СПЛАВИ, ВОДНІ ПОХОДИ ТА МАРШРУТИ.

[Navigator]

Класно написано. Місцевість дійсно дуже цікава. Збираю гроші на байдарку).

По весняній повені певно легше буде пройти, більше маневру. Але в випадку аварії - капець(( По холодній воді до берега не долізеш. Так що ждемо літнього паводку.

[ODZER]

Продовження про сплав по Стоходу.

Поставили на узбережжі намети, розвели вогнище. Удвох пішли в розвідку в с. Бережниця.

За сотню-дві метрів від стоянки великий пагорб – колись в давнину тут було давньоруське городище,зараз сільський цвинтар.

До села півтора км , там поповнюємо запас питної води з криниці, купуємо молока.

В селі є декілька магазинчиків. В Бережниці чимало християн-євангелістів, тому село не занепало . Багатодітні сім»ї, люди роботящі, не бухають по-чорному – і цього досить, щоб село розвивалось.

Прийшли назад, мене так зморило від емоцій та втоми, що я заснув біля вогнища. Коли прокинувся – хлопці запропонували послухати запис на мобілці. Сказали, що тільки що записали ричання якогось дивного звіра. Це був мій храп…

Про Бережницю з книги " Маневиччина - НАША МАЛЕНЬКА БАТЬКІВЩИНА" :

".. На бережку невеличкої річечки заселилися люди ще в далеку давнину. Спочатку жили в землянках. Достаток лісу посприяв звести зруби. Розвели господарство. Так і проживали гуртом.

Та якось пан-володар, побувавши у цих краях на полюванні, доручив місцевим жителям оберігати навколишні володіння від сторонніх людей. Хотіли чи не хотіли, але погодилися вони виконувати таку роботу. Хоча їх і не багато тут було, проте добре берегли селяни багатства лісу, спокій околиць.

Враховуючи місце розташування поселення на березі річечки і те, що жителі сумлінно оберігали панські володіння від небажаних гостей, його так і нарекли Бережницею…»

День третій

Зранку місцевий рибалка розповів нам про авіаційний полігон, про те, як минулоріч група з 40 байдарок(цифра явно перебільшена) сплавлялась, причому німці і всі пенсіонери.

Розказав, що якось переправляв на човнах групу велотуристів від Стобихви.

Це так мене заінтригувало, що восени я сходив у пішохідний похід по узбережжю Стоходу по такому маршруту:

Маршрут : с. Бережниця ( Маневицький район) - переправа через плавні та заболочені протоки Стоходу - село Стобихва(Камінь-Каширський р-н) - озеро в урочищі Хатки - болото Бережницьке - урочище Караван та урочище Сліпота - військовий авіаційний полігон - озеро Чорне ( Сліпе-2) - урочище Татарська гора - озеро Поворське - село Поворськ (Ковельський р-н)

Розповідь, про цю мандрівку яка дуже доповнює сплав тут http://board.lutsk.u...-kovelskii-r-n/

Варто згадати, що між Бережницею та протилежним берегом через русла прокопаний прямий канал (довжина 800м) і також є система кладок. На іншому березі неподалік знаходиться озеро Заріччя і дорога на с. Стобихва.

Старт в 10.40.

Знову насолоджуємося феєричним вільховим лісом. Трохи перешкод – насамперед це кладки.

До Стобихви є декілька стежок, де зустрічаємо місцевого мешканця. Розговорились – він щиро дивується, як же ми ризикнули по Стоходу пройти перед Бережницею.

Цікавиться : « А ви пливете на веслах чи на бовтах?»

Бовт –це довга палиця, на кінці пласка, трохи схоже на весло. Основний засіб пересування човнами на Стоході та Прип»яті. Бовтом відштовхуються від дна або від узбережжя, а часом можна і підгребти.

Ліс раптово зникає, а натомість виходимо на широке плесо. Десь поряд село Стобихва. Шукаємо пристань, човни, видивляємось хати на узбережжі – нічого не видно, лише великий пагорб. Вилажу на дерево – теж без результату. Ну що ж, може далі буде…

А далі стало ясно, що Стобихву ми проминули…

13,30. по вузькому потічку причалюємо на узлісся.

Звідтіля через ліс по піщаній дорозі крокуємо в сторону Стобихви. Знову траншеї, залишки бліндажів, майже повністю розбитий дот – селяни розібрали на каміння.

Духмяний ялівець, схожий на тую.

13,40. Реліктове село Стобихва. Поодинокі хати, серед них чимало покинутих. В селі декілька десятків жителів, і лише 3 молоді сім»ї. Автобус сюди не ходить. Навіть не знаю, чи є магазин. На відміну від Бережниці село занепало.

А раніше це було містечко з магдебурзьким правом….

Ось цікава стаття про Стобихву http://risu.org.ua/u...o_digest/24431/

Цитата звідси :

— Сто літ тому Стобихва була містечком, — оповідає. — На горі стояла велика церква Успіння Божої Матері. Було шість магазинів, земська управа, поштова станція, водяний млин, кілька вітряків, ґуральня, сірникова фабрика, цегельний завод, церковно-парафіяльна школа. Тричі на рік — ярмарки. 1911 року тут було 1467 жителів. Тепер лише 57. Яка чума обезлюднила наш край? Насамперед війни. У Першу світову всіх із Стобихви виселили на схід. Бої, що йшли на берегах Стоходу, дехто порівнює зі Сталінградською битвою. Кажуть, після одної штикової атаки росіян трупами було перегороджено ріку. Ходили по них як мостом. Після війни, як повернулися стобихівці, поховали всіх в одну братську могилу: і німців, і росіян, і поляків. А села майже не стало: згоріла церква, будинки розібрали на бліндажі...

Життя повернулося сюди. Але містом Стобихва так уже й не стала. В 1940 році біля сусіднього Поворська зробили полігон для бомбометання, і нас знову виселили. Цього разу в колишню Ізмаїльську область, у колишні німецькі села. Друга світова теж не пожаліла Стобихву. Постраждали і ті, хто залишився на Волині, і ті, кого силоміць вивезли на південь. Німці знищили майже всіх євреїв Стобихви, багато односельчан загинуло на фронтах війни, у партизанах, у боївках УПА. 1947 року, пройшовши пішки понад тисячу кілометрів, женучи з собою худобу, стобихівці повернулися додому. Та ненадовго. Через чотири роки їх знову стали виганяти із села. Військовий полігон був потрібніший. Люди перебралися в сусідній Великий Обзир, в інші села. Лиш кілька десятків родин не покинули рідної домівки. Жили під вибухи бомб на полігоні, на території якого була Стобихва. Кажуть, сюди літали навіть бомбовози з Східної Німеччини і Польщі. В 1956 році наш колгосп ім. Чапаєва приєднали до Великого Обзиру. Розібрали школу-семирічку, перевезли в село Оленине, клуб і ферму віддали у Великий Обзир. Село стало «безперспективним». Лише 1989 року провели нам електрику. Серед подій того часу згадуються зйомки 1988 року в Стобихві фільму про Миколу Вавилова. Я тоді вручала хліб-сіль Богдану Ступці…»

Про Стобихву детальніше я писав ось тут пост #19 :

http://board.lutsk.u...entry1052767887

Через село пішли до Панської гори, там набрали воду з цілющого джерела.

Назад за нами вчепилась зграя зголоднілих ґедзів, які можуть довести до сказу.

В пішохідному поході по цій місцині я зробив розвідку навколо Стобихви – виявив декілька місць, де можна причалити, навіть столики стоять на узліссі. Коли будете гребсти по широкому плесу – уважно дивіться на маленькі рукава ліворуч, саме по ним можна підпливсти до берега.

16,00 Відчалюємо,через півгодини гарнюще місце для стоянки – піщаний пляж, де ми , купаючись під спекотним сонцем, кричали від захвату, альтанка, велика поляна на узліссі – те що треба для стоянки.

Далі знову складна ділянка. Ширина заболоченої заплави з мереживом рукавів – 1.5 км.

Характер Стоходу знову змінюється. Суша лише в с. Великий обзір.

Час від часу зустрічаються великі чагарникі та поодинокі вільхи – але в основному це коридори-лабіринти з височенного очерету - ми зразу втратили орієнтування – адже все одноманітне, тримаємось більш широких рукавів та напрямку течії.

Місцями русло зовсім вузьке, його просто немає – пробиваємося через очерет, подекуди плесо геть заросло осотом (різак алоєвидний). Добре, що байдарка в нас з цупкого матеріалу, човен потонше просто б порізало. Листочки у цієї рослини дуже схожі на алоє, цупкі,а по краям як ножі. Якщо би худоба чи людина пробиралась би по воді, то все тіло було б в глибоких порізах.

Зупинилсь відпочити в тіні очерету від палючих сонячних променів. В гущавині кричали якісь звірі(можливо, видри), верещали та бились, неаче зграя мавп.

Таке враження, що ми в Камбоджі на річці Меконг….

Аж ось широченне плесо. Десь поблизу села Великий та Малий Обзір.

Над плесом нас почали з вереском атакувати птахи ,схожі на чайок. Це в них місце гніздівлі. Подібне ми зустрічали на широкому плесі на річці Чорногузка. Ось фото гнізда.

18,30 Ми перед мостом між селами

В селі є магазини, можна поповнити запаси питної води.

Вже вечоріло і пора задуматись про місце стоянки. А далі плавні-очерети серед болота.

Була в мене одна думка-ідея. На гугль-знімках серед плавнів було помітно білу пляму. Можливо це острів? Ми вирішили ризикнути.

Місцеві рибалки гукнули нам услід : « Не боїтесь заблудитись по стругам? Куди на ночь глядя?» Стругами тут називають русла-рукава Стохода.

Та й ріку цю колись тут називали Струмінь.

Ретельно слідкую за картою, боюсь щоб не блуканули в очеретах – декілька поворотів, ще повороти , розвилки, знову розвилки. Здається ми поряд…

За сотню метрів видніється група дерев – схоже це острів. Допливсти туди не зможемо. Несемо байдарки по заболоченому лузі.

20,15. І що ми бачимо? Прекрасний острів, мрія мандрівника ! Довжиною 150 м, шириною 40м. З одного боку до узбережжя 1 км, з іншого – 600м.

Це піщана дюна, пагорб серед болот. Дивно, але по центру дерев взагалі немає, ростуть високі дуби лише по контуру. Ми вже подібне бачили на Прип»яті. Рослинність чудна, зовсім не наша. Це еолова рослинність, притаманна піщаним дюнам. Під ногами хрускотить тоненька шкірочка сухого моху. По центру розритий пісок – схоже, черепахи відкладають тут яйця. Поряд немало яєць вужів чи гадюк.

На острові знайшли лише одне старе кострище – люди тут нечасті гості

Задоволені приємним фіналом дня, ще довго сиділи біля вогнища під зоряним небом. А десь вдалині мерехтіли вогниками поодинокі хати в Великому Обзирі….

далі буде...

[ODZER]

продовження розповіді про сплав по Стоходу

День четвертий

Зранку завжди вдалі фото.

На супутникових знімках острів-дюна позначений стрілкою, а село Великий Обзір - жовтим кружальцем

10,00 Запакувавши речі в герморюкзаки, несемо байдарки до річки.

Мереживом русел за годину часу допливаємо до урочища Підрика на правому березі.

Гарненька поляна на узліссі – чудове місце для стоянки. Насичений запах хвої, стигла чорниця в лісі.

Далі Стохід знову змінює характер – тепер це потужна річка переважно з одним руслом, подекуди 1-2 рукава.

І берег вже не болото – а луки , пасовища та сінокоси.

11,40 Зупинка у місці, де впадає в Стохід річка Череваха. Пропливли проти течії Черевахи сотню метрів.

Теж класне місце для стоянки. Покупались в Черевасі – течія стрімка, вода темно-рудого коліру. Це забарвлення надає залізна болотяна руда. Саме тому в нас немало сіл з Назвою Руда,Рудка – там добували болотяну залізну руду, з якої робили крицю. А в болотяній руді 18-40% заліза.

На піщаному пагорбі поодинокі розлогі сосни, які переходять в ліс. Над деревами пролетів бджолиний рій .

Поряд знаходиться група древніх курганів.

Сплав був у червні , а у травні вдалось у пішохідному маршруті побувати і біля витоку Черевахи – це 12 природних джерел

14,30 Широченне плесо, навколо далеко розкинулись просторі луки та пасовища, ген-ген за луками зеленіє полоска лісу. Село Боровне.

Село велелюдне – тут теж чимало християн-євангелістів.

Купуємо молоко, запасаємося питної води, є магазини, можна підкупити харчів.

За селом кладка, обнос

Далі знову лабіринти рукавів, але очерету майже немає – все узбережжя проглядається. А ми підшуковуємо місце для ночівлі. Між селами Боровне та Оленине по правим рукавам підпливаємо близько до узлісся в урочищі Дубники

16,30 Як виявилось , там кошари – пасуться коні, великі огорожі.

Пливемо далі, трохи заблукавши (а вже пливли проти течії), дістались до наступного урочища на првому узбережжі.

18,30 Теж кошари, хатина і на узбережжі нас зустрічала зовсім непривітно налаштована до нас бабця. Непрохані гості – ми для неї потенційні злодії

Знову в пошуку . Біля села Оленино розпитуємо хлопців на човнах з сіном. До Рудки Червинської суші вже не буде… Але поруч є освячене джерело.

В»язнучи по коліно в болоті , джерела на березі так і не знайшли, махнули рукою і пливемо далі.

Вже вечоріє, налягаємо на весла. Між селом Оленине та Рудка Червинська знову плавні, плутанина рукавів, очерети.

20,30 Ми біля автомобільного мосту в Рудці Червинській. Це траса Любешів - Маневичі.

Дамба поряд з мостом, сяк-так знайшли місце для ночівлі. Але шум від траси, сміття, дров майже немає. Потім шумна сільська молодь прийшла купатися , попиваючи пиво.

Краще було б залишитись в урочищі Дубники на узліссі

День п"ятий

Зранку стадо корів атакувало наш табір. Худоба перла на намети, як танки.

Зпакували всі речі і залишили на зберігання у місцевому магазинчику.

Між селами Оленино, Рудка Червинська, Старі Червища та Тоболи знаходився Червищанський плацдарм, про який я детально згадував вище у постах #49

Пішки йдемо в Старі Червища, щоб оглянути австрійські доти у лісі. Нам підфортило, місцеві їхали підводою на сінокос на узбережжі і нас підвезли.

Великі вали - це альтернатива окопам. Адже в болоті траншеї не викопаєш. Перед валами рів. Поряд серед густих чорничників великий бетонний дот зі сферичним склепінням. Схоже, це був захист від арт-обстрілу, адже бліндажі тут не викопаєш

Ще один дот далі, на острові , проте йти треба по пояс в болоті.

На цей дот нам вдалось попасти на наступному сплаві, про що розповім згодом.

Потім з Рудки Червинської автобусом на Луцьк….фініш…

Нитка маршруту від Бережниці до Старих Червищ

Але щоб відчути всю неповторну красу Стоходу та відчути смак пригоди подивіться відео цього сплаву

І слайд-шоу

Наступна розповідь теж буде про сплав по Стоходу. Маршрут : с. Рудка Червинська – смт. Любешів

Додаткова інформація про походження назв деяких сіл http://volyntimes.com.ua/news/818

Село Боровне - над самісіньким Стоходом. Воно відоме з 1545 року. Найдавніші поселення розташовувалися над річками, котрі в давнину були чи не єдиними шляхами сполучення на Поліссі. З давніх документів можна зробити висновок, що Боровне вважали ремісничим центром. Зокрема, згадуються Боровенські рудні… А назва села утворена від слова «бір».

Згідно з переказами, назва села Оленине походить від імені пані Гелени, колишньої його власниці, до 1947 року воно називалося на польський манер – Геленув. Давня назва поселення - Жирово, - можливо, пов'язана зі словом «жировка» – місце, де годують тварин.

Великий Обзир відомий з 1545 року, - щоправда, як Обзир. Назва села утворена від дієслова «обзирати». Колись у ньому було багато великої рогатої худоби, волів і корів – їх розводили на продаж. Між численними рукавами Стоходу простягаються сінокоси, трава з яких - прекрасний корм для худоби. На початку 20 століття в селі було дві сотні дворів, водяні млин та лісопильня, працювала корчма. Ще у 16 столітті жителі Великого Обзира на протилежному березі річки Стохід заснували присілок Новосельці, який у 1825 році, щоб підкреслити давню спільність поселень, перейменували в Малий Обзир. Тоді ж давніше село назвали Обзиром Великим. Малий Обзир і дійсно малий, бо мешкає там сім десятків жителів.

На місці сучасної Стобихви ще в 10 столітті існувало селище. Нині це село - одне з найменших в районі, тут мешкає майже півсотні людей, більшість з яких - пенсіонери. Раніше Стобихва була невеликим містечком. До сьогодні у центрі села збереглася незабудована площа - ще століття тому чотири рази на рік сюди з'їзджалася на ярмарки вся округа. Площу оточували крамниці, заїжджі двори, поштова станція, церква, синагога. А в сторони розходилися вулиці, заставлені міщанськими садибами. Близькість Стоходу дозволяла підвозити товари на ярмарок човнами. Існує версія, що назва колишнього містечка пов'язана з річкою й утворена від числівника 100 та слова «біг», тобто, потік.

Села Старі Червища, Нові Червища, Рудка-Червинська і Тоболи розташовані в місцині, де перетинаються річка Стохід та дорога Луцьк-Любешів. У Литовську добу тут пролягав Луцький гостинець – шлях, котрий з'єднував Лучеськ і Вільно. А укріплене поселення, за легендою, існувало ще в період Русі. Відомою ця округа стала під час Першої світової війни, коли тут розміщувався Червищанський плацдарм. Село Старі Червища згадується вже в 1449 році під назвою Червище. В її основі - слово «черв». У 19 столітті вихідці з Червищ заснували поселення на протилежному березі Стоходу і назвали його Новим Селом. Згодом назва трансформувалася в Нові Червища, а давнє село стало Старими Червищами.

Ще одне поселення округи – Тоболи - в минулому невелике село, а первинно, можливо, й Червищанський присілок. Значення назви села - попри “художні”спроби її розшифрувати - так і залишається таємницею. Є слова зі схожим коренем у тюркських і прибалтійських мовах, але пов’язувати походження назви з одним із цих слів було б передчасно.

[Navigator]

http://www.panoramio.com/user/3486430?comment_page=1&photo_page=14&show

Фотографії з сплаву по Стоході чи то поляка, чи то німця.

[Ajax]

ух ти, а куди звернутися? якщо захотів піти у водний похід

[rrid]

ух ти, а куди звернутися? якщо захотів піти у водний похід

Байдарки для сплаву можна взяти напрокат в Альпіністі. Чи дають вони інструктора - не знаю (думаю, можна домовлятись).

Комерційні сплави організовував Курбан.

Це по Волині.

Зараз якраз сезон сплавів на Чорному Черемоші - можу дати контакти тернополян, які цим займаються (їх сайт http://www.fm-ukraine.com/raftynh-na-cheremoshi-2/). Це сплав з певною порцією адреналіну ))

Ще бувають сплави по Дністру - гарні відпочинкові варіанти на літо.

Ще бувають спортивні сплави, але це вже дещо інша історія...

[ODZER]

Попередня розповідь була про маршрут по Стоходу від Заячівки до Рудки Червинської.

Тепер розповім про сплав по Стоходу по маршруту : Рудка-Червинська – Угриничі – Любешів

Територія Камінь-Каширського та Любешівського районів.

Протяжність : приблизно 48 км

Дата: 14-15 липня 2012 р.

1 байдарка, екіпаж 2 чол.

Ідея: в першу чергу насолодитись поліською природою; цікаво було оглянути австро-німецькі фортифікації, бетонні доти першої світової, тому тримались лівобережжя.

Маршрут пролягав територією ландшафтного заказника загально державного значення «Стохід» , гідрологічного заказника «Седлищенський», та Національного парку «Прип"ять-Стохід»

День перший.

Ранковим рейсовим автобусом виїхали з Луцька, були в Рудці Червинській біля десятої.

Сотня кроків від автобусної зупинки і ми на узбережжі біля мосту. Комфортне місце для початку маршруту , є де розкласти байдарки, речі, хороший вхід у воду

Старт в 11.15. Одразу за мостом русло розпадається на декілька рукавів. Йдемо в саме ліве. Нас цікавить ліве узбережжя - лінія оборони австрійців

Саме тут знаходився Червищанський плацдарм часів першої світової , про який я згадував вище в цій темі в пості № 49

Якщо хтось хоче глибше поцікавитись темою "фронт на Стоході " також читайте у цій темі вище в постах № 31-35, та в постах 50-53

Нагадаю коротко . Після успішних бойових дій Брусилівського(Луцького) прориву в 1916 році, фронт докотився до лінії річки Стохід. Але російським військам не вистачило резервів, і армія зробила невелику передишку. Якби не ця пауза – невідомо , як би могла закінчитись перша світова. Австрійський воєначальник признавався , що якби російська армія ще б трохи натиснула – прийшлось би переносити фронт за Буг. Саме під час цієї паузи командування австро-німецьких військ оперативно перекинуло війська та ресурси з західного фронту і укріпило позиції на Стоході. А далі царська армія намагалась захопити плацдарми на протилежному березі Стоходу – втримався тривалий час лише Червищанський плацдарм. А далі на Стоході йшли кровопролитні бої на виснаження обох армій

Червищанський плацдарм весною 1917 блискавично, за один день, ліквідували австро-німецькі війська, застосувавши 13 газових атак

очікування газової атаки

німецькі солдати в траншеях

російський солдат біля станка для рушниці-кулемета

Глибина лінії оборони австро-німецьких військ сягала до 9 км і складалася із двох-трьох ліній суцільних окопів, з"єднаних між собою . Через певні проміжки було споруджено бліндажі, сховища, бійниці, гнізда для кулеметів. Поряд з окопами було створено мережу дротяних загороджень до 20 рядів, підступи до яких було заміновано. На окремих ділянках крізь дротяну загорожу пропускався електричний струм високої напруги.

Очевидці навіть згадували, де саме були розташовані електричні підстанції для подачі струму та освітлення офіцерських приміщень, які були добре укріплені та комфортно обладнані

Присмак пороху, іприту та смерті. Фото з фронтової смуги на Стоході

А ось про катастрофічний стан сіл прифронтової смуги після цієї війни:

« Початок 1920-х . Загалом у Волинському воєводсті за час воєнних дій знищено 212 тис. будинків, 170 км доріг з твердим покриттям, 3800 м мостів. На Поліссі була зруйнована мережа каналів і меліоративних ровів….

Картину тогочасного села змальовувала преса. Зокрема, часопис «Громадський вісник» у 1923 році повідомляв:

Прифронтова смуга по р. Стоходу й досі лишається не відбудованою. В с. Боровні на 180 господарств є лише 2 хати. Цілком знищені й досі не відбудовані : містечко Стобихва, с. Великий Обзир, Малий обзир, Жирово, Красниця.. Також сильно зруйновані села: Яйно, Верхи, Гута Боровенська. В с. Смоляри досі немає жодної хати. Люди скрізь туляться по землянкам, шириться страшенна смертність.»

Інша газета, «Воля народа» , доповнювала: « Кожному, хто тільки прохав по селах Волині, особливо понад річками Стиром та Стоходом, кидаються в очі великі зруйновані війною села. Багато родин живе в землянках, військових бараках, а то і просто в бліндажах. Жити в таких умовах приходиться нашому селянинові не з медом. Внаслідок таких негігієнічних умов життя шириться тиф, золотуха, віспа й інші. Про медичну допомогу з боку властей немає й мови….Восени 1922 р, через дощі , які йшли протягом двох місяців, згнило все збіжжя, через що наш селянин ще більше зубожів. Сумно виглядає наше село…»

палаюче село на східному фронті

І цитата з книги Пастарнака «Доктор Живаго» , де саме описується прифронтова полоса на Стоході:

"...Возница вез Гордона мимо разрушенных деревень. Часть их была покинута жителями. В других люди ютились в погребах глубоко под землею. Такие деревни представляли груды мусора и щебня, которые тянулись так же в линию, как когда-то дома. Эти сгоревшие селения были сразу обозримы из конца в конец, как пустыри без растительности. На их поверхности копошились старухи погорелки, каждая на своем собственном пепелище, что-то откапывая в золе и все время куда-то припрятывая, и воображали себя укрытыми от посторонних взоров, точно вокруг них были прежние стены. Они встречали и провожали Гордона взглядом, как бы вопрошавшим, скоро ли опомнятся на свете и вернутся в жизни покой и порядок...."

біженці

Поряд з селами Рудка-Червинська та Старі Червища є село Тоболи:

Цитата з цієї статті http://visnyk.lutsk....10/11/24/10972/

"...Тоболівців, як розповів Костянтин Борбич, ще раніше евакуювали. Першими у селі з’явилися російські війська. Вони півсела виселили під Брянськ та Курськ. На зміну їм прийшли австрійці з німцями, і решта жителів поїхали працювати на польських панів десь за Краків. Але після закінчення війни у свої рідні Тоболи повернулися майже всі. Старожили згадували, що цілими сім’ями вони по три місяці пішки йшли додому. Вели своїх корів, які мусили скитатися із господарями по світах.

Проте села, як такого, вже не було. Війна стерла його з лиця землі. Жодної хати, жодного деревця у Тоболах не залишилося, кругом були одні окопи, бліндажі і кладовища. Люди бігали з одного кінця села в інший, в надії побачити хоч якийсь знайомий кущик чи горбочок: по них визначали, де і чия хата стояла. Усі хотіли жити на місці своїх предків. Ось так Тоболи відбудувалися вдруге. .."

Але вернусь до розповіді про сплав.

Тривалий час пливемо руслом з заболоченими берегами, час від часу з"являються луки-сінокоси та пасовища, на берег вийти складно, лісу немає.

Широкі плеса змінюються вузенькими проходами-тунелями серед високого очерету.

[ODZER]

13.30 . Помітили пляж, луг розкинувся на декілька кілометрів. Вдалині від берега видніються хати села Старі Червища

Де-не-де на лузі чагарники та поодинокі вільхові дерева, серед них лелеки вишукують собі здобич.

Це єдине місце за сьогоднішній день, де ми могли під деревом влаштувати відпочинок та обідній перекус. До цього були лише заболочені луки.

Це територія ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Стохід»:

заплава р.Стохід, між селами Стобихва і Старі Червища,.. Унікальний природний комплекс, роз­ташований у заплаві р.Стохід, включає саму річку, десятки її рукавів, заплавні ліси та прибережні ліси на терасах. Серед лісових низькобонітетних на­саджень переважає вільха чорна, сосна звичайна, а серед трав'яної рослинно­сті боліт — осока, очерет звичайний. Тут зустрічаються з рослин плаун річ­ний, а з тварин махаон, лелека чорний, змієїд, скигляк (підорлик) малий, журавель сірий, пугач, кутора мала, горностай, видра річкова, занесені до Червоної книги України, а також деркач, занесений до Європейського червоного списку тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світових масштабах. Тут проходять масові міграції птахів, яких щорічно пролітає до 50 тисяч. Ця територія віднесена до водно-болотяних угідь міжнародного значення як місце осе­лення водоплавних птахів.

Рушили далі , знову плавні-очерети серед плутанини русел, великих та маленьких. Вузькі проходи змінюються просторими плесами.

Ми наближаємось до невеличкого вільхового переліску, Це перелісок на острові, адже від суші він відрізаний болотом.

Чому цей лісок нас зацікавив? В попередньому звіті про сплав по Стоходу я розповідав , як ми пішки дійшли Старих Червищ, і нас на підводі підкинули в урочище, де вдалось зфотографувати бетонний дот та вали( насипні окопи) .

Місцевий чолов"яга махнув рукою на Стохід : " Там є ще доти, але там болото, ви так не дійдете".

ще я дізнався, що ніби –то десь на Стоході є на острові австрійський форт. Може це саме воно?

далі буде...

[BaBylja]

25-26 жовтня 2013р. оз. Любязь - оз. Нобель 40 км

[ODZER]

продовження розповіді ...

Ми наближаємось до невеличкого вільхового переліску, Це перелісок на острові, адже від суші він відрізаний болотом.

Чому цей лісок нас зацікавив? В попередньому звіті про сплав по Стоходу я розповідав , як ми пішки дійшли Старих Червищ, і нас на підводі підкинули в урочище, де вдалось зфотографувати бетонний дот та вали( насипні окопи) .

Місцевий чолов"яга махнув рукою на Стохід : " Там є ще доти, але там болото, ви так не дійдете".

ще я дізнався, що ніби –то десь на Стоході є на острові австрійський форт. Може це саме воно?

17.15. Чалимося до берега, я йду в розвідку по цьому залісненому острові. Великі дуби серез хащів . В затінку чагарників сховались хмари ненажерливих комарів.

Пройшовши пару десятків метрів , помітив рів з насипом. Це вже цікаво !...

Аж ось , видніється порослий мохом та лишайниками бетонний дот ! Картина чимось схожа на руїни буддійських храмів, зарослі джунглями, з мультфільму «Мауглі»

Схоже, саме тут був цей форт…

Аркоподібне склепіння. Ймовірно, ця бетонна споруда слугувала для прихистку від артобстрілу , адже бліндаж чи окопи в болоті не викопаєш. Поряд насипні окопи з ровами. В таку схованку легко сховаються 2-3 десятки солдат.

Старезний дуб поруч. Можливо, якийсь австрійський солдат чеського походження ( на зразок Швейка) , сидів під цим дубом , попихуючи цигаркою, та згадував домашні кнедлики з капустою та пивом.

Довго ми тут не витримали - втікаємо від настирливих комарів до байдарки .

Супутникове фото ( острів позначений стрілкою) :

[ODZER]

фото німецьких солдат на Східному фронті

а це фото російських солдат

Вдивлююсь в обличчя на цих фото, і намагаюсь збагнути - які несподіванки приготувала їм доля... Можливо, вони далі вбили один одного в рукопашному бою. А якщо вижили, то російських солдат поглинула круговерть революції та громадянської війни, чи сталінських чисток. Або ж знову вони встали в бій з тими ж німцями з фото , тільки вже у другій світовій. Адже Гітлер підбирав на війну проти СРСР саме військові кадри, які воювали тут в першу світову, або правильніша назва - у Велику війну.

« Місцеве українське населення намагалося надати всіляку допомогу російським військам. Так, наприклад, цінну розвідувальну інформацію збирав у розташуванні ворожих частин і потім передавав російському військо мову командуванню житель с. Тоболи Іван Сацик. Він добре знав місцевість і десятки разів перетинав лінію фронту, щоб відвідати розташування ворожих об"єктів. І. Сацик посприяв переходу російських військ через Стохід і закріпленню їх на так званому Червищанському плацдармі. Під час цієї військової операції юнак загинув. На знак пошани він був похований з усіма військовими почестями у новочервищенському лісі. «

А далі плавнями і вузькими протоками переходимо в праві русла, ближче до узбережжя. Тут мене зацікавив один об"єкт , а саме канал до озера Червищанського ( Шині) .

Була думка-ідея ризикнути проплисти по цьому каналу до озера , це десь понад 5 км, а далі пару сотень метрів перенести байдарки до озера.

18.00. Цього разу я лише провів розвідку – канал достатньо широкий, але закритий зверху гілками – тому комарів там море. Але склалось враження , що ідея досить реальна.

фото каналу

Озеро Шині величне і загадкове , загублене у поліській пущі. Довжиною 2 км, шириною 850 м.

Цьогоріч вдалось побувати на цьому озері у велопоході. Причому ми форсували канал якраз південніше озера. Стежка від каналу до озера є , байдарки можна донести.

Хоча на каналі є завали , отже прийдеться прочищати собі шлях по воді з допомогою пилки та мачете.

Почитати звіт цього велопоходу та побачити фото озера можна тут http://board.lutsk.u...ohodi-po-volin/

Далі шукаємо місце для ночівлі.

18.20. І ось нарешті ми на березі. Піщане узвищення, поряд вирубка на місці згорівшого лісу.

Вивчаю карту – десь неподалік є хутір .А отже криниця, вода.

Навколо під лагідним вечірнім сонечком буяють яскравобузкового кольору поляни вересу.

Хутора я не знайшов, це були лише залишки літньої огорожі для худоби. Зустрів місцеву жіночку, вона підказала піти в напрямку села , де серед лісу біля дороги є джерело з хорошою водою.

Джерела я так і не знайшов, махнув рукою та й вернувся назад - зате помітив залишки траншей російських військ. А проблему з питною водою вирішили просто - набрали води з річки та профільтрували.

декілька трагікомічних ретрофото

Русские солдаты учат танцевать пленного немца

Крестьяне схватили переодетого в женщину немецкого шпиона

Обабіч нашого бівака серед різнотрав"я чимало іван-чаю – зварили з нього духмяний і корисний напій, який ще довго сьорбали біля вечірнього вогнища.

Нитка маршруту першого дня сплаву , червоною ниткою позначений канал до озера Червищанського(Шині), синім квадратиком - місце ночівлі

Далі буде…

[ODZER]

продовження...

День другий.

Зранку відчалили і нас понесло повільне русло в напрямку сіл Седлище та Угриничі.

Одразу за пару сотень метрів від нашої ночівлі гарний пляж , на березі перед сосновим лісом просторий луг. Хороше місце для стоянки

На ділянці Стохода «Седлище-Любешів» знаходиться гідрологічний заказник « Седлищенський»

Цінна ділянка заплави річки Стохід, що відноситься до водно-болотяних угідь міжнародного значення як місце оселення водноплавних птахів

Багато цікавої краєзнавчої інформації про село Седлище http://uk.wikipedia....шівський_район)

Русло значно розширяється - тепер до фініша в Любешові Стохід буде широкий, подекуди до 50-60 м , інколи поряд один-два рукави та стариці.

І одразу багато рибальських човнів , серед них чимало моторних – в інших місцях стільки плавзасобів на Стоході ми не бачили. Причина проста – зарослі русла

Зліва на віддалі одного кілометра розтягнулось село Седлище .

Видняється гора Кримна . Топонім «кримне» пов"язаний з присутністю креміню.

Перед сплавом ми знайшли ось таку карту дотів на ділянці « Седлище –Любешів»

А ось фотокаталог цих дотів, як доповнення до карти

http://ukrfort.io.ua/album217336_0

На цій карті позначений дот в с . Седлище. Знаходиться прямо на подвір"ї школи

Стояли неподалік гори Кримної, але нас було лише двоє, не було змоги залишити байдарку. Місцевий мешканець сказав, що крім дота біля школи є ще залишки на горі Кримній і два дота неподалік гори.

Перша світова війна втягнула в свій гігантський вир десятки країн на різних континентах , здійснила переворот у військовій техніці , змусивши піхоту і кавалерію поступитися поля битв танкам , бойовим літакам і страшному породженню людської думки - бойовим газам , тобто хімічній зброї масового ураження. Призвела до загибелі мільйонів людей , спричинила революції , які знищили чотири великих імперії , перекроївши карту світу появою на їх території нових держав , створила післявоєнну систему світоустрою , названу « Версальської » і призвела світ до жаху Другої світової війни.

У результаті війни припинили своє існування чотири імперії: Російська , Австро -Угорська, Османська і Німецька (хоча виникла замість кайзерівської Німеччини Веймарська республіка формально продовжувала іменуватися Німецькою імперією ) .

Країни-учасниці втратили більше 10 млн чоловік убитими солдатів , близько 12 млн убитими мирних жителів , близько 55 млн було поранено

А ось з книги Солженіцина про Червищанський плацдарм :

«…плацдарм на левом берегу Стохода у деревни Червище, по фронту 10 вёрст, а в глубину 5, мы заняли прошлой осенью, потом дожди и морозы не дали расширить. Сил наших сидело там около корпуса, не меньше, чем противник против них. Река — многоводная, труднопроходимая, с топкими берегами. Ясно было, что на этом плацдарме нельзя оставаться в разлив: или расширить плацдарм или отойти на правый берег. Ещё сам Гурко из Ставки в феврале запрашивал Эверта, какие меры приняты на время разлива, — и командующий 3-й армии Леш отвечал, а Эверт подтверждал, что разработан заградительный огонь, положение плацдарма считается прочным и противник не может рассчитывать на лёгкий успех. Оказывается, совсем не было так, но главное — тут сразу начался переворот, и никто уже тактикой не занимался: и заботы командиров и внимание наблюдателей отвлеклись на внутреннюю перебудоражку, и противник имел месяц без помех: немцы подвезли к передовым несколько тысяч газовых баллонов, тяжёлую артиллерию, лишнюю пехотную дивизию — и никто из наших не заметил того за революционными бреднями и испугами, и Леш тоже. Дождались немцы широкого разлива реки, и 21 марта с первым солнцем пошли в атаку на беспечный плацдарм — тяжёлый обстрел укреплённых линий, а лёгкие батареи химическими снарядами по нашим резервам. Далеко поставленная, на другом берегу, наша артиллерия смогла отвечать только на своём пределе, не маневрируя огнём и без связи с потерянными наблюдателями на плацдарме. Немцы пустили 13 волн газовой атаки, ядом окутало юг плацдарма, а с севера они прорвались отрезать наши переправы, и переправ оказалось мало, часть уже разбита, часть снесена, часть залита водой, — покинутым нашим обезумевшим солдатам и по мостам идти по колено. На Сердцевидной горке наши контратаковали и были переколоты. К концу дня Леш приказал отходить, но все переправы были закрыты немецким заградительным огнём. Только ночь остановила немцев, и наши убредали ночью. Ещё где держали подмёрзшие болота — немецкая артиллерия разрушила корку, и отступающих и раненых засасывало. Мы потеряли больше 20 тысяч человек, до двухсот офицеров, до сотни пулемётов, из строя вышло три дивизии, а из одной перешло на правый берег всего полсотни живых.

Конечно, бой остаётся местным, у немцев не было стратегической задачи, они и не переправлялись через Стоход. Но по плотности поражения, по ярости поражения — это грозный разгром. Первый бой революции….»

В Угриничах запасаємося питною водою і продуктами. В селі навіть були кавуни – одним ми потім смачно поласували на привалі.

криниця з " високими " технологіями

Одразу за мостом на лівобережжі плутанина невеличких русел серед вільхового переліску, десь тут неподалік є дот.

Так як на берег ми далеко від байдарки не ходили, використаю фото з вищезгаданого каталогу.

[ODZER]

Пливемо далі

Наступна зупинка в Нових Березичах. І одразу біля берега дот, перетворений на господарську споруду. ( в каталозі і на карті цей дот не позначений !)

А ось ще два доти в Нових Березичах.

" Брусилівський прорив" як військова стратегічна операція являє собою видатне досягнення військового мистецтва , що не заперечують і іноземні дослідники Першої світової війни. Вони віддають належне таланту російського генерала Брусилова . Однак існує й інша думка дослідників , які вважають дану військову операцію як успішно розпочату , але не доведену до її логічного завершення і тому прозвану ними " програної перемогою" .

Австро - Угорщина і Німеччина у цій операції втратили більше 1,5 мільйона вбитими , пораненими і зниклими безвісти (убитих і померлих від ран - 300 000 , полонених більше 500 000) ,

Все це полонене військо довго потім вивозили в глиб Росії , просто не вистачало вагонів , потім в революцію всі ці ешелони зі знайомими всім нам з історії чехословаками тяглися через весь Сибір на Далекий схід , багато з них додому так і не повернулися загубившись у сибірських снігах …

Росіяни захопили 581 гармат , 1795 кулеметів , 448 бомбометів і мінометів . Величезні втрати , понесені австро - угорською армією , підірвали її боєздатність.

Російські війска Південно -Західного фронту під Брусилівського прориву втратили убитими , пораненими і без вісті зниклими близько 500 000 солдатів і офіцерів , з яких 62 000 були убитими і померлими від ран , пораненими і хворими - 380000 , безвісти зниклими - 40 000]. Хоча за деякими джерелами вказують втрати до 1.5 млн.

Тобто , сумарні втрати обох сторін в цій бойовій операції 2-3 млн !!!

Події на Фронті Волині в Першу Світову можна прирівняти по масштабності та значимості до Сталінградської битви . Сумарні втрати обох сторін у Сталінградській Битві – приблизно 2 млн. От і порівняйте

Ось тут можна почитати про Брусилівський прорив http://ru.wikipedia....иловский_прорыв

Новий дерев"яний міст в Березичах. Село було спалене нацистами у 1943 році

обідній перекус

[ODZER]

За Березичами помітив піщане узвищення. Дуже вже воно нагадує курган, яких у нас тисячі на Волині...

Поруч паслось стадо корів. Розговорився з пастухом. Курган виявився …закопаною ямою з гнилим силосом.

Але пастух вказав на протилежний берег , - Бачите там горбочки, то двіста років назад була панова гуральня. А зараз нічого не зосталося…

Пливемо по могутньому широкому руслу і думаю, наскільки Стохід різноманітний, яскравий. Незвично плисти по такому широкому руслу, згадуючи, як ми пробирались через плавні або через вільховий ліс біля Бережниці.

Три дота між Любешівською Волею та Любешовом.

[ODZER]

Відчути атмосферу 1916-1917 років можна, переглянувши декілька ілюстрацій до боїв на Стоході :

Павел Рыженко. " Стоход. Последний бой Лейб-гвардии Преображенского полка"

велика битва на Стоходському фронті, бої за Ковель. 1916 р

панорама бою на річці Стохід , 1917 рік. Схоже, що це саме Червищанський плацдарм..

далі буде ...

[ODZER]

продовження розповіді про сплав ...

Перед Любешовим починається територія Національного парку «Прип"ять-Стохід»

За другий день сплаву лісу майже немає на узбережжі. Лише тут є декілька гарних місць – але чимало відпочиваючих, спокійно тут не постоїш табором.

17,30. Нарешті доплили до пішоходного містка в Любешові

Звідси до автостанції приблизно 1 км. І багато рейсів на Луцьк.

Взагалі, цей маршрут нескладний, можна йти новачкам.

При бажанні сплав можна продовжити далі до устя і легендарного села Сваловичі, а звідтіля по Прип"яті на озеро Нобель , с. Сенчиці або через озеро Омит до села Прикладники.

Такий маршрут я описував вище, ми проходили його в 2010 р. . , пост № 35 у цій темі http://board.lutsk.u...entry1052572736

Наступна розповідь буде про сплав по Стоходу маршрутом: траса Ковель-Луцьк біля с. Линівка - с. Корсині - с. Угли.

Хороший фотокаталог " Фронт на Стоходе и Припяти " (сучасні фото фортифікацій ) http://volodarsky.io.ua/album261552

«…80 % участников Первой мировой сидели в окопе, шли в бой, вооруженные простеньким стрелковым оружием, а ведь приходилось атаковывать сложно устроенные, эшелонированные траншеи с колючей проволокой и насыпанными перед окопами валами. Эдакие земляно-деревянные городки с тремя рядами «колючки» впереди. Солдат с винтовкой бегом пересекал пространство перед траншеями, резал проволоку, взбирался на валы, прыгал в траншеи.

Кроме того, средневековые крепости показались бы детской игрушкой в сравнении с укрепрайонами, где на километры и десятки километров тянулись изломанные линии бетонных укреплений — заглубленных в землю, отделенных от противника колючей проволокой и бетонированными серыми рвами глубиной метра по 3–4, с могучими огневыми точками и пулеметными гнездами, укрытыми в толще бетона.

Средств разрушения таких укреплений еще не возникло, снаряды и бомбы с аэропланов их не брали. Штурмовать приходилось способом, получившим красочное и жуткое название — «метод живой волны». Попросту говоря — атакующие цепями солдаты с винтовками совершенно беззащитными шли против почти целых, неповрежденных бетонных укреплений, мало поврежденных окопов и траншей.

Все решал солдатик с винтовкой, он был везде — а убить его было легко.

Ведь уже появились средства массового уничтожения — пулеметы, артиллерия и авиация….»

Вирішальну роль в першу світову зіграли кулемети та артилерія. Особливо тяжка артилерія.

Легендарний кулемет «Максим» http://ru.wikipedia....Пулемёт_Максима

На каждый вопрос есть четкий ответ:

У нас есть «максим», у них его нет.

Приклад тяжкої артилерії – німецька «Берта» . Епізод з вищезгадуваного «Доктора Живаго» Пастернака:

«..Как всегда, розовато пламенел горизонт в стороне фронта, и когда в ровную, ни на минуту не прекращавшуюся воркотню обстрела падали более низкие, отдельно отличимые и увесистые удары, как бы сдвигавшие почву чуть-чуть в сторону, Живаго прерывал разговор из уважения к звуку, выдерживал паузу и говорил: - Это Берта, немецкое шестнадцатидюймовое, в шестьдесят пудов весом штучка, - и потом возобновлял беседу, забывая о чем был разговор.

- Чем это так все время пахнет в деревне? - спрашивал Гордон. - Я с первого дня заметил. Так слащаво-приятно и противно. Как мышами.

- А, я знаю, о чем ты. Это - конопля. Тут много конопляников. Конопля сама по себе издает томящий и назойливый запах падали. Кроме того, в районе военных действий, когда в коноплю заваливаются убитые, они долго остаются необнаруженными и разлагаются. Трупный запах очень распространен здесь, это естественно. Опять Берта. Ты слышишь? .."

"Большая Берта" - Калибр ствола составлял 420 мм, дальность стрельбы достигала 14-ти километров.

Пушка имела сравнительно короткий ствол, поэтому для того чтобы накрыть цель, «Большая Берта» била навесными залпами. Подъем ствола у мортиры был в пределах 80-ти градусов. Ствол поднимался и опускался с помощью гидравлического подъемника. Снаряды весили около 900 кг и разделялись на три группы: осколочные, фугасные и бронебойные. Все три типа снарядов обладали огромной разрушительной силой.

Бронебойные снаряды пробивали железобетонную стену толщиной восемь метров. Фугасные уничтожали все живое в радиусе 500 метров, оставляя после взрыва воронку четырехметровой глубины с радиусом 12 метров. Осколочные снаряды несли в себе около 15 тысяч металлических остроконечных звезд, разлетающихся на расстояние до полутора километров от эпицентра взрыва.

або ось така осадна гармата

Величезні снаряди лежать на землі. Вони збереглися цілими , незважаючи на вибух російського збройового складу. 1915. Можливо, саме від таких снарядів німці та австрійці ховались в доти. А чи допомагало?

[interfan]

річка Вижівка

Вижівка - одна з приток Прип"яті. Довжина 81 км. Ширина русла 5 - 15м, подекуди є широкі плеса або зовсім вузькі ділянки. Часом розпадається на декілька рукавів.

Стан річки дуже залежить від пори року.

В багатьох місцях русло каналізоване, особливо на початку та останні 10 км перед впадінням в Прип"ять.

Заболочена заплава, малолюдні місця, болота, ліси, серед яких є декілька озер на відстані 2-3 км від русла - одним словом, незаймана природа, ще одна "терра інкогніта"

Річка дуже подібна на Стохід, от лише рукавів та проток менше.

На минулих вихідних (4-5 квітня) пройшлись Вижівкою від залізничного мосту в Руді до автомобільного в Новій Вижві. По часу встигали і до Старої Вижівки на залізницю, але вирішили що досить мерзнути, а потім мокрим чекати під снігом дизель Туди - поїздом Ковель-Ягодин, назад замовили маршрутку на Ковель.

Йшли каркасними байдарками. Ночували в сосновому лісі по правому березі в 3-4 кілометрах нижче Рудні\Кукурік.

Сама річка дуже сподобалась,весною, або пізньої осені я б сходив ще. Місця дійсно дикі,малолюдні і цікаві. Але влітку я б не ходив

По маршруту було три обноси (міст в Чорноплесах та кущі), півдесятка проводок,ще декілька разів передньому матросу приходилось вилазити і проводити байдарку. Вода піднялась на заплаву,але не сильно, фактично плавати можна було тільки в руслі, при спробах "зрізати" через заплаву постійно сідали на мілини. Але через боброві греблі просто зливались, обходилось без обносів або розбору.

Сам маршрут можна поділити умовно на такі ділянки :

1) Руда - Чорнопліси, русло переважно каналізоване,але по берегам цивілізації немає і виглядає симпатично. З перешкод - боброві греблі, кущі,подекуди завали

2) Чорнопліси - кілометра два-три нижче ніж Рудня\Кукуріки - русло без перешкод,можна давати гарну швидкість

3) Десь кілометра два-три нижче чим Рудня\Кукуріки - Галина Воля - сама цікава і важка ділянка. Дуже нагадує Стохід Тут і вузьки протоки, і кущі, і невеличка ділянка вільхового лісу з завалами.

4) Від Галиної Волі до Нової Вижви - русло усюди прочищене, постійно зустрічаються загати для ятерів, у місцевих по берегам стоять човни, але в загатах (на відміну від Стоходу) усюди лишається місце для проходу байдарок.

[ODZER]

річка Вижівка

Вижівка - одна з приток Прип"яті. Довжина 81 км. Ширина русла 5 - 15м, подекуди є широкі плеса або зовсім вузькі ділянки. Часом розпадається на декілька рукавів.

Стан річки дуже залежить від пори року.

В багатьох місцях русло каналізоване, особливо на початку та останні 10 км перед впадінням в Прип"ять.

Заболочена заплава, малолюдні місця, болота, ліси, серед яких є декілька озер на відстані 2-3 км від русла - одним словом, незаймана природа, ще одна "терра інкогніта"

Річка дуже подібна на Стохід, от лише рукавів та проток менше.

На минулих вихідних (4-5 квітня) пройшлись Вижівкою від залізничного мосту в Руді до автомобільного в Новій Вижві. По часу встигали і до Старої Вижівки на залізницю, але вирішили що досить мерзнути, а потім мокрим чекати під снігом дизель Туди - поїздом Ковель-Ягодин, назад замовили маршрутку на Ковель.

Йшли каркасними байдарками. Ночували в сосновому лісі по правому березі в 3-4 кілометрах нижче Рудні\Кукурік.

Сама річка дуже сподобалась,весною, або пізньої осені я б сходив ще. Місця дійсно дикі,малолюдні і цікаві. Але влітку я б не ходив

По маршруту було три обноси (міст в Чорноплесах та кущі), півдесятка проводок,ще декілька разів передньому матросу приходилось вилазити і проводити байдарку. Вода піднялась на заплаву,але не сильно, фактично плавати можна було тільки в руслі, при спробах "зрізати" через заплаву постійно сідали на мілини. Але через боброві греблі просто зливались, обходилось без обносів або розбору.

Сам маршрут можна поділити умовно на такі ділянки :

1) Руда - Чорнопліси, русло переважно каналізоване,але по берегам цивілізації немає і виглядає симпатично. З перешкод - боброві греблі, кущі,подекуди завали

2) Чорнопліси - кілометра два-три нижче ніж Рудня\Кукуріки - русло без перешкод,можна давати гарну швидкість

3) Десь кілометра два-три нижче чим Рудня\Кукуріки - Галина Воля - сама цікава і важка ділянка. Дуже нагадує Стохід Тут і вузьки протоки, і кущі, і невеличка ділянка вільхового лісу з завалами.

4) Від Галиної Волі до Нової Вижви - русло усюди прочищене, постійно зустрічаються загати для ятерів, у місцевих по берегам стоять човни, але в загатах (на відміну від Стоходу) усюди лишається місце для проходу байдарок.

Дякую за інфо. Фото в студію! Цікаво було б переглянути.

Погоджуюсь, річка не для літніх сплавів, значно легше проходити по високій воді. Коли ми проходили пару років тому від Руди до Чорноплес, прийшлось нам попрацювати пилкою та мачете. Так що з Вас пиво, дорогу ми тоді Вам добре прочистили.

А от ділянку між Кукуріками та Галиною Волею ми не ризикнули йти. Думаю, що літом це непрохідна ділянка.

А шматок від Старою Вижви до Ратного ми пройшли з великим задоволенням.

Ось коротенький фотозвіт (з посту # 15 )

А от наші знайомі літом там не пройшли і зійшли з маршруту.

Так що річка 100 відсотків для високої води. Або весна, або після повені чи паводку.

[interfan]

Як тільки учасники скинуть мені фото - викладу сюди. Сподіваюсь,це буде до кінця тижня.

А від Старої Вижівки до Поліського - за скільки приблизно пройшли? По карті виглядає що там теж через кущі продиратись треба)

[ODZER]

Як тільки учасники скинуть мені фото - викладу сюди. Сподіваюсь,це буде до кінця тижня.

А від Старої Вижівки до Поліського - за скільки приблизно пройшли? По карті виглядає що там теж через кущі продиратись треба)

Тут детальніше описано маршрут по Вижівці від Старої Вижви до Ратного, і є фото-ілюстрації ( в постах # 15 та 16) http://board.lutsk.u...entry1052847134

Йшли два дні, одна ночівля. Саме до Поліського дійшли за півдня. Кущі -очерети-корчомахи трохи були.Там небезпека в тому, що річка розпадається на декілька рукавів, і лише один прохідний.

Тому я мав роздруковку супутникового знімку та карти генштабу, і по супутниковому знімку відслідковував кожен поворот, щоб не заблукати. Раз заблукали, повернули назад. В нас байдарка надувна -двійка, тому розвертатись було нескладнор. А от на трійці буде тяжко вписуватись в усі повороти.

Частина маршруту проходить через чарівний вільховий ліс, як на Стоході.

Цікаво тим, що після Ратного можна піти далі по При"яті. Вище в цій темі є опис маршруту по Прип"яті від Ратного через 5 озер до озера Білого.

[interfan]

Дякую! Напевно наступного року пройдусь вже нижче Старої Вижівки, я так бачу воно буде на Стохід дуже схоже.

Сам Стохід, як і Прип'ять, ходив неодноразово, маршрут по озерам взяв як раз з вашого форуму. Для орієнтування в протоках я використовую смартфон, на який через SasPlanet та rmaps закачую різні супутникові карти. Поки не підводив. Щоправда серед лісу все рівно навмання йти приходиться, т.як на супутниковому знімку крім дерев нічого не видно

Більше фото можна подивитись в соцмережах

https://www.facebook...26579833&type=1

https://vk.com/album...57405_214043493

[ODZER]

Дякую! Напевно наступного року пройдусь вже нижче Старої Вижівки, я так бачу воно буде на Стохід дуже схоже.

Сам Стохід, як і Прип'ять, ходив неодноразово, маршрут по озерам взяв як раз з вашого форуму. Для орієнтування в протоках я використовую смартфон, на який через SasPlanet та rmaps закачую різні супутникові карти. Поки не підводив. Щоправда серед лісу все рівно навмання йти приходиться, т.як на супутниковому знімку крім дерев нічого не видно

Більше фото можна подивитись в соцмережах

https://www.facebook...26579833&type=1

https://vk.com/album...57405_214043493

Дякую за фото! Знайомі місця, ох ми там і намаялись... А як проходили низький бетонний міст дамбу? (ми плчинали з траси, цей міст десь перед Рудою)

Ось тут відео, видно як ми його проходили

а це слайд-шоу

[Navigator]

М-да, я якщо нище Кукуріків ломанусь, то літом після сильних дощів. Або треба чекати весняну повінь, як в 2013 році ))

[interfan]

Ми стартували трохи нижче - від залізничного мосту в Руді, там зручно і бюджетно поїздом від Ковеля їхати

А повінь ще в 2010 була непогана, ми Стохід від Варшавки до Нобеля йшли тільки з одним обносом, в лісі просто пропливали між деревами.

https://vk.com/album...57405_194444353

[Navigator]

Дякую за посилання стохідської подорожі. Одна з моїх улюблених рік. На Харківтуристі зробив розширений фотозвіт "Чотири пори року на Стоході - волинській Амазонці" http://tourist.khark...roku-na-Stohodi

На ваші сторінці вконтактах читав, що у вас планується подорож 18-19 квітня в Цуманській пущі. Фото до реклами бачу там мої

Вчора був в пущі цілий день. Тут декілька фото

. А всі мої фотографії з цього регіону сконцентровані тут http://board.lutsk.u...-cumanski-push/

Може приєднаюсь до вас?!