Москва: Третій Рим, Третій Рейх чи Третя Світова

[MarukMMM]

Слова британського журналіста Олдоса Хакслі про історичні помилки стали причиною написання цієї статті. І дійсно, вдивляючись у зовсім недалеке минуле ХХ–го століття, можна віднайти певні та досить точні аналогії з сучасністю, а особливо, якщо ти громадянин України.

Кожен із нас, перемикаючи російські та наші оросійщені телеканали, якщо буде звертати увагу на деталі – може відзначити факт наближення військових дій. Ще задовго до вторгнення російських військ у Грузію у серпні 2008 більшість глядачів «Останкіно» вже готові були воювати з грузинами. Подача негативного образу Грузії в російському медіа просторі просто не підлягала жодній критиці. А вже влітку 2008 року у повітрі повіяло холодом, смертю, запахом пороху та військових чобіт. Думка про війну завжди страшна та неприємна. Ми ніколи б не припустилися цієї незвичної для мирного часу думки, якби зовсім не знали умов початку Другої Світової війни та таких понять як «пропаганда», «мілітаризація», «мобілізація», «провокація», «п’ята колона» тощо.

У цій статті приведені історичні аналогії між передвоєнною Німеччиною та сучасною Росією. Дана стаття не є науковою працею чи історичним дослідженням, а лише думкою одного громадянина передвоєнної держави…

Стаття написана у переддень відзначення 70 річниці початку Другої Світової війни.

1. ЛІДЕР-ВИЗВОЛИТЕЛЬ

Особу Дмитра медвежонокєва як президента Російської Федерації ми не беремо до уваги через низку об’єктивних причин: медвежонокєв не є основоположником та ідеологом вектору спорудження новітньої російської політики: політики насилля та неоімперіалізму. Він не є батьком ідеї «вставання Росії з колін», «єдиного духовного простору слов’ян» та інших нових імперських доктрин Кремля. Це все виплекали пан Путін та його вічні колеги та наставники з ГКЧП, і ні для кого не є секретом, що архітектором сучасної російської історії є теж не медвежонокєв, а Путін. Тому вся наша увага буде прикута до особи В.В. Путіна, як двигуна та каталізатора всіх процесів в РФ.

Давайте пригадаємо про роль особистості в історії – у нашому випадку другого президента Росії Путіна та рейхсканцлера Німеччини Гітлера.

Кожен народ має право на самовизначення та самобутність серед інших рівних йому народів. Це ми всі знаємо ще зі школи. Кожна нація прагне до кращого та комфортнішого життя. Для цього потрібен провідник нації: мудрий та талановитий її представник – такі як: цар Соломон у Старому Завіті, чи Київський князь Володимир Хреститель, чи Ярослав Мудрий, Володимир Мономах. Але навряд чи можна порівняти кровожерного Гітлера чи знахабнілого Путіна з премудрим Соломоном, сином пророка Давида чи Києво-руськими князями, які дбали за свій народ так як за своїх дітей та розуміли, що влада – не просто влада, але й відповідальність перед Богом.

Нам слід відзначити жаданість німців та росіян мати твердого та принципового лідера нації, який би міг суттєво протиставити Велику Німеччину або ж Росію усьому світові та вплинути на світовий порядок. Хіба до 1930 року хтось чув про Адольфа Гітлера, крамольного невдаху 1923 року? Ні! Тепер він разом з сотнею депутатів-нацистів Рейхстагу прагне абсолютизувати владу в Німеччині. У 1998 році Путін виходить з темних коридорів Луб’янки «в люди»: стає першим заступником голови Уряду, згодом очолює уряд, та всю країну. Завдяки пропаганді та зомбуванню стає дуже популярним. Хіба немає тут аналогій з Росією, Держдумою, Рейхом та путінською «Єдіною Росією»? Скажете – є, але таке трапляється в усіх країнах, де прагнуть розвитку нації та держави: приходить «месія» та визволяє своїх соплемінників. І нічого тут поганого немає… Та зрештою лідер любої нації за своїм норовом та якостями є деспотом в тій чи іншій мірі. Але про це згодом.

Отож лідер є. Це не просто лідер нації, це «остання надія», посланець Божий, герой легенд та народних передань. Якщо для європейської Німеччини важливим був прихід не просто певної політичної особи, а цілої групи людей, партії, то для Росії, де азійська монархія, диктат та феодалізм завжди були і є притаманними рисами цього народу, достатньо було приходу лише однієї фігури – об’єкту сподівань всього народу.

Усі диктатори страшенно люблять все військове, а особливо одежу. Для приховування своєї дитячої фігури, — адже як Гітлер так і Путін ніколи не були кремезними чоловіками, це люди невисокого зросту з погано розвиненими м’язами, — вони одягають військову форму. Фото- та кінокамери знімають їх «знизу» щоб підкреслити велич вождя нації. Військовий однострій, до речі, пасує всім, навіть дівчатам. Гітлер не був прив’язаний до якогось одного мундиру: він однаково віддавав перевагу як одностроям люфтваффе так і чорниим морським мундирам. Правда, президент РФ рідко одягає військові однострої, це поки що – до оголошення війни, але в Росії у кабінетах навіть невійськових чиновників можна зустріти портрет лідера Путіна чи то в шоломі пілота на фоні літаків-винищувачів МІГ-29, чи в генеральських каракулях, чи більш романтичне фото – у пілотці офіцера-підводника на фоні безкрайнього моря Криму, Курил, чи інших спірних територій. Що ж, скажете ви, така мода: багато хто що носить, ну той що?… Сталін, Мао, Кім Чен Ір, Кім Ір Сен, Фідель Кастро, Уго Чавес, навіть Лукашенко та ряд інших диктаторів, особливо африканських революційних наркотичних республік, полюбляють красиві генеральські мундири з аксельбантами. Це не випадковість – це мода диктаторів.

Тепер ми маємо не просто лідера, а маленького чоловічка, якого жадала нація, який прийшов, і, не забарившись, приміряючи військові мундири бере участь у військових парадах та навчаннях. Ба! Який постійно воює! Спочатку на своїй території, піддавши винищенню древній народ чеченців, а потім намагається перевірити реакцію світової громадськості вторгненням у суверенну Грузію. Реакція світу виявилася досить млява та невиразна… Така сама невиразна як і у 1938 році, коли Гітлер «приєднав» територію Австрії до Німеччини.

Продовжуючи тему військових аналогій добре було б згадати про постійний особистий контроль над військовим потенціалом країни, постійне прагнення до його збільшення та мілітаризацію економіки Росії сьогодні та Німеччини у 30-ті.

Було б несправедливо не пригадати про шалену та фанатичну підтримку своїх лідерів у своїх країнах. Поети-піснярі складають про них пісні та балади. В Росії модно мати татуювання Путіна на лівій частині грудей чи на плечі. Не так давно так «набивали» Сталіна. Це явище – це результат військової пропаганди, яка останнім часом рясними потоками виливається з усіх російських засобів інформації. А як всім давно відомо, військова пропаганда ніколи не буває правдивою. Ніколи.

Ось що писали Гітлеру:

"Слава тебе, Гитлер — спаситель Германии, немецкая путеводная звезда,

Веди нас сквозь бури, пока снова не возродится наша Империя!" [2]

Або про Путіна:

"Это горе без ума,

Эти праздники до слёз.

Против нас орда и тьма

С нами Путин и Христос!" [3]

Варто відзначити, що автор цих віршів за достоїнством спочатку згадує Путіна, а вже потім Христа. Чому ж так? Адже росіяни позиціонують себе у світі як православні християни? Напевно тому що для багатьох «православних» росіян Путін важливіший визволитель ніж Христос. Та земне видиме царство набагато ближче до розуміння, аніж Царство Небесне, котре для багатьох є лише красивою казкою. Тут можна погодитись – Христос не був кагебістом і не розбирається в шпигунських тонкощах ділення світу. Але це емоції, давайте повернімося до аналогій.

Давайте пригадаємо Німеччину 1930 та Росію 1998-2000 років. Версальський договір ніколи не подобався ні Радянському Союзові ні Вермахту. Вони його сприймали щонайменше як образу та приниження. В результаті підписання Версальського Мирного Договору 26.06.1919 після Першої Світової війни Німеччина втратила багато «своєї» території. Згідно договору Эльзас та Лотарингія перейшли до Франції, Шлезвиг – до Данії, Познань, Верхня Сілезія та Померанія – до Польщі, Мемель (Клайпеда) – до Литви. На 15 років німців позбавили Саарського вугільного басейну. Загалом Німеччина втратила майже 50 відсотків національних багатств, не враховуючи виплати величезної контрибуції. Держави-переможці добилися міжнародних санкцій на роззброєння Німеччини, потоплення ВМФ, заборона авіації, скорочення війська тощо. Все це було великою образою великого народу Німеччини у післявоєнні роки, та сприймалося це все як історична несправедливість. Німеччина програла Першу Світову війну – Росія програла Холодну. Про таку ж саму образу і непорозуміння та історичну помилку постійно повторює пан Путін після втрати Радянської території. Цитата: «Найбільшою втратою для російського народу у ХХ столітті є розпад СРСР». Що для Путіна є СРСР? Це трансформована Російська Імперія, красиве шпигунське минуле та «несметные богатства», землі, та мрія кожного диктатора – велич! Що для Путіна є нинішня Росія? Це позбавлена «своїх» колишніх земель імперія, що є великою історичною помилкою. Окрім гіркоти у грудях та постійного жалю за втраченим на початку 30-х в Німеччині розгоряється економічна криза. Репараційний План допомоги Ч. Дауеса та О. Юнга не витримує розмаху кризи та скасовується. Починається банківська криза та інфляція.

Згадайте літню азійську кризу 1998 року, на хвилі якої Путін тріумфально потрапляє у владні кабінети та отримує мандат довіри у населення. Тоді росіяни побачили в ньому людину, яка «вступиться», захистить, розсудить, пожаліє і врешті-решт очолить їх та визволить. Як німці у 30-х роках так і росіяни у 2000-му році обрали для себе гідного керманича та провідника нації – лідера-визволителя «великого народу»! Чи помилилися вони? Історія колись дасть нам правдиву відповідь на це. Німці мабуть вже знають цю відповідь, але поки що не всі… Принаймні сучасні канцлери, котрі відмовляються бачити перелічені аналогії…

2. П’ЯТА КОЛОНА ТА ПРОПАГАНДА.

Перед застосуванням терміну «п’ята колона» нам слід пригадати історію появи цього терміну. Символічним є те, що цей вислів з’явився теж незадовго до початку Другої Світової війни в революційні Іспанії 1936 року, коли заколотник-генерал Франко, союзник Гітлера, разом із іншими своїми поплічниками йшов на Мадрид чотирма колонами, привселюдно по радіо заявив: «Ми йдемо чотирма колонами, але бій почне п’ята колона!». Він говорив про велику кількість своїх агентів, які вже діяли в Мадриді. Діяли зухвало та цинічно, не обмежуючись пропагандою та залякуванням – часто вбивали. Мешканці Мадриду жили в страху. В страху перед п’ятою колоною, котра дійсно першою почала бій у Мадриді на стороні заколотників…

Застосування агентури в різних країнах для Гітлера завжди було пріоритетним завданням по досягненню своїх цілей. Грошей на це не жаліли. Німецькі діаспори, які компактно проживали в усіх країнах Європи відіграли неабияку допомогу в переможному бліцкригу Гітлера.

Тогочасний американський журналіст-аналітик Отто Толішус, досліджуючи дії Німеччини, про явище «п’ятої колони» писав так: «Діяльність п’ятої колони можна розділити на два періоди: мирний та військовий час.

В умовах мирного часу одним із головних завдань являється розгортання пропаганди, яка по своїй суті не завжди носить явно про німецький або відверто пронацистський характер, а також збір детальної інформації про стан торгівлі, промисловості, політики та морального духу народу. Така інформація після співставлення отриманих в Берліні окремих повідомлень дає повну картин про всю життєдіяльність тієї чи іншої країни. До переліку інших обов’язків п’ятої колони відноситься постійне стеження за державними та політичними діячами, самий зухвалий шпіонаж, а головне – підготовка до «надзвичайних обставин», аж до тренування спеціальних підрозділів для нанесення першого удару. В своїй роботі п’ята колона вправно використовує всі соціальні, політичні і моральні чинники та устремління різних невдоволених елементів в країні; вона старається створити в країні оманливе відчуття безпеки, разом з цим підірвати обороноздатність країни та посіяти всередині неї політичні, класові та расові суперечки…» [4]

Щоб читачеві не забивати зайвим голову, хтілося скоротити цю цитату, але не знайшлось тих речень у цитаті журналіста, які можна було б видалити, що не співпадали б з українським сьогоденням. Адже кожне речення Отто Толішуса в реальному часі відображають дії Путіна щодо сусідніх держав, а особливо це помітно в Україні. Діяльність п’ятої колони в Україні очевидна: постійні провокативні спекуляції на темі російської мови, вічні розмови про неймовірні «приниження» росіян в Україні, як то чеських німців у Судетах. Проросійські політичні сили та відверто проросійські громадські організації неприховано відстоюють інтереси Росії та створюють негативний образ України в очах свого електорату. Слід згадати про підривну діяльність російської церкви на території України, що намагається видавати себе за українську церкву, яка нехтуючи Заповіддю «Не лжесвідчи», брехливо експлуатує назву Українська Православна Церква (УПЦ) без найменшого нагадування про підпорядкування Російській церкві. Ця церква вправно знаходить значну підтримку серед окремих представників влади, переважно завербованих, чи просто проросійськи налаштованих, та певної частини населення на Сході та Півдні України. З самого початку набуття Україною суверенітету ця церква розгортає ідеологічну діяльність, спрямовану здебільшого на дискредитацію ідеї суверенітету та самостійності Української Держави та акцентує увагу своїх прихожан на неприпустимості будь-якого відділення від Росії, тим більше – церковного. Підтвердженням тому є цинічна зрада свого Предстоятеля Митрополита Київського Філарета іншими архієреями УПЦ (МП), який у 1992 році, керуючись Канонами Церкви та здоровим глуздом хотів добитися автокефалії (усамостійнення) для Української Церкви. Його дії у Москві розцінили як антицерковні та відлучили його від Церкви (піддали анафемі). З цього прикладу ми бачимо яке місце у політиці Кремля відіграє церква: все що не подобається Кремлю та цареві підлягає прокляттю. Зовсім нещодавно Путін на одній із своїх прес-конференцій стверджував, що російську безпеку забезпечують лише дві речі: ядерний щит та православна церква. Як ми бачимо – ролі церкви в неоімперіалізмі Росії відводиться зовсім не остання роль. Про сервілізм Московської патріархії перед московськими царями-шизофрениками можна говорити довго та багато, але не про це розмова.

Гітлер теж використовував релігійний чинник, але не так ефективно як це робили Путін чи Петро І. Причина у тім, що Німеччина наполовину протестантська та католицька. І усі спроби організувати унійну Імперську Церкву Німеччини наразились на поразку, лише частина протестантів, які називали себе спочатку «Рухом німецьких християн», а потім «Євангельська Церква німецької нації» та Адвентисти пристали на службу до Гітлера. Незгодних же переслідували. Серед них були відомі релігійні діячі та богослови: Мартін Німеллер, Карл Барт, Дітріх Бонхеффер. Не було у фюрера такої слухняної прислужниці-церкви, яку зараз має Путін та всі його попередники царі. Тому фактор церковної п’ятої колони у Гітлера використовувався епізодично та не мав такого органічного успіху, який має Путін використовуючи Російську церкву.

Ось що заявляє архієпископ Львівський і Галицький Августин (Маркевич) щодо своїх намірів на соборі в Москві: «Мы ждем шагов со стороны России – как отряд, который ждет команды броситься в бой. Я как представитель Украинской Православной Церкви убежден, что неопределенность засасывает. Наступило время действовать решительно и называть все вещи своими именами», або «И мы устали, нас единственное, что вдохновляет, это то, что мы верим еще в Россию. Если Господь вас выправит – вырулим и мы.» 4 .о4. 2006 Всесвітній Російський Народний Собор.

Дуже примітно, але цей єпископ в УПЦ (МП) обіймає посаду головного капелана України, тобто є відповідальним за зв’язки зі Збройними Силами України.

Вірність Кремлівському імперіалізмові підтвердив і новообраний патріарх Московський Кирило під час свого візиту до України. Червоною смугою його виступів перед українцями проходила новітня історіософська теза: «Ми один народ, одна культура, церква, історія тощо – і майбутнє України неможливе без турботи такої рідної для українців Росії...» Тобто, використовуючи церкву, Кремль вдало робить посили на збереження імперії на пострадянському просторі.

Нам невідомо коли і скількома колонами піде Путін на Україну, а це буде обов’язково, але можна сказати впевнено: в Україні «П’ята Колона» вже воює, воює дуже зухвало, ефективно, навіть на високому державному та церковному рівнях.

3. ПРО ТЕЛЕВІЗОР, ПОРОХ ТА ЧОБОТИ. МІЛІТАРІЗАЦІЯ ПОКИ ЩЕ МИРНОГО НАСЕЛЕННЯ.

Якщо ХХ століття соціологи називають віком індустріалізації, то ХХІ століття – вік постіндустріального суспільства, вік інформації. Якщо у ХХ столітті кордони країн проходили суходолом чи по морю, то у ХХІ столітті, в час інформаційних технологій, кордони визначаються джерелом та споживачем інформації.

Чи можна з мирної людини зробити військову? Можна – якщо ця людина глядач російського телебачення. Чи можна мобілізувати свідомість цієї людини проти когось? Можна, і дуже легко. Є багато різних способів. Відомий нам спосіб, коли лідер-визволитель власне сам заявляє про необхідність когось «мочити в сортирах». Або сказати, що суспільству щось загрожує: Грузія чи Україна, наприклад. Адже новини на всіх, без виключення, російських телеканалах більшою частиною свого ефірного часу присвячені негативній подачі образу Грузії та України. Після постійних телепрезентацій нового «ворога Росії» ми відразу бачимо сплеск ненависті в російському суспільстві до своїх сусідів. Це підтверджують соціологічні служби.

Ось, наприклад.

«…Порівняльний аналіз даних опитувань показує, що ставлення до Росії в Україні набагато краще, ніж ставлення до України в Росії. Більш 90% українців позитивно ставляться до Росії, причому за рік це ставлення навіть дещо покращилося (з 88% до 91%), невелика кількість тих, хто негативно ставиться до Росії в 2008 році (7%) зменшилася до 5%.

Ситуація в Росії цілком протилежна - там позитивне ставлення до України зменшилося з 55% у 2008 році до 29% у 2009, а негативне ставлення зросло практично вдвічі - з 33% до 62%.

Таким чином, зараз погано ставляться до Росії в Україні 5% опитаних, а в Росії до України - 62%. [5]

Улюблений та перевірений варіант зомбування – це телебачення і кіно!

Постійне демонстрування військові-патріотичних фільмів, які пропагують ненависть та насилля заради спасіння Батьківщини від уявного ворога – чи то від кавказців, чи від інших народів, з часом дають бажаний результат і не тільки на території Росії.

Ще Ленін колись говорив: «Кіно і цирк є найвищі з мистецтв, поки маси темні». Правда на стінах кінотеатрів СРСР ми могли бачити банери зі скороченою цитатою – без цирку та темних мас, щоб не образити ці самі маси.

З 1996 року в Росії діє «Фонд підтримки патріотичного кіно», в раду спостерігачів, якого входять чиновники ФСБ, Рахункової палати, урядового апарату та інших держструктур. Тобто, відносно кіно виробляється певна стратегія.

Інформаційний вплив кремлівських мас-медіа на українському просторі можна охарактеризувати військовим терміном – артпідготовка. В цілі цієї інформаційної атаки входить підготовка електорального ґрунту для переходу у іншу фазу наступу – військового вторгнення. Бажаний результат артпідготовки у війні – підготування безперешкодного наступу піхоти. Бажаний результат інформаційної артпідготовки – зустріч російських танків квітами та хлібом-сіллю на українській території.

Отже Путіна підтримали, Гітлера теж. Кожен політик розуміє, що підтримка з часом може десь дітися, її може перехопити більш харизматичний та мудріший політик, врешті-решт справи можуть піти не так – криза чи ще щось. Зрозуміло – як і в Німеччині тоді, так і в Росії зараз, не все завжди гаразд – постійно з’являються внутрішні проблеми. Це природньо. Але в імперіях це вирішується інакше – необхідно цю внутрішню напругу «винести» за межі країни. Гітлер і Путін беруться за мобілізацію мирного населення та пошуку зовнішнього ворога. Ворога знайти не складно – ворог завжди поруч: неслухняний Саакашвілі чи не проросійський Ющенко, Австрія, Чехія, чи увесь світ.

Телебачення Росії стає основним агітаційним транслятором імперіалістичних ідей: з’являються десятки серіалів та сотні кінокартин на військово-патріотичну тему. Хронологія подання великоруських звитяг досить багатосяжна: від хоробрих витязів у шоломах з мечами аж до героїчних червоноармійців-розвідників НКВС. На всіх телеканалах лунає: «Ми встали з колін!», «Ми сильні!» тощо. Особливо вражає брутальна воєнізація дітей: телесеріали «Кадети», «Солдати» та ін., де можна побачити щасливих дітей у військовій формі, котрі дуже вправно навчаються військовій справі. В Росії зараз, і в Німеччині тоді, зростає популяризація війни, як такого собі романтичного суто чоловічого явища, яке завжди здатне щось змінити на краще. Жодних негативів.

Під впливом усіх зазначених факторів слід відзначити небувалий з довоєнних років попит на військові спеціальності. Кількість військових навчальних закладів у Росії останнім часом значно збільшилась. Міністерство оборони РФ планує відкрити ще три Суворовських училища. Це саме можна і спостерігати в довоєнній Німеччині. Дитяча нацистсько-патріотична організація «Гітлерюнгент» готувала безцінних кадрів для відданого служіння інтересам Третього Рейху. В Німеччині наприкінці 40-х років дитяча військовість набрала неймовірних розмахів. Діти отримували мундири, зброю. Їх формували спочатку у загони, потім у полки, та військові частини спеціального призначення.

Діти, які виростають у атмосфері військової романтики з військово-патріотичним нахилом, які звідусіль чують про ворога, рано чи пізно захотять постріляти по-справжньому, справжніми набоями по справжніх мішенях – по людях...

Отже програма мілітаризації мирного населення в Росії розгорнута вповні та діє вже декілька років. Всі прагнуть до зброї. Всі хтять воювати. Залишилося лише вибрати напрямок спрямування агресії. Напрямок один: агресію слід спрямовувати будь-куди, але не залишати її всередині країни.

ЧИ ВСЕ ТАК ПОГАНО?

У підсумку цієї статті виникає більше запитань аніж тверджень, тому останній розділ має багато речень, в кінці котрих більше знаків запитань, аніж крапок.

Уважно вдивляючись в криваву минувшину середини ХХ століття, та дивлячись на сьогодення, можна дійсно жахнутися: Третя Світова не за горами… Але є й відмінності між Рейхом та Кремлем – не на користь Кремля, звісно.

По-перше. Гітлер дбав за свій народ, за простих робітників та селян. Німецька ідея для нього була головною. Його провідним гаслом було – добробут німців. Його перші кроки при владі були саме у сфері економіки спрямовані на покращення добробуту нації: Гітлер покінчив з безробіттям, покращив умови праці та проживання, заборонив вилучення іпотечної нерухомості, запропонував народний автомобіль (у той час це було неможливо). Звичайно, це можна розцінювати як популізм, але цим самим він надовго заручився підтримкою під час війни. Це в корені відрізняє Путіна від Гітлера. Маючи величезні запаси нафти та газу середньостатистичний росіянин живе гірше ніж живуть у самих бідніших країнах Євросоюзу. Цей фактор під час військових дій може зіграти проти ідеї Путіна збільшувати і без того бідну імперію.

По-друге. Якщо Гітлер на початку війни мав таких потужних союзників як Італія, Японія, пізніше Румунія з нафтою, то у Путіна їх просто немає. Сьогодні жодна з країн, навіть з країн соцтабору побоїться відкрито виступити у підтримку Росії. Це стало дуже показовим з визнанням Абхазії та Південної Осетії. Росія у своїх планах та діях поступово маргіналізується. Отже якщо міжнаціональний військовий конфлікт Росія-Грузія-Україна і можливий, то до Третьої Світової він не дотягне за розмахом, браком числа воюючих сторін та заявлених союзників. Виникає питання: а чи потрібні Путіну союзники взагалі? Так. Щоб згодом не стати Північною Кореєю Росії край необхідні союзники! Саме від їх наявності чи відсутності буде залежати подальший розвиток подій у площині відносин Росія-Україна-Грузія.

Чи можна вважати байдужу та мляву Європу союзником Росії? Так, звісно можна. Своїм мовчанням на вторгнення в Грузію та анексію її території Європа практично дала «добро» Росії на «наведення порядку» на своїй колишній території. Отже незабаром нам слід чекати спочатку низки інформаційних суперечок, а згодом військових дій на території України.

Хакслі таки правий. Історія нас не вчить звертати увагу на помилки минулого. Але нам ніколи не пізно відкрити книгу та віднайти щось схоже на наше особисте життя. І дай Боже, щоб наші порівняння були тільки цікавими та приємними. А саме важливе - корисними та повчальними...

Олександр Заморока

Липень 2009 рік

P.S. На наступний день після публікації цієї статті Держдума Росії у першому читанні ухвалила поправку до закону "Про оборону", в якій йдеться про можливість використання російських збройних сил за межами Російської Федерації... Проголосувало за цю поправку 448 з 450 депутатів...

[mammoth]

а позвольте полюбопытстовать, про что статья?

[max]

Порівняльний аналіз даних опитувань показує, що ставлення до Росії в Україні набагато краще, ніж ставлення до України в Росії. Більш 90% українців позитивно ставляться до Росії, причому за рік це ставлення навіть дещо покращилося (з 88% до 91%), невелика кількість тих, хто негативно ставиться до Росії в 2008 році (7%) зменшилася до 5%

Хто їм лікар?

[adas]

Я маю хороших знайомих в Росії. Люди вони розумні, займають високі посади в досить крупних компаніях... Під час атаки Росії на Грузію я дзвонив до них, цікавився їхньою думкою... В них просто була істерика... Ненависть до Грузії, до грузин просто зашкалювала, а слюна якою вони бризкали викрикуючи в трубку, мало не вилітала мені у вухо . Задав їм просте запитання - а чи не вважають вони що Грузію спровокували і що військовий напад Росії - просто анексія частини території незалежної держави... Мені просто не дали договорити... Кричали про "мільйони біженців" і "соціальну катастрофу"... І що дуже показово - жодного реального аргументу крім "по телевизору показывают толпы беженцев"...

[Volyniaka]

Я маю хороших знайомих в Росії. Люди вони розумні, займають високі посади в досить крупних компаніях... Під час атаки Росії на Грузію я дзвонив до них, цікавився їхньою думкою... В них просто була істерика... Ненависть до Грузії, до грузин просто зашкалювала, а слюна якою вони бризкали викрикуючи в трубку, мало не вилітала мені у вухо . Задав їм просте запитання - а чи не вважають вони що Грузію спровокували і що військовий напад Росії - просто анексія частини території незалежної держави... Мені просто не дали договорити... Кричали про "мільйони біженців" і "соціальну катастрофу"... І що дуже показово - жодного реального аргументу крім "по телевизору показывают толпы беженцев"...

http://pics.livejournal.com/ibigdan/pic/00qx4p5z

[Tolik_lt]

' timestamp='1292890230' post='1052272179']

черговий вброс у вентілятор?

при чому несвіжого

[unclevanya]

Файний приклад захіної пропаганди для америкосыв чи свідомітів у стилі Медведь вернулся

Доречі сьогодні свято

день народження Сталиіна усіх вітаю.

[Knight]

Росії потрібні зовнішні вороги, без них імперія розвалиться.

Зовнішній ворог об'єднує всі етнічні групи Росії, дає змогу пограти в захисників вітчизни близнюкам Путіну-Мєдвєдєву - піднімаючи собі рейтинг та створюючи імідж Путіну "Царя батюшки" заслугою якого матеріальні блага та перемоги Росії в світі (Чечня, Грузія, Олімпіада, Світовий чемпіонат з футболу).

Не треба переоцінювати Москву. Порівнятись в військовій потужності до країн ЄС, США чи Китаю може лише за кількістю ядерних ракет. Перевага в кількості військ і якості озброєння самих солдат в рази. В військовій новітній техніці така ж ситуація.

Економіка Росії буде в глибокій депресії коли впадуть ціни на ресурси - газ, нафта, метали, дерево.

[Tolik_lt]

впадуть ціни на ресурси - газ, нафта, метали, дерево.

а якщо не впадуть?

[Zerotul]

Порівнятись в військовій потужності до країн ЄС, США чи Китаю може лише за кількістю ядерних ракет.

А этого что мало?У Китая армия в пару сотен миллионов человек-(допустим)-что они сделают против ядерного взрыва,даже с суперской авиацией,с солдатами в хай тек экипировки и бла бла бла-пару бомбочек в стратегические места поправят демографическую ситуацию.

[unclevanya]

Росії потрібні зовнішні вороги, без них імперія розвалиться.

Якшо Россия имперія тді що таке США або НАТО ? вони так само тримаються на ідеї бородьбі з тероризмом ?

Імперія то добре чи погано ?

Українській націонализм так само тримаеться на ідеї бородьбі з ворогами та гадаю шо націоналізм без ненависті до москалів або жидів зникне , то шо вони імперіалісти ?

[Ko3bMa]

Українській націонализм так само тримаеться на ідеї бородьбі з ворогами та гадаю шо націоналізм без ненависті до москалів або жидів зникне , то шо вони імперіалісти ?

або зникне або перетвориться на мирний патріотизм рівня "хочеш жити і працювати в Україні - вчи українську"

згадали вище про родичів в Росії. в мене є рідня під Луганськом, і при спілкуванні по телефону в період виборів теж чули про святість янукович сотоваріщі та що в нас тут всі бЕндери. вибори пройшли, народ побачив результати і почав бризгати слиною в іншому напрямку)))

[Knight]

Ось наприклад статистика Росії http://www.rf-agency.ru/acn/stat_ru , яка є повною брехнею та й просто замовна стаття. :D :mdr:

[HelloBoy]

Мені якшо чесно хочеться вже ср"ть після прочитання подобного роду статей! яка війна шо за бред? Знову зезонне загостення , запалення головного мозгу чі як?

як подібну ересь можна чітать? це ж нада людям так мозгі промити шоб вони повірили в те що Росія буде воювати з Україною.... мдее........

це вже не націоналізм , це вже в екстримізм переливається!

[vanus]

Ctrl+C навчились клацати а спойлер нам не під силу....