неймовірна. В наших вагонах чомусь так зажди – або соплі мерзнуть, або останню одежину зняти хочеться. Зранечку попили чаю на вокзалі та залишивши гоп-компанію, ми вже четверо вирушили своєю дорогою. Спочатку на Калуш дизелем. Дорогою розмічала лавинну стрічку – все по фен-шую: через кожен метр, зі стрілочкою в напрямку до «тіла». З цих стрічок потім багато було жартів, але начитавшись попередньо про регіон куди йдемо, треба було бути готовим до всього. Ось тут можна почитати про страшні лавини в тому районі: http://www.mycarpath...hora-hrofa.html Наслідки однієї з них ми бачили – вражає, я вам скажу, незважаючи на те, що лавина була 5 років назад… В Калуші пересіли на маршрутку до Осмолоди і почались американські гірки на дуже ямистих дорогах, щей сидіти випало на задньому колесі – мало не знудило… Осмолода – колись процвітаюче село, зараз же там живе біля 70 чоловік. Але приємно було, вийшовши з автобуса, зустріти привітного дідуся в білесенькій вишиванці. Дивно чому село занепадає – біля села є форелеве господарство, автобус їздить двічі-тричі на день, в самому селі бачили не одну «пилораму» досить потужних масштабів, ну і ліс возять безперервно, навіть у святковий день 8 березня. Та і туристичний потенціал – безмежний. Силами організації «Стежки Карпат» чудово промарковано маршрути та екостежки, побудовано туристичний притулок, відновлено колиби по маршрутах. Вийшли з села, перейшли міст через річку Молода, одну з найчистіших річок Європи. А найчистіша, як каже Інтернет -- Лімниця, протікає через те ж село Осмолода і я правим притоком Дністра. Ось такі карти стоять в ключових точках, та і самі маршрути дуже ретельно та якісно промарковані Кілька кілометрів пройшли наїждженою лісовозами дорогою, дорога краща ніж до села з Калуша. Фотосесія біля картини дивного звіра – «свиноведмедя» Восьмиберезневий подарунок від гір Потім переправились через річечку, добре, що хлопці допомогли, бо мабуть навкарачки довелось би повзти по тому мокрому «місточку». Далі підйом і нетоптаний сніг, спочатку неглибокий, та досить скоро топтали вже по коліна… Добре, що в нас були снігоступи, без них здохли б усі дуже швидко, а так після снігоступів йти досить прийнятно та легко. Стежка проходить повз так званий Гроф’янський став, на якому я вирішила сфотографуватись, та ступивши кілька кроків, провалилась у сніг по помідори (як ми потім визначили, такий орган є і у дівчат теж, але тільки в тих, які ходять в гори взимку). Взимку горизонтальна площадка ставу, прикрита снігом, виглядає гарно. Знайшла в інтернеті літні фотки – вже не так вражаюче Останній кілометр шляху – з дуже стрімким підйомом. Побачили табличку, що до хатиночки на галявині 300 м, мені вони видались 3 км, як мінімум. Хатинка маленька та чистенька, щей при біді якісь продукти заблукалим та голодним туристам можна знайти. Тільки ми встигли покласти рюкзаки та порадіти, що ми самі, як з лісу почулись чиїсь голоси. За кілька хвилин показались і гості – група туристів зі Львова. Спочатку насторожили нас по-перше перегаром, що йшов далеко перед ними, а по-друге нахабно вломившись до хатинки навіть не цікавлячись і не радячись з нами як ми її ділитимемо. На переговори пішли ми перші, і розділили територію мирно, і домовились про спільну заготівлю дрів. Самий голосний та діловий львів’янин сказав, що він практик, а його супутники лише теоретики. Як і годиться справжньому практику він майже одразу заліз в спальник і хропів там аж до пізнього вечора, поки його колеги не розбудили його поїсти. Оскільки львів’яни мали мокре взуття та одяг і готували їсти на пічці, то весь вечір вони і займались тією пічкою, ми ж лише користувались теплом, якого було аж занадто, що, врешті повкладавшись спати, двері лишили трішки відкритими, бо температуру нагнали майже як в сауні. Врешті повкладались спати, і тут вже виспавшийся Практик, почав теревенити. Але послухавшись нашого прохання дати поспати, всі затихли. Як назло заснути мені вдалось не одразу – почались проблеми зі шлунком і забіги на короткі дистанції… Жалісливий львів’янин, чуючи мої скарги, адресовані зовсім не йому, почав радити мені свій рецепт від такої недуги – 2 пальці в рот і …. Зрештою, пораду давав щиро та співучасно, то ми його не посилали нікуди J Знаючи, що перехід у нас всього кілька кілометрів за сьогодні, дозволили собі поспати до 11, але чомусь о 8 всі повставали як штик. Влаштували собі кулінарне ненажерство. Спочатку «добили» вчорашню гречку, потім приготували молочної каші – смакота вийшла, я вам скажу… Львів’яни зібрались на підйом, ми пропонували їм снігоступи, адже йшли б їхніми слідами та по дорозі назад забрали б. Але вони чомусь відмовились, сказавши, що йдуть на іншу гору ніж ми. Зібрались і ми до виходу, попрощались з гостинною колибою, але довелось ще майже на годину затриматись – шукали загублений GPS, добре, що успішно. Виявилось, що львів’яни все ж пішли на Грофу. Іти по слідам вже було значно легше і нам. Як справжні українці ми щоразу жартували коли в снігу бачили глибокі сліди від їхніх провалювань та сліди від рук на снігу. Адже топтати глибокий сніг без трекінгових палиць та снігоступів – справа виключно для гурманів. Зрештою – ми ж пропонували їм скористатись нашими снігоступами… Сліди від надсучасних «трекінгових грабель» Погодка спочатку обнадійливо майнула проблисками, та потім міцно затягло небо і місцями почав моросити дощик. Вийшли з лісу на відкриту місцевість – додався щей вітер. Але як кажуть в тому анекдоті – все ж краще ніж на роботі / вдома. На вершині швиденько сфоткались біля кам’яного туру і, ховаючись від пронизливого вітру, почали спуск. Добре, що хтось в той самий день там проходив, то не довелось обирати шлях і звірятись щоразу з картою і GPS-ом під тим вітром. Спускаючись провалювались вже більше – чи то сніг там більш пухкий, чи то ступаючи зверху в сніг натискаєш з більшою силою…
kavalena Опубліковано 18 Березня, 2013 в 00:02 #23 Опубліковано 18 Березня, 2013 в 00:02 З цієї сторони до туристичного притулку менше йти, так що невдовзі радісно побачили будиночок, але спочатку почули "ревіння божевільного ведмедя", який згодом виявився одним з господарів хатинки. На спуску небо знову зжалилось над нами і знову маякнуло невеличким проблиском в хмарах. А ввечері бачили навіть мутні зорі. Цей будинок значно більший – з двома кімнатами, так що цієї ночі не довелось ні з ким ділити нари. В одній кімнаті були троє чоловік з Калуші, вони і будували це все добро. Так що пічка була вже розтоплена і ми знову цим всім не займались. Пізніше вже до ночі прийшли ще двоє переляканих поляків, але вони якось на контакт не йшли, і заваривши якоїсь своєї «мівіни» пішли ночувати на горище – там теж є лежаки, але немає пічки, тому в зимову пору сильно не зігрієшся. Приготували смачного борщу. Не знаю, що там в ньому було веселого, але почалась дурка, яку словами не передати. Мова зайшла за Ленса Армстронга та про те, що його діти всі народжені вже після того, як він фактично був безплідним після хіміотерапії. Як молодому і неодруженому Саші всі почали радити терміново запасатись «матеріалом». Всім же ж відомо, що їзда на велосипеді призводить до імпотенції (це одна з дуже поширених страшилок і чого бояться всі новачки-любителі) . Але ж біда – треба швидке заморожування. Тут вже Саша сам знайшов вихід – в них на роботі є рідкий азот. Еврика! Можна бути спокійним за майбутнє… З цим і повкладались спати. Але ж тему не завершено. Саша, вже заснувши, сварився на когось: «ну шо ти в грязь пробірки поставила – тож діти неграми будуть»… Підйом в 4:30 ранку пройшов гладко, швидко спакувались, перекусили та почали спускатись. Після того як тут пройшли 3 калушан та 2 поляків на снігоступах, йшлось легко, хоч і провалювались теж трохи. За кілька годин, весело спілкуючись, добрались до Осмолоди, звідти пострибали на ямах до Калуша, а потім і на Івано-Франківськ. У Франківську був душ, були вареники, була смачна кава та прогулянка містом, а ще кіно (видовищно дивитись фільми на такому величезному екрані – доводилось головою вертіти щоб все побачити). Потім на вокзалі зустріли іншу групу, послухали про їхні пригоди. Їх погода балувала менше, та і ночувати їм доводилось в палатках, а це вам не тепла колиба… Хоча вони побували на найвищому в Карпатах водоспаді – Ялинському, судячи з відгуків та фотографій – дуже гарне місце. Потім сон в поїзді, без задніх ніг, чай з булочкою в Луцьку на вокзалі та дорога додому… Хочу ще!
krava Опубліковано 13 Серпня, 2013 в 15:06 #24 Опубліковано 13 Серпня, 2013 в 15:06 эх кльова вам а мы тока аттуда: Зараз Плам до нету добереться і внятно і понятно розкаже.
odna Опубліковано 13 Серпня, 2013 в 15:20 #25 Опубліковано 13 Серпня, 2013 в 15:20 И так понятно. Черногорский хребет, пёхом. Озеро под Барбенескул, как погляжу. Эх, Карпаточки! Ждите, мы идем
Рекомендовані повідомлення
Заархівовано
Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.