valerija Опубліковано 18 Листопада, 2011 в 19:36 #1 Опубліковано 18 Листопада, 2011 в 19:36 Із "Діяння небожителів":Слово двадцять четверте. Хресна дорога єднання.Стація перша. Христа засуджують на смерть.Що в небі голосять ангельські лики –відлунює щемно в Єрусалимі:Христос на суді в мирського владики –тримаючи всесвіт словами Своїми.Навколо – прокльони, лайка, і крики,й нахвалка скаржитись навіть у Римі.Він перед ними – простим Чоловіком,вони ж перед Богом – мов одержимі.Сказано людям – одтоді й довіку:хто не осудить – Творцем не судимий.Судище ж це – над Христом, неабиким,Й Свого хреста Сам Творитель нестиме.Всі віруєм – за Понтія ця страта,однак чи знайдем між святих Пилата?..Стація друга. Ісус бере на Себе хреста.Отож, немає між святих Пилата,лиш навісніє круг Христа когорта,бо так кортить же плюнуть, осміятиТого, Хто – не жилець, Кого – "ad mortem" (лат. на смерть),на Кого і жебрак – на латі лата, –як-от патрицій, дивиться спогорда.Та хай вже ідоляни, хай в солдатаоскал – немов на полюванні в хорта, –дак одновірців же юрба строкатагука Його смертельному ескорту:"Аби помер хутчій, іще до свята,Його ви катування ще прискорте!"Христос мовчить на ту гірку публіку,бере хреста –за ціле людство викуп.
valerija Опубліковано 28 Листопада, 2011 в 19:02 Автор #2 Опубліковано 28 Листопада, 2011 в 19:02 Стація третя. Ісус падає під хрестом упершеБере хреста, за ціле людство викуп,На побичовані похилі плечі,Руша спрокволу крізь юрму столику,Замішану на глумі й безсердеччі.Враз падає, між реготу і рику!..Не держать ноги, хоч і не старечі.Хрестом Йому забагрилась туніка,У плоть уп’явшись аж до кровотечі.Це ж так і вірні, в свару ту великуРозпавшись на дві Церкви суперечні,Панахали Його в фанатстві дикім:Всі аргументи – стрілами й картеччю.Є вірність вірі, що найбільша зрада.Упав Ісус. Болить! Громада рада.
valerija Опубліковано 20 Жовтня, 2013 в 20:21 Автор #3 Опубліковано 20 Жовтня, 2013 в 20:21 Новела з книги «Тетрамерон»ЗА П’ЯТЬ ХВИЛИН ВІЧНІСТЬ– Отже, ніякої надії?– Сказали лікарі, шо ніякої. Практично. Дев’яносто дев’ять і дев’ять десятих.– Та ви все-таки вирішили ще раз пройти всі аналізи.– А раптом... Хто топиться – за бритву вхопиться.– Авжеж. Їх принесуть з хвилини на хвилину. Але все-таки – дев’яносто дев’ять і дев’ять, кажете? Тому й зважились на цю розмову?– Тому й зважилась. Хай це й не настане так відразу, але вже близько, і все моє життя... так, усе... як на долоні... І вже в кулаці. Мусила тепер його все роздивитися... наче одним поглядом охопити... Як було там багато такого, шо хотілося б змінити, а вже не зміниш.– Це називається гріхами?– Багато грішила. Ше зі школи. Компанії, «чорнилко», потім «колеса». Ну...– Розумію. А з хлопцями?– Тоді ж, зовсім рано.– Аборти?– Кілька разів.– Чоловік не хотів дітей?– Чоловіки. Я тричі була замужем. Я тоже не хотіла. З трьох шлюбів одна дитина. Та бувало й на стороні...– До церкви, звісно ж, не ходили...– Яка там церква. Хто там у шо вірив. Правда, одного разу я попала в бoльницю. Там штунди...– Протестанти...– ...Ну, вєрующі... Співали, роздавали брошурки.– І ви щось узяли з їхніх проповідей?– Помню, шось про кінець світу: шо, мов, будуть війни, і хвороби, і землетруси, і ворожнеча між людьми, і загребущість... Читала. Але все то без продовження: вийшла з лікарні – та й по всьому. Не було часу.– Браття протестанти розповідали вам з Біблії. Православний батюшка згадав би ті самі слова. Ніколи не бракувало ні воєн, ні хвороб, ні землетрусів, і завжди люди були загребущими... Всі ознаки перед очима. Але нам не відомо, доки Бог довготерпить. Можливо, до кінця світу лишилося п’ять хвилин. А ви маєте братів, сестер чи самі в родителів?– Є брат і сестра, нас троє. Але ми рідко бачимось. І рідко дзвонимо. Як мама з татом померли, то навіть судилися за хату. Встидно споминати.– Кому ж хата дісталась?– Мені. Я там квартирантів поселила. Все мало було. Тепер, подумати, нашо то все?!– Що правда, то правда. На той світ і спаленого сірника не візьмеш, тільки свою душу. І то – у вічність. У ту вічність, яку заслужив. Бувало, думали про це?– Можна сказати, шо нє. Хіба що вже аж останнім часом. Шось довго не несуть результатів...– Нічого, є час поговорити. У вас син чи дочка?– Син. Не слухається зовсім. Не знаю, шо з нього буде. Куди він тепер... Компанії, бари...– А ось і результати аналізів, дякую. Проте і ви, і ваш син ще мають трохи часу, щоб змінити у своєму житті дещо найголовніше. Котра зараз година?– П’ятнадцять на десяту.– Ба ні, за п’ять хвилин вічність. Часу обмаль, та досить, аби встигнути. Встигнути дещо найголовніше. А діагноз ваш не підтвердився. Погляньте, ось результат.
Рекомендовані повідомлення
Заархівовано
Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.