Luychi Опубліковано 3 Січня, 2011 в 18:58 Поділитися #251 Опубліковано 3 Січня, 2011 в 18:58 Быть знаменитым некрасиво.Не это подымает ввысь.Не надо заводить архива,Над рукописями трястись.Цель творчества — самоотдача,А не шумиха, не успех.Позорно, ничего не знача,Быть притчей на устах у всех.Но надо жить без самозванства,Так жить, чтобы в конце концовПривлечь к себе любовь пространства,Услышать будущего зов.И надо оставлять пробелыВ судьбе, а не среди бумаг,Места и главы жизни целойОтчеркивая на полях.И окунаться в неизвестность,И прятать в ней свои шаги,Как прячется в тумане местность,Когда в ней не видать ни зги.Другие по живому следуПройдут твой путь за пядью пядь,Но пораженья от победыТы сам не должен отличать.И должен ни единой долькойНе отступаться от лица,Но быть живым, живым и только,Живым и только до конца.1956Борис Пастернак Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Liberta Опубліковано 3 Січня, 2011 в 19:27 Поділитися #252 Опубліковано 3 Січня, 2011 в 19:27 Таля, а з якої збірки цей вірш? Я поезію Костенко практично напам'ять знаю, а цей твір не змогла для себе ідентифікувати...З мого улюбленого у Ліни Костенко:Двори стоять у хуртовині айстр. Яка рожева й синя хуртовина! Але чому я думаю про Вас? Я Вас давно забути вже повинна. Це так природно – відстані і час. Я вже забула. Не моя провина, – то музика нагадує про Вас, то раптом ця осіння хуртовина. Це так природно – музика і час, і Ваша скрізь присутність невловима. Двори стоять у хуртовині айстр. Яка сумна й красива хуртовина! Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Liberta Опубліковано 3 Січня, 2011 в 19:43 Поділитися #253 Опубліковано 3 Січня, 2011 в 19:43 І ще:ПЕЛЮСТКИ СТАРОВИННОГО РОМАНСУТой клавесин і плакав, і плекав чужу печаль. Свічки горіли кволо. Старий співак співав, як пелікан, проціджуючи музику крізь воло. Він був старий і плакав не про нас. Той голос був як з іншої акустики. Але губив під люстрами романс прекрасних слів одквітлі вже пелюстки. На голови, де, наче солов'ї, своє гніздо щодня звивають будні, упав романс, як він любив її і говорив слова їй незабутні. Він цей вокал підносив, як бокал. У нього був метелик на маніжці. Якісь красуні, всупереч вікам, до нього йшли по місячній доріжці. А потім зникла музика. Антракт. Усі мужчини говорили прозою. Жінки мовчали. Все було не так. Їм не хотілось пива і морозива. Старий співав без гриму і гримас. Були слова палкими й несучасними. О, заспівайте дівчині романс! Жінки втомились бути не прекрасними. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
talja Опубліковано 3 Січня, 2011 в 21:31 Поділитися #254 Опубліковано 3 Січня, 2011 в 21:31 Таля, а з якої збірки цей вірш? Я поезію Костенко практично напам'ять знаю, а цей твір не змогла для себе ідентифікувати..."Вибране" 1989 року.Пам"ятаю, що недавно Ліну Костенко хотіли висунути на Нобелівську премію, але з її поезією мало знайома світова спільнота через незначну кількість перекладів. І вона сама зазначала, що поезію дуже важко досконало перекласти. А так хочеться, щоб вона таки отримала цю премію ще за життя....Серед улюблених її шедеврів:ВІДОЗВАДО БАЛАКУЧОГО ГОСТЯОбражати тебе не хочу я*прошу тільки, щоб ти зрозумів —не розстрілюй часу робочогокулеметною чергою слів!Поки ми собі на здоров'ятут говорим про сотні тем,—гине час, стікаючи кров'юне написаних нами поем.СМІХНа вулиці — я чую крізь вікно —сміється жінка штучним сміхом.Мабуть, їй сумно, але жінка хоче,щоб їй хотілося сміятись.А я дивлюсь на ріки темних вулиць,на голови веселих ліхтарів,одягнені в малі кашкети з жерсті,і на мов високе підвіконнякаштани білі квіти подають...А я дивлюсь і думаю про вірші.Коли їм сумно — хай вони сумують.Хай тільки не сміються штучним сміхом,бо щирі люди зачиняють вікна. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 3 Січня, 2011 в 21:42 Поділитися #255 Опубліковано 3 Січня, 2011 в 21:42 Олена БАЛЕРАЯ хвилинами відстань вимірюю,Течією в майбутнє пливуНаодинці з єдиною мрією –Утриматися на плаву.І не видно сонця зображення,І дощам не видно кінця,І навколо натовп ображених –На човнах відсутні місця.Лабіринти тут не будуються,Для тунелів потрібен ґрунт.Я іду по уявних вулицяхІ в душі назріває бунт.Всі дороги розмиті зливою,Все міраж – видіння сумне.Тут не можна ставати вразливою,Бо надія покине мене. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 4 Січня, 2011 в 23:33 Поділитися #256 Опубліковано 4 Січня, 2011 в 23:33 Сергій РуденкоДовірливим, маленьким кошенямДитяча радість зазирає в душу,А я втрачаю лік безликим днямІ кожен день, чомусь, старіти мушу.І суєтою невблаганні дні,Як бур"яном колючим проростають...Приходить сон і тільки уві сні,Я подумки, ще іноді літаю.Стомились крила, тіло і душа,Але в очах вогонь іще жевріеІ серце просить:"Ти не полишай,Не полишай, не полишай надію".І я втрачаю лік безликим дням,І кожен день, чомусь, старіти мушу,Та знову й знов, маленьким кошеням,Дитяча радість зазирає в душу. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Korosy Опубліковано 4 Січня, 2011 в 23:43 Поділитися #257 Опубліковано 4 Січня, 2011 в 23:43 <...Плывет в глазах холодный вечер,дрожат снежинки на вагоне,морозный ветер, бледный ветеробтянет красные ладони,и льется мед огней вечерних,и пахнет сладкою халвою;ночной пирог несет сочельникнад головою.Твой Новый Год по темно-синейволне средь моря городскогоплывет в тоске необъяснимой,как будто жизнь начнется снова,как будто будет свет и слава,удачный день и вдоволь хлеба,как будто жизнь качнется вправо,качнувшись влево.И. Бродский Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Mala Опубліковано 5 Січня, 2011 в 06:25 Поділитися #258 Опубліковано 5 Січня, 2011 в 06:25 Цветаева Легкомыслие! — Милый грех,Милый спутник и враг мой милый!Ты в глаза мне вбрызнул смех,И мазурку мне вбрызнул в жилы.Научив не хранить кольца, —С кем бы жизнь меня ни венчала!Начинать наугад с конца,И кончать ещё до начала.Быть, как стебель, и быть, как сталь,В жизни, где мы так мало можем…— Шоколадом лечить печаль,И смеяться в лицо прохожим! Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 6 Січня, 2011 в 22:49 Поділитися #259 Опубліковано 6 Січня, 2011 в 22:49 Василь СимоненкоМоя винаЗа лісом дим підвівся по спіралі,І ти, ображена, застигла у вікні —На віях сльози... І осінні даліСумну мелодію навіяли мені.Про те, як двоє молодих, гарячихПалку любов зустріли у маюІ через гордість та уперті вдачіЗагубили щастя й молодість свою.У мене в серці злиток горя й муки,Та й ти вже, бачу, каєшся сповна.І я кладу тобі на плечі рукиІ говорю: «Пробач... Моя вина...» Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 8 Січня, 2011 в 18:58 Поділитися #260 Опубліковано 8 Січня, 2011 в 18:58 Ліна КостенкоПастораль ХХ сторіччяЯк їх зносили з поля!Набрякли від крові рядна.Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан.Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріаднавже не виведе з горя отих матерів.А степамбудуть груди пекти ті залишені в полі гранати,те покиддя війни на грузьких слідах череди.Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти,голуб'ята, анциболи, хоч не роди!Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров'ю в багаття.І несли їх діди, яким не хотілося жить.Під горю стояла вагітна, як поле, мати.І кричала та мати:– Хоч личко його покажіть!Личка вже не було. Кісточками, омитими кров'ю,осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць.Гарні діти були. Козацького доброго крою.Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.Вечір був. І цвіли під вікнами мальви.Попід руки держала отих матерів рідня.А одна розродилась, і стала ушосте – мати.А один був живий. Він умер наступного дня. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 9 Січня, 2011 в 18:25 Поділитися #261 Опубліковано 9 Січня, 2011 в 18:25 Роберт Рожденственский...Птицы спрятаться догадаются... Одинокими не рождаются.Ими после становятся....Ветры зимние вдаль уносятся и назад возвращаются.Почему, зачем, одиночество, ты со мной не прощаешься?Пусть мне холодно и невесело, - все стерплю, что положено...Одиночество - ты профессия до безумия сложная!Ночь пустынная. Слезы затемно. Тишина безответная.....Одиночество - наказание. А за что - я не ведаю...Ночь окончится. Боль останется. День сначала закружится...Одинокими не рождаются. Одиночеству учатся. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Olesya Опубліковано 10 Січня, 2011 в 22:29 Поділитися #262 Опубліковано 10 Січня, 2011 в 22:29 Здається, нічні заметілі, а снігу нема,і листя нема - геть нічого нема, і нема супокою:ті ж дерева, ландшафти, і вухо - як мак,розрізаний навпіл, - порожнє й залите пітьмою.І не чіт, і не нечіт, і марно заходити в чат,що повік не проб'ється на вічні мої маргінеси,і неначе у снах, я дивлюсь, як по небі вервечками мчатьті, що дійдуть до мене за мить, неспокійні твої есемеси.Знову йдеться про надто печальне - про край:про пересит від сорому й інші болючі моменти,і за північ, мов равликів сто в палахкучих хатках,наполохано врозтіч сахаються всі аргументи.І благатиму знов: настрахай, але не покарай,жменьку гідності вмироточи на людей мого краю,налаштуй їхній слух - нехай "край" вони чують як "рай",й розбуди того ангела нам, що десь вічно куняє тамскраю. Іван Малкович Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 11 Січня, 2011 в 22:56 Поділитися #263 Опубліковано 11 Січня, 2011 в 22:56 Вероника ТушноваНе отрекаются любя...Не отрекаются любя.Ведь жизнь кончается не завтра.Я перестану ждать тебя,а ты придешь совсем внезапно.А ты придешь, когда темно,когда в стекло ударит вьюга,когда припомнишь, как давноне согревали мы друг друга.И так захочешь теплоты,не полюбившейся когда-то,что переждать не сможешь тытрех человек у автомата.И будет, как назло, ползтитрамвай, метро, не знаю что там.И вьюга заметет путина дальних подступах к воротам...А в доме будет грусть и тишь,хрип счетчика и шорох книжки,когда ты в двери постучишь,взбежав наверх без передышки.За это можно все отдать,и до того я в это верю,что трудно мне тебя не ждать,весь день не отходя от двери. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 12 Січня, 2011 в 20:29 Поділитися #264 Опубліковано 12 Січня, 2011 в 20:29 Не дивіться на мене з любов’ю. Не дивіться на мене з журбою. Не всміхайтесь до мене, будь-ласка. Це ж не я, це всього лише маска! Це вона так відверто регоче. Може в мене невиспані очі, Може в мене жорстока поразка, Це не я регочуся — то маска. Я рятуюсь у ній від любові, Що народжує муки і болі. Як солдата врятовує каска, Так мене — заброньована маска. Та бува мені незрозуміло: Чи то маска в’їдається в тіло, Чи то зло, чи непізнана ласка, Чи я сам продираюсь крізь маску. /Олексій Ганзенко/ Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
talja Опубліковано 12 Січня, 2011 в 21:31 Поділитися #265 Опубліковано 12 Січня, 2011 в 21:31 Натрапила на хоку і танка. Вердикт одної людини: "Ніякої рими, набір слів". Якщо ви теж так думаєте, то сильно не сваріть Даже и в шутку В лужи не стоит плевать - Небо обидишь. Чихнул 7 раз подряд Сопля в ладошке Безжалостна глубь океана Но твари, скользящие в ней Хороши к жигулевскому пиву В праздник по улицам Эдо Бродят нарядные гейши И множество вкусных собак... Форель на столе Вкусная рыба была Кошка довольна Птичьими трелями утром разбужен Не нашел самурай ни меча, ни доспеха Ладно хоть яйца на месте... Тонкий аромат мандаринов и хвои Заглушает запах грязных носков Пища разбросана по столу С упавшего стакана капает пиво Утро Нового Года! Нараспашку входная дверь Грязный ботинок лежит в прихожей Обосан стульчак и пол в уборной Не успел! Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 14 Січня, 2011 в 01:35 Поділитися #266 Опубліковано 14 Січня, 2011 в 01:35 Сергей КосиновПериод одиночества…. . . . . . .Период отрешений…Я с головой закутался. . . . . . .в холодный плед лишений…Минуты словно замерли,. . . . . . .задумались словами,Им никотин в артериях. . . . . . .мешает стать стихами…Беспомощными пальцами. . . . . . .нащупал лёд стаканаИнтеллигентный пьяница,. . . . . . .которому всё мало…Как ласково депрессия. . . . . . .мне обнимает плечиИ обещает верною. . . . . . .остаться мне навечно…И я наивным мальчиком. . . . . . .перед её губамиРасслабился… Доверился…. . . . . . .Отдался с потрохами…Период одиночества…. . . . . . .Период алкоголя…Сломалась… Не сработала…. . . . . . .Моя стальная воля… Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
speaker Опубліковано 16 Січня, 2011 в 12:04 Поділитися #267 Опубліковано 16 Січня, 2011 в 12:04 Сергей КосиновМечты летели умирать…И чувства жирными мазкамиЛожились в жёлтую тетрадьМоих стихов. ПреображалисьПечали в линии судьбы,На сердце стягивая шрамы…Увяли розы, но шипыОстались вечностью… УсталиСлезиться светом дырки звёзд...Моя бездомная планетаКуда-то мчалась не всерьёз,Но в даль от солнца. Не согретаМоя душа теплом весныПоследней, кажется… иль ранней…Срываясь в бездну с высоты,Мечты, как бабочки, сгорали…А город детства за спинойНе стал с годами изумрудным.Цензура времени с лихвойРазрисовала серой пудройМои виски… И сбит прицелФантазий палочки волшебной,И Питер Пен... – он повзрослел,Чтоб стать печальным Франкенштейном… Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
talja Опубліковано 16 Січня, 2011 в 20:57 Поділитися #268 Опубліковано 16 Січня, 2011 в 20:57 Любят не за что-то…Любят не за что-то.Любят – вопреки.Любят, когда душиВ чём-то есть близки.Вопреки желаньямВоли пап и мамЛюбят даже втайне.Всё напополам:Взгляды, тайны, речи.Можно помолчать.Так ведь даже легче.Ладно, слов не трать.Коротко со смыслом:Любят потому,Чтобы в этой жизниБыть не одному.Мері КУзьменко Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 20 Січня, 2011 в 17:35 Поділитися #269 Опубліковано 20 Січня, 2011 в 17:35 Пінг-Понг– добридень – – здрастуйте – – як справи? – – спасибі – добре – як у вас? – – робота – літо – спека – спрага – – а настрій? – – добре – – все гаразд – – неправда – очі – – вам здалося – – ви зблідли – – обережно – м’яч! – вогнем мовчання зайнялося – схрестились погляди – пробач – кажи слова легкі й порожні – кажи їх знов – кажи їх знов! – а так так дивитися не можна – в настільнім тенісі розмов!/Ліна Костенко/ Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 20 Січня, 2011 в 21:02 Поділитися #270 Опубліковано 20 Січня, 2011 в 21:02 МОНОЛОГ НЕДРЕСИРОВАНОГО СОБАЧКИЯ не люблю стоять на задніх лапкахІ зневажаю тих, хто так стоїть.На чотирьох, як суджено собакам,Нехай на перебитих, та своїх.Я не люблю догідливо у вічі –Принада цукру звабна і легка,Ховаючи в очах голодний відчай,Піду шукати чесного шматка.Я не люблю – під дуду і у танець,Де оплесків дешева хлюпота;Манежу фейєричного вигнанець,Піду ганять бездомного кота.І мерзнуть взимку, і самотньо плакать,І друга – не хазяїна – шукать...Хай інший хтось стоїть на задніх лапках.Якщо йому до цього не звикать./Олена Матушек/ Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 21 Січня, 2011 в 17:27 Поділитися #271 Опубліковано 21 Січня, 2011 в 17:27 З журбою радість обнялась… В сльозах, як в жемчугах, мій сміх. І з дивним ранком ніч злилась, І як мені розняти їх?! В обіймах з радістю журба. Одна летить, друга спиня… І йде між ними боротьба, І дужчий хто — не знаю я… /Олександр Олесь/ Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 21 Січня, 2011 в 21:32 Поділитися #272 Опубліковано 21 Січня, 2011 в 21:32 КривлякамНе вигадуйте муки і драми,Не видавлюйте з себе сліз.Правді в очі дивіться прямо,Не відводьте погляду вниз.Не вимучуйте з себе сміху,Коли серце стогне від мук,Не благайте у долі лиха,Коли щастя іде до рук.Будьте схожі самі на себе - Чи розумні, чи просто дурні.Будьте чортом чи ангелом в небі,Тільки не будьте штучні й смішні./Василь Симоненко/ Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 22 Січня, 2011 в 18:43 Поділитися #273 Опубліковано 22 Січня, 2011 в 18:43 Моралісти нас довго вчили,Вибивалися з кволих сил —Мов, людині потрібні крила,Їй ніяк не можна без крил.Я плюю на слова ці завзято,Я обурений ними без меж —Кури й гуси завжди крилаті,Горобці і синиці — теж!Я готовий кричати щосили,Надриваючи голос свій:Не потрібні людині крила,Серце й розум потрібні їй!.....Ви плачете? У вас, напевне, горе,І ваші сльози варті співчуття,Та хай ніколи смуток не побореНестримної любові до життя.І хай чужа усмішка в ту хвилину,Кому сьогодні щастя розцвіло,Не здасться вам тупим ударом в спинуІ не пробудить в серці зло./Василь Симоненко/ Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
talja Опубліковано 22 Січня, 2011 в 18:46 Поділитися #274 Опубліковано 22 Січня, 2011 в 18:46 Vika , отой перший вірш якраз хотіла викласти. Пам"ятаю, що це вже не вперше нас подібні думки відвідують . Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Vika Опубліковано 23 Січня, 2011 в 17:30 Поділитися #275 Опубліковано 23 Січня, 2011 в 17:30 Vika , отой перший вірш якраз хотіла викласти. Пам"ятаю, що це вже не вперше нас подібні думки відвідують . Дійсно, не вперше. Поезія, яку викладаємо, варта того, щоб одночасно до неї зверталися, перечитували. Або ж настрій у ті хвилини схожий. Посилання на коментар Поділитись на інші сайти Поділитися
Рекомендовані повідомлення
Заархівовано
Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.