Християнський письменник Брат Віктор

[valerija]

Із "Діяння небожителів":

Слово двадцять четверте. Хресна дорога єднання.

Стація перша. Христа засуджують на смерть.

Що в небі голосять ангельські лики –

відлунює щемно в Єрусалимі:

Христос на суді в мирського владики –

тримаючи всесвіт словами Своїми.

Навколо – прокльони, лайка, і крики,

й нахвалка скаржитись навіть у Римі.

Він перед ними – простим Чоловіком,

вони ж перед Богом – мов одержимі.

Сказано людям – одтоді й довіку:

хто не осудить – Творцем не судимий.

Судище ж це – над Христом, неабиким,

Й Свого хреста Сам Творитель нестиме.

Всі віруєм – за Понтія ця страта,

однак чи знайдем між святих Пилата?..

Стація друга. Ісус бере на Себе хреста.

Отож, немає між святих Пилата,

лиш навісніє круг Христа когорта,

бо так кортить же плюнуть, осміяти

Того, Хто – не жилець, Кого – "ad mortem" (лат. на смерть),

на Кого і жебрак – на латі лата, –

як-от патрицій, дивиться спогорда.

Та хай вже ідоляни, хай в солдата

оскал – немов на полюванні в хорта, –

дак одновірців же юрба строката

гука Його смертельному ескорту:

"Аби помер хутчій, іще до свята,

Його ви катування ще прискорте!"

Христос мовчить на ту гірку публіку,

бере хреста –за ціле людство викуп.

[valerija]

Стація третя. Ісус падає під хрестом уперше

Бере хреста, за ціле людство викуп,

На побичовані похилі плечі,

Руша спрокволу крізь юрму столику,

Замішану на глумі й безсердеччі.

Враз падає, між реготу і рику!..

Не держать ноги, хоч і не старечі.

Хрестом Йому забагрилась туніка,

У плоть уп’явшись аж до кровотечі.

Це ж так і вірні, в свару ту велику

Розпавшись на дві Церкви суперечні,

Панахали Його в фанатстві дикім:

Всі аргументи – стрілами й картеччю.

Є вірність вірі, що найбільша зрада.

Упав Ісус. Болить! Громада рада.

[valerija]

Новела з книги «Тетрамерон»

ЗА П’ЯТЬ ХВИЛИН ВІЧНІСТЬ

– Отже, ніякої надії?

– Сказали лікарі, шо ніякої. Практично. Дев’яносто дев’ять і дев’ять десятих.

– Та ви все-таки вирішили ще раз пройти всі аналізи.

– А раптом... Хто топиться – за бритву вхопиться.

– Авжеж. Їх принесуть з хвилини на хвилину. Але все-таки – дев’яносто дев’ять і дев’ять, кажете? Тому й зважились на цю розмову?

– Тому й зважилась. Хай це й не настане так відразу, але вже близько, і все моє життя... так, усе... як на долоні... І вже в кулаці. Мусила тепер його все роздивитися... наче одним поглядом охопити... Як було там багато такого, шо хотілося б змінити, а вже не зміниш.

– Це називається гріхами?

– Багато грішила. Ше зі школи. Компанії, «чорнилко», потім «колеса». Ну...

– Розумію. А з хлопцями?

– Тоді ж, зовсім рано.

– Аборти?

– Кілька разів.

– Чоловік не хотів дітей?

– Чоловіки. Я тричі була замужем. Я тоже не хотіла. З трьох шлюбів одна дитина. Та бувало й на стороні...

– До церкви, звісно ж, не ходили...

– Яка там церква. Хто там у шо вірив. Правда, одного разу я попала в бoльницю. Там штунди...

– Протестанти...

– ...Ну, вєрующі... Співали, роздавали брошурки.

– І ви щось узяли з їхніх проповідей?

– Помню, шось про кінець світу: шо, мов, будуть війни, і хвороби, і землетруси, і ворожнеча між людьми, і загребущість... Читала. Але все то без продовження: вийшла з лікарні – та й по всьому. Не було часу.

– Браття протестанти розповідали вам з Біблії. Православний батюшка згадав би ті самі слова. Ніколи не бракувало ні воєн, ні хвороб, ні землетрусів, і завжди люди були загребущими... Всі ознаки перед очима. Але нам не відомо, доки Бог довготерпить. Можливо, до кінця світу лишилося п’ять хвилин. А ви маєте братів, сестер чи самі в родителів?

– Є брат і сестра, нас троє. Але ми рідко бачимось. І рідко дзвонимо. Як мама з татом померли, то навіть судилися за хату. Встидно споминати.

– Кому ж хата дісталась?

– Мені. Я там квартирантів поселила. Все мало було. Тепер, подумати, нашо то все?!

– Що правда, то правда. На той світ і спаленого сірника не візьмеш, тільки свою душу. І то – у вічність. У ту вічність, яку заслужив. Бувало, думали про це?

– Можна сказати, шо нє. Хіба що вже аж останнім часом. Шось довго не несуть результатів...

– Нічого, є час поговорити. У вас син чи дочка?

– Син. Не слухається зовсім. Не знаю, шо з нього буде. Куди він тепер... Компанії, бари...

– А ось і результати аналізів, дякую. Проте і ви, і ваш син ще мають трохи часу, щоб змінити у своєму житті дещо найголовніше. Котра зараз година?

– П’ятнадцять на десяту.

– Ба ні, за п’ять хвилин вічність. Часу обмаль, та досить, аби встигнути. Встигнути дещо найголовніше. А діагноз ваш не підтвердився. Погляньте, ось результат.