Андрухович

[Tolik_lt]

сьогодні йому 50.

вірші, романи, есе, інтрев"ю, пісні. Те, що я люблю і любитиму завжди. Те, що впливало на мене і багато у чому творило мене.

Насправді ювілей(?)немає значення, лише привід згадати, і нагадування про плин часу.

Має значення створений світ і його вплив на нас.

Хто любить- згадайте. Хто не знає- відкрийте для себе

ЖОВТЕНЬ. ВЕЧІР

Ми ввійшли в цю осінь, як в алею…

Осене, прийми нас і помилуй!

Гіркота земного привілею:

пережити світло, мов помилку,—

як над нами болісно смеркає! —

тонко рветься день, аж нам відкрилось;

полум'я минає і зникає,

щоб золою стати, ніби Крилос*.

Але спалах! наче засвітила

барва крові з розписів настінних,

барва меду, ягоди і тіла —

відблиски дерев на наших тінях.

Ми йдемо крізь темінь, як снігами,

світло ночі сходить, ніби проща,

Ця земля, що стигне під ногами,

з кожним кроком більша і дорожча.

АЛХІМІЯ

В реторті вариться коктейль —

твоя й моя першооснова,

якої давній менестрель

шукав із музики і слова, —

в реторті вариться коктейль

(oh, yes, my baby!)

Я — Фауст, Гамлет, Вільгельм Тель!

Я сплю на небі!

Та будні стомлено шиплять

в розпечених побитих тиглях,

і в суміші отій киплять

сполуки спогадів застиглих.

Коли по буднях ти пройдеш, —

чи ж обійдешся без подряпин?

Коли в букетах подаєш

надії від сльоти продряглі,

та от впадеш з високих веж

(oh, yes, my baby!),

побачиш — на землі живеш,

а зірка в небі!

Але всі рани заживуть,

смарагдами всі сльзи стануть,

коли цілунки проженуть

слова олжі — поза устами.

павутинки наших душ

знайдуть свою першооснову,

немов пелюстки наших руж —

розкриються цнотливо знову:

"Це ти?" — "Це я, твій сум і щем…"

(oh, yes, my baby!) —

я загорну тебе плащем,

немов на небі…

(Перед нами суцвіття схиляються в ти-

ші, то які ж вони в небі, коли й тут най-

ясніші?..)

НІЖНІСТЬ

По той бік пристрасті народжується ніж.

Лахмітник Місьо о четвертій ранку

зарізав панну Касю, лесбіянку

(як він гадав, а втім, йому видніш).

Він пописав ій черево й горлянку,

аж весь шалів, аж весь упав у дріж.

Вона ж одно твердила: «Хоч заріж,

я присягла навіки свойму Янку».

(Той саме відбував за зґвалтування).

Вона була любов його остання —

і так пішла, небога, ні за гріш.

Кохання — то велика дивовижність:

там, де лише народжувалась ніжність,

за хвильку може виникнути ніж.

БАЛАДА ПОВЕРНЕННЯ

Коли мандрівник повернувся додому,

ступив за ворота, зійшов на поріг,

здійнявши на плечі дорогу і втому, —

всі радощі світу вляглися до ніг.

Його не забули, його зустрічали:

вечеря з вином — на широкім столі;

чомусь не казав про далекі причали,

замкнувши в устах невідомі жалі.

І всім було дивно, і жінка до ранку

зітхала в даремній гонитві за сном.

А він все дивився туди, за фіранку,

де зірка по небу пливла над вікном.

Ми так жили, немов співали джаз

Це – спроба написати вірш про нас,

про нашу учту, молоду і п’яну.

Яке вино, яку хмільну оману

вливав у юні горла щедрий час!

Ми так жили, немов співали джаз.

Хоча не джаз, а камерні концерти

зривали нас, і ми ішли в снігах

на гору, де ліси росли і птах

кричав про щось таємне і відверте,

і від любові можна було вмерти.

Чи хто за нами йшов по тих слідах?

Та я забув, либонь, про головне:

йшов рік новий, те діялося в січні.

В будівлях спали мляві й анемічні

гуляки, що набралися до не-

пристойності. А ти пекла мене,

щоразу інша, не така. Ще з ночі –

тi дві руки у мене на плечах

я пам’ятав, і темне щось в очах.

Але який кретин повірить в очі?

Я підбирав ключі, слова пророчі,

хоча на ранок мій поет зачах...

Як тяжко повертатись на рівнину,

скотитись по гладенькій мерзлоті,

чи з’їхати, як я, на животі

в ту вуличку, що вигинала спину,

під маскарона бороду цапину,

де пияки, трамваї і святі,

де, все одно недремна, мов радар,

націлений на сни, чигала зрада,

а вихудлий біблійний виноградар

на брамах був розіп’ятий, сподар.

А з радіол шипів різдвяний дар

(хоча його й забрязкала естрада).

Туди, де всюди відбувався сон –

тяжкий, похмільний, післяноворічний,

туди, де кожен п’яний був зустрічний,

а всі зустрічні – п’яні. В унісон

співали ми, забувши про фасон.

Хоч ми й були, мов мандрівні актори,

і в нас був Ігор, він сурмив, як ас.

Якась наївна віра у Парнас,

чи то в Прованс,– але рушала гори!..

Отак ми йшли, немов сліпі у море,–

і ти, і я, і всі навколо нас...

[Amelie]

Етюд з воронами

На цьому світі стільки ірреального

шукаємо тверду земну основу

грудневе пиво біля катедрального

і сірий день мугиче босанову

відлига як сльоза над містом лине

автобуси приходять і відходять

і в наших кухлях писаної глини

колишеться гірка бурштинна подать

ми так цього тепла затято прагнули

як вимерзле пагіння винограду

ворони ці маленькі чорні ангели

збирають на фронтоні чорну раду

і тане сніг в якому так намішано

пісок і сіль тяжкі земні мірила

а ми в холодні кухлі тепло дишемо

і дивимось як мають чорні крила

Етюд з воронами (Made in ЮА. Бонус)

Коли я у 80-ті роки вимушено повернувся до рідного Франика, то це спершу був тихий розпач: якого біса і що далі робити в цьому жахливо нецікавому містечку і життя скінчилось ітеде. «Ах, у цьому маленькому місті, де живуть пияки і невдахи» — так починався один з моїх тодішніх віршів. Але раптом виявилося, що Франик насправді зачаїв у собі купу якихось несподіванок, архітектурно-історичних сюжетів. У ньому виявилося достатньо багато простору для вигадування. Його можна було вигадати всього і цілком. У «Таємниці» я кажу про це так: «Це був дивний час – у тому сенсі, що я почав для себе відкривати Франик. Мені не було куди з нього подітися, тож я мусив навчитися бачити його атракційність. Виявилося, що я при цьому не мушу її вигадувати – вона є. Але вона дещо прихована. Я мусив роздмухати кожну архітектурну дрібницю – а Франик, тобто старий Станиславів, повністю складається з самих лише архітектурних дрібниць – отже, кожну з них я мусив для себе відкрити, відокремити від загалом невиразного тла і роздмухати її до масштабів міфу». Одним із таких міфів була автостанція на площі Урицького (нині Майдан Шептицького) поруч із катедральним (нині так само катедральним, але не православним, а греко-католицьким). А трохи нижче по вулиці Камо (нині Низова) був один з перших стильних пивняків у старому підвалі. Пивняк називався «Ватра», пиво в ньому подавали у гуцульських керамічних кухлях і пиво це було не яке-небудь, а «Калуське». І чомусь саме воно вважалося найкращим. От із такої несуттєвої суміші й народився мій «Етюд з воронами» — меланхолія, грудень, відлига, ворони на фронтоні катедрального і калуське пиво…

[talja]

Юрій Андрухович та гурт «Карбідо» вирушили в Аперитив-тур.

Серед гостей були Тимошенко і Порошенко.

http://vip.glavred.info/?/articles/2011/04/15/121512-4

http://vikna.stb.ua/ua/news/2011/4/15/58305/

Андрухович незважаючи на вік, дуже гарно виглядає

[laska]

А це така любовна гра:

кружіння, дзеркало і промінь! -

ти все одно підеш за грань,

у чистий спомин, чистий спомин.

Кружіння!... Ніби й неспроста

миттєвий дотик (чудо стику!) -

на луг життя і живота

покласти б руку, теплу й тиху...

Ми надто близько - марний знак,

той запах Єви - не інакше!

Ми двоє в дзеркалі, однак

усе не так і все не наше.

Бо вийду із дзеркальних меж -

розвалиться хистка будова.

Ти в чистий спомин перейдеш,

слонова кість, роса медова.

[laska]

Ледь чи не після 5-річного мовчання Юрій Андрухович заговорив малою прозою. Лексикон інтимних міст – це 111 есе про 111 міст світу. Це своєрідний атлас, карти якого об’єднані спільною легендою, котру письменник пропонує розгадати.

Кмітливий читач помітить, що у текстів спільні мотиви й один герой. Так у малій прозі Андрухович приховав роман. Твір писався неймовірно легко, зізнається автор. Маленьким він часто уявляв майбутні мандри, адже це завжди пригоди і фантастика. Міста відомий бубабубіст описує в алфавітному порядку. Населені пункти, що починаються на рідкісні літери, шукав спеціально.

Гра цифр – своєрідний містичний ореол навколо видання. Презентація 11.11.11 об 11 годині. Та й ціну в усіх книгарнях вперше встановлюватиме сам видавець – 111 гривень. Якщо покупець побачить вищу, нехай звертається до іншої крамниці. Паралельно з паперовим варіантом продаватиметься й електронний, вдвічі дешевший.

Над оформленням «Лексикону інтимних міст» працювала київська художниця Ірина Ковальська.

Відео у Фактах ICTV.

[Anonyme]

найбільш бездарного українського письменника не зустрічала! як його можна читати?

[Tolik_lt]

На вкус и на цвєт,Ви,баришня,адрєс знаєте;-)

[Korting]

Скажи мені хто твій друг і я скажу хто ти. Ніяк не можу назвати противсіха достойною людиною. Якщо раніше це можна була спихнути на якесь недомисліє, то зараз вже відмазок немає.

[Tolik_lt]

Кортінг,а у тебе друзі є?

[Korting]

Є люди які виручали мене в тяжку годину.

[Tolik_lt]

але не друзі..ти, як расово правильний бетмен, одінок. особливо у пору повного місяця

[Zheny@]

Автор тобі у приват відпише. Або через 2 тижні.

[Tolik_lt]

Ледь чи не після 5-річного мовчання Юрій Андрухович заговорив малою прозою. Лексикон інтимних міст – це 111 есе про 111 міст світу. Це своєрідний атлас, карти якого об’єднані спільною легендою, котру письменник пропонує розгадати.

Кмітливий читач помітить, що у текстів спільні мотиви й один герой. Так у малій прозі Андрухович приховав роман. Твір писався неймовірно легко, зізнається автор. Маленьким він часто уявляв майбутні мандри, адже це завжди пригоди і фантастика. Міста відомий бубабубіст описує в алфавітному порядку. Населені пункти, що починаються на рідкісні літери, шукав спеціально.

Гра цифр – своєрідний містичний ореол навколо видання. Презентація 11.11.11 об 11 годині. Та й ціну в усіх книгарнях вперше встановлюватиме сам видавець – 111 гривень. Якщо покупець побачить вищу, нехай звертається до іншої крамниці. Паралельно з паперовим варіантом продаватиметься й електронний, вдвічі дешевший.

Над оформленням «Лексикону інтимних міст» працювала київська художниця Ірина Ковальська.

Відео у Фактах ICTV.

А у мене вже є:-P

[laska]

Значить і Борда тепер точно перечитає

[laska]

Електронний варіант в fb2

Leksykon_intymnykh_mist_Dovilnyi_posibnyk_z_heopoetyky_ta_kosmopolityky.fb2.zip

[Kotya]

також придбав,дуже цікава ідея написання!

[imp13]

Сьогодні Андрухович у науковій бібліотеці на 18.30

[Rafinovana]

Андруховичу соромно, що не написав про Луцьк

і його вірш "Ляля-бо", зачитаний автором на зустрічі в Луцьку: тут

[Rafinovana]

і його вірш "Ляля-бо", зачитаний автором на зустрічі в Луцьку: тут

Із запізненням перепрошую за дезінформацію: автор віршу "Пісенька про Лялю-Бо" - Віктор Неборак. Андрухович лише зачитав цей твір. Але зачитав шикарно =)