Молитва до України

[ursa]

Вітаю тебе, моя Україно! Звертаюся до тебе, багатостраждальна мальвова країно! Прошу, кохана, наймиліша матусю!

Настала ще одна мить у твоїй історії: всміхнулось сонечко з небесних вершин, і десь у далекому, Богом забутому селі, в хатинці, біля якої в кетягах красується калина, народився маленький син своєї Батьківщини, не знаючи, що десятки його братів цієї секунди назавжди сховали очі за повіки.

Як із дерев опадає листя, так ти, матусю, втрачаєш своїх дітей. Рідшає військо твоїх захисників, зникає дзвін солов’їної мови. Що ти відчуваєш в цю мить, моя Україно? Чому ти не захищаєшся, моя рідна? Чи ти цього не чуєш, чи ти цього не бачиш, моя безцінна?

Русокоса красуне, ти стомилась – я знаю: стільки мук ц твоєї долі, стільки болю у твоєму серці, стільки сліз у твоїх очах. Нажилась ти під крильцями у ”добрих” старших сестриць, що перетворили тебе з величної княгині на наймичку нещасну. Роки за роками ходила ти в лахмітті з дітками і шукала собі убогої хатинки для життя-буття. У цей час зросійщувалися твої люди, зникали прадавні традиції, розкрадалися безмежні бібліотеки. Твої красиві велетні-міста ставали домівками для варварів, які поставили собі за мету знищити Україну.

Чи згадай той холодний тридцять третій, страшні голодні дні, коли силою у людей забирали найбільше золото – хліб. Ходили злодії життя селом, викачуючи все їстівне, ні зернини не залишали навіть тим, у кого дрібні діти були. Та й ті згодом почали пропадати: божеволіли батьки й убивали свої власні надії. Ц цей час їздили мертвими сільськими вуличками труповози і гаками тягли у спільну могилу всіх – і мертвих, і напівживих.

А пам’ятаєш тих, які захищали тебе своєю кров’ю і яких по-звірячому карали за це, викидаючи, в кращому випадку, за кордон і наказуючи забути їхню Батьківщину. Інших, найбільш завзятих і непокірних, просто вбивали, щоб не заважали.

Моя слов’янко, ти вкотре вистояла і в боях столітніх таки волю здобула. Нема кайданів, але не веселишся ти! Матусю, що з тобою, що це з нами? Чому, питаємо, хто ми є? навіщо побратимів проводжаємо в далекі краї?

Так дивно, рідна, говорить нарід твій і в мачухи вишукує собі великі гори золоті. Іде кудись і, уявляєш, там шукає рідного крильця, а дім свій забуває. У цей час живуть біля українських білих хат, плакучих верб і гордих мальв чужі люди з чужою мовою й кажуть: ”України нема, нема українців!”

Чуєш, нема тебе, мамо, нема мене в тебе. А знаєш, що найстрашніше: це те, що нас не було ніколи… Марив колись Шевченко, нізащо помирали митці розстріляного Відродження, даремно стояв Майдан.

Після цього розумієш, що найбільша наша проблема – це ми, які, як билинка при дорозі, хилимось туди, куди повіє вітер. У нас нема мети, а отже, нема майбутнього. Дивно, але ти, моя заплакана Україно, дбаючи про свій народ, чомусь не заслужила в нього пошани. Ти йому не потрібна! Він забув про твоє існування! Для нього добрим є життя попідтинню!

Що ж робити, рідна, коли твоїм діткам у клітці стало добре жити і коли все одно, якою мовою говорити і під чиїм прапором ходити? А й справді, яка нам різниця, скільки на світі українців – 48 мільйонів чи десятеро лякливих патріотів?

Пробач нас, калинова, що думати не вміємо, що наша хата завжди скраю, що нам миліше бути малоросами й хохлами, ніж твоїми дочками й синами.

Допоможи знайти той правильний шлях, за який помирали твої генії-сини, про який усе життя мріяли наші прадіди й який повинен стати сенсом буття всіх українців.

Благослови нас у цій нелегкій боротьбі за знання, за тебе і за себе.

© Іванна МРИГА

учениця 11-го класу

с.Загайці, Тернопільська область

[Shkoder]

да, это отжиг посильнее развешанных по Луцку плакатов с Юлей в доспехах a la Жанна Д'Арк и подписью "Воин света"

[lumax]

Лишь бы искренне....

[ursa]

Кстати, на днях вышеизложенная вещь получила третью премию в конкурсе "Любіть Україну" имени Джеймса Мейса.

[vanus]

непогано

[funfoto]

да, это отжиг посильнее развешанных по Луцку плакатов с Юлей в доспехах a la Жанна Д'Арк и подписью "Воин света"

Уфф.. я этих плакатов видел... Первый раз увидел в продовольственном магазине и очень долго стоял с широко открытыми глазами... ну очень широко открытыми... Ну то-есть натурально происходила внутренняя борьба остатков мозгов с остатками всяких резонансных настроек называемых эстэтикой или чем-то там таким... Ну, одним словом ,получилась длинная пауза. Ну надо же, подумал я... но как-то так длинно подумал... Мда... Общем люди... мне бы таким плакатегом разжиться... Очень бы спасибо бы... Хорошая весч для утреннего или вечернего чая..

Скоко девочке лет? Ну надо же....

[Iron Death]

Да, нет слов...

А девочке 16 или 17лет. 11-ти класница.

[fog]

Та.. Тільки час потратив на прочитання. Як на мене то такі патріотичні витвори це занадто... Написано красиво, але зміст не пропер.

Живем хреново, а вірші пишем.. мож комусь і помагає.

© Tum@N imho

[Maggot]

Якби ж хоча б всі так любили Україну і люблячі робили все можливе, щоб нелюблячі полюбили, то може і був би сенс робити щось подібне.

А так, спробуйте переконати перспективних людей фактами, а не вірою та надією, що любов змінить щось і Україна стане країною з позитивним сальдо міграцій з метою працевлаштування, а отже і нашим людям немає сенсу покидати країну.

[Kaccatuk]

имени Джеймса Мейса.

акуеть, дожились